Рішення

від 05.09.2023 по справі 752/10037/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.09.2023Справа № 752/10037/18За позовом Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих"

до ОСОБА_1

про зобов`язання повернути орендоване майно та про стягнення 111 613,10 грн,

за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих"

про визнання договору неукладеним та стягнення 12 009, 00 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом: Вінковський О.Р. ;

від відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , Загорняк Н.Б ;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2018 року Підприємство об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі -відповідач), в якому просило зобов`язати відповідача звільнити і повернути раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і передати його позивачу, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в розмірі 5 147,10 грн та неустойку, нараховану відповідно до статті 785 ЦК України в розмірі 82 353,60 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.759, 760, 762, 763, 765, 785 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором оренди нежилого приміщення №08 від 22.03.2017, в частині повної і своєчасної сплати орендних платежів та повернення орендованого майна.

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 18.12.2020 в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 22.06.2022 апеляційну скаргу ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС» задовольнив частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18.12.2020 скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_1 звільнити приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 90,3 кв. м, (млин) та передати його орендодавцю ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС». Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС» 51 471,00 грн неустойки за порушення умов договору та 8 810,00 грн судового збору.

Верховний Суд постановою від 02.11.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18.12.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 22.06.2022 скасував. Провадження в справі закрив, повідомив позивача про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2022 справу №752/10037/18 передано до Господарського суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

22.12.2022 Господарським судом міста Києва отримано справу №752/10037/18.

З дотриманням приписів ст.32 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, за результатом розподілу автоматизованої системи документообігу Господарського суду міста Києва для розгляду справи № визначено суддю Карабань Я.А. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2022).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 прийнято справу №752/10037/18 до свого провадження, відкрито провадження в справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 25.01.2023.

16.01.2023 від відповідача надійшов відзив на позов у якому остання заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, зокрема, зазначає, що нею не отримувалося та не використовувалось приміщення для потреб в господарській діяльності. В поданому відзиві заявлено клопотання про поновлення строку на його подання.

Також 16.01.2023 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до Підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих» про визнання договору оренди від 22.03.2017 неукладеним та стягнення суми грошових коштів у розмірі 12 009, 00 грн. Одночасно, ОСОБА_1 просила суд поновити строк на подання зустрічного позову.

Зустрічні позовні вимоги, з посиланням на ст.638, 640, 760, 793, 795, 1212 Цивільного кодексу України, ст.58, 128, 173-180, 283-284 Господарського кодексу України, мотивовані тим, що підприємницька діяльністю ФОП Бурменко Л.В. була припинена 23.02.2017, а тому вона не могла укладати 22.03.2017 договір оренди нежилого приміщення №8 від 22.03.2017 для використання приміщення в господарській діяльності, а тому вважає, що вказаний договір є неукладеним, а грошові кошти, які сплачені орендодавцю на його підставі є помилково сплаченими, а тому мають бути стягнуті з останнього, як безпідставно набуті.

Крім цього, разом з зустрічним позовом ОСОБА_1 подано клопотання про звільнення її від сплати судового збору в загальному розмірі 5 368, 00 грн, з посиланням на тяжке матеріальне становище.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору в сумі 5 368, 00 грн за подання зустрічного позову в справі №752/10037/18, прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_1 (надалі - відповідач за первісним/позивач за зустрічним позовом) до Підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» (надалі - позивач за первісним/відповідач за зустрічним позовом) про визнання договору неукладеним та стягнення 12 009, 00 грн. Також судом було встановлено, що відповідачем подано зустрічний позов у межах встановленого судом строку, а тому підстави для поновлення строку на його подання відсутні.

У підготовче засідання 25.01.2023 з`явився представник відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом, представник позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом в засідання не з`явився, про дату та час проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 відкладено підготовче засідання на 22.02.2023.

У підготовче засідання 22.02.2023 з`явилися представники сторін та надали пояснення по справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 21.03.2023.

16.03.2023 від відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом на виконання вимог ухвали суду надійшли пояснення та список переліку майна. Також останньою подано клопотання про виклик свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

17.03.2023 від представника позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом на виконання вимог ухвали суду надійшли письмові пояснення, в яких міститься заява про збільшення первісних позовних вимог, а саме останній просить суд: зобов`язати відповідача звільнити і повернути йому раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: проспект Лобановського, 115 (2-й поверх млина (будинок 111) літ Б) у місті Києві та стягнути з відповідача 5 147,10 грн заборгованості з орендної плати і 102 942, 00 грн неустойки.

21.03.2023 від відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з істотним погіршенням стану здоров`я, що унеможливлює особисту присутність останньої в підготовчому засіданні.

У підготовче засідання 21.03.2023 з`явився представник позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом, відповідач за первісним/позивач за зустрічним позовом чи його представник у засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Суд, із урахуванням думки представника позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом, протокольними ухвалами відмовив відповідачу за первісним/позивачу за зустрічним позовом у задоволені клопотань про виклик свідків, прийняв до розгляду заяву позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом про збільшення позовних вимог та продовжив розгляд справи з її урахуванням. Також суд протокольною ухвалою відмовив у задоволені клопотання відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.05.2023.

01.05.2023 від представника позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом надійшла заява про застосування строку позовної давності за зустрічним позовом.

У судове засідання 02.05.2023 з`явились сторони. В засіданні представник відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом заявила усне клопотання про надання їй часу для надання відповіді на заяву позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом про застосування строку позовної давності за зустрічним позовом, у задоволені якого суд протокольною ухвалою відмовив. Протокольною ухвалою судове засідання відкладено на 31.05.2023.

31.05.2023 від представника позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 31.05.2023 з`явились сторони. Суд прокольною ухвалою повернувся на стадію підготовчого провадження, ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 підготовче засідання відкладено на 20.06.2023 та витребувано докази, в порядку ст. 74 ГПК України.

У підготовче засідання 20.06.2023 з`явилися сторони, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 підготовче засідання відкладено на 18.07.2023 та повторно витребувано докази, в порядку ст. 74 ГПК України.

20.06.2023 від позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання ухвали суду.

10.07.2023 від Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" надійшла витребувана судом інформація.

У підготовче засідання 18.07.2023 з`явились сторони, враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, учасниками справи було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.09.2023.

У судовому засіданні 05.09.2023 представник позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним підтримав позовні вимоги за первісним позовом та заперечував проти задоволення зустрічного позову в повному обсязі, відповідач за первісним/позивач за зустрічним позовом та її представник заперечували проти задоволення первісного позову, зустрічний позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.

У судовому засіданні 05.09.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно свідоцтва про право власності від 05.11.2010 Українському товариству сліпих, яке є засновником Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих" (позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом), належать на праві власності нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, проспект Червонозоряний, 115 (на теперішній час проспект Валерія Лобановського). Вказане свідоцтво видано Українському товариству сліпих на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 у справі №16/67.

Згідно акту передачі основних засобів (будівель та споруд) від 03.01.2017 Українське товариство сліпих (УТОС) передало позивачу за первісним/відповідачу за зустрічним позовом в господарське відання основні засоби (будівлі та споруди) для виконання основних статутних завдань, зокрема, згідно додатку №1 до зазначеного акту, будинок 111 (млин) літ. Б, що знаходиться за адресою: м.Київ, пр-т Червонозоряний, 115.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Згідно з ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

За змістом частин 1, 2 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Враховуючи зазначене будинок (млин) літ. Б, що знаходиться за адресою: м.Київ, пр-т Червонозоряний, 115, закріплений за позивачем за первісним/відповідачем за зустрічним позовом на праві господарського відання, а тому останній має право користуватися і розпоряджатися майном, закріпленим за ним власником.

22.03.2017 між Київським учбово-виробничим підприємством №1 УТОС (орендодавець, позивач за первісним/відповідач за зустрічним позовом) та Бурменко Л.В. (орендар, позивач за зустрічним/відповідач за первісним позовом) було укладено договір № 08 оренди нежилого приміщення (надалі - договір), відповідно до якого орендодавець надає послуги з оренди приміщення, а орендар приймає у тимчасове строкове платне користування приміщення згідно приймально-здавального акту за адресою: м.Київ, проспект Червонозоряний, 115 (на теперішній час проспект Валерія Лобановського), УВП № 1 УТОС, загальною площею приміщення 90,3 кв.м, приміщення під склад площею 90,3 кв.м (3-й поверх млина) (п.п.1.1., 1.2. договору).

Відповідно до п.3.1. договору оренди приміщення та майно, що орендуються, передаються орендодавцем та приймаються орендарем протягом 3-х днів з моменту укладання цього договору.

Протягом строку, визначеного в п.3.1. договору орендодавець повинен звільнити приміщення, що орендується та підготувати його до передачі орендарю (п.3.2. договору).

Передача приміщення і майна, що орендується, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в оренду (п.3.3. договору).

Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що строк дії договору встановлюється з 01.03.2017 по 31.12.2017.

Відповідно до п.4.2. договору орендар має право розірвати договір, попередивши орендодавця за 1 місяць до передбаченого розірвання договору, при цьому сплачена наперед орендна плата орендарю не повертається.

Згідно із п.п.5.1., 5.2. договору розмір орендної плати за 1 кв.м складає: приміщення під склад площею 90,3 кв.м - 19 грн, (3-й поверх млина). Всього: 1 715,70 грн на місяць. Орендна плата сплачується щомісячно до 5-го числа поточного місяця авансом на розрахунковий рахунок орендодавця.

Відповідно до п.п.8.1, 8.2. договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується протягом 3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі. Орендар зобов`язаний виїхати з приміщення, що орендується та підготувати його до передачі орендодавцю.

У пункті 8.5. договору сторони погодили, що після закінчення строку дії договору оренди усі невіддільні від приміщення поліпшення, зроблені орендарем, переходять у власність орендодавця безкоштовно.

Крім цього, 01.03.2017 сторонами підписано приймально-здавальний акт, який є невід`ємною частиною договору оренди, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає приміщення в оренду згідно переліку: знаходиться: ІІ поверх (мельниця), склад, площа 90,3 кв.м.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги за первісним позовом, позивач зазначає, що орендар, у порушення умов вказаного договору, допустив прострочення виконання договірних зобов`язань в частині повної і своєчасної сплати орендних платежів та повернення орендованого майна, з огляду на що позивач за первісним позовом просить суд: зобов`язати відповідача за первісним позовом звільнити і повернути йому раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: проспект Лобановського, 115 (2-й поверх млина (будинок 111) літ Б) у місті Києві та стягнути 5 147,10 грн заборгованості з орендної плати за період з жовтня по грудень 2017 року і 102 942, 00 грн неустойки за період з 04.01.2018 по 03.07.2020.

Відповідач за первісним/позивач за зустрічним позовом, заперечує проти первісного позову та заявляє зустрічний позов, у якому просить суд про визнати договір оренди від 22.03.2017 неукладеним та стягнути суму грошових коштів у розмірі 12 009, 00 грн. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що підприємницька діяльністю ФОП Бурменко Л.В. була припинена 23.02.2017, а тому вона не могла укладати 22.03.2017 договір оренди нежилого приміщення для використання його в господарській діяльності, а тому вважає, що вказаний договір є неукладеним, а грошові кошти, які перераховані орендодавцю на його підставі є помилково перерахованими та мають бути стягнуті з останнього, як безпідставно набуті.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За своєю правовою природою договір від 22.03.2017 є договором оренди до якого застосовуються положення Цивільного кодексу України про договір найму.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання.

Договір оренди є одним з видів зобов`язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов`язального права та майнового найму.

Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов`язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Приймаючи до уваги предмет та підстави первісного та зустрічного позову, заперечення учасників справи, суд вважає за необхідне в першу чергу розглянути зустрічний позов у частині визнання договору оренди від 22.03.2017 неукладеним.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2019 року у справі №907/804/17 викладено правовий висновок про те, що по суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом відсутності факту укладення договору може мати місце лише під час розгляду іншого спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) також зроблено висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав.

Невідповідність обраного позивачем способу захисту права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є самостійною підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені правові позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовна вимога зустрічного позову про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 22.03.2017 неукладеним не підлягає задоволенню.

Разом з тим, питання щодо укладеності чи неукладеності договору оренди має бути досліджене судом при розгляді первісного позову в частині стягнення заборгованості на підставі вказаного договору та зустрічного позову в частині стягнення суми безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 12 009, 00 грн.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як установлено судом вище 22.03.2017 між Київським учбово-виробничим підприємством №1 УТОС (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) підписано договір № 08 оренди нежилого приміщення, відповідно до якого орендодавець надає послуги з оренди приміщення, а орендар приймає у тимчасове строкове платне користування приміщення згідно приймально-здавального акту за адресою: м. Київ, проспект Червонозоряний, 115 (на теперішній час проспект Валерія Лобановського), УВП № 1 УТОС, загальною площею приміщення 90,3 кв.м, приміщення під склад площею 90,3 кв.(3-й поверх млина) (п.п.1.1., 1.2. договору).

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Доказів визнання договору оренди від 22.03.2017 недійсним матеріали справи не містять.

Так, заперечуючи проти позову ОСОБА_1 вказує, що нею не отримувалося та не використовувалось приміщення для потреб у господарській діяльності, оскільки господарська діяльність нею припинена 23.02.2017, а також вказує, що сторонами не підписано акт здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в оренду згідно з п.3.3. договору.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи 01.03.2017 сторонами підписано приймально-здавальний акт, який є невід`ємною частиною договору оренди, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає приміщення в оренду згідно переліку: знаходиться: ІІ поверх (мельниця), склад, площа 90,3 кв.м.

У пункті 4.1. договору сторонами визначено, що строк дії договору встановлюється з 01.03.2017 по 31.12.2017.

Згідно із ч.ч.2 та 3 ст.631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

При цьому, що стосується заперечень відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом відносно площі приміщення та поверху на якому воно знаходиться, суд зазначає таке.

Так, з матеріалів справи відомо, що між ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС» та ФОП Бурменко Л. В. неодноразово укладалися договори оренди спірного приміщення, зокрема, 23.12.2015 між сторонами був укладений договір № 34 оренди нежитлового приміщення загальною площею 90,3 кв.м: приміщення під виробництво площею 10,3 кв.м і приміщення під склад площею 80 кв.м, строк дії договору до 31.12.2016, а 01.01.2016 був підписаний приймально-здавальний акт, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла в оренду майно на ІІ поверсі (мельниця), виробництво 10,3 кв.м та склад 80, 0 кв.м, тобто загальною площею 90, 3 кв.м.

Листом від 01.03.2017 за вх.№18 ФОП Бурменко Л. В. попросила розірвати договір оренди від 23.12.2015, ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС» листом від 06.03.2017 повідомив орендаря, що зазначений договір розірваний 28.12.2017.

Також у матеріалах справи наявний лист ОСОБА_1 про укладення нового договору оренди спірного нежитлового приміщення саме площею 90,3 кв.м. з 01.03.2017 (т.1., а.с.171).

Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 18.05.2021 на ім`я в.о. директора Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" ОСОБА_6 (т.3., а.с.153) в якій остання, зокрема, вказує, що орендує приміщення саме на другому поверсі з 2006 року.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що передавалось в оренду нерухоме майно (приміщення) саме загальною площею 90, 3 кв.м та на другому поверсі, а в договорі оренди від 22.03.2017 зроблено технічну помилку та вказано третій поверх.

Також відповідно до акту звірки взаєморозрахунків позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом (орендодавець) та відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом (орендар) за період з 01.03.2017 по 31.12.2017 орендну плату орендар почала сплачувати 17.03.2017, незважаючи на те, що договір оренди сторони підписали лише 22.03.2017.

Встановлені обставини дають суду можливість дійти висновку про те, що ОСОБА_1 виконувала умови укладеного між сторонами договору ще до його підписання, а внесення орендної плати відповідачем в обумовленій договором сумі свідчить про дійсність укладеного договору між сторонами, умови якого сторонами фактично виконувалися.

Одночасно, суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що у постанові від 23.06.2022 по справі №917/1951/19 Верховний Суд зазначив, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

З урахуванням вказаних вимог закону, суд вважає доведеним укладення між сторонами 22.03.2017 договору оренди, а факт передачі орендодавцем орендарю приміщення за цим договором підтверджується приймально-здавальним актом від 01.03.2017, відповідно до якого Київське УВП № 1 УТОС передало ФОП Бурменко Л.В. в оренду приміщення, площею 90,3 кв.м. для використання під склад, незважаючи на те, що даний акт підписаний був до укладання сторонами договору оренди №08. Факт оренди в позивача за первісним позовом приміщення під свої особисті потреби для ведення бізнесу (паралельно працюючи в УВП №1 УТОС) Бурменко Л.В. не заперечувала. При цьому суд зазначає, що припинення відповідачем за первісним позовом господарської діяльності, як фізичною особою підприємцем не спростовує факту отримання нею приміщення в оренду та факту його використання.

Крім того, суд наголошує, що фактичне передання спірного приміщення до укладення договору не суперечить ні вимогам чинного законодавства, ні умовам укладено договору оренди.

Також суд звертає увагу на те, що відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позов, спочатку вказує, що взагалі не отримувала приміщення в оренду, то зазначає, що використовувала інше приміщення, потім вказує, що в неї відсутній доступ до орендованого з 2006 року нею приміщення та вона не може забрати власні речі, пізніше (в 2021 році ) забороняє позивачу за первісним/відповідачу за зустрічним позовом демонтувати замки, заходити в орендоване нею приміщення на другому поверсі та вивозити з нього майно (т.3., а.с.153). Тобто відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позов повідомляє суду суперечливу між собою інформацію.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" (постанови Верховного Суду в справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).

У даному випадку відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позов поводить себе суперечливо та таким шляхом намагається уникнути сплати заборгованості з оренди за майно, яке вона використовувала.

Крім того, судом встановлено, що укладений між сторонами договір оренди є оплатним, що сторони обумовили розділом 5 договору.

Згідно п. 5.1. договору розмір орендної плати за 1 кв.м складає: приміщення під склад площею 90,3 кв.м. 19 грн, а всього 1 715,70 грн за місяць.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Як установлено судом, згідно із п.5.3. орендна плата сплачується щомісячно до 5-го числа поточного місяця авансом на розрахунковий рахунок орендодавця.

Отже, враховуючи строк дії договору 10 місяців (березень-грудень 2017 року), орендар мала сплатити орендодавцю орендну плату в загальній сумі 17 157, 00 грн (11 715,70 грн х10).

Згідно акту звірки взаєморозрахунків за період дії договору станом на 01.01.2018 орендар сплатила орендодавцю 12 009,90 грн. Вказані обставини не є спірними та визнаються учасниками справи, а тому відповідно до положень ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу доказуванню не підлягають.

При цьому суд зазначає, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4 ст.631 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене вище, а також приймаючи до уваги умови договору, суд дійшов висновку, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості з орендної плати в розмірі 5 147, 10 грн (17 157, 00 грн - 12 009,90 грн) є обґрунтованою та такою, що підлягають задоволенню в заявленому позивачем за первісним позовом розмірі.

Щодо позовної вимоги зустрічного позову про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 12 009, 90 грн безпідставно набутих коштів, суд зазначає таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Як установлено судом вище в даному випадку між позивачем за первісним/відповідачем за зустрічним позовом (орендодавець) та відповідачем за первісним/позивачем за зустрічним позовом (орендар) було укладено договір оренди на підставі якого орендарем і сплачувались грошові кошти, а тому кошти в розмірі 12 009, 90 грн, які позивач за зустрічним просить стягнути, набуті відповідачем за зустрічним позовом за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи зазначене позовна вимога зустрічного позову про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 12 009, 90 грн безпідставно набутих коштів задоволенню не підлягає.

Крім того, пунктом 4.1. договору сторони визначили, що строк дії договору встановлюється з 01.03.2017 по 31.12.2017.

Відповідно до п.п.8.1, 8.2. договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується протягом 3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі. Орендар зобов`язаний виїхати з приміщення, що орендується та підготувати його до передачі орендодавцю.

Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи, що строк дії договору оренди закінчився 31.12.2017 та орендар мав повернути майно орендодавцю протягом 3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі, однак доказів повернення майна на час розгляду справи в суду немає, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом про звільнення займаного приміщення є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Прийняття майна в оренду зумовлює виникнення обов`язків, зокрема, повернення орендованого майна у встановлений строк.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Законодавець у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача, відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення.

Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Отже, відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Наведений правовий висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Так, як установлено судом вище 31.12.2017 договір оренди, що укладений між сторонами припинив свою дію та орендар мав повернути майно орендодавцю протягом 3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі, тобто до 03.01.2018, однак доказів повернення майна на час розгляду справи в суду немає.

Відповідач за первісним позовом заперечуючи проти первісного позову вказує, що позивач за первісним позовом заборонив йому доступ до будівлі, а тому вона не може вивезти своє майно на підтвердження чого надає список майна, яке знаходиться в спірному приміщенні (т.3, а.с. 116-117), а також вказує, що звернулася з заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо заволодіння її майном на підтвердження чого надає витяг з ЄРДР №12018100010001467.

Так, згідно ч.6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте, в матеріалах справи відсутній обвинувальний вирок відносно Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" чи його посадових осіб щодо неправомірного заволодіння майном ОСОБА_1 , внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань не підтверджує вини останніх у неповернені майна, а тому суд не приймає до уваги вказані посилання позивача за зустрічним/відповідача за зустрічним позовом, як необґрунтовані.

Також суд зазначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем за первісним/позивачем за зустрічним позовом у порядку передбаченому ГПК України не надано належних та допустимих доказів того, що починаючи з моменту закінчення строку дії договору (31.12.2017) та по липень 2020 року вона зверталася до позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом відносно повернення орендованого приміщення та підписання акту прийому-передачі.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 18.05.2021 на ім`я в.о. директора Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" ОСОБА_6 (т.3., а.с.153) в якій остання вказує, що в неї вимагали вивезти майно та в разі, якщо вона його не забере погрожували його вивезти з території. Також зазначала, що повідомить поліцію, якщо хтось проти її волі спробує зламати замки та зайти в приміщення на другому поверсі, яке вона орендує з 2006 року.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що саме орендар ( ОСОБА_1 ) не звільнила приміщення та не передала його орендодавцю (Підприємству об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих"), а також не мала наміру вивозити майно навіть у 2021 році, що підтверджено самостійно нею в заяві від 18.05.2021 (т.3, а.с.153).

З урахуванням викладеного, вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки в розмірі подвійної плати за найм майна за час прострочення з 04.01.2018 по 03.07.2020 його повернення з орендного користування є обґрунтованою.

За висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними в постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, частина друга статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною другою статті 785 ЦК України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Встановивши, що орендоване майно орендодавцю (позивачу за первісним/відповідачу за зустрічним позовом) не повернуто, суд приходить ж висновку про стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України за період з 04.01.2018 по 03.07.2020 в розмірі 102 942, 00 грн.

Щодо заяви позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом про застосування позовної давності до зустрічного позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог за зустрічним позовом, заява позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом про застосування позовної давності до зустрічного позову судом не розглядається.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд повністю задовольняє первісний позов Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" та в повному обсязі відмовляє в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (2-й поверх млина) площею 90, 3 кв.м. та повернути його Підприємству об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих" (03118, місто Київ, проспект Валерія Лобановського, будинок 115, ідентифікаційний номер 03967719).

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих" (03118, місто Київ, проспект Валерія Лобановського, будинок 115, ідентифікаційний номер 03967719) 5 147 (п`ять тисяч сто сорок сім) грн 10 коп. заборгованості з орендної плати, 102 924 (сто дві тисячі дев`ятсот двадцять чотири) грн 00 коп. неустойки та 3 524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) грн 00 коп. судового збору.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

5. Видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 15.09.2023.

Суддя Я.А.Карабань