Постанова

від 29.06.2023 по справі 466/2111/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/2111/22 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/811/958/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Шеремети Н.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану її представником адвокатом Кваком Васильом Миколайовичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець, директора Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець - Петринка Павла Зіновійовича про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

в квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовною заявою до Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець, директора Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець - Петринки Павла Зіновійовича про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та стягнення моральної шкоди. Зокрема, позивач просила, остаточно уточнивши позовні вимоги, стягнути із Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року за період з 28 березня 2022 року по 18 квітня 2022 року (15 робочих днів) у розмірі 12794 грн 85 коп.; стягнути солідарно із Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець та ОСОБА_2 на її користь заподіяну моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказувала, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року у справі № 466/5382/21 її поновлено на роботі на посаді вчителя початкових класів Закладу загальної середньої освіти № 87 з 07 червня 2021року та постановлено стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також визнано незаконними накази щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності та звільнення з роботи від 19 березня 2021 року та від 07 червня 2021 року. Рішення суду в частині поновлення та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

28 березня 2022 року ОСОБА_1 подала директору учбового закладу ОСОБА_2 заяву про необхідність видачі наказу та негайного поновлення її на роботі за рішенням суду, на що останній відповів відмовою.

У зв`язку із незаконним притягненням її до дисциплінарної відповідальності та незаконним звільненням, що встановлено рішення суду, її було позбавило можливості на час звільнення влаштуватись на роботу за спеціальністю, вона зазнала моральних страждань, оскільки в учнівському середовищі було безпідставно створено вкрай негативне враження відносно неї як вчителя. Моральні страждання продовжуються навіть і після рішення суду від 24 березня 2022 року, оскільки відповідачі насміхаються над рішенням суду та стверджують, що не будуть його виконувати. Відтак, вважає, що установа та її керівник - директор ОСОБА_2 повинні нести солідарну відповідальність за заподіяну їй моральну шкоду, як незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності та звільненням, так і відмовою виконати рішення суду про поновлення її на роботі, яке допущено до негайного виконання, у розмірі 100 000 грн.

Вважає, що строк звернення до суду про стягнення моральної шкоди у трудових відносинах розпочинає свій сплив з моменту винесення судом рішення у справі про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме з 24 березня 2022 року, відтак і звернулася до суду не порушивши передбачений законом строк, а саме 07 квітня 2022 року, та просила суд задовольнити позов повністю.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець, директора Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець - Петринка Павла Зіновійовича про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та стягнення моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржила позивача ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, яку підписвав її представник адвокат Квак Василь Миколайович, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт не погоджується із мотивами оскаржуваного судового рішення про відмову в задоволенні позову. Так, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, місцевий суд обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач з поважних причин не виконав рішення про поновлення на роботі, при цьому не зазначив в чому полягала неможливість відповідача видати наказ про поновлення на роботі протягом двох тижнів після 28 березня 2022 року. Проте, на думку заявника, відповідач, достовірно знаючи 28 березня 2022 року про обов`язок поновити ОСОБА_1 на роботі, умисно до 14 квітня 2022 року не видав наказ про поновлення на роботі.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності та звільненням, а також невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, яке судом було допущене до негайного виконання, зазначив, що така вимога позивачем пред`явлена як до Закладу загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець, так і до ОСОБА_2 , проте місцевий суд не обґрунтував в своєму рішенні з яких підстав вважав, що така позовна вимога заявлена лише до ОСОБА_2 як до директора школи і як до фізичної особи, відтак, такий є неналежним відповідачем.

Крім того, помилково вважав, що стороною позивача не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що діями відповідача - закладу освіти їй завдано моральних чи фізичних страждань. У позовній заяві та у поясненнях представника позивача чітко зазначалося про факт незаконного звільнення позивача встановлений рішенням суду, такий доказуванню не підлягає. Позивач працювала вчителем та була звільнена з підстав, нібито, грубого відношення до дітей, побиття дітей, збирання коштів з батьків, тощо. Тобто, самі такі висновки відповідача безумовно вкрай негативно відобразилися на іміджі позивача як вчителя. Моральні страждання вчителя, якого звинуватили у побитті дітей, описати не можливо. Майже рік їй довелося доводити безпідставність звинувачень і підстав для звільнення, вона була позбавлена роботи і можливості отримувати кошти на своє життя, влаштуватись на іншу роботу під час судового процесу за спеціальністю було неможливо.

На думку апелянта, не ґрунтуються на законі і висновки суду про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди відноситься до трудового спору, на таку розповсюджується вимога про тримісячний строк звернення до суду, а отже, на думку суду, якщо позивача звільнено 07 червня 2021 року, то він мав право пред`явити позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди до 07 вересня 2021 року. При цьому суд не зазначив у який законний спосіб позивач мав дізнатися про те, що його звільнення було незаконним 07 червня 2022 року, якщо факт незаконності видачі наказу про звільнення було встановлено судовим рішенням 24 березня 2022 року. Суд, всупереч встановленому факту, дійшов незрозумілого висновку про те, що позивач взнав про порушення свого права у момент видачі наказу про звільнення. Проте, будь - який наказ вважається правомірним допоки протилежне не буде встановлено судовим рішенням.

04 травня 2023 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, підписаний представником відповідачів адвокатом Новосядло Вікторією Романівною. Такий вмотивовано тим, що сторона позивача в апеляційній скарзі покликається на судову практику Верховного Суду, яка не є актуальна в умовах сьогодення. Крім того, в апеляційній скарзі не вказано з яких міркувань виходить представник позивача, визначаючи розмір моральної шкоди 100000 грн та якими доказами це підтверджується. При цьому звертає увагу на те, що заявник помиляється щодо застосування правових норм відліку звернення до суду щодо стягнення моральної шкоди у трудових спорах.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що повний текст рішення про поновлення позивача на роботі відповідачем отримано 15 квітня 2022 року, оскільки на оголошенні змісту рішення останні не були присутні, тому станом на 24 березня 2022 року їм невідомо було про зміст прийнятого рішення суду.

Як тільки відповідач дізнався про зміст рішення від 24 березня 2022 року про поновлення на роботі позивача, 14 квітня 2022 року вона була поновлена на роботі шляхом видачі наказу про поновлення на роботі.

Місцевим судом вірно встановлено, що наказом від 14 квітня 2022 року позивач поновлена на роботі, їй виплачені суми згідно рішення суду від 22 березня 2022 року в частині негайного виконання, остання допущена до роботи згідно наказу від 14 квітня 2022 року про педагогічне навантаження вчителя початкових класів ОСОБА_1 .

У цьому зв`язку просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що 24 березня 2022 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 466/5382/21:

- визнано незаконним та скасовано наказ директора Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець № 01-07/46 від 19 березня 2021 року «Про результати вивчення скарги ОСОБА_3 «Про оголошення вчителю та класному керівнику 1 класу ОСОБА_1 догани»;

- визнано незаконним та скасовано наказ директора Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець № 01-08/160 від 07 червня 2021 року «Про результати розслідування заяви « ОСОБА_4 » про звільнення з роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 ;

- позивачка поновлена на посаді вчителя початком класів Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець з 07 червня 2021 року;

- стягнуто з Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 червня 2021 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку 852, 99 грн за кожен робочий день4

- стягнуто з Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець в дохід держави судовий збір в розмірі 992, 40 грн.;

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року залишено без змін, апеляційну скаргу Закладу загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець без задоволення.

Ухвалою від 24 листопада 2022 року апеляційне провадження в частині приєднання до апеляційної скарги закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 24 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець про визнання наказу про догану та звільнення з роботи незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - закрито.

28 березня 2022 року ОСОБА_1 подала директору учбового закладу ОСОБА_2 заяву про необхідність видачі наказу та негайного поновлення її на роботі за рішенням суду.

14 квітня 2022 року Закладом загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець видано наказ №01-08/60, яким на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року - ОСОБА_1 поновлена на роботі з 07 червня 2021 року ( а.с. 25).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд першої інстанції прийшов до висновку про поважність причин невиконання відповідачем - Закладом загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке судом було допущено до негайного виконання, а відтак і про відсутність підстав про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Колегія судді з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з такого.

У статті 55 Конституції України вказано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Згідно частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до статті 235 КЗпП, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не тільки з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у виданні роботодавцем наказу про поновлення на роботі, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

У силу вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За нормами статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що вказані норми права передбачають право особи, яку було незаконно звільнено та в подальшому у відношенні до якої роботодавцем було здійснено затримку виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, на отримання середнього заробітку за час такої затримки.

Відповідно до правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц, за змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Аналізуючи наведені по справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач - Заклад загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець затримав виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді вчителя, що відповідно до статті 236 КЗпП України є безумовною підставою для стягнення із нього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Розмір середньоденного заробітку позивача встановлений рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року, складає 852,99 грн за кожен робочий день.

Період невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить із 25 березня 2022 року (перший робочий день після ухвалення рішення суду) до 14 квітня 2022 року. Проте позивач заявила позовну вимогу про стягнення коштів за період із 28 березня 2022 року (дня її звернення до відповідача - Закладу загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець із заявою про негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі) по 18 квітня 2022 року включно (день фактичного допуску до роботи). Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що загальний розмір компенсації за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 слід рахувати за період з 25 березня 2022 року ( наступного дня після ухвалення рішення суду 24 березня 2022 року про поновлення на роботі, яке було судом допущено в цій частині до негайного виконання) по 14 квітня 2022 року (день видачі наказу про поновлення на роботі), що складає 14 робочих днів) і становить 11 941 грн 86 коп. (14 * 852, 99 грн).

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що норми діючого трудового законодавства не передбачають поняття поважності причин невиконання судового рішення про поновлення на роботі, натомість встановлюють відповідальність за таке порушення. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з процитованою нормою права моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; така шкода виникла внаслідок порушення трудових прав з боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган) незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього становища. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, місцевий загальний суд може поновити ці строки (статті 234 КЗпП України).

Щодо визначення відповідачів у справі (в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди).

Вимога про солідарне стягнення моральної шкоди позивачем ОСОБА_1 заявлена до двох відповідачів - Закладу загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець та директора цього закладу Петринки Павла Зіновійовича.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні іюридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснюєїх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абзац 1 частини першої статті 92 ЦК України).

Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління.Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 29 березня 2023 року в справі № 592/5841/22 (провадження № 61-2616св23).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що:

«приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другоїстатті 122 ЦПК Україниу редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першоїстатті 186 ЦПК Україниу редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першоїстатті 109 КАС Україниу редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першоїстатті 170 КАС Україниу редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) вказано, що:

«здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина першастатті 47 ЦПК України). Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 Цивільного кодексу України). Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина першастатті 89 ЦК України). Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті186, пункт 1 частини першої статті255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 661/2744/19 (провадження № 61-77св21) вказано, що:

«директор ЗОШ № 10 Новокаховської МР Рєзніков В.В. і виконуюча обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступник директора з навчально-виховної роботи Нелепенко Т.П. не можуть бути відповідачами у цій справі, як фізичні особи, наділені процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовими особами ЗОШ № 10 Новокаховської МР, тобто юридичної особи, від імені якої вони діяли у відносинах з позивачем.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, на вказане уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про можливість розгляду позовних вимог МО ВППОН м. Нова Каховка в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР Рєзнікова В. В., виконуючої обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи Нелепенко Т. П. про перешкоджання законній діяльності профспілки.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті186, пункт 1 частини першої статті255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Відповідно до змісту частини першоїстатті 414 ЦПК Українисудове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями255та257цьогоКодексу.

З урахування викладеного, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 серпня 2020 року та постанова Херсонського апеляційного суду від10грудня 2020 року в частині розгляду позовних вимог МО ВППОН м. Нова Каховка в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР Рєзнікова В. В., виконуючої обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи Нелепенко Т. П. підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю на підставі пункту 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 592/6904/21 (провадження № 61-16798св21) зазначено, що:

«у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_6 зазначив відповідачем директора КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 Купреєву Н. М. та пред`явив вимоги про поновлення його на роботі.

Аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що вони спрямовані до директора ОСОБА_7 як до посадової особи КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10, та стосуються її професійної діяльності. Жодних позовних вимог до ОСОБА_7 як фізичної особи, позовна заява ОСОБА_6 не містить. При цьому трудовий спір у ОСОБА_6 виник із саме роботодавцем - КУ Сумською спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів № 10. Таким чином, оскільки КУ Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 10 є юридичною особою - самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, а позовні вимоги у цій справі пред`явлені до її посадових осіб, то саме вона має відповідати за цим позовом.

Директор КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 Купреєва Н. М. не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовою особою КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10, тобто юридичної особи, від імені якої вона діяла у відносинах з позивачем.

Суди попередніх інстанцій, розглянувши справу, на вказане уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про можливість вирішення позовних вимог ОСОБА_6 до директора КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 Купреєвої Н. М. про поновлення його на роботі.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті186, пункт 1 частини першої статті255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

З урахування викладеного, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2022 року в справі № 592/4106/22 (провадження № 61-8819св22) вказано, що:

«посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_6 про поновлення на роботі заявлені до директора ОСОБА_8 як посадової особи комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 м. Суми Сумської області та стосуються її професійної діяльності на посаді директора школи. Позовна заява ОСОБА_6 не містить вимог до ОСОБА_8 , як фізичної особи. При цьому фактично трудовий спір ОСОБА_6 про поновлення на роботі існує із роботодавцем - комунальною установою Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 м. Суми Сумської області. Оскільки комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 м. Суми Сумської області є юридичною особою - самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, то саме вказана установа має бути відповідачем за позовом ОСОБА_6 про поновлення на роботі. Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті186, пункт 1 частини першої статті255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

За таких обставин, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цивільній справі на підставі пункту 1 частини першоїстатті 186 ЦПК України, правильно виходив з того, що ОСОБА_8 є посадовою особою юридичної особи - комунальної установи Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 м. Суми Сумської області, від імені якої вона діяла у правовідносинах з ОСОБА_6 , у зв`язку з чим ОСОБА_8 не може бути відповідачем за позовом про поновлення на роботі. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 661/2744/19 та від 12 січня 2022 року у справі № 592/6904/21».

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями255та257цьогоКодексу(частина першастатті 377 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що згідно змісту позовної заяви позовні вимоги ОСОБА_1 пред`явлені до Закладу загальної середньої освіти № 87 ЛМР імені Ірини Калинець та ОСОБА_2 , як директора цього закладу і як фізичної особи.

Відповідно до Статуту Закладу загальної середньої освіти №87 ЛМР імені Ірини Калинець такий знаходиться у комунальній власності Львівської міської ради. За приписами п. 1.4. Статуту Засновник школи - Львівська міська рада, уповноважений орган - управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, який делегував повноваження відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

Зважаючи на викладені вище правові висновки Верховного Суду, директор Закладу загальної середньої освіти №87 ЛМР імені Ірини Калинець Петринка Павло Зіновійович не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовою особою юридичної особи, від імені якої діяв у відносинах з позивачем. За таких обставин, суд першої інстанції, ухваливши рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, зробив помилковий висновок про те, що ці позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Тому оскаржене рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди належить скасувати та у цій частині закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України.

Щодо моральної шкоди, завданої діями відповідача під час поновлення позивача на роботі (затримка виконання рішення суду).

Як на підстави відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції посилається на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог та пропуск строку на звернення до суду.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.

Факт завдання моральної шкоди та її розмір позивач ОСОБА_1 обґрунтовувала двома обставинами, а саме незаконним притягненням її до дисциплінарної відповідальності та звільненням і затримкою виконання рішення суду про поновлення її на роботі.

За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Щодо моральної шкоди, завданої діями відповідача під час поновлення позивача на роботі (затримка виконання рішення суду).

Судом встановлено, що 24 березня 2022 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 466/5382/21 позивачка поновлена на посаді вчителя початкових класів Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець з 07 червня 2021 року і на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 червня 2021 року по день ухвалення судового рішення. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року залишено без змін.

28 березня 2022 року ОСОБА_1 подала директору учбового закладу ОСОБА_2 заяву про необхідність видачі наказу та негайного поновлення її на роботі за рішенням суду.

14 квітня 2022 року Закладом загальної середньої освіти №87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець видано наказ №01-08/60, яким на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року - ОСОБА_1 поновлена на роботі з 07 червня 2021 року ( а.с. 25).

Таким чином встановлено, що рішення суду про поновлення позивача на роботі від 24 березня 2022 року не було допущено до негайного виконання і було виконано 14 квітня 2022 року, тобто лише через 15 робочих днів. З урахуванням того, що обставини затримки виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі підтвердилися, колегія суддів приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 довела, що діями відповідача під час виконання рішення суду про поновлення на роботі їй було завдано моральну шкоду, яка полягала у свідомому непоновленні відповідачем вимушених змін у її житті, та ділової репутація її, як вчителя, що були, в свою чергу, спричинені незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності та звільненням.

Резюмуючи, колегія суддів дійшла переконання, що доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, підтвердилися.

Що стосується трьохмісячного строку на звернення за захистом порушеного права, встановленого статтею 233 КЗпП України, то висновк суду першої інстанції про передчасність звернення до суду з позовом є помилковим. Строк нра звернення до суду з цією вимого позивачем не пропущено, оскільки рішення суду про поновлення її на роботі від 24 березня 2022 року підлягало до негайного виконання 25 березня 2022 року, а з цим позовом в суд вона звернулась 07 квітня 2022 року і на день звернення в суд з позовом рішення суду про поновлення на роботі виконано не було, тобто порушення її прав тривало.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає що у цій частині позовні вимоги підлягають до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід стягнути 5000 грн моральної шкоди за несвоєчасне виконання рішення про поновлення її на роботі.

Щодо моральної шкоди, завданої діями відповідачів незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності та незаконним звільненням з посади.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що позивач ОСОБА_1 не довела, що незаконне звільнення призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, тому вважав, що немає підстав для відшкодування моральної шкоди.

Сам по собі факт незаконного притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що в подальшому стало підставою для її незаконного звільнення, що встановлено рішенням суду про поновлення на роботі , свідчить про порушення права позивача на працю про завдання їй моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях через позбавлення її роботи та заробітної плати як джерела існування, необхідності зміни життєвих зв`язків, виникнення потреби докладати додаткові зусилля для відновлення своїх порушених прав.

А відтак, колегія судді приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй притягненням до дисциплінарної відповідальності і звільненням, які рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 визнані незаконними.

Визначаючи розмір відшкодування, колегія судді звертає увагу, що сформульована позивачкою сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн є необґрунтованою та такою, що не відповідає засадам розумності та справедливості, оскільки компенсація моральної шкоди в її грошовому еквіваленті має на меті забезпечити покращення психоемоційного стану особи, забезпечивши почуття справедливості, а не безпідставне збагачення.

Враховуючи обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка внаслідок її незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану, колегія суддів доходить переконання, що співмірним є розмір компенсації моральної шкоди в сумі 5 000, 00 грн.

Щодо висновку суду першої інстанції про пропуск позивачкою тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду за захистом порушеного права у трудових відносинах.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачкою строку звернення до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності та звільненням, виходячи з такого.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №489/5441/21 (провадження № 61-8548св22) зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. У подальшому низкою постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, у тому числі він діяв на час звільнення позивача з роботи (26 квітня 2021 року) та звернення ним до суду з цим позовом (у серпні 2021 року). Відповідно до пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Верховний Суд зробив висновок, що цією нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 233 КЗпП України, на час дії карантину продовжуються автоматично, а тому особа, яка звертається до суду поза межами цих строків у період карантину, не повинна звертатися до суду з відповідним клопотанням про поновлення їй такого строку. Відтак Верховний Суд дійшов переконання, що висновки апеляційного суду та доводи касаційної скарги щодо пропущення позивачем строку для звернення до суду із позовом з посиланням на загальні правила про позовну давність є помилковими, висловленими без врахування пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 (провадження № К/990/30421/22) наголошено на тому, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. З огляду на наведене Верховний Суд вважав помилковими доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

У постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 (провадження № К/990/5056/23) Верховний Суд виснував, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, запроваджений Кабінетом Міністрів України, тому строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки такий продовжено на строк дії карантину.

У справі, що переглядається, наказом № 01-07/46 від 19 березня 2021 року Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець позивачу ОСОБА_1 було оголошено догану, а наказом директора Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець № 01-08/160 від 07 червня 2021 року її звільнення з роботи. Тобто, у зв`язку із незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності та незаконним звільненням про своє порушене право позивач ОСОБА_1 дізналась, відповідно, у березні 2021 року та у червні 2021 року, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року у справі № 466/5382/21 про скасування цих наказів та поновлення на роботі.

З позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності та незаконного звільнення, звернулася до суду 07 квітня 2022 року.

Тримісячний строк звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності мав сплинути у червні 2021 року, а внаслідок незаконного звільнення, мав сплинути у вересні 2021 року. Проте, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою ХІХ «Прикінцеві положення», у якій зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на території України неодноразово продовжувався, у тому числі він діяв на час закінчення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України (червень і вересень 2021 року), та звернення до суду з позовом (квітень 2022 року), тому суд першої інстанції повинен був врахувати приписи пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак висновок суду першої інстанції про пропуск позивачкою тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, щодо пред`явлення позову про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності та незаконного звільнення, суперечить пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у вище вказаних постановах.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному перегляді учасники процесу несуть певні витрати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи убачається, що судом першої інстанції 29 березня 2023 року ухвалено додаткове рішення, яким заяву адвоката Новосядло Вікторії Романівни в інтересах відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу задоволено.

Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 (п`ять тисяч) грн витрат на правову допомогу.

Судом апеляційної інстанції вирішено про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець. В той же час, в ході апеляційного розгляду справи, колегією суддів встановлено, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства і у цьому зв`язку дійшов висновку про закриття провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до директора Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець - Петринки Павла Зіновійовича про стягнення моральної шкоди.

Відтак, оскільки додатковим рішенням Шевченіквського районного суду м. Львова від 29 березня 2023 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 (п`ять тисяч) грн витрат на правову допомогу, такі документально підтверджені та доведені, останній звертався за наданням правової допомоги у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, поніс витрати, заяви або клопотання про зменшення таких витрат від позивача не надходило, колегія суддів приходить до висновку про залишення додатковго рішення без змін.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення в частині позовних вимог, провадження по яких не закрито, підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець.

Разом з тим, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Новосядло Вікторією Романівною подано суду клопотання /заяву про стягнення із ОСОБА_1 витрат, понесених на отримання професійної правничої допомоги в розмірі 3000 грн за розгляд справи в апеляційній інстанції.

До заяви адвокатом долучено: копію рахунку № 2/05-23 від 03 травня 2023 року на суму 3000 грн; копію банківської виписки від 03 травня 2023 року; копію платіжної інструкції від 03 травня 2023 року на суму 3000 грн; копію акту прийому - передачі наданих правових послуг за договором про надання правової допомоги від 16 листопада 2021 року.

Копія договору про надання правничої допомоги від 16 листопада 2021 року, укладений між АО «КПЛТ» та ОСОБА_2 знаходиться в матеріалах справи ( а.с. 184).

В розділі третьому вищезазначеного договору «Розрахунки» в пункті 3.2. зазначено, що за надання правової допомоги, передбаченої предметом цього договору, клієнт виплачує АО гонорар, розмір якого визначається відповідно до акту прийому передачі наданої правової допомоги, що підписується обома сторонами або на підставі рахунку, виставленого АО, якщо йдеться про сплату авансового платежу. ( а.с. 185).

З наданих адвокатом Новосядло Вікторією Романівною доказів в підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат за надання адвокатських послуг, зокрема акту прийому - передачі наданих правових послуг за договором про надання правової допомоги від 16 листопада 2021 року, убачається, що АО «КПЛТ» надало такі види правової допомоги: ознайомлення та підготовка відзиву на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Квака Василя Миколайовича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року, відправлення відзиву позивачу та подання відзиву з доказами скерування позивачу до суду апеляційної інстанції; надання правової допомоги, консультацій, вивчення судової практики на предмет поданого позову. Вартість наданих послуг без ПДВ становить 3000 грн.

Провівши аналіз вище наданих доказів та надавши оцінку наданих правових послуг АО «КПЛТ» - ОСОБА_2 зокрема :

- «ознайомлення та підготовка відзиву на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Квака Василя Миколайовича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року, відправлення відзиву позивачу та подання відзиву з доказами скерування позивачу до суду апеляційної інстанції» - має шаблонний характер, оскільки подання стороною відповідача відзиву на позовну заяву мало місце і в суді першої інстанції, обсяг юридичної роботи є незначним, відповідно, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, рішень ЄСПЛ, які підлягають дослідженню і застосуванню, у відзиві в спірних правовідносинах не передбачають;

- «надання правової допомоги, консультацій, вивчення судової практики на предмет поданого позову» - необхідно звернути увагу на те, що із матеріалів справи убачається, що адвокат Новосядло Вікторія Романівна представляла інтереси ОСОБА_2 і в суді першої інстанції, відтак, була обізнана про предмет і підстави позову, та додаткових вивчень зі сторони адвоката це питання не потребувало.

Підсумовуючи усе вищезазначене, з урахуванням часткового задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з конкретних обставин даної справи, а також реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, складності справи, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 1000 (одна тисяча ) грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням вищенаведеного, того, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на підставі частини першої пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги, підлягають стягненню із Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець в дохід держави 219 грн 41 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 329 грн 12 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 377, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Квака Василя Миколайовича, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути із Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 березня 2022 року за період з 25 березня 2022 року по 14 квітня 2022 року в розмірі 11 941 (одинадцять тисяч дев`ятсот сорок одну) грн 86 коп.

Стягнути із Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець на користь ОСОБА_1 моральну шкоду заподіяну незаконним притягненням до дисциплінарної відповідальності та незаконним звільненням в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.) та моральну шкоду, заподіяну затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець - відмовити.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до директора Закладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець Петринки Павла Зіновійовича про стягнення моральної шкоди закрити.

Стягнути ізЗакладу загальної середньої освіти № 87 Львівської міської ради імені Ірини Калинець в дохід держави 219 (двісті дев`ятнадцять) грн 41 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 329 (триста двадцять дев`ять) грн 32 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 березня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 000 (одни тисячу) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 29 червня 2023 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

Н.О. Шеремета