Постанова

від 28.09.2023 по справі 369/6015/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2023 року м. Київ

Справа №369/6015/20

Апеляційне провадження №22-ц/824/8692/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Дубас Т.В., 17 листопада 2021 року в м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоун Хедж Девелопмент» про визнання зобов`язання таким, що виконується належним чином, визнання вимоги такою, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору поруки, визнання недійсною заміну кредитора у зобов`язанні, відновлення становища, що існувало до порушення,

В С Т А Н О В И В

У травні 2020 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

визнати зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту №КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ОСОБА_1 станом на 19 травня 2020 року таким, що виконується належним чином, а вимогу №27/11-2 від 27 листопада 2019 року ТОВ «ЮК «Право та гроші» щодо сплати ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 557375,08 грн такою, що не підлягає виконанню ОСОБА_1 ;

визнати недійсним договір поруки №18/10-п від 18 жовтня 2019 року, укладений між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «ЮК «Право та гроші»;

визнати недійсним заміну кредитора у зобов`язанні за договором про надання фінансового кредиту №КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року з ТОВ «ФК «Фактор Груп» на ТОВ «ЮК «Право та гроші»;

відновити становище, що існувало до порушення права, а саме до заміни кредитора у зобов`язанні за договором про надання фінансового кредиту №КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року з ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «ЮК «Право та гроші».

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ним та ТОВ «ФК «Фактор Груп» укладено договір про надання фінансового кредиту в розмірі 593530 грн зі сплатою відсотків за користування в розмірі 9,6% річних і строком дії до 07 вересня 2032 року. У якості забезпечення виконання кредитних зобов`язань було укладено договір поруки між ним, ТОВ «ФК «Фактор Груп» і ТОВ «Траєкторія», а також між ним та ТОВ «ФК «Фактор Груп» договір іпотеки майнових прав на квартиру, що знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, він видав нотаріальну посвідчену довіреність на ТОВ «ФК «Фактор Груп» для оформлення правовстановлюючих документів на квартиру та укладення договору іпотеки нерухомого майна.

Після завершення будівництва він самостійно оформив всі правовстановлюючі документи та неодноразово звертався до кредитора для укладення договору іпотеки, але останній постійно ухилявся. Його звернення до кредитора щодо надання інформації про розмір заборгованості також залишились без реагування, хоча всі платежі він своєчасно сплачував та не мав жодної заборгованості по платежам. Натомість ТОВ «ФК «Фактор Груп» почало вимагати підвищення процентної ставки за кредитним договором, на що він не погоджувався.

У січні 2020 року з відкритого реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо про зміну кредитора: з ТОВ «ФК «Фактор Груп» на ТОВ «ЮК «Право та гроші». На свій запит він отримав інформацію, що його кредит був проданий, оскільки він не погоджувався на підвищення ставки. А саме: між відповідачами, без його відома, був укладений договір поруки на забезпечення виконання його кредитного договору. У подальшому кредитор ТОВ «ФК «Фактор Груп» пред`явив вимогу до нового поручителя ТОВ «ЮК «Право та гроші» про виконання зобов`язань за кредитним договором, яка була повністю задоволена на суму 55735,08 грн. Тому новим кредитором стало ТОВ «ЮК «Право та гроші».

Вказував, що відповідачі між собою розробили схему, спрямовану на відібрання нерухомого майна, що прямо заборонено чинним законодавством і є проявом нечесної агресивної підприємницької діяльності. Так, за весь період дії кредитного договору він належним чином виконував свої зобов`язання та сплачував грошові кошти за графіком, жодних істотних порушень ним не було допущено, що могло стати підставою для дострокового припинення кредитного договору. Жодних вимог він не отримував, кредитор не пред`являв вимоги до поручителя ТОВ «Траєкторія», а лише до нового поручителя, інформації про розмір заборгованості умисно не надавали, ухилялись він укладення договору іпотеки, новий кредитор вимагає від нього сплату всієї заборгованості, хоча кредитним договором передбачено сплата частинами. Вищевказані дії відповідачів суперечать вимогам ст.ст. 3, 13, 16, 216, 512, 553, 554, 610, 611, 627, 629, 526, 1050, 1054 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про іпотеку», тому заміна кредитора, укладений договір поруки мають бути визнані недійсними у судовому порядку, а вимога нового кредитора про сплату заборгованості такою, що не підлягає виконанню.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоун Хедж Девелопмент» про визнання зобов`язання таким, що виконується належним чином, визнання вимоги такою, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору поруки, визнання недійсною заміну кредитора у зобов`язанні, відновлення становища, що існувало до порушення - задоволено частково.

Визнано зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту №КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ОСОБА_1 станом на 23 квітня 2020 року таким, що виконується належним чином в частині внесення щомісячних платежів.

Визнано вимогу №27/11-2 від 27 листопада 2019 року ТОВ «ЮК «Право та гроші» щодо сплати ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 557375,08 грн такою, що не підлягає виконанню.

Визнано недійсною заміну кредитора у зобов`язанні за договором про надання фінансового кредиту №КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року з ТОВ «ФК «Фактор Груп» на ТОВ «ЮК «Право та гроші».

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші» до Державного бюджету України 1261, 20 грн судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» до Державного бюджету України 1261,20 грн судового збору

Рішення суду мотивовано тим, що станом на 21 жовтня 2019 року (дата направлення вимоги поручителю) у ОСОБА_1 простроченої заборгованості за кредитним договором не було, інших порушень договору іпотеки кредитором не доведено та судом не встановлено, тому підстави для дострокового виконання зобов`язання відсутні. Також поручитель не має право завчасно виконати зобов`язання, за яке він поручився, і таке право не залежить від законності вимоги кредитора чи від розміру прострочення зобов`язання боржником. У матеріалах справи відсутні взагалі будь-які повідомлення боржника щодо дострокового припинення кредитування та фактично розірвання договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відновлення становища суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не уточнена при розгляді справи така вимога та по суті обрано неналежний спосіб захисту.

Не погодилось із рішенням суду ТОВ «ФК «Фактор Груп», директором товариства подано апеляційну скаргу в якій він вказує, зокрема, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, в матеріалах справи відсутня письмова згода позивача на ухвалення заочного рішення судом, що унеможливлювало ухвалення заочного рішення у справі.

Також зазначає, що ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Груп» не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, а відтак було позбавлено можливості надати свої пояснення щодо суті справи, зокрема надати відзив на позовну заяву, докази та приймати участь у розгляді справи в суді першої інстанції.

Представник також вказує на неповне з`ясування судом обставин справи, зокрема, зазначає, що підписуючи кредитний та іпотечний договори сторони домовились щодо всіх умов, в тому числі, визначили відповідальність за їх невиконання, волевиявлення учасників було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договори укладені з дотриманням вимог закону і станом на сьогодні ці договори є чинними та позивачем не оскаржуються. А тому, враховуючи те, що наслідком дострокового припинення кредитування стало порушення позивачем своїх обов`язків щодо укладення окремого договору іпотеки на новостворену квартиру і доказів зворотному позивач не надав, вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки (пені) та інших витрат є законними, оскільки ґрунтуються на положеннях законодавства та умовах укладених договорів.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що спірні правовідносини між сторонами виникли виключно з підстав недотримання позичальником ОСОБА_1 свого обов`язку в частині укладення з кредитодавцем договору щодо забезпечення виконання зобов`язань, що встановлено у п. 4.2.5 Кредитного договору підстав для визнання зобов`язання за Договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року, таким, що виконується належним чином в частині внесення позичальником щомісячних платежів, у суду першої інстанції не було, оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли з інших підстав.

Представник відповідача також вказує на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнати недійсним заміну кредитора у зобов`язанні за Договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року, а вимогу № 27/11-2 від 27 листопада 2019 року щодо сплати ОСОБА_1 заборгованості у розмір 557375,08 грн такою, що не підлягає виконанню не ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки перехід прав та обов`язків кредитора та іпотекодержателя від ТОВ «ФК «Фактор Груп» до ТОВ «ЮК «Право та Гроші» після виконання останнім, як поручителем, обов`язку боржника відбувся в силу прямої вказівки в законі - ст.ст. 514,556 ЦК України та приписів договору поруки № 18/10-п від 18 жовтня 2019 року, і доказів зворотному позивач не надав.

Також представник вказує на те, що позивачем був обраний неналежний спосіб захисту, оскільки станом на сьогодні будь-яких майнових та фінансових претензій до ОСОБА_1 ані ТОВ ФК «Фактор Груп», ані ТОВ «ЮК «Право та Гроші» не мають, оскільки за договором купівлі-продажу від 26 червня 2020 року предмет іпотеки було відчужено в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на користь ТОВ «СТОУН ХЕДЖ ДЕВЕЛОПМЕНТ», а тому обрані позивачем способи захисту є неефективними, оскільки не матимуть практичного застосування, тобто не забезпечать повернення сторін у цій справі до попереднього стану.

Крім цього, представник зазначає, що розгляд справи відбувся з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки ОСОБА_1 не підтверджено, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки позовна заява не містить посилань на те, яке право позивача, із встановлених у ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», було порушено відповідачами. Тобто, позивачем не обґрунтовано підсудність справи Києво-Святошинському районному суду Київської області.

На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Рішення суду в частині, в якій у задоволенні позовних вимог було відмовлено, просить залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Вотінцев Є.Г. вказує на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

У зв`язку з чим, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «ФК «Фактор Груп» - Дзявун Ю.С., який також представляв інтереси відповідача ТОВ «ЮК «Право та Гроші», підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених вимог.

Представник позивача - адвокат Вотінцев Є.Г. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Треті особи своїх представників в судове засідання не направили, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо його належного повідомлення про судовий розгляд справи. А тому вказане питання підлягає вирішенню першочергово.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ТОВ «ФК «Фактор Груп» є юридичною особою, за первинними даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням його є М. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 6 корп. 4, в подальшому відповідач ТОВ «ФК «Фактор Груп» змінив свою юридичну адресу на м. Київ, вул. Велика Васильківська,129. Інших даних матеріали справи не містять.

В позовні заяві позивачем була вказана адреса даного відповідача: м. Київ, Кудрявський узвіз,2. Саме на вказану адресу судом першої інстанції направлялись судові повідомлення, які були повернуті поштовим відділенням з відміткою «Організація не зареєстрована» /т.1 а.с.81,165,169,204,233,243/. Лише 03 серпня 2020 року судом першої інстанції було здійснено оголошення про виклик даного відповідача на сайті суду /т.1 а.с.96/.

Згідно ч.ч.1,2 ст.211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

В порядку визначеному ч.ч.2, 4,5,6 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, як неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо додержання правил належного повідомлення учасників судового розгляду.

Так, Велика Палата Верховного Суду, зокрема в Постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, вказала на те, що не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, були порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17-ц вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року в справі № 466/5632/14-ц та інших.

Отже, аналіз матеріалів справи свідчить, що про судове засідання, призначене на 17 листопада 2022 року, в якому ухвалене рішення суду першої інстанції, відповідач ТОВ «ФК «Фактор Груп» не було повідомлено належним чином.

Враховуючи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено без додержання норм процесуального права, щодо належного повідомлення відповідача, та відповідач посилається на це в доводах апеляційної скарги, що вказане порушення вважається порушенням принципів рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права, колегія суддів приходить до висновку про наявність обов`язкової підстави для його скасування та ухвалення в цій частині нового судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що судом було ухвалено заочне рішення.

Заочне провадження у цивільних справах широко застосовується у різних правових системах світу у зв`язку з необхідністю забезпечувати ефективність та своєчасність цивільного судочинства Заочне провадження відповідно до ЦПК є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення.

Проведення заочного розгляду справи можливе лише у разі наявності умов, визначених у ст. 280 ЦПК, а саме за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Як встановлено вище, відповідач ТОВ «ФК «Фактор Груп», не було повідомлено належним чином. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що участь у справі приймали два відповідачі, один з яких приймав участь у розгляді справи шляхом надання письмових пояснень по справі та наданням доказів у справі на спростування заявлених позовних вимог. А отже ухвалення судом першої інстанції заочного рішення справі не відповідає вимогам процесуального закону. При цьому вказаний недолік не був усунутий судом першої інстанції під час розгляду заяви про скасування заочного рішення.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фактор Груп» також вказує на порушення правил територіальної підсудності, оскільки обидва відповідачі не знаходяться на території Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується і матеріалами справи.

Так, відповідно до ч.2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Однак, відповідно до ч.5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовував заявлені позовні вимоги посиланням на положення Закону України «Про захист прав споживачів», а зареєстрованим місцем проживання позивача вказано: АДРЕСА_2 . У зв`язку з цим, апеляційним судом не встановлено порушень правил територіальної підсудності справи.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги по суті спору апеляційним судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

07 вересня 2017 року між позивачем та ТОВ «ФК «Фактор Груп» був укладений Договір про надання фінансового кредиту № КД-Ф55, за умовами якого відповідач ТОВ «ФК «Фактор Груп» надав, а позивач отримав кредит в розмірі 593530 грн на умовах повернення у строк до 07 вересня 2032 року. За користування кредитом умовами договору передбачено сплату процентів в розмірі 9,6 % річних. В Додатку №1 до договору сторонами був визначений графік платежів щомісячними внесками в сумі 6233,65 грн /т.1 а.с.19-24/.

В порядку забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 03 жовтня 2017 року між позивачем та ТОВ «ФК «Фактор Груп» був укладений Договір іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. 03 жовтня 2017року та зареєстрований в реєстрі за № 2096 /т.1 а.с.25-26/.

Згідно з п.1.2. цього Договору предметом іпотеки за цим договором є майнові права на закріплений за позивачем об`єкт інвестування: квартира АДРЕСА_3 , що складається з однієї житлової кімнати, загальною проектною площею - 47,4 кв.м., що знаходиться на 13 поверсі в об`єкті будівництва - ІV черга будівництва в житловому комплексі за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , технічні характеристики якого зазначені в Договорі про участь у Фонді фінансування будівництва виду А № 161-В2 від 30 серпня 2017 року, укладеного між позивачем та ТОВ «ФК «Толока», код ЄДРПОУ 32955460, який є його невід`ємною частиною; запланована дата введення в експлуатацію грудень 2016 року), що після завершення будівництва стає окремим майном, будівництво якого за власною програмою організовує Забудовник: ТОВ «АЛЬФА КАПІТАЛ ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 36797867, а фінансування будівництва здійснює Управитель за рахунок отриманих в управління коштів. предмет іпотеки належить позивачу на підставі Свідоцтва про участь у ФФБ виду А № 161-В2 від 07 вересня 2017 року, виданого ТОВ «ФК «Толока».

У п.1.3. Договору іпотеки сторони дійшли згоди, що після того як об`єкт інвестування внаслідок завершення будівництва стане окремим нерухомим майном. Сторони оформлять договір іпотеки на новостворене нерухоме майно (квартиру) на умовах, визначених цим Договором, якщо сторони не домовляться про інше. Для цього позивач видає вказаній іпотекодержателем особі довіреність на вчинення всіх необхідних дій, включаючи оформлення правовстановлюючих документів, укладення договору іпотеки тощо.

Також, в порядку забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 03 жовтня 2017 року між позивачем, відповідачем ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «ТРАЄКТОРІЯ» був укладений договір поруки, за умовами якого ТОВ «ТРАЄКТОРІЯ» виступило поручителем за виконання зобов`язань позивачем /т.1 а.с.27-28/.

На підтвердження обставин виконання зобов`язань за кредитним договором щодо внесення оплати згідно з графіком позивачем надані копії банківських квитанцій /т.1 а.с.43-58/. Також за даними ТОВ «ФК «ФАКТОР ГРУП» у період з 23 жовтня 2017 року по 08 жовтня 2019 року позивачем ОСОБА_1 здійснювались щомісячні платежі в розмірі 6300 грн на загальну суму 144767,30 грн /т.1 а.с.213/.

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень станом на 29 грудня 2017 року вбачається, що 29 грудня 2017 року за позивачем було зареєстровано право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності визначено, зокрема, Договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 161-В2 виданий 30 серпня 2017 року, видавник ТОВ «ФК «Толока». В розділі обтяжень міститься запис про заборону на нерухоме майно, підставою виникнення якого зазначений Договір іпотеки від 03 жовтня 2017 року, обтяжувач - ТОВ «ФК ФАКТОР ГРУП» /т.1 а.с.38-39,42/.

З листа ТОВ «ФК ФАКТОР ГРУП» від 14 березня 2019 року вбачається, що оскільки на виконання п.1.3. Договору іпотеки позивачем була видана довіреність ТОВ «ВНУТРІШНЯ ВИКОНАВЧА СЛІЖБА», то ТОВ «ФК ФАКТОР ГРУП» просив представника з`явитись для укладення договору іпотеки на окремий об`єкт нерухомого майна /т.1 а.с.214/.

У відповідь на цей лист від 29 березня 2019 року ТОВ «ВНУТРІШНЯ ВИКОНАВЧА СЛІЖБА» повідомило ТОВ «ФК ФАКТОР ГРУП», що між ними та ОСОБА_1 не встановлено жодних, в тому числі договірних відносин, у зв`язку з чим вони не можуть виконати висунуті їм вимоги /т.1 а.с.215/.

18 жовтня 2019 року між ТОВ «ЮК «Право та Гроші» та ТОВ «ФК «Фактор Груп» укладено договір поруки № 18/10-п на забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № КД-Ф55 від 03 жовтня 2017 року укладеного між позивачем та відповідачем ТОВ «ФК «Фактор Груп», за умовами якого у випадку невиконання позивачем зобов'язань, передбачених кредитним договором, ТОВ «ЮК «Право та Гроші», як поручитель несе відповідальність перед «ФК «Фактор Груп», як кредитором, як солідарний боржник в однаковому обсязі з позивачем всім своїм майном, грошовими коштами, майновими правами /т.1 .с.119-121/.

Листом від 21 жовтня 2019 року ТОВ «ФК «Фактор Груп» висунув вимогу ТОВ «ЮК «Право та Гроші» про дострокове погашення кредиту, так як позивачем були порушені зобов`язання передбачені Договором іпотеки. ТОВ «ФК «Фактор Груп» вказувало, що неодноразово повідомляв позивача про дострокове припинення кредиту та вимагав повернути кошти, однак позивач таку вимогу не виконав, а тому ця вимога направлена до поручителя /т.1 а.с.122/.

Згідно з платіжними дорученнями від 25 жовтня 2019 року ТОВ «ЮК «Право та Гроші» декількома платежами сплатив ТОВ «ФК «Фактор Груп» грошові кошти в загальному розмірі 557375,08 грн /т.1 а.с.123-125,216-218/.

21 листопада 2019 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «ЮК «Право та Гроші» був укладений Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки (майнових прав), посвідченим Журавльовою Л.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03 жовтня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за №2096. За умовами цього договору ТОВ «ФК «Фактор Груп», як первісний іпотекодержатель, передав, а ТОВ «ЮК «Право та Гроші», як новий іпотекодержатель, прийняв всі права за Договором іпотеки, посвідченим Журавльовою Л.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03 жовтня 2017року та зареєстрований в реєстрі за № 2096, що укладений в забезпечення виконання зобов`язань позивачем ОСОБА_2 за Договором про надання фінансового кредиту № КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року відповідно, включаючи всі зміни та додаткові угоди до нього, укладеного між ТОВ «ФК «ФАКТОР ГРУП» та ОСОБА_3 /т.1 а.с.136139/.

Листом від 27 листопада 2019 року відповідач ТОВ «ЮК «Право та Гроші» повідомило позивача про те, що 18 жовтня 2019 року між ними та ТОВ «ФК «Фактор Груп» укладено договір поруки № 18/10-п на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № КД-Ф55 від 03 жовтня 2017 року укладеного між позивачем та відповідачем ТОВ «ФК «Фактор Груп». Також вказувало, що 22 жовтня 2019 року вони отримали вимогу від ТОВ «ФК «Фактор Груп» про дострокове погашення кредиту, так як позивач таку вимогу не виконав. На виконання вимоги та укладеного договору поруки відповідач ТОВ «ЮК «Право та Гроші» сплатив кошти в розмірі 557375,08 грн, внаслідок чого став новим кредитором позивача. А тому відповідач ТОВ «ЮК «Право та Гроші» вимагало від позивача протягом 10 днів сплатити заборгованість у вказаному розмірі на відповідний банківський рахунок /т.1 а.с.29/.

Позивач в заявах від 11 березня 2020 року, 06 травня 2020 року адресованих відповідачу ТОВ «ФК «Фактор Груп» просив повідомити причини та підстави заміни іпотекодержателя та надати відповідні документи /т.1 а.с.32-35/.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна - квартира АДРЕСА_5 , станом на 16 травня 2020 року, вбачається, що 29 грудня 2017 року за позивачем було зареєстровано право власності на цю квартиру, однак в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки» міститься запис про заборону на нерухоме майно, підставою виникнення якого зазначений Договір іпотеки від 03 жовтня 2017 року, обтяжувач - ТОВ «Юридична компанія « ПРАВО ТА ГРОШІ» /т.1 а.с.40-41/.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна - квартира за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 07 серпня 2020 року вбачається, що 25 червня 2020 року було зареєстровано право власності на цю квартиру за ТОВ «СТОУН ХЕНДЖ ДЕВЕЛОПМЕНТ». Підставою виникнення права власності визначено, договір ккупівлі-продажу нерухомого майна виданий 25 червня 2020 року, видавник приватний нотаріус КМНО Русанюк З.З. В розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки» міститься запис про заборону на нерухоме майно, підставою виникнення якого зазначений Договір іпотеки від 03 жовтня 2017 року, обтяжувач - ТОВ «Юридична компанія « ПРАВО ТА ГРОШІ»./т.1 а.с.104-106,198-200/.

Відповідачем ТОВ «ЮК «ПРАВО ТА ГРОШІ» на стадії розгляду справи судом першої інстанції були надані письмові пояснення у справі, в яких відповідач заперечував проти пред`явлених вимог позивача та надав наявні у них докази /т.1 а.с.112-118,207-211/.

Першою позовною вимогою заявленою позивачем є вимога про визнання зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту №КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ОСОБА_1 станом на 19 травня 2020 року таким, що виконується належним чином, а вимогу №27/11-2 від 27 листопада 2019 року ТОВ «ЮК «Право та гроші» щодо сплати ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 557375,08 грн такою, що не підлягає виконанню ОСОБА_1 ..

Вирішуючи вказану вимогу суд має виходити з наступних положень чинного законодавства.

В силу ст. 15 ЦК України Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

З наведених обставин справи вбачається, що відповідачами не заперечуються обставини належного виконання позивачем своїх зобов`язань визначених кредитним договором щодо здійснення щомісячних платежів згідно з графіком у період з жовтня 2017 року по жовтень 2019 року. Матеріали справи також містять копії квитанцій про здійснення позивачем на рахунок ТОВ «ФК «ФАКТОР ГРУП» платежів у листопаді 2019 року на суму 6300 грн, у грудні 2019 року на суму 6300 грн , у січні 2020 року на суму 6300 грн, у лютому 2020 року на суму 6300 грн, у березні 2020 року на суму 6300 грн, у квітні 2020 року на суму 6300 грн. Разом з тим, графік платежів розрахований сторонами договору до 07 вересня 2032 року.

У цій позовній вимозі об`єднано дві вимоги, а саме позивачем заявлено також про визнання вимоги №27/11-2 від 27 листопада 2019 року ТОВ «ЮК «Право та гроші» щодо сплати ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 557375,08 грн такою, що не підлягає виконанню ОСОБА_1 , з підстав відсутності заборгованості станом на час пред`явлення цієї вимоги.

З наведених обставин справи вбачається, що вказана вимога була висунута ТОВ «ЮК «Право та гроші» позивачу з підстав виконання ними, як поручителем зобов`язань позивача. Однак, як вбачається з вимоги ТОВ «ФК «Фактор Груп» вимога про дострокове повернення кредиту була висунута поручителю не у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, а у зв`язку з невиконанням умов договору іпотеки, щодо обов`язку укласти новий договір іпотеки на новостворений об`єкт нерухомого майна. А отже вказані позивачем підстави не свідчать про незаконність висунутої вимоги.

Апеляційний суд також враховує, що сама по собі ця вимога не є правочином чи виконавчим документом і не тягне за собою правових наслідків, тому застосування такого способу захисту як визнання вимоги, такою, що підлягає виконанню не вбачається можливим.

Таким чином, враховуючи що у період з жовтня 2017 року по жовтень 2019 року,відповідачами визнаються обставини належного виконання позивачем зобов`язань по здійсненню щомісячних платежів за графіком, а також що вимога про дострокове повернення кредиту була висунута з підстав порушення умов договору іпотеки, а не договору кредиту, і така вимога не є правочином чи виконавчим документом, і сама по собі не має наслідків, то слід вважати, що права позивача не порушуються і відповідно не підлягають захисту шляхом визнання зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту №КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року станом на 19 травня 2020 року таким, що виконується належним чином, а також вимоги №27/11-2 від 27 листопада 2019 року, також що не підлягає виконанню.

Другою позовною вимогою заявленою позивачем є вимога визнати недійсним договір поруки №18/10-п від 18 жовтня 2019 року, укладений між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «ЮК «Право та гроші».

Поняття поруки закріплено у ст. 553 ЦК України , відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК передбачено, що коли недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч. 1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.

Виходячи із формулювання ст. 553 ЦК, договір поруки - двосторонній правочин, для укладення якого достатнім є волевиявлення кредитора і поручителя. Чинним законодавством України також не встановлений обов'язок поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором.

Згідно зі ст. 626 ЦК порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Такий висновок зроблений Верховним Судом України у Постанові від 20 лютого 2012 року у справі №6-51цс11.

У Постанові Верховного Суду від 03 вересня 2019 у справі № 904/4567/18, зазначено, що договір поруки безпосередньо на права та обов'язки боржника не впливає, його зобов'язання в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються). Разом із тим це не означає, що за позовом боржника такий договір не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він порушує його права чи законні інтереси чи буде доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем діяти на шкоду боржникові.

У Постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20 також вказано на те, що договір поруки є двосторонньою угодою, яка укладається між кредитором і поручителем. Боржник не виступає стороною в даній угоді, однак він є учасником у зобов'язанні, яке забезпечене порукою. Для кредитора чи поручителя при укладанні договору поруки положеннями законодавства не передбачено зобов`язання отримувати дозвіл боржника на укладення такої угоди та це не випливає з правової суті відносин договору поруки.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.

З наведених обставин справи вбачається, що позивачем оскаржується укладений між відповідача договір поруки виключно з підстав відсутності його згоди як божника на укладення такого договору. Разом з тим, з огляду на вищевикладене очевидним є висновок, що укладення договору поруки без дозволу та відома боржника не суперечить нормам ЦК України, а отже вказана обставина, сама по собі, не може бути підставою для визнання недійсним договору поруки. При цьому апеляційний суд також враховує, що підстава недійсності правочину має існувати в момент вчинення правочину. Вказаний висновок суду ґрунтується на усталеній судовій практиці та, зокрема на, на правому висновку викладеному у Постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 у справі № 522/25151/14-ц.

Наступною позовною вимогою заявленою позивачем є вимога визнати недійсним заміну кредитора у зобов`язанні за договором про надання фінансового кредиту №КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року з ТОВ «ФК «Фактор Груп» на ТОВ «ЮК «Право та гроші».

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з положеннями ст.т556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

З наведених обставин справи вбачається, що між відповідачами не було укладено договору про заміну кредитора у зобов`язанні, а права кредитора перейшли до поручителя, внаслідок виконання ним зобов`язання забезпеченого порукою, в порядку передбаченому ст.556 ЦК України. У зв`язку з цим, правові підстави для визнання заміни кредитора у зобов`язанні недійсною не вбачається.

Наступною позовною вимогою заявленою позивачем є вимога відновити становище, що існувало до порушення права, а саме до заміни кредитора у зобов`язанні за договором про надання фінансового кредиту №КД-Ф55 від 07 вересня 2017 року з ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «ЮК «Право та гроші».

Проте враховуючи відсутність підстав для визнання недійсною заміни кредитора у зобов`язанні, відсутні і підстави для застосування такого способу захисту.

У позовній заяві позивач посилався на порушення Закону України «Про захист прав споживачів», а саме наявності в діях відповідачів ознак нечесної підприємницької діяльності, яка є агресивною.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Положеннями ч.ч.4-6 цієї статті визначено, що агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться:

1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції;

2) вживання образливих або загрозливих висловів;

3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача;

4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання;

5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики:

1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати;

2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла;

3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача;

4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Суб`єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

В даній справі, позивачем не вказувалось на обставини введення його в оману, а міститься посилання на агресивну підприємницьку практику. Перелік дій, які можуть свідчити про форми агресивної підприємницької практики не є вичерпним. Проте позивач посилаючись на вказані обставини має довести їх належними та допустимими доказами. Однак, зміст позовної заяви, надані позивачем докази у справи, свідчать про те, що вказаний термін використовується ним виключно в якості суб`єктивної оцінки дій відповідачів, що не дає підстав для застосування положень вказаного Закону.

З доводів наведених позивачем, вбачається, що він не погоджується з діями відповідачів щодо пред`явлення попереднім кредитором вимоги до поручителя, виконанням ним такої вимоги та переходом у зв`язку з цим до поручителя прав іпотекодержателя. Однак, з матеріалів справи вбачається, що перехід прав іпотекодержателя відбувся на підставі окремо укладеного між відповідачами договору про відступлення прав за договором іпотеки, який позивачем в межах розгляду даної справи не оскаржується. А тому умови виконання договору іпотеки та обставини переходу прав іпотекодержателя не становлять предмет розгляду у даній справі.

Крім того з матеріалів справи вбачаються обставини відчуження новим іпотекодержателем предмета іпотеки ТОВ «СТОУН ХЕНДЖ ДЕВЕЛОПМЕНТ» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріус КМНО Русанюк З.З. Вказане свідчить про те, що права позивача є порушеними внаслідок переходу прав саме за іпотечним договором. А отже позивачем обраний невірний спосіб захисту, так як оскарження наведених вище дій відповідачів, які стосуються умов кредитного договору, не призведе до поновлення прав позивача, а ініціювання спору про недійсність правочину, договору чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів, а для ініціювання інших спорів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Вказана позиція апеляційного суду ґрунтується на правових позиціях Верховного суду викладених в постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала і про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Верховний Суд у Постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 вказав на те, що реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Аналізуючи доводи позивача, колегія суддів зауважує, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яким будуть відновлені його права. Підставами позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у ч.1 ст. 13 ЦПК України, в якій вказано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок неодноразово робила Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.

Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. При цьому, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявляти віндикаційний позов.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «ФК «Фактор Груп» знайшли своє підтвердження частково, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення частково. Наведене вище не було враховано судом першої інстанції, чим допущено неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та неправильного вирішення справи по суті. Також судом встановлена наявність порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача, який про це заявляє, внаслідок чого вказані обставини є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» - задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та гроші», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоун Хедж Девелопмент» про визнання зобов`язання таким, що виконується належним чином, визнання вимоги такою, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору поруки, визнання недійсною заміну кредитора у зобов`язанні, відновлення становища, що існувало до порушення - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: В.А. Нежура

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 30 жовтня 2023 року.