Постанова

від 12.06.2023 по справі 915/480/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/480/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.

Представники сторін в судове засідання не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Проніна Юрія Олександровича

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023

по справі №915/480/21

за позовом Фізичної особи-підприємця Проніна Юрія Олександровича

до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)"

особа, дії якої оскаржуються: Казанківський відділ державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)

про стягнення 302 823,02 грн,

(суддя першої інстанції: Семенчук Н.О., дата та місце прийняття ухвали: 11.04.2022 року, Господарський суд Миколаївської області)

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 у справі №915/480/21 скаргу №93/13-70/Кзн від 14.03.2023 Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі №915/480/21 - задоволено частково, скасовано винесену 08.03.2023 державним виконавцем Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Дашковською В.В. постанову ВП №71225702 про арешт коштів боржника, в решті скарги №93/13-70/Кзн від 14.03.2023 Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі №915/480/21 відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, ФОП Пронін Ю.О. звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 по даній справі скасувати, а у задоволенні скарги відмовити.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» встановлено заборону на звернення стягнення на майно боржника, кошти є майном, а отже звернення стягнення на них заборонено. Однак, такий висновок є помилковим, адже судом першої інстанції ототожнено поняття майна та коштів у спірних правовідносинах, хоча законодавець розділяє ці поняття.

Заявник апеляційної скарги вказує, що ст.77 Господарського кодексу України законодавець виокремив поняття майна та коштів казенного підприємтсва, визначивши порядок відповідальності такого підприємства, саме наявними у нього грошовими коштами. У запереченні на скаргу, які отримані судом першої інстанції, стягувач посилався на ст.77 Господарського кодексу України, однак суд першої інстанції її проігнорував та належної оцінки цим доводам не надав.

Крім того, апелянт вказує, що законодавець системно розмежовує поняття майна та грошей (грошових коштів), що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2023 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Проніна Юрія Олександровича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 по справі №915/480/21 залишено без руху.

11.05.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від Фізичної особи-підприємця Проніна Юрія Олександровича про усунення недоліків, допущених в апеляційній скарзі на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 по справі №915/480/21, в якій апелянт надав докази сплати судового збору у розмірі 2684 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Проніна Юрія Олександровича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 по справі №915/480/21, призначено розгляд справи на: 12.06.2023 року о 12-30 год.

31.05.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ДП «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №93» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому боржник заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідач вважає, що наведені в апеляційній скразі аргументи стягувача, є помилковими через те, що ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)» є державним підприємством.

12.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ФОП Проніна Ю.О. надійшла заява про розгляд справи без його часті. Крім того, апелянт повторно підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, з огляду на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників учасників, які не з`явились до суду, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог ч.1, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2021 позов задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на користь Фізичної особи-підприємця Пронін Юрій Олександрович: - 255000,00 грн. - основний борг; - 16584,00 грн. - 3 % річних; - 31239,02 грн. - інфляційні втрати; - 2271,18 грн. - судового збору.

31.08.2021 на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2021 видано відповідний наказ.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.03.2023 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №71225702 (а.с.93).

Крім того, 08.03.2023 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, згідно якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 336049,12 грн. (а.с.94).

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" звернулось до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою №93/13-70/Кзн від 14.03.2023 в якій просить суд: визнати дії державного виконавця Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Дашковської В.В. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 08.03.2023 неправомірними та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 08.03.2023.

Так, Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" вважає дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 08.03.2023 неправомірними, посилаючись, зокрема на те, що звернення стягнення на майно органів та установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається, а майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності, використовується нею виключно для забезпечення виконання її завдань.

Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 у справі №915/480/21 скаргу №93/13-70/Кзн від 14.03.2023 Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі №915/480/21 - задоволено частково, скасовано винесену 08.03.2023 державним виконавцем Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Дашковською В.В. постанову ВП №71225702 про арешт коштів боржника, в решті скарги №93/13-70/Кзн від 14.03.2023 Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі №915/480/21 відмовлено.

Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі вказав, що постанова про арешт коштів боржника від 08.03.2023 прийнята з порушенням ч.5 ст.26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», ст. 48 та ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим, суд, керуючись ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, визнається неправомірною та підлягає скасуванню, задовольнивши в цій частині скаргу боржника.

Враховуючи, що оскаржувані дії державного виконавця Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Дашковської В.В. полягали саме у винесенні постанови про арешт коштів боржника від 08.03.2023, щодо якої суд дійшов висновку про її протиправність та скасування, то скарга в частині визнання неправомірними відповідних дій задоволенню не підлягає.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Верховний Суд в постанові від 15.08.2019 у справі № 908/2559/17 зазначив, що статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За змістом ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права чи інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, за приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної влади (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців, правових статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з п.1 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Частиною 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах.

При цьому стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").

Твердження Державного підприємства про те, що кошти, які перебувають на банківських рахунках, є коштами зі спеціальним режимом використання, звернення стягнення на які заборонено законом, жодним чином в даному випадку не впливають на правомірність дій державного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови.

Крім того, як вбачається з вищевикладеного, виокремлення рахунків зі спеціальним режимом використання належить до повноважень органу державної виконавчої служби також, оскільки саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 20.04.2022 року в справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21).

Крім того, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що Державним виконавцем у постанові про арешт коштів боржника від 08.03.2023 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 336049,12 грн.

Таким чином, висновки місцевого господарського суду в цій частині є помилковими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги в частині того, що чинним законодавством розмежовано поняття майна та грошей (грошових коштів), у зв`язку з чим відповідні посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, є безпідставними.

Відповідно до ч.5 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Суд звертає увагу на те, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 та пункт мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року по справі № 11-рп/2012).

Колегія суддів зауважує, що рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Вказані вимоги судом попередньої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не було дотримано.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Проніна Юрія Олександровича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 по справі №915/480/21 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 по справі №915/480/21 підлягає частковому скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі №915/480/21 в частині скасування постанови державного виконавця.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Проніна Юрія Олександровича на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 по справі №915/480/21 - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2023 по справі №915/480/21 скасувати частково.

Відмовити у задоволенні скарги Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі №915/480/21 про винесення постанови про арешт коштів боржника від 08.03.2023 та скасування цієї постанови.

Матеріали справи №915/480/21 повернути до Господарського суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.06.2023 року.

Головуючий суддя Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош