Постанова

від 24.01.2024 по справі 369/7429/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 369/7429/20

провадження № 61-10837св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:

позивач - прокурор Київської області в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Фастівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Лапчевської О. Ф., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року прокурор Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради, звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання наказу та розпоряджень недійсними й витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву обґрунтував тим, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації, правонаступником якої у спірних правовідносинах є Чабанівська селищна рада, від 26 червня 2009 року № 529 вилучено з постійного користування Дослідного господарства «Чабани» (далі - ДГ «Чабани») земельну ділянку площею 9,0 га, розташовану в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, та змінено її цільове призначення на «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення». Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 вересня 2009 року № 1103 земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 та площею 9,0 га передано в довгострокову оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Рей-Марк» (далі - ТОВ «Рей-Марк»), на підтвердження чого укладено договір оренди землі від 08 вересня 2009 року. Надалі, у зв`язку з виявленими порушеннями законодавства, договір оренди земельної ділянки був розірваний у судовому порядку, а земельна ділянка - повернута у власність держави.

Вказував, що в жовтні 2017 року прокуратура під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні виявила, що на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентства у Київській області) від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012141, у власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 для ведення особистого селянського господарства, яка 20 січня 2014 року зареєструвала за собою право власності на вказану земельну ділянку, а 17 липня 2014 року відчужила її на користь ОСОБА_2 , який, у свою чергу, 03 березня 2018 року відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3 . У подальшому ОСОБА_3 здійснив поділ придбаної земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5070, площею 1,2843 га, та 3222457400:03:002:5071, площею 0,2 га.

Зазначав, що відповідно до інформації, викладеної в листі Київського державного підприємства «Київгеоінформатика» та доданих до нього картографічних матеріалів, земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 повністю відведена та накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 площею 9,0 га, яка перебувала в оренді ТОВ «Рей-Марк» та мала цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Тому прокурор вважав, що наказ ГУ Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012141 суперечить вимогам статей 20, 116, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

З огляду на викладене, прокурор просив суд ухвалити рішення, яким:

- визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити її;

- визнати недійсним наказ ГУ Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012141 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, розташованої в адміністративних межах Чабанівської сільської ради;

- визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07 березня 2019 року № 164 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5070 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07 березня 2019 року № 167 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5071 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва;

- витребувати на користь держави в особі Чабанівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 222457400:03:002:5070, площею 1,2843 га, та земельну ділянку з кадастровим номером 222457400:03:002:5071, площею 0,2 га, які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ГУ Держземагентства у Київській області на момент прийняття оскаржуваного наказу не було наділене необхідним обсягом повноважень на передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , адже земельна ділянка не відносилась до земель сільськогосподарського призначення, а тому вважав обґрунтованими доводи прокурора про те, що наказ ГУ Держземагентства у Київській області не відповідає вимогам закону та підлягає визнанню незаконним.

Водночас суд зазначив, що як в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з моменту, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене.

Суд першої інстанції вказував, що моментом, коли Київська обласна державна адміністрація, могла довідатися про порушення своїх прав, є дата прийняття оскаржуваного наказу ГУ Держземагентства у Київській області, а саме 13 січня 2014 року, оскільки Київська обласна державна адміністрація на той момент була уповноваженим державою органом на розпорядження землями промисловості, що перебувають у державній власності, в зв`язку з чим зобов`язана була знати про стан своїх майнових прав. Місцевий суд уважав, що Київська обласна державна адміністрація в силу своїх функціональних прав та обов`язків, в тому числі щодо здійснення контролю за станом та порядком виділення земельних ділянок на відповідних територіях, могла та повинна була дізнатися про невідповідність оспорюваного наказу вимогам законодавства з моменту його прийняття. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що перебіг позовної давності в цій справі розпочався 13 січня 2014 року та сплив 14 січня 2017 року.

Також суд першої інстанції зазначив, що станом на 13 січня 2014 року органи прокуратури були наділені повноваженнями прокурорського нагляду за додержанням законодавства при прийнятті актів органами влади, у тому числі ГУ Держземагенства у Київській області, в зв`язку з чим також могли та мали об`єктивну можливість довідатися про порушення прав держави з моменту прийняття оспорюваного наказу ГУ Держземагентства у Київській області. Тому за висновком суду в будь-якому випадку позовна давність повинна була відраховуватися з 13 січня 2014 року.

Оскільки з позовом прокурор звернувся в червні 2020 року, то суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позовної давності, що з урахуванням поданої ОСОБА_3 заяви про застосування наслідків спливу позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення. Заяву прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради, задоволено та поновлено прокурору строк на звернення до суду з цим позовом. Позов прокурора задоволено. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012141 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035, розташованої в адміністративних межах Чабанівської сільської ради. Визнано недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07 березня 2019 року № 164 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5070 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Визнано недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07 березня 2019 року № 167 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5071 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва. Витребувано на користь держави в особі Чабанівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 222457400:03:002:5070, площею 1,2843 га, та земельну ділянку з кадастровим номером 222457400:03:002:5071, площею 0,2 га, які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Фастівської районної державної адміністрації. Стягнено з ОСОБА_3 на користь прокуратури Київської області витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 25 623,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що позовна давність за позовом, пред`явленим в інтересах держави, може відраховуватись лише з одного моменту - дати реальної обізнаності (або можливості бути обізнаним) уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який реалізує відповідне цивільне право, про наявність порушення права держави, та про особу порушника. Обізнаність будь-якої іншої особи або органу про наявність порушення прав держави не може свідчити про початок перебігу позовної давності, оскільки останні не мають права на позов у його матеріальному розумінні та не можуть звернутись до суду з метою відновлення чи захисту порушеного цивільного права держави або її законного інтересу.

Апеляційний суд зазначив, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності. Позовна давність має розпочинати свій відлік не з моменту прийняття органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об`єктивно могли бути виявлені.

Апеляційний суд взяв до уваги, що як на підставу для поновлення позовної давності прокурор у позовній заяві посилався на те, що про порушення прав держави йому стало відомо у жовтні 2017 року під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42017110000000158, на підставі матеріалів якого отримано лист КДП «Київгеоінформатика» від 09 жовтня 2017 року № 01-01/481, яким підтверджено факт накладення спірної земельної ділянки на землі промисловості. Моментом, з яким прокурор пов`язував факт обізнаності Київської обласної державної адміністрації про порушення прав держави, прокурор зазначив пред`явлення прокуратурою Київської області аналогічної позовної заяви в інтересах обласної державної адміністрації у справі № 369/11064/17.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний наказ ГУ Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року позивачу не надсилався, а тому висновок місцевого суду щодо обізнаності позивача про порушення прав держави з моменту прийняття оспорюваного наказу є необґрунтованим. Апеляційний суд також зазначив, що зі змісту самого наказу неможливо встановити факт порушення законодавства при його прийнятті та дійти висновку про порушення прав держави.

Суд взяв до уваги, що в жовтні 2017 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з аналогічним позовом (справа № 369/11064/17), після отримання примірника позовної заяви з додатками в якій Київська обласна державна адміністрація отримала об`єктивну можливість встановити факт незаконного відведення спірної земельної ділянки.

Висновок суду першої інстанції про те, що органи прокуратури могли дізнатися про прийняття оспорюваного наказу із 13 січня 2014 року в силу здійснення прокурорського нагляду апеляційний суд визнав необґрунтованим, адже прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю. Прокурорські перевірки дотримання вимог законів проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування. Тому за відсутності повідомлень від контролюючих органів, звернень осіб чи будь-якої іншої інформації про незаконність спірного наказу прокурор не міг та не мав можливості дізнатись про порушення інтересів держави.

Оскільки пропуск позовної давності зумовлений не бездіяльністю позивача, а обставинами, які від нього не залежали, апеляційний суд уважав наявними підстави для поновлення позовної давності та задоволення позову прокурора.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та вказує, що апеляційний суд в оскарженій постанові не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, та постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 914/207/18.

Касаційну скаргу мотивував тим, що про порушення прав держави прокурор дізнався в квітні 2017 року при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42017110000000158, про що він неодноразово зазначав при розгляді численних подібних справах у судах першої інстанції.

Наполягав на тому, що Київська обласна державна адміністрація як орган, уповноважений на представництво інтересів держави в спірних правовідносинах, мала об`єктивну можливість дізнатися про порушення прав держави з моменту прийняття оспорюваного наказу ГУ Держземагентства у Київській області.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3 від інших учасників справи до суду касаційної інстанції не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано заявнику строк на усунення її недоліків, а саме: запропоновано заявнику доплатити судовий збір за подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області матеріали справи № 369/7429/20; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У вересні 2023 року матеріали справи № 369/7429/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року справу № 369/7429/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 січня 2024 року № 56/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 369/7429/20 (провадження № 61-10837св23) між суддями Верховного Суду на підставі службової записки секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. у зв`язку з обранням судді Ступак О. В. до Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 та матеріали справи № 369/7429/20 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 26 червня 2009 року № 529 з постійного користування ДГ «Чабани» вилучено земельну ділянку площею 9,0 га, розташовану в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, змінено її цільове призначення на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а також передано її в оренду ТОВ «Рей-Марк».

08 вересня 2009 року Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області та ТОВ «Рей-Марк» уклали договір оренди землі, а саме земельної ділянки площею 9 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074, що розташована на території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

Наказом ГУ Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012141 передано у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035.

17 липня 2014 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_2 .

Рішенням Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року в справі № 911/897/13 розірвано договір оренди земельної ділянки від 08 серпня 2009 року, укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та ТОВ «Рей-Марк»; зобов`язано ТОВ «Рей-Марк» повернути державі земельну ділянку площею 9,00 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074.

17 липня 2014 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 на користь ОСОБА_3 , який здійснив поділ придбаної земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5070, площею 1,2843 га, та 3222457400:03:002:5071, площею 0,2 га.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 07 березня 2019 року № 164 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,2843 га в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 07 березня 2019 року № 167 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 2,00 га, в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

Згідно з листом Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 09 жовтня 2017 року земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222457400:03:002:5031, 3222457400:03:002:5032, 3222457400:03:002:5033, 3222457400:03:002:5035, 3222457400:03:002:5036, 3222457400:03:002:5155, 3222457400:03:002:5034, накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074.

Правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент вибуття земельних ділянок з власності держави) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною першою статті 66 ЗК України встановлено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно з частинами першою-другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Повноваження власника/розпорядника земель промисловості, розташованих у Київській області, від імені держави уповноважена здійснювати виключно Київська обласна державна адміністрація.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, яка переглядається, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли висновку про доведеність позивачем наявності порушеного права держави внаслідок передання ГУ Держземагентства у Київській області земель промисловості у власність фізичних осіб.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , не заперечуючи доведеності та обґрунтованості позовних вимог, наполягає на тому, що прокурор при зверненні до суду з цим позовом пропустив позовну давність.

Тому питанням, на яке суд касаційної інстанції повинен дати відповідь у цій справі, є дотримання (або недотримання) судами норм матеріального права при вирішенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суди встановили, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави на підставі розпорядження ГУ Держземагентства у Київській області, яке не мало права розпоряджатися цією земельної ділянкою з огляду на її цільове призначення, в січні 2014 року. Натомість з цим позовом прокурор звернувся до суду в червні 2020 року.

Обґрунтовуючи подання позову через шість років після прийняття оскарженого наказу, прокурор посилався на те, що про порушення прав держави він дізнався в ході здійснення процесуального керівництва в кримінальному провадженні № 42017110000000158 після співставлення землевпорядної документації та відомостей, отриманих від КДП «Київгеоінформатика» в жовтні 2017 року.

Вказував також, що орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах (на той момент - Київська обласна державна адміністрація), дізнався про порушення прав держави лише після пред`явлення прокуратурою Київської області у жовтні 2017 року позову в справі № 369/11064/17.

ОСОБА_3 проти таких доводів позивача заперечував та наполягав на тому, що про порушення прав держави Київська обласна державна адміністрація як орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, та прокурор, наділений на той час функцією моніторингу дотримання органами державної влади земельного законодавства, могли дізнатися з моменту прийняття оспорюваного наказу в січні 2014 року, в зв`язку з чим подав до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відмовляючи в застосуванні наслідків спливу позовної давності та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що Київська обласна державна адміністрація дізналася про порушення прав держави лише після пред`явлення прокуратурою Київської області у жовтні 2017 року позову в справі № 369/11064/17, в додатках до якого містився, зокрема, лист КДП «Київгеоінформатика» від 09 жовтня 2017 року № 01-01/481, що у сукупності з інформацією, викладеною у позовній заяві, свідчило про факт протиправної передачі ГУ Держземагентства у Київській області земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5035 у власність фізичної особи.

Верховний Суд з таким висновком не погоджується та зазначає, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що момент, з якого починається перебіг позовної давності, не слід пов`язувати з днем, коли позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної земельної ділянки в іншій справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність треба обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 та від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.

Установивши, що про порушення прав держави Київська обласна державна адміністрація мала об`єктивну змогу довідатися з моменту прийняття оспорюваного наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012141, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про сплив позовної давності за пред`явленими прокурором позовними вимогами та відмову в задоволенні позову з цих підстав.

За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналізуючи відомості, наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Верховний Суд зауважує, що в справі № 369/11064/17, на яку посилався суд апеляційної інстанції, та в справах № 369/9012/18 і № 369/3477/20 прокурор звертався з позовами про витребування на користь держави земельних ділянок, розташованих в тому ж масиві земель промисловості, що й спірна в цій справі земельна ділянка.

Предметом оскарження в кожній із наведених справ були накази ГУ Держземагентства у Київській області від тієї ж дати, що й оспорюваний наказ у цій справі (13 січня 2014 року), щодо передання у власність фізичних осіб суміжних земельних ділянок, які, на переконання прокурора, відносилися до земель промисловості як складові однієї і тієї ж земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 площею 9,0 га, що перебувала в оренді ТОВ «Рей-Марк».

Свої позови в справах № 369/11064/17, № 369/9012/18 і № 369/3477/20 прокурор обґрунтовував одними й тими ж обставинами, зокрема, відсутністю у Держземагентства повноважень розпоряджатися землями промисловості, а виникнення права на звернення до суду з позовом пов`язував із початком здійснення прокурором процесуального керівництва в кримінальному провадженні № 42017110000000158.

У зазначених справах суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позовів прокурора з підстав пропуску ним позовної давності та констатували, що про порушення прав держави Київська обласна державна адміністрація в силу наданих їй законом повноважень могла та повинна була дізнатися раніше за прокурора, а саме з моменту прийняття оспорюваних наказів від 13 січня 2014 року. Судові рішення в зазначених справах прокурором або Київською обласною державною адміністрацією не оскаржувалися та набрали законної сили.

З огляду на викладене місцевий суд обґрунтовано відхилив доводи прокурора про те, що про порушення своїх прав Київська обласна державна адміністрація дізналася лише після здійснення прокурором процесуального керівництва в кримінальному провадженні та пред`явлення ним позову в іншій справі. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що проведення прокурором перевірок та виконання покладених на нього законом повноважень не може впливати на момент, з якого орган, уповноважений на захист інтересів держави в спірних правовідносинах, довідався або міг довідатися про порушення своїх прав.

Апеляційний суд на вказані обставини та норми матеріального права уваги не звернув і безпідставно вважав, що позовна давність у цій справі підлягає обрахуванню з моменту пред`явлення прокурором позову в справі № 369/11064/17.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції з приводу недотримання позивачем строку на звернення до суду за захистом порушеного права держави на предмет їх законності та обґрунтованості, Верховний Суд бере до уваги, що за встановлених у цій справі судами обставин прокурор у березні 2013 року звертався до Господарського суду Київської області з позовом (справа № 911/897/13) про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 9,00 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074, за рахунок якої утворені земельні ділянки, передачу яких у приватну власність фізичних осіб прокурор оспорює в справі, яка переглядається, а також у справах № 369/11064/17, № 369/9012/18, № 369/3477/20.

Перебування з березня 2013 року на контролі прокурора питання дотримання чинного законодавства органами державної влади при розпорядженні масивом земель промисловості, до якого, на переконання позивача, входить і спірна в цій справі земельна ділянка, додатково вказує на правильність висновку суду першої інстанції про те, що про порушення прав держави позивач мав об`єктивну змогу довідатися з моменту прийняття оспорюваного наказу ГУ Держземагентства у Київській області, тобто з січня 2014 року.

Тому посилання апеляційного суду на необхідність здійснювати відлік перебігу позовної давності в справі, яка переглядається, з моменту пред`явлення прокурором позову в іншій справі, в якій суд також установив факт обізнаності Київської обласної державної адміністрації про порушення прав держави в аналогічних правовідносинах з моменту прийняття оспорюваного наказу Держземагентства 13 січня 2014 року, є помилковим.

У резолютивній частині оскарженої постанови суд апеляційної інстанції вказав про поновлення прокурору позовної давності, не врахувавши, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

У своїй постанові, незважаючи на вказівку про визнання причин пропуску прокурором позовної давності поважними та її поновлення, суд апеляційної інстанції фактично дійшов висновку про дотримання позивачем позовної давності з огляду на те, що Київська обласна державна адміністрація про порушення прав держави дізналася лише в жовтні 2017 року, що суперечить висновкам суду першої інстанції та висновкам про застосування норм права, застосованим у цій справі Верховним Судом.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Оскільки Верховний Суд застосував у своїй постанові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 914/207/18, щодо обрахування позовної давності в подібних правовідносинах, то підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, знайшла своє підтвердження.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню,то з Київської обласної прокуратурина користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в розмірі 17 080,20 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 рокускасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року залишити в силі.

Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_3 17 080,20 грн на відшкодування судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець