Постанова

від 25.09.2023 по справі 338/1125/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 338/1125/23

Провадження № 22-ц/4808/1175/23

Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Томин О.О., Луганської В.М.,

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу запозовом ОСОБА_1 до Богородчанськоїселищної радипро визнаннянезаконним таскасування рішеннясільської радита скасуваннядержавної реєстраціїправа власностіна земельніділянки за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Богородчанського районного суду від 03 серпня 2023 року під головуванням судді Шишка О.А. у смт Богородчани,

в с т а н о в и в:

В липні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Захаріїв Б.Д., звернувся з позовом до Богородчанської селищної ради Івано-Франківського (раніше Богородчанського) району Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування рішення Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області № 223-20/2017 від 26 жовтня 2018 року про реєстрацію у комунальну власність земельних ділянок: для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1965 га, що розташована в урочищі «На горі» в с. Глибівка Богородчанського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2620480901:01:001:0147; для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1017 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480901:01:004:0169; для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0516 га, що розташована в урочищі «У Саді» в с.Глибівка Богородчанського району, кадастровий номер 2620480901:01:003:0088; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0847 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480901:01:004:0167, а також скасування державної реєстрації права комунальної власності на вказані земельні ділянки за Глибівською сільською радою.

Вимоги позову обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , якій за життя було передано у власність вказані земельні ділянки загальною площею 0,4703 га на підставі рішення Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 року.

Вважає незаконним рішення відповідача від 26 жовтня 2018 року № 223-20/2017 «Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок у комунальну власність», бо земельні ділянки належали на праві власності його матері. Оскільки рішення сільської ради про вилучення в його матері земельних ділянок є незаконним, то скасуванню підлягає і державна реєстрація цих земельних ділянок.

Ухвалою Богородчанського районногосуду від03серпня 2023року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення Глибівської сільської ради № 223-20/2017 від 26 жовтня 2018 року «Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність» та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

У апеляційнійскарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність ухвали суду першої інстанції.

Зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Вказує, що у цій справі обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (підстави позову), були відмінними від тих, що заявлені у справах, зазначених судом першої інстанції.

У справі № 338/334/19 позовна заява від 14.03.2019 таких підстав позову, як у цій справі, не містила.

Водночас, у справі № 338/1112/19, позовна заява від 11.09.2019 також таких підстав позову не містила.

Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу Богородчанська селищна рада зазначає, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Скаржник неодноразово звертався до суду заявляючи вимоги на земельні ділянки за кадастровими номерами 2620480901:01:001:0147; 2620480901:01:004:0169; 2620480901:01:003:0088; 2620480901:01:004:0167; 2620480901:01:004:0168.

Так, в провадженні Богородчанського районного суду перебували цивільні справи за №338/334/19 та № 338/1112/19 позовом ОСОБА_1 , рішення у яких набрали законної сили та якими відмовлено позивачу у задоволенні позову. При цьому, у справі № 338/1112/19 Верховний Суд у постанові від 23.011.2022 наголосив на правомірності віднесення спірних земельних ділянок до комунальної власності Глибівської сільської ради та відсутність підстав для визнання незаконним рішення Глибівської сільської ради від 26 жовтня 2018 року №223- 20/2017 «Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок у комунальну власність» та визнання незаконними рішень про державну реєстрацію цих земельних ділянок.

Також правонаступником територіальної громади с.Глибівка є Богородчанська селищна рада.

Заявлені позивачем позовні вимоги є тотожними вимогами із заявленими ним в 2019 році, розглянуті судом по суті та по яких є рішення, яке набрало законної сили.

Учасники справи в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

Богородчанська селищна рада подала апеляційному суду заяву, згідно якої селищний голова просив проводити розгляд справи за відсутності представника ради.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що є рішення, що набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому слід відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується зі статтею 13 Конвенції.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пред`явлення позову (заяви) - це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК України.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява, серед іншого, повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування вказаної норми права зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 520/18820/19 (провадження № 61-2294св20) Верховний Суд дійшов висновку про те, що критеріями відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України є: наявна тотожність спірних правовідносин (спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у різних цивільних справах) та судове рішення по тотожній справі, що набрало законної сили.

При цьому критерій тотожності підлягає оцінці тільки після набрання відповідним рішенням законної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

В таких випадках спір між сторонами остаточно вирішено судом і повторне звернення до суду не допускається. Після набрання законної сили судовим рішенням воно стає обов`язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян і підлягає виконанню на всій території України.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99, від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, констатовано існування усталеної практики конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Водночас ЄСПЛ констатує, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою за умови, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 вказала, що вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі є підставою для закриття провадження у справі.

Судом встановлено, що в провадженні Богородчанського районного суду перебувала цивільна справа № 338/334/19 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області Пронь Оксани Дмитрівни, Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування рішення Глибівської сільської ради № 223-20/2017 від 26 жовтня 2018 року «Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність», визнання незаконними і скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області Пронь Оксани Дмитрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43994748 від 12 листопада 2018 року, №43990769 від 12 листопада 2018 року, №44030077 від 14 листопада 2018 року, №44213224 від 23 листопада 2018 року. Рішенням Богородчанського районного суду від 22 серпня 2019 року, яке набрало законної сили, відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Також у провадженні Богородчанського районного суду перебувала цивільна справа № 338/1112/19 за позовом ОСОБА_1 до Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області про визнання права на завершення приватизації та державну реєстрацію права власності на своє ім`я на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1965 га, що розташована в урочищі «На горі» в с. Глибівка Богородчанського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2620480901:01:001:0147; для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1017 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480901:01:004:0169; для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0516 га, що розташована в урочищі «В Саді» в с.Глибівка Богородчанського району, кадастровий номер 2620480901:01:003:0088; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0847 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480901:01:004:0167; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0358 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480901:01:004:0168, а також визнання незаконним та скасування рішення Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області № 223-20/2017 від 26 жовтня 2018 року про реєстрацію у комунальну власність вказаних вище земельних ділянок, визнання незаконним і скасування рішень державного реєстратора Богородчанської районної державної адміністрації Пронь О.Д. про реєстрацію прав на нерухоме майно. Рішенням Богородчанського районного суду від 11 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року змінено рішення суду першої інстанції лише в частині мотивів відмови в позові.

Переглядаючи у касаційному порядку цивільну справу № 338/1112/19 за позовом ОСОБА_1 до Глибівської сільської ради Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року наголосив на правомірності віднесення спірних земельних ділянок до комунальної власності Глибівської сільської ради та відсутність підстав для визнання незаконним рішення Глибівської сільської ради від 26 жовтня 2018 року № 223-20/2017 «Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність» та визнання незаконними рішень про державну реєстрацію цих земельних ділянок.

На підставі рішення Глибівської сільської ради від 29 грудня 1993 року у приватну власність громадян передано земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства, у тому числі ОСОБА_2 передано земельні ділянки загальною площею 0,47 га.

Рішенням Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 року скасовано рішення Глибівської сільської ради від 29 грудня 1993 року і у власність громадян передано земельні ділянки для обслуговування житлових будинків та господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства згідно зі списками, складеними на основі матеріалів інвентаризації. Під номером 147 у цьому списку зазначено про передання ОСОБА_2 земельних ділянок загальною площею 0,4703 га.

У жовтні 2007 року ОСОБА_2 померла, не оформивши у встановленому законом порядку право власності на вказані земельні ділянки.

Рішенням Глибівської сільської ради від 15 вересня 2011 року № 78-8/2011 ряд земельних ділянок, користувачі яких померли, в тому числі й земельні ділянки матері позивача, переведені у землі запасу сільської ради.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01 березня 2017 року у справі № 338/7/17, яке набрало законної сили, відмовлено у позові ОСОБА_1 до Глибівської сільської ради про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради від 15 вересня 2011 року № 78-8/2011 в частині переведення земельних ділянок загальною площею 0,43 га в землі запасу. Зі змісту цього судового рішення убачається, що ОСОБА_2 за життя не оформила у встановленому законом порядку право власності на спірні земельні ділянки, тому рішенням Глибівської сільської ради від 26 жовтня 2018 року № 223-20/2017 зареєстровано право комунальної власності, у тому числі, й на спірні земельні ділянки.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2019 року у справі № 338/334/19, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року, рішення Глибівської сільської ради від 26 жовтня 2018 року № 223-20/2017 визнано правомірним.

У постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 338/334/19 Верховний Суд вказав, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01 березня 2017 року, яке набрало законної сили 30 травня 2017 року, ухваленим у справі № 338/7/17, встановлені преюдиційні для вирішення справи № 338/334/19 обставини правомірності віднесення спірних земельних ділянок до земель запасу Глибівської сільської ради. Оскільки ОСОБА_2 за життя не оформила у встановленому порядку право власності на земельні ділянки загальною площею 0,43 га, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що спірні земельні ділянки належать до земель комунальної власності, а тому немає підстав для визнання незаконним рішення Глибівської сільської ради від 26 жовтня 2018 року № 223-20/2017 «Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність» та визнання незаконними рішень державного реєстратора Пронь О. Д. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 листопада 2018 року № 43990769, від 12 листопада 2018 року № 43994748, від 23 листопада 2018 року № 44213224, від 14 листопада 2018 року № 44030077.

Отже, вищеназваними судовими рішеннями встановлено правомірність переходу спірних земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства до комунальної власності, тому за позивачем не може бути визнано право на приватизацію цих земельних ділянок, як і встановлено відсутність підстав для скасування оскаржуваних ним рішень Глибівської сільської ради.

Предметом позову у справі є визнання незаконним та скасування рішення Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області № 223-20/2017 від 26 жовтня 2018 року про реєстрацію у комунальну власність земельних ділянок: для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1965 га, що розташована в урочищі «На горі» в с. Глибівка Богородчанського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2620480901:01:001:0147; для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1017 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480901:01:004:0169; для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0516 га, що розташована в урочищі «У Саді» в с. Глибівка Богородчанського району, кадастровий номер 2620480901:01:003:0088; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0847 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480901:01:004:0167, а також скасування державної реєстрації права комунальної власності на вказані земельні ділянки за Глибівською сільською радою.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Захаріїв Б.Д., посилався на те, що за життя його померлої матері ОСОБА_2 їй було передано у власність вказані земельні ділянки загальною площею 0,4703 га на підставі рішення Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 року. Ним 18 грудня 2017 року відповідно до вимог абз. 2 п. 1 розділу Х ЗУ України згідно технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) було здійснено державну реєстрацію земельних ділянок загальною площею 0,4703 га з метою подальшої реєстрації права власності на ці земельні ділянки. Проте, Глибівська сільська рада, не скасовуючи рішення про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , рішенням від 26 жовтня 2018 року № 223-20/2017 постановила зареєструвати у комунальну власність впорядковані земельні ділянки, при цьому фактично позбавила позивача, як спадкоємця, права оформити документи на право власності на ці земельні ділянки, що були законно виділені спадкодавцеві. Оскільки рішення сільської ради про вилучення в його матері земельних ділянок є незаконним, то підлягає до скасування державна реєстрація цих земельних ділянок.

На обґрунтування вимог у справі № 338/1112/19 ОСОБА_1 вказував, що на підставі рішення Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 року його матері ОСОБА_2 були надані земельні ділянки, розташовані в с. Глибівці Богородчанського району Івано-Франківської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,4703 га. Свідоцтв про право власності на вказані земельні ділянки за життя вона не отримувала і він є її єдиним спадкоємцем. Оскаржуваним рішенням Глибівської сільської ради земельні ділянки, користувачі яких померли, у томі числі й земельні ділянки матері позивача, загальною площею 0,43 га, переведено у землі запасу сільської ради. Вважаючи, що він має право на завершення процедури приватизації наданих матері земельних ділянок, рішення відповідача про повернення у комунальну власність наданих його матері земельних ділянок є незаконним і підлягає скасуванню, також підлягають скасуванню рішення державного реєстратора про державну реєстрацію цих земельних ділянок як комунальної власності,

На обґрунтування позовних вимог у справі № 338/334/19 ОСОБА_1 зазначав, що після смерті його матері відкрилася спадщина на земельні ділянки загальною площею 0,4703 га, які вона отримала у власність за життя. З метою оформлення права власності на такі земельні ділянки, відповідно до вимог абз. 2 п. 1 розділу Х Земельного кодексу України на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). За його заявами 18 грудня 2017 року у відділі у Бородчанському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області здійснено державну реєстрацію земельних ділянок загальною площею 0,4703 га з присвоєнням їм кадастрових номерів. У подальшому, з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданих на запит його представника, йому стало відомо, що на підставі рішення Глибівської сільської ради від 26 жовтня 2018 року № 223-20/2017 «Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність» зареєстровано право комунальної власності на ці земельні ділянки. Спірні земельні ділянки були передані у приватну власність його матері, спадкоємцем якої він є. Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими, тому Глибівська сільська рада не мала правових підстав приймати рішення про реєстрацію у комунальну власність, так званих «упорядкованих» земельних ділянок, які були передані у приватну власність його матері. При цьому, право власності його матері на земельні ділянки не припинилося.

Таким чином, підстави і предметпозову усправах №338/334/19,№ 338/1112/19є тотожними(посуті -однаковими)підставам тапредмету позовуу ційсправі.Позовні вимогипро визнаннянедійсним незаконнимта скасуваннярішення Глибівськоїсільської радиБогородчанського районуІвано-Франківськоїобласті №223-20/2017від 26жовтня 2018року прореєстрацію укомунальну власністьвказаних переліченихпозивачем земельнихділянок,щодо визнаннянезаконним іскасування реєстраціїправ нанерухоме майно є ідентичними у вказаних справах, що не заперечується апелянтом.

Вищенаведеним спростовується твердження апелянта, що у цивільних справі № 338/334/19, № 338/1112/19 та у цій справі відмінні підстави позовів. Такі є безпідставними та необґрунтованими.

Чинним процесуальним законодавством України не допускається подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.

Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Однією з цілей застосування п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню обсягу доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

ОСОБА_1 у позовах посилався на факти (обставини) передачі спірних земельних ділянок у приватну власність його матері, спадкоємцем якої він є, та порушення відповідачем ухваленням оскаржуваного рішення і державною реєстрацією права власності спадкодавця на спірні земельні ділянки і його права як спадкоємця оформити документи на право власності на ці земельні ділянки відповідно до вимог абз. 2 п. 1 розділу Х ЗК України на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Судами у попередніх справах надано належну правову оцінку цим доводам і встановлено правомірність переходу спірних земельних ділянок у комунальну власність.

Апеляційний суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі №910/18389/20 вказав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Щодо пред`явлення позову до відповідача Богородчанської селищної ради суд першої інстанції вказав, що Богородчанська територіальна громада утворена 12.06.2020 розпорядженням КМУ № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних громад Івано-Франківської області. До складу громад увійшло 13 територіальних громад (17 населених пунктів), в тому числі й село Глибівка Івано-Франківського (раніше Богородчанського) району Івано-Франківської області.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» від 17.11.2020 року № 1009-ІХ Богородчанська селищна рада є правонаступником Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області.

Таким чином, Глибівська сільська рада вибула із правовідносин, щодо яких виник спір, та її правонаступником у таких є Богородчанська селищна рада.

Також суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що викладення прохальної частини позовної заяви в іншому форматі не свідчить про відмінність правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі та в справах, які вже судом розглянуті і у них ухвалено рішення, що набрали законної сили. Матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, є ідентичними (тотожними) та опосередковуються відповідним способом захисту прав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до переконання, що постановлена у цій справі ухвала відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому її слід залишити в силі. Підстав для її скасування або зміни з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 вересня 2022 року ОСОБА_1 надано відстрочку сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у цій справі в суді апеляційної інстанції за його апеляційною скаргою на ухвалу Богородчанського районного суду від 03 серпня 2023 року.

Таким чином, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь держави 429,44 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Богородчанського районного суду від 03 серпня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 429,44 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.О. Томин

В.М. Луганська