Рішення

від 19.09.2023 по справі 918/582/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/582/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Обслуговуючого кооперативу "ЗВ"

до відповідача 1: Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго"

до відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Нова Ера"

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фахівець"

про: визнання недійсними договорів

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: Я.Тарновецький

від відповідача 1: О.Савчук

від відповідача 2: В.Лук`янчук, Р.Різаєв

від відповідача 3: В.Коровайний

ОПИС СПОРУ

Обслуговуючий кооператив "ЗВ" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Нова Ера" про визнання недійсним договорів:

- договору про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, що укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера" з моменту його укладення;

- договору про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, що укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера" з моменту його укладення;

- додаткової угоди №1 до договору про приєднання яке не є стандартним, до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, укладеної 01 лютого 2021 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЖБК "Нова Ера" з моменту її укладення;

- додаткової угоди №1 до договору про приєднання яке не є стандартним, до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, укладеної 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЖБК "Нова Ера" з моменту її укладення.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17 квітня 2018 року Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" (виконавець послуг), ТзОВ "Фахівець" (власник мереж), ОК "ЗВ" (замовник) укладено договір про приєднання яке є нестандартним, до електричних мереж ПрАТ "Рівпеоблеперго" №123-18-ЦО-Рвм.

Згодом, 25 жовтня 2019 року Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" (виконавець послуг), ТзОВ "Фахівець" (власник мереж), ОК "ЗВ" (замовник) укладено договір про приєднання яке є нестандартним, до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм.

Позивач вказує, що із інформації отриманої від Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" йому стало відомо, що 25 листопада 2019 року Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" (виконавець послуг), ОК "ЗВ" (замовник), ОК "ЖБК "Нова Ера" (новий замовник) укладено договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, та договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року.

Після відкриття провадження у справі позивачу стало відомо що 01 лютого 2021 року та 25 листопада 2019 року Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" та ОК "ЖБК "Нова Ера" було укладено додаткові угоди №1 до договорів про приєднання яке не є стандартним, до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року та №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, відповідно до яких було внесено зміни до пунктів 7.1. договорів.

Позивач вказує, що договори від 25 листопада 2019 року про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, та договорі про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року ним не підписувались та не скріплювались відтиском печатки.

Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом про визнання правочинів недійсними.

У своєму відзиві на позов відповідач (ПрАТ "Рівнеобленерго") зазначив, що оскаржувані правочини є правомірними. Позивачем пропущено позовну давність. Відповідач вказує, що позивачем обрано невірний (неефективний) спосіб захисту.

У своєму відзиві на позов відповідач (ОК "ЖБК "Нова-Ера") зазначив, що договори №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, та №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року від сторони замовника (ОК "ЗВ") підписувались Коровайним В.В. Разом з тим, вказана особа з 06 березня 2019 року і по даний час є директором ТОВ "Фахівець". Таким чином, підписуючи оскаржувані договори про заміну сторони Коровайний В.В. діяв як директор ОК "ЗВ", проте оскільки він являвся і директором ТОВ "Фахівець" ним було поставлено відбиток печатки ТОВ "Фахівець". Також вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, та пропущено позовну давність.

У своєму відзиві на позов відповідач (ТОВ "Фахівець") зазначив, що ТОВ "Фахівець" не було стороною договорів від 25 листопада 2019 року про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, та №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 19 червня 2023 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11 липня 2023 року.

30 червня 2023 року відповідач 1 подав відзиві на позов.

10 липня 2023 року відповідач 2 подав відзив на позов.

11 липня 2023 року позивач подав відповідь на відзив.

В судовому засіданні 11 липня 2023 року оголошено перерву до 15 серпня 2023 року.

19 липня 2023 року позивач подав клопотання про долучення доказів.

11 серпня 2023 року позивач подав заяву про зміну предмету позову.

11 серпня 2023 року позивач подав клопотання про витребування доказу.

11 серпня 2023 року відповідач 2 подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

14 серпня 2023 року відповідач 2 подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

14 серпня 2023 року відповідач 2 подав клопотання про виклик свідка.

15 серпня 2023 року відповідач 2 подав клопотання про долучення доказів.

15 серпня 2023 року позивач подав клопотання про залучення співвідповідача.

Ухвалою суду від 15 серпня 2023 року в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подання доказів (заяви свідка) відмовлено, заяву позивача про зміну предмету позову задоволено, клопотання відповідача 2 (ОК "ЖБК "Нова Ера") про поновлення строку для подання доказів задоволено, клопотання позивача про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фахівець" в якості співвідповідача задоволено, виключено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фахівець" як третю особу з числа учасників справи, підготовче засідання відкладено на 05 вересня 2023 року.

29 серпня 2023 року відповідач 3 подав відзив на позов.

31 серпня 2023 року позивач подав клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

05 вересня 2023 року відповідач 1 подав заперечення про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року в задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи відмовлено, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 19 вересня 2023 року.

18 вересня 2023 відповідач 2 подав додаткові пояснення до яких долучив копію доказу (ксерокопію декларації про готовність до експлуатації об`єктів). Суд не прийняв до розгляду цей доказ, оскільки його подано з порушенням правил статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, строк подання доказів сплив, однак відповідач 2 не повідомив жодної причини, з якої пропущено такий строк. Також відповідач 2 не надав клопотання про поновлення процесуального строку, не надав доказів попереднього направлення цього доказу іншим учасникам справи.

В судовому засіданні позивач підтримав позов.

В судовому засіданні відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні відповідач 3 зазначив про обставини, що висвітлені у поданому відзиві.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

17 квітня 2018 року між Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" (виконавець послуг/відповідач 1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Фахівець" (власник мереж/відповідач 3), ОК "ЗВ" (замовник/позивач) було укладено договір про приєднання яке є нестандартним, до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм (далі - договір 1), відповідно до предмету якого до електричних мереж власника мереж приєднується зблокований житловий будинок, який розташований за адресою: м. Рівне, вул. Ю.Горліса-Горського 32, місце забезпечення потужності об`єкта замовника встановлюється на: РУ -0,4 кВ ТП-566 м. Рівне.

Відповідно до пункту 2.1. договору 1, виконавець послуг зобов`язався забезпечити приєднання електроустановок об`єкта замовника (погодження схеми обліку, перевірки і обстеження схеми обліку, опломбування вузла обліку, оформлення акта допуску, подання телефонограми власнику мереж на подачу напруги, виконання будівельно-монтажних робіт) відповідно до схеми зовнішнього електропостачання і проектної документації.

Відповідно до пункту 2.2. договору 1 замовник оплачує виконавцю послуги вартості приєднання.

Власник мереж здійснює підключення до своїх мереж після оформлення акта допуску виконавцем послуг і укладення замовником договору про користування/постачання електричної енергії з виконавцем послуг (пункт 2.3. договору 1).

Згідно з умовами пункту 3.1. договору 1, виконавець послуг зобов`язаний: забезпечити в установленому порядку приєднання об`єкта замовника (погодження схеми обліку, перевірка і обстеження схеми обліку, опломбування вузла обліку, оформлення акта допуску, подання телефонограми власнику мереж на подачу напруги, виконання будівельно-монтажних робіт) у строки, зазначені в договорі, після виконання замовником зобов`язань, визначених пунктом 3.3 цього розділу.

Подати телефонограму власнику мереж на подачу напруги після виконання замовником таких етапів: а) оплати Замовником вартості приєднання; б) введення в експлуатацію електричних мереж зовнішнього електропостачання об`єкта замовника; в) надання документів, що підтверджують готовність до експлуатації електроустановки об`єкта замовника; г) узгодження із замовником акта розмежування балансової належності електроустановок та експлуатаційної відповідальності сторін, д) укладення договору про постачання/користування електроенергії.

Згідно з умовами пункту 3.2. договору 1, власник мереж зобов`язаний: підключити електроустановки замовника до електричних мереж протягом 10 днів після введення в експлуатацію об`єкта замовника в порядку, встановленому законодавством у сфері містобудування.

Відповідно до пункту 3.3. договору 1, замовник зобов`язаний: розробити па підставі технічних умов від 17 квітня 2018р. № 123-18-ЦО-Рвм, які є додатком до цього договору, проектну документацію та погодити її з виконавцем послуг та власником мереж; оплатити на умовах цього договору вартість наданих виконавцем послуг з приєднання електроустановок замовника в точці приєднання; надати виконавцю послуг проектну документацію на зовнішнє електропостачання у 1 примірнику для виконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до пункту 4.1. договору 1, для приєднання, яке не є стандартним, плата за приєднання остаточно узгоджується після погодження електропередавальною організацією проектної документації. Уточнене значення оформляється додатковою угодою до цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами передбачених ним зобов`язань, але не довше ніж до 17 квітня 2020 року (пункт 7.1. договору 1).

25 жовтня 2017 року між Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" (виконавець послуг/відповідач 1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Фахівець" (власник мереж/відповідач 3), ОК "ЗВ" (замовник/позивач) було укладено договір про приєднання яке є нестандартним, до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм (далі - договір 2), відповідно до предмету якого до електричних мереж власника мереж приєднується зблокований житловий будинок, який розташований за адресою: м. Рівне, вул. Ю.Горліса-Горського 30, місце забезпечення потужності об`єкта замовника встановлюється на: оп 79 ПЛ-0,4 кВ Л-6 від ТП-566 м. Рівне.

Відповідно до пункту 2.1. договору 2, виконавець послуг зобов`язався забезпечити приєднання електроустановок об`єкта замовника (погодження схеми обліку, перевірки і обстеження схеми обліку, опломбування вузла обліку, оформлення акта допуску, подання телефонограми власнику мереж на подачу напруги, виконання будівельно-монтажних робіт) відповідно до схеми зовнішнього електропостачання і проектної документації.

Відповідно до пункту 2.2. договору 2 замовник оплачує виконавцю послуги вартості приєднання.

Власник мереж здійснює підключення до своїх мереж після оформлення акта допуску виконавцем послуг і укладення замовником договору про користування/постачання електричної енергії з виконавцем послуг (пункт 2.3. договору 2).

Згідно з умовами пункту 3.1. договору 2, виконавець послуг зобов`язаний: забезпечити в установленому порядку приєднання об`єкта замовника (погодження схеми обліку, перевірка і обстеження схеми обліку, опломбування вузла обліку, оформлення акта допуску, подання телефонограми власнику мереж на подачу напруги, виконання будівельно-монтажних робіт) у строки, зазначені в договорі, після виконання замовником зобов`язань, визначених пунктом 3.3 цього розділу.

Подати телефонограму власнику мереж на подачу напруги після виконання замовником таких етапів: а) оплати Замовником вартості приєднання; б) введення в експлуатацію електричних мереж зовнішнього електропостачання об`єкта замовника; в) надання документів, що підтверджують готовність до експлуатації електроустановки об`єкта замовника; г) узгодження із замовником акта розмежування балансової належності електроустановок та експлуатаційної відповідальності сторін, д) укладення договору про постачання/користування електроенергії.

Згідно з умовами пункту 3.2. договору 2, власник мереж зобов`язаний: підключити електроустановки замовника до електричних мереж протягом 10 днів після введення в експлуатацію об`єкта замовника в порядку, встановленому законодавством у сфері містобудування.

Відповідно до пункту 3.3. договору 2, замовник зобов`язаний: розробити па підставі технічних умов від 25 жовтня 2017 р. № 395-17-ЦО-Рвм, які є додатком до цього договору, проектну документацію та погодити її з виконавцем послуг та власником мереж; оплатити на умовах цього договору вартість наданих виконавцем послуг з приєднання електроустановок замовника в точці приєднання; надати виконавцю послуг проектну документацію на зовнішнє електропостачання у 1 примірнику для виконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до пункту 4.1. договору 2, для приєднання, яке не є стандартним, плата за приєднання остаточно узгоджується після погодження електропередавальною організацією проектної документації. Уточнене значення оформляється додатковою угодою до цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами передбачених ним зобов`язань, але не довше ніж до 25 жовтня 2019 року (пункт 7.1. договору 2).

Згідно з наявними в матеріалах справи доказів, 29 серпня 2018 року ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок, відповідно до предмету яких продавець передав у власність покупця земельні ділянки площею 0,1101 га кадастровий номер 5610100000:01:054:0647 та площею 0,1101 га, кадастровий номер 5610100000:01:054:0646.

07 вересня 2018 року наказом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради №90/м затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва у м. Рівне, на вул. Юрія Горліса-Горського, Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Нова Ера", земельні ділянки за кадастровим номером 5610100000:01:054:0647 та 5610100000:01:054:0646.

Наказом Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради №170 від 09 листопада 2018 року житловому будинку площею 370,1 кв.м. що збудований на земельній ділянці за кадастровим номером 5610100000:01:054:0647 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Наказом Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради №171 від 09 листопада 2018 року житловому будинку площею 1040,8 кв.м. що збудований на земельній ділянці за кадастровим номером 5610100000:01:054:0646 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Надалі, 25 листопада 2019 року Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" (виконавець послуг/відповідач 1) ОК "ЗВ" (замовник/позивач) та ОК ЖБК "Нова Ера" (відповідач 2/новий замовник) укладено договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2019 року, відповідно до предмету якого сторони погодилися змінити сторону замовника договору №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2019 року, а саме передати новому замовнику усі права та обов`язки замовника за договором про нестандартне приєднання. Після підписання сторонами даного договору новий замовник стає стороною договору про нестандартне приєднання і є повним правонаступником замовника відносно його прав та обов`язків за договором приєднання. Замовник зобов`язується передати новому замовнику оригінал договору про нестандартне приєднання, додаток №1 до договору про нестандартне приєднання "Технічні умови", а також іншу документацію та інформацію, які є важливим для його використання.

25 листопада 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" (виконавець послуг/відповідач 1) ОК "ЗВ" (замовник/позивач) та ОК ЖБК "Нова Ера" (відповідач 2/новий замовник) було укладено договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, відповідно до предмету якого сторони погодилися змінити сторону замовника договору №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, а саме передати новому замовнику усі права та обов`язки замовника за договором про нестандартне приєднання. Після підписання сторонами даного договору новий замовник стає стороною договору про нестандартне приєднання і є повним правонаступником замовника відносно його прав та обов`язків за договором приєднання. Замовник зобов`язується передати новому замовнику оригінал договору про нестандартне приєднання, додаток №1 до договору про нестандартне приєднання "Технічні умови", а також іншу документацію та інформацію, які є важливим для його використання.

25 листопада 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" та ОК ЖБК "Нова Ера" було укладено додаткову угоду №1 до договору про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, відповідно до змісту якої сторони домовились внести зміни до пункту 7.1. договору та викласти його в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до завершення терміну будівництва".

01 лютого 2021 року між Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фахівець" та ОК ЖБК "Нова Ера" було укладено додаткову угоду №1 до договору про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, відповідно до змісту якої сторони домовились внести зміни до пункту 7.1. договору та викласти його в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до завершення терміну будівництва".

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що договір 1 та договір 2 про заміну сторони позивачем не підписувалися ним та не скріплювались його печаткою, а тому є недійсними оскільки в них наявні дефекти їх елементів: дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідності волі та волевиявлення.

У квітні 2023 року позивач направив на адресу відповідача 1 лист, в якому позивач повідомив відповідача про не укладання ОК "ЗВ" договору 1 про заміну сторони та договору 2 про заміну сторони, а також поставлена вимога про анулювання технічних умов щодо підключення.

У відповідь на вказаний лист ПрАТ "Рівнеобленерго" своїм листом від 22 травня 2023 року за №28/4366 повідомило позивача про правомірність договорів.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються визнання недійсними правочинів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що його представник не підписував договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року та №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року.

Водночас, текст позовної заяви та заяви про зміну предмету позову не містять обґрунтування підстав визнання недійними додаткової угоди №1 до договору №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, укладену 01 лютого 2021 року, та додаткової угоди №1 до договору №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року.

Відповідач 1 та відповідач 2 зазначають про необґрунтованість позовних вимог, вказують, що позивачем обрано невірний спосіб захисту. Також відповідачі заявляють про сплив позовної давності.

Таким чином має місце господарський спір, що потребує вирішення судом.

Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з чинним законодавством, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За вимогами частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться в формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За умовами статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 4 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з положеннями статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (стаття 905 ЦК України).

Нормами статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, установлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера" та договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера" мають бути визнані недійсними, оскільки не підписані та не скріплені печаткою однієї із сторін правочину (ОК "ЗВ").

Дослідивши наявні в матеріалах справи копії договорів про заміну сторони суд встановив, що в оспорюваних договорах зі сторони замовника "ОК "ЗВ", в якості підписанта вказаний В.В. Коровайний, та міститься відтиск печатки ТОВ "Фахівець".

Водночас, подана позовна заява також підписана В.Коровайним та містить відтиск печатки ОК "ЗВ". Такі обставини дозволяють суду оцінити приналежність підпису, що наявний у спірних договорах.

Окрім того договір про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, та договір про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року також підписані зі сторони замовника "ОК "ЗВ" В.В.Коровайним та містять відтиск печатки ОК "ЗВ".

Дослідивши вказані обставини суд відзначає, що договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера" та договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера" зі сторони замовника ОК "ЗВ" підписаний не В.В. Коровайним, а іншою особою. Такі висновки для суду є очевидними з огляду на графічне виконання досліджуваних підписів.

Так само судом встановлено, що оспорювані правочини про заміну сторони не містять відтиск печатки ОК "ЗВ".

Суд зауважує, що підпис фізичної особи на певному документі є відображенням формалізованої волі цієї особи та передбачає власноручне нанесення особистого підпису у відповідних реквізитах документів. Суд розуміє особистий підпис як власноручно виконаний зразок почерку, що дозволяє ідентифікувати особу, що його виконала, а також відображає певну презумпцію походження документу від конкретної особи. Підпис фізичної особи має індивідуальні та повторювані ознаки, що проявляються при кожному його відтворенні. Така наявність індивідуальних та повторюваних ознак є очевидною для сторонніх спостерігачів, що дозволяє щоразу проводити верифікацію особи та вчиненої нею відповідної дії (підпис на документі). Кожна особа, що проставляє особистий підпис на документі, таким чином підтверджує своє волевиявлення. При цьому, такий механізм "підтвердження особистим підписом" дає змогу використовувати особисті підписи у повсякденному житті без застосування спеціальних знань щодо належності певного підпису тій чи іншій особі.

З огляду на таку природу особистого підпису фізичної особи, суд переконаний, що має спроможність самостійно оцінити транскрипційну спорідненість та схожість підпису В.Коровайного із підписом, що виконаний у оспорюваних правочинах від його імені та зробити узагальнений висновок щодо приналежності такого підпису представнику позивача.

Суд враховує, що підставою для проведення експертизи є необхідність застосування спеціальних знань, зокрема в галузі науки. Під спеціальними знаннями, необхідними для призначення експертизи, суд розуміє такі, що лежать за межами правових знань, загальновідомих уявлень, які випливають з досвіду людей, тобто такі, якими володіє вузьке коло фахівців.

В даному випадку суд не потребує застосування спеціальних знань, оскільки наявні в матеріалах справи докази, у яких відображені власноручні підписи В.Коровайного, містять об`єктивні ознаки, що дають можливість стверджувати про характерні відмінності, транскрипційну неспівставність та несхожість підписів В.Коровайного та підписів які вчинені від його імені у договорі про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, що укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера" та договорі про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера".

З врахуванням вищенаведеного, суд погоджується з позицією позивача про те, що договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера" та договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, укладений 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЗВ" ОК "ЖБК "Нова Ера" не підписані В.Коровайним та не скріплені печаткою ОК "ЗВ", а підпиcані іншою особою, та скріплені печаткою ТОВ "Фахівець".

Щодо позовних вимог про визнання недійсними додаткової угоди №1 до договору про приєднання яке не є стандартним, до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, укладену 01 лютого 2021 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЖБК "Нова Ера" та додаткової угоди №1 до договору про приєднання яке не є стандартним, до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, укладену 25 листопада 2019 року між ПрАТ "Рівнеобленерго" та ОК "ЖБК "Нова Ера", суд відзначає, що ані позовна заява, ані заява про зміну предмету позову не містять обґрунтування підстав для їх визнання недійсними. У своїх заявах по суті спору позивач не навів тверджень щодо того яке саме право або ж законний інтерес позивача було порушено, невизнано або оспорено. Позивач не конкретизував які саме його права мають бути поновлені за результатами розгляду цього спору, та яким саме чином має бути таке поновлення.

Згідно з приписами статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

З урахуванням викладеного, Об`єднана палата у згаданій постанові уточнила висновок, викладений в раніше ухваленій постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення позивача з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для позивача та відповідача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості виконання сторонами умов договору та досягнення цілей, метою яких укладено такий договір.

За результатами розгляду спору суд встановив, що договори про приєднання, яке не є стандартним №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року та №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року були укладені з метою приєднання до електричних мереж зблокованих житлових будинків, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 .

Після укладення вказаних договорів, 29 серпня 2018 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок, відповідно до предмету яких продавець передав у власність покупця земельні ділянки площею 0,1101 га кадастровий номер 5610100000:01:054:0647 та площею 0,1101 га, кадастровий номер 5610100000:01:054:0646.

07 вересня 2018 року наказом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради №90/м затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва у м. Рівне, на вул. Юрія Горліса-Горського, Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Нова Ера", земельні ділянки за кадастровим номером 5610100000:01:054:0647 та 5610100000:01:054:0646.

Наказом Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради №170 від 09 листопада 2018 року житловому будинку площею 370,1 кв.м. що збудований на земельній ділянці за кадастровим номером 5610100000:01:054:0647 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Наказом Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради №171 від 09 листопада 2018 року житловому будинку площею 1040,8 кв.м. що збудований на земельній ділянці за кадастровим номером 5610100000:01:054:0646 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

На замовлення ОК "ЖБК "Нова Ера" ТОВ "БК "Енерго" було розроблено робочий проект будівництва ЛЕП 0,38кВ для електропостачання зблокованого будинку ОК "ЖБК "Нова Ера" в м. Рівне, вул. Юрія Горліса-Горського 32.

Окрім того суд відзначає, що договори про приєднання, яке не є стандартним №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року та №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року були укладені до 25 жовтня 2019 року та 17 квітня 2020 року відповідно.

З врахуванням наведеного, у випадку визнання недійсними додаткових угод якими продовжено дію вказаних договорів, правочини про приєднання, яке не є стандартним №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року та №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року фактично будуть припиненими 25 жовтня 2019 року та 17 квітня 2020 року у зв`язку зі спливом строку їх дії, що ставить під сумнів ефективність способу захисту порушеного права позивача як сторони правочину, оскільки є незрозумілим яке право чи інтерес в даному випадку порушують додаткові угоди про продовження дії договорів. Обґрунтування порушеного права чи інтересу, та яким чином вказане право буде відновлено, позивач не навів.

Водночас, як встановив суд, після зміни власника земельних ділянок на яких розмішені житлові будинки, новий власник земельних ділянок почав вчиняти дії з підключення до електромережі власника мереж, житлових будинків, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , шляхом вчинення ряду дій, а саме: отримав містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва; вчинив дії щодо присвоєння поштової адреси; розроблено робочий проект будівництва ЛЕП.

Натомість позивач не довів наявність у нього об`єктів, що потребували підключення до електромереж за вказаними адресами на час вирішення спору.

Оскільки позивач не обґрунтував порушення своїх прав, суд не має можливості з`ясувати чи саме права позивача зазнали негативних негативних наслідків через дії відповідачів, чи мало місце порушення прав позивача, чи дійсно потребують вони захисту, і чи буде забезпечено ефективне поновлення у правах у випадку задоволення позову, зокрема чи не матимуть сторони необхідності докладати додаткових зусиль для врегулювання спору повторно.

Метою ефективного захисту прав є відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Ефективний захист має неодмінно приводити до бажаних результатів - поновлювати порушене право. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить не лише від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, а також і від характеру його порушення. Разом з тим, кожен розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких умов, захисту підлягає не якесь абстрактне, невизначене право чи інтерес, а конкретне суб`єктивне право, яке не може бути реалізоване управненою особою саме з причин його порушення іншими особами. Таким чином захисту підлягає саме порушене право, що має доводитись особою, яка звертається за захистом та обирає спосіб захисту.

З врахуванням вищенаведеного, суд відзначає, що після заміни сторони у договорах про приєднання, яке не є стандартним №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року та №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року відбувалось виконання вказаних договорів, а тому позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, а проте таких вимог позивачем не заявлено.

Окрім того позивачем не надано доказів виконання вказаних договорів у межах строків, зі своєї сторони. Позивачем не обґрунтовано яким чином виконаний оспорюваний правочин порушує його права та інтереси, та яким чином визнання недійсними додаткових угод якими продовжено дію договорів після 25 жовтня 2019 року та 17 квітня 2020 року може відновити його порушене право.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18; в пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Згідно статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок про відмову в задоволенні позову.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 916/17/20).

Висновки суду

За наслідками розгляду спору суд встановив, що договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж №123-18-ЦО-Рвм від 17 квітня 2018 року, укладений 25 листопада 2019 року та договір про заміну сторони в договорі про нестандартне приєднання до електричних мереж ПрАТ "Рівнеобленерго" №395-17-ЦО-Рвм від 25 жовтня 2017 року, укладений 25 листопада 2019 року не підписані особою, яка вказана як підписант зі сторони замовника.

Разом з тим, після заміни сторони у договорах про приєднання, відбулось виконання вказаних договорів, а тому позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. А проте таких вимог позивач не заявив.

Позивач не довів суду, що його права були порушені та потребували судового захисту. А тому позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати у вигляді судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати у вигляді судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено та підписано 25 вересня 2023 року.

Суддя Андрій КАЧУР