Окрема думка

від 05.10.2023 по справі 910/13048/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Євсікова О.О. до постанови Північного апеляційного господарського суду

від 07.09.2023 у справі № 910/13048/22

Товариство з обмеженою відповідальністю «Села Енерджи» (далі - ТОВ «Села Енерджи», позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Навігатор Комплект» (далі - ТОВ «Навігатор Комплект», відповідач), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Навігатор Майницьке» (далі - ТОВ «Навігатор Майницьке», третя особа, «Товариство»), про визнання недійсними умов Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Навігатор Майницьке», укладеного між ними від 05.01.2021.

Згідно з матеріалами справи ТОВ «Навігатор Комплект» (Продавець) та ТОВ «Села Енерджи» (Покупець) 05.01.2021 уклали договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Навігатор Майницьке», відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, продавець передає у власність покупця належну продавцю частку у статутному капіталі ТОВ «Навігатор Майницьке», а покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, приймає та сплачує за неї ціну, передбачену цим договором.

Пункти 1.2, 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3, 1.2.4, 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3 договору передбачають наступне: відомості про Товариство: повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю «Навігатор Майницьке», ідентифікаційний код: 44072781, місцезнаходження: 03142, Україна, м. Київ. вул. Малинська, буд. 2-А, статутний капітал: 1 262 500,00 грн. Відомості про предмет Договору: розмір оплаченої Продавцем частки в статутному капіталі Товариства на момент укладення цього Договору становить 1262500.00 грн, що складає 100 % (сто відсотків) статутного капіталу Товариства, розмір належної Продавцю частки в статутному капіталі Товариства, шо відчужується за цим Договором, становить 1262500.00 грн, що складає 100 % (сто відсотків) статутного капіталу Товариства (надалі - Частка), належність Продавцеві Частки в статутному капіталі Товариства, що відчужується згідно цього Договору, підтверджується статутом Товариства.

Ціна продажу Частки (Ціна Договору) складається з двох платежів - Базової вартості Частки та Бонусного платежу за Частку. Базова вартість Частки за домовленістю Сторін становить 50892660,00 грн, що еквівалентно 1800000,00 доларів США за курсом НБУ на дату укладення Попереднього договору № М-10/20 від « 22» жовтня 2020 р. (далі - Ціна продажу Частки). Додатково до Базової вартості Частки Покупець сплачує Продавцю Бонусний платіж за Частку. Сплата Покупцем на користь Продавця Базової вартості Частки та Бонусного платежу за Частку здійснюється в порядку та строки, визначені Додатком № 1 до цього договору (п. 2.1-2.4 договору).

Згідно п. 3.1-3.3 договору право власності на Частку Продавця у статутному капіталі Товариства переходить до покупця з моменту укладання Сторонами цього Договору. Перехід корпоративних прав учасника Товариства від Продавця до Покупця відбувається в момент переходу права власності на Частку, тобто з моменту укладання Сторонами цього Договору. З метою здійснення державної реєстрації зміни учасників Товариства в момент укладення цього Договору Сторони підписують Акти приймання-передачі Частки від Продавця до Покупця.

Пунктом 5.4 договору покупець зобов`язується сплатити на користь продавця ціну договору в порядку та строки, визначені додатком № 1 до цього договору.

Згідно п. 10.1, 10.4 даний договір вступає в силу з моменту його укладення та підписання сторонами (або уповноваженими представниками сторін). Зобов`язання сторін, що виникли в період дії даного договору, але не були виконані на момент припинення його дії, продовжують існувати після припинення даного договору до повного виконання таких зобов`язань сторонами, якщо інше не передбачено відповідними додатковими угодами до даного договору.

Всі оформлені належним чином зміни та доповнення до даного Договору є його невід`ємними частинами. Всі додатки до цього Договору, які підписані уповноваженими представниками Сторін та скріплені печатками Сторін, є невід`ємними частинами цього Договору. Всі правовідносини, що виникають з даного Договору або пов`язані з ним, утому числі пов`язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням даного Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються даним Договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, що застосовуються до таких правовідносин, на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості. У разі невідповідності будь-яких положень цього Договору чинному законодавству України це положення втрачає силу, що не спричиняє визнання всього Договору недійсним в цілому, оскільки Сторони допускають, що даний Договір міг бути укладеним без такого положення, У випадку, якщо виявиться недійсним положення Договору, яке є істотним, Сторони зобов`язуються протягом 14 календарних днів з моменту визнання недійсним такого положення внести відповідні зміни до Договору з метою приведення недійсного положення у відповіднвсть до чинного законодавства України (п. 11.4, 11.6, 11.7 договору).

Згідно п. 1 додатку № 1 до договору Ціна продажу Частки (Ціна Договору) складається з двох платежів - Базової вартості Частки та Бонусного платежу за Частку. Базова вартість Частки становить 50892660,00 грн, що еквівалентно 1800000,00 доларів США за курсом НБУ на дату укладення Попереднього договору № М-10/20 від 22.10.2020. Додатково до Базової вартості Частки Покупець сплачує Продавцю Бонусний платіж за Частку в порядку та на умовах, визначених п. 3 цього Додатку.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди від 25.01.2022 до договору від 05.01.2021 Базова вартість частки складається з наступних платежів: а) Забезпечувальний платіж в гривні, що еквівалентно 250000,00 доларів США за курсом НБУ станом на 13.11.2020, який було сплачено Покупцем на користь Продавця згідно з умовами Попереднього договору № М-10/20 від 22.10.2020; б) платіж в гривні, що екв. 1550000,00 доларів США за курсом НБУ на день здійснення відповідного платежу, що сплачується Покупцем на користь Продавця після укладення Договору в наступному графіку: - платіж в гривні, що екв. 250629,69 долара США за курсом НБУ станом на 14.01.2021, який було сплачено покупцем на користь продавця 14.01.2021; - платіж в гривні, що екв. 339307,31 долара США за курсом НБУ на день здійснення відповідного платежу, який був сплачений у період з 30.06.2021 по 29.10.2021; - платіж у гривні, що еквівалентно 460000,00 доларів США за курсом НБУ на день здійснення відповідного платежу - до 01.02.2022 (включно). На даний платіж не розповсюджується положення п. 3.6 додатку № 1 до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Навігатор Майницьке" від 05.01.2021 щодо погодження нових строків проведення розрахунків. В разі нездійснення (неповного здійснення) платежу до 01.02.2022 (включно) право продавця, передбачене п. 3.7 додатку № 1 до договору на повернення йому частки наступає 02.02.2022.

В даній справі позивач просив визнати недійсними:

- пункт 6.10 договору, відповідно до якого якщо товариством буде порушено процедуру визначення геологічного результату, яка передбачена цим договором, геологічний результат вважається досягнутим;

- пункт 3 додатку № 1 до договору, відповідно до якого після укладення договору та набуття покупцем права власності на частку покупець зобов`язується розпочати роботи з буріння першої свердловини на родовищі;

- пункт 3.2 додатку № 1, відповідно до якого Бонусний платіж здійснюється в період з 01.07.2022 по 30.07.2022;

- пункт 3.4 додатку № 1, відповідно до якого у разі, якщо буріння свердловини, визначеної у п. 3 цього додатку, розпочато, але не завершено покупцем до 30.06.2022 з причин, незалежних від продавця, геологічний результат вважається досягнутим. При цьому покупець сплачує бонусний платіж за частку, передбачений п. 3.1 цього додатку (залежно від ціни на газ) на користь продавця у строк, передбачений п. 3.2 цього додатку;

- пункт 3.5 додатку № 1, відповідно до якого Покупець має право відмовитись від оплати будь-якого платежу (або його частини), вказаного у п. 2 та п. 3.1 цього Додатку. У цьому випадку Покупець набуває у власність частку в статутному капіталі Товариства виключно у розмірі, пропорційному розміру сплаченого платежу за Частку, а решту Частки зобов`язується повернути Продавцю за відповідним договором. При цьому для розрахунку частки Покупця в статутному капіталі Товариства загальна вартість Частки приймається Сторонами в наступному розмірі:

· (пп. 3.5.1 додатку № 1) у випадку, якщо Покупцем на момент відмови від оплати будь-якого платежу (або його частини), вказаного у п.2 та п.3.1 цього Додатку, було здійснено буріння першої свердловини на родовищі і, при цьому, не було досягнуто Геологічного результату, зазначеного в п.3.3 цього Додатку, та/або середня вартість за 1000 куб м газу за 2021 рік не відповідає показникам, зазначеним в таблиці п.3.1 цього Додатку, загальна вартість Частки для розрахунку частки Покупця в статутному капіталі Товариства визначається розмірі екв. 1800000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату проведення відповідного розрахунку;

· (пп. 3.5.2 додатку № 1) у випадку, якщо Покупцем до 31 березня 2022 року не було розпочато буріння першої свердловини на родовищі, і, при цьому Покупець відмовляється від оплати будь-якого платежу (або його частини), вказаного у п.2 та п.3.1 цього Додатку, загальна вартість Частки для розрахунку частки Покупця в статутному капіталі Товариства визначається за формулою: Базова вартість Частки - Бонусний платіж за Частку, передбачений п.3.1. цього Додатку. При цьому, Геологічним результат вважається досягнутим, а розмір Бонусного платежу розраховується, виходячи з середньої вартості за 1000 куб. м газу за підсумками 2021 року та показників, зазначених в таблиці п.3.1 цього Додатку.

· (пп. 3.5.3 додатку № 1) у випадку, якщо Покупцем на момент відмови від оплати будь-якого платежу (або його частини), вказаного у п. 2 та п. 3.1 цього Додатку, було здійснено буріння першої свердловини на родовищі і, при цьому, було досягнуто Геологічного результату, зазначеного в п.3.3 цього Додатку, та одночасно середня вартість за 1000 куб. м газу за підсумками 2021 року відповідає показникам, зазначеним в таблиці п. 3.1 цього Додатку, загальна вартість Частки для розрахунку частки Покупця в статутному капіталі Товариства визначається за формулою: Базова вартість Частки + Бонусний платіж за Частку, передбачений п.3.1 цього Додатку (залежно від ціни на газ);

· (пп. 3.5.4 додатку № 1) у випадку, якщо повернення Частки відбувається раніше ніж 31.12.2021 року, середня вартість газу визначається згідно Додатку № 3 за період з 01.01.2021 року по дату повернення Частки (3.5.4);

- пункт 3.9 додатку № 1 до договору, відповідно до якого у разі якщо Покупець вносить зміни до Програми робіт (Проекту пошуково-розвідувального буріння на Майницькій площі), яка діє на момент підписання цього Договору, без погодження з Продавцем, Геологічний результат вважається досягнутим, якщо координати буріння нової свердловини (вибійна точка) відрізняються від координат свердловини № 311 більше ніж на 50 метрів. Таке ж правило застосовується у разі відмови Покупця від буріння нової свердловини в період дії цього Договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що окремі положення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Навігатор Майницьке» від 05.01.2021, які покладають зобов`язання на третю особу, що не є стороною договору, встановлюють ряд обов`язків для позивача, які не можуть бути виконані в силу закону, встановлюють відповідальність позивача за договором в залежність від дій третьої особи, а тому є такими, що суперечать законодавству України.

Правове обґрунтування недійсності оспорюваних умов договору здійснено позивачем з посиланням на ч. 2 ст. 97 ЦК України, статтю 227 ЦК України, ч. 1 ст. 203 ЦК України, частину 1 ст. 215 ЦК України, ст. 217 ЦК України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.05.2023 у справі № 910/13048/22 у задоволенні позову ТОВ «Села Енерджи» відмовлено.

Суд дійшов висновку, що єдиним учасником ТОВ «Навігатор Майницьке» є ТОВ «Села Енерджи», яке набуло 100 % корпоративних прав згідно з умовами укладеного між сторонами договору з дати його підписання. Отже, позивач як одноосібний учасник може прийняти будь-яке рішення з приводу діяльності третьої особи, в тому числі щодо використання третьою особою спеціального дозволу.

Крім того, ТОВ «Села Енерджи» здійснює такі види економічної діяльності, як: 6.20 «Добування природного газу», 70.22 «Консультування з питань комерційної діяльності й керування» та 71.12 «Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах».

ТОВ «Навігатор Майницьке» є власником Спеціального дозволу на користування надрами за реєстраційним номером 4769, виданим Державною службою геології та надр України 27.04.2016, зі строком дії до 27.04.2036 з врахуванням змін, внесених відповідно до Наказу Держгеонадра від 23.02.2021 № 183.

Отже, оспорювані позивачем пункти договору від 05.01.2021 не зобов`язують його мати спеціальний дозвіл на здійснення буріння на Майницькій площі, а відсутність у позивача такого дозволу не є підставою для недійсності зазначених позивачем пунктів договору, оскільки не пов`язана з виконанням безпосередньо позивачем робіт, які потребують наявності дозволу чи ліцензії.

Суд першої інстанції вказав, що не вбачає підстав для недійсності спірних пунктів договору на підставі ст. 227 ЦК України.

Крім того, суд зауважив, що визначені позивачем спірні пункти договору самі по собі не є недійсними, оскільки, безпосередньо не суперечать законодавству.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Навігатор Майницьке» та ТОВ «Села Енерджи» звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, у яких просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 у справі № 910/13048/22 апеляційні скарги ТОВ «Навігатор Майницьке» та ТОВ «Села Енерджи» на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2023 у справі № 910/13048/22 задоволено.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2023 у справі № 910/13048/22 - скасовано.

Прийнято у справі № 910/13048/22 нове рішення про повне задоволення позовних вимог ТОВ «Села Енерджи».

Приймаючи нове рішення у справі, апеляційний суд виходив з такого.

Предметом купівлі-продажу за укладеним 05.01.2021 між позивачем та відповідачем Договором була належна відповідачу як єдиному учаснику ТОВ "Навігатор Майницьке" частка, номінальною вартістю 1262500 грн, що складає 100 % статутного капіталу згаданого Товариства.

Товариство як самостійний учасник цивільного обороту володіє сукупністю речових прав та зобов`язань, включаючи зобов`язання у потенції, а також немайнових прав та особливих нематеріальних ресурсів.

Згідно з ч. 1 статті 115 ЦК України господарське товариство є власником : 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Загальноприйнятим є те, що учасник Товариства з обмеженою відповідальністю визнається суб`єктом корпоративних правовідносин, а обсяг його корпоративних прав залежить від розміру частки у статутному капіталі Товариства.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Таким чином, частка учасника являє собою не майно в натурі, а право вимоги учасника до господарського товариства, статутний капітал якого як умовна величина складається з суми номінальних часток учасників або учасника .

Майно, що складає статутний капітал товариства, не визнається об`єктом власності його учасників або єдиного учасника і повністю належить товариству як юридичній особі, що випливає зі ст. 115 ЦК України та ст. 66 Господарського Кодексу України.

Апеляційний суд критично поставився до оцінки відповідача, який той надає змісту відносин залежності юридичних осіб, тлумачачи таку залежність невиправдано широко.

Частина 1 статті 118 ЦК України надає визначення залежного господарського товариства.

Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному товариству) належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більш відсотків простих акцій акціонерного товариства.

Правове регулювання відносин залежності юридичних осіб не дозволяє дійти висновку про втрату юридичної самостійності залежного господарського товариства.

У цьому апеляційний суд взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22), зазначивши таке.

У пункті 157 Постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що інтереси товариства та інтереси єдиного мажоритарного або єдиного учасника товариства не можна ототожнювати, а товариство та такий учасник можуть позиватися один до одного до суду.

У пункті 158 постанови Велика Палата Верховного Суду нагадала, що чітке відмежування особистості компанії від особистості учасника, в тому числі мажоритарного, є загальновідомим.

У пунктах 161 та 162 Велика Палата Верховного Суду вказує, що товариство та його учасники є різними суб`єктами прав, кожен з яких має власне відокремлене майно, порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника.

Як зазначено в постанові апеляційного суду, відносини залежності мають наслідком необхідність розкриття відповідної інформації і становлять законний інтерес для органів, які здійснюють контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, однак не мають значення для правового статусу господарських товариств, і, відповідно, не наділяють головне товариство правом надавати залежному обов`язкові для останнього вказівки, включаючи ті, які можуть обмежити залежне товариство у свободі укладення ним договору, вільного вибору контрагента, предмету договору та його умов.

Чинний український правопорядок визнає суб`єктом прав і обов`язків саме товариство як юридичну особу, а не її власника чи учасника, при цьому встановлюючи, що відповідне право може належати лише тій особі, яку законодавець вважає таким суб`єктом.

Суб`єктом права користування нафтогазоносними надрами відповідно до статті 1 Закону України «Про нафту і газ» закон визнає юридичну або фізичну особу, що має спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами з метою пошуку та розвідки родовищ нафти і газу, видобутку нафти і газу або їх зберігання, повернення (захоронення) супутніх і стічних вод, інших відходів, що видобуваються в процесі розвідки і розробки родовищ нафти і газу.

Цією ж статтею закону визначено, що спеціальним дозволом на користування нафтогазоносними надрами є документ, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр і засвідчує право юридичної чи фізичної особи, якій цей документ виданий, на користування нафтогазоносними надрами протягом часу, в межах ділянки надр, на умовах, передбачених у цьому документі.

Поряд з цим колегія суддів звернула увагу також на правове регулювання питань цивільної правоздатності юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною третьої цієї статті установлено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Включення частини третьої до статті 91 «Цивільна правоздатність юридичної особи» дає підстави для висновку, що можливість юридичній особі здійснювати певні види діяльності і набувати таких прав, які відповідають предмету діяльності цього суб`єкта (спеціальна правоздатність), виникає не з моменту створення цієї особи, а пізніше - з моменту одержання створеною юридичною особою спеціального дозволу (ліцензії).

Таким чином, за висновком апеляційного суду, закон не визнає єдиного учасника господарського товариства не лише суб`єктом права на майно товариства, але й суб`єктом права на існуючі у товариства привілеї у вигляді виданих публічним органом дозволів чи ліцензій.

Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Водночас ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Відсутність у Продавця за Договором права на користування надрами на Майницькому родовищі не створила такого права і для Покупця .

Хибне уявлення ТОВ «Навігатор Комплект» про тотожність корпоративних прав єдиного учасника господарського товариства із правами самого товариства саме по собі не має правопороджуючого ефекту.

В силу наведеного договір купівлі-продажу частки не створив зобов`язань для ТОВ «Навігатор Майницьке», адже установлений ч. 1 ст. 629 ЦК України принцип обов`язковості договору діє відносно сторін, що уклали договір.

З огляду на викладене апеляційний суд визнав неспроможними висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач (ТОВ «Села Енерджі») як єдиний учасник вищого органу управління ТОВ «Навігатор Майницьке» вправі санкціонувати власним рішенням виконання зобов`язань Покупця іншою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю «Навігатор Майницьке».

У цьому відношенні, на думку апеляційного суду, посилання позивача як на підставу недійсності оспорюваних ним умов Договору на ч. 1 ст. 202 , ч. ч. 1, 2 ст. 215 та ч. ч. 1 ст. 227 ЦК України відповідає змісту згаданих норм матеріального права та правовідносин, у яких виник спір, і не суперечить судовій практиці щодо застосування цих норм при вирішенні спорів.

Неспроможними у постанові визнано доводи відповідача стосовно того, що, будучи єдиним учасником ТОВ «Навігатор Майницьке», ТОВ «Села Енерджі» було наділено всіма повноваженнями щодо укладення договору на проведення буріння та виконання умов Договору купівлі-продажу частки, і закон не передбачає спеціального дозволу на буріння свердловини.

Відхиляючи такі доводи, колегія суддів виходила як з мотивів, що викладені вище, так і з того, що Правила розробки нафтових і газових родовищ, затверджених наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 15.03.2017 № 118, на які посилається відповідач, були розроблені Міністерством на виконання абзацу 6 ст. 37 Закону України «Про нафту та газ».

Стаття 37 Закону установлює зобов`язання, що їх мають дотримуватися користувачі нафтогазоносними надрами, якими, як установлено судом апеляційної інстанції, сторони Договору купівлі-продажу частки не є.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальним правилом презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За умовами Договору купівлі-продажу частки договірні сторони домовилися (п. 11.4, 11.6, 11.7 ), що всі правовідносини, що виникають з даного Договору або пов`язані з ним, у тому числі пов`язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням даного Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються даним Договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, що застосовуються до таких правовідносин, на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

У разі невідповідності будь-яких положень цього Договору чинному законодавству України, це положення втрачає силу, що не спричиняє визнання всього Договору недійсним в цілому, оскільки Сторони допускають, що даний Договір міг бути укладеним без такого положення. У випадку, якщо виявиться недійсним положення Договору, яке є істотним, Сторони зобов`язуються протягом 14 календарних днів з моменту визнання недійсним такого положення, внести відповідні зміни до Договору, з метою приведення недійсного положення у відповідності до чинного законодавства України договору.

Вказані умови Договору суд першої інстанції процитував у тексті рішення, проте дійшов висновку, що у випадку визнання недійсною істотної умови договору договір виявиться неукладеним, а отже не може бути визнаний недійсним.

Така позиція місцевого господарського суду не враховує згаданих умов Договору, становить загрозу правам та інтересам сторін, порушує справедливий баланс інтересів, позбавляє їх права визначити взаємоприйнятні та законні умови на заміну недійсних умов Договору.

Висловлюю незгоду з прийнятим Північним апеляційним господарським судом рішенням.

Керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.

Північний апеляційний господарський суд дійшов цілком слушного виводу, що учасник Товариства з обмеженою відповідальністю визнається суб`єктом корпоративних правовідносин, а обсяг його корпоративних прав залежить від розміру частки у статутному капіталі Товариства.

Досліджуючи питання впливу ТОВ «Села Енерджи» як єдиного учасника ТОВ «Навігатор Майницьке» на прийняття останнім рішень та впливу ТОВ «Села Енерджи» на діяльність ТОВ «Навігатор Майницьке», Північний апеляційний господарський суд покладався на правову позицію, виловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункти 157, 158, 161, 162).

Аналізуючи зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, Північний апеляційний господарський суд звернув увагу на висновки, наведені вище.

Як зазначено в постанові апеляційного суду, відносини афілійованості (залежності) мають наслідком необхідність розкриття відповідної інформації і становлять законний інтерес для органів, які здійснюють контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, однак не мають значення для правового статусу господарських товариств, і, відповідно, не наділяють головне товариство правом надавати залежному обов`язкові для останнього вказівки, включаючи ті, які можуть обмежити залежне товариство у свободі укладення ним договору, вільного вибору контрагента, предмету договору та його умов.

Водночас правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, не обмежується згаданими вище висновками, крім того, обумовлена специфікою предмету та підставами позову у конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові досліджувала право учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстави вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності.

Інститут похідного позову передбачено положеннями статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 54 Господарського процесуального кодексу України власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою (пункт 165 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц).

Отже, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, безпосередньо стосуються реалізації права звернення із похідним позовом учасника, члена, акціонера, який набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника.

У цьому контексті, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи.

За похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника (п. 167 постанови Велика Палата Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц).

Тобто, питання, що розглядалось Великою Палатою Верховного Суду, є вужчим і стосується задоволення похідного інтересу (у тому числі і учасника) через різні правові інститути.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважила і таке.

Законом не передбачено повноваження єдиного учасника товариства або учасника з вирішальним контролем (тобто учасника, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства) звертатися з похідним позовом з будь-яким предметом від імені товариства на захист його прав (крім випадків, передбачених частинами першою, другою статті 54 Господарського процесуального кодексу України). Велика Палата Верховного Суду не вбачає прогалини у цьому регулюванні, оскільки такий учасник здатен забезпечити призначення виконавчого органу, який сумлінно здійснюватиме свої повноваження, зокрема звертатиметься від імені товариства з позовами, які є необхідними для захисту прав товариства» (п. 172 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц).

Тобто Верховний Суд виключає можливість звернення єдиного учасника (або учасника з вирішальним контролем) із похідним позовом від імені Товариства на захист його інтересів, адже володіння вирішальною часткою у статутному капіталі товариства дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства.

Єдиним учасником ТОВ «Навігатор Майницьке» є ТОВ «Села Енерджи», яке набуло корпоративних прав згідно з умовами укладеного між сторонами договору з дати його підписання. Отже, позивач як одноосібний учасник може прийняти будь-яке рішення з приводу діяльності третьої особи, в тому числі щодо використання третьою особою спеціального дозволу.

Північний апеляційний господарський суд вибірково навів висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, що призвело до хибної позиції у справі, яка розглядається, щодо відсутності у одноосібного учасника товариства повноти повноважень при вирішення питань діяльності товариства.

Слід відзначити, що законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю не дає визначення понять залежності, контролю тощо.

Разом з тим законодавство України в цілому (принаймні, в тій частині, яка стосується управління господарськими товариствами, володіння істотною участю) містить принципи і визначення, цілком застосовні у вирішення даного спору.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» афілійовані одна щодо іншої особи (далі - афілійовані особи) - юридичні особи, за умови, що одна з них здійснює контроль над іншою чи обидві перебувають під контролем третьої особи. Частина 2 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлює, що термін «контроль» у цьому Законі вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про захист економічної конкуренції».

Методика визначення відносин контролю, затверджена Розпорядженням Антимонопольного комітету України 24.12.2002 N 397-р, надає такі визначення:

вирішальний вплив - можливість однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб приймати рішення стосовно господарської діяльності іншої особи, приймати рішення стосовно господарської діяльності іншої особи, які впливають на загальні умови участі суб`єкта господарювання у товарному обороті;

контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки:

праву володіння чи користування всіма активами суб`єкта господарювання чи їх значною частиною;

праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання;

укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання;

заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання;

обійманню більше половини посад членів спостережної ради,

правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання;

контролююча особа - юридична чи фізична особа, що чинить або може чинити вирішальний вплив на господарську діяльність іншої особи;

підконтрольна особа - юридична особа, що здійснює господарську діяльність, вирішальний вплив на яку чинить або може чинити інша фізична, юридична особа чи група осіб.

Зазначені норми законодавства, як і інші (що містяться у Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» тощо) не ставлять під сумнів окрему правосуб`єктність власника і емітента корпоративних прав, але віддзеркалюють відносини, які реально виникають чи можуть виникнути під час управління господарським товариством (компанією, фірмою), в т. ч. шляхом реалізації корпоративних прав.

Тому правильним є висновок суду першої інстанції, що позивач як одноосібний учасник ТОВ «Навігатор Майницьке», котрий уособлює в собі вищий орган Товариства, може в будь-який момент ухвалити практично будь-яке управлінське рішення з приводу діяльності Товариства за спрощеною процедурою (статті 30, 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), в тому числі щодо використання третьою особою спеціального дозволу, здійснення буріння свердловин на відповідній ділянці з дотриманням установлених учасником строків. І навіть можливість конфлікту між учасником і товариством (його виконавчим органом) не позбавляє учасника установлених законом прав і не нівелює обов`язковості його правомірних рішень.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За змістом положень статті 4 та пункту 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовом позивач самостійно визначає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа (позивач) наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, ким воно порушено та спосіб його захисту. Позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Так, під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог.

Позивач обрав такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу, на положення якої посилається позивач в обґрунтування підстав позову.

Так, згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Позивачем підставою для визнання недійсними пунктів спірного Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі зазначено норми ч. 1 статті 227 ЦК України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що не вбачає підстав для недійсності спірних пунктів договору на підставі частини першої ст. 227 ЦК України.

Колегія суддів, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, керувалася саме частиною першою статтею 227 ЦК України, як нормативно-правовою підставою для визнання недійсними пунктів договору.

З такою позицією колег не можу погодитись.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).

У п. 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 904/5935/20, міститься висновок, що, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Стаття 227 ЦК України визначає правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти.

Згідно з частиною 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Отже, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним.

Таким чином, у випадку, якщо особа вчинила правочин за відсутності встановленого законом дозволу, цей правочин може бути визнаний недійсним на підставі ст. 227 ЦК України.

Позивач вважає, що не може здійснити будь-які роботи на Майницькій площі, в тому числі і буріння свердловин, тобто виконати п. 3 Додатку № 1 до Договору в силу відсутності у нього спеціального дозволу на буріння, що єдиною особою, яка має право на здійснення розробки та геологічного вивчення Майницької площі, є ТОВ «Навігатор Майницьке» (власник Спеціального дозволу на користування надрами), а отже окремі пункти спірного договору, що стосуються буріння, розрахунку Бонусного платежу не відповідають вимогам ч. 1 статті 227 ЦК України.

Однак і в цій частині спір слід розв`язувати, керуючись принципами і реаліями корпоративного управління, що наведені вище.

Враховуючи вище викладене, приходжу до висновку, що на момент укладення договору від 05.01.2021 і включення до його тексту оскаржуваних пунктів без наявності безпосередньо у позивача спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Села Енерджи» як особа, до котрої переходить повний контроль над ТОВ «Навігатор Майницьке», цілком мало усвідомлювати реальну спроможність забезпечити виконання в найближчому майбутньому обов`язків за такими пунктами договору у повному обсязі.

Отже, посилання позивача на ч. 1 ст. 227 ЦК України як на підставу для визнання спірних пунктів договору недійсними є необґрунтованим.

Окремо варто відзначити і таке.

Структура договору, його непересічна складність, визначені часові межі, встановлені запобіжники на випадок настання чи ненастання певних подій, правила оплати, правила перерозподілу часток у разі настання чітко визначених обставин, укладення попередньої угоди тощо свідчать, що процедура узгодження умов і укладення договору не була одномоментною. Його підписанню явно передував певний процес аналізу і оцінки ризиків.

Жодна зі спірних умов договору не суперечить чинному законодавству, не заборонена ним. Зокрема, це стосується і ціни договору, остаточний розмір якої визначається за доволі непростою формулою і поставлений в залежність від настання певних умов, вчинення певних дій (буріння), отримання чи неотримання певних результатів. Разом з тим такі попередньо узгоджені сторонами правила цілком узгоджуються з прийнятими в діловому обороті правилами і методами оцінки підприємства (бізнесу) в разі його продажу з урахуванням потенційного збільшення його вартості завдяки здобуткам у майбутньому (в даному випадку - у зв`язку з можливістю розробки і експлуатації газового родовища).

А тому подальшу поведінку позивача (подання позову в цій справі) вважаю порушенням добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - певного стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., наприклад постанову Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Підсумовуючи викладене, вважаю, що апеляційні скарги ТОВ «Села Енерджи» та ТОВ «Навігатор Майницьке» не підлягали задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 слід було залишити без змін або змінити його мотивувальну частину, доповнивши її деякими висновками, викладеними в окремій думці.

Про наявність окремої думки судді Євсікова О.О. сторонам було повідомлено в судовому засіданні 7.09.2023 під час оголошення вступної і резолютивної частин постанови апеляційного суду і зазначено в протоколі судового засідання.

Повний текст постанови Північного апеляційного суду від 7.09.2023 складений та підписаний 15.09.2023 після 13 год 00 хв - у п`ятницю, в останній робочий день судді Євсікова О.О. перед двотижневою відпусткою. З огляду на наведене текст окремої думки підписаний 5.10.2023.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду О.О. Євсіков

"05" жовтня 2023 р.