Постанова

від 08.02.2024 по справі 752/10037/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2024 р. Справа№ 752/10037/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 08.02.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.09.2023

у справі № 752/10037/18 (суддя Карабань Я.А.)

За позовом Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих"

до ОСОБА_1

про зобов`язання повернути орендоване майно та про стягнення 111 613,10 грн,

за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих"

про визнання договору неукладеним та стягнення 12 009, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Підприємство об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі -відповідач), в якому просило зобов`язати відповідача звільнити і повернути раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і передати його позивачу, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в розмірі 5 147,10 грн та неустойку, нараховану відповідно до статті 785 ЦК України в розмірі 82 353,60 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.759, 760, 762, 763, 765, 785 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором оренди нежилого приміщення №08 від 22.03.2017, в частині повної і своєчасної сплати орендних платежів та повернення орендованого майна.

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 18.12.2020 в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 22.06.2022 апеляційну скаргу ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС" задовольнив частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18.12.2020 скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_1 звільнити приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 90,3 кв. м, (млин) та передати його орендодавцю ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС". Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС" 51 471,00 грн неустойки за порушення умов договору та 8 810,00 грн судового збору.

Верховний Суд постановою від 02.11.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18.12.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 22.06.2022 скасував. Провадження в справі закрив, повідомив позивача про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2022 справу №752/10037/18 передано до Господарського суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

Також, в процесі розгляду справи місцевим господарським судом, ОСОБА_1 16.01.2023 подала зустрічну позовну заяву з вимогами до Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" про визнання договору оренди від 22.03.2017 неукладеним та стягнення суми грошових коштів у розмірі 12 009, 00 грн.

Зустрічні позовні вимоги, з посиланням на ст.638, 640, 760, 793, 795, 1212 Цивільного кодексу України, ст.58, 128, 173-180, 283-284 Господарського кодексу України, мотивовані тим, що підприємницька діяльністю ФОП ОСОБА_1. була припинена 23.02.2017, а тому вона не могла укладати 22.03.2017 договір оренди нежилого приміщення №8 від 22.03.2017 для використання приміщення в господарській діяльності, а тому вважає, що вказаний договір є неукладеним, а грошові кошти, які сплачені орендодавцю на його підставі є помилково сплаченими, а тому мають бути стягнуті з останнього, як безпідставно набуті.

17.03.2023 від представника позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом на виконання вимог ухвали суду надійшли письмові пояснення, в яких містилась заява про збільшення первісних позовних вимог, а саме останній просивсуд: зобов`язати відповідача звільнити і повернути йому раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути з відповідача 5 147,10 грн заборгованості з орендної плати і 102 942, 00 грн неустойки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 первісний позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (2-й поверх млина) площею 90, 3 кв.м. та повернути його Підприємству об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих".

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих" 5 147 грн 10 коп. заборгованості з орендної плати, 102 924 грн 00 коп. неустойки та 3 524 грн 00 коп. судового збору.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі.

Судове рішення мотивовано порушенням відповідачем за первісним позовом договірних зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення №078 від 22.03.2017, у зв`язки з чим суд задовольнив вимоги позивача за первісним позовом про зобов`язання повернути орендоване майно та про стягнення основної заборгованості за період з жовтня 2017 року по грудень 2017 року в розмірі 5 147 грн 10 коп. та 102 924 грн 00 коп. неустойки за порушення строків повернення орендованого нерухомого майна. Також місцевий суд відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на невідповідність обраного позивачем за зустрічним позовом способом захисту.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №752/10037/18 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджував, що недоведеними є обставини користування відповідачем за первісним позовом з 01.03.2017 саме тим нежитловим приміщенням, яке було орендовано раніше, зокрема, згідно договору від 23.12.2015 №34. Також скаржник вважає помилковим висновок місцевого суду, що приймально-здавальний акт від 01.03.2017, відповідно до якого Київське УВП №1 УТОС передало ФОП ОСОБА_1. в оренду приміщення, площею 90,3 кв.м. є належним доказом, незважаючи на те, що даний акт був підписаний до укладення сторонами договору від 22.03.2017. До того ж скаржник зазначив, що суд встановив, що останній заборгував позивачу за первісним позовом лише біля 5 тисяч гривень, водночас стягнув неустойку аж біля 100 тисяч гривень без жодних пояснень, в чому полягало користування скаржником нежитловим приміщенням. Апелянт зазначив, що жодного доказу користування ним спірним нежитловим приміщенням з 04.01.2018 по 03.07.2020 у матеріалах справи немає, а стягнення неустойки як штрафної санкції з посиланням на вказаний у договорі від 22.03.2017 розмір орендної плати за відсутності доказів вини скаржника у неповерненні приміщенні є неправомірним.

Відповідно до витягу з протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 18.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №752/10037/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 поновлено ОСОБА_1 строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 752/10037/18. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 752/10037/18. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №752/10037/18 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги та призначено судове засідання на 08.02.2024.

На адресу суду 10.01.2024 від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу. Однак, зазначений документ надійшов до суду в пошкодженому вигляді, що підтверджується складеним уповановаженими працівниками Північного апеляційного господарського суду актом від 10.01.2024 №752/10037/18/09.1-26/74/24.

На адресу суду 19.01.2024 від відповідача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив, в якій повторно викладено доводи зазначені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні 08.02.2024 були присутні представники сторін та надали пояснення по справі.

Представник скаржника підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 скасувати.

Представник позивача за первісним позовом просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що Згідно свідоцтва про право власності від 05.11.2010 Українському товариству сліпих, яке є засновником Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих" (позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом), належать на праві власності нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2. Вказане свідоцтво видано Українському товариству сліпих на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 у справі №16/67.

Згідно акту передачі основних засобів (будівель та споруд) від 03.01.2017 Українське товариство сліпих (УТОС) передало позивачу за первісним/відповідачу за зустрічним позовом в господарське відання основні засоби (будівлі та споруди) для виконання основних статутних завдань, зокрема, згідно додатку №1 до зазначеного акту, будинок 111 (млин) літ. Б, що знаходиться за адресою: м.Київ, пр-т Червонозоряний, 115.

22.03.2017 між Київським учбово-виробничим підприємством №1 УТОС (орендодавець, позивач за первісним/відповідач за зустрічним позовом) та ОСОБА_1 (орендар, позивач за зустрічним/відповідач за первісним позовом) було укладено договір № 08 оренди нежилого приміщення (надалі - договір), відповідно до якого орендодавець надає послуги з оренди приміщення, а орендар приймає у тимчасове строкове платне користування приміщення згідно приймально-здавального акту за адресою: АДРЕСА_2, УВП № 1 УТОС, загальною площею приміщення 90,3 кв.м, приміщення під склад площею 90,3 кв.м (3-й поверх млина) (п.п.1.1., 1.2. договору).

Відповідно до п.3.1. договору оренди приміщення та майно, що орендуються, передаються орендодавцем та приймаються орендарем протягом 3-х днів з моменту укладання цього договору.

Протягом строку, визначеного в п.3.1. договору орендодавець повинен звільнити приміщення, що орендується та підготувати його до передачі орендарю (п.3.2. договору).

Передача приміщення і майна, що орендується, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в оренду (п.3.3. договору).

Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що строк дії договору встановлюється з 01.03.2017 по 31.12.2017.

Відповідно до п.4.2. договору орендар має право розірвати договір, попередивши орендодавця за 1 місяць до передбаченого розірвання договору, при цьому сплачена наперед орендна плата орендарю не повертається.

Згідно із п.п.5.1., 5.2. договору розмір орендної плати за 1 кв.м складає: приміщення під склад площею 90,3 кв.м - 19 грн, (3-й поверх млина). Всього: 1 715,70 грн на місяць. Орендна плата сплачується щомісячно до 5-го числа поточного місяця авансом на розрахунковий рахунок орендодавця.

Відповідно до п.п.8.1, 8.2. договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується протягом 3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі. Орендар зобов`язаний виїхати з приміщення, що орендується та підготувати його до передачі орендодавцю.

У пункті 8.5. договору сторони погодили, що після закінчення строку дії договору оренди усі невіддільні від приміщення поліпшення, зроблені орендарем, переходять у власність орендодавця безкоштовно.

На виконання умов договору, відповідно до наявного у матеріалах справи приймально-здавального акту від 01.03.2017, який є невід`ємною частиною договору оренди, орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення в оренду згідно переліку: знаходиться: ІІ поверх (мельниця), склад, площа 90,3 кв.м.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги за первісним позовом, позивач зазначив, що орендар, у порушення умов вказаного договору, допустив прострочення виконання договірних зобов`язань в частині повної і своєчасної сплати орендних платежів та повернення орендованого майна, з огляду на що позивач за первісним позовом просив суд: зобов`язати відповідача за первісним позовом звільнити і повернути йому раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у місті Києві та стягнути 5 147,10 грн заборгованості з орендної плати за період з жовтня по грудень 2017 року і 102 942, 00 грн неустойки за період з 04.01.2018 по 03.07.2020.

Відповідач за первісним/позивач за зустрічним позовом, заперечив проти первісного позову та заявив зустрічний позов, у якому просив суд визнати договір оренди від 22.03.2017 неукладеним та стягнути суму грошових коштів у розмірі 12 009, 00 грн. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що підприємницька діяльністю ФОП ОСОБА_1. була припинена 23.02.2017, а тому вона не могла укладати 22.03.2017 договір оренди нежилого приміщення для використання його в господарській діяльності, а тому вважає, що вказаний договір є неукладеним, а грошові кошти, які перераховані орендодавцю на його підставі є помилково перерахованими та мають бути стягнуті з останнього, як безпідставно набуті.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частин 1, 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Змістом частини 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до вимог статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Матеріалами справи підтверджується факт укладення сторонами у справі договору оренди та передачі у березні 2017 року позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом орендованого майна - нежитлового приміщення, площею - 90,3 кв.м. II (мельниця), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, м. Київ, про що свідчить копія підписаного сторонами приймально-здавального акта від 01.03.2017.

Судом враховано, що між ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС" та ФОП ОСОБА_1. неодноразово укладалися договори оренди спірного приміщення, зокрема, 23.12.2015 між сторонами був укладений договір № 34 оренди нежитлового приміщення загальною площею 90,3 кв.м: приміщення під виробництво площею 10,3 кв.м і приміщення під склад площею 80 кв.м, строк дії договору до 31.12.2016, а 01.01.2016 був підписаний приймально-здавальний акт, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла в оренду майно на ІІ поверсі (мельниця), виробництво 10,3 кв.м та склад 80,0 кв.м, тобто загальною площею 90,3 кв.м.

Листом від 01.03.2017 за вх.№18 ФОП ОСОБА_1. попросила розірвати договір оренди від 23.12.2015, ПОГ "Київське УВП № 1 УТОС" листом від 06.03.2017 повідомив орендаря, що зазначений договір розірваний 28.12.2017.

Також у матеріалах справи наявний лист ОСОБА_1 про укладення нового договору оренди спірного нежитлового приміщення саме площею 90,3 кв.м. з 01.03.2017 (т.1., а.с.171).

Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 18.05.2021 на ім`я в.о. директора Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства сліпих" Вінковського О.Р. (т.3., а.с.153) в якій остання, зокрема, вказує, що орендує приміщення саме на другому поверсі з 2006 року.

Враховуючи зазначене, місцевий суд правомірно зазначив, що передавалось в оренду нерухоме майно (приміщення) саме загальною площею 90, 3 кв.м. та на другому поверсі, а в договорі оренди від 22.03.2017 зроблено технічну помилку та вказано третій поверх.

Крім того, з акту звірки взаєморозрахунків ОСОБА_1 за період з 01.03.2017 по 31.12.2017, вбачається факт часткової сплати відповідачем орендної плати в обумовленій договором місячній платі у загальному розмірі 12 009,90 грн, що свідчить про дійсність укладеного договору між сторонами від 22.03.2017, умови якого сторонами фактично виконувалися.

У постанові від 23.06.2022 по справі №917/1951/19 Верховний Суд зазначив, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

З огляду на вищезазначені обставини, суд вважає доведеним укладення між сторонами 22.03.2017 договору оренди, а факт передачі орендодавцем орендарю приміщення за цим договором підтверджується приймально-здавальним актом від 01.03.2017, відповідно до якого Київське УВП № 1 УТОС передало ФОП ОСОБА_1. в оренду приміщення, площею 90,3 кв.м. для використання під склад, незважаючи на те, що даний акт підписаний був до укладання сторонами договору оренди №08. Факт оренди у позивача за первісним позовом приміщення під свої особисті потреби для ведення бізнесу (паралельно працюючи в УВП №1 УТОС) ОСОБА_1. не заперечувала. При цьому суд зазначає, що припинення відповідачем за первісним позовом господарської діяльності, як фізичною особою підприємцем не спростовує факту отримання нею приміщення в оренду та факту його використання.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно п. 5.1. договору розмір орендної плати за 1 кв.м складає: приміщення під склад площею 90,3 кв.м. 19 грн, а всього 1 715,70 грн за місяць.

Як встановлено судом, згідно з п.5.3. орендна плата сплачується щомісячно до 5-го числа поточного місяця авансом на розрахунковий рахунок орендодавця.

Отже, враховуючи строк дії договору 10 місяців (березень-грудень 2017 року), орендар мала сплатити орендодавцю орендну плату в загальній сумі 17 157, 00 грн (1 715,70 грн х10).

Враховуючи часткову сплату відповідачем за первісним позовом орендних платежів у розмірі 12 009,90 грн, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості з орендної плати в розмірі 5 147, 10 грн (17 157, 00 грн - 12 009,90 грн) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в заявленому позивачем за первісним позовом розмірі.

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що строк дії договору встановлюється з 01.03.2017 по 31.12.2017.

Відповідно до п.п.8.1, 8.2. договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується протягом 3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі. Орендар зобов`язаний виїхати з приміщення, що орендується та підготувати його до передачі орендодавцю.

Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи, що строк дії договору оренди закінчився 31.12.2017 та орендар мав повернути майно орендодавцю протягом 3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі, однак доказів повернення майна на час розгляду справи в суду немає, місцевий суд правомірно дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом про звільнення займаного приміщення є такими, що підлягають задоволенню.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Законодавець у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача, відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення.

Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Враховуючи, що договір від 22.03.2017 припинив свою дію 31.12.2017, а відповідачем за первісним позовом порушено свої договірні зобов`язання в частині повернення орендованого приміщення протягом 3 днів з моменту закінчення договору оренди, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України за період з 04.01.2018 по 03.07.2020 в розмірі 102 942,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому, апеляційним судом враховано встановлені місцевим судом обставини того, що матеріали справи не містять, а відповідачем за первісним позовом у порядку передбаченому ГПК України не надано належних та допустимих доказів того, що починаючи з моменту закінчення строку дії договору (31.12.2017) та по липень 2020 року вона зверталася до позивача за первісним позовом відносно повернення орендованого приміщення та підписання акту прийому-передачі.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян "Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих" про визнання договору неукладеним та стягнення 12 009, 00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами (зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №456/2946/17).

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені правові позиції, суд приходить до висновку, що позовна вимога зустрічного позову про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 22.03.2017 неукладеним не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом про стягнення 12 009,90 грн безпідставно набутих коштів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частинами 2, 3 статті 1212 ЦК передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених стаття 11 ЦК).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4)відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частина 1 статті 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання (аналогічні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зроблено висновок, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Як встановлено судом вище в даному випадку між позивачем за первісним/відповідачем за зустрічним позовом (орендодавець) та відповідачем за первісним/позивачем за зустрічним позовом (орендар) було укладено договір оренди на підставі якого орендарем і сплачувались грошові кошти, а тому кошти в розмірі 12 009, 90 грн, які позивач за зустрічним позовом просив стягнути, набуті відповідачем за зустрічним позовом за наявності правової підстави, а тому їх не може бути стягнуто відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні зустрічного позову повністю.

Твердження скаржника викладені в апеляційній скарзі про те, що недоведеними є обставини користування відповідачем за первісним позовом з 01.03.2017 саме тим нежитловим приміщенням, яке було орендовано раніше, зокрема, згідно договору від 23.12.2015 №34, є безпідставними, та відхиляються колегією суддів, оскільки встановленою вище обставиною є те, що об`єктом оренди за договором від 23.12.2015 №34 та за договором від 22.03.2017 №08 було одне й те саме нерухоме майно площею - 90,3 кв.м. II (мельниця), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, м. Київ.

Твердження апелянта про помилковість висновку місцевого суду про те, що приймально-здавальний акт від 01.03.2017, відповідно до якого Київське УВП №1 УТОС передало ФОП ОСОБА_1. в оренду приміщення, площею 90,3 кв.м. є належним доказом, незважаючи на те, що даний акт був підписаний до укладення сторонами договору від 22.03.2017, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Як вище встановлено судом, в пункті 4.1 договору від 22.03.2017 сторони погодили, що строк дії договору встановлюється з 01.03.2017 по 31.12.2017.

У відповідності до частини 3 статті 631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, підписання приймально-здавального акту до укладення договору оренди, не свідчить про непов`язаність таких правочинів та спростовує факту передачі орендованого приміщення та прийняття орендованого приміщення за таким договором, а є лише волевиявленням сторін договірних відносин, що не суперечить нормам чинного законодавства.

Доводи апелянта стосовно того, що місцевим судом стягнуто з відповідача за первісним позовом неустойку за порушення договірних зобов`язань у розмірі, що є більшим ніж розмір основного боргу без жодних пояснень, є неспроможними, оскільки покладення на орендаря, обумовленої договором від 22.03.2017, відповідальності за порушення обов`язку з передачі протягом 3 днів з моменту закінчення договору оренди нерухомого майна є погодженою сторонами такого договору умовою.

Усі інші доводи відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі №752/10037/18 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Матеріали справи №752/10037/18 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 20.02.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук