Постанова

від 22.02.2024 по справі 350/1149/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 350/1149/22

Провадження № 22-ц/4808/120/24

Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

Головуючого (суддя-доповідач): Максюта І.О.

Суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Кузів А.В.

з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, адвоката Неште А.І., представника позивачів адвоката Родікова І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Перегінської селищної ради Калуського району, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсними, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Неште Алли Іванівни на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Пуликом М.В. 25 жовтня 2023 року в селищі Рожнятові Івано-Франківської області, повний текст якого складено 31 жовтня 2023 року,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Перегінської селищної ради Калуського району, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 року їх мати ОСОБА_4 являлася власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Перегінської селищної ради від 13.08.2010 року. 09 жовтня 2010 року Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації проведена державна реєстрація зазначеного домоволодіння за ОСОБА_4 як єдиним власником.

Згідно договору дарування від 06 березня 2013 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 спірне будинковолодіння.

Вважають, що вказані свідоцтво про оправо власності та договір дарування складені з порушенням вимог закону.

Їхніми батьками являлися ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Спірне будинковолодіння було побудоване ними впродовж 1970-1974 років, тому являлось спільною сумісною власністю подружжя.

Батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину будинковолодіння.

За приписами чинних на той час ст. 525, 549 ЦК УРСР, у фактичне володіння та управління спадковим майном вступили його діти та дружина ОСОБА_4 та таким шляхом прийняли спадщину і, відповідно, стали співвласниками будинковолодіння.

Приймаючи рішення від 13.08.2010 року про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірне будинковолодіння та видаючи відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 року, Перегінська селищна рада не звернула уваги на те, що ОСОБА_4 не являється одноосібним власником спірного майна, тому прийняла рішення, що обмежують їх (позивачів) право власності, як спадкоємців першої черги за законом.

Щодо договору дарування, то такий також складений з порушенням вимог закону. Оскільки станом на 06.03.2013 року мати ОСОБА_4 не являлася одноосібним власником спірного майна, відповідно, не мала повноважень на його відчуження.

Про існування оскаржуваного договору дарування вони дізналися тільки після отримання 09.09.2022 року інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому строк позовної давності пропущений ними з поважних причин.

Просили поновити строк для звернення з даним позовом до суду. Визнати недійсними свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 року на домоволодіння по АДРЕСА_1 , видане Перегінською селищною радою на ім`я ОСОБА_4 та договір дарування зазначеного домоволодіння, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 06.03.2013 року (а.с.1-4).

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2023 року позов задоволено. Визнано недійсними свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.10.2010 року на домоволодіння по АДРЕСА_1 , видане Перегінською селищною радою на ім`я ОСОБА_4 та договір дарування домоволодіння по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що посвідчений 06.03.2013 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Присяжнюк С.М. (а.с.144-148).

Не погодившись з рішенням суду, представником ОСОБА_3 адвокатом Неште А.І. подано апеляційну скаргу з мотивів його незаконності та необґрунтованості.

Зазначає, що позивачі після одруження і до моменту смерті батька та по даний час проживають окремо зі своїми сім`ями.

Так, ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 - по АДРЕСА_3 .

В утриманні та догляді спірного житлового будинку по АДРЕСА_1 , де після смерті батька проживала їхня мати ОСОБА_4 , участі не брали, що підтверджено показами свідків в судовому засіданні.

Враховуючи, що позивачі на день смерті батька створили власні сім`ї та фактично проживали за іншими адресами, крім того у визначений законом строк після смерті батька з 22.07.2000 року не зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, вони вважаються такими, що не прийняли її.

Наголошує, що державна реєстрація позивача ОСОБА_2 в спірному будинковолодінні сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті батька за вказаною адресою, оскільки і по даний час він проживає за іншою адресою.

З моменту смерті батька ОСОБА_5 , протягом 10 років жоден із позивачів не звертався ані до нотаріуса, ані до органу місцевого самоврядування чи суду про визнання спадкового майна та відкриття спадщини на частку вказаного ними домоволодіння. Що, в свою чергу, підтверджує той факт, що ними свідомо було пропущено даний строк, а також не було висловлено будь-яких заперечень щодо визнання права власності спірного будинковолодіння за їх матір`ю з 13.08.2010 року.

Крім того, спірний будинок не набув статусу об`єкта цивільних прав і не міг входити до спадкової маси, враховуючи відсутність зареєстрованого права власності чи будь-яких інших рішень, підтверджуючих право власності на спірне майно, в якому проживав спадкодавець.

Також судом не враховано, що позивачами пропущено строк позовної давності. Виходячи з позовних вимог, позивачі не вказують, з якого моменту їм стало відомо про оформлення права власності на спірний будинок за матір`ю.

З цих підстав просить скасувати рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.155-161).

Відзив на апеляційну скаргу не подано, що, відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

У судове засідання не з`явився відповідач - Перегінська селищна рада Калуського району Івано-Франківської області, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення рекомендованої кореспонденції.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за їх відсутності.

Вислухавши пояснення представника особи, яка подала апеляційну скаргу, адвоката Неште А.І., представника позивачів адвоката Родікова І.С., суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, встановивши, що на момент відкриття спадщини після смерті свого батька позивачі були зареєстровані в спірному будинковолодінні, проживали разом з батьками на момент смерті батька та фактично вступили в управління майном. За таких обставин, свідоцтво про право власності на нерухоме майно слід визнати недійсним та, відповідно, виданий на його підставі договір дарування, оскільки вони порушують їх майнове право. Строк позовної давності пропущено позивачами з поважних причин, оскільки про порушене право їм стало відомо 09.09.2022р., коли отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З такими висновками суду не погоджується апеляційний суд з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони по справі є рідними братами і сестрою, їхніми батьками були ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі рішення виконавчого комітету Перегінської селищної ради від 13.08.2010р. ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на будинковолодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 (а.с.14-15).

Позивачі в позовній заяві вказують, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька вони на рівні з матір`ю прийняли спадщину, оскільки проживали по АДРЕСА_1 .

Згідно копії паспорта позивача ОСОБА_2 , він зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-зворот).

Місце реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 здійснено 12 вересня 2016 року (а.с.6-зворот).

З даних будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на час відкриття спадщини після смерті свого батька ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) були зареєстровані в спірному будинку (а.с.10-13).

Згідно листа, наданого Другою Рожнятівською державною нотаріальною конторою Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 06.02.2024 року за №23/01-16, в нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкові справи не заводились. На підтвердження до листа долучено Інформаційні довідки зі Спадкового реєстру № 75715244 та 75715298, датовані 06.02.2024 року.

За даними Івано-Франківського відділу Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області від 30.01.2024 року про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_2 з 02.06.1997 року значиться зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 з 12.09.2016 року значиться зареєстрованим по АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про право власності на майно, виданого Перегінською селищною радою, а також згідно витягу про реєстрацію права власності на майно, виданого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації № 25386092, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння по АДРЕСА_2 .

Із змісту листа Перегінської селищної ради від 29.01.2024 року № 39/02-25 встановлено, що згідно даних реєстру територіальної громади за адресою АДРЕСА_1 з 02.06.1997 року зареєстрований ОСОБА_2 . Будь-яка інша інформація відсутня.

Згідно Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин,що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у 2000 році під час дії ЦК Української РСР в редакції 1963 року, тому до цих правовідносин слід застосовувати як норми Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року (щодо кола спадкоємців та порядку прийняття спадщини), так і норми Цивільного Кодексу України в редакції 2003 року (щодо підстав набуття права власності, строків позовної давності).

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України 1963 року, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст.548 ЦК України 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до вимог ст.549 ЦК України 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України, для чинності правочину, зміст самого правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За зимістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Щодо поновлення строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Нормою ч.5 ст. 267 ЦК України, передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачі посилаються на те, що неправомірними діями відповідачки ОСОБА_3 вони позбавлені можливості стати правонаступником батьківської частки спадщини на спірне будинковолодіння, а свідоцтво про право власності та договір дарування видані з порушенням їх прав.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після смерті свого батька ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в установленому законом порядку прийняли спадщину, оскільки на час відкриття спадщини проживали разом з батьками та були зареєстровані по АДРЕСА_4 , а отже обидва мали право на спадкування частки в спірному будинковолодінні.

Оскільки заповіт ОСОБА_5 складений не був, то спадкоємство мало здійснюватися за законом.

Із пояснень сторін у судовому засіданні судом апеляційної інстанції, визнаний обома сторонами, встановлено, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 були його п`ятеро дітей ( ОСОБА_1 , 1956 року народження, який є позивачем по справі; ОСОБА_6 , 1958 року народження (померла), ОСОБА_7 , 1961 року народження (помер), ОСОБА_8 , 1964 року народження, яка є відповідачкою по справі; ОСОБА_2 , 1968 року народження, який є позивачем по справі) та дружина ОСОБА_4 , яка пережила чоловіка. Усі шестеро спадкоємців першої черги на час відкриття спадщини були зареєстровані у спірному будинку разом із спадкодавцем, що підтверджується інформацією, яка міститься у будинковій книзі (а.с.10-13).

Жодний із спадкоємців із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори не звертався, про що отримана згідно ухвали апеляційного суду відповідь від Другої Рожнятівської нотаріальної контори з відповідною інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру.

Слід дійти висновку, що ОСОБА_4 мала право на ? частину будинку у спільному сумісному майні подружжя, а після смерті чоловіка ОСОБА_5 - на 7/12 частин у будинку, а кожен із їх дітей - на 1/12 частину будинку.

Дружина спадкодавця ОСОБА_4 на підставі рішення Перегінської селищної ради від 13.08.2010 року отримала свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно в цілому, чим порушила право позивачів на частку кожного з них у спадщині по 1/12 частині у будинку.

Водночас суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що про порушення свого права позивачі дізналися після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 09.09.2022 року, тому позовна давність не пропущена, враховуючи звернення до суду з позовом у цій справі у травні 2023 року.

Враховуючи викладені норми матеріального права та встановлені у справі обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 звернулися до суду з даним позовом з пропуском строку позовної давності, виходячи з наступного.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення ЄСПЛ у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц.

Водночас перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

У частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва, а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 285/2226/20.

Разом із тим, право спадкоємця на отримання свідоцтва про право на спадщину після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини було визначено статтями 560, 561 ЦК Української РСР.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що зі спливом шести місяців з дня відкриття спадщини спадкоємець, діючи розумно, обачливо і добросовісно, має отримати свідоцтво про право на спадщину.

Ураховуючи, що позивачі, які мали право на спадщину, проявивши належну зацікавленість до спадкового майна, звернувшись у розумний строк після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, могли би довідатися про порушення свого спадкового права, приймаючи до уваги що позивачі із такою заявою до нотаріуса взагалі не звернулися, хоча після смерті батька до отримання свідоцтва про право власності на будинок їх матір`ю сплинуло більше десяти років, а на час подання позову до суду - більше двадцяти двох років після відкриття спадщини.

Разом з тим, об`єктивно позивачі могли та мали можливість вчинити будь-які дії для прийняття спадщини після смерті свого батька у 2000 році, з`ясувати обсяг спадкового майна, яке повинні були успадкувати після смерті батька.

У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане Перегінською селищною радою 09 жовтня 2010 року, тому саме з цієї дати слід обчислювати порушення права позивачів на частку у спадковому майні після смерті батька.

Під час розгляду справи позивачі вказували, що про отримання свідоцтва про право власності у 2010 році їм не було відомо.

Ураховуючи, що позивачі постійно проживали у с. Перегінськ Калуського району Івано-Франківської області, то вони могли та повинні були дізнатися про те, що належне їм право на частку в спадковому майні перейшло до матері.

Доводи позивачів про те, що їм не було та не могло бути відомо про договір дарування домоволодіння ОСОБА_4 ОСОБА_3 06.03.2013 року, не заслуговують на увагу.

До суду позивачі звернулася у жовтні 2022 року, тобто більше ніж через одинадцять років після укладення договору дарування будинку (06.03.2013 року) і більш, ніж п`ять років після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, доводи позивачів про те, що їм стало відомо про вчинення оспорюваних правочинів після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 09.09.2022 року, є безпідставним, так як це вказує на штучне збільшення строку позовної давності і вказаний юридичний факт безумовно не визначає початок перебігу строку позовної давності.

Жодних доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності позивачі суду не подали.

Оскільки протягом дванадцяти років позивачі, як особи, які мала право на частину спадкового майна, не оспорювали набуття права власності на будинок матір`ю, висловили своєю поведінкою фактично відмову від спадщини, тому їх право на оспорення свідоцтва про право власності на нерухоме майно припинилося внаслідок закінчення строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Встановлено, що відповідач в суді першої інстанції заявила про застосування позовної давності.

Отже, позивачі пропустили позовну давність, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог з указаної причини.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки до суду позивачі звернулася лише у жовтні 2022 року, хоча з жовтня 2010 року у них виникла об`єктивна можливість дізнатися про порушення спадкових прав (про обсяг спадкового майна, на яке мали право після смерті батька).

Крім того, позивачами обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Судовий захист повинен бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в пункті 63 постанови від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 та пункті 50 постанови від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19.

Таким чином, вимоги про визнання недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування домоволодіння є неефективним способом захисту порушеного права, оскільки позивачі по справу були не єдиними спадкоємцями майна після смерті батька ОСОБА_5 , крім того, їх мати мала частку у спільному сумісному майні і мала право розпоряджатися як своєю часткою на користь відповідачки, так і успадкованою часткою після смерті чоловіка та, принаймні, після смерті хоча б одного з дітей, якого пережила.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовної вимоги про визнання права власності на майно із визначенням часток у спадковому майні не пред`явили. Натомість позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання недійсним договору дарування є неефективним способом захисту.

Однак, враховуючи, що все ж право позивачів порушено на частку у спадковому майні, але вони пропустили строк позовної давності, тому суд відмовляє їм у задоволенні позову у зв`язку з пропуском такого строку.

Внаслідок ухвалення апеляційним судом рішення про задоволення апеляційної скарги, з позивачів на користь відповідачки слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2977,20 грн, по 1488,60 грн з кожного.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Неште Алли Іванівни задовольнити.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Перегінської селищної ради Калуського району, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору дарування недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2 , проживаючої по АДРЕСА_5 , судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн (однієї тисячі чотириста вісімдесят вісім гривень шістдесят копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживаючого по АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2 , проживаючої по АДРЕСА_5 , судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн (однієї тисячі чотириста вісімдесят вісім гривень шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.Д. Фединяк

Повний тест постанови складено 12 березня 2024 року.