Рішення

від 02.08.2023 по справі 344/2145/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/2145/22

Провадження № 2/344/477/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Дементьєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.10.2016 року між ОСОБА_1 , як Покупцем та суб?єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 як Продавцем, було укладено Договір №12/08-16 купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене в майбутньому. Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору Продавець зобов?язувався передати у власність Покупця квартиру, яка буде створена ним у майбутньому, а Покупець зобов?язувався прийняти квартиру у відповідності до умов Договору та оплатити її. Пунктом 2.2. Договору визначено, за даним договором продається 3-х кімнатна квартира, загальною площею 98,9 кв.м., на 4-му (четвертому) поверсі за № 14 (чотирнадцять), що розташована в багатоквартирному житловому будинку, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Загальна сума договору становить 571 345,00грн. (п. 4.2. Договору). У пункті 4.3. Договору зазначено, що Покупець 04.10.2016p. здійснив повний розрахунок з Продавцем, сплативши останньому грошові кошти в розмірі 571 345 грн. На виконання умов договору 04.10.2016р. Продавець та Покупець уклали Акт прийому-передачі квартири відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 прийняв окреме житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 . Про те, Позивач дізнався, що квартира АДРЕСА_1 , яка була предметом Договору від 04.10.2016р., була спочатку відчужена ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_5 згідно з Договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене в майбутньому № 12/08-16 від 07 грудня 2016 року. Також Позивач дізнався, що в подальшому право власності на спірну квартиру по 1/2 частки, було зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу квартири №1476 від 22.04.2019р. посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським Віталієм Даниловчем. Оскільки у ОСОБА_1 виникло право на об?єкт інвестування з моменту завершення будівництва, то позивач має право на його витребування квартири у добросовісних набувачів, а саме у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Просив витребувати з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 належну йому 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

24.05.2022 року представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подав заяву про застосування строків позовної давності (а.с.53-54).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 24.05.2022 року залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.60-61).

24.04.2023 року представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 належну йому 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.147).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 24.04.2023 року у прийнятті заяви представника позивача про збільшення позовних вимог відмовлено (а.с.150).

Представник позивача подав заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задоволити.

Представник відповідачів подав заяву, в якій просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача в судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлялись належним чином.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов наступного висновку.

Ст. 41 Конституції України передбачає, що, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

04.10.2016 року між СПД ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому №12/08-16, предметом якого згідно п.2.1 зазначено, що у відповідності до даного Договору продавець зобов`язується передати у власність покупця квартиру, яка буде створена ним у майбутньому, а покупець зобов`язується прийняти квартиру у відповідності до умов даного Договору та оплатити її.

За цим Договором продається 3-х кімнатна квартира, загальною площею 98,9 кв.м., на 4-му, мансардному поверсі за номером АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири за даним Договором не є остаточною, оскільки вирахувана виходячи з відповідних проектних даних. Остаточна загальна площа приміщення за Даним Договором буде визначена виходячи з даних технічної інвентаризації наданих Обласним бюро технічної інвентаризації, як органа на те уповноваженого (надалі ОБТІ). Планове закінчення будівництва та введення в експлуатацію 2 (другий) квартал 2016 (дві тисячі шістнадцятого) року. Підключення до інженерних комунікацій міста та передача Об`єкту на баланс експлуатуючих організацій здійснюється на протязі трьох місяців після здачі Об`єкту Державній приймальній комісії. (п.п.2.2-2.5 Договору).

З п.2.7. Договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому №12/08-16 від 04.10.2016 року вбачається, що вищевказана квартира не є об`єктом судового розгляду, не є під забороною (арештом) і не є предметом застави, на неї відсутні права третіх осіб.

Відповідно до п.2.8 Договору право власності покупця на квартиру, що продається за цим Договором, підлягає реєстрації з моменту виконання покупцем всіх зобов`язань в тому числі і фінансових відповідно до даного договору, але не раніше завершення будівництва (створення майна) та прийняття об`єкту в експлуатацію.

В третьому розділі Договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому №12/08-16 від 04.10.2016 року зазначено, що по завершенню будівництва об`єкта та здачі його в експлуатацію та при проведенні покупцем оплати вартості приміщення в повному обсязі, протягом 10 днів передати покупцю по акту прийому-передачі завершену будівництвом квартиру з повним комплексом виконаних робіт та надати усі необхідні документи на дане приміщення для оформлення права власності на нього.

З п.4.2 Договору вбачається, що загальна сума договору на момент укладення договору становить 571 345,00 грн, що є еквівалентом 23 000,00 долари США.

Згідно пункту 4.4 договору, вище вказана загальна сума договору не є остаточною і підлягатиме перерахунку після повного завершення будівництва об`єкту, а саме, кінцева сума по даному договору буде коригуватися сторонами з врахуванням фактичної кінцевої площі приміщення за даним Договором (така площа береться згідно даних ОБТІ, поданих у технічному паспорті на будинок), шляхом перерахунку суми визначеної п. 4.1 Договору з врахуванням площі відхилення (в більшу чи меншу сторону), а також при зміні курсу долара США.

Згідно п. 5.1 Договору покупець робить чергові цільові внески згідно вказаного у п. 4.3 даного договору графіку шляхом внесення коштів у касу, або шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Згідно п. 6.3 Договору, у випадку перевищення покупцем прострочки чергового платежу більше ніж на 7 (сім) днів, продавець вправі відмовитись від даного Договору в односторонньому порядку на умовах та в порядку передбаченому ст. 214, 525, 615 Цивільного кодексу України з поверненням покупцеві, отриманих від останнього грошових коштів без індексації у відповідності до умов даного Договору з утриманням штрафу у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від загальної суми Договору, що передбачена п. 4.2 Договору. У разі односторонньої відмови Продавця від договору у повному обсязі договір є відповідно припиненим протягом 10 днів з моменту надіслання покупцю письмового повідомлення про відмову від договору в зв`язку із порушенням покупцем зобов`язання щодо оплати. При цьому Сторони погодили, що укладання угоди про припинення даного Договору не вимагається.

П. 1 розділу 10 Договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами за умови укладання договору на виконання додаткових робіт та діє до фактичного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором (а.с.9-12).

04.10.2016 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підписано акт прийому-передачі квартири, з якого вбачається, що сторона 1 (ФОП ОСОБА_4 ) передає, а сторона 2 ( ОСОБА_1 ) приймає окреме житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13).

Відповідно до витягу із переліку інвесторів, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об`єкта будівництва на АДРЕСА_1 , затверджений ФОП ОСОБА_4 за ОСОБА_1 оформлюється право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору №12-08/16 від 04.10.2016 року та акту прийому передачі від 04.10.2016 року (а.с.16).

11.11.2015 року ТзОВ «Західбудексперт» виготовило технічний паспорт на господарське приміщення ХІ №8 по АДРЕСА_1 , площею 17.9 кв.м.

Також із копії технічного паспорта вбачається, що 11.11.2015 року ТзОВ «Західбудексперт» виготовило технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , площею 98.9 кв.м. (а.с.14).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 22.04.2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В.Д., зареєстрований в реєстрі за №1476 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (Продавці) та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (Покупці), укладено договір згідно якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передають по 1/2 частці кожен, у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 приймають по 1/2 частці кожен у власність квартиру трикімнатну АДРЕСА_1 , і сплатити за неї обговорену грошову суму. Загальна площа квартири 98,9 кв. Квартира належить Продавцям по 1/2 частці кожному згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, індексний №75290236 виданої 09.12.2016 року ОСОБА_7 державним реєстратором Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області. Державну реєстрацію права власності Продавців в Державному реєстрі речовиї прав на нерухоме майно проведено ОСОБА_7 державним реєстратором Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської обласі 07.12.2016 року, номер записів про право власності:17914744, 17914683, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1111257326101, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, індексний №75290236 виданої 09.12.2016 року ОСОБА_7 державним реєстратором Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області. Вартість відчужуваної квартири становить 1 048 400, 00 грн. (а.с.50).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.01.2022 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею 98,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111257326101, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).

Із копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вбачається, що 07.12.2016 року за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі витягу з переліку інвесторів б/н від 07.12.2016 року, виданого ПП ОСОБА_4 , акту приймання-передачі квартири, б/н від 07.12.2016 року, між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ; договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке було створено у майбутньому, серія та номер №12/08-16 від 07.12.2016 року між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 було зареєстровано право спільної часткової власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У січні 2022 року позивачу стало відомо, що право власності на квартиру, загальною площею 98,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 22.04.2019 року зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність`інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина першастатті 190 ЦК України). За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

За змістом положень статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК Україн изобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати упросторі.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права єнеспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. Разом з тим не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява №44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справіN 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15,від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та№ 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі№ 6-2124цс15, від 16 березня 2016року у справі № 6-290цс16, від 23 березня2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

З огляду на вказане, громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першої статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина другастатті 328 ЦК України).

Встановлено, що згідно укладеного 04.10.2016 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому №12/08-16 та підписаного 04.10.2016 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 акта прийому-передачі квартири згідно якого сторона 1 (ФОП ОСОБА_4 ) передає, а сторона 2 ( ОСОБА_1 ) приймає окреме житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 .

Отже позивачем правомірно набуто право власності на вказане приміщення, так як будинок за адресою: АДРЕСА_1 введений в експлуатацію.

Аналогічні правові висновки викладені у пункті 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 згідно якого, у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

Таким чином саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на нежитлове приміщення до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Аналогічна правова позиціця викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справа № 359/5719/17 (провадження№14-8 цс 21).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згіднозі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивач виконав грошові зобов`язання за договором пайової участі у будівництві, за якими набув право вимоги, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права власності на об`єкти інвестування після завершення їх будівництва та введення в експлуатацію.

Не підлягає задоволенню заява представника відповідачів про відмову у задоволенні прозову за спливом позовної давності посилаючись на те, що позивач як перший інвестор повинен був дізнатись про порушене право 09.12.2016 року, зокрема під час здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно на себе, оскільки є припущенням. Про реєстрацію за відповідачами квартири АДРЕСА_1 позивачу стало відомо 24.01.2022 року під час реєстрації за ним даної квартири.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 4 та частини першої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: звернення до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу; визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина другастатті 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (пункт 55) та від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Суд вважає, що у ОСОБА_1 виникло право на об`єкт інвестування з моменту завершення будівництва, тому він має право на витребування спірної квартири, яка вибула поза його волею.

Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Так у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс 20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК Українивважається таким, що порушує публічний порядок. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відтак, встановивши, що оспорювані позивачем правочини спрямовані на незаконне заволодіння належним позивачу об`єктом інвестування, суди повинні були дійти висновку про нікчемний характер таких правочині.

У постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону.

Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є не ефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Оскільки виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником і саме витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи відповідає вимогам ст.388 ЦК України та є ефективним способом захисту порушеного права.

Отже, враховуючи вищевикладене, слід витребувати з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить йому на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна №12/08-16 від 04.10.2016 року укладеного з суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та складеного між ними 04.10.2016 року акту прийому - передачі вказаної квартири.

За таких обставин, враховуючи вище вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки такі вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Інші доводи учасників справи, які наведені у позові та відзиві на нього, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 992,40 грн. за подання позовної заяви та 496,20 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 274, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволити.

Витребувати з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить йому на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна №12/08-16 від 04.10.2016 року укладеного з суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та складеного між ними 04.10.2016 року акту прийому - передачі вказаної квартири.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 - по 496,20 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви з кожного, та по 248,10 грн. за подання заяви про забезпечення позову з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: Повний текст рішення виготовлено 07.08.2023 року.

Суддя Пастернак І.А.