Постанова

від 27.07.2023 по справі 160/6104/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року

м. Київ

справа №160/6104/19

адміністративне провадження № К/9901/5739/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року (головуючий суддя: Бишевська Н.А., судді: Добродняк І.Ю., Семенко Я.В.) у справі № 160/6104/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦХІМ-КР» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови про накладення штрафу,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

02 липня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦХІМ-КР» (далі також позивач, ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» або товариство) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці), у якому просило:

визнати протиправною та скасувати постанову першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчого Ігоря Михайловича № ДН/2029/257/НП/АВ/ТД-ФС/464 від 14 травня 2019 року про накладення на ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» штрафу у розмірі 751 140,00 гривень;

визнати протиправним та скасувати припис № ДН2029/257/НП/АВ/П від 06 травня 2019 року.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 25 вересня 2019 року у задоволені позову відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року скасував.

Визнав протиправними та скасував постанову № ДН/2029/257/НП/АВ/ТД-ФС/464 від 14 травня 2019 року про накладення на ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» штрафу у розмірі 751 140,00 гривень та припис № ДН2029/257/НП/АВ/П від 06 травня 2019 року.

02 березня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 26 лютого 2020 року, у якій скаржник просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року і залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 17 квітня 2019 року № 477-Іпо та направлення від 17 квітня 2019 року № 109, на підставі інформації, наданої листом Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 27 лютого 2019 року № 4715/05-05/26 (вх. № 4929 від 06 березня 2019 року Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області) щодо працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року, проведено позаплановий захід - інспекційне відвідування дотримання вимог законодавства про працю Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦХІМ-КР» за адресою: 50106, Дніпропетровська область, Покровський район, місто Кривий Ріг, вулиця Електрозаводська, будинок 1К, код ЄДРПОУ 41488026, з питань оформлення трудових відносин.

Згідно із інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «СПЕЦХІМ- КР» є виробництво інших основних органічних хімічних речовин. Код КВЕД 20.14. Інші види діяльності «Код КВЕД 20.13 Виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин, Код КВЕД 20.59 Виробництво іншої хімічної продукції, н. в. і. у., Код КВЕД 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

За результатами інспекційного відвідування відповідачем складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовую найману працю №ДН2029/257/НП/АВ, та виявлено порушення законодавства про працю, а саме:

позивачем фактично допущено 6 фізичних осіб до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що порушує вимоги частини 1 статті 21, частини 1,3, статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України). Під час інспекційного відвідування відповідачем встановлено факт укладання восьми цивільно-правових договорів із шістьма фізичними особами, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Зазначеними особами у відповідності до укладених договорів виконувались роботи по облаштуванню системи обігріву резервуарів; роботи по монтажу трубопроводу від резервуару до майданчика для погрузки спеціальної оливи ЕМОЛ марки Б; роботи по ремонту системи керування насосом НМШ; роботи по облаштуванню вуличної розетки для потреб обігріву лобового скла МАЗу; роботи по облаштуванню МАЗа згідно змін до вимог перевезення небезпечних вантажів; роботи по облаштуванню системи безпеки технологічних трубопроводів резервуарів; роботи по виготовленню та установці нової технологічної лінії для точного дозування компонентів.

Під час проведення інспекційного відвідування перевіряючими отримані від підприємства копії штатних розкладів. Штатний розклад введений з 01 липня 2017 року до 01 січня 2019 року не змінювався: директор, заступник директора з виробництва, інженер з охорони праці, інженер з постачання, головний бухгалтер, заступник головного бухгалтера, головний технолог, старший апаратник, апаратник, слюсар-ремонтник, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, водій автотранспортних засобів, прибиральник виробничих та службових приміщень.

За висновками інспектора праці, роботи, зазначені у договорах, відповідають посадовим обов`язкам, які визначені посадовими інструкціями штатних працівників. З огляду на встановлені обставини, відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень № ДН 2029/257/НП/АВ/П від 06 травня 2019 року, яким зобов`язано позивача усунути порушення частини 1 статті 21, частини 1, частини 3 статті 24 КЗпП України у строк до 17 травня 2019 року, письмово проінформувати відповідача про усунення порушення. Надалі вимог чинного законодавства дотримуватись постійно.

02 травня 2019 року відповідачем винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ДН2029/257/НП/АВ/ТД, яким вирішено призначити розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю на 14 травня 2019 року 09:00 годин.

14 травня 2019 року відповідачем винесена постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН 2029/257/НП/АВ/ТД-ФС/464, якою вирішено накласти на позивача штраф у розмірі 751 140,00 гривень. на підставі частини 1 статті 21, частини 1,2 статті КЗпП України.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки акта інспекційного відвідування є передчасними, не відповідають нормам чинного законодавства. Позивач зазначає, що між ним та фізичними особами були укладені договори відповідно до норм цивільно-правового законодавства. За цивільними договорами оплачується не процес праці, а її результат, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг) на підставі яких проводиться оплата. Роботи за договорами підряду виконувались Виконавцями (відповідно до умов договорів), на свій ризик, за власним графіком, та не підпорядковуючись режиму праці на ТОВ «СПЕЦХІМ-КР». Винагорода за виконані роботи виплачена по факту виконання зобов`язань, з утриманням податків і зборів відповідно до вимог чинного законодавства. Між ТОВ «СПЕЦХІМ - KP» та особами, переліченими у Акті, виникли саме цивільно-правові відносини, оскільки відповідні договори містить ознаки, притаманні цивільно-правовій угоді, а не трудовому договору. На думку позивача, інспекторами Держпраці не наведено належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що між ТОВ «СПЕЦХІМ - KP»» та особами, переліченими у Акті, існували трудові відносини з приводу виконаних робіт за договорами підряду.

У відзиві на позов відповідач зазначав, що під час інспекційного відвідування встановлено, що у позивача існують випадки укладення цивільно-правових угод, що мають ознаки трудових догорів, та які повинні укладатись відповідно до норм трудового законодавства. Посилаючись на типові посадові інструкції стверджував, що роботи з облаштування трубопроводу, обігріву та облаштуванню розеток мали виконуватись слюсарем-ремонтником та електромонтером. Вважає, що постанова про накладення штрафу та припис є законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та у відповідності до норм діючого законодавства, а тому відсутні підстави для їх скасування.

У відповіді на відзив позивач звертає увагу, що електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування і слюсар-ремонтник виконують свої обов`язки відповідно до посадових інструкцій, розроблених та затверджених ТОВ «СПЕЦХІМ-КР». В свою чергу, роботи, що виконувались за договорами підряду, не входять до посадових обов`язків зазначених працівників ТОВ «СПЕЦХІМ-КР».

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що характер виконуваної роботи за цивільно-правовими договорами відповідав функціональним обов`язкам електромонтерів з ремонту електроустаткування та слюсарів-ремонтників, посади яких є на підприємстві позивача.

За позицією суду першої інстанції, договори укладались для отримання процесу праці, а не її кінцевого результату, що свідчить про обґрунтованість висновків органу Держпраці та правомірність прийняття спірних рішень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що припис носить формальний характер, дія якого ні на що не направлена, а отже є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Оцінюючи зміст цивільно-правових договорів та актів про виконання робіт, суд апеляційної інстанції встановив, що виконані роботи не мають постійного характеру, спрямовані на проведення чітко визначених, разових робіт.

За позицією суду апеляційної інстанції, виконавці за вказаними договорами є працівниками підприємства та укладення цивільно-правових договорів з цими особами може мати сумнівний характер, однак на час проведення відповідачем перевірки та на час розгляду справи зазначені цивільно-правові договори не визнані недійсними, винагорода за виконані роботи виплачена за фактом виконання зобов`язань, з утриманням податків і зборів. Водночас відповідач не наводить доказів, що між позивачем та виконавцями стосовно роботи, зазначеної у цивільно-правових договорах, існували трудові відносини з приводу виконання таких же робіт.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення не з`ясував всі обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, не надав їм належну оцінку, не дослідив наявні у справі докази та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Стверджує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 08 травня 2018 року у справі № 127/21597/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 822/723/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 13 червня 2019 року у справі № 1840/2507/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 1840/2505/18, від 25 листопада 2019 року у справі 620/392/19.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у відповідній області.

Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (далі - Порядок № 295) визначено процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Пунктами 23, 25, 27 Порядку № 295 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Стан виконання припису перевіряється після закінчення зазначеного у ньому строку усунення недоліків, якщо об`єкт відвідування не надав відповідь або надав її в обсязі, недостатньому для підтвердження факту усунення виявлених порушень.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 травня 2019 року відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень № ДН 2029/257/НП/АВ/П , яким зобов`язано позивача усунути порушення частини 1 статті 21, частини 1, частини 3 статті 24 КЗпП України у строк до 17 травня 2019 року, письмово проінформувати відповідача про усунення порушення. Надалі вимог чинного законодавства дотримуватись постійно.

Беручи до уваги, що договори припинили свою дію у зв`язку з виконанням ще в 2018 році (строк виконання договорів 10 календарних днів з дати підписання договору) та особи, які були стороною цивільно-правих догорів, є офіційно оформленими працівниками товариства, відсутні підстави для винесення припису.

З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що оскаржений припис носить формальний характер, є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. За вказаною нормаю договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі №1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18.

Характерними ж ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327 (далі також Класифікатор професій);

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Такий висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений Верховним Судом у постановах від 14 травня 2020 року, від 09 липня 2020 року (справа №821/851/17), від 02 лютого 2021 року (справа №0540/5987/18-а) та інших постановах Верховного Суду.

Водночас за висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними, зокрема, у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 2340/4811/18, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, в тому числі, статті 208 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд враховує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 Кодексу Законів про працю України.

Водночас, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а.

Ці підходи є застосовними і до справи, що розглядається.

Так, судами попередніх інстанцій надана оцінка цивільно-правовим договорам, які були укладені з 6 особами, а саме між:

ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» та ОСОБА_1 укладена цивільно-правова угода № 2018/0037 від 14 травня 2018 року, предметом якої є виконання робіт по облаштуванню системи обігріву резервуарів (ємності нержавіючі об`єм 20 куб.м. № 1 та № 2) в зимовий час згідно з кошторисом робіт. Термін виконання робіт - 10 календарних днів з дати підписання договору. На виконання умов цієї угоди складено акт на виконання підрядних робіт від 22 травня 2018 року;

ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» та ОСОБА_2 укладено цивільно-правову угоду № 2018/0036 від 14 травня 2018 року, предметом якої є виконання робіт по монтажу трубопроводу від резервуару до майданчика для навантаження спеціальної оливи ЕМОЛ марки Б згідно з кошторисом робіт. Термін виконання робіт - 10 календарних днів з дати підписання договору. Також між тим ж сторонами було укладено цивільно-правову угоду № 2018/0038 від 17 травня 2018 року, предметом якої було виконання робіт по ремонту системи керування насосом НМШ згідно з кошторисом робіт. Термін виконання робіт - 10 календарних днів з дати підписання договору. На виконання умов цих угод складено акти на виконання підрядних робіт від 22 травня 2018 року та 23 травня 2018 року відповідно;

ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» та ОСОБА_3 укладено цивільно-правову угоду № 2018/0039 від 17 травня 2018 року, предметом якої було виконання робіт по облаштуванню вуличної розетки для потреб обігріву лобового скла МАЗу АЕ25751А згідно з кошторисом робіт. Термін виконання робіт - 10 календарних днів з дати підписання договору. Крім того, між тим ж сторонами було укладено цивільно-правову угоду № 2018/0041 від 21.05.2018 року, предметом якої було виконання робіт по облаштуванню МАЗа згідно змін до вимог перевезення небезпечних вантажів згідно з кошторисом робіт. Термін виконання робіт - 10 календарних днів, з дати підписання договору. На виконання умов даних угод, складено акти на виконання підрядних робіт від 23.05.2018 року та 29.05.2018 року відповідно.

ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» та ОСОБА_4 укладена цивільно-правова угода № 2018/0040 від 17 травня 2018 року, предметом якої було виконання робіт по облаштуванню системи безпеки технологічних трубопроводів резервуарів згідно з кошторисом робіт. Термін виконання робіт - 10 календарних днів з дати підписання договору. На виконання умов цієї угоди складено акт на виконання підрядних робіт від 24 травня 2018 року.

ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» та ОСОБА_5 укладена цивільно-правова угода № 2018/0067 від 03 вересня 2018 року, предметом якої було виконання робіт по виготовленню та установці нової технологічної лінії для точного дозування компонентів згідно з кошторисом робіт. Термін виконання робіт - 10 календарних днів з дати підписання договору. На виконання умов даної угоди, складено акт на виконання підрядних робіт від 14 вересня 2018 року.

ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» та ОСОБА_6 укладена цивільно-правова угода № 2018/0068 від 03 вересня 2018 року, предметом якої було виконання по виготовленню та установці нової технологічної лінії для точного дозування компонентів згідно з кошторисом робіт. Термін виконання робіт 10 календарних днів з дати підписання договору. На виконання умов цієї угоди складено акт на виконання підрядних робіт від 14 вересня 2018 року.

За позицією суду першої інстанції правовідносини, які склалися між виконавцями та замовником за цими договорами є трудовими, оскільки передбачають виконання роботи на постійній основі та спрямовані на отримання процесу праці.

Проте, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку наявним у справі доказам, встановив, що між ТОВ «СПЕЦХІМ-КР» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є працівниками підприємства, укладені цивільно-правові договори про виконання визначеного, конкретного обсягу робіт. В свою чергу на виконання зазначеного в цивільно-правових договорах обсягу робіт були складені акти виконаних робіт, у яких зафіксовано результат виконаних робіт.

Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, з огляду на предмет цивільно-правових договорів та зміст актів про виконання робіт, виконані роботи не мають постійного характеру (з терміном виконання 10 календарних днів з дати підписання договору), спрямовані на проведення чітко визначених, разових робіт.

Водночас відповідач не наводить доказів, що між позивачем та виконавцями стосовно роботи, зазначеної у цивільно-правових договорах, існували трудові відносини з приводу виконання таких же робіт.

Також відповідачем не надано доказів виконання за цивільно-правовими договорами робіт та /або надання послуг за напрямками діяльності товариства.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивача безпідставно притягнуто до відповідальності відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що позиція суду апеляційної інстанції не відповідає висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 08 травня 2018 року у справі № 127/21597/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 822/723/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 13 червня 2019 року у справі № 1840/2507/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 1840/2505/18, від 25 листопада 2019 року у справі 620/392/19, не беруться судом касаційної інстанції до уваги, виходячи із наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Отже, колегія суддів вказує, що наведені скаржником правові висновки, викладені у вищенаведених постановах Верховного Суду, не приймаються Судом та відхиляються, оскільки останні були прийняті хоч і у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у цій справі.

Як убачається з касаційної скарги, наведені в ній інші доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, які, на думку скаржника, свідчать про існування між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 трудових правовідносин. Водночас зазначеним доводам судами попередніх інстанцій вже була надана оцінка.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Відтак, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 24 КЗпП України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції та погоджується з висновком суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 160/6104/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

В.М. Кравчук

В.М. Шарапа