Постанова

від 25.07.2023 по справі 914/106/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/106/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боднар"</a>

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 (Марко Р. І. - головуючий суддя, судді Матущак О. І., Скрипчук О. С.) у справі

за позовом Міністерства юстиції України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боднар"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Жорняк Андрій Богданович ,

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Міністерство юстиції України звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог), до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боднар» (далі - ТОВ "Боднар") про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме побутового нежитлового приміщення загальною площею 107,8 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Хуторівка, 2, м. Львів, (будівля автомийки літ. "Б-1").

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Підприємство Львівська виправна колонія (№ 48) надало ФОП Жорняку А.Б. нежитлове приміщення загальною площею 107,8 кв. м, що знаходиться в м. Львові, вул. Хуторівка, 2 (надалі спірне майно), на підставі договору про партнерство та співпрацю від 04.01.2010 № 11, оскільки воно не використовувалось за призначенням. Згідно з інвентарною карткою обліку основних засобів вказане приміщення площею 107,8 кв.м. перебуває на балансі ДП «Львівської виправної колонії (№ 48)».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі № 5015/1506/12 за позовом СПД-ФОП Сороки Р.І. до СПД-ФОП Фірман Р.Б визнано за СПД-ФОП Сорока Р.І. право власності на будівлю автомийки площею 216,0 кв. м, На підставі вказаного судового рішення, СПД-ФОП Сорока П.І. 12.07.2012 здійснив реєстрацію права власності на будівлю автомийки. На думку позивача, спірне майно СПД-ФОП Сорокою Р.І. було збільшено до 216,0 м. кв. шляхом зміни зовнішніх та внутрішніх параметрів. В подальшому, 14.02.2013, між СПД-ФОП Сорока П.І. та Жорняком А.Б. укладено договір купівлі-продажу будівлі автомийки. На підставі вказаного договору, 14.02.2013 Жорняк А.Б. здійснив реєстрацію права власності на спірну будівлю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суд від 10.06.2013 у справі № 5015/1506/12 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 та прийнято нове рішення, яким в позові про визнання права власності на вказаний об`єкт відмовлено. Незважаючи на вищезазначене, Жорняк А.Б. відповідно до акта приймання - передачі нерухомого майна від 27.09.2018 передав спірне майно ТОВ «Боднар», засновником та керівником якого є він сам. Оскільки право власності на спірне майно було набуте СПД-ФОП Сорока Р.І. неправомірно, право відчуження вказаного об`єкта нерухомості в нього відсутнє, а відтак договір купівлі-продажу будівлі автомийки та передача 27.09.2018 вказаного майна ТОВ «Боднар» є недійсними.

У зв`язку із наведеним, спірне майно, що перебуває на балансі ДП «Львівської виправної колонії (№ 48)» повинно бути витребуване від ТОВ «Боднар».

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, підприємство Львівської виправної колонії № 48 надало ФОП Жорняку А.Б. нежитлове приміщення загальною площею 107,8 кв. м, що знаходиться в м. Львові, вул. Хуторівка, 2, на підставі договору про партнерство та співпрацю від 04.01.2010 № 11, оскільки воно не використовувалось за призначенням.

Згідно з інвентарною карткою обліку основних засобів приміщення площею 107,8 кв. м перебуває на балансі ДП «Львівської виправної колонії (№ 48)».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі № 5015/1506/12 за позовом СПД-ФОП Сороки Р.І. до СПД-ФОП Фірман Р. Б. визнано за СПД-ФОП Сорока Р.І. право власності на будівлю автомийки площею 216,0 кв. м, що знаходиться у м. Львові, по вул. Хуторівка, 2. На підставі вказаного судового рішення, СПД-ФОП Сорока П.І. 12.07.2012 здійснив реєстрацію права власності на будівлю автомийки загальною площею 216,0 кв. м, що розташована на вул. Хуторівка, 2 у м. Львові.

14.02.2013 між СПД-ФОП Сорока П.І. та Жорняком А.Б. укладено договір купівлі-продажу будівлі автомийки під літерою "Б-1" площею 216,0 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Урумовою Ж.М., реєстровий номер № 398 від 14.02.2013.

Постановою Львівського апеляційного господарського суд від 10.06.2013 по справі № 5015/1506/12 задоволено апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Львова та скасовано рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2012 у справі за позовом СПД-ФОП Сороки Р.І. до СПД-ФОП Фірман Р.Б. про визнання права власності за позивачем на будівлю автомийки площею 216,0 кв. м, що знаходиться в м. Львові, вул. Хуторівка, 2, та прийнято нове рішення, яким в позові про визнання права власності на вказаний об`єкт відмовлено.

27.09.2018 зареєстроване право власності ТзОВ «Боднар» на будівлю автомийки під літерою "Б-1" площею 216,0 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2, як набуте на підставі внесення Жорняком А.Б. його як вклад у статутний капітал даного господарського товариства.

У листопаді 2014 року першим заступником прокурора міста Львова, правонаступником якого є Львівська місцева прокуратура № 1, подано позов в інтересах Фонду державного майна України та Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 48)» (назва на момент подання позову Державного підприємства «Львівська виправна колонія (№ 48)»до фізичної особи-підприємця Сороки Р.І., Жорняка А.Б., Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Ж.М., третя особа - Управління державної реєстрації Львівської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна, яке належить ДП «Львівська виправна колонія (№ 48)», з чужого незаконного володіння.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 28.12.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 14.06.2018, у справі № 464/12197/14-ц у задоволенні позову Львівській місцевій прокуратурі № 1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №464/12197/14-ц рішення Сихівського районного суду міста Львова від 28.12.2017 та постанову - Апеляційного суду Львівської області від 14.06.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що управління та розпорядження майном, з приводу якого заявлено позов, повинна здійснювати Кримінально-виконавча служба України, якій належить право вимоги у справі.

Листом Львівської місцевої прокуратури від 30.09.2020 № 1, який надійшов до позивача 19.10.2020 №22611-26-20, повідомлено про необхідність забезпечення участі у даній справі як позивача для захисту інтересів держави.

Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 26.02.2021 № 464/915/21 залучено Міністерство юстиції України третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Предметом спору у справі № 464/915/21 є витребування з чужого незаконного володіння Жорняка Андрія Богдановича на користь Міністерства юстиції України підсобного приміщення площею 107,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне майно), балансовою вартістю 252 055,50 грн, шляхом приведення самочинно збудованої споруди площею 216,0 кв. м в попередній стан.

Під час розгляду справи № 464/915/21 встановлено, що Відповідачем спірне майно передано іншій особі, а саме ТОВ «Боднар». Право власності на спірне майно 28.11.2018 зареєстровано за ТОВ «Боднар», тому виникла необхідність у залученні ТОВ «Боднар» співвідповідачем у справі та витребуванні у нього спірного майна.

02.04.2021 позивачем направлено до Сихівського районного суду міста Львова клопотання про залучення співвідповідачем у справі №464/915/21 ТОВ «Боднар», оскільки Позивачу стало відомо, що Жорняк А.Б. відповідно до акта приймання - передачі нерухомого майна від 27.09.2018 передав спірне майно товариству з обмеженою відповідальністю «Боднар», засновником та керівником якого являється сам Жорняк А. Б .

Ухвалою суду від 09.12.2021 позивачу відмовлено у залученні співвідповідачем ТОВ «Боднар» оскільки позов до юридичної особи розглядається в господарському процесі.

Надалі Міністерство юстиції України подало позовну заяву до Господарського суду Львівської області та ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.01.2022 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.01.2022 залучено Жорняка А. Б. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 18.04.2022 клопотання Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 у справі № 914/106/22 (суддя Манюк П. Т.) відмовлено у задоволені позовних вимог.

Рішення суду аргументовано тим, що однакова адреса не може бути достатнім доказом тотожності об`єкту про витребування якого просить позивач та об`єкту належного на праві власності відповідачеві, оскільки відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.02.2022, за адресою «м. Львів, вул. Хуторівка, 2», крім належної на праві власності ТОВ «Боднар» будівлі автомийки площею 216 кв. м., зареєстровано право власності ще на 48 будівель і споруд, які належать як складові частини об`єкта нерухомого майна ТОВ «Девелопмен Інжиніринг Сервіс». На підтвердження прав власника зазначеного нерухомого майна позивачем представлено лише незавірену жодним чином копію Інвентарної картки обліку основних засобів без номера, де в графі «підприємство, організація» зазначено: «П-ство ЛВК-48», в якій інвентаризовано побутове приміщення площею 107,8 кв.м, без зазначення жодних інших індивідуальних ознак вказаного майна.

Оскільки предметом витребування є нерухоме майно, то право власності на нього підлягало державній реєстрації, однак, як вбачається з матеріалів справи, право власності на побутове нежитлове приміщення, про витребування якого просить позивач, за державою в особі позивача чи інших державних органів, зареєстроване не було. Разом з тим, на даний час у власності відповідача знаходиться будівля автомийки, позначена літерою «Б-1» площею 216,0 кв.м, а не об`єкт, який просить витребувати позивач - побутове нежитлове приміщення, площею 107,8 кв.м, жодних доказів фактичного існування такого нежитлового приміщення не надано.

Позивачем не надано доказів для підтвердження наступних обставин: існування в натурі індивідуально визначеного майна про витребування якого він звернувся до господарського суду з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно.

3.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі №914/106/22 рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 скасовано. Прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги.

Судом враховано як преюдиційні обставини, встановлені під час розгляду справи № 5015/1506/12. Зокрема суд зазначив, що у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2013 у справі № 5015/1506/12 встановлено, що 04.05.2011 між ФОП Сорокою Р.І. та ФОП Фірман Р.Б. укладено договір про спільну діяльність № 04/05-11, згідно розділу 1 цього договору, сторони зобов`язались шляхом об`єднання майна та зусиль спільно діяти для досягнення спільної цілі спорудження та улаштуванням автомийки на вул. Хуторівка №2, у м. Львові. Пунктом 7.1 договору встановлено, що грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене або придбане сторонами в результаті сумісної діяльності, складає їх спільну часткову власність, а пунктом п. 7.3. договору передбачено, що частки визначаються пропорційно до майнової участі сторін у реконструкції об`єкту. До матеріалів справи долучено проміжний акт від 01.09.2011 про результати виконання умов договору про спільну діяльність від 04.05.2011 № 04/05-11, в якому зазначено, що станом на 01.09.2011р., в результаті виконання вказаного договору завершено спорудження та улаштуванням автомийки на вул. Хуторівка,2 у м. Львові, загальною площею 216 кв. м. У пункті 2 акта вказано, що майнова участь підприємця Сороки Р.І. в спорудженні автомийки становить 198 000 грн, що становить 100 % від усіх майнових витрат понесених сторонами на реконструкцію. В той же час розмір майнової участі підприємця Фірман Р.Б. у будівництві становить 0 %.

Крім того, у вищезгаданій постанові зазначається, що в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження правомірності спорудження автомийки та на якій земельній ділянці таке проводилось, наявності відповідних дозволів та, як встановлено судовою колегією, земельна ділянка по вул. Хуторівка, 2 у м. Львові належить Львівській виправній колонії (№ 48) на підставі державного акта на право постійного користування від 04.05.2006 року серії ЯЯ № 179409. Підприємством Львівської виправної колонії (№48) приміщення, яке використовується під автомийку, надано ФОП Жорняку А. Б. на підставі договору про партнерство та співпрацю від 01.08.2009 № 20 в тимчасове користування загальною площею 107,8 кв. м, оскільки не використовувалось Львівською виправною колонією (№48) за призначенням. Крім того, згідно інвентарної картки обліку основних засобів дане приміщення автомийки площею - 107,8 кв. м перебуває на балансі Львівської виправної колонії (№ 48).

Також, судом відзначено, що позивачем не представлено суду доказів що підтверджують право власності, а саме відповідних правовстановлюючих документів, а також будь-яких інших доказів щодо приналежності позивачеві спірного майна, а документи, які додано позивачем до позовної заяви, а саме, договір про спільну діяльність від 04.05.2011 № 04/05-11, укладений між ФОП Сорокою Р.І. та ФОП Фірман Р.Б. і лист начальника Львівської виправної колонії №48 від 28.05.2012 року, в якому вказано, що користувач земельної ділянки не заперечує проти експлуатації будівлі автомийки літ. "Б-1", що знаходиться у м. Львові по вул. Хуторівка, 2 та використання земельної ділянки, необхідної для її обслуговування і, що в подальшому буде надана згода на вилучення такої для передачі у користування власнику автомийки, звіт про відповідність будівлі мийки державним будівельним нормам, стандартам і правилам, складений ФОП Гнатюк О.Т 15.08.2011, не можуть слугувати такими доказами.

Отже, право власності на майно було набуте СПД-ФОП Сорока Р.І. неправомірно, права на відчуження вказаного об`єкту нерухомості в нього не було, а тому здійснений в подальшому СПД-ФОП Сорокою Р.І. правочин, а саме укладений між СПД-ФОП Сорокою Р.І. та Жорняком А.Б. 14.02.2013 договір купівлі-продажу будівлі автомийки під літерою "Б-1" площею 216,0 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2, та подальша передача 27.09.2018 спірного майна товариству з обмеженою відповідальністю «Боднар» є недійсними.

Щодо позовної давності апеляційний господарський суд зазначив, що у листопаді 2014 року першим заступником прокурора міста Львова, правонаступником якого є Львівська місцева прокуратура №1, подано позов в інтересах Фонду державного майна України та Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№48)» (назва на момент подання позову Державного підприємства «Львівська виправна колонія № 48)» до фізичної особи-підприємця Сороки Р. І., Жорняка А. Б., Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумової Ж. М., третя особа - Управління державної реєстрації Львівської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна, яке належить ДП «Львівська виправна колонія (№48)», з чужого незаконного володіння.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 28.12.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 14.06.2018, у справі №464/12197/14- у задоволенні позову Львівській місцевій прокуратурі №1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №464/12197/14-ц рішення Сихівського районного суду міста Львова від 28.12.2017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 14.06.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що управління та розпорядження майном, з приводу якого заявлено позов, повинна здійснювати Кримінально-виконавча служба України, якій належить право вимоги у справі.

Листом Львівської місцевої прокуратури від 30.09.2020 № 1, який надійшов до Міністерства юстиції України 19.10.2020, повідомлено про необхідність забезпечення участі у даній справі як позивача для захисту інтересів держави. Тобто, матеріалами справи підтверджено, що про порушене право Міністерству юстиції України стало відомо саме 19.10.2020. Позовну заяву у справі №914/106/22 Міністерство юстиції України надіслало на адресу Господарського суду Львівської області 29.12.2021. Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги заявлені в межах позовної давності, з огляду на те, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та відзивів на касаційну скаргу

4.1. ТОВ "Боднар" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі №914/106/22 скасувати, рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що саме судами не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 стосовно того, що об`єктом віндикації може бути лише конкретна річ, визначена індивідуальними ознаками, яка збереглася в натурі на момент вирішення спору; і необхідною умовою задоволення віндикаційного позову є доведення позивачем того, що саме йому належить право власності на цю конкретну індивідуально визначену річ.

Апеляційний суд вийшовши за межі позовних вимог та апеляційної скарги, змінив формулювання «побутове нежитлове приміщення» на «будівлю автомийки», додавши реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна, хоча позивач його не зазначав ні в позовній заяві, ні в заяві про зміну предмету позову. Але за цим реєстраційним номером зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано об`єкт із зовсім іншою площею - 216 кв. м.

Розміри об`єкта нерухомості, який витребував апеляційний суд у відповідача (107,8 кв. м), і об`єкта нерухомості, право власності на який належить відповідачеві (216 кв. м) істотно відрізняються. Тотожність адрес в цьому випадку не є достатньою, оскільки відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, за цією ж адресою на даний час зареєстровано право власності ще на 48 будівель і споруд.

У свою чергу, апеляційний суд задовольнив позов Міністерства юстиції України про витребування об`єкта нерухомого майна без встановлення того, що право власності на витребуваний об`єкт належить позивачеві.

4.3. Судами також не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17 стосовно того, що початок перебігу позовної давності потрібно пов`язувати з днем, коли держава Україна в особі відповідних органів довідалася чи могла довідатися про порушення своїх прав. В судах неодноразово розглядалися справи у спорах про цей об`єкт нерухомості, в яких, починаючи з березня 2013 року брали участь прокурор, Державне підприємство «Підприємство державної кримінально- виконавчої служби України (№ 48)», а згодом - і безпосередньо Міністерство юстиції України. Тобто держава в особі відповідних органів знала про факт реєстрації спірного об`єкта нерухомого майна спочатку за Сорокою І. Р. , потім - за Жорняком А. Б. , і врешті - за ТОВ «Боднар». Апеляційний суд не прийняв до уваги доводів відповідача про те, що Міністерство юстиції України могло довідатися про порушення права раніше - з моменту внесення державним реєстратором запису до Державного реєстру про реєстрацію права власності - 04.12.2018, оскільки на цей момент Міністерство юстиції України вже здійснювало функції щодо управління об`єктами права державної власності і було наділене широким спектром повноважень щодо контролю за його ефективним використанням та збереженням, ведення обліку об`єктів державної власності, тощо. Крім того, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є публічною, відомості з Державного реєстру є відкритими і доступними, а Міністерство юстиції України забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем.

4.4. В частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України заявник стверджує, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції посилається на обставини, встановлені постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2013 року у справі № 5015/1506/12. Але постанова у справі № 5015/1506/12 не може мати преюдиційного значення для даної справи, оскільки у цих справах абсолютно різний суб`єктний склад учасників.

Суд апеляційної інстанції при встановленні обставин справи послався на недопустимий доказ, а саме - на інвентарну картка обліку основних засобів. Вказаний документ є недопустимим доказом, оскільки наявна в матеріалах справи копія належним чином не завірена а, тому, враховуючи приписи частини другої статті 91 ГПК України, не має доказової сили і не могла братися судом до уваги при прийнятті оскаржуваної постанови. Крім того, в копії інвентарної картки відсутні будь-які підписи із нього неможливо достовірно встановити, що він стосується саме спірного об`єкта нерухомого майна.

4.5. У відзивах на касаційну скаргу Міністерство юстиції України та Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції вказують на безпідставність доводів скаржника та просять залишити без змін оскаржену постанову, вважають, що спірне майно належить до державної власності, не є новоствореним об`єктом та має бути витребувано у відповідача.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, на яку посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до частин першої-третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як слідує із матеріалів справи, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог керувався тим, що позивачем не надано доказів для підтвердження наступних обставин: існування в натурі індивідуально визначеного майна про витребування якого він звернувся до господарського суду з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно.

Водночас скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не з`ясовував обставин стосовно того, чи є позивач власником спірного майна та не досліджував об`єм доказів на підтвердження наявності такого права власності, як і не спростував відповідних висновків суду першої інстанції щодо відсутності у позивача такого права власності.

Колегія суддів зауважує, що встановлення обставин наявності порушеного права у позивача, і, зокрема, у контексті застосування статті 387 ГПК України, визначення, що позивач є власником майна, якого позбавили можливості користуватися і розпоряджатися ним, є першочерговим під час розгляду господарського спору. Без дослідження та встановлення наявності у позивача порушеного права власності передчасними є висновки апеляційного господарського суду щодо задоволення позовних вимог.

5.4. Крім того, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦКУкраїни).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, на яку посилається скаржник.

Водночас досліджуючи питання щодо звернення Міністерства юстиції України з позовом з пропуском позовної давності, суд апеляційної інстанції обмежившись посиланням на обставини повідомлення позивача листом Львівської місцевої прокуратури від 30.09.2020 № 1 про необхідність забезпечення захисту інтересів держави, не надав оцінки доводам відповідача щодо можливість раніше знати відповідного органу про стверджувані порушення права (а.с. 160-163 т. 1), у тому числі щодо обставин участі прокурора та Львівської виправної колонії Управління Державної пенетенціарної служби України у Львівській області (48) у справах № 5015/5106/12 та № 464/12197/14-ц.

Водночас дослідження питання щодо звернення із позовом в межах позовної давності залежить від наявності підстав для задоволення позовних вимог і встановлення обставин приналежності позивачу спірного майна на праві власності, що є ключовим у межах розгляду справи № 914/106/22.

Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки зазначеного суд не зробив, фактично не дослідив в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам. Враховуючи викладене, є підстави констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм матеріального і процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.

5.7. Зважаючи на особливості обставин, які не були досліджені під час судового розгляду, колегія суддів вважає за доцільне скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі № 914/106/22 і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на задоволення частково касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боднар"</a> задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі № 914/106/22 скасувати, справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ