Постанова

від 13.09.2023 по справі 910/6246/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/6246/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Рада 5» - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця

Нашивайло Людмили Борисівни - особисто, Яковлєва І. О.,

Об`єднання співвласників

багатоквартирного будинку «Печерська хвиля» - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Інформаційно-обчислювальний центр «Рада» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Нашивайло Людмили Борисівни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 (у складі колегії суддів: Михальська Ю. Б. (головуючий), Тищенко А. І., Скрипка І. М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 (суддя Пукас А. Ю.)

у справі № 910/6246/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 5»

до Фізичної особи-підприємця Нашивайло Людмили Борисівни,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська хвиля»,

про стягнення 41 779,00 грн,

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Нашивайло Людмили Борисівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 5», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-обчислювальний центр «Рада»

про визнання недійсним договору та солідарне стягнення 47 789,49 грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 5» (далі - ТОВ «Рада 5») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Нашивайло Людмили Борисівни (далі - ФОП Нашивайло Л. Б.) про стягнення заборгованості у розмірі 41 779,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням ФОП Нашивайло Л. Б. умов договору про організацію діяльності з надання послуг від 01.03.2019 № 01/01/01/19/Р5 в частині оплати наданих послуг, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 41 779,25 грн.

У серпні 2022 року ФОП Нашивайло Л. Б. звернулась до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету зустрічної позовної заяви) до ТОВ «Рада 5» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-обчислювальний центр «Рада» (далі - ТОВ «ІОЦ «Рада») про визнання недійсним з моменту вчинення договору про організацію діяльності з надання послуг від 01.03.2019 № 01/01/01/19/Р5, укладеного між ТОВ «Рада 5» та ФОП Нашивайло Л. Б., стягнення солідарно з відповідачів за зустрічним позовом 47 789,49 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано відсутністю у ТОВ «Рада 5» повноважень на укладення оспорюваного договору, оскільки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська хвиля» (далі - ОСББ «Печерська хвиля») не надавало згоди на укладення такого договору, а також відсутністю у ТОВ «Рада 5» повноважень на здійснення моніторингу за спожитою електричною енергією, на нарахування коштів за спожиту електричну енергію та вивезення твердих відходів, що, на думку ФОП Нашивайло Л. Б., є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним та повернення відповідачами за зустрічним позовом сплаченої ФОП Нашивайло Л. Б. за цим договором суми за надані послуги.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за первісним позовом - ОСББ «Печерська хвиля»; зустрічну позовну заяву ФОП Нашивайло Л. Б. прийнято до розгляду; ухвалено розгляд зустрічної позовної заяви здійснювати з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 заяву ФОП Нашивайло Л. Б. про винесення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Рада 5» на користь ФОП Нашивайло Л. Б. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 200,00 грн. В решті у задоволенні заяви відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2023 року ФОП Нашивайло Л. Б. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.08.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/6246/22 за касаційною скаргою ФОП Нашивайло Л. Б. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.09.2023.

11.09.2023 до Верховного Суду надійшла заява ФОП Нашивайло Л. Б. про стягнення з ТОВ «Рада 5» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 624,00 грн.

11.09.2023 ТОВ «Рада 5» до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу з пропуском строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду від 23.08.2023 для його подання. ТОВ «Рада 5» просить поновити пропущений строк на подання відзиву, вказавши на ознайомлення із касаційною скаргою лише 04.09.2023 у електронному вигляді через електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та неможливість подання на неї відзиву у встановлений судом строк до 06.09.2023, посилаючись на складність справи.

За змістом частин 1, 2 статті 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Згідно з частиною 4 статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, однак поновленню такий строк не підлягає, а тому клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу не підлягає задоволенню. Враховуючи зазначене, Верховний Суд залишає без розгляду поданий ТОВ «Рада 5» відзив на касаційну скаргу та не надає оцінку викладеним у ньому доводам.

ТОВ «ІОЦ «Рада», ОСББ «Печерська хвиля» не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

ТОВ «Рада 5», ТОВ «ІОЦ «Рада», ОСББ «Печерська хвиля» в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників ТОВ «Рада 5», ТОВ «ІОЦ «Рада», ОСББ «Печерська хвиля».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ФОП Нашивайло Л. Б. та її представника, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2019 між ТОВ «Рада 5» та ФОП Нашивайло Л. Б. укладено договір про організацію діяльності з надання послуг № 01/01/01/19/Р5, який регулює взаємні права та відносини сторін, пов`язані з наданням послуг споживачу по будинку за адресою: вул. Старонаводницька, 13, секція «Г», м. Київ (14 кв. м).

Відповідно до умов цього договору з метою забезпечення споживачів послугами щодо забезпечення побутового обслуговування мешканців будинку та утримання будинку в належному стані, сторони договору дійшли згоди узгоджено здійснювати діяльність, пов`язану з утриманням підсобних приміщень в будинку, в порядку та на умовах, визначених цим договором, а ФОП Нашивайло Л. Б. забезпечує побутовими послугами споживачів та зобов`язується компенсувати ТОВ «Рада 5» спожиту ФОП Нашивайло Л. Б. електроенергію та оплачувати за моніторинг кількості спожитої ним електроенергії, оплачувати за послуги з нагляду за його майном в порядку та на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 договору).

Згідно з пунктом 1.2 договору сторони взяли на себе певні зобов`язання, а саме: ТОВ «Рада 5» зобов`язується укладати із споживачами договори про надання житлово-комунальних послуг; ТОВ «Рада 5» забезпечує на безоплатній основі доступ ФОП Нашивайло Л. Б. до внутрішньобудинкових каналів інженерних мереж; ФОП Нашивайло Л. Б. зобов`язується здійснювати надання побутових послуг.

У пункті 2.1 договору передбачено обов`язки ТОВ «Рада 5», зокрема: укласти зі споживачами договорів про надання житлово-комунальних послуг; надавати ФОП Нашивайло Л. Б. доступу до електричних мереж, послуги з моніторингу спожитої ним електроенергії та послуги моніторингу стану інформаційного стенду; забезпечити ФОП Нашивайло Л.Б. можливістю безперешкодного користування електроенергією для належного функціонування обладнання.

Відповідно до пункту 2.2 договору ФОП Нашивайло Л .Б. зобов`язана, зокрема: не пошкоджувати в будинку справний стан будівельних конструкцій, опалювальних приладів і трубопроводів; компенсувати витрати за спожиту ним електричну енергію, оплачувати за моніторинг спожитої ним електричної енергії, послуги моніторингу стану інформаційного стенду, які надаються ТОВ «Рада 5»; надавати мешканцям будинку побутові послуги та здійснювати побутове обслуговування.

За умовами договору ТОВ «Рада 5» має право доручити третім особам проводити нарахування, виставлення та збір платежів згідно даному договору на користь ТОВ «Рада 5» (пункт 2.3.3 договору).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що вартість послуг за цим договором становить: за надання послуг нагляду за майном - 3 000,00 грн, а також компенсація за спожиту електричну енергію за тарифами, затвердженими спеціальними уповноваженими органами постачальника станом на день проведення розрахунків (пункти 3.3.1, 3.3.2 договору).

У випадку затвердження спеціально уповноваженими органами постачальника тарифу за споживання електричної енергії для юридичних осіб на рівні, вищому за визначений у пункті 3.3.1 цього Договору, за послуги з моніторингу споживання електричної енергії проводиться оплата на рівні 5% від суми грошових коштів, які становлять компенсацію за спожитий обсяг електричної енергії (пункт 3.3.3 договору).

Відповідно до пункту 3.4 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктами 3.5, 3.7 договору передбачено, що до розрахунків за послуги, передбачені пунктом 3.3 договору, застосовується авансова система оплати послуг. Платежі вносяться ФОП Нашивайло Л .Б. не пізніше 10 числа місяця, що є розрахунковим на поточний рахунок ТОВ «Рада 5».

Послуги оплачуються в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «Рада 5» за реквізитами, передбаченими у цьому договорі.

Цей договір набирає чинності з 01.01.2019 та діє протягом одного року, до 31.12.2019. Договір вважається продовженим на кожний наступний термін, якщо за місяць до закінчення строку однією зі сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду (пункти 8.1, 8.2 договору).

ТОВ «Рада 5», звертаючись до суду із первісним позовом про стягнення заборгованості у розмірі 41 779,25 грн, обґрунтувало свої вимоги неналежним виконанням ФОП Нашивайло Л .Б. зобов`язань за договором про організацію діяльності з надання послуг від 01.03.2019 № 01/01/01/19/Р5 у період з 01.04.2020 по 01.05.2021 в частині оплати наданих послуг.

ФОП Нашивайло Л .Б., звернулась до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Рада 5» та ТОВ «ІОЦ «Рада» про визнання недійсним договору про організацію діяльності з надання послуг від 01.03.2019 № 01/01/01/19/Р5 та солідарне стягнення 47 789,49 грн, мотивувала свої вимоги відсутністю у ТОВ «Рада» повноважень на укладення оспорюваного договору у зв`язку з відсутністю згоди ОСББ «Печерська хвиля», та відсутністю повноважень на надання послуг, передбачених цим договором, що, на її думку, є підставою для визнання його недійсним та повернення сплаченої за оспорюваним договором суми за надані послуги шляхом солідарного її стягнення з відповідачів за зустрічним позовом.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позовних вимог.

Разом з цим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, також відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог через відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину (повернення виконаного за недійсним правочином) шляхом солідарного стягнення з відповідачів за зустрічним позовом вартості сплачених ФОП Нашивайло Л. Б. за договором послуг.

Як вбачається із змісту касаційної скарги ФОП Нашивайло Л. Б., предметом касаційного оскарження у справі, що розглядається, є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі ФОП Нашивайло Л. Б. послалась на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статей 13, 14, 73, 74, 76-79, 86, 236-238 ГПК України, пункту 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/13/21 від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним, позивач має довести наявність порушення оспорюваним правочином його прав та охоронюваних законом інтересів, виходячи із заявлених підстав позову, а суд, вирішуючи питання про можливість спростування презумпції правомірності оспорюваного правочину, має встановити не лише наявність підстав недійсності правочину, але й порушення прав позивача, визначити, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення та чи відповідає порушене право заявленим підставам позову.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 910/21977/21 задоволено позов ОСББ «Печерська хвиля» до ТОВ «Рада 5» про зобов`язання останнього передати ОСББ «Печерська хвиля» технічну документацію на будинок № 13 по вулиці Старонаводницькій у місті Києві.

При вирішенні спору у справі № 910/21977/21 судом установлено, що на підставі розпоряджень Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 31.05.2002 № 588, від 29.12.2002 № 1788, від 03.07.2003 № 994/1 затверджено акти державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а також передано ТОВ «Рада 5», як експлуатаційній організації, житловий будинок №13 по вулиці Старонаводницькій в місті Києві.

16.09.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис про створення у багатоквартирному будинку по вулиці Старонаводницькій, 13 в місті Києві ОСББ «Печерська хвиля».

Врахувавши встановлені обставини та проаналізувавши положення законодавства, суд у своєму рішенні у справі № 910/21977/21 зазначив, що у ОСББ «Печерська хвиля» як юридичної особи, що створена співвласниками багатоквартирного будинку № 13 по вулиці Старонаводницькій в місті Києві, з дня державної реєстрації об`єднання виникло право витребувати у відповідача, як попереднього балансоутримувача та управителя будинку, технічну та іншу, передбачену законодавством документацію на вказаний багатоквартирний будинок, якому кореспондує відповідний обов`язок відповідача передати таку документацію.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Подібні за змістом правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18.

Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 910/21977/21 встановлено, що до створення у багатоквартирному будинку № 13 по вулиці Старонадницькій в місті Києві ОСББ «Печерська хвиля», балансоутримувачем та управителем цього будинку було ТОВ «Рада 5», суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в силу частини 4 статті 75 ГПК України такі обставини не підлягає доведенню під час розгляду цієї справи.

З огляду на зазначене та враховуючи, що договір про організацію діяльності з надання послуг від 01.03.2019 № 01/01/01/19/Р5 було укладено сторонами до створення ОСББ «Печерська Хвиля» (16.09.2020), посилання ФОП Нашивайло Л. Б. на відсутність дозволу ОСББ «Печерська Хвиля» на укладення ТОВ «Рада 5» оспорюваного договору є безпідставними, про що вірно зазначено судами попередніх інстанцій.

Щодо доводів ФОП Нашивайло Л. Б. про відсутність повноважень у ТОВ «Рада 5» на надання передбачених умовами оспорюваного договору послуг, а саме, на здійснення моніторингу за спожитою електричною енергією, на нарахування коштів за спожиту електричну енергію та вивезення твердих відходів, судами попередніх інстанцій установлено:

- ТОВ «Рада 5» не є безпосереднім постачальником електричної енергії, а відповідно до договору від 22.04.2002 № 30-23486, укладеного між АТ «Київенерго» та ТОВ «Рада 5», з урахування додаткової угоди від 22.11.2016, є саме споживачем електричної енергії, у тому числі і електричної енергії, спожитої ФОП Нашивайло Л. Б., вартість якої підлягала компенсації ТОВ «Рада 5» на умовах, визначених оспорюваним договором;

- послуги по перевезенню та знешкодженню (захороненню) твердих побутових відходів надавались ТОВ «Рада 5» як замовнику на підставі укладеного із ТОВ «Фірма «Володар-Роз» (перевізником) договору на перевезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) від 03.01.2008 № 317-Ж. Відповідно до листа ТОВ «Фірма «Володар-Роз» від 05.05.2022 № 158/1, підприємство надає послугу з вивезення твердих побутових відходів згідно тарифу, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 26.12.2018 № 2351.

Водночас, Верховний Суд зауважує що зазначені доводи ФОП Нашивайло Л. Б. не є підставою у розумінні положень статей 203, 215 ЦК України для визнання оспорюваного договору недійсним.

Врахувавши предмет та підстави зустрічного позову, дослідивши зміст оспорюваного правочину, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним, оскільки договір про організацію діяльності з надання послуг від 01.03.2019 № 01/01/01/19/Р5 не суперечить вимогам чинного законодавства та укладений за волевиявленням сторін, та відповідно для застосування наслідків недійсності правочину шляхом солідарного стягнення з відповідачів за зустрічним позовом вартості раніше сплачених ФОП Нашивайло Л. Б. послуг.

При цьому, врахувавши встановлені у справі обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору, за захистом яких він звернувся до суду із зустрічним позовом.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову.

ФОП Нашивайло Л. Б., обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у поданій касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень положень статей 13, 14, 73, 74, 76-79, 86, 236-238 ГПК України, пункту 1 частини 3 статті 1212 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/13/21, від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішення спору не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/13/21, зокрема, відповідно до яких згідно з принципом «суд знає закон», з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує при прийнятті рішення саме такі норми матеріального права.

Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з зустрічним позовом ФОП Нашивайло Л. Б. просила, зокрема, визнати недійсним з моменту вчинення договір про організацію діяльності з надання послуг від 01.03.2019 № 01/01/01/19/Р5 з підстав відсутності у ТОВ «Рада» повноважень на укладення оспорюваного договору та на надання послуг, передбачених цим договором.

З огляду на викладене, посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у наведених вище постановах та на не застосування до спірних правовідносин положень статті 235 ЦК України, які суди попередніх інстанцій повинні були застосувати при ухваленні оскаржуваних судових рішень відповідно до принципу «суд знає закон», ФОП Нашивайло Л. Б. фактично просить суд вийти за межі позовних вимог, що суперечить положенням процесуального законодавства, оскільки остання не зверталась до суду з позовними вимогами про визнання правочину удаваним.

Також, у поданій касаційній скарзі скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 щодо застосування положень статті 1212 ЦК України.

Разом з цим, суд касаційної інстанції зазначає, що надаючи висновок у справі № 904/1907/15 щодо застосування положень статей 216, 1212 ЦК України у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин недійсності правочину, внаслідок чого підлягали застосуванню наслідки недійсності правочину.

Водночас у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, що виключає можливість застосування статей 216, 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

Таким чином, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та постанови Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/13/21, від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зазначені висновки зроблені Судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у конкретних справах, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з

додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Нашивайло Людмили Борисівни залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у справі № 910/6246/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко