Постанова

від 07.09.2023 по справі 911/1171/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1171/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.

та представників

Позивача: Сидоренко Ю.В.

Відповідача : Крищук Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомакси"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023

(головуючий - Чорногуз М.Г., судді - Мальченко А.О., Агрикова О.В.)

та рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2023

(суддя - Черногуз А.Ф.)

у справі №911/1171/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "СВ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомакси"

про стягнення 5 129 483,09 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "СВ" (далі - ТОВ"СВ", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомакси" (далі - ТОВ"Промомакси", відповідач) про стягнення 1.989.328,84 грн дебіторської заборгованості, 2904418,88 грн штрафних санкцій, 211863,43 грн інфляційного збільшення, 23871,94 грн трьох відсотків річних.

2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, згідно договору поставки № 511 від 01.05.2021.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 17.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1.530.336,95 грн основного боргу за договором поставки, 211.863,43 грн інфляційних втрат, 22.024,04 грн відсотків річних, 206.923, 82 грн пені та судовий збір.

4. Судові рішення мотивовано тим, що між сторонами виникли правовідносини поставки товару, відповідно до договору поставки від 01.05.2021. Позивачем здійснювалась поставка товару відповідачу за видатковими накладними, відповідачем отриманий товар оплачено не у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 1.530.336,95 грн, яка належить до стягнення з відповідача. Зважаючи на заборгованість з оплати отриманого товару, наявні підстави для нарахування інфляційних втрат, відсотків річних та пені. Виконавши перевірку нарахованих позивачем складових заборгованості, суд встановив, що розмір інфляційних втрат позивачем розраховано вірно, тоді як суму відсотків річних та пені визначено позивачем невірно, отже, суд виконавши перерахунок, за кожною поставкою окремо, встановив, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення 211.863,43 грн інфляційних втрат, 206.923,82 грн пені та 22.024, 04 грн відсотків річних.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові.

6. У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про часткове задоволення позову не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18.

7. Крім того, скаржник вважає, що суди зробили помилковий висновок про те, що договір поставки вважається укладеним з моменту підписання повного тексту. У зв?язку з чим, скаржник посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 207-208, 638, 639, 640-641 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, щодо того з якого моменту вважається укладеним договір поставки, зміст якого зафіксований на кількох документах, та ст.ст. 655, 662, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 265, 266 Господарського кодексу України щодо того, які правові наслідки для прав і обов`язків сторін має неузгодження між сторонами специфікації до договору поставки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів і вимог касаційної скарги відповідача та вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

9. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.05.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупцем), було укладено договір поставки № 511 (далі - договір поставки). Згідно пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором продукцію у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.

10. Найменування товару, його асортимент та ціна, відповідно до пункту 1.2 договору поставки, визначається специфікацією (додаток №1), що є його невід`ємною частиною.

11. Приймання товару, відповідно до положень пункту 4.2 договору поставки здійснюється уповноваженим представником покупця. Постачальник при передачі товару має надавати продавцю пакет документів, передбачений пунктом 2.11 та 3.3 договору (видаткова накладна, документи, що посвідчують якість товару тощо).

12. Водночас, пунктом 4.4 договору поставки встановлено, що підписання накладної та одержання всіх необхідних документів на товар не обмежує покупця у праві на заявлення постачальнику претензій щодо невідповідності поставленого товару умовам цього договору. За покупцем також закріплено право повернути товар або відмовитися від його прийняття у випадках перелічених у пункті 4.14.

13. Пунктом 5.6 договору поставки визначено, що загальна сума цього договору обумовлюється сумами зазначеними у накладних, що були поставлені протягом строку дії договору з урахуванням коригувань вартості повернутих, неякісних, неналежних товарів. Оплата поставленого товару здійснюється протягом 35 календарних днів з дати поставки, вказано у пункті 5.5 договору поставки.

14. Відповідно до пункту 9.1 договір поставки вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріпленням печатками сторін та діє до 31.12.2021. Пунктом 9.2 визначено також, що якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити його дію він вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах. Пунктом 9.3 узгоджено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

15. Додатковою угодою № 1 сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2022, виклавши пункт 9.1 в новій редакції.

16. На підтвердження факту поставок за договором позивачем подано до суду видаткові накладні та товарно-транспортні накладні. Основний розрахунок стану заборгованості відповідача перед позивачем відображений у оборотно-сальдових відомостях, за періоди з травня 2021 року по грудень 2021 року та з січня 2022 по травень 2022 року. Крім того, суду надано виписки по рахунку у АТ "Прокредит Банк" від 23.06.2022 для дослідження оплат за договором,

17. У відзиві відповідач заперечував позовні вимоги, посилаючись на непідписання сторонами специфікації до договору. Разом з цим, згідно наданих відповідачем доказів до відзиву, відповідач фактично визнав обставину здійснення позивачем, в період з 24.05.2021 по 24.01.2022, поставки товару відповідачу на суму 7.589.328,84 грн, а також обставину здійснення відповідачем оплат за поставлений товар на суму 5.900.000,00 грн.

18. Відповідачем не надано жодних доказів, які б суперечили доказам, що подані позивачем, не долучено доказів, які б спростовували факт поставки товару в іншому, меншому ніж зазначено в позові обсязі. Також відповідач не повідомляв суд, що він у порядку пункту 4.4 договору поставки заявляв будь-які претензії до позивача щодо поставленого товару. До суду не подано інших укладених між сторонами договорів з приводу поставки, тож правовідносини між сторонами регулюються договором № 511.

19. Отже, з урахуванням наданих відповідачем квитанцій про оплату (проведених після подання позову) здійснено перевірку розрахунку розміру різниці поставлених та оплачених товарів. За наслідками перевірки, суд встановив, що розмір дебіторської заборгованості за договором № 511 на день прийняття рішення становить 1.530.336,95 грн. З урахуванням положень ст.ст. 509, 525, 526, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України, суд задовольнив позов у вказаній частині основної заборгованості за договором поставки.

20. Крім того, судом першої інстанції, з урахуванням положень ст.ст. 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, виконано перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, відсотків річних та пені, та встановлено, що інфляційні втрати позивачем розраховано вірно, а тому заявлена сума інфляційних втрат підлягає задоволенню, щодо розміру пені та відсотків річних, суд встановивши, що позивачем неправильно розраховано вказані складові заборгованості, та виконавши правильний розрахунок, з урахуванням кожної окремої поставки товару, зазначив, що розмір відсотків річних складає 22.024,04 грн, пені 206.923,82 грн, які належить стягнути з відповідача.

Позиція Верховного Суду

21. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження в частині підстав касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити, в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно залишити без задоволення, зважаючи на таке.

22. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

24. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

25. Як вказувалось, предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки товару.

26. Скаржник звертаючись до Суду з касаційною скаргою посилався на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначав, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про часткове задоволення позову не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18.

27. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

28. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

29. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

30. Водночас колегія суддів враховує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

31. При цьому, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

32. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

33. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

34. Проаналізувавши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у пункту 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що наведену скаржником у касаційній скарзі постанову Верховного Суду прийнято у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається Судом.

35. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18, предметом розгляду у справі були вимоги про стягнення заборгованості з оплати поставленого товару. Суд першої інстанції відмовив у позові. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та позов задовольнив частково. Апеляційним судом встановлено, що 14.11.2012 сторонами укладено договір поставки товару, в цей же день сторонами було підписано специфікацію, разом з цим, товар поставлено за накладною від 30.01.2018, товар прийнято покупцем. Отже, апеляційний суд встановив, що поставка була здійснена поза межами договору поставки №14/11/12-П від 14.11.2012, оскільки сторонами цього договору було узгоджено лише одну специфікацію №1 від 14.11.2012, в якій було визначено інший асортимент, кількість та вартість товару, ніж у накладній на поставку товару, разом з цим, відповідач не розрахувався за отриманий товар, таким чином апеляційний суд встановив наявність підстав для стягнення заборгованості та 3% річних. Разом з цим, враховуючи, що між сторонами у спірних правовідносинах не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання відповідачем у вигляді штрафних санкцій та/або пені за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати боргу за поставлений товар, апеляційний суд встановив відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій.

Суд касаційної інстанції переглядаючи судові рішення у справі № 904/2158/18 погодився з такими висновками апеляційного суду.

36. У справі, що зараз розглядається Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка товару відбувалась у межах укладеного сторонами договору поставки № 511, з урахуванням продовження строку дії договору додатковою угодою № 1. При цьому суди оцінивши, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 76-79, 81, 86 ГПК України, подані сторонами докази та заперечення щодо обставин поставки товару, встановили поставку товару за договором, отримання її відповідачем та часткову оплату товару. Отже, суди обґрунтовано встановили наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення заборгованості з урахування інфляційних втрат, відсотків річних та пені.

37. Таким чином, проаналізувавши зміст судових рішень у справі № 904/2158/19, касаційний суд вважає, що неврахування судами правових висновків, викладених у вказаній постанові, не може бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки ця справа не є подібною до справи, що зараз розглядається Верховним Судом, зважаючи, що судові рішення у справах прийнято за різних обставин справи та поданих на їх підтвердження доказів, тобто вказані справи не є подібними за змістовним критерієм.

38. Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

39. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу зазначає про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ"Промомакси" в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

40. Крім того, у касаційній скарзі скаржник також посилається на п. 3 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу касаційного перегляду судового рішення.

41. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

42. Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питання застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального або процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також, обґрунтувати необхідність застосування такої норми та вказати, як на думку скаржника вказана норма підлягає застосуванню.

43. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на помилковість висновків судів про те, що договір поставки вважається укладеним з моменту підписання повного тексту. У зв?язку з чим, скаржник посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 207-208, 638, 639, 640-641 ЦК України та ст. 180 ГК України, щодо того з якого моменту вважається укладеним договір поставки, зміст якого зафіксований на кількох документах, та ст.ст. 655, 662, 712 ЦК України та ст.ст. 265, 266 ГК України щодо того, які правові наслідки для прав і обов`язків сторін має неузгодження між сторонами специфікації до договору поставки.

44. Як зазначалось суди оцінивши докази подані сторонами, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74,76, 77, 78, 80, 86 ГПК України, положень ст. 207, 208, 509, 526, 530, 629, 712 ЦК України, встановили, що між сторонами було підписано договір поставки, в якому погоджено всі істотні умови необхідні для цього договору, договір в наступному пролонговано. В договорі сторонами погоджено, що предметом договору є поставка позивачем продукції відповідачу. Пунктом 4.2 договору визначено документи які передаються з товаром, зокрема це є видаткові накладні. Крім того, п. 5 .6 договору, сторонами погоджено, що загальна сума цього договору обумовлюється сумами зазначеними у накладних, що були підписані протягом строку дії договору.

45. Водночас, суди попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів видаткових накладних, товаро-траспортних накладних та оборотно - сальдових відомостей, які містять всі необхідні реквізити для таких документів, зокрема щодо назви товару, кількості, та ціни, встановили поставку товару. Подані позивачем документи підписано відповідачем, при цьому, відповідач не заперечує отримання товару та частково оплатив його вартість.

46. Отже, Суд вважає, безпідставним посилання скаржника на те, що суди помилково встановили, що договір поставки вважається укладеним з моменту підписання сторонами. При цьому не підписання сторонами специфікації до договору не свідчить про відсутність зобов`язань у відповідача з оплати отриманого товару, оскільки умовами погодженого сторонами договору, зокрема, визначено можливість передачі товару за видатковими накладними.

47. З урахуванням зазначеного, касаційний суд констатує, що судами попередніх інстанцій правильно застосовані положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки товару, оскільки суди обґрунтовано встановили обставини щодо укладення сторонами договору поставки, та відповідно момент виникнення між сторонами зобов`язань, отже, колегія суддів зазначає, що підстав для викладення правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права немає.

48. Зважаючи на те, що судами встановлено обставини поставки товару за договором, який отримано відповідачем та оплачено частково, внаслідок чого виникла заборгованість з оплати товару по договору, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості по оплаті товару з рахуванням інфляційних втрат, відсотків річних та пені, зважаючи на положення ст.ст. 549, 610, 612, 625 ЦК України.

49. Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

50. Відповідно до частин 1,3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

51. Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

52. Згідно із статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

53. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

54. Верховний Суд наголошує, що у справі, яка розглядається Судом, суди попередніх інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких у силу приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, як передбачено ст.ст. 73-80, 86, 300 ГПК України.

55. Крім того касаційний суд зазначає, що доводи касаційної скарги, фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

56. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, вважає, що касаційне провадження в частині підстав касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити, в частині підстав касаційного оскарження судових рішень передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скарга є необґрунтованою, отже рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

58. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 ГПК України).

59. Враховуючи викладене, касаційне провадження з підстави касаційного оскарження передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, в частині підстави касаційного оскарження передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2023, необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

60. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомакси" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2023 у справі №911/1171/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомакси" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2023 у справі №911/1171/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2023 у справі №911/1171/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

Н.М. Губенко