Постанова

від 17.01.2024 по справі 552/317/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/317/23 Номер провадження 22-ц/814/723/24Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.

суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.,

за участю секретаря: Владімірова Р.В.,

розглянула увідкритому судовомузасіданні вм.Полтаві апеляційнускаргу Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» про визнання права користування житловим приміщенням на законних підставах та зустрічним позовом Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» до ОСОБА_1 про виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право користування кімнатою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 21.07.1999 р. постійно проживає у спірній кімнаті на підставі дозволу ДК ЖЕП «Будівельник» як член сім`ї своєї матері ОСОБА_2 .

Відповідач заперечує її право на проживання в кімнаті та намагається її виселити, направляючи вимогу про виселення, спонукаючи таким чином укласти договір оренди житлового приміщення строком на один рік з щомісячною оплатою за користування кімнатою у розмірі 2000 грн., зазначаючи при цьому, що в разі не укладання запропонованого договору вона буде виселена без надання іншого житла.

Вважає, що такі дії відповідача по не визнанню її законного права на проживання в кімнаті, пропозиції виселитися або укласти обтяжуючий для неї договір оренди, порушують її житлові права.

У лютому 2023 році ДК ЖЕП «Будівельник» звернулося до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 в якому просило виселити її з кімнати АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Вказувало, що 25.03.1995 року у квартирі АДРЕСА_1 було зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 21.07.1999 року у вказаній квартирі було зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 .

При цьому ДК ЖЕП «Будівельник» не надавав свій дозвіл на вселення ОСОБА_1 до квартири гуртожитку АДРЕСА_2 як члена сім`ї ОСОБА_2 .

Договір піднайму жилого приміщення між основним квартиронаймачем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на час її вселення у квартиру, реєстрації та протягом всього періоду проживання не укладався.

Після виписки 29.03.2000 р. основного квартиронаймача ОСОБА_2 , договір найму житлового приміщення з її донькою ОСОБА_1 не укладався, ордер на її ім`я не видавався, остання не зверталась до ЖЕП з питанням зміни договору найму житлового приміщення.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на користування кімнатою АДРЕСА_1 на законних підставах.

В задоволенні зустрічного позову Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» до ОСОБА_1 про виселення відмовлено.

Стягнуто з Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» на користь держави судовий збір за розгляд справи судом у розмірі 1073,60 грн.

Задоволення первісного позову обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 була вселена в спірну кватиру як член сім`ї наймача своєї матері, а в подальшому стала наймачем. При цьому позивач була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , що не могло відбутися без надання відповідного дозволу адміністрації гуртожитка. Відсутність у підприємства документів, які були підставою для вселення та реєстрації особи, внаслідок їх втрати, не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд дійшов висновку, що проживання позивача на достатній правовій підставі в спірній квартирі, є підставою вважати таке житло належним такій особі, а виселення є порушенням права на житло. Також суд зазначив про недоведеність у КП ЖЕП «Будівельник» права на здійснення ним управління гуртожитком, зважаючи на оголошення його банкрутом.

Не погодившись з даним судовим рішенням, ДК Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» оскаржило його в апеляційному порядку, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати рішення суду та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнити в повному обсязі їх зустрічні позовні вимоги.

Вказує, що відсутність укладеного між сторонами договору найму не створює правових підстав для користування спірним майном ОСОБА_1 , рішення стосовно вселення якої не приймалося, ордер на її вселення не видавався. Вважає, що позивачем було порушено порядок вселення у спірне житло, що є достатньою правовою підставою для її виселення без надання іншого житла.

Також вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність у підприємства права управління гуртожитком та вимагання виселення мешканців, оскільки незважаючи на процедуру банкрутства ДК ЖЕП «Будівельник» та передачу нерухомого майна підприємства у комунальну власність, останнє має виключне право на володіння, користування та розпорядження майном.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_1 з 21 липня 1999 року постійно проживає та зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_1 , що підтверджується даними картки прописки Форми А, заведеної на ОСОБА_1 , даними поквартирної картки Форми Б, заведеної на кімнату 18 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , а також паспортом громадянина на ім`я ОСОБА_1 з відміткою про її зареєстроване місце проживання.

Аналізуючи вказані докази, суд першої інстанції встановив, що на час вселення позивача до спірної кімнати, наймачем останньої була її мати ОСОБА_2 , як про це вказано в поквартирній картці ОСОБА_3 , а відтак вона вселилась як член сім`ї наймача, на ім`я якого згідно до діючого на той час законодавства була заведена поквартирна картка.

Після виселення наймача ОСОБА_2 з вказаної кімнати, її донька ОСОБА_1 стала її наймачем, про що були внесені зміни до поквартирної картки.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що остання була вселена та зареєстрована в спірну кімнату на достатніх правових підставах як член сім`ї наймача, про що свідчать первинні документи поквартирного обліку, а відсутність у підприємства на даний час документів, які першочергово слугували підставою для вселення та реєстрації особи, не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 її законного права користуватись вказаним житлом.

Одночасно, суд дійшов висновку про необггрунтованість зустрічних вимог ДП ЖЕП «Будівельник» про виселення ОСОБА_1 з огляду на правомірність її проживання в спірній кімнаті гуртожитку.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Статтею 310 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну.

Частиною 1 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Так, суд першої інстанції вірно зазначив, що спірні правовідносини щодо користування житловими приміщеннями у гуртожитках регулювалися Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. № 208 (надалі в тексті рішення Положення про гуртожитки № 208).

Умовами вказаного положення про гуртожитки було передбачено, що жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу, на підставі якого громадянинові видається спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Сторонами по справі не заперечується правомірність вселення матері позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , яка була наймачем спірної кімнати, про що свідчать дані поквартирного обліку.

Згідно до даних паспорту ОСОБА_1 , остання зареєстрована з 21.07.1999 за адресою АДРЕСА_4 .

Прийнявши до уваги дані обставини, суд вірно зазначив, що наявність прописки (реєстрації) позивача в гуртожитку з часу її вселення в 1999 р., підтверджує факт її правомірного вселення, в іншому випадку така б реєстрація була б неможлива та слугувала підставою для її оспорювання адміністрацією підприємства в передбаченому законом порядку.

Твердження відповідача про те, що на підприємстві відсутні на даний час документи, в тому числі і ордер, який слугував єдиною підставою для вселення позивача, не може розцінюватись як обставина, яка виключає правомірність вселення останньої в спірну кімнату.

В даному випадку питання належного зберігання первинних документів на вселення, в тому числі і ордеру, покладаються на адміністрацію, на порядок зберігання таких документів мешканці гуртожитку ніяким чином впливати не можуть і від них не залежить добросовісність виконання власником (розпорядником) майна обов`язку по їх належному обліку та зберіганню.

Будь-яких доказів того, що позивач неправомірно вселилась до кімнати в гуртожитку як член сім`ї наймача відповідач по справі не надав, мотивувавши свої заперечення лише посиланням на відсутність в нього документів на її вселення.

За вказаних обставин, суд першої інстанції вірно визначившись з характером спірних правовідносин та здійснивши оцінку зібраних по справі доказів у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову.

Встановивши правомірність проживання ОСОБА_1 , в кімнаті і АДРЕСА_1 , суд першої інстанції вмотивовано залишив без задоволення зустрічні позовні вимоги про її виселення.

Так, відповідно до ст.47 Конституції України та ст.ст.1,9 ЖК України кожен громадянин має право на житло та на одержання в безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлових - будівельних кооперативів та гуртожитках. Ніхто не може бути виселений або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом та за рішенням суду.

Згідно п. 17 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 р. № 498, яке на даний час регулює спірні правовідносини, виселення з гуртожитків осіб, які проживають на умовах найму (оренди), здійснюється відповідно до статті 132Житлового кодексу Української РСР.

Статтею 132 Житлового кодексу Української РСР передбачено підстави виселення з гуртожитків, а саме:

сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню,

і нших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину,

осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених устатті 125цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення,

осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом.

Звертаючись до суду з позовом про виселення, ДК ЖЕП «Будівельник» як на підставу виселення ОСОБА_1 посилається на відсутність правових підстав її проживання в гуртожитку, стверджуючи, що рішення про вселення не приймалося, ордер не видавався, договір найму не укладався.

Зазначені підприємством підстави для виселення не ґрунтуються на вимогах як статті 132 ЖК УРСР, так і Примірного положення про користування гуртожитками.

Крім того, звертає на себе увагу та обставина, шо вважаючи позивача особою, яка без правових підстав проживає в гуртожитку і підлягає виселенню, відповідач не звертався до суду з вимогами про її виселення, починаючи з 1999 року і користався своїм правом на судовий захист шляхом пред`явлення зустрічного позову лише в 2023 році.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що останні вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять вказівки на обставини, які б свідчили про їх помилковість.

Твердження апелянта про те, що позивач самоуправно, без ордеру вселилась до кімнати, чим порушила порядок вселення, що є підставою для її виселення без надання іншого жилого приміщення, не заслуговують на увагу та спростовуються іншими зібраними по справі доказами, в тому числі і картками поквартирного обліку, веденням яких займалось само підприємство.

Крім того, навіть сама по собі відсутність ордеру на вселення ОСОБА_1 на чому наголошує апелянт в даному випадку не є вирішальною для спору обставиною, оскільки позивач була вселена в кімнату до матері як член сім`ї наймача, на що ордер не був потрібний, а достатньо було лише згоди адміністрації гуртожитку, наявність якої доводиться подальшим оформленням відповідних карток форми А та Б., ведення яких відноситься до компетенції адміністрації гуртожитку.

Крім того, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відсутність у відповідача документів, на підставі яких ОСОБА_1 була вселена та зареєстрована у спірному житлі - не може розцінюватись як підстава для її виселення та погіршення її житлових прав в світлі положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, ч.1 п. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено29 січня 2024 року.

Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко О. В. Прядкіна