Ухвала

від 18.07.2023 по справі 2-1269/09

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Єдиний унікальний номер судової справи 2-1269/09

Номер провадження 4-с/462/27/23

УХВАЛА

про повернення скарги без розгляду

18 липня 2023 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Галайко Н. М., вивчивши матеріали письмової скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), -

встановив:

ОСОБА_1 , 17.07.2023 року (вх. № 14941) звернулася до Залізничного районного суду м. Львова із письмовою скаргою, у порядку ст. 447 ЦПК України, у якій просить:

-визначити бездіяльність начальника Залізничного ВДВС незаконною;

-зобов`язати начальника Залізничного ВДВС вжити заходів щодо відкриття виконавчого провадження та направлення на адресу: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 копії постанови про відкриття виконавчого провадження;

-зобов`язати начальника Залізничного ВДВС вжити передбачених законодавством заходів для виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06.04.2022 року по справі № 2-1269/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів від 09.10.2008 року;

-зобов`язати начальника Залізничного ВДВС направляти на адресу: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 копії постанов (документів) по вчинених виконавчих діях.

Вивчивши подану письмову скаргу, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 183 ЦПК України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Згідно ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішеннях ЄСПЛ, постановлених за результатами розгляду справ «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулювання з боку держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачено можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.

За правилами, встановленими ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Суд зазначає, що згідно вимог ч. 1 ст. 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, що вимагаються цим Кодексом. Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст.183ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Проте, заявником (скаржником) не додано до матеріалів скарги докази надіслання (надання) копій скарги (заяви) іншим учасникам справи (провадження).

Так, відповідно до ч. 4 ст. 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Крім цього, невиконання вимог ч. 2 ст.183ЦПК України унеможливлює розгляд скарги у строк, встановлений ст. 450 ЦПК України.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 2, 4ст. 183 ЦПК України, скарга підлягає поверненню заявнику без розгляду.

На підставі наведеного та керуючись ст. 183,258-261 ЦПК України,

постановив:

Письмову скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Залізничного відділу державноївиконавчої службиу містіЛьвові Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Львів) - повернути безрозгляду.

Роз`яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення та підписання ухвали до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко