Рішення

від 25.10.2023 по справі 350/1149/22

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/1149/22

Номер провадження 2/350/317/2023

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2023 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

представника позивачів адвоката Родікова І.С.,

представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Неште А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсними -

установив:

Позивачі звернулися до суду з спільно підписаною позовною заявою, в якій просили поновити строк для звернення з даним позовом до суду та ухвалити рішення, яким: визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010, зокрема на домоволодіння по АДРЕСА_1 , видане Перегінською селищною радою на ім`я ОСОБА_4 . Визнати недійсним договір дарування домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , та посвідчений 06.03.2013 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Присяжнюк Сітланою Миколаївною.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 їхня мати ОСОБА_4 була власницею будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності видано на підставі рішення виконавчого комітету Перегінської селищної ради від 13. 08.2010.

06.03.2013 між їхньою матір`ю, як дарувальником, та їхньою сестрою ОСОБА_1 , як обдаровуваною, був укладений договір дарування будинковолодіння АДРЕСА_1 . Вони вважають, що вказані свідоцтво про право власності та договір дарування складені з порушенням вимог закону, тому їх слід визнати недійсними, виходячи з того, що ОСОБА_4 не була одноосібним власником спірного будинкоовлодіння, оскільки будинковолодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 , було повністю побудоване їхніми батьками впродовж 1970 - 1974 років, тому у відповідності до ст. 60 СК України, та діючої на той час ст.22 КпШС являлось спільною сумісною власністю подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній батько ОСОБА_5 , і після смерті батька відкрилась спадщина на належну йому 1/2 частину вказаного будинковолодіння. За приписами діючої на той час ст. 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а у відповідності до діючої на той час ст. 549 ЦК УРСР, вступивши в фактичне володіння та управління спадковим майном вони, його діти, а також їхня мати, таким шляхом прийняли спадщину, і відповідно стали співвласниками вказаного будинковолодіння. Їхня мати не являлася одноосібним власником вказаного будинковолодіння. Отже, оскаржуване ними свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 слід визнати незаконним та скасувати.

Що стосується договору дарування будинковолодіння АДРЕСА_1 від 06.03.2013, укладеного між їхньою матір`ю, як дарувальником, та їхньою сестрою ОСОБА_1 , то він складений з порушенням вимог закону, тому його слід визнати недійсним, виходячи з того, що станом на 06.03.2013 ОСОБА_4 не являлася одноосібним власником спірного будинковолодіння і відповідно не мала повноважень на його відчуження.

Тільки після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 09.09.2022, вони довідалися про існування оскаржуваного договору дарування, отже ними пропущений строк позовної давності з поважних причин, який підлягає поновленню.

Вищенаведені обставини змушують їх звертатись за захистом своїх законних прав та інтересів до суду.

Заочним рішенням Рожнятівського районного суду від 22 лютого 2023 року позов задоволено.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Неште А.І. подала заяву про перегляд заочного рішення та ухвалою Рожнятівського районного суду від 24 травня 2023 року скасовано заочне рішення Рожнятівського районного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 350/1149/22 Номер провадження 2/350/58/2023 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсними, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

У судовому засіданні представник позивачів адвокат Родіков І.С. позов підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві. Вважає, що його довірителі мають право на спадщину після смерті своїх батьків на рівних умовах з відповідачкою. Існування оспорюваних свідоцтва та договору дарування порушують право власності позивачів, тому підлягають до скасування.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Неште А.І. позовні вимоги не визнала. Вважає, що позивачі не мають права на спірне нерухоме майно. Так, відповідачі після одруження не проживали у будинку батьків. Позивачі на день смерті батька створили власні сім`ї і фактично проживали за іншими адресами, крім того у визначений законом строк після смерті батька з 22.07.2000 року, не звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тому вони вважаються такими , що не прийняли її. Державна реєстрація ОСОБА_3 у будинку за адресою АДРЕСА_1 сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті батька за цією адресою реєстрації, оскільки на даний час він проживав і проживає за іншою адресою АДРЕСА_2 зі своєю дружиною та дітьми.

Позивачі знали про визнання права власності спірного будинковолодіння за їхньою мамою з 13.08.2010. ОСОБА_4 , скориставшись своїм правом і за відсутності заперечень зі сторони своїх дітей, в законному порядку оформила своє право на житловий будинок, відповідно до рішення виконкому від 13.08.2010, на підставі якого нею було отримано Свідоцтво на право власності на нерухоме майно домоволодіння від 09.10.2010, що в подальшому дало їй право розпорядитися своєю власністю на власний розсуд, уклавши договір дарування домоволодіння в користь своєї дочки ОСОБА_1 .

Позивачі звернулися до суду лише після спливу позовної давності, що є підставою для відмови в позові також із цих підстав. Позивачі мали довідатися про порушення свого права оформленням права власності матері на оспорюваний житловий будинок з моменту його видачі 2010 та з моменту смерті свого батька вчинити будь-які дії які могли б свідчити про наявність бажання відкриття та оформлення спадщини після його смерті з 2000 року. Просила в задоволенні позову відмовити.

Представник Перегінської селищної ради Івано-Франківської області у судове засідання не прибула, направила суду заяву про розгляд справи у відсутності представника відповідача, у вирішенні спору покладається на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що доводиться сторонам двоюрідною сестрою. Коли вона проживала в селищі Перегінське то між ними були дружні відносини. Вона вважає, що позивачам було відомо про те, що їхня мати має намір подарувати будинок їхній сестрі. ОСОБА_1 допомагала матері з утриманням хворої дочки. ОСОБА_7 постійно вказувала, що за це батьківська хата повинна належати ОСОБА_8 . Їй відомо, що будинок було збудовано вуйком і тетою ще у 70 ті роки. ОСОБА_9 на мамент смерті батька, так і на момент смерті матері проживав у батьківській хаті і міг не знати про те, що мама займаласі та оформила будинок на ОСОБА_1 , а от ОСОБА_10 міг про це знати, оскільки його дружина ОСОБА_11 працювала в селищній раді, допомагала ОСОБА_12 з оформленням будинку, надавала їй з даного приводу відповідні консультації і тому могла повідомити ОСОБА_13 про те, що будинок оформляється на ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що є подругою відповідачки ОСОБА_1 . Їй відомо, що мати ОСОБА_8 постійно говорила, що батьківська хата повинна належати ОСОБА_8 .

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст.1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).

Як визначено ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що сторони є рідними братами і сестрою, їхніми батьками були ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі рішення виконавчого комітету Перегінської селищної ради від 13.08.2010 ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 (а.с.14-15).

Судом встановлено, що забудовниками будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 , були ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Позивачі в позовній заяві вказують, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька, вони на рівні з матір`ю прийняли спадщину, оскільки проживали у вказаному будинку.

Звернувшись до суду з вимогою про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно на будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 , позивачі посилаються на те, що спірне будинковолодіння було спільним майном подружжя, а вони позивачі на рівні з матір`ю успадкували майно після смерті батька, тому приймаючи рішення від 13.08.2010 про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірне будинковолодіння, та видаючи їй відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 Перегінська селищна рада не зауважила, що вона не є одноосібним власником вказаного будинковолодіння, тому прийняла рішення, що обмежує їхнє право власності, як спадкоємців першої черги за законом.

Згідно Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин,що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами, виникли у 2000 році під час дії ЦК Української РСР в редакції 1963 року, тому до цих правовідносин слід застосовувати і норми Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України 1963 р., спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст.548 ЦК України 1963 р., для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до вимог ст.549 ЦК України 1963 р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно копії паспорта позивача ОСОБА_3 (а.с.5-зворот) він постійно зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Місце реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 здійснено 12 вересня 2016 року (а.с.6-зворот).

З даних будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-13) вбачається, що позивачі на момент відкриття спадщини після свого батька ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) були зареєстровані в спірному будинку.

Крім того, з пояснень свідка ОСОБА_6 вбачається, що позивачі проживали разом з батьками на момент смерті батька та фактично вступили в управління майном.

За таких обставин, приймаючи рішення від 13.08.2010 про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірне будинковолодіння, та видаючи їй відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 Перегінська селищна рада не обговорювала вищезазначені обставини, внаслідок чого обмежила право позивачів, як спадкоємців першої черги за законом, успадкувати частину спірного майна.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Зі змісту ч.2 ст. 144 Конституції України та ч.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

Відповідно до положень ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За таких обставин, Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 слід визнати незаконним.

Що стосується договору дарування будинковолодіння АДРЕСА_1 від 06.03.2013, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , суд погоджується з тим, що він складений з порушенням вимог закону, тому його слід визнати недійсним, виходячи з наступного.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі N 761/26815/17 (провадження N 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України, для чинності правочину, зміст самого правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно дост.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Судом встановлено, що 06.03.2013 ОСОБА_4 подарувала відповідачці домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Оскільки, суд прийшов до висновку про те, що Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 не відповідає вимогам закону, то укладений 06.03.2013 на його підставі Договір дарування також є незаконним, оскільки він також порушує права позивачів на спадкове майно. Таким чином, суд встановив, що позивачами доведено наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсним договору, тому позов в цій частині також підлягає до задоволення.

Щодо поновлення строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Нормою ч.5 ст. 267 ЦК України, передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачами з поважних причин пропущено процесуальний строк звернення до суду з даним позовом, оскільки про порушення свого права, позивачі дізналися після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 09.09.2022 року. Позивачі звернулись до суду з позовом в межах загальної позовної давності, яка встановлена тривалістю у три роки.

Крім того, згідно позиції Верховного Суду, позови про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння можуть бути пред`явлені протягом періоду порушення права власності, яке визначається триваючим. У спорах про захист речових прав власника нерухомого майна строки позовної давності не застосовуються.

Відповідна позиція Верховного Суду відображена у постановах від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц.

Крім цього, позивачі стверджують, що довідалися про існування оскаржуваного договору дарування після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 09.09.2022. Посилання представниці відповідачки про те, що позивачам було достовірно відомо про оформлення права власності за їхньою матір`ю на будинок не підтверджена жодними належними та допустимими доказами. Пояснення свідка ОСОБА_6 про те, що дружина позивача ОСОБА_3 йомовірно повідомила останньому про оформлення права власноті на будинок ще в 2010 році не можуть бути використані судом, як підстава для застосування строку позовної давності.

Суд приходить до переконання, що про порушення свого права позивачі дізналися тільки 09.09.2022, тому не пропустили строк позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд, встановивши правовий характер спірних правовідносин, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивачів та наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсними задоволити.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09. 10.2010 на домоволодіння по АДРЕСА_1 , видане Перегінською селищною радою на ім`я ОСОБА_4 .

Визнати недійсним договір дарування домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , та посвідчений 06.03.2013 приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Присяжнюк Сітланою Миколаївною.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 31.10.2023.

Суддя: