Постанова

від 16.10.2023 по справі 219/8324/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 219/8324/17

провадження № 61-3010св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виконавчий комітет Світлодарської міської ради, Світлодарська міська рада, міський голова міста Світлодарська Брехунець Анатолій Федорович, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Востокспецавтоматика», Квартирно-експлуатаційний відділ м. Луганська, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданніу порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2023 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Зубакової В. П., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Світлодарської міської ради (далі - ВК Світлодарської міської ради), Світлодарської міської ради, міського голови міста Світлодарська Брехунця А. Ф., ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокспецавтоматика» (далі - ТОВ «Востокспецавтоматика»), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська (далі - КЕВ м. Луганська), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про захист права власності.

Просила захистити її право власності, незаконно порушене, на її думку, дискримінаційним шляхом, на нежитлове вбудоване відокремлене приміщення (автомагазин), загальною площею 79,6 кв. м, технічне підпілля, площею 70,2 кв. м, яке знаходиться під ним, та ганок у будівлі контори гаража за адресою: АДРЕСА_1 , відновивши становище, яке існувало до порушення права власності, шляхом:

1. на підставі приписів частин першої, третьої, п`ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, частин першої та другої статті 228 та частини першої статті 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що «Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення» - визнати недійсним протокол № 3 засідання конкурсної комісії від 02 жовтня 2008 року, який втратив чинність на підставі припису частини четвертої статті 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2344-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що «Переможець торгів зобов`язаний заплатити продажну ціну майна боржника в строк, передбачений протоколом або договором купівлі-продажу, але не пізніше місяця після дня проведення торгів», а також визнати незаконними та скасувати антисоціальні правочини, пов`язані з предметом спору стосовно ТОВ «Востокспецавтоматика», які направлені на незаконне заволодіння чужим майном за відсутності правових підстав, які порушують цивільні права преюдиціального власника майна ОСОБА_1 та суперечать частині четвертій статті 41 Конституції України, що «Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним», а саме:

1.1 договору купівлі-продажу 63/100 частки нежитлових будівель ТОВ «Востокспецавтоматика» від 03 липня 2009 року номер 1137, нікчемного по закону, нереалізованого правочину, який має антисоціальний характер, вчиненого на підставі нечинного протоколу конкурсу з продажу активів від 02 жовтня 2008 року № 3, через вісім місяців після втрати ним чинності згідно із законом, на підставі припису частини четвертої статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на час виникнення правовідносин;

1.2 договору про поділ нежитлових будівель від 25 вересня 2010 року номер 1344 в частині стосовно ТОВ «Востокспецавтоматика» нікчемного по закону, нереалізованого правочину, який був вчинений на підставі нікчемного правочину договору купівлі-продажу 63/100 частки нежитлових будівель, без висновку Бюро технічної інвентаризації про можливість поділу об`єкта, без проведення технічної інвентаризації, без зареєстрованого права власності або права оренди на земельну ділянку та за відсутності зареєстрованого права власності на кожен об`єкт цілісного майнового комплексу, який поділяється. Враховуючи, що на підставі приписів частин першої та другої статті 228 ЦК України «Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, вважається антисоціальним і є нікчемним»;

2. на підставі приписів частини першої статті 21, частини першої статті 393 ЦК України визнати незаконними та скасувати правові акти індивідуальної дії органів місцевого самоврядування міста Світлодарська, враховуючи, що органи місцевого самоврядування не наділені законом функціями позбавлення або визначення права власності осіб на майно, ці функції належать судовій владі, тому дії з привласнення функцій суду вважаються зловживанням владою та суперечать частині другій статті 19 Конституції України, що «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», а саме:

2.1 повністю фальшиве, яке не відповідає дійсним обставинам та протоколу засідання від 28 жовтня 2010 року № 14, рішення від 28 жовтня 2010 року № 121 ВК Світлодарської міської ради «Про надання окремої поштової адреси нежитловій будівлі по АДРЕСА_1 », яке суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси преюдиціального власника майна ОСОБА_1 , враховуючи, що спірне рішення прийнято без наданих законом повноважень на вчинення дій, зазначених у пунктах 1, 2, 3 та 4 рішення, порушує приписи частини шостої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», без слухання на засіданні другого, третього та четвертого питань, у незаконний спосіб, за відсутності правовідносин, пов`язаних з присвоєнням адрес об`єктам нерухомого майна, які і по цей час не врегульовані на законодавчому рівні, що ставить під сумнів законність їх дій, за відсутності жодного документа, який би визначав порядок розгляду виконкомом питань, щодо присвоєння нових адрес нерухомому майну, з протиправного надання нежитловій будівлі на АДРЕСА_1 ще однієї поштової адреси ( АДРЕСА_1 ), враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій;

2.2 повністю фальшиве, яке не відповідає дійсним обставинам, свідоцтво про право власності ТОВ «Востокспецавтоматика» видане 18 листопада 2010 року Світлодарською міською радою на неіснуючу будівлю з назвою «контори - гаражу Б-2» без індексного реєстраційного номера, з сумнівною загальною площею 1 019 кв. м, за підписом міського голови ОСОБА_2 , який 16 листопада 2010 року втратив повноваження, виданого на підставі фальшивого рішення від 28 жовтня 2010 року № 121 ВК Світлодарської міської ради з окремою поштовою адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій;

2.3 повністю фальшиве, яке не відповідає дійсним обставинам, приховане від суду свідоцтво про право власності ТОВ «Востокспецавтоматика», видане 18 листопада 2010 року видавником документа Світлодарською міською радою на об`єкт нерухомого майна з назвою: «будівля, об`єкт житлової нерухомості: Ні», «серія та номер: 121», з сумнівною загальною площею 1 019 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій;

3. на підставі припису частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що «У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав», просила суд скасувати записи, внесені до реєстрів на підставі недійсних фальшивих документів, враховуючи особливості проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, визначених частинами першою та другою статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме:

3.1 запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 10857205 від 13 серпня 2015 року (відомості внесено до реєстру 19 серпня 2015 року) про державну реєстрацію права власності ТОВ «Востокспецавтоматика» на підставі повністю фальшивого свідоцтва про право власності «серія та номер: 121», виданого 18 листопада 2010 року Світлодарською міською радою на об`єкт нерухомого майна з назвою: «будівля, об`єкт житлової нерухомості: Ні», з сумнівною загальною площею 1 019 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

3.2 запис Реєстру прав власності на нерухоме майно № 1177 в книзі 6 про реєстрацію, проведену до 01 січня 2013 року, права власності ТОВ «Востокспецавтоматика» на неіснуючу нежитлову будівлю без назви, з сумнівною загальною площею 1 019 кв. м, на підставі фальшивого безномерного свідоцтва, виданого 18 листопада 2010 року Світлодарською міською радою, та незаконно, без правових підстав, внесену до відомостей реєстру неіснуючу земельну ділянку площею 41 033 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

4. на підставі відсутності у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зареєстрованого відповідно до вимог припису частини першої статті 182 ЦК України та приписів частин першої та третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», права власності на нежитлову будівлю контори гаражу, літера Б-2, загальною площею 1 019 кв. м, та, відповідно до листа міського голови Брехунця А. Ф., яким він інформує суд про обставину не надання Світлодарською міською радою ТОВ «Востокспецавтоматика» права власності на земельну ділянку площею 41 033 кв. м, визнати відсутність права власності ТОВ «Востокспецавтоматика» на нежитлову будівлю контори гаража,

літера Б-2, загальною площею 1 019 кв. м та земельну ділянку площею 41 033 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ;

5. відновити становище, яке існувало до порушення права власності ОСОБА_1 шляхом зобов`язання, а саме:

5.1 зобов`язати ТОВ «Востокспецавтоматика» протягом тридцяти календарних днів, на підставі частини першої статті 387 ЦК України, що «Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним», та частини третьої статті 388 ЦК України «Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках», повернути преюдиціальному власнику майна ОСОБА_1 з незаконного володіння:

1) нежитлове вбудоване відокремлене приміщення автомагазину, загальною площею 79,6 кв. м, технічне підпілля площею 70,2 кв. м, яке знаходиться під ним, та ганок;

2) товарно-матеріальні цінності, які знаходяться у магазині згідно з обліком, торговельне обладнання, меблі, металеві двері, відеокамери та фірмову вивіску, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та відновити пошкоджену 12 січня 2017 року учасником цього товариства ОСОБА_4 внутрішню шлакоблочну стіну приміщення автомагазину, через яку здійснюється розкрадання майна від імені товариства;

5.2 зобов`язати ТОВ «Востокспецавтоматика» протягом тридцяти календарних днів, на підставі приписів частин другої та п`ятої статті 216 ЦК України та частини першої статті 1166 України, що «шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала», враховуючи приписи частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України, відшкодувати шкоду, завдану преюдиціальному власнику майна ОСОБА_1 , у повному обсязі, беручи до уваги, що на підставі частини третьої статті 1172 ЦК України «Підприємницькі товариства відшкодовують шкоду , завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства»;

6. на підставі припису частини другої статті 393 ЦК України протягом тридцяти календарних днів відновити становище, яке існувало до порушення права власності ОСОБА_1 , а саме:

6.1 зобов`язати на підставі приписів частини першої статті 541 (солідарне зобов`язання) «у разі неподільності предмета зобов`язання», частини першої статті 1190 ЦК України, що «Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим». Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність за правилами частини першої статті 543 ЦК України. Враховуючи обставину нанесення шкоди сумісними діями чотирьох відповідачів: ВК Світлодарської міської ради, Світлодарську міську раду на підставі припису частини першої статті 1173 ЦК України «незалежно від вини цієї особи»; міського голови міста Світлодарська Брехунця А. Ф., колишнього міського голови міста Світлодарська Ковальова І. О. на підставі припису частини першої статті 1174 ЦК України «незалежно від вини цієї особи», солідарно відшкодувати у повному обсязі нанесену майнову та моральну шкоду преюдиціальному власнику майна ОСОБА_1 , завдану їхніми сумісними протиправними діями, забезпечивши протягом тридцяти календарних днів повернення власнику майна ОСОБА_1 з незаконного володіння ТОВ «Востокспецавтоматика», яке діє на підставі фальшивого свідоцтва про право власності від 18 листопада 2010 року, виданого Світлодарською міською радою, приміщення автомагазину загальною площею 79,6 кв. м, технічне підпілля площею 70,2 кв. м, яке знаходиться під ним, та ганок, разом з товарно-матеріальними цінностями згідно з обліком, торгівельним обладнанням, меблями, металевими дверима та фірмовою вивіскою, які там знаходяться, за адресою: АДРЕСА_1 ;

7. зобов`язати КЕВ м. Луганська, яку у договорі позички від 13 січня 2017 року № 3 зазначено як «Користувач-2», протягом тридцяти календарних днів відновити пошкоджену військовослужбовцями спільно з ТОВ «Востокспецавтоматика» внутрішню стіну приміщення автомагазину, враховуючи, що згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна у користування «Користувачу-1» та «Користувачу-2», воно фактично було передано з 01 січня 2017 року, тобто до пошкодження внутрішньої стіни автомагазину , яке відбулося 12 січня 2017 року.

У серпні 2019 року головний державний виконавець Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Гайчукова Ю. С. звернулася до суду з поданням про примусове проникнення до іншого володіння особи, у якому просила ухвалити рішення щодо примусового проникнення до будівлі контори гаража, яка належить ТОВ «Востокспецавтоматика» за адресою: АДРЕСА_1 для виконання ухвали Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2018 року про вжиття заходів до зберігання речових доказів.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 липня 2020 року у задоволенні подання Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, боржник - ТОВ «Востокспецавтоматика», стягувач - ОСОБА_1 , про вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що подання головного державного виконавця Гайчукової Ю. С. є невмотивованим, формальним та таким, що не підтверджено належними та достатніми доказами, доказів умисного ухилення боржника від виконання покладених на неї зобов`язань немає.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності набуття ТОВ «Востокспецавтоматика» спірного нерухомого майна, позивачка не надала доказів фальсифікації свідоцтва про право власності від 18 листопада 2010 року та щодо втрати нею будь-яких товарно-матеріальних цінностей й іншого майна, їх кількості та вартості і саме з вини ТОВ «Востокспецавтоматика».

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 липня 2020 року,рішення цього ж суду від 09 липня 2020 року залишено без руху для сплати судового збору. Зокрема, суд виходив з того, що позивачкою було заявлено сім немайнових вимог, а саме про: визнання недійсним протоколу № 3 засідання конкурсної комісії від 02 жовтня 2008 року; визнання незаконним та скасування договору купівлі-продажу 63/100 частки нежитлових будівель; визнання незаконним та скасування договору про поділ нежитлових будівель; визнання незаконним та скасування рішення від 28 жовтня 2010 року № 121 ВК Світлодарської міської ради; визнання незаконним та скасування свідоцтв про право власності ТОВ «Востокспецавтоматика»; відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення майна із незаконного володіння преюдиціальному власнику; зобов`язання КЕВ м. Луганська протягом 30 календарних днів відновити пошкоджену внутрішню стіну.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 липня 2020 року та рішення цього ж суду від 09 липня 2020 року визнано неподаною та повернено ОСОБА_1 .

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимоги ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху заявниця після отримання її копії не виконала, станом на 05 січня 2022 року судовий збір не сплатила, що є підставою для визнання апеляційної скарги неподаною та повернення особі, яка її подала.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, проситьухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Суд апеляційної інстанції неправильно визначив суть позовних вимог, якими є вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, а тому відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Суд не врахував, що законодавець обрав спосіб справляння судового збору із застосуванням процентного співвідношення ставки судового збору в апеляційному та касаційному судах від ставки в суді першої інстанції.

З ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху випливає, що суд апеляційної інстанції помилково вважав, що судовий збір справляється у процентному співвідношенні від суми семи немайнових позовних вимог, зазначених у позовній заяві, а не від розміру судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Така вимога є незаконною і протиправною, вчинена з метою недопуску позивачки до апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд неправильно виклав суть клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Крім того, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, оскільки повторний автоматизований розподіл справи від 03 листопада 2022 року здійснювався з порушенням порядку визначення складу суду на підставі ухвали про відвід (самовідвід) складу суду.

В ухваленні судового рішення брав участь суддя (колегія суддів), якому заявою від 16 грудня 2022 року було заявлено обґрунтований доказами відвід.

Відвід незаконно вирішувала двічі відведена від справи суддя Хейло Я. В., оскільки була відведена від справи ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року.

Також вказана суддя 13 серпня 2021 року вже розглядала справу і незаконно повернула апеляційну скаргу ОСОБА_1 за неповну, на її думку, сплату судового збору за сім немайнових вимог.

В оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції не зазначені прізвища головуючого судді та членів колегії суддів під резолютивною частиною ухвали, а також відсутні підписи суддів або їх електронні підписи. Тому оскаржувана ухвала не є актом правосуддя, не відповідає вимогам приписів частини першої статті 260 та частини другої статті 261 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Отже, судове рішення, за відсутності підписів суддів, не набрало законної сили.

Замість суддів зазначена ухвала підписана неправомочною у справі особою - помічником судді Кішкіної І. В. - ОСОБА_5 , яка за посадою не має доступу до автоматизованої системи документообігу суду і повноважень засвідчувати первісну копію рішення суду замість колегії суддів.

Ухвала Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2023 року постановлена на підставі недопустимого доказу - неправосудної ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року. Отже, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Копію ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху заявниця отримав лише 02 лютого 2023 року, тобто після постановлення оскаржуваної ухвали.

Судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к, від 06 жовтня 2020 року у справі № 826/11984/16, від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20, від 07 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставами відкриття касаційного провадження у вказаній справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 55, 129 Конституції України; пункту 13 частини другої статті 3, пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»; статей 14, 33, 260, 261, 263, 272, 357 ЦПК України; статей 21, 393 Цивільного кодексу України; неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к, від 06 жовтня 2020 року у справі № 826/11984/16, від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20, від 07 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а; ухвалення рішення неповноважним складом суду; незазначення у рішенні прізвищ суддів та відсутність їх підписів; ухвалення судового рішення колегією суддів, якій було заявлено відвід; встановлення обставин, що мають суттєва значення, на підставі недопустимих доказів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Право на апеляційне оскарження реалізується шляхом подання апеляційної скарги у передбачений законом строк та з дотриманням вимог щодо її форми та змісту.

Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги встановлено статтею 356 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 липня 2020 року та рішення цього ж суду від 09 липня 2020 року залишена без руху для усунення недоліків, а саме для сплати судового збору.

Копію зазначеної ухвали отримав представник заявниці ОСОБА_3 08 листопада 2022 року на його електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку він вказував у заявах та з якої здійснював листування з судом (т. 29, а. с. 184).

Заявниця ОСОБА_1 копію ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року отримала 04 грудня 2022 року на її електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т. 29, а. с. 185).

У матеріалах справи міститься заява від 01 травня 2022 року ОСОБА_1 у якій вказано її електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 , з проханням направити матеріали справи на зазначену електронну адресу (т. 29, а. с. 69).

Згідно з довідкою Дніпровськогоапеляційного суду про доставку електронного листа, ухвала від 08 листопада 2022 рокупро залишення апеляційної скарги без руху в електронному вигляді була направлена 02 грудня 2022 року о 14:05:57 на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 . Документ доставлено до електронної скриньки 04 грудня 2022 року о 08:40:40 (т. 29, а. с. 185).

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 727/474/16-ц (провадження № 61-8157св22) зазначено, що «суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України). Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України). Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Разом з тим, Верховний суд виходить з того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення».

З наведеного випливає, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог процесуального закону, направивши ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху на електрону адресу для листування, вказану заявницею у своїй заяві від 01 травня 2022 року.

Посилання заявниці на те, що ухвала про залишення апеляційної скарги без руху належним чином їй направлена не була та у визначеному законом порядку вона її не отримувала, Верховний Суд відхиляє, оскільки суд зазначену ухвалу надсилав на електронну адресу заявниці.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Чірікоста і Віола проти Італії» зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів для того, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Олександр Шевченко проти України», «Трух проти України»).

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини «Богонос проти Росії» від 05 лютого 2004 року).

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд зазначає, що заявниця не проявила належної уваги в захисті своїх інтересів та не вжила необхідних заходів, щоб ознайомитись з перебігом процесу.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив суть позовних вимог, якими є вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, а тому відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, Верховний Суд відхиляє.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Встановлено, що позивачкою заявлено сім вимог немайнового характеру, а саме щодо: визнання недійсним протоколу № 3 засідання конкурсної комісії від 02 жовтня 2008 року, визнання незаконним та скасування договору купівлі-продажу 63/100 частки нежитлових будівель, визнання незаконним та скасування договору про поділ нежитлових будівель, визнання незаконним та скасування рішення від 28 жовтня 2010 року № 121 ВК Світлодарської міської ради, визнання незаконним та скасування свідоцтв про право власності ТОВ «Востокспецавтоматика», відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення майна із незаконного володіння преюдиціальному власнику, зобов`язання КЕВ м. Луганська протягом 30 календарних днів відновити пошкоджену внутрішню стіну.

Також заявлено вимогу про відшкодування шкоди.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються оспорювання права власності відповідачів на нерухоме майно, оспорювання правочинів, захисту права позивачки на нерухоме майно, а тому такі вимоги не можуть розглядатися як вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, у розумінні пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував обставину, що законодавець обрав спосіб справляння судового збору із застосуванням процентного співвідношення ставки судового збору в апеляційному та касаційному судах від ставки в суді першої інстанції, тому суд помилково вважав, що судовий збір справляється у процентному співвідношенні від суми семи немайнових позовних вимог, зазначених у позовній заяві, а не від розміру судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, Верховний Суд відхиляє.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту шостого пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами справляється у розмірі, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абзац другий частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Тобто, судовий збір у цій справі за подання апеляційної скарги на рішення суду підлягав сплаті у розмірі, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням кількості та характеру позовних вимог.

Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими та на увагу не заслуговують.

Доводи касаційної скарги про те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя (колегія суддів), якому заявою від 16 грудня 2022 року було заявлено обґрунтований доказами відвід, Верховний Суд відхиляє.

Встановлено, що ухвалою Дніпровського апеляційного судувід 20 грудня 2022 року в задоволенні заяви третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 про відвід складу суддів Дніпровського апеляційного суду Кішкіній І. В., Корчистій О. І., Зубаковій В. П. у цій справі відмовлено.

Аргументи касаційної скарги про те, що відвід незаконно вирішувала двічі відведена від справи суддя Хейло Я. В., Верховний Суд відхиляє.

Згідно з частиною третьою статті 40 ЦПК України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Оскільки суддя Хейло Я. В. не входила до складу суду, що розглядає справу, тому відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України мала підстави для вирішення питання про відвід зазначеного складу суду.

Доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, оскільки повторний автоматизований розподіл справи від 03 листопада 2022 року здійснювався з порушенням порядку визначення складу суду на підставі ухвали про відвід (самовідвід) складу суду, не заслуговують на увагу.

31 жовтня 2022 року справа № 219/8324/17 надійшла до Дніпровського апеляційного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу визначено склад суду: головуючий суддя - Хейло Я. В., судді: Мірута О. А., Тимченко О. О.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року задоволено заяви суддів Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О. про самовідвід. Справу передано до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу визначено наступний склад суду: головуючий суддя - Кішкіна І. В., судді: Агєєв О. В., Корчиста О. І.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року задоволено заяву судді Агєєва О. В. про самовідвід. Справу передано до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу визначено наступний склад суду: головуючий суддя - Кішкіна І. В., судді: Зубакова В. П., Корчиста О. І.

Аргументи заявниці про порушення порядку визначення складу суду по суті ґрунтуються на припущеннях.

Отже, аргументи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2023 року не зазначені прізвища головуючого судді та членів колегії суддів під резолютивною частиною ухвали, а також відсутні підписи суддів або їх електронні підписи, проте замість суддів зазначена ухвала підписана неправомочною у справі особою - помічником судді Кішкіної І. В., яка за посадою не має доступу до автоматизованої системи документообігу суду і повноважень засвідчувати первісну копію рішення суду замість колегії суддів, Верховний Суд відхиляє.

В матеріалах справи міститься ухвала Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2023 року підписана колегією суддів: Кішкіною І. В., Зубаковою В. П., Корчистою О. І. (т. 30, а. с. 1-3).

Відповідно до пунктів першого, дев`ятого розділу XI наказу від 20 серпня 2019 року № 814 року Державної судової адміністрації України «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» копії судових рішень видаються особам, які відповідно до чинного законодавства мають право на їх одержання. Копія судового рішення (документа) засвідчується відміткою «Згідно з оригіналом». Крім того, на копії судового рішення (документа) може зазначатися інформація про те, що оригінал судового рішення (документа) знаходиться в матеріалах справи (кримінального провадження). У разі засвідчення з оригіналу електронного документа, збереженого в АСДС, проставляється відмітка «Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду». У разі засвідчення з оригіналу електронного документа, який міститься в ЄДРСР, проставляється відмітка «Виготовлено з ЄДРСР». На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка «Копія». На копії документа зазначається найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів і прізвища, дати засвідчення копії. Відмітка про засвідчення розміщується нижче реквізиту документа «Підпис». Копія документа скріплюється відповідною печаткою суду.

Таким чином, отримана позивачкою копія ухвали Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2023 року оформлена відповідно до наказу від 20 серпня 2019 року № 814 року Державної судової адміністрації України «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України».

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Заявниця посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к, від 06 жовтня 2020 року у справі № 826/11984/16, від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20, від 07 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а.

У постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі

№ 277/599/15-кзазначено, що «враховуючи практику Європейського суду з прав людини, положення пункту 1 ст. 6 Конвенції, ч. 1 ст. 21 КПК, колегія суддів дійшла висновку, що судом не було забезпечено достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності, оскільки питання про відвід головуючого судді Греська В.А., який ухвалив вирок щодо ОСОБА_1, вирішувалося суддею Прищепою Т.П., котра, виходячи з приписів п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК, не мала права брати участі у кримінальному провадженні».

Отже, зазначені висновки стосуються застосування норм кримінального процесуального права та є відмінним від процесуального питання, яке вирішувалося судом апеляційної інстанції у цій справі.

Верховний Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Водночас встановлено, що підстави відводу судді-доповідача Кішкіної І. В., суддів Корчистої О. І., Зубакової В. П. є необґрунтованими, оскільки вони зводяться до припущення заявниці про порушення порядку автоматизованого розподілу справи, а також до незгоди з процесуальним рішенням судді-доповідача про залишення апеляційної скарги без руху.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 826/11984/16 зазначено, що «системний аналіз частини першої статті 6, частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. Зі змісту позову Товариства вбачається, що воно заявила одну позовну вимогу немайнового характеру, за яку і був сплачений судовий збір, а не дві, як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, оскільки вимога про визнання незаконним та скасування наказу Мінфіну від 28.01.2016 № 21 є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права. Проте, неправильно визначивши кількість позовних вимог, розмір судового збору, який підлягає сплаті, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху».

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20 зазначено, що «системне телеологічне тлумачення приписів статей 3 та 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, чинного з 15 грудня 2017 року ) дозволяє зробити висновок про те, що законодавець обрав спосіб справляння судового збору із застосуванням процентного співвідношення ставки судового збору в апеляційному та касаційному суді від ставки в суді першої інстанції. Отже, якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно, він звільняється від сплати судового збору також і в разі подання ним апеляційної (касаційної) скарги на судові рішення у цій справі. Такий підхід при тлумаченні положень пункту 13 частини другої статті третьої Закону України «Про судовий збір» відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (звільнення споживачів від сплати судового збору). Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої державним органом, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», то відповідно ОСОБА_1 і звільнений від сплати судового збору також за подання ним апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у цій справі. Оскільки апеляційний суд безпідставно висував вимогу про сплату ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі, тому повернення апеляційної скарги з підстав несплати судового збору не може вважатися законним та обґрунтованим».

З урахування наведеного висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах, щодо порядку сплати судового збору за подання апеляційної скарги, застосування пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» є нерелевантними, оскільки стосуються розгляду неподібних позовних вимог.

Заявниця посилається на постанову Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а в аспекті неврахування, на її думку, висновку про те, що право на оскарження судових рішень в суді апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист.

Проте таке посилання на необхідність забезпечення права на апеляційне оскарження рішення суду як основну засаду судочинства є загальним, що не свідчить про порушення права заявниці на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак