Рішення

від 12.05.2023 по справі 646/1119/22

ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 646/1119/22

№ провадження 2/646/165/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/повний текст/

12.05.23 м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого - судді Барабанової В.В.

за участю секретаря судового засідання Хілінського М.І.,

представника позивача - адвоката Конопатського М.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Мазепи Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання договору купівлі-продажу та договору дарування житлового будинку недійсними, скасування державної реєстрації речових прав на вказане майно та витребування житлового будинку, -

встановив:

У листопаді 2022 року Колективне сільськогосподарське підприємство «Гвоздика» через свого представника адвоката Конопатського М.М. звернулось до Червонозаводського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд:

- договір купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, укладений між Колективним сільськогосподарським підприємством «Гвоздика», ідентифікаційний код юридичної особи: 25187809, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №664 - розірвати.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що протоколом загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» від 05 травня 2010 року було прийнято рішення про продаж житлового будинку садибного типу літ.П-2, загальною площею 241,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 за 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень.

Відчужуваний житловий будинок садибного типу літ. «П-2» належав КСП «Гвоздика» на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2010, справа №47/95-10, вх. №1895/5-47, зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 09.04.2010.

За договором купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який зареєстровано в реєстрі за №664, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В., Колективним сільськогосподарським підприємством «Гвоздика», ідентифікаційний код юридичної особи: 25187809, місцезнаходження юридичної особи: Україна, 61009, Харківська обл., м. Харків, вул. Агрономічна, буд.1, було продано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , - цегляний житловий будинок садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Протоколом загальних зборів членів КСП «Гвоздика» від 31 січня 2022 року №1 було одноголосно вирішено питання щодо розірвання договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року (зареєстрованому в реєстрі за номером 664). Дане рішення було прийняте після сплати 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок КСП «Гвоздика» первісної суми за Договором у розмірі 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень, який такими своїми діями перервав перебіг позовної давності та надав можливість КСП «Гвоздика» звернутися до суду з даним позовом.

Позивач стверджує, що згідно пункту 4 Договору, «Продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 327 000 (триста двадцять сім тисяч) гривень. Ці гроші мають бути сплачені Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця протягом 180-ти діб з моменту укладання цього договору. ПДВ не передбачено.

Інвентаризаційна вартість нерухомого майна становить 326 583 (триста двадцять шість тисяч п`ятсот вісімдесят три) гривні згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №25960200, виданим КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 26.04.2010 р.№30143728, номер запису 107135 в книзі 1».

Позивач зазначає, що кінцевим терміном сплати обумовленої сторонами вартості проданого нерухомого майна було 16 листопада 2010 року. Проте, у вказаний період покупцем грошові кошти сплачені не були, чим порушено п.4 Договору. КСП «Гвоздика» неодноразово зверталося до відповідача з вимогою виконати грошове зобов`язання - здійснити оплату за придбаний об`єкт нерухомості, але щоразу претензії КСП «Гвоздика» залишалися поза увагою ОСОБА_1 . Відповідь на них не надходила. Крім того позивач посилається на те, що надати суду докази направлення ОСОБА_1 претензій не є можливим, адже у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан, згідно Наказу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення військового стану в Україні», затвердженого Законом України «Про введення військового стану в Україні» №2002-ІХ від 24.02.2022. Через запровадження воєнного стану, ведення активних бойових дії на території Харківської області, документація КСП «Гвоздика» була евакуйована та у більшій частині знищена, тому надати докази направлення ОСОБА_1 претензій щодо необхідності сплатити останнім вартість спірного договору купівлі-продажу наразі не є можливим.

Позивач, посилаючись на ч. 1,2 ст. 509, ст. 525,526, ч. 1 ст. 530, ст. 610-612, 629, 651, 655, 692, 694 ЦК України, вказує, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Оскільки відповідач не виконав зобов`язання за Договором купівлі-продажу №664 від 20.05.2010, а саме - не сплатив суму договору у строк, передбачений Договором, то він не дотримався приписів ст. 655 ЦК України, яка зобов`язує покупця сплатити грошові кошти за товар, тобто не виконав умови договору купівлі-продажу.

Також позивач стверджує, що обов`язок зі сплати вартості придбаного нерухомого майна у відповідача виник у 2010 році, а саме: в період з 20.05.2010 по 16.11.2010 Відповідач мав сплатити на розрахунковий рахунок КСП «Гвоздика» грошові кошти у сумі 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень. Проте, відповідач допустив порушення умов договору купівлі-продажу у частині сплати грошових коштів, грошові зобов`язання у встановлений строк не виконав, належну з нього оплату у повному обсязі та у визначені у договорі строки не здійснив. Лише 24.12.2021, зі спливом майже 11 років, відповідач сплатив грошові кошти у сумі 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень із призначенням платежу: «Спл.за житл.нерух.м.Харків, вул. Агрономічна, буд.1 літ.П-2 дог. куп.-прод. №664 від 20.05.2010р без ПДВ Пл-к:;2744908957; ОСОБА_1 ».

При цьому позивач вказує, що сукупний індекс інфляції за період з листопада 2010 року по грудень 2021 року дорівнює 318,769%. Отже, за вказаний період прострочення виконання зобов`язання відбулося значне знецінення національної валюти. Внаслідок таких дій відповідача продавець був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, а також втратив інтерес до отримання раніше обумовленого за Договором. У зв`язку із чим позивач бажає розірвати спірний договір купівлі-продажу та не заперечує проти повернення відповідачу суми перерахованих останнім на рахунок КСП «Гвоздика» грошових коштів у сумі 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень.

Наведені вище обставини, на думку позивача, підтверджують те, що відповідач дійсно допустив істотне порушення умов Договору, оскільки він не здійснив своєчасну оплату за придбання нерухомого майна за умовами Договору, внаслідок чого продавець не отримав грошові кошти, що у своїй сукупності є підставою для розірвання договору в судовому порядку у відповідності до змісту ч.2 ст.651 ЦК України, адже під час укладення договору продавець розраховував на отримання вартості відчужуваного будинку у повному розмірі та у визначений строк, й не мав наміру передавати у власність покупця (відповідача по справі) будинок безоплатно. А враховуючи значне знецінення національної валюти, в якій зазначена ціна правочину, зростання ринкової вартості проданого об`єкта нерухомості, зобов`язання відповідача в частині сплати на користь позивача вартості будинку станом натепер втратило для останнього інтерес.

Крім того, позивач вказує, що гроші за придбане нерухоме майно мали би бути сплачені покупцем (відповідачем по справі) на розрахунковий рахунок продавця (позивача по справі) (п. 4 Договору). Як вбачається з тексту спірного Договору, в графі «ПІДПИСИ та РЕКВІЗИТИ СТОРІН» зазначено наступний розрахунковий рахунок Продавця: «Р/р НОМЕР_2 в ХОД «Райффайзенбанк Аваль», МФО: 350589». Водночас, відповідач, в супереч вимогам Договору, перерахував грошові кошти у сумі 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень із призначенням платежу: «Спл.за житл.нерух.м.Харків, вул. Агрономічна, буд.1 літ.П-2 дог. куп.-прод. №664 від 20.05.2010р без ПДВ Пл-к:;2744908957; ОСОБА_1 » на наступний розрахунковий рахунок (IBAN): НОМЕР_3 в АТ «СКАЙ БАНК», код банка: 351254.

Крім того, позивач вказує на той факт, що відповідач обізнаний щодо дійсних рахунків КСП «Гвоздика», що свідчить про правдивість твердження позивача про направлення відповідачу претензій з вимогою виконати грошове зобов`язання - сплатити грошові кошти за придбаний житловий будинок. Саме з тексту претензій відповідачу стало відомо про дійсний розрахунковий рахунок КСП «Гвоздика», на який ОСОБА_1 24.12.2021 перерахував грошові кошти у сумі 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень. З інших джерел відповідач не мав можливості дізнатися інформацію щодо дійсних розрахункових рахунків КСП «Гвоздика», адже наказом №6 від 27.09.2012 було припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді директора КСП «Гвоздика», а 26.10.2021 р/р НОМЕР_2 (IBAN: НОМЕР_4 ), на який відповідач мав перерахувати грошові кошти за придбане майно, було закрито. З моменту припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді директора КСП «Гвоздика» (27.09.2012), він не має доступу до відомостей щодо діяльності КСП «Гвоздика», у т.ч. й до відомостей про банківські рахунки підприємства. Водночас, розрахунковий рахунок, на який відповідач перерахував грошові кошти у сумі 327000 грн. (IBAN: НОМЕР_3 ), було вказано у претензіях, які неодноразово надсилалися відповідачу. Саме на розрахунковий рахунок (IBAN): НОМЕР_3 позивач вимагав від відповідача сплати грошових коштів за придбаний об`єкт нерухомості, нараховану пеню, 3% річних та інфляційні збитки.

Крім того позивач вказує, що кінцевим терміном сплати обумовленої сторонами вартості проданого нерухомого майна було 16 листопада 2010 року.

Разом з цим, згідно зі ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідач сплатив грошові кошти у сумі 327000 (триста двадцять сім тисяч) гривень із призначенням платежу: «Спл.за житл.нерух.м.Харків, вул. Агрономічна, буд.1 літ.П-2 дог. куп.-прод. №664 від 20.05.2010р. без ПДВ Пл- к:;2744908957; ОСОБА_1 » лише 24.12.2021. З призначення платежу вбачається, що Відповідач сплатив грошові кошти в рахунок оплати за придбаний ним житловий будинок за Договором купівлі-продажу №664 від 20.05.2010. Таким чином, Відповідачем було вчинено юридично значиму дію, якою він визнав наявність боргу перед КСП «Гвоздика», чим перервав перебіг позовної давності, який починається заново з моменту вчинення такої дії, тобто з 24.12.2021.

Крім того, враховуючи дії відповідача, протоколом загальних зборів членів КСП «Гвоздика» від 31 січня 2022 року №1 було одноголосно вирішено питання щодо розірвання договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року (зареєстрованому в реєстрі за номером 664).

Рух справи.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02.12.2022 у справі було відкрито провадження та призначено до розгляду у підготовче судове засідання у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02.12.2022 було задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на праві приватної власності, а саме: житловий садибного типу літ. П-2, загальною площею 241,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 640137163101) та заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо даного нерухомого майна.

15 грудня 2022 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Перевєрзєвої К.М. надійшла заява про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якої зазначає про те, що встановивши у договорі купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 строк виконання зобов`язання, сторони по суті, наперед визначили дату та обставину, з настанням якої було розпочато відлік строку позовної давності, а саме: за спливом 180 діб з моменту підписання договору, тобто 16.11.2010, а тому загальний строк позовної давності, який встановлюється тривалістю у три роки минув. У зв`язку з викладеним, представник відповідача стверджує, що позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності, що узгоджується з правовою позицією, що викладена в Постанові ВС від 01.06.2022 у справі №686/23170/19.

15 грудня 2022 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову КСП «Гвоздика» зважаючи на наступне.

20 травня 2010 року між Колективним сільськогосподарським підприємством «Гвоздика» в особі директора Штонди В.В. (продавець) та ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №664.

Відповідно до п.1 договору купівлі-продажу №664, продавець передав, а покупець придбав у приватну власність цегляний житловий будинок садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Пунктом 8 договору купівлі-продажу №664 передбачений обов`язок продавця звільнити відчужуваний житловий будинок та надати його для вільного користування покупцю до 21.05.2010. Згідно із п. 7.2 договору купівлі-продажу №664, право власності на майно, згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору.

Крім того, відповідач зазначає, що є власником житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування №3037 від 11.05.2021, право власності на підставі якого зареєстровано 11.05.2021 (номер запису права власності: 41867535).

Вказані обставини, на думку відповідача, є підтвердженням того, що продавець виконав свої зобов`язання за договором купівлі-продажу №664 та передав відповідачу у власність житловий будинок.

Також відповідач, посилається на те, що після укладення договору, він виконував обов`язок зі сплати за придбання житлового будинку, проте через наявні тяжкі захворювання, зокрема травму голови, вважав, що мав обов`язок сплатити всю суму за договором купівлі-продажу у розмірі 327000 грн., через це 24.12.2021 здійснив оплату за договором купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 у повному обсязі у сумі 327000 грн., у зв`язку з чим, відповідач вважає, що на момент подачі позову у справі вказаний договір виконаний у повному обсязі.

Відповідач на противагу тверджень позивача, зазначає, що не отримував жодних претензій від позивача з вимогою про оплату за придбаний об`єкт нерухомості.

Окрім зазначеного, відповідач посилається на те, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки обраний позивачем спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав покупцю і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає у несплаті коштів, така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця.

Також відповідачем ОСОБА_1 порушено питання про застосування позовної давності.

21 грудня 2022 року представником позивача КСП «Гвоздика» - адвокатом Конопатським М.М. подано відповідь на відзив, у якій викладені заперечення проти викладених у відзиві відповідача обставин та тверджень, зокрема зазначається про наступне. Відповідач не довів жодним належним, допустимим і достовірним доказом, що мала місце добросовісна помилка покупця. Так відповідач вказує на нібито існуючі у нього на той час захворювання, пов`язані із тяжкими травмами голови, через які він вважав, що має обов`язок сплати всієї суми за договором, проте жодних доказів на підтвердження наведених фактів не надає.

Крім того, представник позивача вказує, що позивач бажає розірвати спірний договір та не заперечує проти повернення відповідачу суми перерахованих останнім на рахунок КСП «Гвоздика» грошових коштів у сумі 327000,00 грн.

Також у відповіді на відзив зазначається про те, що надані відповідачем квитанції не можуть розглядатися як докази по сплаті вартості об`єкта нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 20.05.2010, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В., та зареєстрований в реєстрі за №664, оскільки гроші перераховано відповідачем, всупереч прописаному у договорі порядку не на вказаний у договорі розрахунковий рахунок позивача.

У зв`язку з викладеним, представник позивача стверджує, що невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу, а саме те, що ним не було оплачено вартість будинку за ціною та у терміни, встановлені договором, є істотним порушення умов договору, що спричинило значну шкоду позивачу та виражається у недоотриманні грошових коштів за проданий товар (значне знецінення національної валюти, втрата інтересу до отримання раніше обумовленого за договором).

Окрім цього, представник позивача вважає безпідставними посилання відповідача на пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки відповідачем було вчинено юридичну дію, якою він визнав наявність боргу перед КСП «Гвоздика», чим перервав перебіг позовної давності, який починається знову з моменту вчинення такої дії, а саме: з 24.12.2021.

16 січня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Перевєрзєвої К.М. надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому остання просила відмовити у задоволенні позову КСП «Гвоздика». Серед заперечень щодо позовних вимог, які були викладені раніше відповідачем, вказувала на наступні обставини. Договором купівлі продажу від 20.05.2010 зареєстрований в реєстрі за №664, укладений між КСП «Гвоздика» та ОСОБА_1 не передбачено жодних підстав для розірвання договору, тобто договір не містив умови та не передбачав розірвання договору. Крім того, зазначає, що у чинному законодавстві України відсутня норма розірвання договору купівлі-продажу у разі несплати.

Також вказує, що висновки постанови Верховного суду, які зазначені в постанові у справі №646/5261/18 стосуються застосування ч. 3 ст. 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошима. Разом з тим, наведений припис не передбачає можливості продавця за свої вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку.

Окрім цього, представником відповідача наголошується на тому що, строк позовної давності не було перервано вчиненням відповідачем оплати за нерухоме майно в якості визнання наявності в нього заборгованості перед позивачем, оскільки така оплата була проведена після сплину строку загальної позовної давності, який встановлюється тривалістю у три роки, а саме 24.12.2021.

01 лютого 2023 року представником позивача КСП «Гвоздика» - адвокатом Конопатським М.М. подано заперечення на заяву про застосування строку позовної давності. В обґрунтування заперечень, представником позивача зазначається, що відповідач сплатив грошові кошти лише 24.12.2021 та вказаним визнав наявність боргу перед КСП «Гвоздика». Наведене свідчить про переривання позовної давності, відповідно до положень ст. 264 ЦК України.

Крім того у вказану дату, представником позивача подано пояснення на заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Відповідно до наданих пояснень, представник позивача, серед вже попередньо викладених заперечень проти позиції відповідача щодо спірного договору, зазначає наступне. Той факт, що спірний договір не передбачає можливість його розірвання, не свідчить про неможливість застосування відповідних норм чинного законодавства, що регулюють питання розірвання договору. Крім того, посилаючись на ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно якої, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, представник позивача стверджує, що відповідач не виконав зобов`язання за договором купівлі-продажу №664 від 20.05.2010, а саме: не сплатив суму обумовлену договором в строк, передбачений договором та таким чином не дотримався приписів ст. 655 ЦК України, що є підставою для розірвання договору в судовому порядку.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28.02.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.

24 березня 2023 року до суду надійшли заяви представника позивача КСП «Гвоздика» - адвоката Конопатського М.М. про збільшення позовних вимог та про залучення співвідповідача.

Згідно із заявою про збільшення позовних вимог, позивач просив суд:

- договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 20 травня 2010 року, укладений між Колективним сільськогосподарським підприємством «Гвоздика», ідентифікаційний код юридичної особи: 25187809, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №664 - розірвати та скасувати державну реєстрацію речових прав на вказане майно шляхом скасування реєстраційних записів;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 06 квітня 2021 року, серія та номер: 2291, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О. Ємець, укладений між ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 та скасувати державну реєстрацію речових прав на вказане майно шляхом скасування реєстраційних записів;

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 11 травня 2021 року, серія та номер: 3037, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О. Ємець, укладений між ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 та скасувати державну реєстрацію речових прав на вказане майно шляхом скасування реєстраційних записів;

- витребувати житловий будинок садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» ідентифікаційний код юридичної особи: 25187809, місцезнаходження: м. Харків, вул. Агрономічна, буд. 1.

Також позивач просив вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог представник позивача КСП «Гвоздика» - адвокат Конопатський М.М. зазначає наступне.

Згідно пункту 4 Договору, «Продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 327 000 (триста двадцять сім тисяч) гривень. Ці гроші мають бути сплачені Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця протягом 180-ти діб з моменту укладання цього договору. ПДВ не передбачено.

Представник позивач вказує, що кінцевим терміном сплати обумовленої сторонами вартості проданого нерухомого майна було 16.11.2010, проте у вказаний період покупцем грошові кошти сплачені не були, чим порушено п. 4 вказаного договору.

Крім того, представник позивача зазначає, що згідно інформаційної довідки №294181674 від 11.01.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 06.04.2021 відповідач відчужив житловий будинок, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, своїй матері - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , уклавши з останньою договір купівлі-продажу від 06.04.2021, серія та номер: 2291, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О.Ємець.

Представник позивача стверджує, що зі спливом місяця ОСОБА_2 подарувала щойно придбаний будинок своєму сину - ОСОБА_1 , який є відповідачем по справі, уклавши договір дарування від 11.05.2021, серія та номер: 3037, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О.Ємець.

Таким чином, кінцевим володільцем житлового будинку, який є предмет спірного договору купівлі-продажу, наразі є ОСОБА_1 , тільки підставою для державної реєстрації права власності тепер є не договір купівлі-продажу від 20.05.2010 №664, а договір дарування від 11.05.2021 №3037.

На думку позивача, очевидно, що укладення договору купівлі-продажу від 06.04.2021 №2291 та договору дарування від 11.05.2021 №3037 було направлено на уникнення можливості повернення будинку та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому судового рішення.

У зв`язку з викладеним, позивач вважає за необхідне визнати вказані договори купівлі-продажу від 06.04.2021 №2291 та договору дарування від 11.05.2021 №3037 недійсними, а будинок витребувати на користь позивача, оскільки КСП «Гвоздика», як заставодержатель за договором в силу закону, не надало свою згоду на укладення наступного договору купівлі-продажу та дарування майна відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, яка є обов`язковою.

Представник позивача вказує, що у даному випадку майно вибуло з власності позивача поза його волею, оскільки розрахунок за договором купівлі-продажу майна від 05 травня 2010 року так і не відбувся.

Посилаючись на ст. 215, 216 ЦК України, представник позивача зазначає, що оспорювати правочин може заінтересована особа, яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Крім того представник позивача вказує, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідно правочину.

Крім того, представник позивача, зазначаючи положення ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та посилаючись на ст. 15,16 ЦК України і лист ВСУ «Аналіз практики застосування судами ст. 16 ЦК України» від 01.04.2014, зазначає, що у разі здійснення державної реєстрації права власності за набувачем неправомірного відчуженого майна, права власника повинні захищатися із застосуванням способу захисту, а саме: за позовом про визнання права власності та скасування внесеного за заявою набувача запису до Державного реєстру, якщо запис у Державному реєстрі здійснено внаслідок укладення договору, дійсність, якого оспорюється, спосіб захисту прав осіб - за позовом про визнання договору недійсним і скасування в Державному реєстрі, внесеного за заявою набувача.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27.03.2023 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог в порядку ст. 49 ЦПК та залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_2 .

12 травня 2023 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Мазепою Г.Б. подано письмові пояснення, в яких зазначається про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Право власності на підставі договору купівлі-продажу №664 зареєстроване за відповідачем 20.02.2012 (номер запису про право власності 107135).

Отже, перехід права власності до відповідача на вказане нерухоме майно відбулося згідно п.7.2 договору, що повністю узгоджується з приписами ч.3,4 ст.334 ЦК України.

Пунктом 4 договору купівлі-продажу №664 передбачена сума договору та порядок розрахунків, зокрема зазначено, що продаж вчинено за 327 000 (триста двадцять сім тисяч) гривень та ці гроші мають бути сплачені Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця протягом 180-ти діб з моменту укладення цього договору.

В підтвердження такої часткової оплати за договором купівлі-продажу №664 відповідачем були надані в якості доказів до суду квитанції на загальну суму 18050, 00 грн. (квитанція № 84057 від 15 вересня 2010 року, квитанція № 84637 від 22 вересня 2010 року, квитанція № 85268 від 04 жовтня 2010 року, квитанція № 97671 від 20 квітня 2011 року).

Після укладення між відповідачем та КСП «Гвоздика» договору купівлі-продажу №664, відповідач виконував свій обов`язок зі сплати за придбання житлового будинку, а позивач приймав перераховані відповідачем грошові кошти у вигляді часткової оплати поза межами строків, зазначених в договорі (п.4 договору), що свідчить про погодження позивачем з таким порядком та строками оплати за договором.

Проте зі спливом часу, а минуло вже більше 10 років з моменту останніх платежів, Відповідач не одразу знайшов ці квитанції та не міг згадати точну суму, яку він сплатив в рахунок договору купівлі-продажу №664.

Через існуючі захворювання у відповідача на той час, пов`язані іі тяжкими травмами голови, він вважав, що мав обов`язок сплатити всю суму за договором купівлі-продажу №664 у розмірі 327000 грн., та на той час не пам`ятав, що вже здійснював оплати на виконання договору.

Через це, 24.12.2021 відповідач здійснив оплату за договором купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 року у повному обсязі у сумі 327000 грн.

Тобто, на момент подачі позову у цій справі договір купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 виконаний сторонами у повному обсязі і навіть існує переплата за вказаним договором у розмірі 18050, 00 грн.

Крім того, представник відповідача стверджує, що на момент подачі позову до суду, Позивач прийняв від відповідача як належні платежі за договором купівлі-продажу №664 у розмірі 327000,00 грн. та 18050,00 грн. Позивач не повернув ці гроші відповідачеві як неналежні, не відмовився їх приймати, а прийняв ці грошові кошти та користувався ними.

Також вказує, що умовами договору купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 не передбачено здійснення оплати з урахуванням індексу інфляції, також відсутні будь-які проценти.

Посилання позивача на нібито неодноразове направлення відповідачу претензій з вимогою здійснити оплату за придбаний об`єкт нерухомості - є безпідставними та не підтвердженими жодними доказами. Зазначення про те, що нібито такі претензії були евакуйовані чи знищені, також не підтверджено.

Окрім цього, представник відповідача посилався на неефективність обраного позивачем способу захисту порушених прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, представником відповідача викладені заперечення проти збільшення позовних вимог, в яких зазначалось про неоднорідність збільшених позовних вимог з первісними та неприпустимість їх розгляду в одному провадженні. Також містяться посилання на необґрунтованість позовних вимог та їх недоведеність жодними належними та допустимими доказами та на порушення позивачем строків позовної давності на звернення до суду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мазепа Г.Б. у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечували та просили суд відмовити у їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 , оскільки вказана особа належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. за реєстр. №664, що укладений між колективним сільськогосподарським підприємством «Гвоздика» в особі директора Штонди Володимира Валентиновича (продавець) та ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 (покупець), продавець передав, а покупець в особі представника прийняв у приватну власність цегляний житловий будинок садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно із пунктами 3,4 вказаного Договору купівлі-продажу, відчужуваний за цим договором житловий будинок садибного типу літ. «П-2», належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суд Харківської області від 22.03.2010, справа №47/95-10, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 09.04.2010, №30143728, номер запису 107135 в книзі 1.

Продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 327000,00 грн. Ці гроші мають бути сплачені покупцем на розрахунковий рахунок продавця протягом 180-ти діб з моменту укладення цього договору. ПДВ не передбачено. Інвентаризаційна вартість нерухомого майна становить 326583,00 грн. згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №25960200, виданим КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 26.04.2010, №30143728, номер запису 107315 в книзі 1.

Пунктом 7.2 зазначеного Договору купівлі-продажу визначено, що право власності на майно, згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору.

Згідно інформаційної довідки №294181674 від 11.01.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , 06.04.2021 ОСОБА_1 відчужив житловий будинок, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , уклавши з останньою договір купівлі-продажу від 06.04.2021, серія та номер: 2291, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О.Ємець.

Крім того, згідно вказаної інформаційної довідки, ОСОБА_2 подарувала будинок ОСОБА_1 , уклавши договір дарування від 11.05.2021, серія та номер: 3037, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О.Ємець.

Таким чином, кінцевим володільцем житлового будинку, який є предмет спірного договору купівлі-продажу, наразі є ОСОБА_1 , на підставі договору дарування від 11.05.2021, серія та номер: 3037, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О.Ємець.

Щодо позовних вимог в частині розірвання договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В.за реєстр. №664 слід зазначити наступне.

Представник позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що згідно пункту 4 Договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. за реєстр. №664, «Продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 327 000 (триста двадцять сім тисяч) гривень. Ці гроші мають бути сплачені Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця протягом 180-ти діб з моменту укладання цього договору. ПДВ не передбачено. Кінцевим терміном сплати обумовленої сторонами вартості проданого нерухомого майна було 16.11.2010, проте у вказаний період покупцем грошові кошти сплачені не були, чим порушено п. 4 вказаного договору, оскільки повна сплата грошових коштів у сумі 327000,00 грн. відбулась лише 24.12.2021, при цьому гроші за придбане нерухоме майно були перераховані на розрахунковий рахунок позивача, який відрізняється від рахунку зазначеного в договорі купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. за реєстр. №664.

У зв`язку з чим, представник позивача стверджує, що відповідач ОСОБА_1 не сплатив суму договору в строк та спосіб, передбачений договором та таким чином не дотримався приписів ст. 655 ЦК України, що є підставою для розірвання договору в судовому порядку.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач ОСОБА_1 у строк, погоджений сторонами у пункті 4 договору, не сплатив грошові кошти у розмірі 327000,00 грн., що є істотним порушенням, яке значною мірою позбавило його того, на що він розраховував при укладенні договору.

Разом з тим, згідно матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_1 здійснено часткову оплату за договором купівлі-продажу №664, що підтверджується квитанціями, що долучені до відзиву, на загальну суму 18050, 00 грн. (квитанція №84057 від 15 вересня 2010 року, квитанція №84637 від 22 вересня 2010 року, квитанція №85268 від 04 жовтня 2010 року, квитанція №97671 від 20 квітня 2011 року).

24.12.2021 відповідач ОСОБА_1 здійснив оплату за договором купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 року у повному обсязі у сумі 327000 грн., що підтверджується квитанцією № ПН523 від 24.12.2021.

Таким чином, на момент звернення до суду із позовом у цій справі договір купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 року виконаний сторонами у повному обсязі.

Означене вище не оспорюється позивачем.

Судом не приймаються до уваги посилання позивача щодо направлення претензій на адресу відповідача ОСОБА_1 з приводу оплати грошових коштів на виконання договору купівлі-продажу №664 від 20.05.2010, оскільки на підтвердження вказаних обставин не надано жодних належних та допустимих доказів.

Не обґрунтованими також є посилання позивача з приводу того, що за період прострочення виконання зобов`язання відбулося значне знецінення національної валюти, внаслідок чого позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, а також втратив інтерес до отримання раніше обумовленого та посилається на сукупний індекс інфляції за період з листопада 2010 року по грудень 2021 року - 318,769 %, адже умовами договору купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 не передбачено здійснення оплати з урахування індексу інфляції чи процентів. Таким чином, укладаючи вказаний договір, позивач розраховував на отримання коштів у зазначеній у ньому сумі, а саме 327000,00 грн. Крім того, вказана обставина, є неналежною в межах заявлених позовних вимог про розірвання договору через порушення права продавця щодо не отримання належних грошових коштів від покупця, оскільки відповідає змісту позовних вимог про стягнення неотриманих коштів, яка не заявлена позивачем.

Крім того, суд зауважує про відсутність у договорі купівлі-продажу №664 від 20.05.2010 застережень щодо застосування відповідальності сторін у порядку досудового урегулювання спору у разі порушення його умов, зокрема пункту 4 та не врегульовано питання щодо відповідальності сторін за таке порушення, зокрема, підстав для розірвання договору.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання, його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

У справі, позивач обґрунтовував юридичні (правові) підстави позову, посилаючись на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 651,692 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18 (провадження №61-5308св20) у подібних правовідносинах, прийнятій після подання заявником касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.

Зазначений висновок Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми статті 692 ЦК України, викладеному у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) про те, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Відповідно до висновків Верховного суду зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №309/1927/17; від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18; від 22 вересня 2021 року у справі № 194/342/15-ц «…такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошей, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права…».

За встановлених судом обставин, враховуючи вимоги закону, які застосовуються до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову КСП «Гвоздика» щодо позовних вимог в частині розірвання договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. за реєстр. №664, оскільки позовні вимоги позивача не підтверджені належними та достатніми доказами, а встановлені під час судового розгляду обставини, не свідчать про порушення прав КСП «Гвоздика» як сторони означеного договору купівлі-продажу житлового будинку садибного типу від 20 травня 2010 року. Правовідносини сторін, що виникли на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу ґрунтуються на умовах, погоджених сторонами при укладенні даного договору, під час судового розгляду не встановлено істотних порушень умов зазначеного договору з боку відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, та фактично є припиненим - не є ефективним. При цьому, не підлягає задоволенню також вимога позивача про скасування державної реєстрації речових прав на вказане майно шляхом скасування реєстраційних записів, оскільки вказана вимога є похідною від основної вимоги позову про розірвання договору купівлі-продажу.

Окремо слід зазначити про застосування ст. 267 ЦК України у спірних правовідносинах, на вимогу відповідача.

Представником позивача зазначається, що відповідач сплатив грошові кошти лише 24.12.2021 та вказаним визнав наявність боргу перед КСП «Гвоздика» за договором купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. за реєстр. №664. Наведене свідчить про переривання позовної давності, відповідно до положень ст. 264 ЦК України.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 20 травня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Попрас Ю.В. за реєстр. №664, встановлено строк виконання зобов`язання - 180 діб з моменту підписання договору, тобто 16.11.2010, тобто визначено дату та обставину, з настанням якої було розпочато відлік строку давності, який в даному випадку закінчився 16.11.2013. Разом з тим, посилання позивача на те, що 24.12.2021 строк позовної давності перервався є помилковим, оскільки оплата позивачем здійснена після спливу строку позовної давності.

Вказане узгоджується з правовою позицією, що викладена у Постанові Верховного суду від 01.06.2022 року у справі №686/23170/19 (провадження №61-13802св21) згідно якої «При цьому тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності». Тобто в разі закінчення такого строку, він не може перериватися жодними діями.

Крім того, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду, якщо так, то чи обрано правомірний та ефективний спосіб захисту. Якщо право порушене не було, або обрано неправомірний, як у цій справі спосіб захисту, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Вказане узгоджується з правовою позицією, що викладена в Постанові Верховного суду від 29.03.2023 у справі №757/50591/16.

Оскільки у цій справі позивачем обрано неефективний, тобто такий, який не передбачений ні законом, ні договором спосіб захисту, а саме: про встановлення розірвання договору з підстав несвоєчасної сплати обумовленої за нерухоме майно суми, тому позов у цій частині не підлягає задоволенню за необґрунтованістю, а не ув`язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 06 квітня 2021 року, серія та номер: 2291, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О. Ємець та дарування житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 11 травня 2021 року, серія та номер: 3037, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області І.О. Ємець суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до позиції позивача, укладення договору купівлі-продажу від 06.04.2021 №2291 та договору дарування від 11.05.2021 №3037 було направлено на уникнення можливості повернення будинку та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому судового рішення.

У зв`язку з викладеним позивач вважає за необхідне визнати вказані договори купівлі-продажу від 06.04.2021 №2291 та договору дарування від 11.05.2021 №3037 недійсними, а будинок витребувати на користь позивача, оскільки КСП «Гвоздика», як заставодержатель за договором в силу закону, не надало свою згоду на укладення наступного договору купівлі-продажу та дарування майна відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, яка є обов`язковою.

Представник позивача також вказує, що у даному випадку майно вибуло з власності позивача поза його волею, оскільки розрахунок за договором купівлі-продажу майна від 05 травня 2010 року так і не відбувся.

Посилаючись на ст.ст. 215, 216 ЦК України, представник позивача зазначає, що оспорювати правочин може заінтересована особа, яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Крім того представник позивача вказує, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідно правочину.

Підставою для визнання договорів недійсними позивач зазначає те, що під час укладення між відповідачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 вказаних договорів, КСП «Гвоздика», як заставодержатель за договором в силу закону, не надало свою згоду на укладення наступного договору купівлі-продажу та дарування майна відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України. Крім того, позивач посилається на те, що укладення договору від 06.04.2021 №2291 та договору дарування від 11.05.2021 №3037 було направлено на уникнення можливості повернення будинку та з метою приховати майно від виконання в майбутньому судового рішення.

Суд не приймає до уваги твердження позивача, про те що КСП «Гвоздика» як «заставодержатель» не давало свою згоду на укладення договору, оскільки вказане не обґрунтовано жодним чином, та на підтвердження вказаного не надано належних та допустимих доказів.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (частина п`ята статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (905/1646/17) звернув увагу на те, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків цієї особи (недопущення їх у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою, необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами.

При цьому, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. (Постанова Верховного суду у справі №201/8412/18 від 10.03.2021)

Всупереч зазначеним положенням закону позивачем по справі не було надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в цій частині. Доводи позивача щодо того, що укладення договору від 06.04.2021 №2291 та договору дарування від 11.05.2021 №3037 було направлено на уникнення можливості повернення будинку та з метою приховати майно від виконання в майбутньому судового рішення, є безпідставними та не відповідають вимогам цивільного законодавства щодо підстав для визнання договору недійсним та ґрунтуються лише на його припущеннях.

Щодо позовних вимог про витребування житлового будинку садибного типу літ. «П-2», загальною площею 241,4 кв.м., житловою площею 110,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» ідентифікаційний код юридичної особи: 25187809, місцезнаходження: м. Харків, вул. Агрономічна, буд. 1, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація (ст.387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Водночас вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року, у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року, у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року, у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-цта від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).

Такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Під час судового розгляду не встановлено обставин, які могли би свідчити про недобросовісність дій відповідача ОСОБА_1 .

При цьому оскаржуючи весь ланцюг договорів щодо спірного майна, позивач у межах розгляду справи не заявляє вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 664 від 20.05.2010 року, відповідно до якого ОСОБА_1 , набув права власності на майно, згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, (виникає з моменту державної реєстрації цього договору), та який є чинним, та як зазначено вище виконаним, то вказане не буде відповідати закону та не зумовить правових наслідків, на які спрямовані очікування позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна заява в частині зазначених позовних вимог задоволенню не підлягає.

Разом з позовом КСП «Гвоздика» подано заяву про забезпечення позову. Заяву про забезпечення позову ухвалою суду від 02 грудня 2022 року було задоволено.

Відповідно до ч.ч.9, 10 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З огляду на вказані положення закону, суд вважає за необхідне зазначити у судовому рішенні про те, що після набрання рішенням законної сили підлягають скасуванню заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2022 року у справі №646/1119/22.

Оскільки, суд відмовляє у задоволенні позову, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 203, 215, 216, 263, 264, 328, 509, 627, 628, 638, 640, 651, 655-658, 692 ЦК України, ст.ст. 12,13, 76-81, 141, 158, 209, 258, 259, 263- 268, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Колективного сільськогосподарського підприємства «Гвоздика» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання договору купівлі-продажу та договору дарування житлового будинку недійсними, скасування державної реєстрації речових прав на вказане майно та витребування житлового будинку - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Червонозаводського районного сулу м. Харкова від 02 грудня 2022 року, а саме: скасувати арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на праві приватної власності, а саме: житловий будинок садибного типу літ. П-2, загальною площею 241.4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному Реєстрі речових прав на нерухоме майно - 640137163101) та заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо даного нерухомого майна.

Застосовані ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2022 року заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним рішенням суду.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 22.05.2023.

Учасники справи:

Позивач: Колективне сільськогосподарське підприємство «Гвоздика», ідентифікаційний код юридичної особи: 25187809, місцезнаходження: 61009, м. Харків, вул. Агрономічна, буд. 1;

Представник позивача: адвокат Конопатський Микола Миколайович, Свідоцтво про право назайняття адвокатською діяльністю ДН №4989 від 28.02.2018, РНОКПП: НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , адреса для листування: АДРЕСА_1 ;

Представник відповідача: адвокат Мазепа Геннадій Борисович, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №5302 від 26.12.2018, місцезнаходження: 61007, м. Харків, пр. Олександрівський, буд. 91.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Суддя: В.В. Барабанова