Постанова

від 04.05.2023 по справі 362/131/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Кравченко Л.М.Провадження № 22-ц/824/6438/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року у справі за позовом Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» в порядку цивільного судочинства з позовом, в якому просив:визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради № 591-25-V від 09.12.2008 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №233278 від 30.12.2008 року, виданий на ім»я ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,1050 га для будівництва та обслуговування жилого будинку з кадастровим номером 3221455300:03:008:0062, яка розташована по АДРЕСА_1 та скасувати його державну реєстрацію; витребувати на користь Головного управління Держземагенства у Київській області з незаконного володіння ОСОБА_2 та постійне користування Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:03:008:0062, площею 0,1050 га, яка розташована по АДРЕСА_1 ; визнати відсутнім право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1050 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0062, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку.

20.04.2016 року до суду заступником керівника місцевої прокуратури Буренок К. подано заяву про зміну предмету позову, в якій прокурор просив суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину №199 від 18.03.2014 року; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №11723595 від 18.03.2014 року за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1050 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 3221482803:02:005:0011, яка розташована по АДРЕСА_1 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельну ділянку площею 0,1050 га, кадастровий номер 3221482803:02:005:0011; визнати недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 04.06.2015 року, видане на ім»яОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1050 га, кадастровий номер 3221482803:02:005:0011, яка розташована по АДРЕСА_1 .

19.07.2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бойка М.М. надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обґрунтоване посиланням на відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором в суді.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України з тих підстав, що позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Не погоджуючись з ухвалою про залишення позовної заяви без розгляду, керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційним судом виконаний процесуальний обов`язок щодо направлення сторонам копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження.

Таким чином, сторони по справі, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо доводіві вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 заперечила проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просила ухвалу суду залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності на підставі наявних у справі матеріалів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги та скасування ухвали, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Постановляючи ухвалу про залишення без розгляду позовної заяви Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах Головного управління Держземагенства у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у зв`язку із тим, що прокурором не обґрунтовано та не доведено бездіяльність компетентного органу та попередньо, до звернення до суду із зазначеним позовом не повідомлено відповідного суб`єкта владних повноважень, тобто не дотримано порядку, встановленого ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Разом з тим, Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року набрав чинності 15.07.2015 року, тобто після подання прокурором 14.01.2015 року позову у цій справі, а відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судочинство здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позовної заяви, визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Тобто, згідно ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, не вимагалось від прокурора попереднього повідомлення позивача про намір вжиття заходів представницького характеру.

Частиною 2 статті 45 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення прокурора із позовом, передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із позовом, прокурор виконав вимоги чинного на той час законодавства, зокрема, частини другої статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із позовом), та визначив у позовній заяві, у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтувавши необхідність їх захисту.

Так, згідно ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Порушення порядку набуття права власності на землю є порушенням публічного порядку та інтересів держави.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в суді), прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності державних і приватних підприємств, товариств.

Згідно ст. 4 Земельного кодексу України, одним із завдань земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Слід зазначити, що відповідно до п. а) ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення із позовом), у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» є постійним землекористувачем земельної ділянки загальною площею 971,21 га з категорії земель сільськогосподарського призначення, яка в силу положень п. е) ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення із позовом) відноситься до земель державної власності.

Згідно ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення із позовом) право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Разом з цим, відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення із позовом) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Головне управління Держземагентства у Київській області (на час звернення із позовом, на теперішній час - Головне управління Держгеокадастру у Київській області) у правовідносинах, що виникають з приводу розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, діє як орган, через який держава реалізує свої повноваження власника відповідних земельних ділянок.

Враховуючи вищевикладене, звернення з вказаним позовом до суду викликано необхідністю захисту інтересів держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області (на теперішній час - Головне управління Держгеокадастру у Київській області) та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», адже порушено право державної власності на землі сільськогосподарського призначення, які відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України знаходяться під особливою охороною держави та які не можуть передаватися з державної у приватну власність, а також з метою захисту прав на землю постійного землекористувача, оскільки спірні ділянки протиправно вибули із державної власності.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував положень ст. 58 Конституції України щодо зворотної дії законів в часі, що призвело до неправильного застосування норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та дійшов помилкового висновку про відсутність, у даному випадку, законних підстав для представництва інтересів держави прокурором, необґрунтовано залишивши його позов без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської областівід 19 жовтня 2022 рокупостановлена з порушенням норм процесуального права, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, ухвала підлягає скасуванню в порядку, визначеному ст. 379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області - задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: