Рішення

від 24.04.2023 по справі 910/11780/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2023Справа № 910/11780/22

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ Експорт»доТовариства з обмеженою відповідальністю «ДМК «Дніпромлин»за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідача1. Дніпропетровської обласної державної адміністрації 2. Акціонерного товариства «Українська залізниця» 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Міська залізнична вітка»прозобов`язання повернути майноСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Павличко М.Ю.від відповідача:Моршинін Є.В.від третьої особи 1:не з`явивсявід третьої особи 2:Деянков С.А.від третьої особи 3:Моршинін Є.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ Експорт» (надалі - ТОВ «ЛНЗ Експорт») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМК «Дніпромлин» (надалі - ТОВ «ДМК «Дніпромлин»), в якому просить суд зобов`язати відповідача повернути 39,38 тон зерна пшениці 4 класу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, без достатніх правових підстав утримує майно, 39,38 тон зерна пшениці 4 класу, власником якого є позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Дніпропетровську обласну державну адміністрацію (надалі - Дніпропетровська ОДА) та Акціонерне товариство «Українська залізниця» (надалі - АТ «Українська залізниця») в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, призначено підготовче засідання на 09.01.2023.

03.01.2023 від представника АТ «Українська залізниця» надійшла до суду заява про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міська залізнична вітка» в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 09.01.2023 підготовче засідання відкладено на 30.01.2023.

23.01.2023 на електронну пошту суду від ТОВ «Міська залізнична вітка» надійшло клопотання про залучення його до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Міська залізнична вітка» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відкладено підготовче засідання.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на те, що в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів 1212 Цивільного кодексу України, а ТОВ «ДМК «Дніпромлин» є неналежним відповідачем у справі з огляду на відсутність у нього майна, яке вимагає повернути позивач. Також відповідач наголошує, що відповідальність зі збереження вантажу покладається саме на перевізника (Регіональну філію «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця») згідно з нормами чинного законодавства.

У своїх письмових поясненнях АТ «Укрзалізниця» заперечує проти позовних вимог з огляду на те, що вантаж позивача перевозився ним у трьох вагонах за справними запірно-пломбувальними пристроями вантажовідправників через під`їзну колію ТОВ «Міська залізнична вітка» і при передачі таких вагонів будь-яких актів щодо недоліків таких вагонів складено не було, відтак відповідальність АТ «Укрзалізниця» як перевізника спірного вантажу у його нестачі в даному випадку відсутня.

ТОВ «Міська залізнична вітка» також надало до суду письмові пояснення, в яких вказувало, що вагони зі спірним вантажем були передані йому Регіональною філією «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» без будь-яких товаросупровідних документів та актів приймання-передачі, як і не було забезпечено участі своїх представників при передачі вантажу відповідачеві.

Підготовче засідання неодноразово відкладалося з метою надання учасникам справи можливості скористатися своїми правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України.

Протокольною ухвалою суду від 13.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання 24.04.2023 з`явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Представник третьої особи 1 взяв участь в режимі відеоконференції, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи 2 в судове засідання не з`явився, направив до суду пояснення стосовно суті спору, просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Представник третьої особи 3 в судове засідання з`явилася, проти задоволення позовних вимог заперечувала.

У судовому засіданні 24.04.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2021 між ТОВ «ЛНЗ Експорт» як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімусагро Трейд» як постачальником було укладено договір поставки №Р210805-FW-2, за умовами якого постачальник поставив позивачу товару - пшеницю м`яку 4 класу урожаю 2021 року кількістю 263,6 тони вартістю 1 779 299,21 грн., що підтверджується видатковою накладною №РД-00044 від 06.08.2021.

За договором надання транспортно-експедиторських послуг №20222 від 02.06.2022 ТОВ «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт» зобов`язалося здійснити транспортно-експедиторське обслуговування перевезення вантажів, що належать ТОВ «ЛНЗ Експорт», залізницями із внутрішніх елеваторів та морських торгових портів України, а також інших пунктів навантаження до кінцевого пункту призначення за реквізитами і в терміни, вказані в заявці позивача.

На підставі вказаного договору для організації перевезення зерна зі станції Рядова до станції Миколаїв-Вантажний 21.02.2022 зерно було завантажено в 3 вагони №95694923, №95698668 та №95871943 з оформленням відповідної залізничної накладної №45632767 від 21.02.2022, відповідно до якої загальна маса вантажу складала 210,05 тон.

Листом №мю-13/01-06 від 18.03.2022 Регіональна філія «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» повідомило ТОВ «ТЕП «Горизонт», що на виконання розпорядження начальника обласної військової адміністрації №46/2/527-22 від 15.03.2022, вагони №95694923, №95698668 та №95871943 перенаправлені на станцію Дніпро - Головний одержувачу ДП «Дніпропетровський регіональний центр розвитку» з подачею на під`їзну колію ТОВ «ДМК «Дніпромлин»; вантаж із зазначених вагонів буде примусово відчужений на користь територіальної оборони.

В подальшому розпорядженням начальника обласної військової адміністрації №139/0/527-22 від 17.04.2022 визнано таким, що втратило чинність розпорядження начальника обласної військової адміністрації №46/2/527-22 від 15.03.2022, зобов`язано ТОВ «ДМК «Дніпромлин» повернути прийняте від Регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» майно, визначене вказаним розпорядженням, його власникам (вантажовідправникам).

25.08.2022 між ТОВ «ДМК «Дніпромлин» та ТОВ «ЛНЗ Експорт» був укладений акт приймання-передачі майна, за яким відповідач повернув позивачу 170,67 тон зерна пшениці 4 класу врожаю 2021 року на виконання розпорядження №139/0/527-22 від 17.04.2022.

Спір у справі виник у зв`язку з відсутністю, на думку позивача, підстав для володіння відповідачем майном позивача, а саме 39,38 тон пшениці 4 класу, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про зобов`язання відповідача повернути таке майно.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Приписами статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідно до частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (частина 2 статті 1213 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі договору надання транспортно- експедиторських послуг №20222 від 02.02.2022 для організації перевезення зерна, власником якого виступав позивач, зі станції Рядова до станції Миколаїв-Вантажний 21.02.2022 зерно було завантажено в 3 вагони №95694923, №95698668 та №95871943 з оформленням відповідної залізничної накладної №45632767 від 21.02.2022, відповідно до якої загальна маса вантажу складала 210,05 тон.

Військова агресія російської федерації проти України стала підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який в подальшому неодноразово було продовжено.

10.03.2022 на підставі вказаного Указу Президента України з метою забезпечення схоронності майна в умовах воєнного стану начальником обласної військової адміністрації Дніпропетровської обласної державної адміністрації було прийнято розпорядження №36/0/527- 22, яким вирішено:

- Регіональній філії «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» передати для зберігання до ТОВ «ДМК «Дніпромлин» майно згідно з додатком з укладенням акта приймання-передачі;

- визначити ТОВ «ДМК «Дніпромлин» відповідальним зберігачем майна, зазначеного в п. 1 цього розпорядження;

- відповідальному зберігачу забезпечити зберігання та схоронність визначеного майна на безоплатній основі до окремого розпорядження начальника обласної військової адміністрації;

- Регіональній філії «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» вжити заходів транспортування майна до елеватора ТОВ «ДМК «Дніпромлин».

Розпорядженням начальника обласної військової адміністрації №46/0/527-22 від 15.03.2022 вирішено:

- здійснити примусове відчуження майна на користь територіальної оборони з наступним повним відшкодуванням його вартості згідно з додатком;

- зобов`язати ДП «Дніпропетровський регіональний центр розвитку» взяти на облік визначене примусово відчужене майно відповідно норм, визначених чинним законодавством;

- Регіональній філії «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» передати майно ТОВ «ДМК «Дінпромлин» згідно з додатком з укладенням акту приймання-передачі.

Позивач вказує, що на підставі вказаних розпорядчих актів його майно (пшениця), яке знаходилося завантаженим у вагони №95694923, №95698668 та №95871943 (залізнична накладна №45632767), було передано на зберігання відповідачу загальною масою 210,05 тон.

Листом №мю-13/01-06 від 18.03.2022 Регіональна філія «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» повідомило ТОВ «ТЕП «Горизонт», що на виконання розпорядження начальника обласної військової адміністрації №46/2/527-22 від 15.03.2022, вагони №95694923, №95698668 та №95871943 перенаправлені на станцію Дніпро - Головний одержувачу ДП «Дніпропетровський регіональний центр розвитку» з подачею на під`їзну колію ТОВ «ДМК «Дніпромлин»; вантаж із зазначених вагонів буде примусово відчужений на користь територіальної оборони.

Із пояснень третіх осіб вбачається, що на виконання вказаних розпоряджень у період з 11.03.2022 по 23.03.2022 Регіональною філією «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» 221 вагон з вантажем «пшениця» через під`їзну колію ТОВ «Міська залізнична вітка» були подані до ТОВ «ДМК «Дніпромлин», що не заперечується представниками сторін.

Відповідач та третя особа - ТОВ «Міська залізнична вітка» наголошують на тому, що вагони №95694923, №95698668 та №95871943 зі станції Дніпро - Головний подавались Регіональною філією «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» через під`їзну колію ТОВ «Міська залізнична вітка» до ТОВ «ДМК «Дніпромлин» без надання ним товаросупроводжуючих документів - залізничних накладних. Вказана обставина не заперечується третьою особою - АТ «Укрзалізниця» та підтверджується позивачем - представником позивача в судовому засіданні вказано, що залізнична накладна була складена в електронному вигляді, а відтак фізично не супроводжувала вантаж, що є усталеною практикою при залізничних перевезеннях.

Проте в подальшому, розпорядженням начальника обласної військової адміністрації №139/0/527-22 від 17.04.2022 визнано таким, що втратило чинність розпорядження начальника обласної військової адміністрації №46/2/527-22 від 15.03.2022, зобов`язано ТОВ «ДМК «Дніпромлин» повернути прийняте від Регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» майно, визначене вказаним розпорядженням, його власникам (вантажовідправникам).

На думку позивача, втрата чинності розпорядженням начальника обласної військової адміністрації №46/2/527-22 від 15.03.2022, на підставі якого пшениця позивача, що знаходилась у вагонах №95694923, №95698668 та №95871943 була передана відповідачу на зберігання, свідчить про відсутність підстави для володіння відповідачем таким майном і в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України останній мав повернути його власнику.

З вказаними твердженнями позивача суд не погоджується у зв`язку з наступним.

За умовами статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії них обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

24.02.2022 в зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

За змістом частини 1 статті 4 вказаного Закону примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану за загальним правилом здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.

Згідно з частинами 1, 3 статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» про примусове відчуження або вилучення майна складається акт, в якому серед іншого зазначається опис майна, достатній для його ідентифікації. Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.

Всупереч вказаним правовим нормам, відповідний акт вилучення майна складено не було, ідентифікація і опис майна відповідальними особами не проводились, що підтверджується матеріалами справи.

Судом встановлено, що розпорядженням начальника обласної військової адміністрації №46/0/527-22 від 15.03.2022 вирішено здійснити примусове відчуження майна на користь територіальної оборони з наступним повним відшкодуванням його вартості згідно з додатком, до переліку якого було віднесено майно позивача, що знаходилося у вагонах №95694923, №95698668 та №95871943.

В подальшому це розпорядження втратило чинність згідно розпорядження начальника обласної військової адміністрації №139/0/527-22 від 17.04.2022, тобто фактично останнім розпорядженням військове командування відмінило прийняте рішення щодо примусового відчуження майна ТОВ «ЛНЗ Експорт».

В той же час, ТОВ «ДМК «Дніпромлин» здійснило приймання 170,67 тон пшениці на свій елеватор із поданих залізницею для розвантаження вагонів з вантажем ТОВ «ЛНЗ Експорт» саме на виконання розпорядження №36/0/527-22 від 10.03.2022, яке є чинним та не скасованим станом на момент звернення до суду із даним позовом.

Вказане спростовує твердження позивача про можливість застосування в даному випадку приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України для захисту свої порушених прав.

Більш того, позивач стверджує, що у спірний період на елеватор ТОВ «ДМК «Дніпромлин» було відвантажено майно (пшеницю) позивача масою 210,05 тон, та саме в такому розмірі майно мало бути повернуто власнику згідно розпорядження начальника обласної військової адміністрації №139/0/527-22 від 17.04.2022.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із матеріалів справи вбачається, що як розпорядженням начальника обласної військової адміністрації №36/0/527-22 від 10.03.2022, так і розпорядженням №46/0/527-22 від 15.03.2022 Регіональну філію «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» зобов`язано передати майно ТОВ «ДМК «Дніпромлин» за актом приймання-передачі, який в свою чергу фіксував би точну кількість пшениці, яка вивантажувалася на елеватор відповідача у справі.

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які акти приймання-передачі, складені та підписані Регіональною філією «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» та відповідачем на виконання вказаних розпоряджень військового командування. Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі військова адміністрація та Регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» не забезпечили участь своїх представників в процесі розвантаження поданих залізницею протягом березня 2022 року до елеватора ТОВ «ДМК «Дніпромлин» вагонів з зерном, в тому числі і при розвантаженні вагонів №95694923, №95698668 та №95871943.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що Регіональною філією «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» не забезпечено виконання своїх обов`язків, як вантажоперевізника щодо збереження вантажу на шляху прямування у відповідності до Правил перевезення вантажів на залізниці, так і на виконання розпоряджень військової адміністрації щодо належного оформлення передачі примусово відчуженого майна на зберігання.

Більш того, суд враховує пояснення представника ТОВ «Міська залізнична вітка» щодо відсутності будь-яких актів приймання-передачі під час передачі йому вагонів на станції Дніпро - Головний для подальшого транспортування відповідачу на зберігання.

Натомість, відповідачем було здійснено зважування поданих залізницею для розвантаження вагонів на власних сертифікованих вагах, фіксуючи таку вагу у внутрішніх документах, за наслідками чого оформлено приймальні акти на зберігання встановленої форми, що є належним доказом отримання ТОВ «ДМК «Дніпромлин» на свій елеватор 170,67 тон пшениці із поданих залізницею вагонів №95694923, №95698668 та №95871943.

За таких обставин суд приходить до висновку про недоведеність позивачем, що у спірних правовідносинах відповідачем було прийнято на зберігання саме задекларовану в залізничній накладній №45632767 від 21.02.2022 масу вантажу позивача (пшениці) у розмірі 210,05 тон.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, позивачем не доведено суду порушення відповідачем будь-яких його прав та/або законних інтересів, у зв`язку з чим позовні вимоги ТОВ «ЛНЗ Експорт» не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 226, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ Експорт» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.05.2023.

Суддя В.П. Босий