Постанова
від 24.05.2023 по справі 906/986/21
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року Справа № 906/986/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Скуратівське" на рішення Господарського суду Житомирської області від 1 грудня 2022 року по справі №906/986/21 (суддя - Вельмакіна Т.М.)

час та місце ухвалення рішення: 1 грудня 2022 року; м. Житомир майдан Путятинський, 6/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 13:40 год; повний текст рішення складено 6 лютого 2023 року

за позовом керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

Позивача 1: Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

Позивача 2: Чоповицької селищної ради

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Скуратівське"

про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від Прокурора - Безпалов А.В.;

від Позивачів 1 та 2 - не з`явилися;

від Відповідача - Балацька Л.В.; Войтенко С.В..

ВСТАНОВИВ:

Коростенська окружна прокуратура (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (надалі Позивач 1), Чоповицької селищної ради (надалі Позивач 2) звернулося з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Скуратівське" (надалі Позивач) про:

·скасування державної реєстрації права приватної власності за Позивач на земельні ділянки із закриттям розділу: площею 45,2634 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0154; площею 1,5755 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0195; площею 11,6672 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0228; площею 11,1072 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0153; площею 3,2670 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0194; площею 0,9392 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0188; площею 9,6141 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0115; площею 3,0986 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0117; площею 6,5959 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0116; площею 0,9580 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0114; площею 5,5116 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0187; площею 2,8478 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0191; площею 1,4538 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0193; площею 4,5342 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0190; площею 3,6201 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0189; площею 1,3378 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0152; площею 1,0574 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0192; площею 2,3777 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0151; площею 18,2533 га з кадастровим номеро1823487200:07:000:0150; площею 7,0063 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0118; площею 8,7238 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0226; площею 0,9880 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0227; площею 17,9528 га кадастровим номером 1823487200:06:000:0225; площею 21,1735 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0113; площею 3,8697 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0148; площею 1,8413 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0223; площею 3,8505 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0147; площею 2,4134 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0224; площею 45,3737 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0149; площею 153,6602 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0146; площею 47,3316 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0145; площею 1,9112 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0144; площею 6,8765 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0143; площею 2,0370 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0142; площею 12,4319 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0141; площею 5,7405 га з кадастровим номером 1823487200:07:000:0140; площею 14,6341 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0222; площею 4,3792 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0221; площею 10,8574 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0220; площею 1,5281 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0219; площею 4,9998 га з кадастровим номером 1823485800:06:000:0218; площею 0,9535 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0217; площею 16,4511 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0216; площею 1,6389 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0215; площею 17,0941 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0214; площею 0,6695 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0186;площею 5,4711 га з кадастровим номером 1823487200:06:000:0171; площею 2,8067 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0109; площею 29,3797 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0107; площею 2,1337 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0106; площею 12,2545 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0105; площею 3,1190 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0104; площею 8,2829 га з кадастровим номером 1823487200:05:000:0103; площею 8,4593 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0185; площею 1,9203 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0184; площею 7,3904 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0183; площею 4,2627 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0182; площею 14,2536 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0181; площею 2,1887 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0180; площею 1,9772 га з кадастровим номером 1823487200:04:000;0179; площею 2,4932 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0178; площею 4,7443 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0177; площею 4,0154 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0176; площею 3,6288 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0175; площею 44,3896 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0174; площею 27,6642 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0173;площею 2,8934 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0153; площею 14,3872 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0152; площею 2,0617 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0140; площею 6,0263 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0139; площею 10,3823 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0138; площею 3,4003 га з кадастровим номером 1823487200:04:000:0137;

·витребування у Відповідача до комунальної власності територіальної громади Позивача 2 вищезазначені земельні ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, підставою реєстрації права приватної власності за Відповідачем є: державний акт на право колективної власності на землю від 28 травня 1995 року серія ЖТ № 000107; протокол зборів співзасновників Відповідача № 1 від 8 квітня 2017 року; протокол Відповідача № 5/21 від 25 березня 2021 року; акт прийому - передачі майна від 24 березня 2001 року з КСП ім. Котовського до Відповідача.

Прокурор вважає, що вказана реєстрація та набуття права власності Відповідача на земельні ділянки є незаконною, оскільки майно колективної власності безпідставно, в обхід встановлених законом процедур, зареєстровано у приватну власність.

Прокурор зазначив, що Державний акт на право колективної власності на землю від 28 травня 1995 року серія ЖТ № 000107 на площу 2859,3 га був виданий Колективному сільськогосподарському підприємству КСП ім. Котовського, яке ліквідовано 28 квітня 2001 року на підставі розпорядження голови Малинської районної державної адміністрації № 203 від 29 квітня 2001 року та рішення зборів уповноважених колгоспників - членів КСП. Користування землею КСП ім. Котовського, що посвідчене вищевказаним державним актом, припинене внаслідок ліквідації КСП (тобто внаслідок припинення діяльності підприємства). Відповідач державний акт на право колективної власності не оформив.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 1 грудня 2022 року (том 6, а.с. 78-93) позовні вимоги задоволено.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на не вчинення визначеними Прокурором в якості позивачів органами заходів щодо захисту порушених інтересів держави, а також враховуючи зміст відповіді на лист прокуратури Позивача 1 (том 1, а.с. 158-162) та зміст відповіді Позивача 2 (том 2, а.с. 138, 157), у даному випадку Прокурор правомірно звернувся з позовом на захист прав та інтересів держави в особі Позивача 1 та Позивача 2.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що здійснивши сукупний аналіз вищенаведених приписів законодавства та документів, які наявні в матеріалах справи, слідує, що останніми підтверджено здійснення заходів, спрямованих на виконання Указу Президента України від 3 грудня 1999 року N 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Також суд встановив, що зазначені заходи вчинені з дотриманням приписів статей 13, 14 Конституці України, Закону України України, Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" № 2114-XII, Закону України № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".

Як вказав суд першої інстанції, вищенаведеними документами підтверджено факт здійснення заходів по розпаюванню земель, переданих у колективну власність КСП ім. Котовського, згідно Державного акта на право колективнної власності на землю від 28 травня 1995 року, згідно якого площа сільськогосподарських угідь реформованого КСП ім. Котовського склала 2423,6 га (що фактично склало 1740,9134 га - з урахуванням внесених коригувань, згідно з погодженою у встановленому порядку Проектно-технічною документацією із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам із земель реформованих сільгосппідприємств, зокрема, КСП ім. Котовського).

При цьому місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що саме сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) Законом № 899-IV уповноважені розглядати заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймати рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняти місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладати із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету.

Також, місцевим господарський судом в оскаржуваному рішенні встановлено, що 3 серпня 2006 року головою Малинської районної державної адміністрації прийнято Розпорядження №199, згідно якого вирішено: затвердити протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Котовського (додається); виділити земельні частки (паї) в натурі (на місцевості) та видати державні акти на право власності на земельні ділянки, відповідно до затвердженого розподілу власникам земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Котовського для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; надати дозвіл НВФ "Нові технології" встановити межі земельних ділянок в натурі (на місцевості), оформити державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Котовського; районному відділу земельних ресурсів (Душко М.І.) внести відповідні зміни в земельно облікові документи (том 4, а.с. 82, том 1; 226)

За вказаного, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що твердження Відповідача про те, що частина земель, які не було розпайовано, залишились у складі та користуванні Відповідача спростовано матеріалами справи.

При цьому, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що нормами діючого законодавства України спростовано також автоматичне та безоплатне набуття будь-якого права на землю юридичною особою, створеною в результаті реформування колективнного сільськогосподарського підприємства, здійсненого на виконання Указу Президента N 1529/99 за вищенаведених обставин.

Що стосується зсилання Відповідача на рішення Рівненського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2017 року у справі № 906/245/17, то місцевий господарський суд вказав, що останнє не впливає на оцінку доказів у даній справі, оскільки містить оціночні судження щодо обставин, які входили до предмета судового розгляду, зроблені на основі доказів, згідно яких приймалося рішення у справі № 906/245/17, яка не є подібною зі справою що розглядається.

При цьому суд в оспорюваному рішенні вказав, що оскільки земельні ділянки, які не підлягали паюванню були передані до земель запасу Скуратівської сільської ради, правонаступником якої є Позивач 2, а інші земельні ділянки у колективній власності не залишалися, враховуючи що земля вибула з володіння власника не з його волі за відсутності будь-яких рішень про передачу цих земельних ділянок Відповідачу, тому, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, зважаючи на вимогу Прокурора скасувати державну реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки із закриттям розділу, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що згідно статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд вказав, що вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності на спірні земельні ділянки із закриттям розділу в сукупності з вимогою про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння сприяють ефективному захисту порушених прав та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 6, а.с. 96-98), в якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Відповідач зазначає, що головною умовою для виникнення права власностi за територiальною громадою є припинення колективного сільськогосподарського підприємства.

При цьому апелянт наголошує, що рішення суду не містить висновку про те, чи припинено КСП ім. Котовського, так як і не містить висновку щодо підстав витребування земельних ділянок саме до Позивача 2.

З врахуванням того, що розпаюванню було піддано не всі землі, то на переконання Відповідача, відсутні підстави для передачі земель, які є предметом спору до Позивача 2, оскільки судом не встановлено факт припинення КСП ім. Котовського.

При цьому, апелянт зазначає, що суд не спростував наявнi в справi докази, та аргументи Вiдповiдача, а саме про те, що: діючим законодавством України не врегульовано організаційно-правову форму суб`єкту господарювання приватне (орендне) сільськогосподарське підприємство; рішення про створення П(ПО)СП «Скуратівське» прийняте колегіально; Відповідач визнаний правонаступником КСП ім. Котовське; після завершення процедури банкрутства рішення про призначення нового директора Відповідача та кола його повноважень приймалося на зборах колегіально; Відповідач до даного часу здійснює додаткові виплати до пенсій окремим категоріям працівників КСП ім. Котовського; Відповідачем проведено розпаювання майна КСП ім. Котовське.

Крім того, Відповідач вказав, що у користуванні та власності підприємства залишились не розпайовані землі, що належали КСП ім. Котовського та перейшли до правонаступника - Відповідача, тому право власності на не розпайовані землі не припинилося, а право розпорядження не розпайованими землями належить лише підприємству, як юридичній особі, шляхом прийняття рішень загальними зборами.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі № 906/986/21 за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Прокурору, Позивачу 1 та Позивачу 2 по справі подати відзив на апеляційну скаргу (том 6, а.с. 109).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 27 березня 2023 року надійшов відзив від Прокурора в котрому Прокурор просив залишити рішення Господарського суду Житомирської області в справі №906/986/21 без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення (том 6, а.с. 116-121). При цьому, Прокурор вказав, що із 2423,6 га земель сільськогосподарського призначення згідно з Державним актом на право колективної власності, поділу на земельні частки (паї) підлягала площа сільськогосподарський угідь реформованого КСП ім.Котовського у розмірі 1787,4176 га, з них: рілля - 1527,0252 га, багаторічні насадження (сад) - 3,4147 га, сіножаті - 162,7021 га та пасовища - 94,2756 га. Прокурор вказує, що загальна площа сільськогосподарських угідь реформованого КСП ім. Котовського зменшилася на 636,1824 Га. Прокурор вказує, що пунктом 2 розпорядження голови Малинської районної державної адміністрації від 28 грудня 2005 року № 478 визначено припинити право колективної власності на земельні ділянки по реформованому КСП ім. Котовського загальною площею 650,4018 га..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 31 березня 2023 року надійшов відзив від Позивача 2 в котрому Позивач 2 просив залишити рішення Господарського суду Житомирської області в справі №906/986/21 без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення (том 6, а.с. 116-121). При цьому, Позивач 2 вказав, що враховуючи те, що члени КСП ім. Котовського застосували процедуру паювання до відповідної частини земель, що перебували у КСП ім. Котовського на праві колективної власності, то наслідком реалізації цієї процедури є припинення права колективної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо спірних земельних ділянок.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 квітня 2023 року призначено справу № 906/986/21 до розгляду на 26 квітня 2023 року об 14:00 год. (том 6, а.с. 134).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 квітня 2023 року, з підстав, зазначених в даній ухвалі розгляд апеляційної скарги відкладено на 24 травня 2023 року на 14:00 год..

В судове засідання від 24 травня 2023 року представники Позивача 1 та Позивача 2 не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (від 26 квітня 2023 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В той же час, згідно пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на вказану норму процесу та описані вище обставини, апеляційний господарський суд без участі представників Позивача 1 та Позивача 2 за наявними в справі матеріалами.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 24 травня 2023 року, представники Відповідача підтримали доводи наведені в апеляційній скарзі, просили скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог Прокурора, покликаючись на те, що головною умовою для виникнення права власностi за територiальною громадою є припинення колективного сільськогосподарського підприємства. Представники вказали, що рішення суду не містить висновку про те, що припинено КСП ім. Котовського, так як і не містить висновку щодо підстав витребування земельних ділянок саме до Позивача 2. З врахуванням того, що розпаюванню піддано не всі землі, то на переконання представника Відповідача відсутні підстави для передачі земель, які є предметом спору до Позивача 2, оскільки судом не встановлено факт припинення КСП ім. Котовського. Також представники Відповідача наголосили на тому, що в оскаржуваному рішенні не спростовано наявнi в справi докази, а саме аргументи Вiдповiдача, що діючим законодавством України не врегульовано організаційно-правову форму суб`єкту господарювання приватне (орендне) сільськогосподарське підприємство і що рішення про створення П(ПО)СП «Скуратівське» прийняте колегіально, а Відповідач визнаний правонаступником КСП ім. Котовське. Представники вказали, що після завершення процедури банкрутства рішення про призначення нового директора Відповідача та кола його повноважень приймалося на зборах колегіально, а Відповідач до даного часу здійснює додаткові виплати до пенсій окремим категоріям працівників КСП ім. Котовського, і саме Відповідачем проведено розпаювання майна КСП ім. Котовське. При цьому, саме на земельні ділянки, котрі залишилися після проведення розпаювання Відповідачем оформлено речове право, як законним правонаступником реформованого КСП ім. Котовського.

В судовому засіданні від 24 травня 2023 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що із 2423,6 га земель сільськогосподарського призначення згідно з Державним актом на право колективної власності, поділу на земельні частки (паї) підлягала площа сільськогосподарський угідь реформованого КСП ім.Котовського у розмірі 1787,4176 га, з них: рілля - 1527,0252 га, багаторічні насадження (сад) - 3,4147 га, сіножаті - 162,7021 га та пасовища - 94,2756 га. На переконання Прокурора, загальна площа сільськогосподарських угідь реформованого КСП ім. Котовського зменшилася на 636,1824 Га. Крім того, як констатує Прокурор, пунктом 2 розпорядження голови Малинської районної державної адміністрації від 28 грудня 2005 року № 478 визначено припинити право колективної власності на земельні ділянки по реформованому КСП ім. Котовського загальною площею 650,4018 га.. Як вказує Прокурор, члени КСП ім. Котовського застосували процедуру паювання до відповідної частини земель, що перебували у КСП ім. Котовського на праві колективної власності, то наслідком реалізації цієї процедури є припинення права колективної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо спірних земельних ділянок.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників Відповідача та Прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Як зауважує Прокурор та вбачається з матеріалів справи, згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, підставою реєстрації права приватної власності за Відповідачем є: державний акт на право колективної власності на землю від 28 травня 1995 року серія ЖТ № 000107; протокол зборів співзасновників Відповідача № 1 від 8 квітня 2017 року; протокол Відповідача № 5/21 від 25 березня 2021 року; акт прийому - передачі майна від 24 березня 2001 року з КСП ім. Котовського до Відповідача.

Прокурор зазначає, що Державний акт на право колективної власності на землю від 28 травня 1995 серія ЖТ № 000107 на площу 2859,3 га виданий Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Котовського, яке на переконання Прокурора ліквідовано 28 квітня 2001 року на підставі розпорядження голови Малинської районної державної адміністрації № 203 від 29 квітня 2001 року та рішення зборів уповноважених колгоспників - членів КСП. Користування землею КСП ім. Котовського, що посвідчене вищевказаним державним актом, за позиції Прокурора, припинене внаслідок ліквідації КСП (тобто внаслідок припинення діяльності підприємства). Прокурор зазначає, що Відповідач державний акт на право колективної власності не оформив, плату за землю відповідно до акту з 2001 року до теперішнього часу не здійснює, що підтверджується інформацією Чоповицької селищної ради.

Зсилаючись на приписи Земельного кодексу України, Указ Президента України від 3 грудня 1999 року №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектору економіки», рішення зборів уповноважених колгоспників колективного с/г підприємства ім. Котовського від 12 січня 2000 року, Статут Відповідача, Прокурор вважає, що у останнього не існувало правових підстав для повного правонаступництва прав та обов`язків вказаного КСП ім. Котовського, зокрема щодо набуття права на земельні ділянки КСП.

Водночас за твердженнями Прокурора, реєстрація права приватної власності на спірні земельні ділянки за Відповідачем (окрім вказаного державного акту на право колективної власності) здійснювалася на підставі Статуту П(ПО)СП "Скуратівське", в редакції 2020 року, в якому зазначено, що кооператив є правонаступником КСП ім. Котовського, що підтверджується ухвалою Арбітражного суду Житомирської області за № 1/303 б/146 від 16 січня 2001 року. На думку Прокурора, вказаною ухвалою не встановлюється правонаступництво на земельні ділянки, крім того при реєстрації права приватної власності на земельні ділянки не враховано, що Статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва, щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до Закону.

В той же час, як вказує Прокурор, згідно протоколів зборів уповноважених колгоспників КСП ім. Котовського присутніми були 110 осіб, членами КСП були 470 осіб, а членами Відповідача, на момент його створення і реєстрації відповідно до Статуту - 1 особа. З даного Прокурор робить висновки, що перетворення КСП ім. Котовського у Відповідача не відбулося, оскільки склад засновників (учасників) вказаного КСП та П(ПО)СП не співпадають, що свідчить про те, що підприємство П(ПО)СП "Скуратівське" створено з новою організаційно-правовою формою, а також із новим складом його учасників. Прокурор зазначив, що вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 1 вересня 2020 року в справі №907/29/19.

Посилаючись на приписи статті 82 Земельного кодексу України, статті 14 Земельного кодексу «Про сільськогосподарську кооперацію», пункт 21 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року), частину 1 статті 104 Цивільного кодексу України, Прокурор стверджує, що приписи пункту 21 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України стосуються як юридичних осіб, які припинені шляхом ліквідації, так і шляхом реорганізації. Прокурор вважає, що в порушення зазначених норм, Відповідач зареєстрував за собою спірні земельні ділянки в порядку правонаступництва, не зважаючи на те, що на момент реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, засновниками П(ПО)СП "Скуратівське" було 7 осіб, які не є власниками земельної частки (паю) реформованого КСП ім. Котовського.

Враховуючи зазначене, Прокурор вказує, що спірні земельні ділянки передані власниками до земель запасу Скуратівської сільської ради (нині Чоповицької селищної ради) та земель загального користування, інші земельні ділянки і паюванню не підлягали, у колективній власності не залишалися, тому не могли бути зареєстрованими у приватну власність.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду в особі Позивача 2, Прокурор вказує, що відповідно до рішень загальних зборів власників земельної частки (паю), спірні земельні ділянки передавалися до земель запасу Скуратівської сільської ради Малинського району. В подальшому, як вказав Прокурор, рішенням Позивача 2 від 16 грудня 2020 року № 16 "Про початок реорганізації Владівської, Головківської, Скуратівської сільських рад Малинського району Житомирської області шляхом приєднання до Чоповицької селищної ради" Скуратівську сільську раду приєднано до Чоповицької територіальної громади та встановлено, що Чоповицька селищна рада є правонаступником Скуратівської сільської ради. У зв`язку із приєднанням Скуратівської сільської ради до Чоповицької територіальної громади, до останньої перейшли всі права та обов`язки на спірні земельні ділянки.

Листами від 2 квітня 2021 року та 30 червня 2021 року Коростенська окружна прокуратура проінформувала Позивача 2 про виявлений факт неправомірного набуття Відповідачем права власності на зазначені земельні ділянки та наявність підстав для вжиття міською радою заходів до поновлення інтересів територіальної громади (том 1, а.с. 135-137, 155-156).

У відповідях № 422/02-20 від 7 квітня 2021 року, № 765/02-20 від 27 липня 2021 року Позивач 2 повідомив, що повністю погоджується із порушеннями, які зазначені у повідомленні обласної прокуратури, однак вживати заходи представницького характеру, шляхом звернення з позовом не має змоги через відсутність бюджетних призначень на сплату судового збору (том 1, а.с. 138, 157).

Також Листом № 52/87-684вих 21 від 15 квітня 2021 року Коростенська окружна прокуратура проінформувала Позивача 1 про виявлений факт неправомірного набуття права власності на зазначені земельні ділянки та наявність підстав для вжиття заходів до поновлення інтересів держави, у відповіді на який Позивач 1 повідомив про неможливість звернення до суду із позовом, у зв`язку з обмеженим фінансуванням стосовно сплати судового збору (том 1, а.с. 158-162, т.1).

За твердженнями Прокурора, враховуючи норми Земельного кодексу України, Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" Держгеокадастр не наділений правом звернення до суду у спірних правовідносинах. тому, представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором, який виконує субсидіарну роль, щоб ці інтереси не залишились незахищеними.

Зважаючи на вищеописану позицію, Прокурор в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 звернувся в суд з позовом до Відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння (спірних земельних ділянок) та скасування державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки.

Суд апеляційної інстанції констатує, що рішення суду першої інстанції в частині висновків про наявність у Прокурора підстав для представлення інтересів держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 у цій справі, апелянтом не оскаржена, а відтак враховуючи приписи статті 269 ГПК України та вище наведені обставини справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги, а тому переглядає рішення суду першої інстанції тільки щодо суті спору.

Зважаючи на предмет позовних вимог та обстаивни, котрими Прокурор обгрунтовує підставність своїх позовних вимог, колегія суддів розглядає основну позовну вимогу про витребування спірних земельних ділянок, а вимога про скасування державної реєстрації розглядатиметься як похідна, що описани нище в даній постанові.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до статтей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Як наслідок цього, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В силу дії до статті 328 вказаного Кодексу: право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтями 319, 321, 658 Цивільного кодексу України: власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

За приписами статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Поза тим колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 387 Цивільного кодексу України (яка, серед іншого, визначена підставою позову) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених нормативних приписів убачається, що власник майна фактично позбавлений можливості володіти і користуватися цим майном внаслідок його незаконного вибуття із володіння, має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Зазначений засіб захисту права власності - витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

При цьому, колегія суддів констатує, що із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Важливою умовою звернення із віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Колегія суддів з метою дотримання основних принципів судочинства та балансу інтересів сторін, досліджує докази подані зі сторони Прокурора, Позивачів та Відповідача, зауважує наступне.

Так, Прокурор стверджує, що спірні земельні ділянки були передані власниками до земель запасу Скуратівської сільської ради (Позивач 2) та земель загального користування, інші земельні ділянки паюванню не підлягали, у колективній власності не залишалися, тому не могли бути зареєстрованими у приватну власність. При цьому Прокурор зсилаючись на статті 387, 388 Цивільного кодексу України, просить витребувати з чужого незаконного володіння спірні земельні ділянки.

Враховуючи вище викладене, слід зазначити, що предметом дослідження при вирішенні спору про витребування майна є встановлення обставин щодо прав Позивача 2 на це майно на момент його вибуття з володіння останнього, дослідження обставин вибуття майна від Позивачів та підстав набуття його Відповідачем.

При цьому питання права у вказаному спорі не вирішується, а лише констатується на підставі уже наявних доказів. Як зазначалося вище, однією з особливостей віндикаційного позову є відсутність спорів з приводу належності майна на праві оренди чи іншому титулі.

Відповідно, зважаючи на предмет позовних вимог та заперечення Відповідача наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів досліджує обставин щодо прав Позивача 2 на такі земельні ділянки, при цьому, питання власності у вказаному спорі не має вирішуватися, а лише констатується на підставі наявних у справі доказів. Саме тому колегія суддів досліджує докази, подані зі сторони Прокурора, Позивачів та Відповідача щодо підтвердження обставин та заперечень позовних вимог щодо витребування спірного майна (земельної ділянки), а також щодо існування речового права на спірні земельні ділянки.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, голова правління М.І. Савченко звернувся з клопотанням до Скуратівської сільської ради народних депутатів Малинського району Житомирської області з клопотанням, що на підставі рішення загальних зборів трудового колективу щодо передачі земель в колективну власність, КСП ім. Котовського просило передати у колективну власність землі згідно діючого земельного законодавства, які будуть використовуватися для виробництва товарної сільськогосподарської продукції (том 1, а.с. 46).

На підставі рішення Скуратівської сільської ради народних депутатів від 26 травня 1995 року (том 1, а.с. 9) КСП ім. Котовського видано Державний акт на право колективної власності на землю площею 2859, 3 га ШШ-ЖТ №000107 від 28 травня 1998 року для сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю (том 1, а.с. 167-168).

Частиною 1 статті 10 Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачено, що землі підприємства належать йому на праві колективної власності, тобто суб`єктом права колективної власності є юридична особа. Встановлювала вказане і стаття 7 Закону про КСП, в якій було зазначено таке: об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах; суб`єктом права власності в підприємстві є підприємство як юридична особа.

Статтею 5 Земельного кодексу (в редакції Закону № 2196 ХІІ) передбачено, що кожен член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства в разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами 6 і 7 статті 6 цього Кодексу. В той же час, частина 4 статті 10 Закону про КСП містила дещо інше формулювання: члену підприємства, який побажав вийти з його складу для організації селянського (фермерського) господарства, земельна ділянка надається із земель запасу, а в разі їх відсутності із земель підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена колективу.

Надалі, в продовження земельної реформи Презедентом України винесено з цього приводу три Укази:

1) «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94 від 10 листопада 1994 року. Цим указом: ?визначено напрям реформи (приватизація земель, які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій, оголошення невідкладним першочерговим заходом проведення земельної реформи в Україні);?передбачено оборотоздатність земельних паїв (право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі продажу, дарування, міни, успадкування, застави);

2) «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 8 серпня 1995 року. Основні положення: уточнено землі, які підлягають паюванню (тільки сільськогосподарські угіддя); ?уточнено перелік осіб, які мають право на земельну частку (члени підприємства відповідно до списку, доданого до державного акта);?передбачено видачу сертифікатів на право на земельну частку (пай);

3) «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» № 1529/99 від 3 грудня 1999 року (Указ № 1529). Цим указом Президент України доручив органам виконавчої влади провести «реформування протягом грудня 1999 квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно.

Положенням про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 740 від 25 травня 1998 року, було передбачено, що у разі зміни назви, організаційно правової форми суб`єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб`єкт підприємницької діяльності у місячний термін із моменту настання зазначених змін зобов`язаний подати документи для перереєстрації з підтвердженням опублікування інформації про зміни в друкованих засобах масової інформації. Перереєстрація суб`єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його державної реєстрації».

Вищевказане, опосередковано вказує, що за зазначеними Закономи України та Земельним кодексом України передбачалася зміна організаційно-правової форми юридичної особи (а не ліквідацію одинх юридичних осіб та сворення нових).

Підтверджує це і стаття 37 Цивільного кодексу Української РСР (втратив чинність), в котрій визначалося, що: юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

З даного вбачається, що перетворення не вважалося її реорганізацією і, відповідно, не мало наслідком припинення юридичної особи.

Водночас за змістом статі 34 Закону України «Про підприємства в Україні» (втратив чинність), перетворення вважалося реорганізацією («ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства…»).

Дане в свою чергу вказує на те, що під час перетворення (змінення організаційно правової форми) всі права на землю зберігалися.

Так, відповідно до частини 7 статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» під час перетворенні одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов`язки колишнього підприємства.

Фактично дублює цю норму і частина 6 статті 31 Закону про КСП, котра визначає, що: при перетворенні одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов`язки колишнього підприємства.

Отже, до новостворених унаслідок перетворення КСП юридичних осіб перейшли права на землю (при цьому суд апеляційної інстанції констатує, що даний факт підтверджується і тим, що земельні паї, зокрема, членів КСП ім. Котовського виділені і передані цим членам за довго після здійснення перетворення КСП у Відповідача.

В той же час, досліджуючи докази саме в правовому полі вищеописаних нормативно-правових актів колегія суддів зауважує, що відповідно до ухвали Арбітражного суду Житомирської області від 16 січня 2001 року по справі №1/303 «б»/146 (суддя Сичова О.П.) зазначено, що в провадженні суду знаходиться справа про визнання банкрутом КСП ім. Котовського. Згідно Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», протягом грудня 1999 р. квітня 2000р. проводилося реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно. До арбітражного суду надійшло повідомлення Малинської районної державної адміністрації Житомирської області, з якого вбачалося, що КСП ім. Котовського реформовано і його правонаступником є Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Скуратівське» (Відповідач). У відповідності з п. 28 Роз`яснення ВАСУ від 18 листопада 1997 року» Про деякі питання практики застосування Закону України «Про банкрутство», арбітражний суд припиняє провадження у справі, якщо юридична особа боржника ліквідована або реорганізована (окрім реорганізації у формі перетворення). У даному випадку відбулася реорганізація підприємства у формі перетворення. За таких обставин необхідно продовжити розгляд справи та замінити боржника його правонаступником, суд Ухвалив: «Замінити боржника КСП ім. Котовського с. Скурати Малинського району Житомирської області його правонаступником ПОСП «Скуратівське», с. Скурати Малинського району Житомирської області» (том 3, а.с. 19, 35).

Окрім того, Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18 жовтня 2005 року по справі №303 «б» зазначено про проведення процесуальних дій по даній справі та зазначено, що Ухвалою суду від 16 січня 2002 року замінено боржника правонаступником Відповідачем (том 1, а.с. 199) та ухвалено «затвердити звіт арбітражного керуючого (ліквідатора) Рибія О.В. та ліквідаційний баланс Відповідача, визнати Відповідача вільним від боргів, провадження у справі припинити» (том 1, а.с. 200). При цьому зі змісту даної ухвали слідує, що саме Відповідачем (уже після винесення ухвали про заміну боржника ім. Котовського на Відповідача) за рахунок його ж господарської діяльності, проведено розрахунки з кредиторами, після чого встановлено, що у Відповідача залишилося достатньо майна для продовження ведення підприємницької діяльності.

Окрім того, процесуальними документами по справі №906/245/17 (за позовом Відповідача в даній справі до Скуратівської сільської ради Малинського району Житомирської області та ТзОВ «Гранум Плюс» про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; том 3, а.с. 74-98) встановлено, що:

«на виконання вимог вищезазначеного Указу Президента України, в 2000 році також було реформовано КСП ім. Котовського в приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство Скуратівське.

Відповідно до вимог пункту 10 Порядку оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України 14.03.2001 року №63 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.04.2001 року за №306/5497) - при перетворенні КСП в інше підприємство, яке щойно виникло, переходять всі майнові права та обов`язки реорганізованого КСП.

В ході розпаювання земель реформованого КСП ім. Котовського (розпорядження № 142 голови Райдержадміністрації Малайського району Житомирської області), ОСОБА_4 сільською радою було виготовлено список громадян, яким необхідно виготовити державні акти на право власності на землю взамін сертифікатів на земельну частку (пай). Такий список містив в собі 473 особи та додається до письмових обґрунтувань (додаток № 1 на 28 аркушах).

У подальшому, розпорядженням райдержадміністрації Малинського району № 272 від 04.06.2004 року, даний список уточнено і кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай) згідно уточненого списку склала 471 особа.

В 2005 році було розроблено проектно-технічну документацію із землеустрою щодо організації земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян із земель реформованого КСП ім. Котовського ОСОБА_4 сільської ради Малинського району Житомирської області. Тобто були умовно виділені земельні частки (паї) особам які мали право на їх отримання без виділення в натурі.

Відповідно до експлікації земель, (т. 1 а.с. 155), було піддано розпаюванню та було віднесено до земель запасу лише 1787,4176 га.

Решта земель, згідно Державного ОСОБА_7 на право колективної власності на землю серії ІІ-ЖТ № 000107 в кількості 1071,8824 га. - залишається у власності та користуванні правонаступника реформованого КСП ім. Котовського.

У подальшому, частина громадян, які мали право на отримання права власності на землю, діючи відповідно до вимог ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), скористались своїм правом в повній мірі та отримали всі необхідні документи, якими підтверджується їх право власності на землю.

Особи, які провели повне оформлення права власності на свої земельні частки (паї) здійснюють їх обробіток на власний розсуд, в тому числі здають в оренду П(ПО)СП Скуратівське, що підтверджується договорами оренди земельних паїв (т. 2 а.с. 36 - 47).»

До матеріалів справи долучено Акт приймання-передачі майна КСП ім. Котовського у власність та користування Відповідача від 24 березня 2001 року з якого вбачається, що на підставі проведення інвентаризації майна, проведеної оцінки та встановленні загальної вартості основних засобів вирішено передати Відповідачу майно: землі КСП ім. Котовського відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю, серія ІІ-ЖТ № 000107 від 28 травня 1995 року загальною площею 2859, 3 га (том 2, а.с. 34).

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію Відповідача (ідентифікаційний код 03745812) вбачається дата проведення державної реєстрації - 10 березня 2008 року.

Згідно Довідки АБ №087996 відносно Відповідача (ідентифікаційний код 03745812) вбачається, що дата первинної державної реєстрації є 27 січня 1997 року (том 3, а.с. 31-32).

З Свідоцтва державної податкової адмінітсрації України відносно Відповідача вбачається, що дата реєстрації платника податку на додану вартість є 18 липня 1997 року року; дата реєстрації суб`єктом спеціального режиму оподаткування є 1 січня 2009 року.

Відповідно до довідки Головного управління статистики у Житомирській області від 30 вересня 2021 року (том 3, а.с. 26) вбачається, що колгосп ім. Котовського (код 03745812) згідно рішення Малинської районної державної адміністрації від 27 січня 1993 року №34 перереєстровано у колективне сільськогосподарське підприємство ім. Котовського (код 03745812), згідно рішення від 10 березня 2000 року №127 у Відповідача (код 03745812).

Колегія суддів зауважує, що ЄДР є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб`єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.

Функція органів статистики щодо ведення ЄДР визначена Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 (у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року № 499).

Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється. Відповідно до пункту 15 Положення про ЄДР ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Отже, відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення Законодавства України, але така помилка не є підставою правонаступництва.

Відповідно, з досліджених процесуальних документів та документів інформаційного характеру вбачається, що відбулася реорганізація підприємства у формі перетворення, а відтак проведена замінити КСП ім. Котовського його правонаступником -ПОСП «Скуратівське» (в розрізі існування в юридичній природі єдиного ідентифікаційного коду, який зберігся за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним код Відповідача 03745812).

Однак, Прокурор заперечуючи проти правонаступництва Відповідача покликається на розпорядження Малинської районної державної адміністрації Житомирської області від 28 квітня 2001 року № 203 (том 1, а.с. 154) яким зазначено про ліквідацію КСП ім. Котовського.

При цьому, колегія суддів дослідивши таке розпорядження як окремо так і в сукупності всіх доказів звертає увагу Прокурора на те, що ухвалою Арбітражного суду Житомирської області від 16 січня 2001 року по справі №1/303 «б»/146 (суддя Сичова О.П.) ухвалено заміну боржника КСП ім. Котовського (с. Скурати Малинського району Житомирської області) його правонаступником ПОСП «Скуратівське» (том 3, а.с. 19, 35). І в процесуальному документі зазначено про те, що до арбітражного суду надійшло повідомлення саме Малинської районної державної адміністрації Житомирської області, з якого вбачалося, що КСП ім. Котовського реформовано і його правонаступником є Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Скуратівське» (Відповідач), а відтак, стає незрозумілим як один і той же орган виконавчої влади мав різну позицію відносно КСП ім. Котовського, яка знайшла своє відображення у досліджених вище документах.

Разом з тим, все вищевказане з урахуванням існування ряду судових рішень, що описані в даній постанові, і де визначено як правонаступництво Відповідача, так і встановлення в таких судових рішеннях про отримання Відповідачем після реорганізації ряду майна (в тому числі спірних земельних ділянок) від КСП, то суд апеляційної інстанції вважає даний доказ (розпорядження) сумнівним та відхиляє його, адже такий доказ не лише має сумнівність у створенні, але й прямо заперечує обставини, встановлені в описаних вище судових рішеннях (в тому числі банкрутство КСП, яке закінчилося після заміни КСП його правонаступником (Відповідачем)), а саме, ухвалою Арбітражного суду Житомирської області від 16 січня 2001 року по справі №1/303 «б»/146 (суддя Сичова О.П.) ухвалено заміну боржника КСП ім. Котовського (с. Скурати Малинського району Житомирської області) його правонаступником ПОСП «Скуратівське» (том 3, а.с. 19, 35).

Також, Прокурор в підтвердження своєї позиції покликається на Виписку з зборів уповноважених колгоспників КСП ім. Котовського від 12 січня 2000 року та від 7 березня 2000 року, в котрій зазначено, що зборами було вирішено ліквідувати КСП ім. Котовського і створити Позивача. Засновником обрано Маєвського А.П..

При цьому, колегія суддів, не зважаючи на таку описку, зауважує, що даний доказ не свідчить про ліквідацію такої особи з огляду на існування вищеописаних доказів в правовому полі нормативно-правових актів, котрі регулювали процедуру правонаступництва.

Адже, якщо взяти до уваги дані витяги з протоколів, то вбачається невідповідність із зазначеними обставинами в процесуальних документах по справі №303 «б», в яких зазначено про те, що у відповідності до пункту 28 Роз`яснення ВАСУ від 18 листопада 1997 року» Про деякі питання практики застосування Закону України «Про банкрутство», арбітражний суд припиняє провадження у справі, якщо юридична особа боржника ліквідована або реорганізована (окрім реорганізації у формі перетворення). Дане ще раз підтверджує висновки суду, що у даному випадку відбулася реорганізація підприємства у формі перетворення. В той же час, дані процесуальні документи є рішеннями винесеними від імені України, котрі не оскаржені будь-яким із учасників судового процесу.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Відтак судове рішення Арбітражного суду Житомирської області від 16 січня 2001 року по справі №1/303 «б»/146 (суддя Сичова О.П.) не може бути поставлене під сумнів, а прийняте рішення не може йому суперечити, обставини, встановлені у судовому рішенні №1/303«б»/146,не потребують доказування.

Відтак з усього вищевказаного вбачається контроверсійність доводів Прокурора щодо набуття Відповідачем прав, обов`язків та майна КСП ім. Котовського (а саме: в справі про банкрутство Відповідачем за результатами своєї господарської діяльності проведено розрахунки з усіма кредиторами відносно зобов`язань саме КСП ім. Котовське, і тут правонаступництво має місце та не заперечується; а уже питання набуття прав в тому числі й на спірні земельні ділянки, Відповідачем саме як правонаступником ім. Котовського, Прокурором заперечується та не визнається).

Окрім того, зважаючи на заперечення такого правонаступництва в частині спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення, стає незрозумілим розпорядження в подальшому такими земельними ділянками саме Відповідачем, а саме проведення інвентаризації земель як правонаступника КСП ім. Котовського відповідно до Державного акта від 28 травня 1995 року серія ІІ-ЖТ №000107 та інші рішення щодо таких земель (том 3, а.с. 43-51), при цьому до таки протоколів загальних зборів членів Відповідача долучено списки присутніх на загальних зборах, в той же час жодний з таких учасників не оскаржував таких протоколів чи прийнятих на зальних зборах рішень щодо проведення розпаювання земель та передачу власникам земельних часток (паїв). Відповідно, зважаючи на заперечення Прокурором правонаступництва Відповідача саме в частині спірних земельних ділянок, суд констатує ігнорування Прокурором іншиих фактів, що вказують на розпорядження такими земельними ділянками та передачею їх власниками земельних частко (паїв), при цьому процедура паювання, як вже вказувалося вище, проводилася задовго після закінчення процедури правонаступництва.

Статтею 22 Земельного кодексу, що в редакції Закону № 2196 ХІІ передбачено, що «право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право» (з 2002 року цей принцип був закріплений в статті 125 Земельного кодексу України).

На переконання колегії суду, стаття 22 Земельного кодексу в редакції Закону № 2196 ХІІ (у главі 2 «Передача земель у власність і надання їх у користування» після статей 17 21, які передбачають первинне виникнення прав на землю) свідчить про те, що законодавець мав намір врегулювати первинне отримання земельних ділянок у власність чи користування. Тобто правонаступник цілком законно може користуватися землями за наявності правоустановчого документа (державного акта), виданого правопопереднику.

При цьому, колегія суддів констатує, що йдеться саме про перехід прав на землю, а не про їх виникнення. Такий перехід відбувся в момент перетворення КСП.

Відтак, підсумовуючи усе описане вище колегія суддів констатує, що до 1?січня 2004 року перетворення юридичної особи не мало наслідком її припинення, а юридична особа, створена внаслідок перетворення КСП, вже набула право власності на землю в порядку правонаступництва (перебуваючи в процедурі розпорядження майном та затвердження балансу). Відповідно, щодо неї має застосовуватися норма пункту 21 Перехідних положень ЗК України.

З усього вищевказаного вбачається, що правонаступники КСП зберігають право власності на землі, надані КСП в колективну власність (крім тих, що були виділені в натурі власникам земельних часток, їх спадкоємцям, або права на які були припиненні з інших законних підстав).

Що ж стосується покликання Прокурора на зміст Статуту Відповідача в якому зазначено про те, що засновником Відповідача є ОСОБА_1 і що Відповідач є правонаступником КСП ім. Котовське (том 1, а.с. 177) та відсутні інші учасники КСП ім. Котовського (що за позицією Прокурора свідчить про відсутність правонаступництва Відповідача), то колегія суддів вважає такі покликання безпідставними, оскільки Статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до Закону. Однак, в даній справі таке правонаступництво підтверджено процесуальними документами та відбулося в силу вимог Закону, також виходячи з реалій того часу безпосередньо під час здійснення судової справи про банкрутство КСП (з відображенням в судових рішеннях у вигляді ухвал про дане правонаступництво та із завершенням процедури за Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з Відповідачем, як особою щодо котрої проводилося відповідна процедура замість реорганізованого КСП ім. Котовського).

При цьому, дослідивши інші редакції Статуту Відповідача, суд апеляційної інстанції констатує, що незважаючи на зміну саме його засновників, при цьому вбачається в таких Статутах єдина мета та діяльність підприємства визначена, як: виробництво сільськогосподарської продукції її переробка і реалізація, інші види господарської діяльності підприємства для отримання прибутку та задоволення потреб його засновника на основі раціонального використання землі, інших природних ресурсів і виробничо-ресурсного потенціалу (том 1, а.с. 190, том 3, а.с. 122).

При цьому, колективне сільськогосподарське підприємство це добровільне об колективне сільськогосподарське підприємство це добровільне об`єднання громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції і товарів і діє на засадах підприємництва.

Окрім того, колегія суддів прийшовши до висновку, що Позивач є правонаступником реформованого КСП ім. Котовського (зважаючи на зміну його в процедурі банкрутства та подальше погашення зобов`язань, які виникли у КСП ім. Котовського» саме Відповідачем; подальше розпорядження земельними ділянками саме Відповідачем щодо виділення учасникам земельних частко (паїв) зауважує, що юридична особа, якій видано державний акт на право колективної власності на землю, є власником (приватним власником) такої землі. Вказана позиція ґрунтується на пункті 7 Перехідних положень Земельного кодексу України та статті 140 Земельного кодексу України.

Пункт 7 Перехідних положень Земельного кодексу України гарантує чинність прав, які виникли на підставі Закону, що діяв до набрання чинності Земельним кодексом. Водночас, у статті 140 Земельного кодексу України передбачений вичерпний перелік підстав для припинення права власності на землю: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк.

Колегією суддів також береться до уваги і те, що згідно рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто Конституційним Судом визнано, що право власності на землю не може бути втрачене внаслідок невчинення власником певних формальних дій щодо переоформлення цього права за новим законодавством. На цій підставі колегія суду також вважає, що право колективної власності не припиняється.

Поміж тим, з доказів, долучених до матеріалів справи слідує, що 14 вересня 2004 року начальником Малинського районного відділу земельних ресурсів затверджено Технічне завдання на розробку проектно-технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки із земель реформованого КСП ім. Котовського Скуратівської сільської ради Малинського району Житомирської області (том 1, а.с. 62-63).

В зазначеному технічному завданні, зокрема, вказано: уточнити площі сільськогосподарських угідь, що підлягають поділу на земельні частки (паї). При виявленні розбіжностей між площами земельних ділянок (паїв), визначеними в натурі (на місцевості) та даними документів минулих років, внести відповідні зміни в установленому порядку, приклавши акт обстеження земельних угідь, де зазначити номери контурів земельних ділянок, які непридатні для використання в сільськогосподарському виробництві (землі власників сертифікатів на право на земельну частку (пай)) та відобразити на планово-картографічних матеріалах; проектно-технічну документацію із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) затвердити розпорядженням голови районної державної адміністрації.

Поряд з тим, матеріали справи містять розроблену спеціалістами НВФ «Нові технології» (м. Херсон) Проектно-технічну документацію із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам із земель реформованих сільгосппідприємств, зокрема, КСП ім. Котовського (том 1, а.с. 49-58), згідно якої, комісією були встановлені зміни в кількісному та якісному складі земельних угідь, про що складений відповідний акт, зокрема, зазначено таке:

·згідно державного акта на право колективної власності на землю ІІ-ЖТ №000107 від 28 травня 1995 року №1 площа сільськогосподарських угідь реформованого КСП ім. Котовського, становила - 2 423.6 га в тому числі ріллі - 1 853.2 га, багаторічних насаджень (сад) - 3.4 га, сіножаті - 239.2 га та пасовищ - 327.8 га;

· за результатами нового геодезичного обстеження земельних угідь, що підлягають поділу на земельні частки (паї) площа сільськогосподарських угідь реформованого КСП ім. Котовського, становить - 1 787.4176 га в т. ч. ріллі - 1 527.0252 га, багаторічних насаджень (сад) - 3.4147 га, сіножаті - 162.7021 га та пасовищ - 94.2756 га;

· порівняльний аналіз складу сільськогосподарських угідь, що підлягають поділу на земельні частки (паї), по показникам державного акту на право колективної власності на землю та нового геодезичного обстеження земельних угідь, що підлягають поділу на земельні частки (паї) приведені в таблиці 1.1. Згідно показників таблиці 1.1, загальна площа сільськогосподарських угідь зменшилась на 636.1824 га. Зменшення відбулося в результаті: а) господарської діяльності людини; б) активізацією процесів вторинного заболочення ґрунтів, які проявляються в результаті не проведення ремонтно-профілактичних робіт на осушувальних системах; в) природним залісненням угідь, які непридатні для використання в сільськогосподарському виробництві; г) наявністю технічних помилок в раніше розроблених землевпорядних документах. На підставі встановлених змін, в складі сільськогосподарських угідь реформованого КСП ім. Котовського, комісія запропонувала, а рішенням загальних зборів більшістю власників земельних часток (паїв) затверджено виключити та передати до земель запасу малопродуктивні, заболочені та природньозаліснені площі земельних ділянок, що підлягали поділу на земельні частки (паї), також дрібноконтурні земельні ділянки, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб загальною площею 525.7034 га, про що складений відповідний акт та протокол;

· взамін сертифікатів на право власності на землю було посвідчено право власності на земельну ділянку (пай) державними актами громадянам і виділено в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) площею 32.2848 га;

· крім того, у зв`язку із детальною зйомкою виявлено деякі розбіжності в площі полів зайнятих сільськогосподарськими угіддями в порівнянні з раніше розробленими землевпорядними документами, а тому площа сільськогосподарських угідь, що підлягає поділу на земельні частки (паї) зменшилась на 78.1942 га;

· враховуючи вищенаведені зміни в складі сільськогосподарських угідь та наявністю технічних помилок в раніше розроблених землевпорядних документах, до розрахунку грошової оцінки при розробці проектно-технічної документації, прийняти слідуючі площі сільськогосподарських угідь: ріллі - 1 527.0252 га, багаторічних насаджень (сад) - 3.4147 га, сіножаті - 162.7021 га та пасовищ - 94.2756 га, і того 1787.4176 га (див. таблицю 1);

·уточнений розрахунок розміру та вартості земельної частки (паю) здійснено диференційовано на три види: рілля зі незначними площами кормових угідь, багаторічні насадження (сад) і кормові вгіддя (сіножаті, пасовища), а проектування земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) проведено на орних землях із незначними площами кормових угідь, так-як загальна площа багаторічних насаджень (саду) та частина кормових угідь (сіножаті, пасовища) передана у спільну часткову власність (див. таблицю 2.1.);

· кількість осіб, які набули право на земельну частку (пай) згідно уточненого списку громадян, що складений представниками Скуратівської сільської ради, становить 471 чол.;

·у зв`язку зі зміною площ сільськогосподарських угідь за результатами польових вимірювань та з уточненням загальної кількості осіб, які набули право на земельну частку (пай), проведено уточнення розрахунку розміру земельної частки (паю) та величини її вартості в грошовому виразі відповідно до методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених наказом Держкомзему України від 20 лютого 1996 року №11.

У Проектно-технічній документації також зазначено, що розробленим проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) площа сільськогосподарських угідь, що передбачена для передачі у власність громадянам власникам земельних часток (паїв) з врахуванням проектних доріг, становить 1740.9134 га в т. ч. ріллі - 1 483.8655 га, багаторічних насаджень (сад) - 3.4147 га, сіножаті - 160.6229 га та пасовищ - 93.0103 га. Вказано, що виходячи із необхідності ефективного використання земельних ділянок під багаторічними насадженнями (сад) та з незначною площею земельних ділянок під кормовими вгіддями (сіножаті, пасовища) дані сільськогосподарські вгіддя передані власникам сертифікатів на право власності на землю у спільну часткову власність без подрібнення на окремі земельні ділянки (земельні частки (паї)). Всього запроектовано 471 земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю). У випадках, коли площа останньої земельної ділянки (земельної частки (паю)) на полі не відповідала розрахунковій - допускались дорізки в суміжних полях в розмірі не менше 10% земельної частки (паю).

Також матеріалами справи підтверджено, що 9 червня 2005 року відбулися загальні збори власників земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Котовського, оформлені протоколом (том 1, а.с.70-71) на яких вирішено: затвердити акт обстеження сільськогосподарських угідь реформованого КСП ім. Котовського; прийняти до розпаювання загальну площу сільськогосподарських угідь - 1787,4176 га в тому числі: ріллі - 1527,0252 га, багаторічних насаджень (сад) - 3,4147 га, сіножаті - 162,7021 га та пасовищ - 94,2756 га; вилучити із земель, переданих у колективну власність, земельні ділянки площею 525,7034 га в тому числі: чагарники - 361,0850 га, болота - 133,4121 га, ділянки під громадський випас - 26,1671 га та земельні ділянки, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб - 5,0392 га і передати вилучені земельні ділянки до земель запасу Скуратівської сільської ради; передати власникам земельних часток (паїв) у спільну часткову власність багаторічні насадження та кормові угіддя.

Наявний у матеріалах справи акт обстеження сільськогосподарських угідь реформованого КСП ім. Котовського Скуратівської сільської ради Малинського району Житомирської області є додатком до протоколу загальних зборів від 19 червня 2005 року (том 1, а.с. 67-69).

2 грудня 2005 року Малинським районним відділом земельних ресурсів складено Висновок про погодження проектно-технічної документації та наявність обмежень (обтяжень) на використання земельних ділянок (том 1, а.с. 74).

24 грудня 2005 року Скуратівською сільською радою Малинського району Житомирської області прийнято рішення "Про погодження проектно-технічної документації щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам із земель реформованого КСП ім. Котовського, згідно якого вирішено: погодити проектно-технічну документацію щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам із земель реформованого КСП ім. Котовського, якою передбачено що площа с/г угідь, яка підлягає розпаюванню складає 1740,9134 га, в тому числі: - ріллі - 1483,8655 га; сіножаті - 160,6229 га; пасовища - 93,0103 га; - багаторічні насадження (сад) - 3,4147 га. Вартість с/г угідь, з коефіцієнтом індексації 2,465, складає - 4642241,00 грн. Вартість земельної частки (паю), з коефіцієнтом індексації 2,465, складає - 9857,00 грн., в тому числі: на ріллі та незначних площах кормових угідь - 8005,00 грн; на кормових угіддях 1700,00 грн.; на багаторічних насадженнях (сад) - 152,00 грн. Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах - 3,69 га, в тому числі: - на ріллі, та незначних площах кормових угідь - 3,22 га; - на кормових угіддях - 0,46 га; на багаторічних насадженнях (сад) - 0,01 га (том 1, а.с.75-76).

Відтак, з даних доказів слідує, що саме Відповідачем були проведені всі дії з метою визначення площі угідь, яка підлягала розпаюванню та проведено виділення земельних часток паїв усім учасникам на підставі заяв та рішення загальних зборів власників земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Котовського від 7 липня 2006 року, і як наслідок розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок Відповідача площею 632,0877 га (том 3, а.с. 100-102) та площею 151,8977 га (том 2, а.с. 36-42), які були не розпайовані та залишилися після проведення такого паювання (та разом складають площу земельних ділянок речове право на котрі оформлено Відповідачем).

За змістом частини 3 статті 13 Закону України №899-IV, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

В той же час, зважаючи на виготовлення Відповідачем технічної документації на земельні ділянки та присвоєння їх кадастрових номерів, такі земельні земельні ділянки стали об`єктом цивільних прав. Тобто, земельні ділянки можуть бути в обороті (купуватися, даруватися, бути предметом обміну та інше). Відповідно до земельного законодавства якщо земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, то вона вважається сформовано. Відповідно спірні земельні ділянки змінили свій статус та стали сформованими земельними ділянками.

При цьому колегія суддів констатує, що згідно Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим четвертими частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Відповідно до протоколу Відповідача №4/21 від 5 січня 2021 року вирішено подати на державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровим номером згідно додатку.

Підсумовуючи усе вищеописане вбачається, що Відповідач будучи правонаступником реформованого КСП ім. Котовське, набув не тільки права, а й земельні ділянки реорганізованого КСП, вчиняв від свого імені ряд дій з метою задоволення потреб учасників та власників земельних часток (паїв), діючи відповідно до вимог Закону та прийнятих рішень зборів учасників.

При цьому, Відповідачем виготовлено технічну документацію саме на земельні ділянки, котрі залишилися не розпайовані після проведення такого паювання (та разом складають площу земельних ділянок речове право на котрі оформлено Відповідачем).

Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові, колегія суддів констатує, що належними та допустимими доказами підтверджено саме речове право на спірні земельні ділянки зі сторони Відповідача, які є предметом позовних вимог, що нівелює доводи Прокурора щодо того, що Відповідач не володів земельними ділянками, які зазначені в прохальній частині позовної заяви, і вони до нього не перейшли з огляду на відсутність обставин правонаступництва та ліквідацію такої юридичної особи як КСП ім. Котовське.

В той же час суд критично оцінює доводи Прокурора щодо того, що на зборах у 2000 році брало участь 110 учасників, в той час як його членами (на переконання Проркурора) було 470 учасників. При цьому, колегія суду звертає увагу Прокурора на те, що доводячи свої тезиси щодо цього Прокурор залишає поза увагою факт того, що визначаючи бульшу кількість він посилається на документи, що датовані 2005 роком (протоколи зборів учасників та рішення Позивача 2), тим самим ігноруючи факт того, що між двома подіями пройшов значний термін часу, і за цей час кількісний склад осіб, що мали право на вказуну землю не міг не змінитися в більшу сторону (з огляду на те, що за цей період відбувалися дії по видачі паїв, в тому числі з встановленням власників невитребуваних паїв, а також з огляду на включення нових члені таких підприємств. Більш того, така кількість apriori не може бути такою, адже відбуваються природні зміни, пов`язані з смертю та правонаступництвом спадкоємців власників земельних частком (паїв).

Зважаючи на усе вищеописане у даному судовому рішенні, межі та доводи позовних вимог, в площинні встановлення обставин правонаступництва (в тому числі на земельні ділянки) та вчинення ряду дій саме Відповідачем на користь учасників КСП ім. Котовського щодо розпорядження земельними частками (паями), колегія суддів розглядаючи позовні вимоги саме в правовому полі статті 387 Цивільного кодексу України констатує, відсутність усіх правових елементів необхідних саме для захисту речового права в площинні віндикаційного позову, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора щодо витребування у Відповідача на користь Позивача 2 вказаних земельних ділянок (саме зважаючи на доводи та заперечення позовної заяви та апеляційної скарги).

Відтак все вищевказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в інтересах Позивача 1 та Позивача 2 про витребуваня спірних земельних ділянок, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні даного позову.

Приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення суду в цій частині, задовільняючи подану апеляційну скаргу.

Окрім того, апеляційний господарський суд, зважаючи на матеріально правову вимогу Прокурора (з огляду на норми діючого ГПКУ), та враховуючи те, що Прокурор просив витребувати спірні земельні ділянки від Відповідача та повернути їх до комунальної власності Позивача 2, досліджує чи існує саме право Позивача 2 де-юре, котре він оспорює, подаючи даний позов до Відповідача на такі земельні ділянки.

Відтак, досліджуючи наявність порушеного права саме Позивача 2, колегія суддів зауважує, що згідно з частиною 1 статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статтею 16 Цивільного кодексу України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 даної статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому колегія суду констатує, що у розумінні Закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в Законах України у логічно сенсовому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо неопосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Водночас в силу дії частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених Законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи все вищеописане в даній постанові, колегія суддів зазначає, що Позивачем 2 у справі є Чоповицька селищна рада. Відповідно до позовної заяви, Прокурор стверджує, що спірні земельні ділянки мають повернутися в комунальну власність.

З наведених доводів позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що основним мотивом звернення до господарського суду стало порушення права власності Чоповицької територіальної громади на вказані земельні ділянки через проведену державну реєстрацію права власності на земельні ділянки.

При цьому, суд апеляційної інстанції констатує, що Прокурором залишено поза увагою, ту обставину, що Відповідач є належним правонаступником всім майнових прав (в тому числі й спірних земельних ділянок) реорганізованого КСП ім. Котовського, що встановлено та описано вище в даній постанові.

І навіть якщо Прокурор наголошує на тому, що дані земельні ділянки є земельними частками (паями), що мають бути розподіленими між учасниками реорганізованого КСП ім. Котовського (на даний час Відповідач), то поза увагою таких доводів залишаються норми прямої дії чинного законодавства України, котре регулює порядок набуття такого права територіальною громадою в особі органів місцевого самоврядування, тобто законодавство не передбачає такого автоматичного переходу чи набуття речового права за Позивачем 2, а відтак дана є позовна вимоги є завуальованим бажанням автоматично закріпити речове право на спірні земельні ділянки за Позивачем 2.

При цьому, враховуючи все вищеописане в даній постанові, колегія суддів зазначає, що діючи саме в правовому полі статті 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» Позивачу 2 в силу імперативних норм наведеного закону надана можливість саме організувати розподіл земель, що залишилися в колективній власності (в даній же справі відсутні докази, щодо перебування спірних земельних ділянок в колективній власності).

Частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В той же час колегія суду ще раз наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б свідчили про передачу (чи перебування) спірних земельних ділянок в комунальній власності Позивача 2.

Що ж стосується позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності за Відповідачем на спірні земельні ділянки (котра є похідною по відношенню до вимоги про витребування вказаних земельних ділянок), то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 173 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави та порядок об`єднання і роз`єднання позовних вимог. Зокрема, згідно з частиною першою цієї статті в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Відтак, з огляду на те, що в даній постанові встановлено обставини щодо правонаступництва Відповідача в тому числі й на спірні земельні ділянки, відсутність обставин для витребування спірного майна (в тому числі недоведеність права на такі земельні ділянки саме за Позивачем 2 якому просив повернути земельні ділянки Прокурор), то позовні вимоги про скасування державної реєстрації на земельні ділянки є похідними від позовної вимоги про витребування земельних ділянок від Відповідача до власності Позивача 2, тому колегія суду прийшла до висновку про відмову в задоволенні даних позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції ще раз констатує, що в задоволенні основної позовної вимоги про витребування земельних ділянок відмовлено, враховуючи все вищезазначене щодо переходу речових прав на земельні ділянки, а відтак колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні похідної позовної вимоги про скасування державної реєстрації слід відмовити.

Відтак все вищевказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Прокурора в інтересах Позивача 1 та Позивача 2 про скасування державної реєстрації, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні даного позову.

Приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення суду в цій частині.

З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Прокурора щодо відсутності права на земельні ділянки за Відповідачем та ніби-то не підтвердження правонаступництва Відповідача реорганізованого КСП ім. Котовське, то Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Позивача 1, Позивача 2, Відповідача, як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі (зокрема і, щодо існування в юридичні природі спірних земельних ділянок в первісному їх вигляді що перейшли разом із іншими речовими правами до Відповідача як правонаступника реорганізованого на засадах перетворення КСП ім. Котовське), як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи не підтвердження обставин витребування майна в правовому полі статтей 387, 388 Цивільного кодексу України.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора .

Приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та приймає нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.

З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Відповідачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою.

Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення Господарського суду Житомирської області про задоволення позовних вимог та приймає нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Відтак, виносячи дану постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом задоволено апеляційну скаргу Відповідача 2, а з позов в даній справі звернувся Прокурор, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 ГПК України, покладає судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги на Прокурора.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Скуратівське" на рішення Господарського суду Житомирської області від 1 грудня 2022 року в справі №906/986/21 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 1 грудня 2022 року в справі №906/986/21 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

4. Стягнути з Житомирської обласної прокуратури (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, код 02909950) на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Скуратівське" (11613, Житомирська область, Малинський район, с. Скурати, код 03745812) 257389 грн 45 коп. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

5. Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Справу №906/986/21 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 29 травня 2023 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	24.05.2023
Оприлюднено	31.05.2023
Номер документу	111157063
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Мачульський Г.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 24.05.2023 по справі 906/986/21ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —906/986/21

Постанова
від 24.05.2023 по справі 906/986/21
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД