Ухвала

від 14.09.2023 по справі 917/1429/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1429/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Багай Н.О, Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Полтавської обласної ради (далі - Рада, позивач) - Фурманов О.В. (самопредставництво),

відповідача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Євробіт" (далі - Товариство, відповідач-1, скаржник) - не з`явився,

відповідача-2 - Полтавського обласного комунального виробничо-комерційного підприємства "Полтавапаливо" (далі - Підприємство, відповідач-2) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 (головуючий - суддя Гетьман Р.А., судді Склярук О.І., Терещенко О.І.)

у справі №917/1429/21

за позовом Ради

до Товариства, Підприємства

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Рада звернулася до суду з позовною заявою до Товариства та Підприємство про визнання договору про надання поворотної фінансової допомоги, укладеного відповідачами, недійсним.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- представник Підприємства, проігнорувавши встановлені статутом обмеження, перевищив межі наданих йому повноважень та уклав правочин за відсутності повноважень на вчинення таких дій;

- справжньою метою договірних відносин між відповідачами було заволодіння нерухомим майном, що належить до обласної комунальної власності.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.12.2021 у справі №917/1429/21 (головуючий - суддя Киричук О.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №917/1429/21 апеляційну скаргу задоволено, рішення Господарського суду Полтавської області від 07.12.2021 у справі №917/1429/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №917/1429/21, а рішення Господарського суду Полтавської області від 07.12.2021 у справі №917/1429/21 залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Товариство із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №552/22473/15-ц, від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 13.05.2021 у справі №903/277/20, від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 25.06.2020 у справі №904/2922/18, від 07.04.2021 у справі №910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі №904/5480/19.

4.2. Також, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі №6-806ц16.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову залишити без змін.

5.2. Від Підприємства відзив на касаційну скаргу до Суду не надійшов.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством (надавач) і Підприємством (отримувач) 09.06.2020 укладено договір №5 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір), за умовами якого:

- надавач надає отримувачу поворотну фінансову допомогу, яку отримувач зобов`язується повернути в порядку та на умовах, передбачених Договором (пункт 1.1);

- поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 1 890 000 грн без ПДВ (пункт 2.1);

- поворотна фінансова допомога надається терміном на 1 (один) місяць з дати підписання Договору (пункт 2.3);

- поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою надавача (пункт 3.1).

6.1.1. Договір від імені Підприємства підписано виконуючим обов`язки директора Горященком Миколою Олександровичем.

6.2. В матеріалах справи мітиться платіжне доручення від 10.06.2020 №3 на суму 1 890 000 грн, в якому підставою платежу вказано: "надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №5 від 09.06.2020 року. Без ПДВ"; в графі "проведено банком" зазначено: 10.06.2020.

6.3. Суд першої інстанції дійшов висновку, що:

- внесення до Єдиного державного реєстру запису про те, що станом на дату укладення Договору керівником Підприємства, який без довіреності мав право вчиняти дії від його імені (в т.ч. підписувати договори) був Горященко М.О., свідчить про достовірність цих відомостей та безпідставність посилання позивача на неуважність та недбалість зі сторони Товариства при укладенні Договору;

- діями, які полягали в одержанні від Товариства грошових коштів та їх подальше використання Підприємством у своїй діяльності, відсутність доказів повернення набутих коштів Товариству підтверджується схвалення Підприємством спірного Договору;

- суд вважає недоведеною позивачем наявність зловмисної домовленості сторін представника однієї сторони з другою стороною під час укладення спірного договору, як то передбачено положеннями статті 232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- вимога про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення прав позивача на нерухоме майно обласної комунальної власності.

6.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно зі Статутом Підприємство засноване на майні спільної (комунальної) власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області. Засновник підприємства - Полтавська обласна рада. Власник підприємства - територіальні громади сіл, селищ і міст Полтавської області, в особі Полтавської обласної ради. Підприємство підзвітне та підконтрольне Полтавській обласній раді.

Майно Підприємства є спільною (комунальною) власністю територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області і закріплюється за ним на праві господарського відання.

6.5. Суд апеляційної інстанції вказав, що Договір від імені Підприємства підписано виконуючим обов`язки директора Горященком М.О.

6.5.1. На представництво Підприємства Горященко М.О. був уповноважений Радою шляхом покладення на нього виконання обов`язків директора на підставі розпоряджень голови Ради від 14.05.2019 №85-к, від 11.07.2019 №118-к, від 13.09.2019 №142-к, від 14.11.2019 №168-к, від 14.01.2020 №4-к, від 18.03.2020 №58-к, від 13.05.2020 №96.

6.5.2. При цьому, пунктом 5.8 Статуту Підприємства передбачено, що для досягнення статутних цілей у своїй діяльності Підприємство має право з дозволу Засновника отримувати кошти від будь-яких фінансово-кредитних установ або підприємств на договірних засадах та комерційній основі, а також надавати банкам, підприємствам та громадянам на договірних засадах право використовувати вільні кошти Підприємства чи кредити й встановлювати проценти за користування ними.

6.5.3. З огляду на зазначене, Підприємство повинно отримати дозвіл Засновника (Ради) на укладення Договору, проте матеріали справи зазначеного не містять.

6.6. Суд апеляційної інстанції зазначив таке.

6.6.1. Відповідно до частини першої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Таким чином, укладення Договору Підприємством не могло бути реалізовано не тільки представником, а і самою юридичною особою без дозволу Ради.

6.6.2. Оскільки укладення Договору відбулось за відсутності дозволу позивача, вказаний правочин є таким, що вчинений в.о. директором Підприємства Горященко М.О. із перевищенням повноважень.

6.6.3. Ознайомлення контрагентів з обсягом повноважень юридичної особи відповідно до змісту статуту входить у межі звичайної обачності при укладенні договору. З огляду на те, що Підприємство є комунальним підприємством, Товариство, вступаючи у відносини з контрагентом, повинно було, проявивши розумну обачність, ознайомитися зі статутом та знати про обмеження повноважень. Застосування подібних заходів, а саме обмеження на укладення визначених договорів, зумовлено особливим статусом комунальних підприємств та спрямовано на недопущення виведення майна з власності територіальних громад. Саме по собі не зазначення в договорі відомостей, що особа діє на підставі статуту, не може бути підставою для висновку про те, що товариство не знало та не могло знати чи передбачити наявність обмежень щодо представництва, які зазначені в статуті комунального підприємства.

6.6.4. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 31.08.2021, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 та постановою Верховного Суду 08.02.2023 у справі №917/1150/20, позов Товариства задоволено повністю; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 1 890 000 грн поворотної фінансової допомоги за Договором.

6.6.5. Також, рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.12.2022, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі №917/1058/22, позов Ради задоволено повністю; витребувано з незаконного володіння Товариства на користь власника - територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області в особі Ради, нерухоме майно - нежитлові будівлі та споруди Кременчуцького паливного складу, що знаходяться за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, місто Кременчук, вулиця Профспілкова, будинок № 2, до якого входять складові частини: вагова побутова, А-1, загальною площею 43,1 кв.м.; адмінбудівля, Б-1, загальною площею 82,7 кв.м.; побутова-гараж, В-1, загальною площею 316,0 кв.м.; вбиральня, Г-1, загальною площею 2,2 кв. м.; побутова, електрощитова, Д-2, загальною площею 76,0 кв.м.; 3/к, 1; естакада, 2; огорожа, 3; ворота, 4; ворота, 5; огорожа, 6; замощення, 7.

6.6.6. Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання Договору недійсним, з огляду на укладення в.о. директора Підприємства Горященко М.О. Договору за відсутності дозволу позивача, а також ураховуючи відсутність доказів вчинення позивачем будь-яких дій, які б свідчили про схвалення спірного правочину.

7. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №917/1429/21 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.08.2023 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 про відставку судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №917/1429/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Багай Н.О., Булгакова І.В.

7.3. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №917/1429/21, зокрема, вбачається, що Судом поінформовано учасників справи про заміну складу колегії суддів для розгляду даної касаційної скарги.

7.4. Крім того, інформація для учасників судового процесу про розгляд справи розміщена і на офіційному сайті Верховного Суду за посиланням "https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/kas_gosp/".

7.5. Ухвала Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №917/1429/21 направлена учасникам справи 17.08.2023 засобами поштового зв`язку.

7.6. Втім, від учасників справи не надходило жодних заяв/клопотань, у тому числі на підставі статей 32, 35 ГПК України.

8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8.1. Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги.

8.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.6. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.7. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.8. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.10. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.11. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.12. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.13. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.14. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.16. Слід зазначити, що скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду, а також на постанови Верховного Суду України.

8.17. Так, Товариство зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права (статті 3, 15, 16 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі №6-806ц16.

8.18. Предметом розгляду справи №6-78цс13 було визнання недійсними договорів оренди землі.

8.18.1. Позов мотивовано тим, що оспорювані правочини укладено з порушенням вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено істотні умови договору оренди.

8.19. Предметом розгляду справи №6-806ц16 було визнання договору недійсним.

8.19.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що договір купівлі-продажу квартири в силу вимог статті 234 ЦК України є фіктивним, оскільки з часу продажу квартири позивач і всі члени його сім`ї продовжують проживати в квартирі, зареєстровані в ній, сплачують комунальні послуги, відповідач гроші за квартиру не сплатив та не зареєстрував своє право власності на неї.

8.20. Що ж до решти постанов, які означені скаржником (пункт 4.1 цієї постанови), то слід зазначити таке.

8.21. Предметом розгляду справи №668/13907/13-ц було визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

8.21.1. Позов мотивовано тим, що:

- від імені товариства договір укладений не уповноваженою на те особою - головою правління, який не мав права одноособово розпоряджатися спірним майном;

- зазначеним договором передбачена домовленість сторін про встановлення сервітуту, який полягає в праві продавця безперешкодно користуватися приміщенням;

- без дозволу керівних органів управління товариства та без схвалення спостережною радою і без рішення загальних зборів товариства на встановлення сервітуту такі умови договору не могли бути включені до спірного договору, також договором не визначені умови щодо земельної ділянки, якою користується товариство й про такі обмеження відповідачка мала б знати;

- позивач просив суд визнати договір недійсним на підставі статей 92, 115, частин першої - третьої статті 203, частини першої статті 215, статті 628 ЦК України.

8.22. Предметом розгляду справи №905/1132/20 було:

- стягнення штрафу, пені, 3% річних (первісний позов);

- визнання недійсними договору купівлі-продажу природного газу (зустрічний позов).

8.22.1. Зустрічний позов мотивовано тим, що, ураховуючи вартість товару, визначену в додаткових угодах, що є невід`ємними частинами спірного договору, ціна договору істотно перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, а тому рішення про укладання такого договору знаходилось у виключній компетенції загальних зборів учасників позивача за зустрічним позовом, який стверджує, що про існування спірних правочинів єдиному учаснику стало відомо лише з первісного позову, оскаржувані правочини зі сторони покупця газу укладені директором з перевищенням повноважень та не були схвалені вищим органом управління товариства.

8.23. Предметом розгляду справи №903/277/20 було:

- стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію, пені, інфляційних нарахувань та 3% річних (первісний позов);

- визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії споживачу (зустрічний позов).

8.23.1. Зустрічний позов мотивовано тим, що особа, яка відповідно до статуту виступала від імені товариства під час підписання угод, діяла не в інтересах товариства, перевищуючи свої повноваження, про що був обізнаний позивач за первісним позовом. Також дата укладення угод не відповідає датам, зазначеним в угодах.

8.24. Предметом розгляду справи №638/2304/17 було визнання недійсним договору дарування грошових коштів.

8.24.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений договір дарування грошових коштів є недійсним, оскільки під час його укладення сторонами не додержано норм законодавство щодо його форми та місту, а саме: умовами договору не передбачений строк передання коштів; текст договору не містить реквізитів сторін, зокрема, відсутні паспортні дані сторін; не зазначено мету та цільове використання коштів; сторонами укладено такий договір без згоди позивача.

8.25. Предметом розгляду справи №904/2922/18 у межах провадження у справі про банкрутство було таке:

- визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя;

- визнання недійсними договорів купівлі-продажу;

- визнання недійсними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- зобов`язання державних реєстраторів, приватних нотаріусів поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (шляхом внесення відповідних відомостей в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно), відомості, які передували записам про право власності щодо спірних об`єктів нерухомого майна.

8.25.1. Позов мотивовано, зокрема, тим, що є підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними в силу приписів статей 16, 203, 215, 216 ЦК України.

8.26. Предметом розгляду справи №910/1255/20 було визнання недостовірною та спростування інформації.

8.27. Предметом розгляду справи №904/5480/19 було визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим виконанням, проведеним належним чином, та визнання недійсним з моменту укладення договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги.

8.27.1. Позов обґрунтовано тим, що договір про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги та майнових прав укладений з порушенням норм статті 203 ЦК України, оскільки діяла заборона щодо укладення договорів з відчуження права вимоги за кредитним договором, встановлена ухвалою суду про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні. Також позивач посилався на нікчемність договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги відповідно до частин першої, другої статті 218 ЦК України, оскільки вказаний правочин був спрямований на незаконне заволодіння майном фізичної особи.

8.28. Що ж до справи №552/22473/15-ц, то слід зазначити, що не містить судових рішень, які були б прийняті в межах справи під вказаним номером, у тому числі і 01.03.2023. Втім, у постанові суду апеляційної інстанції було зазначено, що відповідач посилався на постанову від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц. Разом з тим, Суд погогджується з апеляційною інстанцією про те, що справа висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц є нерелевантними для цієї справи, оскільки обставини справи не є подібними зі справою, яка переглядається.

8.29. З огляду на викладене, справа №917/1429/21 та справи №6-78цс13, №6-806ц16, №668/13907/13-ц, №905/1132/20, №903/277/20, №638/2304/17, №904/2922/18, №904/5480/19 відрізняються за підставою виникнення договірних правовідносин (поворотна фінансова допомога, дарування, купівля-продаж, постачання електричної енергії, тощо) та нормативно-правовим регулюванням таких договірних відносин, що, враховуючи доказову базу, яка досліджувалася судами першої та апеляційної інстанцій, виключає подібність у контексті змістовного критерію, визначеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19. Суттєва різниця полягає і в обставинах та фактах вказаних у пунктах 6.6.4 - 6.6.5 цієї постанови.

8.30. Що ж до справи №910/1255/20 та даної справи, то вони не є подібними ні за предметом розгляду (у справі №910/1255/20 предметом розгляду є визнання недостовірною та спростування інформації), ні за підставами виникнення спірних правовідносин, ані за нормативно-правовим регулюванням.

8.31. Отже, проаналізувавши постанови Верховного Суду (пункт 4.1 цієї постанови), на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки названі справи суттєво відрізняються, утому числі, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ за змістовним критерієм.

8.32. Верховний Суд відзначає, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник фактично порушує питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

8.33. Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.34. Підстави для застосування Судом приписів частини четвертої статті 300 ГПК України, з огляду на встановлені обставини у конкретно цій справі, ураховуючи доводи касаційної скарги та вказане у пунктах 6.6.1 - 6.6.6 цієї постанови, відсутні.

8.35. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.36. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №917/1429/21 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.37. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, Товариство у касаційній скарзі не наводить.

8.38. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.39. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.40. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.41. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.42. Разом з тим ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.43. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

8.44. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

8.45. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

8.46. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

8.47. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.48. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

8.49. Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства, оскільки, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Євробіт" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №917/1429/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя Н. Багай

Суддя І. Булгакова