Постанова

від 19.09.2023 по справі 571/75/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 571/75/16-ц

провадження № 61-6702св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Старосільська сільська рада Рокитнівського району Рівненської області, ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 08 листопада

2021 року у складі судді Верзун О. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Майданік В. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Старосільської сільської ради Рокитнівського району, ОСОБА_2 , третя особа - приватний підприємець ОСОБА_3 , про визнання недійсними і скасування рішень Старосільської сільської ради, акту приймання-передачі межових знаків та проектної документації.

Позов мотивований тим, що у 1988 році спільно з його покійним батьком він виробив навпроти батьківського городу земельну ділянку 0,12 га для сінокосу та ведення сільського господарства, через що поніс значні витрати.

09 лютого 2015 року на сесії Старосільської сільської ради розглядалась його заява про виготовлення проектно-технічної документації до вищеназваної земельної ділянки 0,12 га. Рішенням сільської ради № 1515 йому відмовлено в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в зв`язку з тим, що ця ділянка надана іншій особі.

Згідно із дозволом від 27 травня 1988 року № 64 на № 37/355 та заяви

від 10 січня 2011 року, він користується земельною ділянкою понад 26 років. Вказана ділянка обманним шляхом надана іншій особі, а саме: без висновку земельної комісії. Сільський голова не пояснив депутатам на чиєму городі наділяє земельну ділянку для розроблення проектно-технічної документації для ОСОБА_2 під самовільне будівництво. Так, Старосільською сільською радою було прийнято рішення від 21 листопада 2014 року № 1363 без висновку земельної комісії, без кворуму депутатів, а спірну земельну ділянку 20 листопада 2014 року наміряли без згоди та присутності

ОСОБА_1 . Не всі депутати, які зазначені в списку, були присутні на засіданні та голосували.

09 лютого 2015 року на сесії сільської ради 12 депутатів з 16 присутніх проголосували за скасування рішення від 21 листопада 2014 року № 1363, але сільський голова та секретар сільської ради не видали такого рішення. Крім того, 16 депутатів сільської ради підписались у колективній заяві - запиті до сільського голови, якою просили повторно поставити на голосування питання про скасування рішення від 21 листопада 2014 року № 1363. Зазначена заява зареєстрована в сільській раді, проте, сільський голова не ставить на голосування сільської ради, чим грубо порушує пункт 13 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

17 квітня 2015 року ОСОБА_2 у приватного підприємця ОСОБА_3 розробила технічну документацію на 0,25 га земельної ділянки, зокрема і на частину земельної ділянки позивача у розмірі 0,12 га, та подала на затвердження, хоча свій город понад 1,5 га не приватизувала.

05 листопада 2015 року під тиском сільського голови на сесії новообрані депутати ухвалили рішення про затвердження технічної документації та передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Вважав, що має право на спірну ділянку згідно із частиною першою

статті 119 ЗК України.

Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсними та скасувати рішення Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області від 21 листопада 2014 року

№ 1363 про надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, в АДРЕСА_1 , за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення; від 09 лютого 2015 року № 1515 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та від 05 листопада 2015 року № 9 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5625086800:03:001:0147) та передачу у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у

АДРЕСА_1 , площею 0,25 га;

- скасувати акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, встановлених по межі земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 та проєктну документацію відносно спірної земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У суді першої інстанції справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 14 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-27955св18).

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав доказів на основі яких було б можливим встановити факт порушення його прав, тобто не довів своїх позовних вимог, а оскаржуване ним рішення Старосільської сільської ради від 09 лютого 2015 року № 1515 про відмову в наданні дозволу на складання проекту землеустрою ухвалено з дотриманням закону, тому не має підстав для його скасування та відповідно рішень щодо земельної ділянки виділеної ОСОБА_2 . Відсутні підстави вважати, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування

від 21 листопада 2014 року № 1363, від 09 лютого 2015 року № 1515,

від 05 листопада 2015 року № 9 порушені права позивача. Відповідно відсутні підстави для скасування акта прийому-передачі межових знаків на зберігання, встановлених по межі земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки він ніяк не стосується прав ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 08 листопада

2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції за визначеною підсудністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спори які стосуються надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність належать до адміністративної юрисдикції. Заявник вказує, що заявити своєчасно, що справа належить до адміністративної юрисдикції не мав можливості у зв`язку із відсутністю знань та правової допомоги.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернулась до Старосільської сільської ради із заявою про надання дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у

АДРЕСА_1 , площею 0, 25 га.

Рішенням Старосільської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області від 21 листопада 2014 року № 1363 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га в АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 виготовила проєкт землеустрою.

Відповідно до акта прийому-передачі межових знаків на зберігання

від 12 грудня 2014 року межі земельної ділянки за кадастровим номером 5625086800:03:001:0147 яка знаходиться на АДРЕСА_1 , площею 0,02500 га, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками.

Рішенням Старосільської сільської ради від 05 листопада 2015 року № 9 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною

площею 0,25 га в АДРЕСА_1 .

Відповідно до протоколу сесії Старосільської сільської ради від 05 листопада 2015 року з 22 обраних присутніми були 21 депутат. Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 рішення прийнято більшістю голосів

(16 - за, 5 - проти).

Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 листопада

2015 року право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 5625086800:03:001:0147, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 .

Цільове призначення цієї земельної ділянки органом місцевого самоврядування змінено на «Будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», а органом Держземкадастру присвоєно відповідний кадастровий номер.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 побудувала будинок.

Відповідно до довідки радгоспу «Старосільський» № 64 від 27 травня 1988 року ОСОБА_1 дозволено розробити земельну ділянку 0,12 га згідно з поданою заявою в АДРЕСА_1 , для сінокосу та ведення сільського господарства.

Рішенням Старосільської сільської ради від 09 лютого 2015 року № 1515 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в зв`язку з тим, що дана земельна ділянка, на яку він претендує, надана іншій особі.

За заявами ОСОБА_1 06 листопада 2008 року Старосільська сільська рада надала ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянку у власність.

Рішенням Старосільської сільської ради Рокитнівського району від 04 грудня 2013 року № 617 затверджено технічну документацію щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2500 га.

Рішенням Старосільської сільської ради Рокитнівського району від 07 липня 2014 року № 1021 затверджено проект землеустрою щодо земельної ділянки, та передано у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,3431 га .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У липні 2023 року справу передано до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 (провадження № 11-475апп18) та постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а, від 22 квітня 2020 року у справі № 711/8370/18, що передбачено пунктом 1 частини другої

статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Вважаючи своє право на приватизацію земельної ділянки 0,12 га на

АДРЕСА_1 порушеним діями та рішеннями відповідачів ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі.

Громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень в порядку визначеному нормами статей 116, 118, 125,

126 ЗК України.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

На підставі рішень Старосільської сільської ради № 231 та № 232

від 06 листопада 2008 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та для будівництва та обслуговування житлового будинку орієнтовною площею 0,25 га на АДРЕСА_1

(том 2, а. с. 26, 27).

Рішенням Старосільської сільської ради Рокитнівського району від 04 грудня 2013 року № 617 затверджено технічну документацію щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у

АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,25 га (том 2, а. с. 28).

Рішенням Старосільської сільської ради Рокитнівського району від 07 липня 2014 року № 1021 затверджено проект землеустрою щодо земельної ділянки, та передано у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,3431 га (том 2, а. с. 30).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

На час звернення до суду в цій справі та на час ухвалення оспорюваного ним рішення від 09 лютого 2015 року № 1515 ОСОБА_1 своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства вже використав, тому спірна земельна ділянка площею 0,12 га в порядку безоплатної приватизації не могла бути надана йому для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що надання спірної земельної ділянки для ОСОБА_2 у порядку безоплатної приватизації ніяким чином не могло порушити існуючі у ОСОБА_1 та використані ним права на приватизацію земельних ділянок.

З підстав, передбачених статтею 119 ЗК України, ОСОБА_1 з позовом до суду, зокрема і в цій справі не звертався, хоча за матеріалами справи посилався на обставини набуття ним права на земельну ділянку за давністю користування.

Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування

(статті 118, 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів (висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року у справі 742/2916/15).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок, «що розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції. Законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство слід тлумачити таким чином, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду - право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частину другу статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір. Водночас у справі, що розглядається, земельні торги проведені не були. Натомість земельна ділянка була надана в оренду відповідачу ОСОБА_2 , який звернувся за укладенням договору оренди значно пізніше за позивача. Отже, договір оренди укладений неправомірно. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17 (провадження № 61-43854св18) вже звертав увагу, що правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком».

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши копію заяви ОСОБА_1 від 10 січня 2011 року про надання йому дозволу доприватизувати 0,12 га, де він зазначає, що землі напроти його городу, яку він виробив разом з покійним батьком та що ним приватизовується весь батьківський город 0,59 га, а разом 0,71 га, суд першої інстанції, проаналізувавши її зміст, зазначив, що ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови передано 0,25 га та 0,3431 га - для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в АДРЕСА_1 ). Земельні ділянки передані у 2013 та 2014 році, а тому заява датована 10 січня 2011 року, не могла містити відомості про обставини (приватизації), що мали місце у грудні 2013 року та липні 2014 року, тобто дійшов вірного висновку, що відомості, які містяться у цій заяві суперечать логічному, послідовному зв`язку та хронології подій. Оригінал заяви позивач для дослідження не надав. Походження копії заяви від 10 січня 2011 року, згідно діючих норм ЦПК, показаннями свідків, на яких посилається позивач не доводиться і копія відповідно не набуває статусу оригінала, тобто належного та допустимого доказу у справі.

ОСОБА_1 просив «доприватизувати» земельну ділянку площею 0,12 га, а не надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку яку хотів «доприватизувати».

Відповідно до довідки Старосільської сільської ради від 15 жовтня 2015 року № 6262 земельна ділянка, яка надана ОСОБА_2 під будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд розташована на землях запасу (том 2, а. с. 32).

Згідно із частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Фактичне користування земельною ділянкою не створює права на неї незалежно від тривалості користування, якщо її не було надано в установленому земельним законодавством порядку. Отже, не було необхідності вилучати спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 , оскільки вона йому не належала і він не був її власником, орендарем чи користувачем.

На обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, посилався на ксерокопію довідки радгоспу «Старосільський» № 64 у якій вказується про дозвіл на розробку земельної ділянки 0,12 га в АДРЕСА_1 , для сінокосу та ведення сільського господарства. Крім того вказував на те, що є постійним землекористувачем вказаної ділянки.

Дозвіл на "розробку" земельної ділянки, з врахуванням викладених норм, які регулювали порядок набуття у користування земельних ділянок, не свідчить про встановлення меж цієї ділянки в натурі та отримання документа, який засвідчує право користування нею.

Відповідно до статті 82 ЗК УРСР 1970 року земельні ділянки для сінокосіння, громадянам надавались за рішеннями виконавчих комітетів районних, міських, селищних і сільських Рад, а не адміністрації радгоспу.

Згідно із інформацією Старосільської сільської ради від 23 червня 2016 року ОСОБА_1 проживав разом з батьками і радгосп «Старосільський» не міг виділити йому земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, оскільки не вистачало землі і у 1988 році ПМК-180 на цій території тільки проводив осушувальну систему по дамбуванню села Дроздинь (том 2, а. с.25; том 2, а. с. 229).

У ксерокопії довідки радгоспу «Старосільський» від 27 травня 1988 року № 64 вказується, що ОСОБА_1 дозволено розробити земельну ділянку 0,12 га в АДРЕСА_1 , а. с. 34).

Однак згідно із довідкою Старосільської сільської ради № 7740 від 17 грудня 2015 року підтверджується, що найменування вулиць на території Старосільської сільської ради введено тільки у 2001 році. Тобто, зміст довідки № 64 не відповідає дійсності.

Отже, не можна стверджувати про виникнення у позивача переважного речового права на спірну ділянку на той момент, а й взагалі будь-якого права, оскільки землі колишнього радгоспу були розпайовані та вони перейшли у комунальну власність (землі запасу Старосільської сільської ради).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави вважати, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування від 21 листопада 2014 року № 1363, від 09 лютого 2015 року № 1515, від 05 листопада 2015 року № 9 порушені права позивача. Відповідно відсутні підстави для скасування акта прийому-передачі межових знаків на зберігання, встановлених по межі земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки він ніяк не стосується прав ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що розгляд цієї справи належить до адміністративної юрисдикції є необґрунтованими, оскільки з огляду на предмет та підстави позову, приватний інтерес за захистом якого

ОСОБА_1 звернувся до суду, розглядувана справа належить до юрисдикції загальних судів. Сама по собі участь органу місцевого самоврядування як відповідача у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник