Постанова

від 04.07.2023 по справі 369/7610/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційного провадження:

№ 22-ц/824/9698/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ Справа № 369/7610/22

04 липня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Желепи О.В.

суддів: - Мазурик О.Ф., Немировської О.В.

за участю секретаря судового засідання Вєтчінової О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Скрицької Надії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року (у складі судді Пінкевич Н.С., повний текст рішення складено 21 березня 2023 року)

у справі за позовом Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншою особою,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою.

Свої вимоги мотивував тим, що на виконанні у відділі перебуває виконавчий лист, виданий Києво-Святошинським районним судом щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 18 000 доларів США та судового збору в розмірі 5059,81 грн.

При виконанні судового рішення виконавцем встановлена наявність земельної ділянки, яка була зареєстрована за боржником, але продана ним. Єдиним доходом боржника - була заробітна плата, але на даний час боржник звільнений з займаної посади. Останнє надходження коштів від боржника відбулось 11 березня 2022 року. Всього на виконання було стягнено 18 291,42 грн.. Вчиненими заходами, направленим на реальне виконання судового рішення, встановити майно, грошові кошти саме боржника ОСОБА_2 не виявилось можливим.

Натомість з реєстру речових прав вбачається, що за ОСОБА_1 , яка є дружиною боржника, зареєстровано на праві власності житловий будинок площею 142,5 кв.м та земельна ділянка площею 0,0345га, на якій розміщений будинок, з кадастровим номером 3222481601:01:054:5447. Дане майно було придбано на підставі договору купівлі-продажу, тобто є спільним майном подружжя.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за подання державного виконавця , або подання відповідного позову.

Оскільки боржник у добровільному порядку судові рішення не виконує, борг не погашає, іншого майна, належного лише йому, за ним не зареєстровано, позивач просив суд:

- визнати житловий будинок загальною площею 142,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23474193332224), який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3222481601:01:054:5447, площею 0,0345 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1968736432224), які зареєстровані 23.10.2020 року на праві приватної власності за ОСОБА_1 - спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визначити частку в праві власності на житловий будинок загальною площею 142,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23474193332224) та частку в праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481601:01:054:5447, площею 0,0345 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1968736432224) за адресою: АДРЕСА_1 ) за ОСОБА_2 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 4 962,00 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року позов задоволено.

Визнано житловий будинок загальною площею 142,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23474193332224), який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3222481601:01:054:5447, площею 0,0345 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1968736432224), які зареєстровані 23.10.2020 року на праві приватної власності за ОСОБА_1 , спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визначено частку в праві власності на житловий будинок загальною площею 142,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23474193332224) та частку в праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481601:01:054:5447, площею 0.0345 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1968736432224) за адресою: АДРЕСА_1 ) за ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вишневого відділу держаної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) сплачений судовий збір у розмірі 4962,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішення суду, адвокат Скрицька Н.А. в інтересах ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, за неправильного дослідження та оцінки доказів.

Зазначала, що з незрозумілих причин та обставин, позивачем зазначено відповідачем - ОСОБА_1 , хоча майно, яке є предметом даного позову належить ОСОБА_1 , яка є дружиною ОСОБА_2 . Також зазначала, що твердження суду про те, що представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні з підстав, вказаних у позові, є помилковими, оскільки відповідач не мала представника під час розгляду справи в суді першої інстанції. Помилковим є і посилання суду на автомобіль, якого відповідач не має, і який не був предметом позову та про неявку в судове засідання приватного нотаріуса Фастівського нотаріального округу Київської області Нікітченко В.В.

Вказувала на те, що твердження у рішенні суду про те, що подаючи заперечення проти позову ОСОБА_2 жодним чином не заперечував обставин щодо обізнаності про ухвалене рішення суду, невиконання ним судового рішення, обізнаності відкритого виконавчого провадження, не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутні долкази того, що ОСОБА_2 не заперечував обставин обізнаності про будь-які виконавчі провадження щодо нього. Водночас у матеріалах справи є докази, що ОСОБА_2 з 12 квітня 2022 року був мобілізований та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , і саме тому, скоріше за все йомуне було відомо про існування будь-яких судових рішень про стягнення з нього коштів, зокрема заочних судових рішень.

Зауважувала, що позивачем не заявлялася вимога про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя.

Посилалася на те, що під час розгляду справи не було з`ясовано джерело походження коштів для набуття у власність спірного нерухомого майна ОСОБА_1 , а визнавши житловий будинок спільною сумісною власністю подружждя, суд порушив право відповідача мирно володіти майном, яке набуте нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто.

Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та представник стягувача ОСОБА_3 адвокат Лукашева З.В. подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що доводи скарги не спростовують висновків суду та не свідчать про ухвалення незаконного рішення, а наявні описки не можуть бути підставою для скасування по суті вірного рішення.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 -адвокат Скрицька Н.А. доводи апеляційної скарги підтримала.

Представник стягувача ОСОБА_3 адвокат Лукашева З.В. заперечувала проти задоволення скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року по справі №369/14892/20 задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (авансу) в розмірі 18 000 доларів США та судового збору в розмірі 5059,81 грн.

На виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року у справі № 369/14892/20 видано виконавчий лист від 19 листопада 2021 року.

25 листопада 2021 року Вишневим відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_2 18 000,00 доларів США.

25 липня 2022 року Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження № 69451828 про стягнення з ОСОБА_2 (боржника) судового збору у справі № 369/14892/20 в розмірі 5 059,81 грн. (виконавчий лист від 18.02.2022 року № 369/14892/20.).

Вказані вище два виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження № 69538915.

На час примусового виконання рішення суду єдиним джерелом доходу боржника була заробітна плата, яку він отримував в ТОВ «ІКЕА», код ЄДРПОУ 42277650.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що єдине майно, яким володів боржник була земельна ділянка з кадастровим номером 3222481601:01:012:5022, яка стала предметом судового розгляду справи № 369/14892/20 між сторонами виконавчого провадження, однак ще до набрання рішенням суду законної сили, 08.12.2020 року була продана боржником третій особі.

Згідно відповіді МВС України транспортні засоби за боржником не зареєстровані.

Відповідно до отриманих відповідей з банківських установ інші грошові кошти/вклади/заощадження у боржника відсутні.

В процесі виконання АСВП № НОМЕР_2 із заробітної плати боржника було стягнуто 18 291,42 грн., з яких 16 237,73 грн. перераховано на користь стягувача ( ОСОБА_3 ) та 369,00 грн. - стягнуто на витрати виконавчого провадження, а 1 684,69 грн. перераховано в рахунок погашення виконавчого збору. Останнє надходження коштів відбулося 11 березня 2022 року.

26 березня 2022 року набрав чинності Закон України Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 15.03.2022 за № 2129-IX. Зокрема, вказаними положеннями передбачено, що припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, земельна ділянка та приватний будинок були набуті відповідачем та боржником за час шлюбу, і є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, тому підлягають поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження»; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Відповідно до ч.6 ст. 48 Закону, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом, зокрема і за позовною заявою виконавця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 року у справі 2-24/494-2009 зроблено висновок, що виконавець звертається з поданням до суду про виділ частки майна боржника саме в позовному провадженні.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Так, положеннями статті 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю, а майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція статей 60, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та є сталим у судовій практиці при вирішенні спірних правовідносин.

Таким чином, вирішуючи питання про поділ майна подружжя, встановивши факт набуття цього майна подружжям у період перебування в шлюбі, застосуванню підлягають положення статей 60, 70 СК України з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно.

Визначення режиму особистої приватної власності майна одного з подружжя передбачено у статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У даній справі, судом встановлено, що спірне майно придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі. Вказана обставина не спростована відповідачами.

Відповідач ОСОБА_1 , у свою чергу, не надала доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на будинок, а відтак не довела, що придбала це майно за рахунок особистих коштів.

Також відповідачами не доведено, що у боржника наявне інше майно, яке належить йому на праві особистої приватної власності на яке можливо звернути стягнення для забезпечення виконання рішення суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, суд першої інстанції зробив вірні висновки по суті вирішення спору, так як спірне майно набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (боржник) у зареєстрованому шлюбі й воно є спільною сумісною власністю подружжя.

Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й апеляційний суд, правильно вважав за доцільне та таким, що відповідатиме інтересам обох сторін, визначити частку боржника у праві власності на житловий будинок та земельну ділянку у розмірі 1/2 частки, виходячи з принципу рівності часток та відсутності доказів на спростування вказаного, і доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не заявлялись вимоги про поділ земельної ділянки та виділ частки боржника у праві власності на земельну ділянку, є безпідставні та спростовуються п.2 прохальної частини позовної заяви.

Суд, встановивши, що земельна ділянка виділялась для будівництва та обслуговування житлового будинку, який є спільною власністю подружжя, правомірно визначив частку боржника у спільній власності на будинок, і таку ж частку визначив в праві на земельну ділянку, що повністю узгоджується з нормами ст. 120 ЗК України та висновками ВС.

Як вбачається з правового висновку висловленого Великою Палатою Верховного Суду у п. 6.28 постанови від 16 червня 2022 року у справі № 689/26/17, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності».

Доводи представника ОСОБА_1 про те, що суд не визначив вартість майна, частку боржника в якому виділив та не врахував, що вартість частки боржника у спільному майні є значно більшою, ніж борг, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано докази наявності у боржника іншого майна на яке виконавець може звернути стягнення.

Крім того, ухвалення даного рішення не позбавляє боржника права повідомити виконавцю про наявність в нього іншого майна, або виконати рішення суду , та відповідно уникнути звернення стягнення на частку в будинку, який належить боржнику спільно з його дружиною.

Та обставина, що боржник служить в ЗСУ і відповідно отримує грошове утримання не свідчить про те, що виконавець не повинен встановлювати наявність нерухомого майна боржника за рахунок якого рішення суду може бути виконано повністю.

Посилання в апеляційній скарзі на помилковість: зазначення в рішенні суду відповідачем ОСОБА_1 , тоді як майно, яке є предметом даного позову належить ОСОБА_1 , яка є дружиною ОСОБА_2 ; твердження суду про те, що представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні з підстав, вказаних у позові; посилання суду на автомобіль, якого відповідач не має, і який не був предметом позову та про неявку в судове засідання приватного нотаріуса Фастівського нотаріального округу Київської області Нікітченко В.В., колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини є описками, які не призвели до ухвалення незаконного рішення, тому не можуть бути підставою для його скасування. При цьому, колегія суддів зауважує, що сторони у справі мають можливість звернутися до суду з заявою про виправлення описок у рішенні, або такі описки можуть бути виправлені за ініціативою суду на підставі ст.269 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність твердження суду, що подаючи заперечення проти позову ОСОБА_2 жодним чином не заперечував обставин щодо обізнаності про ухвалене рішення суду, невиконання ним судового рішення, обізнаності відкритого виконавчого провадження, колегія суддів вважає помилковими, оскільки дійсно вказаних судом обставин боржник ОСОБА_2 не заперечував (том. 1 а.с. 176-178), а лише посилався на те, що з 24 січня 2020 року він з відповідачем фактично почали вести окреме господарство і домовилися, що кожен розпоряджається своїми коштами на власний розсуд і вони є його приватною власністю. Однак, такі твердження боржника не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони не підтверджені жодним доказом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає необгрунтованами посилання в апеляційній скарзі на те, що під час розгляду справи не було з`ясовано джерело походження коштів для набуття у власність спірного нерухомого майна ОСОБА_1 , враховуючи те, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна, покладається на відповідача, однак жодного доказу на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу надано не було і матеріали справи не містять.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 , посилалась на неповідомлення судом ОСОБА_1 про день та час розгляду справи, разом з тим в апеляційній скарзі відсутні доводи про розгляд справи у відсутність відповідача ОСОБА_1 , як підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на те, що апеляційний суд розглядає справу в межах доводів поданої апеляційної скарги, вказані обставини не перевіряються апеляційним судом.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись, ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу адвоката Скрицької Надії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 липня 2023 року.

Головуючий: О.В. Желепа

Судді: О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська