Постанова

від 13.11.2023 по справі 915/480/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 915/480/21

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М.- головуючого, Кібенко О. Р., Кролевець О. А.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення та виклику сторін касаційну скаргу Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Принцевської Н. М., Діброви Г. І., Ярош А. І.

від 12 червня 2023 року

за скаргою Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)"

на дії державного виконавця Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Проніна Юрія Олександровича

до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)"

про стягнення 302 823,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору, короткий зміст судових рішень.

У квітні 2021 року Фізична особа-підприємець Пронін Юрій Олександрович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" про стягнення 302 823,02 грн, з яких: 255 000,00 грн - основний борг, 31 239,02 грн - інфляційних втрат та 16 584 грн - три проценти річних.

Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 28 квітня 2021 року прийняв цю позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 915/480/21.

Господарський суд Миколаївської області рішенням від 14 липня 2021 року позов задовольнив: стягнув з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на користь Фізичної особи-підприємця Пронін Юрій Олександрович 255 000,00 грн основного боргу, 16 584,00 грн три відсотки річних, 31 239,02 грн інфляційних втрат та 2 271,18 грн судового збору; повернув Фізичній особі-підприємцю Проніну Юрію Олександровичу з державного бюджету сплачений судовий збір в розмірі 2 271,17 грн.

Зазначене рішення Господарського суду Миколаївської області від 14 липня 2021 року у справі № 915/480/21 до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося та набрало законної сили.

2. Обставини виконання судового рішення, встановлені судами попередніх інстанцій.

31 серпня 2021 року Господарський суд Миколаївської області на виконання судового рішення від 14 липня 2021 року видав відповідний наказ.

08 березня 2023 року державний виконавець Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дашковська Вікторія Володимирівна винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 31 серпня 2021 року № 915/480/21. Стягувачем у зазначеному виконавчому провадженні є Пронін Юрій Олександрович , боржником - Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)".

08 березня 2023 року державний виконавець Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дашковська Вікторія Володимирівна винесла постанову про арешт коштів боржника, якою наклала арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, - 336 049,12 грн.

3. Короткий виклад вимог та змісту скарги відповідача (боржника) на дії державного виконавця.

14 березня 2020 року відповідач, який є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, - Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" звернувся у порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою на дії державного виконавця, у якій просив визнати дії державного виконавця Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дашковської Вікторії Володимирівни щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 08 березня 2023 року неправомірними та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 08 березня 2023 року.

В обґрунтування скарги відповідач (боржник) послався на те, що зазначені оспорювані дії державного виконавця та винесена ним спірна постанова про арешт коштів боржника є неправомірними, суперечать абзацу другому частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки арешт був накладений на грошові кошти Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)", звернення стягнення на які не допускається в силу вимог закону, зокрема частини п`ятої статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

4. Короткий виклад оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, їх обґрунтування.

Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 11 квітня 2023 року у справі № 915/480/21 скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця задовольнив частково: скасував винесену 08 березня 2023 року державним виконавцем Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дашковською В. В. постанову ВП №71225702 про арешт коштів боржника, у решті скарги відмовив.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірна постанова державного виконавця про арешт коштів боржника прийнята з порушенням частини п`ятої статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», статей 48 та 52 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стосується арешту коштів боржника, що є майном у розумінні статті 139 Господарського кодексу України, є майном органів та установ виконання покарань, звернення стягнення на яке в силу вимог закону заборонене.

Врахувавши те, що оскаржувані дії державного виконавця полягали саме у винесенні постанови про арешт коштів боржника від 08 березня 2023 року, щодо якої суд дійшов висновку про її протиправність та скасування, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що скарга в частині визнання неправомірними відповідних дій задоволенню не підлягає та відмовив у задоволенні позову у цій частині.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 12 червня 2023 року скасував частково ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11 квітня 2023 року у справі № 915/480/21 та відмовив у задоволенні скарги Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на дії державного виконавця у справі № 915/480/21 про винесення постанови про арешт коштів боржника від 08.03.2023 та скасування цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що судове рішення є обов`язковим до виконання, його невиконання загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. При примусовому виконанні рішення суду виконавець має право накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. За висновком суду, твердження боржника про те, що кошти, які перебувають на його банківських рахунках, є коштами зі спеціальним режимом використання, звернення стягнення на які заборонено законом, жодним чином в даному випадку не впливають на правомірність дій державного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що чинне законодавство розмежовує поняття майна та грошей (грошових коштів).

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач (боржник) - Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12 червня 2023 року повністю і залишити в силі ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11 квітня 2023 року.

6. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду скаржник послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував та порушив норми процесуального і матеріального права.

За твердженням скаржника суд апеляційної інстанції:

- неправильно застосував статтю 48 Закону України «Про виконавче провадження», яка містить невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту. За твердженням скаржника виконавець перед накладенням арешту на кошти, розміщені на банківських рахунках, зобов`язаний самостійно пересвідчитися у відсутності спеціального режиму їх використання або відсутності заборон щодо арешту коштів, що перебувають на цьому рахунку, накладення такого арешту не залежить від повідомлення банку про наявність таких обмежень;

- не застосував статтю 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», не надав правої оцінки цій нормі, що містить пряму заборону звертати стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів;

- не зазначив жодну норму закону, що розмежовує поняття «майна» та «грошей (грошових коштів)». За твердженням скаржника термін «майно» в законодавстві України вживається в різних значеннях, при цьому, зокрема Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» не розділяє окремо майно у вигляді товарно-матеріальних цінностей, рухомого, нерухомого, майна чи грошових коштів, а статут Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)", затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3111/5 від 10 вересня 2020 року, включає до майна доходи у вигляді грошових коштів, що можуть міститися, у тому числі і на рахунках у банківських установах.

7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач (стягувач) - Фізична особа - підприємець Пронін Юрій Олександрович у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу відповідача (боржника) залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12 червня 2023 року залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з дотриманням та правильним застосуванням норм процесуального і матеріального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними. Позивач зазначив про те, що боржник є казенним підприємством, джерелом формування коштів якого є не лише державне майно та кошти державного бюджету, а і кошти та майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства, частина доходів підприємства, одержаних за результатами господарської діяльності, передбаченої статутом. Чинне законодавство України, зокрема частина сьома статті 77 Господарського кодексу України, що стосується господарської діяльності казенних підприємств, розрізняє поняття «майно» та «гроші» («кошти», «грошові кошти»), Закон України «Про виконавче провадження» також розмежовує ці поняття, зокрема виокремлює звернення стягнення на кошти та майно боржника.

Позивач зазначає про те, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 11 квітня 2023 року у цій справі про скасування арешту на кошти боржника фактично призведе до неможливості виконання судового рішення у цій справі, що суперечить завданням господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених прав стягувача та обов`язковості судового рішення.

Крім того, позивач разом з відзивом на касаційну скаргу подав до Верховного Суду заяву про стягнення судових витрат, в якій просить стягнути з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на його користь 3 700,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку зі здійсненням касаційного провадження у цій справі за підготовку адвокатом позивача відзиву на касаційну скаргу та заяви про стягнення судових витрат.

Орган державної виконавчої служби відзив на касаційну скаргу не надав.

Позиція Верховного Суду

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені відповідачем (боржником) у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, а також доводи позивача (стягувача), викладені у відзиві на касаційну скаргу, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 326 Господарського процесуального кодексу України).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13 грудня 2012 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25 квітня 2012 року).

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Отже, судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За змістом пунктів 6, 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на:

- майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

- на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

У статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, а у статті 52 цього закону передбачені особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи - підприємця.

Відповідно до частини першої та абзаців 1, 2 частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Згідно з частинами першою - третьою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець звертає стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Виконавець може звернути стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках/електронних гаманцях і на рахунках/електронних гаманцях, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що звернення стягнення є одним із заходів примусового виконання судових рішень, який виконавець має право застосувати під час здійснення виконавчого провадження. У межах застосування цього заходу законом передбачена можливість звернення стягнення окремо на кошти боржника та на майно боржника, тобто Закон України «Про виконавче провадження» розмежовує поняття «майна» та «коштів» для цілей вжиття заходів примусового виконання судових рішень шляхом накладення арешту на майно та / або на кошти боржника. При цьому, за змістом абзацу першого частини другої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення за виконавчими документами на кошти боржника здійснюється в першу чергу.

В абзаці другому частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначений перелік рахунків, кошти на яких знаходяться під забороною звернення на них стягнення та накладення арешту. Крім зазначених у цій нормі рахунків, законодавець передбачив заборону звернення стягнення та накладення арешту на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та / або звернення стягнення на які заборонено законом, що свідчить про те, що ця норма має відсильний характер до інших норм закону, в яких міститься відповідна заборона, а також свідчить про те, що наведений в абзаці другому частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» перелік не є вичерпним, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

За твердженням боржника - Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» державним виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 був накладений арешт на грошові кошти Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)», звернення стягнення на які заборонене в силу вимог закону: частини п`ятої статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Відповідно до статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави.

Підприємства, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Аналіз наведеної норми Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» свідчить про те, що ця норма закону стосується виключно майна органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, що є державною власністю, було передане цим органам, установам, підприємствам та належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання.

Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» Державна кримінально-виконавча служба України складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства, державні некомерційні підприємства або казенні підприємства (частини перша та дев`ята статті 73 Господарського кодексу України).

Згідно з частинами першою та другою статті 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до частини першої статті 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності.

Відповідно до пунктів 1.1., 2.1., 2.4. статуту Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» (далі - Підприємство), затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3111/5 від 10 вересня 2020 року, Державне підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України (далі - Уповноважений орган управління), що здійснює управління ним безпосередньо або через міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Підприємство утворено з метою (основним завданням Підприємства є) залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

За змістом пунктів 3.1., 3.5., 3.6., 3.9. статуту Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно із законодавством, має право укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав, нести відповідальність, бути позивачем і відповідачем в суді відповідно до законодавства.

Згідно з пунктами 4.1. - 4.4. статуту майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства. Право господарського відання майном, закріпленим за підприємством виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Джерелами формування майна Підприємства є: державне майно, передане Підприємству Уповноваженим органом управління; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності Підприємства; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів, отримані із дотриманням порядку, передбаченого законодавством; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством.

Відповідно до пунктів 9.1., 9.2. статуту основним показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток. Прибуток формується за рахунок надходжень від провадження господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, сплати відсотків за кредитами банків, сплати передбачених законодавством податків та інших платежів до бюджету, відрахувань до цільових та інших фондів, залишається у повному його розпорядженні та використовується відповідно до законодавства.

Отже, з огляду на викладене Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» є державним комерційним підприємством, самостійною юридичною особою, одним з основних завдань якого є отримання прибутку від господарської діяльності. При цьому, державне майно, передане Підприємству Уповноваженим органом управління, не є єдиним джерелом формування майна Підприємства. Майно Підприємства формується також і за рахунок інших, передбачених статутом джерел, зокрема з доходів від ведення господарської діяльності, кредитів, дотацій з бюджету тощо.

При цьому, Верховний Суд враховує те, що положення статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», які стосуються виключно майна, переданого та закріпленого за органами, установами, організаціями виконання покарань, їх підприємствами, на правах оперативного управління або повного господарського відання, не містять заборони на звернення стягнення на кошти підприємств установ виконання покарань, що є державними комерційними підприємствами, отриманими ними від здійснення своєї господарської діяльності.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що арешт, накладений державним виконавцем на грошові кошти боржника - Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» не стосується майна Підприємства, що закріплене за ним на праві господарського відання, з огляду на що посилання Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» на те, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на грошові кошти Підприємства є незаконними, а спірна постанова державного виконавця від 08 березня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 суперечить статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», є безпідставними.

Крім того, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 та від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20, як правильно були враховані судом апеляційної інстанції.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що рахунки Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)», на грошові кошти на яких державний виконавець на підставі спірної постанови від 08 березня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 наклав арешт, мають спеціальний режим використання та / або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» про визнання неправомірними дій державного виконавця Казанківського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дашковської Вікторії Володимирівни щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 08 березня 2023 року неправомірними та скасування постанову про арешт коштів боржника від 08 березня 2023 року.

Крім того, як вбачається, позивач (стягувач) разом з відзивом на касаційну скаргу подав до Верховного Суду заяву про стягнення судових витрат, в якій просить стягнути з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)" на його користь 3 700,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку зі здійсненням касаційного провадження у цій справі за підготовку адвокатом позивача відзиву на касаційну скаргу та заяви про стягнення судових витрат.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом частини першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та абзацу першого другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, відшкодувати понесені нею судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу адвоката, передбачене зазначеними нормами закону.

Відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач на підтвердження обставин надання йому його адвокатом професійної правничої допомоги під час касаційного розгляду цієї справи (за скаргою на дії державного виконавця) та розміру витрат на таку правничу допомогу надав суду касаційної інстанції належним чином засвідчені копії: договору про надання правничої допомоги від 23 лютого 2023 року, укладеного між ним (Фізичною особою - підприємцем Проніним Ю. О.) та адвокатом Вакуленко Олександром Вікторовичем; акта виконаних робіт від 18 жовтня 2023 року; квитанції до прибуткового касового ордеру від 18 жовтня 2023 року щодо сплати грошових коштів за надання правничої допомоги у сумі 3 700,00 грн.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, на який поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Проаналізувавши докази, надані позивачем в обґрунтування заяви про відшкодування йому витрат з професійної правничої допомоги, понесених при здійсненні Верховним Судом касаційного розгляду цієї справи, суд касаційної встановив, що 23 лютого 2023 року між фізичною особою - підприємцем Проніним Ю. О. (позивач у цій справі), як клієнтом, та Вакуленком Олександром Вікторовичем, як адвокатом, був укладений договір про надання правничої допомоги, відповідно до пункту 1.1. якого предметом даного договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту під час примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 31 серпня 2021 року у справі № 915/480/21 в органах ДВС та судових інстанціях.

Згідно з пунктом 3.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2025 року.

Відповідно до пункту 4.1. договору на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, враховується ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта.

У пункті 4.2. договору визначений розмір гонорару Адвоката за розгляд судових справ, пов`язаних з виконанням виконавчого документу, передбаченого пунктом 1.1. договору, та, зокрема передбачено, що розмір гонорару Адвоката за складання процесуальних заяв, клопотань, відповіді на відзив, заперечень чи пояснень становить 1 200,00 грн за кожний окремий документ, а за складання відзиву на касаційну скаргу - 2 500,00 грн.

Обсяг наданої правничої допомоги оформлюється актом виконаних робіт, який підписується сторонами. Розрахунок проводиться Клієнтом у готівковій чи безготівковій формі (пункти 4.3., 4.4. договору).

Проаналізувавши умови укладеного між адвокатом Вакуленком Олександром Вікторовичем та позивачем у цій справі договору про надання правничої допомоги від 23 лютого 2023 року, Верховний Суд зазначає про те, що у цьому договорі була погоджена фіксована форма гонорару адвоката без прив`язки до обсягу витраченого адвокатом часу на надання послуги, з огляду на що витрати часу адвоката на надання наданих ним позивачу у цій справі послуг з правничої допомоги не беруться судом до уваги.

Дослідивши наданий позивачем (стягувачем) акт виконаних робіт від 18 жовтня 2023 року, Верховний Суд зазначає про те, що акт містить детальний опис наданих адвокатом Вакуленком Олександром Вікторовичем позивачу у цій справі (стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2) послуг з професійної правничої допомоги на стадії розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції (за скаргою на дії державного виконавця) та розмір винагороди за кожен вид наданої послуги.

За змістом акту виконаних робіт від 18 жовтня 2023 року на виконання договору про надання правничої допомоги від 23 лютого 2023 року Адвокат надав Клієнту, а Клієнт прийняв без зауважень правову допомогу, а саме: Адвокатом підготовлено відзив Клієнта на касаційну скаргу у справі № 915/480/21 вартістю 2 500,00 грн, а також процесуальну заяву про стягнення судових витрат на користь Клієнта вартістю 1 200,00 грн. Загальна вартість правової допомоги за цим актом складає 3 700,00 грн.

Верховний Суд зазначає про те, що відображена у зазначеному акті інформація щодо наданих адвокатом Вакуленком Олександром Вікторовичем позивачу у цій справі (стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2) послуг та обставини надання таких послуг підтверджується матеріалами справи, з огляду на таке.

Адвокатом Вакуленком Олександром Вікторовичем як представником позивача у справі № 915/480/21 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засобами поштового зв`язку був поданий відзив на касаційну скаргу відповідача (боржника) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12 червня 2023 року у справі № 915/480/21. Відзив на касаційну скаргу був поданий з дотриманням встановлених Верховним Судом строків для його подання та був прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду, долучений до матеріалів справи. Зміст відзиву викладений на 4 (чотирьох) аркушах, містить посилання на норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, доводи відзиву побудовані на аналізі доводів касаційної скарги.

Крім того, Вакуленком Олександром Вікторовичем як представником позивача у справі № 915/480/21 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також була подана заява про стягнення судових витрат від 18 жовтня 2023 року, що також була долучена до матеріалів справи.

При цьому, повноваження адвоката Вакуленка Олександра Вікторовича як представника позивача (стягувача) підтверджуються відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України, згідно з якими він діє на підставі чинного свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2884/10, виданого 30 червня 2005 року Київською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає доведеними обставини надання позивачу (стягувачу) адвокатом Вакуленком Олександром Вікторовичем послуг з професійної правничої допомоги, зазначених в акті від 18 жовтня 2023 року.

При цьому, Верховний Суд враховує, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача в порядку розподілу судових витрат розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу при здійсненні Верховним Судом касаційного розгляду цієї справи (3 700,00 грн) відповідає (не перевищує) розміру гонорару, погодженому між позивачем та адвокатом Вакуленком Олександром Вікторовичем у пункті 4.2. договору про надання правничої допомоги від 23 лютого 2023 року, є обґрунтованим та співмірним з ціною позову та обсягом наданих позивачу послуг з професійної правничої допомоги.

Факт понесення позивачем цих витрат у розмірі 3 700,00 грн та отримання адвокатом Вакуленком Олександром Вікторовичем грошових коштів у зазначеній сумі у готівковій формі як оплату за надання професійної правничої допомоги згідно з договором про надання правничої допомоги від 23 лютого 2023 року підтверджується наданою позивачем суду касаційної інстанції належним чином засвідченою квитанцією до прибуткового касового ордеру від 18 жовтня 2023 року.

Отже, позивач згідно з вимогами статті 74 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України довів обставини надання йому адвокатом Вакуленком Олександром Вікторовичем при здійсненні Верховним Судом касаційного розгляду цієї справи послуг професійної правничої допомоги та обґрунтував заявлений до стягнення розмір цих витрат.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 2 частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Отже, при перевірці та дослідженні розміру понесених стороною спору заявлених до стягнення витрат на оплату послуг адвоката суд керується принципами співмірності, достовірності, пропорційності та обґрунтованості цих витрат. У разі встановлення обставин того, що заявлений до стягнення розмір витрат не відповідає визначеним законом критеріям співмірності, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Як вбачається з наданої позивачем суду касаційної інстанції заяви про стягнення судових витрат копія цієї заяви була надіслана позивачем боржнику, про що свідчить доданий до заяви опис вкладення у цінний лист.

Однак, Верховний Суд враховує, що пояснень та / або заперечень щодо заяви позивача про стягнення судових витрат (на професійну правничу допомогу) позивач до суду касаційної інстанції не надав, з огляду на що підстави для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідачем витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про розподіл понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у касаційному провадженні у цій справі, оскільки заявлені позивачем до стягнення ці витрати відповідають критерію реальності таких витрат, заявлений до стягнення їх розмір у сумі 3 700,00 грн є доведеним, відповідає критеріям розумності та співмірності.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене Верховний Суд вважає, що заявлена позивачем вимога про розподіл понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, надану йому у касаційному провадженні у цій справі (при перегляді судових рішень за скаргою на дії державного виконавця), відповідно до правил розподілу, визначених у пункті 2 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає задоволенню, а заявлені ним до стягнення ці витрати в порядку розподілу підлягають стягненню з позивача.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи те, що наведена відповідачем (боржником) у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження є необґрунтованою, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з правильним застосуванням та дотримання норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 12 червня 2023 року у цій справі.

З огляду на викладене оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін як така, у якій за результатом розгляду скарги боржника на рішення, дії чи бездіяльність було ухвалене правильне рішення.

10. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 123, 129, 300, 301, 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12 червня 2023 року у справі № 915/480/21 залишити без змін.

3. Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» (56022, Миколаївська область, Казанківський район, с. Новоданилівка, код ЄДРПОУ 08680543) на користь Фізичної особи - підприємця Проніна Юрія Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 3 700 (три тисячі сімсот) грн 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 915/480/21.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Миколаївської області.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

О. Кролевець