Ухвала

від 06.11.2023 по справі 910/20050/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/20050/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кібенко О. Р., Кролевець О. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн»

до 1. Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга»

про визнання недійсним договору у частині та зобов`язання перерахувати 1 608 111 035,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

16.10.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/20050/20.

Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023.

Дослідивши матеріали касаційної скарги та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 293 Господарського процесуального кодексу України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Таким чином, встановлене законодавством обмеження права на касаційне оскарження відповідає вимогам вищевказаної статті 129 Конституції України.

У поданій касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/20050/20, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції встановлено, що з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» убачається, що представником Банку - адвокатом Пелепицьким В.Д. та АТ КБ «Приватбанк» зареєстровано офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 було отримано АТ КБ «Приватбанк» 30.06.2023 о 17:54 та представником АТ КБ «Приватбанк» Пелепецьким В.Д. 30.06.2023 о 17:54 в їх електронні кабінети. У тексті апеляційної скарги містилося клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023, яке обґрунтовано тим, що повний текст вказаного рішення було складено 30.06.2023 та отримано апелянтом поштою 12.07.2023, а отже останнім днем для оскарження рішення є 01.08.2023.

Залишаючи без руху ухвалою від 12.09.2023 апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», суд апеляційної інстанції вказав на те, що останнім днем для оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20, враховуючи, що вказане рішення було отримано скаржником 30.06.2023 о 17:54, є 21.07.2023. Як вбачається з конверту, в якому до Північного апеляційного господарського суду від скаржник надійшла апеляційна скарга, її було подано до поштового відділення 01.08.2023, тобто із пропуском строку, встановленого законом для апеляційного оскарження рішення. У зв`язку із цим, наведені причини пропуску апелянтом строку для оскарження АТ КБ «Приватбанк» рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 судом визнано неповажними.

22.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, яке містило, зокрема, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції зауважив, що з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» убачається, що АТ КБ «Приватбанк» зареєстровало офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі, тому скаржник отримав рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 у свій «Електронний кабінет». Крім того, рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 було оприлюднене у Єдиному державному реєстрі судових рішень 03.07.2023. Твердження відповідача-1 про технічний збій у роботі підсистеми «Електронний суд», що сталою причиною неотримання ним повного тексту рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 є лише припущенням, оскільки не підтверджується жодними доказами.

Постановляючи ухвалу від 10.10.2023 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20, яка є предметом касаційного оскарження, суд керувався частиною четвертою статті 260 та частиною першою статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Звертаючись із касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/20050/20, скаржник стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази щодо отримання в електронному вигляді в електронному кабінеті рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023, а саме рішення було направлене скаржнику засобами поштового зв`язку. Крім того АТ КБ «Приватбанк» не зверталося з заявою про направлення судових рішень на електронну адресу, а просило надсилати всі рішення засобами поштового зв`язку і саме після надходження тексту рішення від 14.06.2023, скаржник подав своєчасно апеляційну скаргу.

Однак Верховний Суд відхиляє доводи скаржника та вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано частину четверту статті 260 та частину першу статті 261 Господарського процесуального кодексу України шляхом відмови у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

За змістом статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема, рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 256 Господарського процесуального кодексу України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15, від 16.04.2021 у справі № 904/3258/14).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частинами 5 - 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Водночас, відповідно до частин 1, 5 та 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України у господарських судах функціонує ЄСІТС. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З 05.10.2021 офіційно почали функціонувати три підсистеми (модулі) ЄСІТС: «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували «Електронний кабінет», суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до «Електронного кабінету» таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих «Електронних кабінетів», документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення: шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС (подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 906/184/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14088/21, від 29.11.2022 у справі № 916/1716/20, від 25.05.2023 у справі № 916/3164/16).

Функціонування «Електронного кабінету» та надсилання до нього документів в електронній формі у справах, в яких особи, що беруть в них участь пройшли процедуру реєстрації в ЄСІТС, пов`язується саме з проходженням такими особами процедури реєстрації «Електронного кабінету» з використанням кваліфікованого електронного підпису та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Нормами Положення про ЄСІТС передбачено надсилання відповідних документів саме до «Електронного кабінету» незалежно від прив`язки до електронної адреси користувача такого кабінету, визначеної ним своїм внутрішнім документом як офіційна, оскільки для функціонування ЄСІТС офіційною електронною адресою визначається адреса електронної пошти, вказана користувачем в «Електронному кабінеті» (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 459/3666/21, від 07.09.2022 у справі № 460/9523/21).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, АТ КБ «Приватбанк» зареєструвало «Електронний кабінет» у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС. Також апеляційний господарський суд залишаючи без руху апеляційну скаргу скаржника зауважував, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 було отримано АТ КБ «Приватбанк» 30.06.2023 о 17:54 та представником АТ КБ «Приватбанк» Пелепецьким В.Д. 30.06.2023 о 17:54 в їх електронні кабінети.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що останнім днем для оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20, враховуючи, що вказане рішення було отримано скаржником 30.06.2023 о 17:54, є 21.07.2023.

Верховний Суд виходить з того, що надсилання копії судових рішень через «Електронний кабінет» в системі ЄСІТС відповідає приписам частин п`ятої, шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України та статті 242 Господарського процесуального кодексу України, а тому посилання скаржника на необхідність врахування обставин отримання ним рішення суду першої інстанції засобами поштового зв`язку, попри наявність електронного кабінету, є безпідставними.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, оскільки АТ КБ «Приватбанк» не довело існування поважних причин, що зумовили пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та об`єктивно свідчили би про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою.

Не заслуговують на увагу доводи скаржника про поновлення судом апеляційної інстанції позивачу строку на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки суд у кожному конкретному випадку та з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення (у тому числі щодо наявності або відсутності електронного кабінету і факту отримання рішення), та приймає відповідне рішення на підставі встановлених фактичних обставин у кожній справі.

Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, ЄСПЛ, § 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2018 справа «ZUBAC v. CROATIA» (№ 40160/12, ЄСПЛ, § 83) вказано що застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

Враховуючи, що повноваження суду касаційної інстанції обмежено перевіркою правильності застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, зважаючи на особливий статус Верховного Суду, вирішення питання про можливість відкриття касаційного провадження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг цим судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (MUSHTA v. UKRAINE 8863/06, § 37, ЄСПЛ, від 18.11.2010).

Для Верховного Суду правильне застосування Північним апеляційним господарським судом норм права під час постановлення ухвали від 10.10.2023 у справі 910/20050/20 є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/20050/20 на підставі частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/20050/20.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. М. Баранець

Судді О. Р. Кібенко

О. А. Кролевець