Рішення

від 17.08.2023 по справі 552/317/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ПОЛТАВИ

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/317/23

Провадження №2/552/1138/23

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м у к р а ї н и

17.08.2023 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Самсонової О.А.,

секретар судового засідання Лебедєва Х.В.,

учасники справи та їхні представники:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача адвокат Васильєва Любов Миколаївна,

відповідач Державне комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник»,

представник відповідача адвокат Плеханов Ігор Олександрович,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» про визнання права на користування житловим приміщенням на законних підставах та за зустрічним позовом Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» до ОСОБА_1 про виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ДК ЖЕП «Будівельник» про визнання права на користування житловим приміщенням на законних підставах.

В позовній заяві посилалась на те, що постійно проживає, і її місце проживання зареєстроване у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 з 21 липня 1999 року.

В кімнату вона вселилася 21 липня 1999 року з дозволу ДК ЖЕП «Будівельник» з підстав, передбачених п. 17 Примірного положення про гуртожитки затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (яке було чинним на час її вселення до гуртожитку і реєстрації в гуртожитку) як член сім`ї ОСОБА_2 її матері.

Факт її вселення, реєстрації і проживання у кімнаті АДРЕСА_2 гуртожитку з 21 липня 1999 року не заперечується відповідачем.

Відповідач заперечує тільки факт того, що ДК ЖЕП «Будівельник» надавав згоду на її вселення і реєстрацію у кімнаті АДРЕСА_3 , а тому відповідач не визнає її законного права на проживання у гуртожитку та застосовує відносно неї усілякі не передбачені чинним законодавством заходи щодо виселення з гуртожитку.

Відповідач направив їй вимогу про виселення з гуртожитку, в якій пропонує укласти договір оренди житлового приміщення, в якому вона постійно проживає та в якому зареєстроване її місце проживання, а саме на кімнату № НОМЕР_1 у гуртожитку строком на один рік з щомісячною оплатою за користування кімнатою у розмірі 2 000 грн.

При цьому відповідач зазначає, що якщо вона не укладе запропонований ним договір оренди житла, то вона підлягає виселенню з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення і вже звертався до суду з таким позовом, але провадження було закрите Господарським судом Полтавської області.

Погрози щодо її виселення з гуртожитку здійснюються постійно і в усному порядку.

Тому позивач просила суд визнати за нею, ОСОБА_1 , право користування на законних підставах кімнатою АДРЕСА_3 .

Ухвалою судді Київського районного суду м.Полтави від 25 січня 2023 року відкрито провадження у праві, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач ДК ЖЕП «Будівельник» звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому зазначив, що 25 березня 1995 року у квартирі гуртожитку АДРЕСА_3 було зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21 липня 1999 року у квартирі АДРЕСА_3 було зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі ст.58 ЖК УРСР, єдиною підставою для вселення в житлове приміщення в Зупинку державного або громадського житлового фонду є ордер.

З огляду на зазначені відомості про реєстрацію ОСОБА_1 остання була реєстрована в житловому приміщенні за життя основного квартиронаймача - ОСОБА_2 у віці 28 років вже не як неповнолітня дитина ОСОБА_2 .

При цьому ДК ЖЕП «Будівельник» не падав свій дозвіл на вселення ОСОБА_1 до квартири гуртожитку АДРЕСА_3 як члена сім`ї ОСОБА_2 .

Договір піднайму жилого приміщення квартири гуртожитку АДРЕСА_3 між основним квартиронаймачем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на чає її вселення у квартиру, реєстрації та протягом всього періоду проживання не укладався.

Після 29березня 2000року абодати випискиосновного квартиронаймача ОСОБА_2 , а відповідно втрати нею права на жиле приміщення, договір найму житлового приміщення ОСОБА_1 не змінювала, ордер на квартиру гуртожитку АДРЕСА_3 , на ім`я ОСОБА_1 як квартиронаймача не видавався.

Матеріали справи також свідчать про те, що після виписки ОСОБА_2 29.03.2000 р. позивач ОСОБА_1 як повнолітній член сім`ї у відповідності до ст.106 ЖК УРСР з приводу зміни договору найму житлового приміщення до ДК ЖЕП «Будівельник» не зверталась.

Таким чином відповідач вселилась у спірне жиле приміщення з порушенням встановленого законом порядку.

Тому відповідач просив суд виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення (а.с.58-63).

Ухвалою від 24 лютого 2023 року зустрічний позов Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» до ОСОБА_1 про виселення суд об`єднав в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» про визнання права на користування житловим приміщенням на законних підставах (а.с. 84).

Цією ж ухвалою суд перейшов до розгляду справи у загальному позовному провадженні.

Також відповідачем надано відзив на первісний позов ОСОБА_1 , у якому відповідач проти первісних позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач вселилась в спірне житло з порушенням вимог законодавства.

Наявність у позивачки статусу члена сім`ї ОСОБА_2 як основного наймача неприватизованої нею кімнати, відповідачем не оспорюється, і так надає їй право на користування вказаним житловим приміщенням шляхом звернення стосовно оформлення договору найму жилого приміщення з ДК ЖЕП «Будівельник».

Заперечення з боку ОСОБА_1 пропозицій щодо укладення оплатного договору найму дає ДК ЖЕП «Будівельник» право на захист свого інтересу.

Тому відповідач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права користування спірним житлом на законних підставах є такими, що не ґрунтуються на законодавстві та є не обґрунтованими, а зустрічні позовні вимоги про виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення є законними та підлягають задоволенню.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю (а.с. 80-82).

Позивач надала відзив на зустрічний позов, у якому не погодилась з доводами відповідача, викладеними у зустрічній позовній заяві.

Звернула увагу на те, що відповідачем у зустрічному позові не оспорюється а обставина, що ОСОБА_1 вселилась в гуртожиток як член сім`ї наймача ОСОБА_2 . Вона зареєстрована в гуртожитку з 21 липня 1999 року, і проживає у гуртожитку на теперішній час.

Також відповідач визнає, що наймачем квартири АДРЕСА_2 у гуртожитку на час вселення ОСОБА_1 була її матір ОСОБА_2 .

Реєстрація місця проживання позивача здійснювалась паспортною службою Міністерства внутрішніх справ України, а саме Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області.

Для реєстрації (прописки) місця проживання у 1999 році фізична особа повинна була звертатись до паспортної служби, заповнити форму А для прописки та надати усі необхідні документи для прописки, в тому числі згоду власника гуртожитку та згоду квартиронаймача.

Тільки на підставі цих документів проводилась реєстрація (прописка) місця проживання фізичної особи посадовими особами паспортної служби.

Надані для прописки документи залишились у паспортній службі, яка на даний час ліквідована.

Тому посилаючись на те, що у спірному житлі вона проживає на законних підставах, вселилася у житло правомірно, а підстави для її виселення відсутні, позивач просила суд її первісні позовні вимоги задовольнити, визнати за нею право користування на законних підставах кімнатою АДРЕСА_3 , а в задоволенні зустрічних позовних вимог про виселення відмовити (а.с. 88 99).

Ухвалою суду від 17 серпня 2023 року відмолено в задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Плеханова Ігоря Олександровича про зупинення провадження у справі.

Інші клопотання та заяви по суті справи сторони суду не подавали.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, уповноваживши адвоката Васильєву Л.М. представляти її інтереси в суді.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні первісні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити. В задоволенні зустрічних позовних вимог просила відмовити за їх безпідставністю.

Представник відповідача ДК ЖЕП «Будівельник», який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка в судове засідання належним чином повідомленого учасника справи, який суду не повідомив про причини неявки, не перешкоджає розгляду справи.

Тому суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з`явились.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши докази у справі, приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а в зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 21 липня 1999 року.

Вказана обставина підтверджується даними картки прописки Форми А, заведеної на ОСОБА_1 , даними поквартирної картки Форми Б, заведеної на кімнату 18 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 , а також паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 04 лютого 2016 року Київським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області на ім`я ОСОБА_1 (а.с.21, 22, 11-12).

З наведеної поквартирної картки Форми Б вбачається, що на час вселення ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_3 , наймачем житла була ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому ОСОБА_1 у вказану кімнату вселилася як член сім`ї наймача, а саме дочка, про що зазначено у вказаній по квартирній картці.

В подальшому ОСОБА_1 стала наймачем вказаної кімнати, про що внесені зміни до поквартирної картки.

Наведеним підтверджується, що до спірної кімнати позивач вселилась на законних підставах, оскільки у випадку безпідставного вселення реєстрація її місця проживання за вказаною адресою була неможлива.

Посилання відповідача у його заявах по суті справи на те, що не одержано позивачем ордер на вселення, а також що вона не укладала з відповідачем договору найму житла, суд відхиляє з огляду на наступне.

На час вселення позивача у спірну кімнату, спірні правовідносини щодо користування житловими приміщеннями у гуртожитках регулювалися Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. № 208 (надалі в тексті рішення Положення про гуртожитки № 208).

Згідно п. 4 Положення про гуртожитки № 208 Гуртожитки підрозділяються на два види:

для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках);

для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей).

Згідно пунктів 9 та 10 Положення про гуртожитки № 208 жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

З наведеного вбачається, що для вселення у кімнату АДРЕСА_3 попередній наймач ОСОБА_2 мала одержати ордер на вселення.

При цьому, правомірність вселення ОСОБА_2 у спірну кімнату не оспорюється жодною стороною та не є предметом розгляду у справі.

Згідно п. 17 Положення про гуртожитки № 208 громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення

своїх неповнолітніх дітей.

Вселення інших членів сім`ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім`ї громадянина, які проживають разом з ним.

Враховуючи, що місце проживання ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_3 зареєстровано у встановленому законом порядку, така реєстрація здійснювалась з відому та за згодою адміністрації гуртожитку, у якої на зберіганні перебувають зазначені поквартирні картки форми Б, картки прописки форми А, суд вважає доведеним правомірне на законних підставах вселення та проживання позивача у спірній кімнаті.

Та обставина, що не збереглися документи, які були підставою для вселення та реєстрації місця проживання позивача, не позбавляє її права користування житловим приміщенням та не є підставою для зміни або припинення правовідносин, які виникли після її вселення.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Частиною 1 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтею 310 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Дослідженими по справі доказами встановлено, що позивач ОСОБА_1 правомірно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Але оскільки документи, які були підставою для вселення та реєстрації місця проживання позивача у вказаній кімнаті не зберігся, іншим чином підтвердити користування даним житлом на правових підставах позивач можливості не має.

Доказів на спростування тієї обставини, що позивач на законних підставах користується наведеним житлом, відповідачем суду не надано.

Тому позовна вимога про визнання за ОСОБА_1 права на користування кімнатою АДРЕСА_3 на законних підставах підлягає до задоволення.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ДП ЖЕП «Будівельник» про виселення ОСОБА_1 з вказаної вище кімнати, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.47 Конституції України та ст.ст.1,9 ЖК України кожен громадянин має право на житло та на одержання в безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлових - будівельних кооперативів та гуртожитках. Ніхто не може бути виселений або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом та за рішенням суду.

Згідно п. 17 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 р. № 498, яке на даний час регулює спірні правовідносини, виселення з гуртожитків осіб, які проживають на умовах найму (оренди), здійснюється відповідно достатті 132Житлового кодексу Української РСР.

Статтею 132Житлового кодексу Української РСР передбачено підстави виселення з гуртожитків. При цьому підстави, з яких відповідач у зустрічних позовних вимогах просить виселити позивача, а саме та обставина, що після смерті основного квартиронаймача ОСОБА_2 не уклала з відповідачем договору найму, а також вона відмовляється укласти з відповідачем договір оренди житлового приміщення, вказана норма не містить.

В той же час судом визнано за ОСОБА_1 право на користування кімнатою АДРЕСА_3 на законних підставах.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про виселення позивача зі спірної кімнати, відповідач крім того не надав доказів того, що він є власником або балансоутримувачем гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 на даний час та що він має право вимагати виселення мешканців цього гуртожитку.

Так, згідно листа Управління майном Полтавської обласної ради від 28 жовтня 2002 року №1017/19-8/1388 майно, яке знаходиться на балансі житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області (обласної комунальної власності). Суб`єктом права комунальної власності від імені територіальних громад області виступає Полтавська обласна рада. Згідно додатку до вказано листа гуртожиток за адресою: АДРЕСА_4 належить до таких об`єктів обласної комунальної власності (а.с. 70-71).

Також встановлено, що в провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа №8/471-23/1 про визнання ДК ЖЕП «Будівельник» банкрутом, і постановою господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року ДК ЖЕП «Будівельник» оголошено банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру (а.с. 73-74).

Згідно ч. 7 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства у разі ліквідації підприємства-банкрута, зобов`язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об`єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об`єкти комунальної інфраструктури, ліквідатор передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що діяв на час оголошення відповідача банкрутом, також передбачав, що у разі ліквідації підприємства - банкрута, зобов`язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об`єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об`єкти комунальної інфраструктури, арбітражний керуючий (ліквідатор) передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об`єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законодавством (ч.13 ст. 41 Закону).

А згідно ч. 1 ст. 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, крім грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку умовного зберігання (ескроу) банкрута, об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, у комунальну власність відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Таким чином відповідачем не доведено наявності у нього права здійснювати управління вказаним гуртожитком за адресою: АДРЕСА_4 , та вимагати виселення мешканців такого гуртожитку.

Виходячи з наведених вище норм законодавства після оголошення його банкрутом по відношенню до об`єктів житлового фонду у ДК ЖЕП «Будівельник» зберігається лише повноваження передати такі об`єкти органу місцевого самоврядування.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

В задоволенні зустрічних позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні з позовом до суду судовий збір у розмірі 1073,60 грн. не сплатила на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Тому у зв`язку з задоволенням позову ОСОБА_1 з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

У зв`язку з відмовою в задоволенні зустрічних позовних вимог судові витрати ЖК ЖЕП «Будівельник» покладаються на нього та відшкодуванню йому не підлягають.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 доДержавного комунальногожитлово-експлуатаційногопідприємства «Будівельник»про визнанняправа накористування житловимприміщенням назаконних підставах задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на користування кімнатою АДРЕСА_3 на законних підставах.

В задоволенні зустрічного позову Державного комунальногожитлово-експлуатаційногопідприємства «Будівельник»до ОСОБА_1 про виселення відмовити.

Стягнути з Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» на користь держави судовий збір за розгляд справи судом у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , проживаюча: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ,

відповідач Державне комунальнежитлово-експлуатаційнепідприємство «Будівельник»,адреса: 36014, м. Полтава, а.с. 220, код ЄДРПОУ 01257609.

Повне судове рішення виготовлено 25 серпня 2023 року.

Головуючий О.А.Самсонова