Постанова

від 19.09.2023 по справі 694/637/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 694/637/20

провадження № 61-2777св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору, - Гусаківська сільська рада Звенигородського району Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 вересня 2022 року у складі судді Скакун Д. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Гусаківська сільська рада Звенигородського району Черкаської області (далі - Гусаківська сільська рада), про визнання заповіту недійсним.

На обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 .

Після її смерті залишилася спадщина, що складається з житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку на АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги спадкового майна є він та його сестра ОСОБА_2 .

З метою отримання спадкового майна він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак йому було відмовлено у зв`язку з тим, що його сестра надала заповіт, посвідчений Гусаківською сільською радою 03 жовтня 2018 року та зареєстрований у реєстрі за № 102, відповідно до умов якого ОСОБА_3 заповіла зазначене майно своїй доньці - ОСОБА_2 .

Однак у грудні 2017 року спадкодавець перенесла геморологічний інсульт, внаслідок чого в неї повністю перестали функціонувати ліві кінцівки, а функціонування правих кінцівок було проблематичне і вона не могла особисто підписати заповіт, тому у позивача виникли сумніви щодо справжності заповіту.

З урахуванням наведеного позивач просив визнати заповіт, укладений від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений Гусаківською сільською радою 03 жовтня 2018 року та зареєстрований у реєстрі за № 102, нікчемним та застосувати наслідки нікчемного заповіту.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 23 березня 2021 року у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Черкаський НДЕКЦ МВС України).

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2022 року призначено повторну судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідницького інституту судових експертиз.

На вирішення експертиз поставлено питання: Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_3 на першому примірнику заповіту від 03 жовтня 2018 року, який знаходився у державного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Шалденко Л. В. та на другому примірнику заповіту, який знаходився в Гусаківській сільській раді, а також у книзі реєстрації заповітів Гусаківської сільської ради при отриманні першого примірника заповіту, ОСОБА_3 , чи іншою особою.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази про те, що оспорюваний заповіт був підписаний не заповідачем ОСОБА_3 , а іншою особою.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 вересня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів, що волевиявлення ОСОБА_3 щодо складення заповіту на ім`я ОСОБА_2 не було вільним і не відповідало її волі, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на показання свідків, оскільки вони не є беззаперечним доказом наявності підстав для визнання заповіту недійсним, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення. Суд зазначив, що відповідно до повідомлення Комунального некомерційного підприємства «Звенигородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Звенигородської міської ради (далі - КНП «Звенигородський ЦПМСД») спадкодавиця ОСОБА_3 могла рухати правою верхньою кінцівкою, а лівою верхньою не могла, так як у неї після перенесеного захворювання був грубий лівобічний спастичний геміпарез до елегії.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без належного повідомлення позивача, тому він був позбавлений можливості заявити клопотання про проведення експертизи. Суд апеляційної інстанції неправильно виклав показання свідка та не розглянув заявлені клопотання про допит свідків.

Повідомлення КНП «Звенигородський ЦПМСД» про те, що ОСОБА_3 могла рухати правою верхньою кінцівкою є недопустимим доказом та спростовуються показаннями свідка ОСОБА_4 , яка була сімейним лікарем спадкодавця.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на: неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 715/316/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); розгляд судом апеляційної інстанції справи за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); необґрунтоване відхилення (нерозгляд) клопотання про допит свідка та витребування доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України); встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У травні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що ОСОБА_3 була дієздатною, усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, що підтверджується показаннями свідків та матеріалами справи. Позивач у суді першої інстанції не заявляв клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_4 та допит свідка ОСОБА_5 , тому посилання касаційної скарги про необхідність повторного допиту свідків є недопустимими. Крім того, обставини щодо стану здоров`я ОСОБА_3 не можуть доказуватися показаннями свідків.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої статті 411, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на нею, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, щопостановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок на АДРЕСА_1 , який залишився після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що у спадковому реєстрі виявлено заповіт на користь дочки ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 8).

Відповідно до заповіту, складеного 03 жовтня 2018 року, ОСОБА_3 належний їй будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці 0,1000 га, кадастровий номер 7121210100:01:004:0620, заповіла дочці ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Гусаківської сільської ради Гернегою Г. М. та зареєстрований у реєстрі за № 102 (т. 1, а. с. 30).

Згідно з випискою з амбулаторної карти ОСОБА_3 , наданої КНП «Звенигородський ЦПМСД» ОСОБА_3 мала діагноз: хронічна дисцикуляторна атеросклеротична та гіпертонічна енцефалопатія ІІІ ступеню (з перенесеним геморагічним інсультом 13 грудня 2017 року в правому каротидному басейні на тлі церебрального атеросклерозу з проривом в шлуночкові систему - КТ ГМ 13 грудня 2017 року), грубий лівобічний спастичний геміпарез до елегії в руці, значне порушення функції, моторна афазія. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 Гіпертензивне серце ІХС атеросклеротичний коронарокардіосклероз СН ІІ ст. З 13 грудня 2017 року до 28 грудня 2017 проходила стаціонарне лікування в неврологічному відділенні ЦРЛ. Діагноз: геморагічний інсульт в правому каротидному басейні на тлі церебрального атеросклерозу з проривом в шлуночкові систему, грубий лівобічний спастичний геміпарез до геміплегії в руці, значне порушення функції. Незріла катаракта обох очей. Ангіопатія сітківки обох очей. Базиліома лівої скроневої ділянки. 09 січня 2018 року сімейний лікар на дому: геморагічний інсульт в правому каротидному басейні на тлі церебрального атеросклерозу від 13 грудня 2017 року, грубий лівобічний спастичний геміпарез до геміплегії в руці, значне порушення функції. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 Гіпертезивне серце. 26 березня 18 року сімейний лікар на дому: грубий лівобічний спастичний геміпарез до геміплегії в руці, значне порушення функції. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 Гіпертезивне серце. 13 червня 2018 року сімейний лікар на дому: гіпертонічна хвороба ІІІ ст..2 дуже високий ризик. 13 лютого 2019 року сімейний лікар на дому: хронічний бронхіт інфекційне загострення, гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2, дуже високий ризик, грубий спастичний геміпарез, значне порушення функції. 27 вересня 2019 року сімейний лікар на дому: хронічний бронхіт, загострення (т. 1, а. с. 32-33).

Відповідно до повідомлення КНП «Звенигородський ЦПМСД» ОСОБА_3 могла рухати правою верхньою кінцівкою, а лівою верхньою не могла, так як у неї після перенесеного захворювання був грубий лівобічний спастичний геміпарез до геміплегії (т. 1, а. с. 31).

Згідно з висновком експерта від 21 травня 2021 року № СЕ-19/124-21/4153-ПЧ встановити чи виконаний підпис від імені ОСОБА_3 на першому примірнику заповіту від 03 жовтня 2018 року, який знаходився у державного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Шалденко Л. В. та на другому примірнику заповіту, який знаходився в Гусаківській сільській раді, а також у книзі реєстрації заповітів Гусаківської сільської ради при отриманні першого примірника заповіту, ОСОБА_3 , чи іншою особою не є можливим (т. 1, а. с. 152-158).

Відповідно до висновку експертів від 26 серпня 2022 року

№ 11043/11044/22-32 встановити чи підписи від імені ОСОБА_3 в заповіті від 03 жовтня 2018 року виконані ОСОБА_3 чи іншою особою не є можливим (т. 2, а. с. 3-11).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша статті 1233 ЦК України).

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1267 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Як на підставу позову ОСОБА_1 посилався на те, що його мати ОСОБА_6 перенесла геморологічний інсульт, внаслідок чого у неї повністю перестали функціонувати ліві кінцівки, а функціонування правих кінцівок було проблематичним і вона не могла особисто підписати заповіт, тому у позивача виникли сумніви щодо справжності заповіту.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З метою спростування обставин щодо належності підпису в оспорюваному заповіті ОСОБА_3 заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

За результатами проведення експертиз судовими експертами складено висновки, з яких випливає, що встановити чи підписи від імені ОСОБА_3 у оскаржуваному заповіті виконано однією особою чи іншою особою не є можливим з причин, викладених у дослідницькій частині висновків.

Відповідно до змісту дослідницької частини висновків надані судовому експерту для дослідження зразки підписів ОСОБА_3 різняться між собою, як за часом їх виконання так і за рядом загальних та окремих графічних ознак. Разом з тим, всі ці підписи надано як зразки підписів ОСОБА_3 . Експерту невідома причина вказаних розбіжностей між зразками: це може бути існування двох або більше варіантів підписів ОСОБА_3 або ж це вікові зміни, викликані погіршенням загального фізичного стану особи. Разом з тим, надати більш точний висновок не є можливим внаслідок недостатньої кількості порівняльного матеріалу (т. 1, а. с. 152-159, т. 2, а. с. 3-11).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не надав до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що заповіт, складений 03 жовтня 2018 року ОСОБА_3 підписаний не нею особисто.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанції, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази врахували, що оспорюваний заповіт складений у письмовій формі, містить місце та дату його складення, прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця та спадкоємця, а також, що заповіт посвідчений секретарем Гусаківської сільської ради Гернегою Г. М., у тексті заповіту зазначено, що особу заповідача та її дієздатність перевірено.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 715/316/18.

У вказаній постанові зазначено, що «доводи касаційної скарги про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо не проведення експертизи судом першої інстанції, є підставами для скасування оскаржених судових рішень з огляду на те, що неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи».

Зазначені висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі суд першої інстанції за заявою позивача призначив у справі дві почеркознавчі експертизи, проте відповідно до їх висновків встановити чи виконані підписи в оспорюваному заповіті ОСОБА_3 не є можливим у зв`язку з недостатньою кількістю порівняльного матеріалу.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника про неналежне повідомлення його про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, оскільки у матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого ОСОБА_1 29 листопада 2022 року отримав повідомлення про виклик до суду (т. 2, а. с. 87).

З урахуванням зазначеного Верховний Суд також відхиляє посилання заявника про те, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання ОСОБА_1 про виклик свідків, оскільки позивач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не з`явився на розгляд справи та не обґрунтував необхідність повторного виклику свідка ОСОБА_4 та нового свідка ОСОБА_5 .

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що показання свідків, на які посилається заявник, не є беззаперечним доказом наявності підстав для визнання заповіту недійсним.

У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що повідомлення КНП «Звенигородський ЦПМСД» про те, що ОСОБА_3 могла рухати правою верхньою кінцівкою є неналежним доказом.

Верховний Суд відхиляє зазначене посилання з огляду на таке.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від°02°березня 2021°року у справі №°922/2319/20, від°16°лютого 2021°року у°справі №°913/502/19, від°13°серпня 2020°року у справі №°916/1168/17, від°16°березня 2021°року у справі №°905/1232/19, від°21°липня 2022°року у°справі №°922/3308/20.

Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.

Заявник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди першої та апеляційної інстанцій, діючи в межах наданих їм процесуальним законом повноважень, оцінили наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням та дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суди ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів, є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами справи та здійсненою оцінкою зазначених доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження.

Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 вересня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак