Постанова

від 16.08.2023 по справі 372/378/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2023 року м. Київ

Справа №372/378/17-ц

Провадження № 22-ц/824/2241/2023

Резолютивна частина постанови оголошена 16 серпня 2023 року

Повний текст постанови складено 18 серпня 2023 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Карпенка В.Р.

сторони:

позивач- заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

третя особа - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: ОСОБА_8 про визнання недійсними договору іпотеки, державних актів, витребування земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював та змінював, і з урахуванням заяви про залишення частини позовних вимог без розгляду остаточно просив:

-визнати недійсним договір іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_4 , як іпотекодавцем, та ПАТ «БМ Банк», як іпотекодержателем, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. у реєстрі за № 2588, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:06:006:0014 площею 1,6000 га, 3223155400:06:003:0091 площею 1,2000 га, 3223155400:06:006:0013 площею 1,6000 га та 3223155400:06:003:0089 площею 1,4000 га;

-витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння: ПАТ «БМ Банк» земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:06:006:0014, 3223155400:06:006:0013, 3223155400:06:003:0091, 3223155400:06:003:0089 загальною площею 5,8000 га, вартістю 31 921,55 грн; ОСОБА_4 земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:06:002:0022, 3223155400:06:003:0095 загальною площею 2,8000 га, вартістю 15 415,23 грн; ОСОБА_9 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:012:0013 площею 1,4000 га, вартістю 7 707,61 грн; ОСОБА_10 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:002:0003 площею 1,1950 га, вартістю 6 579,0 грн; ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085 площею 0,0050 га, вартістю 27,53 грн; ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:002:0006 площею 0,8000 га, вартістю 4 404,35 грн; ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0003 площею 0,8000 га, вартістю 4 404,35 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора Київської області посилався на те, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні установлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , оскільки немає рішень уповноваженого органу про виділення земельних ділянок з державної власності, державні акти є підробленими, тому всі договори щодо спірних ділянок є нікчемними. Частину земельних ділянок ОСОБА_4 відчужив на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , а частина відчужена ОСОБА_11 на підставі договору дарування ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Крім того, між ОСОБА_4 і ПАТ «БМ Банк»був укладений договір іпотеки щодо земельних ділянок загальною площею 1,400 га. Під час проведення досудового розслідування також установлено, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено низку договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу

Щур Н. Р., а саме: договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1,6000 га, з кадастровим номером 3223155400:06:006:0014, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області (далі - смт Козин), зареєстрований в реєстрі за № 13601; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23 жовтня 2007 року з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1,6000 га, з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013, яка розташована в смт Козин, зареєстрований в реєстрі за № 13606, договір дарування від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,6000 га, з кадастровим номером 3223155400:06:002:0022, яка розташована в смт Козин, зареєстрований в реєстрі за № 13591; договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1,4000 га, з кадастровим номером 3223155400:06:002:0014, яка розташована в смт Козин, зареєстрований в реєстрі за

№ 13596, договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1,2000 га, з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095, яка розташована в смт Козин, зареєстрований в реєстрі за № 13571; договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1,2000 га, з кадастровим номером 3223155400:06:003:0091, яка розташована в смт Козин, зареєстрований в реєстрі за № 13581; договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1,4000 га, з кадастровим номером 3223155400:06:003:0089, яка розташована в смт Козин, зареєстрований в реєстрі за № 13586.

На підставі цих договорів купівлі-продажу ОСОБА_4 сформував такі земельні ділянки: з кадастровим номером 3223155400:06:006:0014, площею 1,6000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013, площею 1,6000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:002:0022, площею 1,6000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:002:0014, площею 1,4000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095, площею 1,2000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:003:0091, площею 1,2000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:003:0089, площею 1,4000 га.

Частину зазначених земельних ділянок ОСОБА_4 відчужив на підставі договорів купівлі-продажу, а саме: ОСОБА_9 - з кадастровим номером 3223155400:06:002:0014, площею 1,4000 га; ОСОБА_8 - з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095, площею 1,2000 га. На підставі договору купівлі-продажу та за результатами поділу 29 січня 2010 року ОСОБА_9 видано державний акт серії

ЯД № 968199 на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0013.

За інформацією Управління Держгеокадастру в Обухівському районі від 30 вересня 2016 року № 10-1003-99.2-4928/2-16, державні акти на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095 на ім`я ОСОБА_4 ,

ОСОБА_8 не реєструвалися та не видавалися, у зв`язку з чим право власності на них в установленому законом порядку не оформлялося.

Крім того, 15 лютого 2008 року між ОСОБА_4 і ПАТ «БМ Банк» був укладений договір іпотеки щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:06:006:0014, площею 1,6000 га; 3223155400:06:003:0091, площею 1,2000 га; 3223155400:06:006:0013, площею 1,600 га та 3223155400:06:003:0089 площею 1,4000 га, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2588.

У подальшому на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Словенської Д. В. від 30 квітня 2009 року № 576, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором та витрат за вчинення виконавчого напису на загальну суму 24 268 693,59 грн звернено стягнення на земельні ділянки, які належали ОСОБА_4 на праві власності, внаслідок чого за ПАТ «БМ Банк»зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:003:0089, площею 1,4000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013, площею 1,6000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:003:0091, площею 1,2000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:006:0014, площею 1,6000 га.

Під час проведення досудового розслідування також установлено, що між

ОСОБА_1 і ОСОБА_5 укладено низку договорів купівлі-продажу, земельних ділянок, які посвідчені нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 1,2000 га, з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085, яка розташована в смт Козин, зареєстрований в реєстрі за

№ 14212; договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1,6000 га, з кадастровим номером 3223155400:06:003:0086, яка розташована в смт Козин, зареєстрований в реєстрі за № 14202. На підставі цих договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 сформував такі земельні ділянки: площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085; площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0086.

Частину зазначених земельних ділянок ОСОБА_5 відчужив на підставі договорів дарування, а саме ОСОБА_10 відчужена земельна ділянка площею 1,1950 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085; ОСОБА_7 та

ОСОБА_1 в рівних частинах відчужена земельна ділянка площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0086.

У подальшому ОСОБА_10 виданий державний акт від 28 серпня 2008 року серії ЯЖ № 678171 на право власності на земельну ділянку площею 1,1950 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0003, ОСОБА_5 виданий державний акт від 02 листопада 2007 року серії ЯЕ № 954895 на право власності на земельну ділянку площею 0,005 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085, ОСОБА_7 виданий державний акт від 07 жовтня 2009 року серії ЯД № 334329 на право власності на земельну ділянку площею 0,8000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0006, ОСОБА_1 виданий державний акт від 07 жовтня 2009 року серії ЯД № 334330 на право власності на земельну ділянку площею 0,8000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0003.

Посилаючись на порушення законодавства під час незаконного, на думку прокурора, відчуження земель з власності держави, відсутність правовстановлюючих документів, порушення авторитету держави через порушення порядку виділення земель, прокурор просив позов задовольнити.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16 серпня 2017 року позовні вимоги, щодо визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки видані на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 по даній цивільній справі, залишено без розгляду.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ПАТ «БМ Банк», третя особа - ОСОБА_12 відмовлено.

Місцевий суд мотивував рішення тим, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не доведеними, оскільки відповідачі не були учасниками правовідносин щодо вибуття спірних земельних ділянок з державної власності, придбали землю шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором на обґрунтування позову. Підстави для позбавлення їх об`єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не належать до виключного кола обставин, які можуть бути підставою для витребування майна від добросовісного набувача. Такі вимоги прокурора не ґрунтуються на нормах національного та міжнародного законодавства, становлять непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном. Також місцевий суд виходив з того, що позовні вимоги фактично пред`явлені не в інтересах держави загалом, а в інтересах Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство». Спірні земельні ділянки знаходяться у смт Козин, однак прокурор не вказував на необхідність захисту прав територіальної громади смт Козин та не пред`явив позов в інтересах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Обґрунтування позову стосується захисту загальнодержавної власності, водночас належних і допустимих доказів саме такого статусу цих земель прокурор не надав, віднесення земель до лісового фонду не довів, порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України не навів. Вказані недоліки правового обґрунтування позову та не надання прокурором переконливих доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, які покладені в основу позовних вимог, на думку суду, унеможливлюють задоволення позову, оскільки достатність підстав для позбавлення охоронюваного законом конституційного права власності суд не встановив.

16 березня 2018 року Перший заступник прокурора Київської області через засоби поштового зв?язку подав до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд міста Києва апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області

від 22 лютого 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга Першого заступника прокурора Київської області мотивована тим, що судом проігноровано, що державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я ОСОБА_1 , не могли бути видані останньому у 2004 році, оскільки бланки державних актів подано на друк лише у вересні 2005 року, а відповідно і цивільно-правові угоди укладені на підставі таких актів є незаконними. Не надано належної оцінки доказам.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому виходив з того, що факти, зазначені прокурором на обґрунтування позовних вимог, є не доведеними, тому що не спростовують доводів відповідачів про те, що спірні земельні ділянки могли бути вилучені з користування підприємства лісового господарства та передані у власність громадян до 2002 року, оскільки відповідно до Земельного кодексу Української РСР 1990 року (далі - ЗК Української РСР) Козинська селищна рада розпоряджалась землями за межами селища. У зв`язку з тим, що видані на підставі договорів відчуження земельних ділянок державні акти на право власності на земельні ділянки належним чином зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за 2007 рік, службові особи органів влади погодили технічну документацію щодо переоформлення права власності на спірні земельні ділянки на відповідачів. При цьому вироку за матеріалами кримінального провадження, який би підтверджував факти, викладені у позові, немає, тому немає і підстав уважати, що землі вибули від власника поза його волею, що виключає можливість задоволення позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року клопотання представника ОСОБА_7 - ОСОБА_13 про залишення позову без розгляду задоволено частково.

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині вирішення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», скасовано, позов прокурора у цій частині залишено без розгляду.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині вирішення позову заявленого до ПАТ «БМ Банк» про витребування земельних ділянок скасовано, провадження в частині вирішення зазначених вимог позову закрито.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині вирішення позову заявленого до ПАТ «БМ Банк», ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки змінено, виклавши мотивувальну частину оскаржуваних рішень щодо вирішення зазначеної вимоги позову в редакції постанови Верховного Суду.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині вирішення вимог заявлених до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , третя особа - ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянокскасовано, справу в частині вирішення зазначених вимог направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції в частині залишення без розгляду позову, поданогопрокурором в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», мотивована тим, що оскільки ДП «Київське лісове господарство» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного підприємства, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Закриваючи провадження в частині вирішення позову заявленого до ПАТ «БМ Банк» про витребування земельних ділянок, Верховий Суд зробив висновок про те, що оскільки вимога про визнання недійсними договору іпотеки не є нерозривно пов`язаною з іншою частиною вимог у цій справі, то вимогу про витребування спірних земельних ділянок із незаконного володіння ПАТ «БМ Банк» з огляду на суб`єктний склад учасників спору також слід розглядати за правилами господарського судочинства (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17,

від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 22 січня 2020 року у справі

№ 910/1809/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц).

Змінюючи рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині вирішення позову заявленого до ПАТ «БМ Банк», ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки, виклавши їх мотивувальну частину щодо вирішення зазначеної вимоги позову в редакції постанови Верховного Суду, суд касаційної інстанції зробив висновок про те, що оскільки вимога про визнання недійсним договору іпотеки від 15 лютого 2008 року є неналежним способом захисту порушеного права, то у задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити саме з цієї підстави.

Направляючи справу в частині вирішення вимог заявлених до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа -

ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянокдо суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зробив такі висновки:

- висновки судів є помилковими, оскільки, посилаючись на те, що згідно із ЗК Української РСР Козинська селищна рада мала право вилучати земельні ділянки без обмеження їхньої площі, крім особливо цінних земель, та передавати ці ділянки у власність громадянам для індивідуального житлового будівництва, сільськогосподарського використання, ведення особистого підсобного господарства, суди попередніх інстанцій, по-перше, не встановили дати вибуття спірних земельних ділянок з власності держави, а тому дійшли передчасного висновку про наявність підстав для поширення на спірні правовідносини норм ЗК Української РСР, а по-друге, залишили поза увагою те, що згідно зі статтею 17 ЗК Української РСР передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу. При цьому ЗК Української РСР не наділяв селищні Ради народних депутатів повноваженнями на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи припинення/надання права користування землями лісового фонду;

- суди не мотивували своїх рішень в частині наведених прокурором фактів належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду та не спростували наданих на їх обґрунтування доказів;

- необґрунтованим є і висновок апеляційного суду про те, що немає підстав вважати, що спірні землі вибули від власника поза його волеючерез відсутність вироку, який би підтверджував факти, викладені у позові, оскільки незаконність вибуття спірних земельних ділянок з власності держави є предметом доказування у цій справі, а тому суди зобов`язані встановити обставини такого вибуття і, відповідно, набуття у власність фізичними особами, а також надати правову оцінку встановленим ним правовідносинам. Водночас суди не надали правової оцінки правомірності набуття спірних ділянок у власність ОСОБА_1 , який у подальшому на підставі цивільно-правових угод відчужив їх іншим фізичним особам. Сама по собі реєстрація права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами у відповідному державному реєстрі не свідчить про те, що внаслідок такої реєстрації вони стали його фактичними володільцями, оскільки у разі доведення незаконності вибуття земельних ділянок з власності держави вона має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа.

18 лютого 2022 року цивільна справа № 372/378/17-ц за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа -

ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянок надійшла до Київського апеляційного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 18 лютого 2022 року справу № 372/378/17-ц за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа -

ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянокпередано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянок призначено до розгляду з викликом учасників справи.

В судовому засіданні прокурор Батюк І.В. підтримала доводи апеляційної скарги.

За правилами частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Апеляційним судом вжито вичерпні заходів щодо повідомлення та виклику в судове засідання сторін по справі.

Належним чином повідомленні про дачу, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - ОСОБА_8 , в судове засідання не з?явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.

За викладених обставин, Київський апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третьої особи ОСОБА_8 , які про дачу, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, врахувавши позицію Верховного Суду, викладену у постанові

від 02 лютого 2022 року у цій справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Оскільки справа № 372/378/17-ц направлена Верховним Судом на новий розгляд до суду апеляційної інстанції лише в частині позовних вимог заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа -

ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянок, то перегляд справи № 372/378/17-ц в апеляційному порядку Київським апеляційним судом здійснюється лише в цій частині.

Встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих в смт Козин, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу

Щур Н. Р., а саме земельних ділянок: площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:006:0014; площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013; площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0022; площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0014; площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0091; площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095; площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0089.

На підставі цих договорів купівлі-продажу ОСОБА_4 сформував такі земельні ділянки: площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:006:0014; площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013; площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0022; площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0014; площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095; площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0091; площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0089.

Частину цих земельних ділянок ОСОБА_4 відчужив на підставі договорів купівлі-продажу, а саме: ОСОБА_9 - ділянку загальною площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0014; ОСОБА_8 - ділянку загальною площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095. На підставі договорів купівлі-продажу та за результатами поділу 29 січня 2010 року ОСОБА_9 видано державний акт серії ЯД № 968199 на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0013.

25 серпня 2011 року ОСОБА_9 відчужила земельну ділянку загальною площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0013 ОСОБА_3 відповідно до додоговору купівлі-продажу.

За інформацією Управління Держгеокадастру в Обухівському районі від 30 вересня 2016 року № 10-1003-99.2-4928/2-16, державні акти на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095 на ім`я ОСОБА_4 ,

ОСОБА_8 не реєструвалися та не видавалися, у зв`язку з чим право власності на вказаних осіб в установленому законом порядку не оформлялося.

Крім того, 15 лютого 2008 року між ОСОБА_4 і ПАТ «БМ Банк» був укладений договір іпотеки щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:06:006:0014, площею 1,6000 га, 3223155400:06:003:0091, площею 1,2000 га, 3223155400:06:006:0013, площею 1,600 га та 3223155400:06:003:0089, площею 1,4000 га, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2588.

У подальшому на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Словенської Д. В. від 30 квітня 2009 року № 576, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором та витрат за вчинення виконавчого напису на загальну суму 24 268 693,59 грн звернено стягнення на земельні ділянки, що належать ОСОБА_4 на праві власності, внаслідок чого за ПАТ «БМ Банк» зареєстровано право власності на земельні ділянки, площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0089, площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013; площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0091; площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:006:0014.

30 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено низку договорів купівлі-продажу земельних ділянок, розташованих в смт Козин, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме земельні ділянки: площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085; площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0086.

На підставі цих договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 сформував земельні ділянки площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085; площею 1,6000 га кадастровим номером 3223155400:06:003:0086.

Частину зазначених земельних ділянок ОСОБА_5 відчужив на підставі договорів дарування, а саме ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 1,1950 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085; ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в рівних частинах - земельну ділянку площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0086.

На підставі вказаних договорів ОСОБА_10 виданий державний акт

від 28 серпня 2008 року серії ЯЖ № 678171 на право власності на земельну ділянку площею 1,1950 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0003, ОСОБА_5 - державний акт від 02 листопада 2007 року серії ЯЕ № 954895 на право власності на земельну ділянку площею 0,005 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085, ОСОБА_7 - державний акт від 07 жовтня 2009 року серії ЯД № 334329 на право власності на земельну ділянку площею 0,8000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0006, ОСОБА_1 -державний акт від 07 жовтня 2009 року серії

ЯД № 334330 на право власності на земельну ділянку площею 0,8000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0003.

Відповідно до матеріалів справи, державні акти серії ЯА №№864677, 864675, 864681,864694 від 10.06.2004 р., №№864701,864697 від 11.06.2004 р., серії ЯБ №№794450 від 10.06.2004 р., №№794105, 794107 від 18.06.2004 р., виданих на підставі договорів купівлі-продажу №№2946, 2948, 2968, 2956, 2982, 2984, 2952 від 31.03.2004 р. та №№3136,3138, 3140, 3142 від 12.04.2004 р., Головним управлінням Держкомзему у Київській області були видані на Управління земельних ресурсів у Миронівському районі за накладною №141 від 22.12.2005 р.

Миронівським відділом земельних ресурсів 14.07.2006 р., вказані бланки державних актів були передані Миронівському районному центру ДЗК на підставі накладної №21.

Згідно інформації ВО «Укрдержліспроект», що викладена в листі №406 від 13.11.2013 року, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет №1), розміщені в кварталах 9,10,13,14,15,18,19,20,24 в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, у період 01.01.1990 - 01.01.2008 років належали до державної власності ДП «Київський лісгосп».

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в частині вимог заявлених заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянок не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку,

а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають

з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення;е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 ЗК України).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у власність або користування.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Частиною другою статті 1 ЛК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертоїстатті 84 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України, стаття 55 ЗК України).

У статті 7 ЛК України закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У даній справі встановлено, що спірні земельні ділянки є землями лісового фонду та віднесені до категорії лісогосподарського призначення.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площеюпонад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність, з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України та ЛК України є неможливим (аналогічні висновки Великою Палатою Верховного Суду сформульовано у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право приватних осіб на мирне володіння відповідними земельними ділянками, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16).

Звернення прокурора з вимогою про витребування земельних ділянок із володіння відповідачів у цій справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями лісогосподарського призначення, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісових ресурсів, як джерела задоволення потреб суспільства в них.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту реалізуються шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно .

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України) .

Згідно пункту 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу УІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Відповідно до частини п?ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною дев?ятою статті 149 ЗК України визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення має право приймати лише Кабінет Міністрів України, відповідно до положень статей 122, 149 К України.

Відповідно до статті 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання ними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації них ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Частиною другою статті 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 1 Першого протоколу гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, Київський апеляційний суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки відносяться до лісових земельних ділянок, і ці земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що у свою чергу свідчить про порушення прав держави і необхідність їх захисту у обраний прокурором спосіб.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 387 ЦК України у зв?язку із виявленням порушень вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності; офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Також варто зауважити, що Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об`єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що «Людина має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь». «Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу, це вираз волі народів усього світу і обов`язок урядів усіх держав».

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право «кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту».

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав громадян, як право на життя, на повагу до приватного та сімейного життя.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі «Хаммер проти Бельгії» суд вирішив, що не зважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища. Оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

За таких обставин у справі, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання зміни цільового призначення земель лісового фонду та отримання у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року ( справа №6-2510цс15).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, статями 20, 33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 56 ЦПК України, відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року

№ 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, по цій справі прокурор має достатні повноваження для самостійного визначення осіб, в інтересах яких пред`явлено позов, однак при розгляді справи він повинен відповідно до вимог статті 81 ЦПК України довести зазначені у позові обставини порушення інтересів держави та те, що у фактичних правовідносинах саме ці особи є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 257, частина перша статті 261 ЦК України).

У передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. За загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований у постановах Великої Палати Верховного Суду від

22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, зазначивши, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку клопотанням про застосування строків позовної давності, Київський апеляційний суд враховує таке

На переконання апеляційного суду перебіг строку позовної давності для прокурор або Кабінет Міністрів України почався з часу укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок, тобто з 23 жовтня 2007 року, оскільки прокурор та Кабінет Міністрів України як суб`єкти владних повноважень знали про зазначені договори, державні акти на право власності на землю та про необхідність у витребуванні майна, або могли довідатися у 2008 році під час порушення прокуратурою Київської області кримінальної справи за фактом службового підроблення державних актів на право власності на земельні ділянки у межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, в якій розслідувались факти придбання спірних земельних ділянок.

Разом з тим, Київський апеляційний суд враховує ту обставину, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі, суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Установлено, що із заявами про застосування строків позовної давності звернулися: відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Таким чином у задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок у ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 слід відмовити у зв`язку із пропуском прокурором строків позовної давності.

Разом з тим, не може бути застосовано строки позовної давності до вимог в частині позову про витребування земельних ділянок до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , оскільки із заявами про застосування строків позовної давності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , не зверталися, а відтак рішення в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про витребування у:

ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095 загальною площею 1,2000 га вартістю 6 606,53 грн;

ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:002:0022 загальною площею 1,6000 га вартістю 8 808,70 грн;

ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:002:0003 площею 1,1950 га, вартістю 6 579,0 грн.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 372/1629/17 (провадження № 61-574св21), якою залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року у справі за подібних правовідносин.

Відповідно до статті 141 ЦПК України із відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» третя особа: ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянок скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , третя особа: ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянок задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровом номером: 3223155400:06:003:0095 загальною площею 1,2000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд, розташовану в смт Козин Обухівського району, Київської області.

Витребувати у Канакі ( ОСОБА_10 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:002:0003 площею 1,1950 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд, розташовану в смт Козин Обухівського району, Київської області.

Витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером:3223155400:06:002::0022 загальною площею 1,6000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд, розташовану в смт Козин Обухівського району, Київської області.

В задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок у ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути на користь Київської обласної прокуратури (01601 м.Київ бульвар Л.Українки, 27/2, Код ЄДРПОУ 02909996) з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 , ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) по 4571,42 грн. з кожного судових витрат, сплачених за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна