Постанова

від 19.10.2023 по справі 910/20050/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2023 р. Справа№ 910/20050/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Корсака В.А.

Шапрана В.В.

за участю секретаря судового засідання Михайленко С.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 (повний текст складено 30.06.2023)

у справі № 910/20050/20 (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн"

до 1. Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретонга"

про визнання недійсним договору у частині та зобов`язання перерахувати 1608111035,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «КИТЧЕР-СОЛЮШН» звернулось з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним п.п.А.10 кредитного договору № 4РI3474И від 09.08.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕТОНГА», та зобов`язання ТОВ «РЕТОНГА» перерахувати ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» заборгованість у розмірі 1 608 111 035,00 грн.

У березні 2021 р. ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» подало заяву про зміну предмету позову, яка була прийнята судом. У заяві ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» просило визнати недійсними п.п.А.10, 4.5, 4.6.,4.8., 4.13 - повністю, п.п.5.1., 5.7. - в частині винагороди за користування кредитом за укладеними між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «РЕТОНГА» кредитними договорами № 4РI3473И від 09.08.2013, № 4РI3474И від 13.08.2013, із внесеними до них подальшими змінами додатковими угодами, та про стягнення з ТОВ «РЕТОНГА» на користь ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» 1 608 111 035,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що 04.11.2016 на підставі укладеного з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» договору поруки № 4Р13479Д/П Поручитель поручився перед Банком за виконання ТОВ «РЕТОНГА» зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Позивач вказував, що ним, як Поручителем, на вимогу Банку виконані зобов`язання за Боржника і повернуті Банку тіло кредиту та відсотки за користування кредитом за кредитними договорами згідно з платіжними дорученнями №№ 1310-1313 від 07.11.2016, на загальну суму 1 608 111 035,00 грн. Натомість Боржник у основному зобов`язанні - ТОВ «РЕТОНГА» - не виконав законних вимог Позивача та не сплатив 1 608 111 035,00 грн., у зв`язку з чим Позивач звернувся до суду з позовом.

Позивач також просив визнати недійсними умови кредитних договорів в частині винагороди, яку мав сплатити Позичальник Банку, вважаючи, що за певних обставин така винагорода може розцінюватися як змінювана процентна ставка за сам факт видачі у користування кредитом, тоді як подвійна оплата за кредит суперечить змісту ч. 1 ст. 1048, 1054, 1065-1 ЦК України та принципам справедливості, розумності та добросовісності у цивільних правовідносинах.

Відповідач 1- Банк - проти задоволення позову заперечував, зазначав, що у Поручителя відсутнє право на позов про визнання недійсним кредитних договорів повністю чи частково, адже Поручитель не є стороною у основному зобов`язанні.

Відповідач -2 - ТОВ «РЕТОНГА»- заперечував заявлені до нього майнові вимоги з тих мотивів, що договір поруки є акцесорним до основного зобов`язання, тож акцесорне зобов`язання слідує долі основного. Однак у квітні 2020 року на власному офіційному сайті Банк опублікував оголошення про нікчемність низки кредитних договорів, у тому числі тих, стороною яких було ТОВ «РЕТОНГА», та договорів поруки, стороною яких було ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН». На думку відповідача-2, нікчемні договори не створюють для сторін жодних правових наслідків, а отже Поручитель, який виконав недійсне зобов`язання, не має захищеного Законом права на позов до Боржника у основному зобов`язанні, яке є недійсним.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року у справі № 910/20050/20 у позові відмовлено повністю.

Суд першої інстанції установив, що між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КИТЧЕР- СОЛЮШН» (Поручитель) було укладено договір поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016, за яким поручитель поручився перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕТОНГА» (боржник) зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни згідно з кредитними договорами (п.1, 2 договору поруки).

Позивач на виконання договору поруки на вимогу кредитора сплатив ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» невиконані Боржником зобов`язання за тілом кредитів та нараховані за їх користування відсотки; Банк прийняв виконання, запропоноване за Боржника Поручителем, коштів останньому не повернув.

У подальшому, 24.07.2020, Поручитель звернувся до Боржника із вимогою про відшкодування йому 1 608 111 035,00 грн., однак Боржник добровільно вимог Поручителя не задовольнив, хоча визнав свій обов`язок у договорі з Поручителем.

Вирішуючи питання, чи наявні підстави для задоволення позову в частині зобов`язання ТОВ «РЕТОНГА» перерахувати сплачені Поручителем кошти та відхиляючи заперечення ТОВ «РЕТОНГА», пов`язані з нікчемністю/удаваністю вказаних кредитних договорів та договору поруки, місцевий господарський суд визнав такі заперечення безпідставними, а вказані договори - законними та дійсними.

Водночас, суд установив, що Поручитель у межах своєї відповідальності сплатив Банку за Боржника тіло кредитів та відсотки за користування ними, проте вимогу Поручителя до Боржника про зобов`язання перерахувати 1 608 111 035,00 грн. визнав неефективним способом захисту та з цих підстав у позові відмовив.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову про визнання недійсними оспорюваних Поручителем умов кредитних договорів у частині винагороди, належної Банку, а також умови щодо її розрахунку у кредитних договорах, господарський суд виходив з того, що права Поручителя у даному випадку не можуть вважатися порушеними, адже межі його відповідальності за невиконання Боржником зобов`язання однозначно окреслені у договорі поруки.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги та відхилив доводи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» висловлені ним на аргементи ТОВ «РЕТОНГА» про нікчемність/удаваність кредитних договорів та договору поруки, їх виконання, а також обставини їх укладення, вважаючи, що такі заперечення боржника не відносяться до предмету спору.

В обґрунтування необхідності надати правову оцінку усім доводам сторін, суд послався на приписи процесуального законодавства (ст.ст. 237, 238, 76-79, 74, 77, 86 ГПК України), стандарти доказування (висновки Верховного Суду у справах №№ 908/1879/17, 910/18036/17, 917/1307/18, 902/761/18, 9172101/17), практику ЄСПЛ (рішення від 23.08.2016 у справі «Дж.К. та Інші проти Швеції»).

Короткий зміст вимоги апеляційної скарги позивача ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з мотивами та висновками місцевого господарського суду, Поручитель (ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 повністю і за наслідками розгляду спору в апеляційному суді прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Позивач у березні 2021 року подав заяву, яка була прийнята судом, про зміну предмету позову, відповідно до якої уточнив власні вимоги і просив стягнути з Боржника 1 608 111 035,00 грн.

Проте, вказував апелянт, навіть при первісному формулюванні вимог до Боржника, до Позивача, як до Поручителя, що виконав зобов`язання за Боржника, перейшли права кредитора у зобов`язанні в обсязі тих вимог, які належали попередньому кредитору до Боржника. Такі права, в силу приписів закону, підлягали судовому захисту, тож висновок про обрання Позивачем неефективного способу захисту належних йому як Кредитору прав не заснований і суперечить приписам закону.

На думку апелянта, законність кредитних договорів, договору поруки, виконання Поручителем обов`язку за договором поруки та погашення за кредитними договорами тіла кредиту та нарахованих відсотків, прийняття їх виконання Банком, є підставою для набуття позивачем прав до боржника і захист цих прав, відповідає п.5 ч.2 ст. 16 ЦК України.

Висновок суду першої інстанції про відсутність у Позивача права на оскарження у судовому порядку умов основного зобов`язання в частині установленої ним винагороди апелянт вважав невмотивованим, оскільки на його думку судом у порушення п.5 ч.4 ст.238 ГПК України не розглянуто позов в цій частині вимог.

В той же час умови кредитних договорів щодо винагороди суперечать положенням ч.1 ст.1048, ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України, принципам справедливості, добросовісності та розумності, бо фактично призвели до подвійної оплати за користування кредитами (окрім процентів). Умови кредитних договорів у доларах США не містять умови щодо винагороди, що також свідчить про винагороду як компенсацію збитків від знецінення національної валюти.

З огляду на зазначене, апелянт вважав рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню повністю, та просив постановити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» задовольнити.

Відповідач 1 (АТ КБ «ПРИВАТБАНК») не погоджувався з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, вважав вірними викладені судом у резолютивній частині судового рішення висновки. Водночас Банк не погоджувався з мотивувальною частиною рішення, вважав, що з неї підлягають виключенню висновки суду про законність /недійсність /нікчемність /удаваність кредитних договорів, що були укладені Банком з Боржником (ТОВ «РЕТОНГА» ) на стор.6-13 судового рішення.

На думку Банку, суд першої інстанції був зв`язаний предметом і підставами заявлених позовних вимог, отже повинен був вирішувати спір у межах доводів позову, установити наявність чи відсутність підстав для стягнення з Боржника 1 608 111 035,00 грн., а також лцінити обгнутованість вимог для визнання недійсними оспорюваних Позивачем, як Поручителем, умов ( пунктів) кредитних договорів відносно банківської винагороди.

Натомість суд першої інстанції безпідставно розширив предмет дослідження, вдався до оцінки аргументів Боржника, чим порушив норми процесуального права

За доводами Банку, встановивши відсутність у Позивача порушеного права оспорюваними ним умовами кредитних договорів в частині належної Банку винагороди, суд мав відмовити у задоволенні позовних вимог і не вдаватися до детального аналізу усіх інших доводів Боржника, оскільки вони не мали відношення до предмету та підстав поданого Позивачем позову.

Відповідач 2 (ТОВ «РЕТОНГА» ) погодився з викладеними в апеляційній скарзі доводами в частині визнання недійсними оспорюваних Позивачем пунктів кредитних договорів, в іншій в частині доводи апелянта не підтримав і заперечив. Просив частково задовольнити апеляційну скаргу.

Зокрема, Боржник вказував, що установлення нікчемності/удаваності кредитних договорів прямо впливають на зобов`язання сторін спору, бо якщо вони нікчемні та непогашені , то ТОВ «РЕТОНГА» має зобов`язання перед Банком, а якщо договори дійсні та законні, то зобов`язання ТОВ «РЕТОНГА» перед Банком відсутні.

При цьому Боржник звертав увагу на завдання суду при вирішенні правового спору у даній справі, вказауючи, що суд повинен був установити дійсні права та інтереси сторін за основним та забезпечувальним (акцесорним) зобов`язаннями.

Боржник погоджувався з доводами апелянта відносно правової природи винагороди, звертав увагу на те, що умова про сплату винагороди наявна лише у гривневих кредитних договорах та відсутня у договорах, в яких кредит надано у доларах США . Інформував суд, що Банк вносив зміни до гривневих кредитних договорів у разі знецінення національної валюти, чим збільшував відсоткову ставку, що фактично означало можливість подвійного отримання Банком від Позичальника плати за користування кредитом .

Апелянт у запереченнях на відзив не погоджувався з доводами Банку на апеляційну скаргу, зазначаючи, зокрема, на те, що установлений господарським процесуальним законодавством обов`язок суду (як першої, так і апеляційної інстанцій) аргументувати у судовому рішенні прийняття чи відхилення ним доводи всіх учасників справи, у тому числі заперечень відповідачів. При цьому Апелянт посилався на постанову КЦС ВС від 28.09.2022 у справі № 530/1995/18, за якою надано вказівку судам що у разі, коли ними буде виявлено нікчемність правочину, суди мають її враховувати за власною ініціативою, в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Апелянт вказував, що у своїх доводах спирався на Науково-правовий висновок Науково-дослідного інституту правотворчості та науково-правових експертиз національної Академії правових наук України № 012/2023 від 16.10.2023 щодо окремих питань визначення предмету доказування, встановлення обставин справи та оцінки обраного способу захисту у справах господарського судочинства.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2023 матеріали апеляційної скарги передані на розгляд суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.

Ухвалою колегії суддів від 25.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 залишено без руху та запропоновано протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав для його поновлення.

03.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20, в якому апелянт просить суд поновити йому строк апеляційного оскарження як пропущений з поважних причин. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що повний текст оскаржуваного рішення було складено 30.06.2023 та отримано представником апелянта поштою 04.07.2023.

Ухвалою суду від 11.09.2023 визнано поважними причини пропуску строку апеляційного оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 та поновлено строк для апеляційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН" рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/20050/20. Призначено апеляційний розгляд справи № 910/20050/20 в судовому засіданні на 19.10.2023, учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань.

На апеляційну скаргу Позивача Відповідачами надано відзиви. На відзив АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Позивачем надано відповідь.

Окрім того, не погоджуючись з деякими мотивами, викладеними у мотивувальній частині ухваленого місцевим господарським судом рішення від 14.06.2023, відповідач 1 (АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023, шляхом виключення з неї висновків щодо питань недійсності/нікчемності/удаваності кредитних договорів, мети та законності операцій за ними, які містяться на сторінках 6-13 рішення.

Апеляційна скарга була обґрунтована тим, що суд першої інстанції незаконно включив до мотивувальної частини рішення висновки щодо обставин, які не входили до предмета доказування у справі, містили аналіз питання нікчемності/недійсності/удаваності кредитних договорів, укладених між Боржником за основним зобов`язанням та Банком.

Оскільки вимоги позову Поручителя були обґрунтовані обставинами виконання договору поруки від 06.11.2016 № 4РI3479Д/П, укладеного між Банком та Поручителем, за яким Поручитель сплатив Банку за Боржника тіло кредиту та нараховані відсотки на загальну суму 1 608 111 035,00грн. за кредитними договорами, для правильного вирішення позову суд мав дослідити обставини щодо наявності заборгованості Боржника (ТОВ «РЕТОНГА») перед Поручителем (ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН»).

Ухвалою колегії суддів від 12.09.2023 наведені Акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 визнано неповажними, установлено, що апеляційну скаргу подано Банком до поштового відділення 01.08.2023, в той час як судове рішення Банк та його представник отримали засобами електронного зв`язку на вказану ними у процесуальних документах електронну адресу 30.06.2023.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 залишено без руху, надано строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги, наведення інших мотивів та підстав для поновлення строку для подання апеляційної скарги, а також надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 1 106 703,00 (один мільйон сто шість тисяч сімсот три гривні нуль копійок) грн.

22.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору, та яке містило ь клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20.

Ухвалою колегії суддів від 10.10.2023 визнано наведені Акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/20050/20 неповажними та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Розглянувши доводи апелянта ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН», перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, колегій суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН», з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

За загальним правилом, Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки відшкодування збитків , судових витрат, пов`язаних із стягненням боргу, якщо інше не встановлено договором поруки.

Такий висновок слідує з частини 2 статті 554 ЦК України та відповідає принципу свободи договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КИТЧЕР- СОЛЮШН» (Поручитель) за двостороннім з Банком договором поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016 зобов`язувалося відповідати перед Банком за невиконання Боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕТОНГА» зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни згідно кредитним договорам (п.1, 2 договору поруки).

Такий самий обсяг часткової відповідальності Поручителя за невиконання Боржником зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом без прийняття на себе відповідальності за невиконання Боржником зобов`язань по сплаті винагороди Банку додатково підтверджено сторонами у п.4 договору поруки, за змістом якого у разі невиконання Боржником зобов`язань за кредитним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом .

У відповідності до п.8 договору до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (-ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. За п. 11 договору поруки останній вступив в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором. Договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, укладеної сторонами.

В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України порука є видом забезпечення зобов`язання. Недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню.

За змістом ч. 2 статті 548 ЦК України недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання не спричиняє недійсність основного зобов`язання.

Поряд з цим колегія суддів враховує, що у разі недійсності основного зобов`язання реституційні вимоги його сторін залишаються, тому Поручитель відповідає також за невиконання боржником свого реституційного обов`язку, адже реституційна вимога кредитора вважатиметься дійсною.

Закон надає однакові як боржнику, так і поручителю права заперечувати вимоги кредитора, у тому числі з підстав, пов`язаних з їх недійсністю, що випливає з положень частин 1-2 статті 555 ЦК України.

З огляду на викладене є неспроможними доводи Банку про відсутність у суду першої інстанції обов`язку з`ясувати дійсні права та обов`язки сторін у правовідносинах, у яких виник спір, та перевірити, чи їх заперечення та доводи не виходять установлені законом межі.

З матеріалів справи установлено, що Банк, як кредитор, прийняв виконання, запропоноване Поручителем за Боржника у межах відповідальності Поручителя за договором поруки.

Таке виконання підтверджується наявними письмовими доказами - платіжними дорученнями №№ 1310-1313 від 07.11.2016, на загальну суму 1 608 111 035,00 грн., які наявні в матеріалах справи : № 1310 від 07.11.2016 на суму 1 204 817 629,44 грн. з призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13479Д від 08.08.2013, згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016; № 1311 від 07.11.2016 на суму 135 382 292,00 грн. з призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13473И від 09.08.2013, згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016; № 1312 від 07.11.2016 на суму 95 884 016,62 грн. з призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13474И від 13.08.2013, згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016; № 1313 від 07.11.2016 на суму 172 027 097,29 грн. з призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13503Д від 16.08.2013, згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016.

До того ж виконання Банком зобов`язань за основним , кредитним , зобов`язанням та прийняття ним виконання від Поручителем згідно прийнятої на останнім на себе за акцесорним зобов`язанням відповідальності, підтверджується висновком від 06.03.2023 року № 37799/37800/21-72 комісійної судової економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз: «аналіз наданих документів свідчить про видачу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитів ТОВ «РЕТОНГА» за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 та про погашення у наступному поручителем ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» тіла кредиту та відсотків за вищезазначеними кредитними договорами» (питання 1); «згідно наданих на дослідження платіжних доручень», документально підтверджується погашення ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 року згідно договору поруки № 4Р13479Д/П в загальному розмірі 1 608 111 035,35 грн.».

Банк протягом розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій у даній справі, а також при розгляді господарськими судами іншого господарського спору у справі № №910/20769/17,обставин, за яких ним був виданий кредит Боржнику, здійснювалося повернення за Боржника Поручителем всієї суми кредиту та відсотків за користування кредитом на вимогу не заперечував; експертам відвід не заявляв, їх висновків іншими висновками чи документами не спростовував.

Банк не довів, що відмовився від прийняття запропонованого за Боржника Поручителем виконання, і на цій підставі заявляв про припинення поруки в силу ч. 2 статті 559 ЦК України.

Своєю чергою Поручитель та Боржник не заявляли позов до Банку як до кредитора, який відмовився від прийняття належного виконання, про стягнення з нього збитків, завданих прострочкою кредитора.

Таким чином, з факту виконання Поручителем обов`язку за Боржника між Поручителем та Боржником виникли правовідносини, суть яких вказана у ч. 2 ст. 556 ЦК України.

В силу ч. 2 статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Подібний перехід прав кредитора до поручителя віднесено законодавцем до випадків переходу прав на підставі закону, внаслідок настання вказаних у ньому обставин, зокерма при виконанні обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) ( п. 3 ч. 1 статі 512 ЦК України «Підстави заміни кредитора у зобов`язанні»).

При цьому зобов`язання між поручителем та боржником є по суті тим самими, проте із зміненим характером і об`єктом вимог Кредитора -Поручителя, одною із умов якого було збільшення за згодою сторін до 5 років позовної давності на вимоги кредитора.

За наведених обставин судова колегія погоджується з доводами апелянта з приводу того, що вимога Поручителя про відшкодування з Боржника 1 608 111 035,35 грн. є ефективним способом захисту наявного у позивача права, тоді як протилежний за змістом висновок суду першої інстанції є таким, що не заснований на законі, суперечить фактичним обставинам справи, у тому числі й тим, що установлені самим судом першої інстанції при вирішенні спору.

З огляду на те, що відповідальність Поручителя перед Кредитором була частковою, обмежувалася відповідальністю за невиконання Боржником обов`язань з повернення Банку тіла боргу та відсотків за користування кредитом, не поширювалася на сплату винагороди, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та вимог позову в частині визнання недійсними умов кредитних договорів, що стосувалися порядку нарахування, розміру, строків належної Банку винагороди. За виконання цього обов`язку Боржником Поручитель не відповідав.

Що стосується правовідносин між поручителем та боржником, то колегія суддів вважає необхідним зазначити, що такі відносини у юридичній літературі іменуються «відносинами покриття».

Як правило, поручається та особа , яка має зобов`язальні відносини з боржником, і очікує за рахунок суброгації провести залік зустрічних однорідних вимог; або вона пов`язана з боржником корпоративними відносинами - засновник поручається за створену ним юридичну особу ( зняття корпоративної вуалі), поручителем виступає дочірня компанія за материнську; поручитель здійснює поручительство на професіональній основі, за плату, тощо.

Проте навіть усунення відносин покриття не впливає на дійсність поруки і не має наслідком її припинення.

Повторно переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, заперечень Банку та Боржника, колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції при вирішенні спору норм процесуального законодавства.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання здійсненого судом першої інстанції правового аналізу доводів ТОВ «РЕТОНГА» та їх відображення у оскарженому рішенні, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Приписи процесуального законодавства, яким зобов`язаний керуватись суд першої інстанції при вирішенні справи, та на які він правильно послався у оскаржуваному рішенні, вимагали вирішити питання, чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. (п.п.1-3 ч.1 ст.237 ГПК України).

Стаття 238 ГПК України зобов`язує суд у рішенні, окрім іншого, викладати заперечення відповідача в описовій частині рішення. У мотивувальній частині повинна бути наведена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Згідно з ч.2 ст.76 ГПК України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок суду керуватися вказаними нормами процесуального рішення при розгляді справи та прийнятті судового рішення узгоджується з принципом jura novit curia (суд знає закон), що зобов`язує суд самостійно перевіряти доводи сторін під час розгляду справи.

Крім того, суд також правильно застосував норми матеріального права, надаючи оцінку кредитним договорам та договору поруки.

Преюдиційність обставин, встановлених судами у справі №910/20769/17 за участі ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН», ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «РЕТОНГА», на яке послався суд першої інстанції, не звільняло суд від процесуального обов`язку не розглядати аргументів ТОВ «РЕТОНГА».

Судами у справі № 910/20769/17 були встановлені обставини, які в силу ч.4 ст.75 ГПК України не підлягали повторному доказуванню, а саме:укладення договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016, його дійсність; погашення ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» банку на його підставі, з огляду на невиконання зобов`язань ТОВ «РЕТОНГА» за кредитними договорами №4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від16.08.2013, заборгованості ТОВ «РЕТОНГА» перед банком платіжними дорученнями №1311 від 07.11.2016, №1312 від 07.11.2016, №1313 від 07.11.2016, №1310 від 07.11.2016.

Колегія суддів зауважує , що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення підтвердив правову позицію АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у цій справі щодо законності/дійсності кредитних договорів, укладених банком з ТОВ «РЕТОНГА», договору поруки, укладеного банком з ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН», погашення кредитів (окрім винагороди).

Наявні у справі документи не спростували об`єктивності висновків суду першої інстанції про те, що зміст кредитних договорів, укладених між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «РЕТОНГА», відповідав чинному Українському правопорядку, включаючи відомі нормативні акти, що регулюють кредитні процедури , внутрішні правила банку, Керівництва по кредитним процедурам (реєстраційний номер П-2015-6919796), Положення про кредитні комітети в системі Приватбанк (затверджене Головою Правління Банку від 02.2013 (П-2010-507), Положення про кредитні комітети в системі Приватбанк (затверджене Головою Правління Банку від 02.12.2013 (П-2013-7051578)).

Своєю чергою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав у справу докази, що підтверджують: дотримання ним кредитних процедур при видачі кредитних коштів за кожним кредитом окремо № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013; здійснення банком у відповідності до установлених вимог перевірки цільового використання коштів за кожним кредитом, без установлення ним в установленому порядку нецільове використання кредитних коштів, за наявності забезпечення.

Правильними колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції та застосування ним у часу та просторі положень ст. 72 Закону України «Про акціонерні товариства», приписи якої набрали чинності з 01.05.2016, і не поширюються на правовідносин, які виникли до набрання ними чинності.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неспроможність доводів ТОВ «РЕТОНГА» щодо удаваності кредитних договорів та, відповідно, договору поруки, та недійсності вказаних правочинів на підставі ст.ст.235, 228 ЦК України.

В ході судового розгляду в суді першої інстанції представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не заперечував обставин укладення кредитних договорів № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, №4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 та додаткових угод до них та договору поруки №4Р13479Д/П, їх дійсність та законність, підписання уповноваженими особами за допомогою ЕЦП; законність операцій за вказаними договорами про надання кредитів, їх погашення за договором поруки; достовірність доказів за вказаними договорами, що знаходяться в матеріалах справи.

Відтак, місцевий господарський суд обґрунтовано послався на ч.1 ст.75 ГПК України, за якою ці обставини не підлягали доказуванню за відсутністю у суду будь-яких обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними, при тому, що ці обставини відповідали іншим наявним у справі доказам.

Висновок суду

Відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Прийняте судом рішення в частині відмови у задоволенні стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕТОНГА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТЧЕР-СОЛЮШН» 1 608 111 035 грн. як незаконне слід скасувати з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позову. В іншій частині вимог рішення суду залишити без змін.

Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись приписами статей 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТЧЕР-СОЛЮШН» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року у справі 910/20050/20 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року у справі 910/20050/20 в частині відмови у задоволенні стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕТОНГА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТЧЕР-СОЛЮШН» 1 608 111 035 (один мільярд шістсот вісім мільйонів сто одинадцять тисяч тридцять п`ять) гривень 00 копійок скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕТОНГА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИТЧЕР-СОЛЮШН» 1 608 111 035 (один мільярд шістсот вісім мільйонів сто одинадцять тисяч тридцять п`ять) гривень 00 копійок.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року у справі 910/20050/20 залишити без змін.

4. Доручити місцевому господарському суду видати накази.

5. Матеріали справи 910/20050/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.11.2023 у зв`язку з перебування судді Корсака В.А. у відрядженні.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді В.А. Корсак

В.В. Шапран