Рішення

від 18.08.2023 по справі 376/2049/23

СКВИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/2049/23

Провадження № 2/376/954/2023

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2023 р.

Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Віговського С.І.,

при секретарі - Кропивлянській С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, про припиненими трудових відносин, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати його трудові відносини з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» припиненими з 03 січня 2023 року у зв`язку зі звільненням з посади директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України з внесенням відповідних даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 21 вересня 2012 року ОСОБА_1 згідно з Наказом №23-ВК було прийнято на посаду директора СТОВ «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ».

Відомості про позивача, як про директора СТОВ «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» було внесено до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Також були внесені відомості до трудової книжки позивача.

25.11.2022 року позивач письмово повідомив засновників СТОВ «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» про те що, він має намір звільнитися з посади директора товариства за власним бажанням та про те, що скликає загальні збори товариства для вирішення цього питання на 03 січня 2023 року о 10-00 год за адресою місцезнаходженням товариства: Україна, 09024, Київська область, Сквирський район, село Великі Єрчики, вулиця Коноплястого, будинок 7, надав заяву про звільнення від 25.11.2022 року.

Проте, 03.01.2023р. у зазначений час за зазначеною адресою учасники не з`явилися, у зв`язку із чим позивач за участю двох фізичних осіб склав акт про неявку учасників загальних зборів . Отже, у зв`язку із зазначеним загальні збори не відбулись.

З метою реалізації своїх конституційних прав, ОСОБА_1 звертався до управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради з заявою про виключення з Єдиного реєстру юридичних осіб відомостей про нього як про керівника СТОВ "Великоєрчиківське», на що отримав відмову.

Позивач використав всі можливі способи, визначені нормами чинного законодавства, самостійно ініціювати внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, не має можливості.

На підставі зазначеного позивач просить про задоволення позову.

До судового засідання позивач не з`явився, просив суд справу слухати за його відсутності, підтримав позовні вимоги вказані в позовній заяві, про що подав до суду відповідну заяву.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом встановлено, що 21 вересня 2012 року ОСОБА_1 згідно з Наказом №23-ВК було прийнято на посаду директора СТОВ «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ», що підтверджується копією Наказу №23-ВК від 21.09.2012 року про призначення директора.

Відомості про позивача, як про директора СТОВ «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» було внесено до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згодом у 2022 році, позивач, у зв`язку з відсутністю господарської діяльності підприємства, прийняв рішення звільнитись за власним бажанням з посади директора так, як втратив матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на вищевказаній посаді. Про своє рішення неодноразово усно повідомляв учасників СТОВ «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ», проте вони ігнорували звернення позивача.

25.11.2022 року позивач письмово повідомив засновників СТОВ «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» про те що, він має намір звільнитися з посади директора товариства за власним бажанням та про те, що скликає загальні збори товариства для вирішення цього питання на 03 січня 2023 року о 10-00 год за адресою місцезнаходженням товариства: Україна, 09024, Київська область, Сквирський район, село Великі Єрчики, вулиця Коноплястого, будинок 7, надав заяву про звільнення від 25.11.2022 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Проте, 03.01.2023р. у зазначений час за зазначеною адресою учасники не з`явилися, у зв`язку із чим позивач за участю двох фізичних осіб склав акт про неявку учасників загальних зборів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З метою реалізації своїх конституційних прав, ОСОБА_1 звертався до управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради з заявою про виключення з Єдиного реєстру юридичних осіб відомостей про нього як про керівника СТОВ "Великоєрчиківське», на що отримав відмову.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Положеннями частини першої статті 312 Цивільного кодексу України, передбачено, що фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14- рп/2004, від 16 жовтня 2007 року №8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, о визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю (ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до положень ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

За змістом ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

Відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу.

Державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема державної реєстрації за заявницьким принципом, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону (частина 1 статті 4 Закону).

Процедура внесення змін до відомостей про юридичну особу визначена Порядком реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2016 № 359/5.

Спеціальним Законом, який регулює відносини у сфері державної реєстрації юридичних осіб є Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Відповідно до приписів вказаного Закону та Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України № 359/5 від 09.02.2016 така реєстраційна дія як "виключити з реєстру" - відсутня, можливо лише здійснити реєстраційну дію "зміна відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі".

Перелік документів, що подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, встановлюється частиною 4 статті 17 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Частиною 1 статті 25 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" зазначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, відповідно до зазначених норм чинного законодавства на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або за рішенням колегіального органу товариства з обмеженою відповідальністю можливо внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, суд вважає, що позивачем доведено обставини на, які він посилався в обґрунтування позовних вимог, а відтак вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, в зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З урахування задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору в сумі 1073,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 21, 22, 36, 38 КЗпП України, статтею 16 ЦК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 3, 8, 21, 22, 24, 43, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-22, 312 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 36, 38 Кодексу Законів України про працю, ст.ст. 9, 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» (місцезнаходження: вул. Коноплястого, буд. 7, с. Великі Єрчики, Білоцерківський район, Київська область, код ЄДРПОУ: 03754082), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради (місцезнаходження: б-р. Олександрійський, буд. 94, м. Біла Церква, Київська область), про припиненими трудових відносин - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) таким, що припинив виконання обов`язків директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» (код ЄДРПОУ: 03754082) з 03 січня 2023 року на підставі статті 38 Кодексу Законів про Працю України.

Зобов`язати відділ державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про директора ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» (код ЄДРПОУ: 03754082).

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛИКОЄРЧИКІВСЬКЕ» (код ЄДРПОУ: 03754082) на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складються з судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: http://court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С. І. Віговський