Постанова

від 12.07.2023 по справі 910/12597/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2023 р. Справа№ 910/12597/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Печенюк Р.В.,

від відповідача - не з`явились,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 (повний текст рішення складено 10.04.2023)

у справі №910/12597/22 (суддя Полякова К.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Др. Редді`с Лабораторіз"

до Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско"

про розірвання договору та стягнення 2000000 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2022 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Др. Редді`с Лабораторіз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско" про розірвання договору та стягнення 2 000 000, 00 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на наявність підстав для розірвання договору про надання послуг №1 від 02.01.2019 року у зв`язку з істотною зміною обставин, якими керувалися сторони при його укладанні. Також позивачем заявлено вимогу про повернення суми передоплати на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, сплаченої на виконання такого договору, у розмірі 2 000 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року позовні вимоги задоволено повністю. Розірвано договір про надання послуг від 02.01.2019 року № 1, укладений між Приватним підприємством "Туристична компанія Бітско" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Др. Редді`с Лабораторіз". Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Др. Редді`с Лабораторіз" 2 000 000, 00 грн. попередньої оплати, а також 32 481 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належним чином доведено наявність всіх чотирьох умов для розірвання договору за рішенням суду внаслідок істотної зміни обставини, а саме, що укладаючи договір, сторони не знали, та не могли знати про поширення у 2020 році коронавірусної хвороби (COVID-19) в Україні та в усьому світі, що спричинило ряд значних карантинних обмежень, а також, що з 24.02.2022 року на території України введено воєнний стан, що також зумовлює ряд обмежень щодо використання цивільної авіації, виїзду за кордон осіб чоловічої статі через оголошену мобілізацію. Таким чином, на відповідну зміну обставин позивач не міг вплинути чи усунути її причини, у той же час із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що саме позивач несе ризик зміни обставин. Крім цього, місцевий господарський суд встановив, що оскільки матеріали справи не містять доказів отримання сторонами зустрічного задоволення зобов`язань одна від одної за договором про надання послуг від 02.01.2019 року № 1, який підлягає розірванню внаслідок істотної зміни обставин, залишок сплачених позивачем грошових коштів за договором у розмірі 2 000 000, 00 грн. підлягає поверненню позивачу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Приватне підприємство "Туристична компанія Бітско" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що звернення до суду із вимогою про розірвання договору є безпідставним, оскільки відсутній спір про розірвання договору. На думку скаржника спір про розірвання спірного договору міг вникнути лише після того, як одна із сторін договору скористалася б правом на розірвання договору, тобто вчинила дії передбачені п. 93. Договору та ст. 188 Господарського кодексу України, а інша сторона чинила б перешкоди для реалізації права.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 48 721 грн. 50 коп.

11.05.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12597/22.

31.05.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/12597/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2023 року, у зв`язку з відпусткою судді Тищенко А.І., сформовано для розгляду справи №910/12597/22 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у справі №910/12597/22 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у справі №910/12597/22 та призначено розгляд справи на 12.07.2023 року.

15.06.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

11.07.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням стану здоров`я у представника.

В судовому засіданні 12.07.2023 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Щодо поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що в обґрунтування неможливості прибути в судове засідання полягає у погіршенні стану здоров`я представника відповідача, однак колегія суддів звертає увагу, що до клопотання не надано будь-яких доказів, що можуть підтвердити вказане. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не обмежений у кількості представників, а клопотання про відкладення розгляду справи не містить будь-яких підтверджень неможливості направити в судове засідання іншого представника.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2019 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено Договір про надання послуг №1, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується надавати Замовнику послуги, зазначені в п. 1.2 цього Договору у відповідності до відповідних Додатків до цього Договору, які передбачають умови надання цих послуг, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги. (т.1, а.с. 27-35).

У пункті 1.2 Договору передбачено, що послуги за цим Договором, зокрема, включають: організацію та проведення семінарів, конференцій, симпозіумів, включаючи: проведення майстер-класів в різних регіонах країни; проведення національних конференцій для спеціалістів охорони здоров`я; проведення масштабних симпозіумів для спеціалістів охорони здоров`я, включаючи іноземних учасників; проведення міжнародних конференцій для спеціалістів охорони здоров`я; бронювання та продаж авіаквитків на внутрішні та міжнародні рейси; бронювання та продаж залізничних та автобусних квитків на внутрішні та міжнародні рейси; бронювання номерів і продаж готельних послуг на території України та за кордоном; інформаційно-консультаційні послуги з отримання віз (візова підтримка) у консульствах іноземних держав в Україні; пряма та непряма реклама; проведення досліджень ринку; реалізація маркетингових програм тощо.

Додатковою угодою №1 до Договору встановлені тарифи на послуги Виконавця.

Згідно з п. 8.3. Договору якщо обставини непереборної сили тривають більше 3 місяців, Сторони мають право відмовитися від продовження Договору без сплати штрафів та / або неустойок, прийнявши всі можливі заходи щодо проведення взаємних розрахунків і зменшенню збитку, понесеного Сторонами.

За змістом пункту 9.2 Договору, якщо термін договору закінчився, але будь-яка зі Сторін не виконала своїх зобов`язань, Договір вважається чинним до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п. 9.3. Договору після закінчення терміну зазначеного в п. 9.1. Договору (31 грудня 2019 року), цей договір продовжується на один рік і на тих же умовах необмежену кількість разів, до тих пір, поки одна зі сторін, що побажала розірвати цей Договір, не повідомить про це іншу сторону за допомогою письмового повідомлення, за 2 (два) календарних місяців до дати передбачуваного розірвання.

Згідно з пунктом 12.1 Договору з метою виконання своїх зобов`язань Виконавець має право залучати за попереднім погодження із Замовником третіх осіб. Виконавець несе повну відповідальність перед Замовником за дії та бездіяльність таких осіб, як за свої власні.

Як вбачається із позову та не заперечується сторонами, у січні 2020 року позивач замовив у відповідача послуги з організації річної конференції для 240 осіб, що мала відбутися 09.04-12.04 2020 року у м. Пафос, Республіка Кіпр.

Також, із копії електронного листування від 24.01.2020 року, 27.01.2020 року та 29.01.2020 року наявного в матеріалах справи вбачається, що сторонами погоджено місце надання послуг - готель ALIATHON HOLIDAY VILLAGE, 4* PAPHOS, загальна вартість послуг за Договором - 4 008 231, 05 грн. (т.1, а.с. 38-40, 51-53).

Дані обставини сторонами не заперечуються.

Також, 03.02.2020 року відповідачем електронним листом надіслано позивачу оновлений кошторис на інший готель - CORAL BEACH HOTEL, 5* PAPHOS, вартість послуг складала 3 987 382,52 грн. (т.1, а.с. 41-50).

05.02.2020 року відповідачем виставлено рахунок до сплати №Z-000000013 на суму 2 500 000, 00 грн. за договором від 02.01.2019 року № 1 щодо організації заохочувальної поїздки до Кіпру, Пафос, 09-12.04.2020. (т.1, а.с. 37).

11.02.2020 року позивач здійснив передоплату на рахунок відповідача у розмірі 2 500 000 грн. за послуги згідно з рахунком №Z-000000013 від 05.02.2020 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача. (т.1, а.с. 65-66).

Однак, як зазначає позивач, у зв`язку з початком пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та введеними внаслідок цього обмеженнями, конференція у заплановані дати не була проведена.

Листом від 03.06.2020 року позивач повідомив відповідача про прийняте рішення щодо скасування Конференції, обґрунтоване розповсюдженням гострої респіраторної хвороби COVID-19 та обмеженнями на міжнародні подорожі, встановлені головним офісом позивача. У зв`язку з цим позивач просив повернути кошти, сплачені у якості передоплати у розмірі 2 500 000 грн. (т.1, а.с. 54-55, 64).

23.06.2020 року позивач отримав від відповідача лист щодо комунікації партнерів відповідача з Посольством України в Республіці Кіпр щодо можливості відвідування громадянами України Республіки Кіпр, а також про тримання бронювання номерів у готелі на липень 2020 року. Одночасно відповідачем запропоновано перенести конференцію на період після вересня 2020 року та до кінця 2021 року. (т.1, а.с. 56-60).

Водночас, відповідач 03.09.2020 року повернув позивачу сплачені кошти в розмірі 500 000, 00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача. (т.1, а.с. 67).

Із листа відповідача від 23.07.2020 року до компанії Dracos Travel LTD слідує, що відповідач сплатив 09.03.2020 року компанії Dracos Travel LTD грошові кошти в сумі 36 347,26 євро, отримані від позивача в якості оплати за організацію конференції. Однак, компанія Dracos Travel LTD унаслідок карантинних обмежень оголосила про перенесення дат за договором з 31.07.2020 до 04.08.2020, та надалі повідомила про неможливість організації прийому громадян України на Кіпрі в 2020 році. Відтак, Dracos Travel LTD зобов`язана повернути відповідачу грошові кошти в сумі 36 347, 26 євро у зв`язку з відсутністю підстав для їх утримання. (т.1, а.с. 61-63).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що внаслідок істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час його укладання наявні підстави для розірвання Договору, а також для стягнення неповернутої суми передоплати у розмірі 2 000 000, 00 грн. Зокрема, позивач вказує, що такою істотною зміною обставин в даному випадку є поширення у світі пандемії коронавірусної хвороби COVID-19, наявність карантинних обмежень, що мало наслідком неможливість проведення замовленої конференції, а також введення на території України воєнного стану. Станом на момент звернення до суду із даним позовом у позивача відпала необхідність проведення такої конференції, у зв`язку з чим він звертався до відповідача з відповідними листами та просив повернути суму сплаченої передоплати.

Щодо вимоги позивач про розірвання договору про надання послуг №1 від 02.01.2019 року у зв`язку з істотною зміною обставин, якими керувалися сторони при його укладанні, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору не з безпосередньою наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, що настають при такій істотній зміні обставин.

Зокрема, при вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідним є доведення позивачем того, яким чином змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та чому зміна обставин є істотною і не може бути усунута.

Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин. Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 року у справі № 927/763/17.

Позивач вказує, що станом на момент укладення Договору та замовлення послуги з організації конференції про обставини поширення коронавірусної хвороби та визнання її пандемією на світовому рівні сторонам не було відомо. Проте, внаслідок введення карантинних обмежень як на території Республіки Кіпр, так і в Україні, Підприємством не було виконано своїх зобов`язань за Договором в частині організації конференції, і в подальшому необхідність в її проведенні відпала.

За таких обставин, враховуючи неможливість передбачити зміну обставин на момент укладення Договору та, враховуючи те, що спалах COVID-19 суттєво вплинув на доцільність проведення конференції, на думку позивача відбулася істотна зміна обставин.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.

Колегія суддів звертає увагу, що із умов Договору вбачається, що послуги, які мали бути надані відповідачем в рамках такого договору, визначені широким переліком, а саме: організація та проведення семінарів, конференцій, симпозіумів; бронювання та продаж авіаквитків, залізничних квитків на внутрішні та міжнародні рейси; бронювання номерів і продаж готельних послуг на території України та за кордоном; інформаційно-консультаційні послуги з отримання віз (візова підтримка) у консульствах іноземних держав в Україні; пряма та непряма реклама; проведення досліджень ринку; реалізація маркетингових програм тощо.

Тобто, за погодженням сторін умови Договору регулюють надання різного виду послуг, а не тільки проведення спірної конференції, про яку йде мова у позовній заяві.

Відтак, навіть за умови істотної зміни обставин щодо неможливості проведення конференції у визначені дати (09.04.2020 року - 12.04.2020 року) внаслідок запровадження в країнах карантинних обмежень, позивачем не доведено суду неможливості надання інших послуг за Договором, таких, зокрема, як візова підтримка, бронювання квитків та готелів, надання рекламних послуг.

Щодо посилання позивача на введення на території України воєнного стану колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Однак, колегія суддів зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що позивач не міг отримувати інші послуги за договором, окрім проведення спірної конференції, оскільки як вже було зазначено колегією суддів в рамках спірного договору, послуги визначені широким переліком, а саме: організація та проведення семінарів, конференцій, симпозіумів; бронювання та продаж авіаквитків, залізничних квитків на внутрішні та міжнародні рейси; бронювання номерів і продаж готельних послуг на території України та за кордоном; інформаційно-консультаційні послуги з отримання віз (візова підтримка) у консульствах іноземних держав в Україні; пряма та непряма реклама; проведення досліджень ринку; реалізація маркетингових програм тощо.

Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).

Позивачем не надано доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Як вже зазначалось, згідно з п. 8.3. Договору якщо обставини непереборної сили тривають більше 3 місяців, Сторони мають право відмовитися від продовження Договору без сплати штрафів та / або неустойок, прийнявши всі можливі заходи щодо проведення взаємних розрахунків і зменшенню збитку, понесеного Сторонами.

В той же час, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні як докази письмового повідомлення позивачем відповідача про форс-мажорні обставини, так і докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для позивача за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання підприємством зобов`язань за договором про надання послуг №1 від 02.01.2019 року.

В свою чергу колегія суддів звертає увагу, що пунктом 9.3 Договору сторони погодили, що після закінчення терміну, зазначеного в п. 9.1, цей договір продовжується на один рік і на тих же умовах необмежену кількість разів, до тих пір, поки одна зі сторін, що побажала розірвати цей договір, не повідомить про це іншу сторону за допомогою письмового повідомлення, за 2 календарних місяця до дати передбачуваного розірвання.

Відтак, умовами Договору сторони на власний розсуд передбачили можливість його розірвання в односторонньому порядку, і позивач не був позбавлений можливості реалізувати таке право, проте доказів вчинення відповідних дій матеріали справи не містять.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами одночасного існування умов, передбачених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, які є необхідними для розірвання Договору, у зв`язку з чим позовна вимога про розірвання договору про надання послуг №1 від 02.01.2019 року не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення сплаченої передоплати на виконання договору про надання послуг №1 від 02.01.2019 року, у розмірі 2 000 000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що позивач в обґрунтування даної позовної вимоги посилається на те, що оскільки відповідачем не надано послуг за договором, а у позивача вже відпала необхідність в отриманні таких послуг, відповідач повинен повернути сплачену передоплату.

При цьому, позивачем в позовній заяві здійснено посилання на Велику Палату Верховного Суду, викладену в постанові від 08.09.2020 року у справі №916/667/18, а саме, що особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, в даному випадку позивач посилався на ст. 1212 Цивільного кодексу України, а саме якою передбачено повернення зокрема безпідставно збережених грошових коштів, однак згодом в позовні заяві позивач все ж таки робить висновок, що оскільки зобов`язання відповідача за договором виконано не було, у позивача наявне право на повернення здійсненої передоплати.

Відтак, колегія суддів зазначає, що зі змісту позовної заяви не вбачається чіткого правого регулювання підстав для стягнення передоплати в розмірі 2 000 000, 00 грн.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів звертає увагу на правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18:

«Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.»

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Також Велика Палат Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17 вказала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суд, а також той факт, що позивачем не наведено в позовній заяві чіткого правового обґрунтування для стягнення передоплати в розмірі 2 000 000, 00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було вище зазначено, спірні правовідносини виникли на підставі договору про надання послуг №1 від 02.01.2019 року.

Частиною 1 статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що у разі якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Так, цивільним законодавством не врегульовано питання повернення попередньої оплати за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України за аналогією закону.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В силу вимог частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже було зазначено вище, позивачем на виконання умов договору від 02.01.2019 року № 1 сплачено в якості попередньої оплати за рахунком до сплати №Z-000000013 грошові кошти в сумі 2 500 000, 00 грн.

Водночас, на вимоги позивача від 03.06.2020 року та від 23.06.2020 року про повернення сплачених позивачем в якості попередньої оплати грошових коштів відповідач повернув лише 500 000, 00 грн.

При цьому, відвідачем не заперечується, як факт отримання вимоги від позивача про повернення попередньої оплати, так і факт часткового повернення попередньої оплати в розмірі 500 000, 00 грн. та факту не надання послуг відповідно до умов договору.

Отже, оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем попередньої оплати в розмірі 2 000 000, 00 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 2 000 000, 00 грн. обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не вірно було застосовано норми матеріального права, зокрема ч. 2, ст. 652 Цивільного кодексу України та безпідставно задоволено позовні вимоги про розірвання договору про надання послуг №1 від 02.01.2019 року.

Водночас, позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 2 000 000, 00 грн. місцевим господарським судом задоволено обґрунтовано, хоча й з інших підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відтак, рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у справі №910/12597/22 підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про розірвання договору про надання послуг №1 від 02.01.2019 року з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору про надання послуг №1 від 02.01.2019 року.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у справі №910/12597/22 слід залишити без змін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що підставою для часткового скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у справі №910/12597/22 не є обґрунтування скаржника в апеляційній скарзі, оскільки в даному випадку відсутні підстави для закриття провадження відповідно до ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, як то помилково вважав скаржник.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у справі №910/12597/22 не підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Туристична компанія Бітско" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у справі №910/12597/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у справі № 910/12597/22 скасувати частково та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Відмовити у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору про надання послуг №1 від 02.01.2019 року укладеного між Приватним підприємством «Туристична компанія Бітско» (03187, м. Київ, б-р Чоколівський, буд. 33, кв. 21; ідентифікаційний код 25398564) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Др. Редді`с Лабораторіз» (08320, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Велика Олександрівка, вул. Київський шлях, буд. 121-А; ідентифікаційний код 37560808).

2. Стягнути з Приватного підприємства «Туристична компанія Бітско» (03187, м. Київ, б-р Чоколівський, буд. 33, кв. 21; ідентифікаційний код 25398564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Др. Редді`с Лабораторіз» (08320, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Велика Олександрівка, вул. Київський шлях, буд. 121-А; ідентифікаційний код 37560808) 2 000 000 (два мільйона гривень) 00 коп. попередньої оплати, а також 30 000 (тридцять тисяч гривень) 00 коп. витрат зі сплати судового збору.»

3. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12597/22.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.07.2023 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз