Ухвала

від 25.01.2024 по справі 910/20050/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/20050/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретонга"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Кропивної Л.В., Корсака В.А., Шапрана В.В.,

від 19.10.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн"

до: 1. Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретонга"

про визнання недійсним договору у частині та зобов`язання перерахувати 1 608 111 035,00 грн,

за участю представників:

від позивача: Тарновецький П.Я.,

від відповідача-1: Бауліна В.О.,

від відповідача-2: Пелепецький В.Д.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним п.п.А.10 кредитного договору № 4РI3473И від 09.08.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ретонга», та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга» перерахувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» заборгованість у розмірі 1 608 111 035,00 грн.

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» подало заяву про зміну предмету позову, яка була прийнята судом. У заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» просило визнати недійсними п.п.А.10, 4.5, 4.6.,4.8., 4.13 - повністю, п.п.5.1., 5.7. - в частині винагороди за користування кредитом за укладеними між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ретонга» кредитними договорами № 4РI3473И від 09.08.2013, № 4РI3474И від 13.08.2013, із внесеними до них подальшими змінами за додатковими угодами, та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» 1 608 111 035,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 04.11.2016 на підставі укладеного з Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» договору поруки № 4Р13479Д/П поручитель поручився перед банком за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ретонга» зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Позивач вказував, що ним, як поручителем, на вимогу банку виконані зобов`язання за боржника і повернуті банку тіло кредиту та відсотки за користування кредитом за кредитними договорами згідно з платіжними дорученнями №№ 1310-1313 від 07.11.2016, на загальну суму 1 608 111 035,00 грн. Натомість боржник у основному зобов`язанні - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ретонга» - не виконав законних вимог позивача та не сплатив 1 608 111 035,00 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Позивач також просив визнати недійсними умови кредитних договорів в частині винагороди, яку мав сплатити позичальник банку, вважаючи, що за певних обставин така винагорода може розцінюватися як змінювана процентна ставка за сам факт видачі у користування кредитом, тоді як подвійна оплата за кредит суперечить змісту частини 1 статей 1048, 1054, 1065-1 ЦК України та принципам справедливості, розумності та добросовісності у цивільних правовідносинах.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року у справі № 910/20050/20 у позові відмовлено повністю.

Суд першої інстанції установив, що між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» (поручитель) було укладено договір поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016, за яким поручитель поручився перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ретонга» (боржник) зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни згідно з кредитними договорами (п.1, 2 договору поруки).

Позивач на виконання договору поруки на вимогу кредитора сплатив Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» невиконані боржником зобов`язання за тілом кредитів та нараховані за їх користування відсотки; банк прийняв виконання, запропоноване за боржника поручителем, боржник коштів останньому не повернув.

24.07.2020 поручитель звернувся до боржника із вимогою про відшкодування йому 1 608 111 035,00 грн, однак боржник добровільно вимог поручителя не задовольнив, хоча визнав свій обов`язок у договорі з поручителем.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга» перерахувати сплачені поручителем кошти та відхиляючи заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга», пов`язані з нікчемністю/удаваністю вказаних кредитних договорів та договору поруки, місцевий господарський суд визнав такі заперечення безпідставними, а вказані договори - законними та дійсними.

Водночас, суд установив, що поручитель у межах своєї відповідальності сплатив банку за боржника тіло кредитів та відсотки за користування ними, проте вимогу поручителя до боржника про зобов`язання перерахувати 1 608 111 035,00 грн визнав неефективним способом захисту та з цих підстав у позові відмовив.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову про визнання недійсними оспорюваних поручителем умов кредитних договорів у частині винагороди, належної банку, а також умови щодо її розрахунку у кредитних договорах, господарський суд виходив з того, що права поручителя у даному випадку не можуть вважатися порушеними, адже межі його відповідальності за невиконання боржником зобов`язання однозначно окреслені у договорі поруки.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги та відхилив доводи Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» висловлені ним на аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга» про нікчемність/удаваність кредитних договорів та договору поруки, їх виконання, а також обставини їх укладення, вважаючи, що такі заперечення боржника не відносяться до предмету спору.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» 1 608 111 035,00 грн скасував та прийняв в цій частині нове рішення, яким стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» 1 608 111 035,00 грн. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

Зокрема, зазначив про те, що з факту виконання поручителем обов`язку за боржника між поручителем та боржником виникли правовідносини, які регулює частина друга статті 556 ЦК України (до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання).

Подібний перехід прав кредитора до поручителя віднесено законодавцем до випадків переходу прав на підставі закону, внаслідок настання вказаних у ньому обставин, зокрема при виконанні обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (п. 3 частини 1 статті 512 ЦК України).

При цьому зобов`язання між поручителем та боржником є по суті тими самими, проте із зміненим характером і об`єктом вимог кредитора - поручителя, одною із умов якого було збільшення за згодою сторін до 5 років позовної давності на вимоги кредитора.

У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимога поручителя про відшкодування з боржника 1 608 111 035,35 грн є ефективним способом захисту наявного у позивача права, тоді як протилежний за змістом висновок суду першої інстанції є таким, що не заснований на законі, суперечить фактичним обставинам справи, у тому числі й тим, що установлені самим судом першої інстанції при вирішенні спору.

З огляду на те, що відповідальність поручителя перед кредитором була частковою, обмежувалася відповідальністю за невиконання боржником зобов`язань з повернення банку тіла боргу та відсотків за користування кредитом, не поширювалася на сплату винагороди, відсутні підстави для задоволення вимог позову в частині визнання недійсними умов кредитних договорів, що стосувалися порядку нарахування, розміру, строків належної банку винагороди. За виконання цього обов`язку боржником поручитель не відповідав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ретонга" звернулося з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 у справі № 910/20050/20, у якій просило її скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» 1 608 111 035,00 грн, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень скаржником зазначено про те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про стягнення з відповідача-2 на користь позивача 1 608 111 035,00 грн не застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц у подібних правовідносинах, а саме не застосував аксіому цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

У цьому випадку справедливість полягає у тому, що стягнення судом з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретонга" 1 608 111 035,00 грн на користь позивача призведе до припинення господарської діяльності та банкрутства підприємства.

Оскаржене рішення суду апеляційної інстанції, враховуючи розмір стягненої суми, у цей період часу та з урахуванням економічного стану підприємства та економіки країни - є невиконуваним.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив у її задоволенні відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідач-1 подав клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 910/20050/20 з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені відповідачем-2 у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, на яку посилається відповідач-2 у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що правовідносини, що виникли у зазначеній скаржником справі та у справі № 910/20050/20 не є подібними.

У справі № 310/11534/13-ц встановлено, що 12 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0705/0308/45-006, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 51 200,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 12 березня 2038 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 12 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 0705/0308/45-006-Р-1, відповідно до якого останній узяв на себе солідарну відповідальність із позичальником за виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ ФК «Вектор Плюс» укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними у тому числі з відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У той же день між ТОВ ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив останньому свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними у тому числі з відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

Унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора та ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора за договором від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .

Крім того, суди встановили, що ПАТ «Сведбанк» у 2010 році зверталося до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, вирішено задовольнити вимоги ПАТ «Сведбанк» у сумі 464 709,94 грн та заборгованість із пені за прострочення сплати заборгованості в розмірі 6 520,88 грн.

На виконання вказаного судового рішення звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45 кв. м, яку було реалізовано шляхом продажу за ціною 171 969,05 грн.

Сума коштів, отриманих від продажу з прилюдних торгів предмета іпотеки, який належав на праві власності ОСОБА_1 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на підставі судового рішення, була недостатньою для задоволення вимог кредитора в повному обсязі.

У зв`язку з існуванням частини непогашеної заборгованості за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з указаним позовом про солідарне стягнення з боржника та поручителя неповернутої суми тіла кредиту та передбачених кредитним договором процентів за користування коштами, а також пені за несвоєчасне виконання його умов.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду, керуючись однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права», дійшла висновку про необхідність відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, згідно з яким наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

У справі № 310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду зробила наступні висновки: Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

У справі № 910/20050/20 Товариство з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва, з урахуванням зміни предмету позову, про визнання недійсними п.п.А.10, 4.5, 4.6.,4.8., 4.13 - повністю, п.п.5.1., 5.7. - в частині винагороди за користування кредитом за укладеними між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ретонга» кредитними договорами № 4РI3473И від 09.08.2013, № 4РI3474И від 13.08.2013, із внесеними до них подальшими змінами за додатковими угодами, та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ретонга» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Китчер-Солюшн» 1 608 111 035,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 04.11.2016 на підставі укладеного з Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» договору поруки № 4Р13479Д/П поручитель поручився перед банком за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ретонга» зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Позивачем, як поручителем, на вимогу банку виконані зобов`язання за боржника і повернуті банку тіло кредиту та відсотки за користування кредитом за кредитними договорами згідно з платіжними дорученнями №№ 1310-1313 від 07.11.2016, на загальну суму 1 608 111 035,00 грн. Натомість боржник у основному зобов`язанні - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ретонга» - не виконав законних вимог позивача про сплату йому 1 608 111 035,00 грн.

Тобто, фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у справах №310/11534/13-ц та у справі № 910/20050/20 не є подібними.

Посилання скаржника на загальні принципи цивільного судочинства, як забезпечення справедливості при вирішенні справи, які на його думку було порушено судом апеляційної інстанції при вирішенні справи, що розглядається, в контексті висновків, наведених у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду не можна визнати обґрунтованими, оскільки Верховний Суд за наслідками касаційного розгляду цієї справи прийняв відповідне рішення з урахуванням предмета і підстав заявленого позову та з урахуванням тих фактичних обставин, що було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до норм права, які регулюють такі спірні правовідносини.

Крім того, наведений скаржником у касаційній скарзі висновок, не є висновком про застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретонга" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 у справі № 910/20050/20, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/20050/20, відкрите за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретонга" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023, закрити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

О. Кролевець