Постанова

від 04.09.2024 по справі 372/378/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 372/378/17

провадження № 61-13469св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Публічне акціонерне товариство «БМ Банк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_9 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське

лісове господарство» звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «БМ Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_9 , про визнання недійсними договору іпотеки та державних актів, витребування земельних ділянок.

В обґрунтування позову вказував, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні dстановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час укладення ОСОБА_1

окремих договорів купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_4 та ОСОБА_10 за відсутності рішення уповноваженого органу про виділення земельних ділянок з державної власності, а державні акти є підробленими. Частину земельних ділянок ОСОБА_4 відчужив на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а частина - відчужена ОСОБА_10 на підставі договору дарування ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та

ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_4 і ПАТ «БМ Банк» уклали договір іпотеки, за яким спірні земельні ділянки передані в іпотеку банку.

Прокурор вказував про встановлення досудовим розслідуванням того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 уклали низку договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме:

- договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1,6000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:006:0014, розташованої в АДРЕСА_1 , зареєстрований за № 13601;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23 жовтня 2007 року з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1,6000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:006:0013, розташованої в АДРЕСА_1 , зареєстрований

за № 13606;

- договір дарування від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,6000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:002:0022, розташованої в АДРЕСА_1 , зареєстрований

за № 13591;

- договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1,4000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:002:0014, розташованої в АДРЕСА_1 , зареєстрований

за № 13596;

- договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1,2000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:003:0095, розташованої в АДРЕСА_1 , зареєстрований

за № 13571;

- договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0091, розташованої в АДРЕСА_1 , зареєстрований за № 13581;

- договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0089, розташованої в АДРЕСА_1 , зареєстрований за № 13586.

Набувши земельні ділянки на підставі зазначених договорів, ОСОБА_4 сформував такі земельні ділянки: з кадастровим номером 3223155400:06:006:0014 площею 1,6000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013

площею 1,6000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:002:0022

площею 1,6000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:002:0014

площею 1,4000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095

площею 1,2000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:003:0091

площею 1,2000 га; з кадастровим номером 3223155400:06:003:0089

площею 1,4000 га.

Частину зазначених земельних ділянок ОСОБА_4 відчужив на підставі договорів купівлі-продажу, а саме: ОСОБА_8 - з кадастровим

номером 3223155400:06:002:0014 площею 1,4000 га; ОСОБА_9 -

з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095 площею 1,2000 га. На підставі договору купівлі-продажу та після поділу земельної ділянки ОСОБА_8

29 січня 2010 року видано державний акт серії ЯД № 968199 на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0013.

За інформацією Управління Держгеокадастру в Обухівському районі

від 30 вересня 2016 року № 10-1003-99.2-4928/2-16 державні акти на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095 на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_9 не реєструвалися та не видавалися, у зв`язку з чим право власності на них в установленому законом порядку не оформлялося.

Крім того, 15 лютого 2008 року ОСОБА_4 і ПАТ «БМ Банк» укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстрований за № 2588, відповідно до умов якого банку передано в іпотеку земельні ділянки з кадастровими

номерами: 3223155400:06:006:0014 площею 1,6000 га; 3223155400:06:003:0091 площею 1,2000 га; 3223155400:06:006:0013 площею 1,600 га та 3223155400:06:003:0089 площею 1,4000 га.

У подальшому на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Словенської Д. В. від 30 квітня 2009 року № 576, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором та на відшкодування витрат за вчинення виконавчого напису на загальну

суму 24 268 693,59 грн звернено стягнення на земельні ділянки, які належали ОСОБА_4 на праві власності, та зареєстровано за ПАТ «БМ Банк» право власності на зазначені земельні ділянки.

Крім того, прокурор зазначав про встановлення досудовим розслідуванням обставин щодо укладення ОСОБА_1 і ОСОБА_5 договорів купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчених нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щур Н. Р., а саме:

- договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1,2000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:003:0085, розташованої в АДРЕСА_1 , зареєстрованого

за № 14212;

- договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2007 року земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1,6000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:003:0086, розташованої в АДРЕСА_1 , зареєстрованого

за № 14202.

Зазначені земельні ділянки ОСОБА_5 відчужив на підставі

договорів дарування, а саме: ОСОБА_6 - земельна ділянка

площею 1,1950 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085 (частина цієї земельної ділянки площею 0,005 га залишилася у власності ОСОБА_5 ); ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в рівних частинах - земельну ділянку

площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0086.

У подальшому ОСОБА_6 виданий державний акт від 28 серпня 2008 року серії ЯЖ № 678171 на право власності на земельну ділянку площею 1,1950 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0003, ОСОБА_5 - державний акт від 2 листопада 2007 року серії ЯЕ № 954895 на право власності на земельну ділянку площею 0,005 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085,

ОСОБА_7 - державний акт від 7 жовтня 2009 року серії ЯД № 334329 на право власності на земельну ділянку площею 0,8000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:002:0006, ОСОБА_1 - державний акт від 7 жовтня

2009 року серії ЯД № 334330 на право власності на земельну ділянку

площею 0,8000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0003.

Посилаючись на порушення законодавства під час незаконного, на думку прокурора, відчуження земель з власності держави, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати недійсним договір іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладений

ОСОБА_4 та ПАТ «БМ Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за № 2588, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:06:006:0014 площею 1,6000 га, 3223155400:06:003:0091 площею 1,2000 га, 3223155400:06:006:0013

площею 1,6000 га та 3223155400:06:003:0089 площею 1,4000 га;

- витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння:

ПАТ «БМ Банк» - земельні ділянки з кадастровими

номерами 3223155400:06:006:0014, 3223155400:06:006:0013, 3223155400:06:003:0091, 3223155400:06:003:0089 загальною площею 5,8000 га вартістю 31 921,55 грн; ОСОБА_4 - земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:002:0022, 3223155400:06:003:0095 загальною площею 2,8000 га вартістю 15 415,23 грн; ОСОБА_8 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:012:0013 площею 1,4000 га

вартістю 7 707,61 грн; ОСОБА_6 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:002:0003 площею 1,1950 га вартістю 6 579 грн; ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим

номером 3223155400:06:003:0085 площею 0,0050 га, вартістю 27,53 грн; ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:002:0006 площею 0,8000 га вартістю 4 404,35 грн; ОСОБА_1 -земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0003

площею 0,8000 га вартістю 4 404,35 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого

2018 року, ухваленим у складі судді Зінченка О. М., у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки відповідачі не були учасниками правовідносин щодо вибуття спірних земельних ділянок з державної власності, придбали землю шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором на обґрунтування позову. Підстави для позбавлення їх об`єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не належать до виключного кола обставин, які можуть бути підставою для витребування майна від добросовісного набувача. Такі вимоги прокурора не ґрунтуються на нормах національного та міжнародного законодавства, становлять непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном. Також місцевий суд виходив з того, що позовні вимоги фактично пред`явлені не в інтересах держави загалом, а в інтересах Кабінету Міністрів України та

ДП «Київське лісове господарство». Спірні земельні ділянки знаходяться

у смт Козин, однак прокурор не вказував на необхідність захисту прав територіальної громади смт Козин та не пред`явив позов в інтересах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Обґрунтування позову стосується захисту загальнодержавної власності, водночас належних і допустимих доказів саме такого статусу цих земель прокурор не надав, обставини щодо віднесення земель до лісового фонду та порушення прав і законних інтересів Кабінету Міністрів України не довів. Вказані недоліки правового обґрунтування позову та ненадання прокурором переконливих доказів на підтвердження фактичних обставин, які покладені в основу позовних вимог, за висновком місцевого суду, унеможливлюють задоволення позову, оскільки достатність підстав для позбавлення охоронюваного законом конституційного права власності суд не встановив.

Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.

Так, постановою Верховного Суду від 2 лютого 2022 року задоволено частково клопотання представника ОСОБА_7 - ОСОБА_11 про залишення позову без розгляду. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині вирішення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», скасовано, позов прокурора у цій частині залишено без розгляду. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня

2018 року в частині вирішення позову, заявленого до ПАТ «БМ Банк», про витребування земельних ділянок скасовано, провадження в частині вирішення зазначених вимог позову закрито. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині вирішення позову, заявленого до ПАТ «БМ Банк» і ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору іпотеки змінено, викладено мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень щодо вирішення зазначеної позовної вимоги в редакції постанови Верховного Суду. Постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року в частині вирішення вимог, заявлених до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про витребування земельних ділянок скасовано, справу в частині вирішення зазначених вимог направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого

2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ПАТ «БМ Банк» скасовано і прийнято в цій частині нову постанову про часткове задоволення позову.

Витребувано від:

- ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095 загальною площею 1,2000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_12 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:002:0003 площею 1,1950 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:002:0022 загальною площею 1,6000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 .

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про вибуття спірних земельних ділянок з власності держави поза її волею. Апеляційний суд зазначив, що рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення відповідно до статей 122, 149 ЗК України вправі приймати лише Кабінет Міністрів України. За таких обставин суд вважав обґрунтованим позов прокурора в частині витребування земельних ділянок і зазначив про обрання в цій частині ефективного способу захисту права.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування земельних ділянок від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначив про сплив позовної давності, про застосування наслідків якої заявили зазначені відповідачі. При цьому апеляційний суд врахував, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 із заявами про застосування наслідків спливу позовної давності не зверталися.

Визначаючи початок перебігу позовної давності за вказаними вимогами прокурора, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначений строк розпочався для прокурора та Кабінету Міністрів України з часу укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок, тобто з 23 жовтня 2007 року, оскільки прокурор та Кабінет Міністрів України як суб`єкти владних повноважень були обізнані про існування договорів та державних актів на право власності на землю. Крім того, суд зазначив, що прокурор мав довідатися про порушення права держави у 2008 році під час порушення прокуратурою Київської області кримінальної справи за фактом службового підроблення державних актів на право власності на земельні ділянки у межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, в якій розслідувались факти придбання спірних земельних ділянок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року в частині вирішення позову про витребування земельних ділянок від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) та

у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), від 5 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 червня 2018 року

у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року

у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та від 16 червня 2020 року

у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції того, що протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 4 лютого

2020 року у справі № 911/3311/17 та № 911/3574/17, від 3 червня 2020 року

у справі № 911/3449/17, від 8 червня 2022 року у справі № 307/3155/19 (провадження № 61-15370св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц (провадження № 61-4293св21), від 7 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 61-22890св19), від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21).

Неврахованими судом апеляційної інстанцій вважає заявник висновки

Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 4 вересня 2019 року

у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 15 червня 2021 року

у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) та від 18 січня 2023 року

у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), про те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній частині з підстав спливу позовної давності, не врахувавши висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а саме:

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року

у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), про те, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

- у постановах Верховного Суду від 18 липня 2020 року у справі № 916/400/16,

від 17 червня 2020 у справі № 359/9716/16-ц (провадження № 61-13525св19),

від 6 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, про те, що під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив;

- у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 310/4139/13 (провадження № 61-41806св18), в якій зазначено, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

- у постанові Верховного Суду від 1 березня 2018 у справі № 911/2049/16, за змістом якого якщо Кабінет Міністрів України не приймав рішень щодо відчуження земель, то до моменту виявлення відповідними правоохоронними органами обставин незаконного оформлення права власності на спірні земельні ділянки йому не було відомо про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів щодо розпорядження та користування належною державі землею лісового фонду;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року

у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 6 червня 2018 року

у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18), від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), в яких зазначено про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо обізнаності держави через утворені нею органи з фактом правопорушення права з моменту його вчинення, оскільки закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи порушення, а з часом, коли в дійсності стало відомо про порушення закону, що має наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів. Крім того, у вказаних постановах вказано про те, що строк позовної давності має обраховуватись не з моменту винесення органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об`єктивно могли бути виявлені.

- у постанові Верховного Суду України від 7 червня 2017 року

у справі № 910/27025/14, постанові Великої Палати Верховного Суду

від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (провадження № 14-172цс18) та постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року та від 5 лютого 2019 року

у справі № 911/479/18, від 19 травня 2020 року у справі № 303/5411/17 (провадження № 61-13536св19), від 20 червня 2018 року у справі № 911/3023/15, зазначено про те, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Шеховцова О. Д. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у:

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року

у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22), від 20 червня 2023 року

у справі № 554/10517/16, від (провадження № 14-76цс22), від 5 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року

у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від 16 червня 2020 року

у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 15 червня 2021 року

у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), від 18 січня 2023 року

у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21), від 4 вересня 2019 року

у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 22 травня 2018 року

у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 6 червня 2018 року

у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18), від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 31 жовтня 2018 року

у справі № 372/1988/15 (провадження № 14-172цс18);

- постановах Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17

та № 911/3574/17, від 3 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 8 червня 2022 року у справі № 307/3155/19 (провадження № 61-15370св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 22 червня

2022 року у справі № 367/4140/16-ц (провадження № 61-4293св21), від 7 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 61-22890св19), від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21), від 22 січня

2019 року у справі № 916/400/16, від 17 червня 2020 року у справі № 359/9716/16-ц (провадження № 61-13525св19), від 6 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18,

від 20 травня 2020 року у справі № 310/4139/13 (провадження № 61-41806св18),

від 1 березня 2018 року у справі № 911/2049/16, від 31 жовтня 2018 року та

від 5 лютого 2019 року у справі № 911/479/18, від 31 жовтня 2018 року та

від 5 лютого 2019 року у справі № 911/479/18, від 19 травня 2020 року

у справі № 303/5411/17 (провадження № 61-13536св19), від 20 червня 2018 року

у справі № 911/3023/15;

- постанові Верховного Суду України від 7 червня 2017 року

у справі № 910/27025/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу

Щур Н. Р., предметом яких були земельні ділянки, розташовані в смт Козин: площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:006:0014;

площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013;

площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0022;

площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0014;

площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0091;

площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095;

площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0089.

Частину цих земельних ділянок ОСОБА_4 відчужив на підставі договорів купівлі-продажу, а саме: ОСОБА_8 - земельну ділянку загальною площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0014; ОСОБА_9 - земельну ділянку загальною площею 1,2000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:003:0095. 29 січня 2010 року ОСОБА_8 видано державний акт серії ЯД № 968199 на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,4000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0013.

Зі змісту листа управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області від 30 вересня 2016 року № 10-1003-99.2-4928/2-16 суди встановили, що державні акти на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0095 на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_9 не реєструвалися та не видавалися, у зв`язку з чим право власності вказаних осіб в установленому законом порядку не оформлялося.

15 лютого 2008 року ОСОБА_4 і ПАТ «БМ Банк» уклали договір іпотеки, за яким в іпотеку банку передано земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:06:006:0014 площею 1,6000 га, 3223155400:06:003:0091

площею 1,2000 га, 3223155400:06:006:0013 площею 1,600 га та 3223155400:06:003:0089 площею 1,4000 га. Зазначений договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстровано за № 2588.

У подальшому на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Словенської Д. В. від 30 квітня 2009 року № 576, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором та на відшкодування витрат за вчинення виконавчого напису на загальну суму 24 268 693,59 грн звернено стягнення на земельні ділянки, які ОСОБА_4 передав в іпотеку за вказаним договором іпотеки, та зареєстровано за ПАТ «БМ Банк» право власності на зазначені земельні ділянки

Також суди встановили, що 30 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., предметом яких були земельні ділянки: площею 1,2000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085 та площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0086.

Частину зазначених земельних ділянок ОСОБА_5 відчужив на підставі договорів дарування, а саме ОСОБА_6 - земельну ділянку

площею 1,1950 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0085;

ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в рівних частинах - земельну ділянку

площею 1,6000 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0086. На підставі вказаних договорів ОСОБА_6 видано державний акт від 28 серпня

2008 року серії ЯЖ № 678171 на право власності на земельну ділянку площею 1,1950 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0003, ОСОБА_5 - державний акт від 2 листопада 2007 року серії ЯЕ № 954895 на право власності на земельну ділянку площею 0,005 га з кадастровим

номером 3223155400:06:003:0085, ОСОБА_7 - державний акт від 7 жовтня 2009 року серії ЯД № 334329 на право власності на земельну ділянку

площею 0,8000 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0006, ОСОБА_1 -державний акт від 7 жовтня 2009 року серії ЯД № 334330 на право власності на земельну ділянку площею 0,8000 га з кадастровим

номером 3223155400:06:003:0003.

Зі змісту листа Укарїнського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 406 від 13 листопада 2013 року апеляційний суд встановив, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 9,10,13,14,15,18,19,20,24 в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, які у період з 1 січня 1990 року до 1 січня 2008 року належали до державної власності Державного підприємства «Київський лісгосп».

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У справі, що переглядається, суди встановили, що спірні земельні ділянки є землями лісового фонду та віднесені до категорії лісогосподарського призначення.

Частиною другою статті 1 ЛК України (у редакції Кодексу, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

У статті 7 ЛК України закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб

(пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Статтею 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом (частина п`ята статті 116 ЗК України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати

Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зазначено, що: «у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41,

стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом

(стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення

(див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц,

від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року

у справі № 469/1393/16-ц).

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес особи у збереженні земельної ділянки у власності».

Встановивши, що рішення щодо вилучення та зміни цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення повноважний орган не приймав, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 право власності на ці земельні ділянки в установленому законом порядку не набули, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що такі земельні ділянки вибули з володіння держави поза її волею, тому позовні вимоги прокурора про їх витребування від зазначених осіб є обґрунтованими.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не оскаржували в касаційному порядку постанову апеляційного суду в частині висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо витребування у них земельних ділянок, тому фактично погодилися з таким висновком.

Суд апеляційної інстанції встановив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 заявили про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Усталеним у практиці Верховного Суду є підхід до застосування правила

статті 261 ЦК України, за яким початок перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, пов`язується із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (див. постанову Верховного Суду

від 4 квітня 2024 року у справі № 442/5872/21 (провадження № 61-504св23)).

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17

(провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій висновок, викладений у постанові від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), та зазначила, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вибуття у жовтні 2007 року з її володіння спірних земельних ділянок прокурору могло бути відомо з 2008 року під час порушення прокуратурою Київської області кримінальної справи за фактом службового підроблення державних актів на право власності на земельні ділянки

у межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, в якій розслідувались факти придбання спірних земельних ділянок.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в аналогічних правовідносинах у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 372/1629/17 (провадження № 61-574св21).

Додаткове посилання апеляційного суду на те, що перебіг позовної давності для прокурора або Кабінету Міністрів України розпочався з часу укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок (з 23 жовтня 2007 року) не впливає на правильність висновку апеляційного суду про обізнаність прокурора щодо порушення прав держави саме з моменту порушення кримінальної справи за фактом підроблення державних актів на право власності на спірні земельні ділянки.

Встановивши, що про вибуття спірних земельних ділянок прокурор дізнався

у 2008 році, а з позовом звернувся у липні 2017 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про витребування земельних ділянок від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , які заявили про застосування наслідків спливу позовної давності в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) та у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 червня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), які стосуються питання ефективності способу захисту права у подібних правовідносинах, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції вважав ефективним обраний прокурором у цій справі спосіб захисту права в частині витребування земельних ділянок від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , проте відмовив у задоволенні позову в цій частині у зв`язку зі спливом позовної давності.

Посилання в касаційній скарзі про те, що право власності держави на земельну ділянку державного лісового фондудержави має захищатися не віндикаційним, а негаторним позовом є помилковим. Враховуючи пред`явлення прокурором у цій справі саме віндикаційного позову про витребування земельних ділянок

від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , його ж посилання в касаційній скарзі про необхідність захисту права шляхом пред`явлення негаторного позову та неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 4 лютого 2020 року

у справі № 911/3311/17 та № 911/3574/17, від 3 червня 2020 року

у справі № 911/3449/17, від 8 червня 2022 року у справі № 307/3155/19 (провадження № 61-15370св21), 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц (провадження № 61-4293св21), від 7 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 61-22890св19), від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21), є недоречними.

Безпідставними є посилання заявника про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) та від 18 січня

2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), щодо необхідності додержання принципу jura novit curia («суд знає закони»), оскільки у даній справі

(в оскаржуваній частині) прокурором надано правильну кваліфікацію спірних правовідносин, а суд апеляційної інстанції застосував при вирішення спору у вказаній частині належні приписи юридичних норм.

Аргументи заявника щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року

у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), про те, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, є безпідставними, оскільки в цій справі прокурор пред`явив віндикаційний позов.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо моменту обізнаності прокурора про вибуття з власності держави спірних земельних ділянок після порушення кримінальної справи у 2008 році і правильність висновку апеляційного суду про початок обрахування позовної давності з цього часу, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 372/1629/17 (провадження № 61-574св21) (правовідносини в якій є аналогічними), колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про помилкове визначення апеляційним судом початку перебігу позовної давності і неврахування в цій частині висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року

у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 6 червня 2018 року

у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18), від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 31 жовтня 2018 року

у справі № 372/1988/15-ц (провадження № 14-172цс18), постановах Верховного Суду від 1 березня 2018 у справі № 911/2049/16, від 31 жовтня 2018 року та

від 5 лютого 2019 рокуу справі № 911/479/18, від 19 травня 2020 року

у справі № 303/5411/17 (провадження № 61-13536св19), від 20 червня 2018 року

у справі № 911/3023/15, від 20 травня 2020 року у справі № 310/4139/13 (провадження № 61-41806св18), від 18 липня 2020 року у справі № 916/400/16,

від 17 червня 2020 у справі № 359/9716/16-ц (провадження № 61-13525св19),

від 6 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 та постанові Верховного Суду України від 7 червня 2017 року у справі № 910/27025/14.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування земельних ділянок від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції у цій частині та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в частині вирішення

позовних вимог про витребування земельних ділянок від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив в цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду у вказаній частині без змін.

Постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку виключно в частині відмови у витребуванні земельних ділянок від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , тому в іншій частині оскаржуване судове рішення апеляційного суду в касаційному порядку не переглядається.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року в частині вирішення позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк