Ухвала

від 17.05.2023 по справі 240/1279/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 травня 2023 року

м. Київ

справа №240/1279/21

адміністративне провадження №К/990/15643/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №240/1279/21 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Офіс Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

В січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Житомирської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року №345 к про звільнення її з посади прокурора Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області та органів Житомирської обласної прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 грудня 2020 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №103 від 24 листопада 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»;

- поновити її з 31 грудня 2020 року в органах Житомирської обласної прокуратури та на посаді прокурора Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області;

- стягнути з Житомирської окружної прокуратури на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 грудня 2020 року по дату фактичного поновлення на посаді;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення її в органах Житомирської обласної прокуратури та на посаді прокурора Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області або рівнозначній посаді, яка буде існувати в зазначеному органі на момент поновлення та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Житомирської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року №345 к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області та органів Житомирської обласної прокуратури.

Визнано протиправним та скасовано рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №103 від 24 листопада 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", прийняте відносно ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 з 31 грудня 2020 року в органах Житомирської обласної прокуратури та на посаді прокурора Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області.

Стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 грудня 2020 року до 12 січня 2022 року у розмірі 265353 грн.

Звернуто до негайного виконання рішення суду в адміністративній справі №240/1279/21 в частині поновлення ОСОБА_1 в органах Житомирської обласної прокуратури та на посаді прокурора Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено. Апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

01 травня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №240/1279/21 разом із клопотанням про поновлення строків на касаційне оскарження.

Дослідивши подане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та додані до нього матеріали, Суд дійшов висновку про поважність причин пропуску вказаного строку.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Обґрунтування скаржника наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328, пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України, є достатньо мотивованими та потребують перевірки у межах таких доводів.

Як на підставу касаційного оскарження у цій справі скаржник також зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункт 10 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №113-ІХ без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а.

Також, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538//17, а також у постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі №815/1554/17.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом у згаданих справах, не є релевантними до цієї справи.

У справі № 200/13482/19-а спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності/неправомірності звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію за формою, що не відповідає вимогам додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року № 221.

Тоді як у цій справі відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не пройшов перший етап атестації тестування на знання та уміння у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за наслідками якого набрав 62 бали з необхідних для успішного проходження першого етапу 70 та більше балів.

У справі №800/538/17 предметом спору було рішення про внесення подання про звільнення з органів прокуратури, прийняте в 2017 році, тобто за іншого правового регулювання. Натомість у даній справі предметом розгляду є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем та наказ про звільнення позивачки з посади та з органів прокуратури через неуспішне проходження атестації.

У справі №815/1554/17 справі правовідносини стосувалися звільнення позивача з посади саме у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII) і виникли у лютому 2017 року, тобто до набрання чинності Законом № 113-ІХ. Натомість, у справі, що розглядається, позивача звільнено у зв`язку з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження нею атестації, передбаченої Законом № 113-IХ.

Зазначені скаржником постанови Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.

З огляду на це Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що відсутній висновок Верховного Суду щодо:

- неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме пункту 12 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №113-ІХ;

- неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме пункту 3 порядку №233;

- неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме пункту 14 статті 92, статті 131-1 Конституції України та частини третьої статті 16 Закону України «Про прокуратуру»;

- неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме пункту 6 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №113-ІХ.

Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Суд зазначає, що формальне посилання на норми права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах, на думку заявника, відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено який саме висновок за результатами розгляду касаційної скарги має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права.

Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 328, 330, 331, 334 КАС України,

УХВАЛИВ:

Задовольнити клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку та поновити строк на касаційне оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №240/1279/21.

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №240/1279/21 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Офіс Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Витребувати з Житомирського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №240/1279/21.

Встановити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Роз`яснити, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Направити копію цієї ухвали скаржнику, а разом з копією касаційної скарги - іншим учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.

Суддя-доповідач В. М. Соколов

Судді А. Г. Загороднюк

Л. О. Єресько