Постанова

від 20.06.2023 по справі 369/7429/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер справи: №369/7429/20

номер провадження №22-ц/824/93/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Білич І.М.

суддів: Лапчевської О.Ф., Слюсар Т.А.

при секретарі Рагушіній І.В.

за участю: представника скаржника - прокурора Стовбчатого А.Ю.

представників відповідача ОСОБА_1 -

адвокатів Жовтонога М.М., Кучерука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В.,

у цивільній справі №369/7429/2020 за позовом прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и л а:

У червні 2020 року прокурор Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради, звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 за результатами розгляду якого просив:

- визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012142 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, розташованої в адміністративних межах Чабанівської сільської ради;

- визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07 березня 2019 року № 164 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5070 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07 березня 2019 року № 167 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5071 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва;

- витребувати на користь держави в особі Чабанівської сільської ради: з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 222457400:03:002:5070 площею 1,2843 га вартістю 128871 грн. та земельну ділянку з кадастровим номером 222457400:03:002:5071 площею 0,2 га вартістю 20069 грн., які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради.

В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 26 червня 2009 року № 529 із постійного користування ДГ «Чабани» вилучено земельну ділянку площею 9 га, що розташована в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, змінено її цільове призначення та передано в оренду ТОВ «Рей-Марк». Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 вересня 2009 року № 1103 в довгострокову оренду ТОВ «Рей-Марк» передано земельну ділянку площею 9,00 га, розташовану в адміністративних межах Чабанівської сільської ради, кадастровий номер: 3222457400:03:002:0074. На підставі вказаного розпорядження, 08 вересня 2009 року між ТОВ «Рей-Марк» та Києво-Святошинською РДА укладено договір оренди земельної ділянки. У зв`язку з виявленими порушеннями чинного законодавства, 18 січня 2013 року заступник прокурора Києво-Святошинського району звернувся до суду з позовом до ТОВ «Рей-Марк» про розірвання вищевказаного договору оренди та повернення землі. Рішенням господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року позовні вимоги прокурора задоволено, договір оренди земельної ділянки розірвано, ТОВ «Рей-Марк» зобов`язано повернути спірну земельну ділянку на користь держави. Вказане судове рішення набрало законної сили 11 листопада 2014 року. Таким чином, у користування держави була повернута земельна ділянка площею 9 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074. Однак, на підставі наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012141 у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства передано земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, яка 20 січня 2014 року зареєструвала за собою право власності на неї. 17 липня 2014 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, яка того ж дня зареєструвала за собою право власності на неї. 03 березня 2018 року ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_1 . В подальшому, ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5070 площею 1,2843 га та 3222457400:03:002:5071 площею 0,2 га. Відповідно до інформації КДП «Київгеоінформатика» та доданими до неї картографічними матеріалами, земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 повністю відведена за рахунок та накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 площею 9 га, що перебувала в оренді ТОВ «Рей-Марк». Враховуючи наведене, вважає, що наказ ГУ Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012142 суперечить вимогам ст. ст. 20, 116, 122 ЗК України, у зв`язку з чим є недійсним. Зазначаючи, що про порушення вимог земельного законодавства, наведених у позовній заяві, прокуратурі стало відомо у жовтні 2017 року під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42017110000000158 на підставі матеріалів якого отримано листа КДП «Київгеоінформатика» від 09 жовтня 2017 року № 01-01/481, а також після пред`явлення прокуратурою Київської області аналогічної позовної заяви в інтересах обласної державної адміністрації у справі № 369/11064/17, просило визнати поважними причини пропуску строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом та його поновити.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року у задоволені позову прокурора Київської області відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги, задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що суд дійшов помилково висновку щодо пропущення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки п.8, 11.14 Положення про головне управління Держземагенства в області, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні, не передбачено можливість отримання місцевою державною адміністрацією від ГУ Держземагенства копій наказів про розпорядження земельними ділянками. Будь-які докази які б свідчили про інформування Київської обласної державної адміністрації з приводу прийняття ГУ Держземагенства у Київській області спірного наказу, матеріали справи не містять. При цьому, як встановлено судом та не оспорюється сторонами, спірна земельна ділянка повністю відведена за рахунок та накладається на земельну ділянку з кадастровим номером №3222457400:03:002:0074. Проте, судом першої інстанції не взято до уваги доводів прокурора, що про факт наведених правопорушень вимог земельного законодавства та вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави, стало відомо лише у жовтні 2017 року, після пред`явлення прокуратурою Київської області аналогічної позовної заяви в інтересах обласної державної адміністрації у справі №369/11064/17.

11 листопада 2022 року від ОСОБА_1 , а 30 листопада 2022 року від Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області на адресу суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу з яких вбачається, що останні не погоджується з доводами апеляційної скарги та просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Зазначаючи, що Київська обласна державна адміністрація в силу своїх функціональних прав та обов`язків, могла та повинна була дізнатися про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства з моменту його винесення, а саме - 13 січня 2014 року. Таким чином, перебіг позовної давності слід відраховувати саме з 13 січня 2014 року. Вказуючи, що прокуратурою не доведено наявність протиправної поведінки з боку відповідачів, не доведено право на звернення з позовною заявою в інтересах держави в особі територіальної громади в особі Чабанівської селищної ради, а отже прокурор не є належним позивачем у справі.

22 листопада 2022 року від Фастівської РДА на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що остання не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Вказуючи, що позивач міг і повинен був дізнатися про невідповідність наказу Держземагенства вимогам законодавства з моменту його винесення, а саме - 13 січня 2014 року.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з підстав, зазначених у ній.

Представники відповідача заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Інші учасники справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.

До початку розгляду справи представник Фастівської районної державної адміністрації подав клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися в силу вимог передбачених положеннями ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог, у зв`язку із тим, що ГУ Держземагентства у Київській області на момент прийняття оскаржуваного наказу, не мало відповідних повноважень на передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , яка відносилась до земель промисловості. Разом з тим, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові у разі встановлення обґрунтованості позовних вимог.

Так, суд першої інстанції вважав, що моментом, коли позивач міг довідатися про порушення своїх прав, є дата прийняття оскаржуваного наказу Держземагенства - 13 січня 2014 року. Вказуючи, що позивач в силу своїх функціональних прав та обов`язків, в тому числі щодо здійснення контролю за станом та порядком виділення земельних ділянок на відповідних територіях, міг та повинен був дізнатися про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства з моменту його винесення (13 січня 2014 року), з цього моменту в нього з`явилося право на позов. Тому перебіг позовної давності позивача почався 13 січня 2014 року, а закінчився 14 січня 2017 року. Протягом цього строку позивач свої позовні вимоги не заявляв, внаслідок чого його право на подання позову припинилося 14 січня 2017 року. Також вказуючи, що органи прокуратури могли та мали об`єктивну можливість довідатися про порушення прав Київської обласної державної адміністрації з моменту прийняття оспорюваного наказу, оскільки на той час у них був прямий обов`язок та можливість здійснювати прокурорський нагляд за додержанням законодавства при прийнятті актів органами влади, у тому числі ГУ Держземагенством у Київській області. Тому в будь-якому випадку строк позовної давності повинен рахуватися з 13 січня 2014 року.

Однак погодитися з висновками суду в частині пропуску позивачем позовної давності в повній мірі не можливо, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (3-4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 статті 261 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

За таких обставин, строк позовної давності за позовом, пред`явленим в інтересах держави, може починатись лише з одного моменту - дати реальної обізнаності (або можливості бути обізнаним) уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який реалізує відповідне цивільне право, про наявність порушення права держави, та про особу порушника.

Обізнаність будь-якої іншої особи або органу про наявність порушення прав держави не може свідчити про початок перебігу строку позовної давності, оскільки останні не мають права на позов у його матеріальному розумінні та не можуть звернутись до суду з метою відновлення чи захисту порушеного цивільного права держави або її законного інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц дійшла висновку про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц зазначала, що строк позовної давності має відліковуватись не з моменту винесення органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об`єктивно могли бути виявлені; у органів виконавчої влади відсутня законодавча можливість самостійного встановлення факту порушення інтересів держави, у зв`язку із чим вказане у позові порушення вимог законодавства і на даний час залишається не усунутим.

Звертаючись до суду з даним позовом у червні 2020 року, прокурор Київської області просив, зокрема, визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його.

Як на підставу для поновлення вказаного строку посилався на те, що про порушення вимог законодавства, наведених в позовній заяві, прокурору стало відомо у жовтні 2017 року під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42017110000000158 на підставі матеріалів якого отримано лист КДП «Київгеоінформатика» від 09 жовтня 2017 року № 01-01/481, а також після пред`явлення прокуратурою Київської області аналогічної позовної заяви в інтересах обласної державної адміністрації у справі № 369/11064/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц вказала, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у законі не наводиться перелік причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу щодо суті пред`явлених вимог. Висновок про поважність причин пропуску позовної давності можливо зробити лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Тож поважність причин пропуску такого строку є оціночним поняттям та у зв`язку із не зазначенням у законі такого переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання належить до компетенції суду, який безпосередньо вирішує спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене.

З матеріалів справи вбачається, що спірний наказ, яким ОСОБА_2 передано земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 прийнято ГУ Держземагенством у Київській області 13 січня 2014 року. При цьому, доказів на підтвердження отримання вказаного наказу позивачем, матеріали справи не містять.

Таким чином, висновок суду щодо обізнаності позивача про порушення прав держави з моменту винесення Головним управлінням Держземагентства у Київській області оскаржуваного наказу - 13 січня 2014 року, є необґрунтованим.

Крім того, зі змісту самого наказу неможливо встановити факт порушення законодавства при його видачі та дійти висновку про порушення прав держави при його винесенні.

У жовтні 2017 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з аналогічним позовом (справа 369/11064/17).

Таким чином, посилання скаржника на те, що у жовтня 2017 року ним було отримано примірник вказаної позовної заяви з додатками, який містив вичерпний перелік доказів, у тому числі копію листа КДП «Київгеоінформатика» від 09 жовтня 2017 року № 01-01/481, аналіз яких давав об`єктивну можливість встановити йому факт незаконного відведення спірної землі, є обґрунтованим.

Висновок суду першої інстанції про те, що органи прокуратури могли дізнатися про прийняття спірного наказу з 13 січня 2014 року в силу здійснення прокурорського нагляду у відповідності до вимог наказу Генерального прокурора України № 3-гн від 07 листопада 2012 року, є безпідставним, оскільки судом не враховано, що згідно п. 6.2, 7.1 вказаного наказу, прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю. Прокурорські перевірки дотримання вимог законів проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Таким чином, за відсутності повідомлень від контролюючих органів, звернень осіб чи будь-якої іншої інформації про незаконність спірного наказу прокурор не міг та не мав можливості дізнатись про порушення інтересів держави через недотримання Головним управлінням Держземагентства у Київській області вимог земельного законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що пропуск строку позовної давності зумовлений не бездіяльністю позивача, а обставинами, які від нього не залежали, а відтак, наявні підстави для задоволення заяви прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради та поновлення строку позовної давності.

Доводи відзивів на апеляційну скаргу відповідачів щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними з огляду на вищевказане.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про застосування якого просила відповідач, є помилковими.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із застосуванням строку позовної давності, то рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

Вирішуючи питання по суті заявлених прокурором Київської області позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 26 червня 2009 року № 529 «Про вилучення, зміну цільового призначення та надання в оренду земельної ділянки ТОВ «Рей-Марк»» із постійного користування ДГ «Чабани» вилучено земельну ділянку площею 9,00 га, що розташована в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, змінено її цільове призначення на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, та передано в оренду ТОВ «Рей-Марк» (т. І а.с. 17).

08 вересня 2009 року між Києво-Святошинською РДА Київської області та ТОВ «Рей-Марк» укладено договір оренди землі, а саме, земельної ділянки площею 9,00 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074, що розташована на території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (т. І а.с. 18-20).

Наказом ГУ Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012141 передано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 (т. І а.с. 21).

17 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н., селищна рада Чабанівська (т. І а.с. 24-25).

Рішенням Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 рок у справі № 911/897/13 позовні вимоги прокурора задоволено в повному обсязі. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 08 серпня 2009 року, укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та ТОВ «Рей-Марк». Зобов`язано ТОВ «Рей-Марк» повернути земельну ділянку площею 9,00 га, розташовану в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, з нормативною грошовою оцінкою - 8 374 233,60 грн., кадастровий номер № 3222457400:03:002:0074 в державу. Згідно інформації з ЄДРСР, вказане рішення суду набрало законної сили 11 листопада 2014 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 липня 2014 року, відчужив на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,4843 з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н., селищна рада Чабанівська (т. І а.с. 26-27).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 03 липня 2018 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5071 та земельну ділянку площею 1,2843 з кадастровим номером 3222457400:03:002:5070, які розташовані розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н., селищна рада Чабанівська, за ОСОБА_1 (т. І а.с. 28-29, 30-31).

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА Київської області від 07 березня 2019 року № 164, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 1,2843 га, в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (т. І а.с. 22).

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА Київської області від 07 березня 2019 року № 167, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 2,00 га, в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (т. І а.с. 22).

Згідно листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 09 жовтня 2017 року до Прокуратури Київської області, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222457400:03:002:5031; 3222457400:03:002:5032; 3222457400:03:002:5033; 3222457400:03:002:5035; 3222457400:03:002:5036; 3222457400:03:002:5155; 3222457400:03:002:5034 накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 (т. І а.с. 32).

Згідно схем накладень земельних ділянок, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222457400:03:002:5031; 3222457400:03:002:5032; 3222457400:03:002:5033; 3222457400:03:002:5035; 3222457400:03:002:5036; 3222457400:03:002:5155; 3222457400:03:002:5034 накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 (т. І а.с. 33, 34)

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 1 ст. 66 ЗК України встановлено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України , встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З аналізу зазначеної норми права вбачається, що повноваження власника/розпорядника земель промисловості від імені держави уповноважена здійснювати виключно Київська обласна державна адміністрація.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, внаслідок поділу якої утворилися земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5071 та 222457400:03:002:5070, накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074.

Згідно розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 26 червня 2009 року № 529 «Про вилучення, зміну цільового призначення та надання в оренду земельної ділянки ТОВ «Рей-Марк»» та договору оренди земельної ділянки від 08 вересня 2009 року, на час прийняття ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу № КИ/3222457400:03:002/00012141 від 13 січня 2014 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 відносилася до категорії земель промисловості. Таким чином, відведена за її рахунок земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 та утворені в наслідок її поділу земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5071 та 222457400:03:002:5070, також відносилася до категорії земель промисловості.

З огляду на викладене, ГУ Держземагентства у Київській області не мало відповідних повноважень на передачу земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 у користування ОСОБА_2 , оскільки земельна ділянка відносилася до категорії земель промисловості.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що наказ ГУ Держземагентства у Київській області № КИ/3222457400:03:002/00012141 від 13 січня 2014 року суперечить вимогам ст.ст. 20, 116, 118, 122 ЗК України унаслідок відсутності в суб`єкта його видання повноважень на вчинення таких дій, а відтак, від підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним

Враховуючи те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області № КИ/3222457400:03:002/00012141 від 13 січня 2014 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею суперечить вимогам ст.ст. 20, 116, 118, 122 ЗК України, то прийняті Києво-Святошинською районною державною адміністрацією рішень № 164, 167 від 07 березня 2019 року, щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5071 та 222457400:03:002:5070, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

З матеріалів справи вбачається, що наказ ГУ Держземагентства у Київській області № КИ/3222457400:03:002/00012141 від 13 січня 2014 року на підставі якого, ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, в результаті поділу якої, утворилися земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5071 та 222457400:03:002:5070, є недійсним.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 вибула з розпорядження держави в особі Чабанівської селищної ради, поза волею останньої, що є підставою для витребування земельних ділянок, які утворилися внаслідок її подальшого поділу від останнього їх набувача, яким є ОСОБА_1 .

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), про те, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Отже, враховуючи доведеність належними та допустимими доказами факту незаконного вибуття земельних ділянок із власності держави в особі Чабанівської селищної ради на підставі незаконного наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року, колегія суддів приходить до висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача, який сприятиме їх відновленню, є витребування земельних ділянок із незаконного володіння останніх набувачів - відповідачів ОСОБА_1 .

Щодо посилань ОСОБА_1 та Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області у відзивах на апеляційну скаргу на недоведеність прокуратурою права звернення до суду в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради, слід зазначити наступне.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Частинами 3-4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 наведено правові висновки, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

З матеріалів справи вбачається, що про факт протиправного вибуття спірної земельної ділянки (земельних ділянок) з володіння держави в особі Київської обласної державної адміністрації, останній було відомо після пред`явлення прокуратурою Київської області у жовтні 2017 року позовної заяви у справі № 369/11064/17, в додатках до якої містився, зокрема, лист КДП «Київгеоінформатика» від 09 жовтня 2017 року № 01-01/481, що у сукупності з інформацією викладеною у позовній заяві, свідчили про факт протиправної передачі у власність ГУ Держгеокадастру у Київській області земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035. Проте, тривалий час, Київська обласна державна адміністрація жодних дій для відновлення порушеного права не вживала.

Отже, обізнаність Київської обласної державної адміністрації про вибуття спірної земельної ділянки та невжиття нею заходів щодо її повернення, враховуючи те, що про таке вибуття останній було відомо ще у жовтні 2017 року, є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації в суді.

Листом від 10 червня 2020 року прокурор повідомив Київську обласну державну адміністрацію про намір пред`явлення в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації позову до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, яка не вживала заходів з метою повернення спірної земельної ділянки, та повідомив останню листом від 10 червня 2020 року про намір пред`явлення позову до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

У червні 2020 року прокурор Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з даним позовом.

В подальшому, ухвалою Києво-Святошинського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року замінено позивача Київську обласну державну адміністрацію на процесуального правонаступника - Чабанівську селищну раду.

Приписами ч. 2 ст. 55 ЦПК України встановлено, що усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що прокурор Київської області має право на представництво інтересів який держави в особі Чабанівської селищної ради в суді.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372,374, 376, 381-384,387 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року скасувати та постановити нове, за яким:

Заяву прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради задовольнити.

Поновити прокурору строк позовної давності.

Позовні вимоги прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради задовольнити.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012142 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, розташованої в адміністративних межах Чабанівської сільської ради.

Визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07 березня 2019 року № 164 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5070 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07 березня 2019 року № 167 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5071 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва.

Витребувати на користь держави в особі Чабанівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 222457400:03:002:5070 площею 1,2843 га вартістю 128 871 грн. та земельну ділянку з кадастровим номером 222457400:03:002:5071 площею 0,2 га вартістю 20 069 грн., які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Фастівської районної державної адміністрації.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 25 623 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: