Постанова

від 20.06.2024 по справі 752/10037/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 752/10037/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Іщука В.В.,

представників учасників справи:

підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» - Вінковський О.Р., в порядку самопредставництва,

Бурменко Людмили Веніамінівни - Бурменко Л.В.; Загорняк Н.Б., адвокат (доручення від 10.06.2024),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Бурменко Людмили Веніамінівни

на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2023 (суддя Карабань Я.А.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 (головуючий суддя: Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.)

у справі № 752/10037/18

за позовом підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» (далі - ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих»)

до Бурменко Людмили Веніамінівни (далі - Бурменко Л.В. )

про зобов`язання повернути орендоване майно та стягнення 111 613,10 грн,

та за зустрічним позовом Бурменко Л.В.

до ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих»

про визнання договору неукладеним та стягнення 12 009,00 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» звернулося до суду (в порядку цивільного судочинства) з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Бурменко Л.В. про: зобов`язання відповідача звільнити, повернути та передати орендодавцю (позивачу) раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 5 147,10 грн та 102 942,00 грн неустойки, яка нарахована відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 759, 760, 762, 763, 765, 785 ЦК України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором від 22.03.2017 № 08 оренди нежилого приміщення в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів та повернення орендованого майна.

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 18.12.2020 зі справи № 752/10037/18 в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 22.06.2022 зі справи № 752/10037/18 апеляційну скаргу ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» задовольнив частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18.12.2020 скасував та ухвалив нове рішення, відповідно до якого позов ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» задоволено частково; зобов`язано Бурменко Л.В. звільнити приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 90,3 кв.м (млин) та передати його орендодавцю - ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих»; стягнуто з Бурменко Л.В. на користь ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» 51 471 грн неустойки за порушення умов договору та 8 810 грн судового збору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 02.11.2022 касаційну скаргу Бурменко Л.В. задовольнив частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18.12.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 22.06.2022 скасував; провадження в справі закрив, повідомивши позивача про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2022 справу № 752/10037/18 передано до господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Під час розгляду справи № 752/10037/18 господарським судом міста Києва Бурменко Л.В. подала зустрічний позов у справі з вимогами до ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» про визнання договору від 22.03.2017 оренди нежилого приміщення неукладеним та стягнення грошових коштів у розмірі 12 009,00 грн., як безпідставно набутих.

Зустрічний позов, з посиланням на приписи статей 638, 640, 760, 793, 795, 1212 ЦК України, статей 58, 128, 173-180, 283-284 Господарського кодексу України (далі - ГК України), мотивований тим, що підприємницька діяльністю Бурменко Л.В. припинена 23.02.2017, а тому Бурменко Л.В. не могла укладати 22.03.2017 договір оренди нежилого приміщення від 22.03.2017 № 08 для використання приміщення в господарській діяльності, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом вважає, що вказаний договір є неукладеним, а грошові кошти, які сплачені орендодавцю на його підставі є помилково сплаченими, а тому мають бути стягнуті з останнього, як безпідставно набуті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 952/10037/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024, первісний позов задоволено: зобов`язано Бурменко Л.В. звільнити орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (2-й поверх млина) площею 90, 3 кв.м та повернути його ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих»; стягнути з Бурменко Л.В. на користь ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» 5 147,10 грн заборгованості з орендної плати, 102 924,00 грн неустойки та 3 524,00 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі (з урахуванням уточненої касаційної скарги) Бурменко Л.В. , з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права: частину першу статті 764 ЦК України, частину четверту статті 284 ГК України, статтю 291 ГК України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.10.2023 зі справи № 910/10253/22, від 20.09.2023 зі справи № 904/2275/22, а також неправильно застосували норму матеріального права, а саме частини першу та другу статті 604 ЦК України без урахування висновку щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 569/1037/18. Крім того, за доводами скаржника, оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2022 зі справи № 752/10037/18, у зв`язку з чим допущено порушення приписів частини п`ятої статті 310 ГПК України.

Скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- частини першої статті 761 ЦК України при вирішенні спорів, що виникають з договорів про передання в користування частини будівлі (споруди), а саме чи може вважатися укладеним договір оренди про передання у користування частини будівлі (споруди) за відсутності погодженого сторонами договору плану розташування об`єкта оренди у будівлі (споруді)?

- частини четвертої статті 284 ГК України при вирішенні спорів щодо зобов`язання повернути орендоване майно у випадку пролонгації господарського договору оренди після припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем орендарем, а саме, чи може фізична особа-орендар вважатися такою, що має зобов`язання орендаря за умовами господарського договору оренди частини будівлі, та чи може бути пролонгованим в порядку частини четвертої статті 284 ГК України такий договір після припинення нею підприємницької діяльності як фізичною особою - підприємцем?

Доводи інших учасників справи, розгляд заяв та клопотань

ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 05.11.2010 Українському товариству сліпих (УТОС), яке є засновником ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих», належать на праві власності нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (на теперішній час АДРЕСА_1 . Вказане свідоцтво видано УТОС на підставі рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2009 у справі № 16/67.

Згідно з актом передачі основних засобів (будівель та споруд) від 03.01.2017 УТОС передало ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» в господарське відання основні засоби (будівлі та споруди) для виконання основних статутних завдань, зокрема, згідно з додатком № 1 до зазначеного акта - будинок 111 (млин) літ. Б, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

22.03.2017 Київським учбово-виробничим підприємством № 1 УТОС (орендодавець) та Бурменко Л.В. (орендар) укладено договір № 08 оренди нежилого приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець надає послуги з оренди приміщення, а орендар приймає в тимчасове строкове платне користування приміщення згідно з приймально-здавальним актом за адресою: АДРЕСА_1 (на теперішній час АДРЕСА_2 , загальною площею приміщення 90,3 кв.м: приміщення під склад площею 90,3 кв.м (3-й поверх млина) (пункти 1.1 та 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору приміщення та майно, що орендуються, передаються орендодавцем та приймаються орендарем протягом 3-х днів з моменту укладання цього договору.

Протягом строку, визначеного в пункті 3.1 Договору орендодавець повинен звільнити приміщення, що орендується та підготувати його до передачі орендарю (пункт 3.2 Договору).

Передача приміщення і майна, що орендується, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в оренду (пункт 3.3 Договору).

Згідно з пунктом 4.1 Договору сторони визначили, що строк дії Договору встановлюється з 01.03.2017 по 31.12.2017.

Відповідно до пункту 4.2 Договору орендар має право розірвати Договір, попередивши орендодавця за 1 місяць до передбаченого розірвання Договору, при цьому сплачена наперед орендна плата орендарю не повертається.

Згідно з пунктами 5.1 та 5.2 Договору розмір орендної плати за 1 кв.м складає: приміщення під склад площею 90,3 кв.м - 19 грн, (3-й поверх млина). Всього: 1 715,70 грн на місяць. Орендна плата сплачується щомісячно до 5-го числа поточного місяця авансом на розрахунковий рахунок орендодавця.

Відповідно до пунктів 8.1 та 8.2 Договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується протягом 3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі. Орендар зобов`язаний виїхати з приміщення, що орендується та підготувати його до передачі орендодавцю.

У пункті 8.5 Договору сторони погодили, що після закінчення строку дії Договору оренди усі невіддільні від приміщення поліпшення, зроблені орендарем, переходять у власність орендодавця безкоштовно.

На виконання умов Договору відповідно до наявного в матеріалах справи приймально-здавального акта від 01.03.2017, який є невід`ємною частиною Договору, орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення в оренду згідно з переліком: ІІ поверх (млин), склад, площа 90,3 кв.м.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» та фізичною особою - підприємцем Бурменко Л.В. неодноразово укладалися договори оренди спірного приміщення, зокрема, 23.12.2015 був укладений договір № 34 оренди нежитлового приміщення загальною площею 90,3 кв.м: приміщення під виробництво площею 10,3 кв.м і приміщення під склад площею 80 кв.м, строк дії договору до 31.12.2016, а 01.01.2016 - підписаний приймально-здавальний акт, відповідно до якого Бурменко Л.В. прийняла в оренду майно на ІІ поверсі (млин), виробництво 10,3 кв.м та склад 80,0 кв.м, тобто загальною площею 90,3 кв.м.

Згідно з листом від 01.03.2017 вх. № 18 фізична особа - підприємець Бурменко Л.В. попросила розірвати договір оренди від 23.12.2015, а ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» згідно з листом від 06.03.2017 повідомило орендаря, що зазначений договір розірваний 28.12.2017.

У матеріалах справи міститься лист Бурменко Л.В. про укладення нового договору оренди спірного нежитлового приміщення саме площею 90,3 кв.м. з 01.03.2017.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява Бурменко Л.В. від 18.05.2021 на ім`я в.о. директора ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» Вінковського О.Р. , в якій Бурменко Л.В. , зокрема, вказує, що орендує приміщення саме на другому поверсі з 2006 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги за первісним позовом, ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» зазначило, що орендар ( Бурменко Л.В. ) у порушення умов Договору допустив прострочення виконання договірних зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів та повернення орендованого майна, з урахуванням чого позивач за первісним позовом просив суд: зобов`язати відповідача за первісним позовом звільнити та повернути йому раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з Бурменко Л.В. 5 147,10 грн заборгованості з орендної плати за період з жовтня по грудень 2017 року та 102 942, 00 грн неустойки за період з 04.01.2018 по 03.07.2020.

Бурменко Л.В. у зустрічному позові, з посиланням на те, що підприємницька діяльністю фізичної особи - підприємця Бурменко Л.В. припинена 23.02.2017, а тому вона не могла укладати 22.03.2017 договір оренди нежилого приміщення для використання його в господарській діяльності, просила суд визнати Договір неукладеним та стягнути з ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» на свою користь суму грошових коштів у розмірі 12 009,00 грн, як безпідставно набуті ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих».

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов`язання Бурменко Л.В. звільнити, повернути та передати орендодавцю (позивачу) раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнення з Бурменко Л.В. заборгованості з орендної плати в розмірі 5 147,10 грн та 102 942,00 грн неустойки, яка нарахована відповідно до статті 785 ЦК України.

Причиною виникнення спору зі справи за зустрічним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору неукладеним та стягнення грошових коштів у розмірі 12 009,00 грн, як безпідставно набутих.

В обґрунтування доводів касаційної скарги Бурменко Л.В. посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права: частину першу статті 764 ЦК України, частину четверту статті 284 ГК України, статтю 291 ГК України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.10.2023 зі справи № 910/10253/22, від 20.09.2023 зі справи № 904/2275/22, а також неправильно застосували норму матеріального права, а саме частини першу та другу статті 604 ЦК України без урахування висновку щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 569/1037/18. Крім того, за доводами скаржника, оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 02.11.2022 зі справи № 752/10037/18 (в цій же справі), у зв`язку з чим допущено порушення приписів частини п`ятої статті 310 ГПК України.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку Бурменко Л.В. , не були враховані судами попередніх інстанцій.

Так у справі № 910/10253/22, на яку посилається скаржник, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення первісного позову про стягнення заборгованості з орендної плати та нарахованих штрафних санкцій, та про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною, виходив, зокрема, з того, що закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України); виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором; наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії; згідно з частиною четвертою статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З огляду на положення частини четвертої статті 284 ГК України та частини першої статті 764 ЦК України та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.09.2023 у справі № 904/2275/22, суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні; відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді» і в такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Застосування принципу «мовчазної згоди» при поновленні договору оренди фактично означає, що таке поновлення пов`язується не з волевиявленням сторін договору, а з сукупністю юридичних фактів, наведених у відповідних положеннях законодавства; у контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди після закінчення строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19); правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 921/163/19). Встановивши, що орендар не заперечував проти продовження строку дії Договору оренди, наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини користування орендарем приміщенням, жодних актів про повернення орендованого майна орендодавцю сторони не підписували, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обов`язку орендаря сплатити заборгованість з орендної плати.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 569/1037/18 про визнання припиненою за домовленістю сторін попередньої редакції кредитного договору та договору іпотеки, як похідного від основного договору; зобов`язання відповідача подати до державного реєстратора відповідне повідомлення про припинення іпотеки за договором іпотеки, Суд виснував, що новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання. Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.

Водночас у справі № 752/10037/18, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій, задовольняючи первісний позов про зобов`язання Бурменко Л.В. звільнити, повернути та передати орендодавцю (позивачу) раніше орендоване приміщення та про стягнення з Бурменко Л.В. заборгованості з орендної плати та нарахованої неустойки, і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання договору оренди неукладеним та у стягненні грошових коштів у розмірі 12 009,00 грн, як безпідставно набутих, виходили, зокрема, з того, що сторонами спору укладений договір від 22.03.2017 № 08 оренди нежилого приміщення, на виконання умов якого орендодавець передав орендарю орендоване майно площею 90,3 кв.м. (млин). При цьому судами встановлено, що між ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» та фізичною особою - підприємцем Бурменко Л.В. неодноразово укладалися договори оренди спірного приміщення, у зв`язку з чим в оренду передавалося нерухоме майно (приміщення) саме загальною площею 90,3 кв.м на другому поверсі, а в договорі оренди від 22.03.20217 допущено технічну помилку та вказано третій поверх.

Водночас жодних обставин щодо поновлення договору оренди від 22.03.2017 після закінчення його дії, як і обставин того, що з 22.03.2017 мало місце поновлення іншого (будь-якого попереднього) договору оренди або новація у спірних правовідносинах судами попередніх інстанцій у справі № 752/10037/18 не встановлено, як і не було предметом спору у справі, яка переглядається.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених скаржником справах та в даній справі, зокрема, з урахуванням змісту правовідносин, матеріально-правового регулювання, фактично-доказової бази та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Скаржник також посилається на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 02.11.2022 зі справи № 752/10037/18, у зв`язку з чим допущено порушення приписів частини п`ятої статті 310 ГПК України.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

У постанові від 02.11.2022 зі справи № 752/10037/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18.12.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 22.06.2022, та закриваючи провадження у справі, зазначив про те, що зміст спірних правовідносин та фактичних обставин справи, встановлених апеляційним судом, свідчать про наявність відносин з приводу виконання правочину у господарській діяльності, метою якого є передання в оренду приміщення для використання його в господарській діяльності, тобто спору, пов`язаного з правом оренди, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що спір у цій справі є господарським і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.

При цьому жодних вказівок, які були б обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції (окрім вирішеного питання предметної юрисдикції), постанова Верховного Суду від 02.11.2022 зі справи не містить.

Справа № 752/10037/18 розглянута судами попередніх інстанцій в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2022 зі справи № 752/10037/18, не знайшли свого підтвердження.

У касаційній скарзі скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- частини першої статті 761 ЦК України при вирішенні спорів, що виникають з договорів про передання в користування частини будівлі (споруди), а саме чи може вважатися укладеним договір оренди про передання у користування частини будівлі (споруди) за відсутності погодженого сторонами договору плану розташування об`єкта оренди у будівлі (споруді)?

- частини четвертої статті 284 ГК України при вирішенні спорів щодо зобов`язання повернути орендоване майно у випадку пролонгації господарського договору оренди після припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем орендарем, а саме, чи може фізична особа-орендар вважатися такою, що має зобов`язання орендаря за умовами господарського договору оренди частини будівлі, та чи може бути пролонгованим в порядку частини четвертої статті 284 ГК України такий договір після припинення нею підприємницької діяльності як фізичною особою - підприємцем?

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

При цьому, Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Верховний Суд, також, виходить з того, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

Що ж до наведеного Верховний Суд зазначає таке.

У контексті застосування частини першої статті 761 ЦК України при вирішенні спорів, що виникають з договорів про передання в користування частини будівлі (споруди), скаржник, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду, ставить перед Верховним Судом питання чи може вважатися укладеним договір оренди про передання у користування частини будівлі (споруди) за відсутності погодженого сторонами договору плану розташування об`єкта оренди у будівлі (споруді).

Водночас Верховний Суд зазначає, що укладеним сторонами Договором оренди не передбачено окремого погодження сторонами Договору плану розташування об`єкта оренди у будівлі (споруді), як і впливу обставин його (плану) наявності/відсутності на факт укладеності правочину, натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до приймально-здавального акта, який є невід`ємною частиною Договору, орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення в оренду згідно з переліком: ІІ поверх (млин), склад, площа 90,3 кв.м.

За наведених обставин відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 761 ЦК України у спірних правовідносинах у наведеному скаржником контексті, без урахування фактичних обставин цієї справи.

У контексті застосування частини четвертої статті 284 ГК України при вирішенні спорів щодо зобов`язання повернути орендоване майно у випадку пролонгації господарського договору оренди після припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем орендарем, скаржник, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду, ставить перед Верховним Судом питання чи може фізична особа-орендар вважатися такою, що має зобов`язання орендаря за умовами господарського договору оренди частини будівлі, та чи може бути пролонгованим в порядку частини четвертої статті 284 ГК України такий договір після припинення нею підприємницької діяльності як фізичною особою - підприємцем.

Водночас у цій справі, з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 02.11.2022 встановлено, що зміст спірних правовідносин та фактичних обставин справи, свідчать про наявність відносин з приводу виконання правочину у господарській діяльності, метою якого є передання в оренду приміщення для використання його в господарській діяльності, тобто спору, пов`язаного з правом оренди, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин. З цього й виходили суди попередніх інстанцій, розглядаючи в порядку господарського судочинства спір за участю особи, якою припинено підприємницьку діяльність, проте зобов`язання за укладеним Договором оренди щодо повернення орендованого майна та сплати орендної плати за спірний період продовжують існувати.

З огляду на викладене відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини четвертої статті 284 ГК України у спірних правовідносинах.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві ПОГ «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі на судові рішення попередніх інстанцій, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Бурменко Л.В. в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а скаржника звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 752/10037/18 згідно з ухвалою Суду від 20.05.2024, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Бурменко Людмили Веніамінівни на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 752/10037/18 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційну скаргу Бурменко Людмили Веніамінівни на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 752/10037/18 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 752/10037/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок