Постанова

від 08.11.2023 по справі 913/567/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року м. Харків Справа № 913/567/20(913/127/23)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.

за участю:

позивача Надтоки О.В., ліквідатора;

відповідача- не з`явився;

третьої особи Чорного І.В. в порядку самопредставництва;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни (вх. № 2029 Х/2-5) на рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2023 (ухвалене суддею Вінніковим С.В., повний текст складено 14.09.2023) у справі № 913/567/20 (913/127/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс, м. Хрустальний Луганської області в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни,

до Товариства з обмеженою відповідальністю МН Транс, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 Окремої Комендатури Охорони і Забезпечення Державної Прикордонної Служби України, м. Київ

про визнання недійсним договору та стягнення 1100 000 грн у межах справи №913/567/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Луганської області від 24.05.2021 у справі № 913/567/20 за заявою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс», серед іншого, визнано боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців та призначено арбітражного керуючого Надтоку Олену Володимирівну ліквідатором банкрута.

19.04.2023 через систему Електронний суд Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс Надтока Олена Володимирівна (далі ліквідатор Надтока О.В.) в межах зазначеного провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» звернулася до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс (далі ТОВ Кан-Транс) та відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю МН Транс (далі ТОВ МН Транс) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, оформленого у вигляді довідки-рахунку від 29.10.2015 №ААЕ954270, транспортного засобу Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , який укладений між ТОВ Кан-Транс та ТОВ МН Транс.

За вказаною позовною заявою ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.05.2023 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито за нею провадження у справі № 913/567/20(913/127/23).

В обґрунтування позовних вимог ліквідатор послалася на вчинення відповідачами недобросовісних дій з метою відчуження майна боржника задля зменшення ліквідаційної маси банкрута та неможливості звернення стягнення на таке майно, що полягали в перереєстрації транспортного засобу Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 боржника ТОВ Кан-Транс на нових власників, а саме: 29.10.2015 - за ТОВ МН Транс, 30.07.2019- за Товариством з обмеженою відповідальністю Майавтотранс та 24.12.2019 - за ТОВ МН Транс.

10.07.23 через систему «Електроний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі арбітражного керуючого Надтоки О.В. подано заяву про зміну предмета позову (вих. № 02-02/317 від 07.07.2023) із визначенням в якості відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю МН Транс, м. Київ та третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, -Військової частини НОМЕР_1 Окремої Комендатури Охорони і Забезпечення Державної Прикордонної Служби України, м. Київ, згідно з якою позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, оформлений у вигляді довідки-рахунку від 29.10.2015 №ААЕ954270, транспортного засобу Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , який укладений між ТОВ Кан-Транс та ТОВ МН Транс та стягнути з ТОВ МН Трансна користь ТОВ «Кан-Транс» вартість транспортного засобу Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 у сумі 1 100 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 10.07.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі арбітражного керуючого Надтоки О.В. про зміну предмета позову за вих. № 02-02/317 від 07.07.2023 та в подальшому справа розглядалась з урахуванням вказаної заяви, про що також зазначено в описовій частині рішення суду.

Рішенням господарського суду Луганської області від 04.09.2023 у справі № 913/567/20(913/127/23) в позові відмовлено.

В обґрунтування рішення суд послався на недоведеність позивачем укладення оспорюваного договору на шкоду кредитором (нявності ознак фраудаторного правочину) враховуючи те, що:

- ТОВ Кан-Транс та ТОВ МН Транс хоча і є пов`язаними між собою юридичними особами, оскільки мають одного і того ж самого учасника ОСОБА_1 і знаходились за однією юридичною адресою: АДРЕСА_1 , однак, ані на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу, ані в подальшому ОСОБА_1 не мав права вирішального голосу в ТОВ Кан-Транс, оскільки його частка складала 38,46%, а заборони щодо вчинення правочинів між юридичними особами, засновниками або учасниками яких є одні і тіж самі фізичні особи, діюче законодавство не містить;

- на час укладення оспорюваного договору виконання зобов`язань боржника -ТОВ Кан-Транс за укладеними з ініціюючим кредитором - АТ Ощадбанк кредитним договором від 27.01.2011 №8 про надання кредиту у сумі 837 000 грн. та договору кредитної лінії від 14.04.2011 №9 про надання кредиту у сумі 2 500 000 грн. забезпечені договорами застави транспортних засобів від 27.01.2011 №8/21 із заставною вартістю предмету застави 1 327 334, 25 грн. та від 14.04.2011 №9/22 із заставною вартістю предмету застави 1 737 800 грн 00 коп., а також іпотечним договором від 14.04.2011 №9/21 із договірною вартістю предмету іпотеки 2 548 550 грн., в той час як розмір заборгованості за вказаними кредитними договорами, стягнутий з ТОВ Кан-Транс на користь АТ Ощадбанк рішеннями Господарського суду Луганської області від 01.10.2015 у справі №913/590/15 та від 26.10.2015 у справі №913/658/15 складав 4 283 829,37 і повністю покривався вказаною вартістю заставою майна боржника на суму 5 613 684, 25 грн.

- станом на момент укладення оспорюваного договору від 29.10.2015 термін погашення кредиту перед ПАТ КБ Приватбанк за кредитним договором від 05.06.2012 №DNH2LOK01994 ще не настав та підстави вважати, що ТОВ Кан-Транс не будуть виконані відповідні зобов`язання перед банком відсутні, в той час як зобов`язання позичальника за цим Договором забезпечувалися договором застави обладнання від 05.06.2012 №DNH2LON01994/DZ1, договором іпотеки від 05.06.2012 №DNH2LOК01994/DІ, договором поруки від 05.06.2012 №DNH2LOК01994/DP1, договором поруки від 05.06.2012 №DNH2LOК01994/DP2, договором поруки від 05.06.2012 №DNH2LOК01994/DP3, договором застави транспортних засобів від 24.02.2014 №DNH2LON01994/DZ2, договором поруки від 24.02.2014 №DNH2LOК01994/DP4;

- ліквідатором не доведено, що продаж транспортного засобу марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 Товариству з обмеженою відповідальністю Кан-Транс був направлений на виведення активів боржника з метою зменшення ліквідаційної маси, з огляду на забезпеченість вимог кредиторів наявністю у боржника іншого майна;

- за твердженням ТОВ «МН-Транс» розрахунок за оспорюваним правочином ним здійснювався шляхом внесення готівки в касу ТОВ Кан-Транс, проте доказів оплати як і самої довідки-рахунку він надати не може, оскільки вони не збереглися за закінченням терміну зберігання та через окупацією росією території Луганської області, а надані банківськими установами на вимогу ухвали суду банківські виписки, в яких зазначено відомості про відсутність руху коштів за період з 01.10.2015 по 31.12.2015 по розрахункових рахунках боржника НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 відкритих в АТ Ощадбанк та в АТ ПУМБ не є беззаперечними доказами того, що ТОВ МН Транс не вносились кошти до каси ТОВ Кан-Транс, оскільки ліквідатором не надано доказів відсутності у спірний період інших рахунків у боржника, відкритих у інших банках, та не спростовано належними доказами можливості закриття такого рахунку після здійснення відповідної операції, а недотримання органами бухгалтерії боржника фінансової дисципліни щодо внесення готівкових коштів на розрахунковий рахунок боржника не є підставою для визнання укладеного договору недійсним;

- за укладеним 30.07.2019 між ТОВ МН Транс як продавцем та ТОВ Майавтотранс як покупцем договором купівлі-продажу №3246/2019/1589173 здійснено оплату покупцем вартості транспортного засобу марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 шляхом внесення грошових коштів до каси ТОВ МН Транс, що оформлено відповідними прибутковими касовими ордерами на суму 70 000 грн., а 30.07.2019 після здійснення вказаної оплати транспортний засіб передано покупцю за актом приймання- передачі, після чого 21.11.2019 між ТОВ Майавтотранс як продавцем та ТОВ МН Транс як покупцем укладений договір купівлі-продажу цього ж самого транспортного засобу, за яким покупцем сплачено його вартість до каси ТОВ Майавтотранс з оформленням відповідними прибутковими касовими ордерами на суму 70 000 грн. та 21.11.2019 продавцем передано його покупцю за актом приймання-передачі. У зв`язку з військовою агресією росії ТОВ МН Транс було вирішено передати зазначений транспортний засіб безоплатно як благодійну допомогу Військовій частині НОМЕР_1 , про що між ТОВ МН Транста Військовою частиною НОМЕР_1 01.09.2022 було складено відповідний акт приймання-передачі транспортного засобу, а доводи ліквідатора про те, що при такій передачі сторонами були допущені помилки в оформленні документів та недотримані приписи законодавства щодо порядку передачі благодійної допомоги не спростовують факту передачі ТОВ МН Транс вказаного транспортного засобу Військовій частині НОМЕР_1 , яка у свою чергу підтвердила прийняття вказаного транспортного засобу, а також не впливають на дійсність укладеного 29.10.2015 правочину;

- з огляду на відсутність підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним, є нможливим застосування передбачених ст.216 Цивільного кодексу України наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення з ТОВ «МН-Транс» вартості транспортного засобу у сумі 1 100 000 грн.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі арбітражного керуючого Надтоки О.В. подало на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач послався на те, що:

- висновок суду щодо відсутності у ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного правочину від 29.10.2015 права вирішального голосу в ТОВ «Кантранс» є передчасним та помилковим, з огляду на те, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Кан Транс» від 22.04.2015 ОСОБА_1 продав належну йому частку Товариства у розмірі 38,46% своїй близькій родичці - ОСОБА_2 (бабці) за мінімальну вартість 25 000 грн. та вказаний договір є неналежним доказом з огляду на те, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.04.2023 за кодом 512383662084 станом на 11.04.2023 ОСОБА_1 є співзасновником ТОВ «Кан-Транс» і за ним обліковується розмір частки у статутному капіталі ТОВ «Кан-Транс» і жодних змін до Державного реєстру у складі засновників не вносилось;

- зазначивши в оскаржуваному рішенні про недоведеність того, що продаж транспортного засобу марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 Товариству з обмеженою відповідальністю Кан-Транс був направлений на виведення активів боржника з метою зменшення ліквідаційної маси, з огляду на забезпеченість вимог кредиторів АТ «Ощадбанк» та ПАТ «КБ Приватбанк» іншим майном, суд першої інстанції не врахував того, що: на момент ухвалення оскаржуваного рішення зобов`язання боржника перед вказаними кредиторами за відкритими виконавчими провадженнями не були погашені; рішенням господарського суду Луганської області від 29.03.18 у справі № 913/38/18 з ТОВ «Кан-Транс» АН користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто заборгованість за кредитом за період з 06.06.12 по 01.07.15, яка мала місце до укладення оспорюваного договору; предмет забезпечення за кредитним договором від 27.01.11 № 8 транспортний засіб Mersedes Benz S 500, 2010 року випуску, обліковувався в угоні на підставі заяви, поданої ТОВ «Кан-Транс», а предмет застави за договором кредитної лінії від 14.04.11 № 9 - дві одиниці автобусів марки Neoplan № 5217-SHDH 12816, 2005 року випуску, після передання на відповідальне зберігання ТОВ «Кан-Транс» в рамках виконавчих проваджень зникли та/або перереєстровані на тимчасово окупованій території, а предмет іпотеки за вказаним Договором знаходиться на окупованій території у м. Хрустальний Луганської області, що підтверджено ухвалою Господарського суду Луганської області від 21.11.2018 у справі № 913/658/15 , постановленою за результатами скарги АТ «Ощадбанк» на бездіяльність державного виконавця; на момент укладення оспорюваного договору вже була наявна стягнута судовими рішеннями та непогашена заборгованість ТОВ «Кан-Транс» перед Головним управлінням ДПС у Луганській області на загальну суму 5188072,16 грн;

- висновки суду першої інстанції щодо того, що надані банківськими установами на вимогу ухвали суду банківські виписки, в яких зазначено відомості про відсутність руху коштів за період з 01.10.2015 по 31.12.2015 по розрахункових рахунках боржника НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 відкритих в АТ Ощадбанк та в АТ ПУМБ не є беззаперечними доказами того, що ТОВ МН Транс не вносились грошові кошти до каси ТОВ Кан-Транс, оскільки ліквідатором не надано доказів відсутності у спірний період інших рахунків у боржника, відкритих у інших банках та не спростовано належними доказами можливості закриття такого рахунку після здійснення відповідної операції, є невірними з огляду на ненадання ТОВ «МН-Транс» на підтвердження своїх доводів жодних доказів проведення таких розрахунків, в тому числі виписок по своїм банківським розрахунковим рахункам на підтвердження зняття готівки з метою купівлі спірного автобусу, враховуючи наявність на час укладення оспорюваного правочину загальних обмежень на готівкові розрахунки, які встановлено постановою НБУ від 06.06.13 № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою», згідно з п. 1 якої з 01.09.13 застосовуються готівкові обмеження на розрахунки між суб`єктами господарювання Товариством з іншим Товариством - 10000 грн. протягом одного дня за одним або декількома платіжними документами;

- судом першої інстанції не враховано, що на підтвердження передання ТОВ МН Транс спірного транспортного засобу в якості безоплатної благодійної допомоги Військовій частині НОМЕР_1 , ТОВ МН Транс та Військовою частиною НОМЕР_1 було надано акти приймання-передачі транспортного засобу від 01.09.2022 та від 08.12.2022, які є різними за своїм змістом та в них всупереч вимог ст. 6 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» не зазначено цільове використання благодійної допомоги, і при цьому відсутні докази проведення реєстрації транспортного засобу як отриманої благодійної допомоги за військовою частиною НОМЕР_1 , а з урахуванням норм чинного законодавства, які регулюють порядок обліку благодійної допомоги військовими частинами, документом, який відображає технічні характеристики транспортного засобу і його вартість, є первісний Акт, складений між ТОВ «МН Транс» та військовою частиною НОМЕР_1 від 01.09.2022, який і був підставою для оприбуткування майна на баланс Частини, за наслідками чого був складений комісією Військової частини та затверджений Комендантом Окремої комендатури охорони і забезпечення Держприкордонслужби України Акт від 08.09.2022. З огляду на наведене, в наданому Військовою частиною листі від 04.08.2023 за вих. № 711/10634-23 зазначені недостовірні відомості про зменшення вартості транспортного засобу на підставі довідки ТОВ «МН Транс» з 1100000 грн. на 26250,07 грн., за відсутності доказів про внесення відповідних змін до балансу, з чого вбачається відсутність підстав для врахування цього Листа в якості належного та допустимого доказу;

- судом першої інстанції не застосовано положень ст. 13 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якою передбачено нікчемність правочину, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходження якого є тимчасово окупована територія, оскільки зареєстрованим місцезнаходженням ТОВ «МН Транс», який є стороною оспорюваного правочину, є м. Хрустальний Луганської області, яка відповідно до п. 1 ст. 3 вказаного Закону віднесена до тимчасово окупованої території;

- суд першої інстанції невірно розподілив судові витрати, поклавши їх на ліквідатора ТОВ «Кан-Транс» Надтоку О.В,, замість покладення їх на ТОВ «Кан-Транс».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2023 для розгляду справи № 913/567/20(913/127/23) сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі арбітражного керуючого Надтоки О.В. (вх. № 2029 Х/2-5) на рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2023 у справі № 913/567/20 (913/127/23) та призначено її до розгляду в судове засіданні з повідомленням учасників справи 08.11.2023 о 12 год.00 хв.

03.11.2023 від відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю «МН-Транс» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №13495), в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

06.11.2023 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Військової частини НОМЕР_1 Окремої Комендатури Охорони і Забезпечення Державної Прикордонної Служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 13588), в якому вона просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу, а третя особа проти її задоволення заперечила, з підстав, наведених у відзиві на неї.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.08.2021 ліквідатором ТОВ Кан-Транс направлено запит до Регіонального сервісного центру МВС в Луганській області, на який 30.08.2021 отримана відповідь від 25.08.2021 №31/12/1-1873 з даними про зареєстровані, перереєстровані, зняті з обліку транспортні засоби ТОВ Кан-Транс без зазначення нових власників.

29.10.2015 між ТО Кан-Транс як продавцем та ТОВ МН-Транс як покупцем укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , який оформлений у вигляді довідки-рахунку від 29.10.2015 № НОМЕР_8 .

29.10.2015 транспортний засіб марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , був перереєстрований на нового власника за ТОВ МН Транс.

30.07.2019 вказаний транспортний засіб перереєстровано на нового власника ТОВ Майавтотранс, номерний знак НОМЕР_9 .

24.12.2019 вказаний транспортний засіб перереєстровано на нового власника ТОВ МН Транс, номерний знак НОМЕР_10 .

Таким чином, внаслідок укладення низки договорів купівлі-продажу транспортного засобу марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , він був придбаний та зареєстрований за ТОВ МН Транс.

В подальшому спірний транспортний засіб - Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 Товариством з обмеженою відповідальністю МН-Транс відповідно до актів прийому-передачі транспортного засобу від 01.09.2022, від 08.09.2022 та від 08.12.2022 був безоплатно переданий у власність Військової частини НОМЕР_1 як благодійна допомога та обліковується на балансі останньої.

Пославшись на те, що вчинення зазначених дій з перереєстрації вказаного транспортного засобу на час наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» великої за розміром заборгованості перед кредиторами, а саме: ПАТ «КБ «Приватбанк», АТ «Ощадбанк», ГУ ДПС у Луганській області, кредиторські вимоги яких вже визнані в рамках справи № 913/567/20 про банкрутство ТОВ «Кан-Транс», свідчить про укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , який оформлений у вигляді довідки-рахунку від 29.10.2015 № НОМЕР_8 з метою відчуження майна боржника задля зменшення ліквідаційної маси банкрута та неможливості звернення стягнення на таке майно, що має наслідком завдання шкоди кредиторам, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Надтоки О.В., просить визнати його недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді стягнення з ТОВ МН Транс на користь ТОВ «Кан-Транс» вартості транспортного засобу Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 у сумі 1 100 000 грн.

Отже, предметом судового розгляду у цій справі є позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Надтоки О.В., в межах справи № 913/567/20 про банкрутство ТОВ «Кан-Транс», про визнання недійсним договору купівлі-продажу, оформленого у вигляді довідки-рахунку від 29.10.2015 №ААЕ954270, транспортного засобу Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , який укладений боржником - ТОВ Кан-Транс до відкриття провадження у справі про його банкрутство з ТОВ МН Транс та застосування наслідків недійсності вказаного правочину у вигляді стягнення з ТОВ МН Трансна користь ТОВ «Кан-Транс» вартості транспортного засобу Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 у сумі 1 100 000 грн.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

В той же час Кодекс України з процедур банкрутства, як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Відповідно до ч. 1 статті 65 КУзПБ до повноважень ліквідатора віднесено подання до суду заяви про визнання недійсними право чинів (договорів) боржника.

Натомість ч. 2 статті 7 КУзПБ передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник,в тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Більш того, слід звернути увагу, що частина третя статті 12 КУзПБ зобов`язує арбітражного керуючого під час реалізації своїх прав та обов`язків діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками:

- це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

- це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону;

- спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" обман, шахрайство, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи доцільність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище справі вказує, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Враховуючи, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Формулювання у статті 13 Цивільного кодексу України "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Разом з цим, фраудаторні правочини слід відмежовувати від фіктивних правочинів, визнання недійсним яких в судовому порядку передбачено статтею 234 Цивільного кодексу України, згідно з якою фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3ст. 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин" характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

У правовідносинах банкрутства інститут оскарження фраудаторного правочину врегульовано спеціальними нормами статті 20 Закону про банкрутство, статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Частиною 1 ст.42 КУзПБ передбачено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Натомість частиною 1 ст.20 Закону про банкрутство передбачено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Положення статті 7 КУзПБ не містять обмежень щодо розгляду в межах провадження у справі про банкрутство позовних вимог про визнання визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником лише з підстав, визначених спеціальними нормами статті 20 Закону про банкрутство, статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновків про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, і такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, а не лише із підстав, передбачених спеціальними нормами статті 20 Закону про банкрутство, статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Вказана правова позиція є усталеною у практиці Верховного Суду та викладена,зокрема в постановах від 02.06.21 у справі № 904/7905/16.

У справі, що переглядається, оспорюваний правочин вчинено 29.10.15, а провадження у справі про банкрутство ТОВ «Кан-Транс» відкрито ухвалою господарського суду Луганської області від 29.10.20.

Тобто оспорюваний правочин вчинено боржником у період дії Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

В рамках справи 904/7905/16 Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вирішувалось питання про формування єдиного підходу до застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ.

З цього приводу в постанові від 02.06.2021 у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що норми статті 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.

На підтвердження такого розуміння застосування статті 42 КУзПБ свідчить також усталений в судовій практиці підхід щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зазначений підхід підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 у справі № 592/1809/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 704/1284/16-ц, від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16, від 06.11.2019 у справі № 552/3744/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 522/23617/17-ц, від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 626/1063/17, від 25.11.2020 у справі № 162/471/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 911/3023/15, від 15.01.2019 у справі № 904/10887/16, від 08.10.2019 у справі № 925/1288/18, від 19.11.2019 у справі № 904/3935/18, від 17.12.2019 у справі № 910/2114/19, від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 тощо.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно зазначив, що співвідношення дати укладення оспорюваного правочину (20.10.15) із датою відкриття провадження у справі про банкрутство (29.10.20) приводить до висновку, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин як приписів статті 20 Закону про банкрутство так і приписів статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, укладення правочину поза межами "підозрілого періоду" (одного року та трьох років відповідно, що передував порушенню справи про банкрутство), що не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

Аналогічна правова позиція викладена у вищезгаданій постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Колегія суддів вважає, що з матеріалів справи вбачаються обставини, які свідчать про наявність у оспорюваного правочину ознак фраудаторного.

Господарським судом першої інстанції правомірно встановлено, що в обґрунтування заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство АТ Ощадбанк послалось на невиконання боржником умов кредитного договору від 27.01.2011 №8, зі змінами та доповненнями, про надання кредиту у сумі 837 000 грн 00 коп. та договору кредитної лінії від 14.04.2011 №9, зі змінами та доповненнями, про надання кредиту у сумі 2 500 000 грн 00 коп.

У якості забезпечення боржником своїх зобов`язань за кредитними договорами між кредитором та боржником укладені наступні договори забезпечення:

За кредитним договором від 27.01.2011 №8 (далі договір №8) договір застави транспорту - машини від 27.01.2011 №8/21, посвідчений державним нотаріусом Краснолуцької державної нотаріальної контори Рожко Л.М., реєстровий №1-198, зі змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором від 14.07.2011, посвідченим державним нотаріусом Краснолуцької державної нотаріальної контори Рожко Л.М., реєстровий №1-1810. Предметом застави за договором виступає: автомобіль (легковий) марки Mercedes-Benz, модель S 500 L 4m, 2010 рік випуску, державний номер НОМЕР_11 , чорного кольору, VIN- НОМЕР_12 . Договірна вартість предмету застави складає 1 327 334 грн 25 коп.

За договором кредитної лінії від 14.04.2011 №9 іпотечний договір від 14.04.2011 №9/21, посвідчений приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу Анісімовим К.С., реєстровий №1102, зі змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін від 31.03.2014 №1, посвідчений приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу Анісімовим К.С., реєстровий №694. Предметом іпотеки за договором виступає комплекс будівель, загальною площею 2 755,8 м2, який знаходиться за адресою: вул. Кислородна, буд. 8-А, м. Красний Луч Луганської області, на орендованій земельній ділянці площею 15 879,0 м2, кадастровий номер 4411600000350210036. Договірна вартість предмету іпотеки складає 2 548 550 грн.

Також, за договором кредитної лінії від 14.04.2011 №9 (далі договір №9) договір застави транспортних засобів від 14.04.2011 №9/22, посвідчений приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу Анісімовим К.С., реєстровий №1104, зі змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін від 31.03.2014, посвідчений приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу Анісімовим К.С., реєстровий №697. Предметом застави за договором виступають: автобус (пасажирський) марки NEOPLAN, модель N 5217, 2005 рік випуску, реєстраційний номер НОМЕР_13 , синього кольору, VIN- НОМЕР_14 ; автобус (пасажирський) марки NEOPLAN, модель N 5217, 2005 рік випуску, реєстраційний номер НОМЕР_15 , синього кольору, VIN- НОМЕР_16 . Договірна вартість предмету застави складає 1 737 800 грн 00 коп.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 01.10.2015 у справі №913/590/15 позов АТ Ощадбанк задоволено частково та стягнуто з ТОВ КАН-ТРАНС заборгованість станом на 24.07.2015 у загальному розмірі 481 031 грн 27 коп. та судовий збір у розмірі 11 070 грн 00 коп.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 26.10.2015 у справі №913/658/15 позов АТ Ощадбанк задоволено частково та стягнуто з ТОВ Кан-Транс заборгованість станом на 24.07.2015 у загальному розмірі 3 802 798 грн 10 коп. та судовий збір у розмірі 73 080 грн 00 коп.

Крім того суд першої інстанції встановив, що 05.06.2012 між ПАТ КБ ПриватБанк як банком та ТОВ Кан-Транс як позичальником укладений кредитний договір №DNH2LOK01994 з додатковими угодами до нього, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання з лімітом фінансування 7 213 274 грн 00 коп. та кінцевим терміном повернення не пізніше 05.06.2016.

При цьому суд зазначив, що станом на момент укладення договору від 29.10.2015 термін погашення кредиту перед ПАТ КБ Приватбанк ще не настав, підстав вважати, що ТОВ Кан-Транс не будуть виконані відповідні зобов`язання перед банком відсутні.

Разом з цим, як правомірно зазначив скаржник в апеляційній скарзі, господарським судом першої інстанції не враховано, що рішенням Господарського суду Луганської області від 29.03.2018 у справі № 913/38/18 з ТОВ «Кан-Транс» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №DNH2LOK01994 від 05.06.2012 №DNH2LOK01994 за період з 06.06.2012 по 01.07.2015 зі сплати процентів та пені, тобто заборгованість, яка мала місце ще до укладення оспорюваного договору

Крім цього, на момент укладеня оспорюваного правочину вже була наявна стягнута та непогашена заборгованість ТОВ «Кан-Транс» перед Головним управлінням ДПС у Луганській області на загальну суму 5 188 072,16 грн

Так, в судовому засіданні у справі № 913/567/20 про банкрутство ТОВ «Кан-Транс» 25.01.21 розглядались грошові вимоги ГУ ДПС у Луганській області до боржника на загальну суму 5 188 071,16 грн., які визнано судом в повному обсязі ,що відображено в ухвалі від 25.01.21.

Зокрема в п. 6 Ухвали відображено розрахунок заборгованості ТОВ «Кан-Транс» зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 4 444515,81 грн., нарахована до укладення оспорюваного правочину.

Підставами визнання решти грошових вимог ГУ ДПС у Луганській області були наступні судові рішення:

- постанова Луганського окружного адміністративного суду від 08.07.14 у справі № 812/3684/14, якою з ТОВ «Кан-Транс» на користь Держави стягнуто податковий борг , нарахований з 2012 року на суму 158098,58 грн. станом на 15.05.14;

- постанова Луганського окружного адміністративного суду від 28.02.12 у справі № 2а/1270/1466/2012,якою з ТОВ «Кан-Транс» на користь Держави стягнуто податковий борг в сумі 209991,52 станом на 27.02.12;

- постанова Луганського окружного адміністративного суду від 21.11.13 у справі № 812/8936/13-а,якою з ТОВ «Кан-Транс» на користь Держави стягнуто податковий борг , нарахований з 2013 року в сумі 310513,49 грн. станом на 21.10.13;

Крім цього, як правомірно зазначив скаржник, предмет забезпечення за кредитним договором від 27.01.11 № 8 транспортний засіб Mersedes Benz S 500, 2010 року випуску, обліковувався в угоні на підставі заяви, поданої ТОВ «Кан-Транс», а предмет застави за договором кредитної лінії від 14.04.11 № 9 - дві одиниці автобусів марки Neoplan № 5217-SHDH 12816, 2005 року випуску, після передання на відповідальне зберігання ТОВ «Кан-Транс» в рамках виконавчих проваджень зникли та/або перереєстровані на тимчасово окупованій території, а предмет іпотеки за вказаним Договором знаходиться на окупованій території у м. Хрустальний Луганської області, що підтверджено ухвалою Господарського суду Луганської області від 21.11.18 у справі № 913/658/15, постановленою за результатами скарги АТ «Ощадбанк» на бездіяльність державного виконавця.

Також, у наявному у матеріалах справи інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено відомості про те, що засновником ТОВ Кан-Транс, який володіє 38,46% статуного капіталу, є ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 володіє 61,54% статутного капіталу ТОВ Кан-Транс.

З відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луганській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18.07.2023 за вих. № 33301/31558-10-23/15.5. вбачається, що ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 .

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Кан-Транс» від 22.04.2014 ОСОБА_1 ще до укладення оспорюваного правочину передав у власність своїй бабці ОСОБА_2 свою частку у статутному капіталі ТОВ Кан-Транс 38,46%.

Разом з цим, єдиним засновником ТОВ МН Транс є ОСОБА_1 .

При цьому, на момент вчинення оспорюваного правочину ТОВ Кан-Транс та ТОВ МН Транс знаходились за однією юридичною адресою: вул. Кислородна, буд. 8А, м. Хрустальний Луганської області, 94504.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що на момент укладення оспорюваного правочину статутний капітал ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ МН Транс повністю перебував у власності близьких родичів, а тому вплив ОСОБА_1 на прийняття рішень стосовно господарської діяльності боржника ТОВ «Кан-Транс», в тому числі щодо розпорядження його майном після відчуження ним своєї чатки у статутному фонді боржника своїй близькій родичці, зберігся.

З огляду на наведене, відчуження транспортного засобу боржника за оспорюваним правочином відбулося 29.10.2015 у власність пов`язаної юридичної особи, керівник якої є близьким родичем єдиного засновника боржника.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що одночасно з відчуженням спірного транспортного засобу за оспорюваним правочином тією ж датою - 29.10.2015 відбулось відчуження на користь ТОВ «МН Транс» шести інших належних боржнику транспортних засобів, про що зазначено у відповіді на запит ліквідатора Надтоки О.В. листом від 16.02.22 № 31/12/1-411, які згодом відчужені останнім на користь третіх осіб, що за вищенаведених обставин наявності у боржника станом на вказану дату великої за розміром заборгованості додатково підтверджує справжню мету оспорюваного правочину - унеможливити включення вказаного майна в майбутньому до ліквідаційної маси боржника для задоволення за його рахунок вимог кредиторів.

При цьому колегія суддів зазначає про необґрунтованість посилання суду на відсутність законодавчої заборони щодо вчинення правочинів між юридичними особами, засновниками або учасниками яких є одні і тіж самі фізичні особи, оскільки, як зазначено вище, особливістю фраудаторного правочину є те, що особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, здійснює дії які прямо не заборонені законом, але є недобросовісними з огляду на мету таких дій - зменшення ліквідаційної маси банкрута за рахунок відчуження майна та створення через це неможливості звернення стягнення на таке майно у процедурі банкрутства, а тому, в даному випадку, обставина пов`язаності сторін за спірним правочином має значення не з позиції наявності законодавчої заборони таким особам вчиняти відповідні правочини, а з позиції підтвердження наявності у боржника на час вчинення правочину мети унеможливити включення вказаного майна в майбутньому до його ліквідаційної маси та задоволення за його рахунок вимог кредиторів.

Крім цього з матеріалів справи вбачається те, що розрахунок за оспорюваним договором купівлі- продажу від 29.10.2015 не проводився, що додатково до вищенаведеного свідчить, що справжня мета правочину полягала не в отриманні боржником грошових коштів, а виведення його з активів боржника для неможливості задоволення вимог кредиторів.

Так, у відзиві ТОВ "МН-Транс" указав, що розрахунок здійснювався шляхом внесення готівки в касу ТОВ Кан-Транс, проте доказів оплати як і самої довідки-рахунку він надати не може, оскільки вони не збереглися за закінченням терміну зберігання та через окупацією росією території Луганської області.

Судом першої інстанції за клопотанням ліквідатора відповідною ухвалою було витребувано у АТ Ощадбанк банківські виписки за період з 01.10.2015 по 31.12.2015 боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс по розрахунковому рахунку НОМЕР_5 , відкритому в АТ Ощадбанк та у Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк по розрахунковим рахункам НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , відритих в АТ ПУМБ.

Відповідно до отриманих відповідей рух коштів по вказаним рахункам відсутній.

Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на те, що надані вказаними банківськими установами на вимогу ухвали суду банківські виписки не є беззаперечними доказами того, що ТОВ МН Транс не вносились до каси ТОВ Кан-Транс, з посиланням на те, що ліквідатором не надано доказів відсутності у спірний період інших рахунків у боржника, відкритих у інших банках та не спростовано належними доказами можливості закриття такого рахунку після здійснення відповідної операції, а недотримання органами бухгалтерії боржника фінансової дисципліни щодо внесення готівкових коштів на розрахунковий рахунок боржника не є підставою для визнання укладеного договору недійсним;

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

В обґрунтування позовних вимог як на одну з обставин, що свідчить про наявність у оспорюваного правочину ознак фраудаторного, позивач зазначив відсутність проведення за ним розрахунків, в той час як відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти вказаних доводів послався на проведення відповідних розрахунків шляхом внесення грошових коштів до каси ТОВ Кан-Транс, не надавши жодного доказу на підтвердження таких обставин.

При цьому, як правомірно зазначив скаржник в апеляційній скарзі, в даному випадку слід враховувати ненадання ТОВ «МН-Транс» на підтвердження своїх доводів жодних доказів проведення таких розрахунків, в тому числі виписок по своїм банківським розрахунковим рахункам на підтвердження зняття готівки з метою купівлі спірного автобусу, враховуючи наявність на час укладення оспорюваного правочину загальних обмежень на готівкові розрахунки, які встановлено постановою НБУ від 06.06.13 № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою», згідно з п. 1 якої з 01.09.13 застосовуються готівкові обмеження на розрахунки між суб`єктами господарювання Товариством з іншим Товариством -10000 грн. протягом одного дня за одним або декількома платіжними документами.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Таким чином, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18

Наведені обставини щодо вчинення оспорюваного правочину, за яким транспортний засіб боржника разом з іншими належними йому 6-ма транспортними засобами було відчужено пов`язаній юридичній особі - ТОВ "МН-Транс", у день, станом на який у боржника була наявна підтверджена судовими рішеннями велика за розміром заборгованість, за відсутності доказів проведення розрахунків за переданий транспортний засіб, в своїй сукупності з достатньою мірою вірогідності свідчать про те, що цей правочин спрямований на виведення активів боржника з метою зменшення ліквідаційної маси, тобто є фраудаторним правочином, вчиненим з метою заподіяння шкоди кредиторам.

Разом з цим колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо незастосування судом першої інстанції положень ст. 13 Закону України від 15.04.14 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якими передбачено нікчемність правочину, стороною якого є суб`єкт господарювання,місцезнаходження якого є тимчасово окупована територія, оскільки відповідні положення ч. 2 ст. 13 Закону щодо нікчемності вказаних правочинів було внесено лише 21.11.2021, тобто через кілька років після укладення спірного правочину, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу, оформлений у вигляді довідки-рахунку від 29.10.2015 №ААЕ954270, транспортного засобу Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , укладений між боржником - ТОВ Кан-Транс та ТОВ МН Транс, за яким спірний транспортний засіб вибув з власності боржника, є фраудаторним, оскільки суперечить вимогам статтей 3, 13 Цивільного кодексу України, проте підстави для задоволення позовних вимог про визнання його недійсним відсутні, з огляду на наступне.

Як зазначено вище, після вибуття спірного транспортного засобу з власності боржника за оспорюваним правочином, він 30.07.2019 був перереєстрований на нового власника ТОВ Майавтотранс, а 24.12.2019 вказаний транспортний засіб перереєстровано на нового власника ТОВ МН Транс, номерний знак НОМЕР_10 .

В подальшому, спірний транспортний засіб - Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 Товариством з обмеженою відповідальністю МН-Транс відповідно до актів прийому-передачі транспортного засобу від 01.09.2022, від 08.09.2022 та від 08.12.2022 був безоплатно переданий у власність Військової частини НОМЕР_1 як благодійна допомога та обліковується на балансі останньої.

Відповідно до відповіді територіального сервісного центру МВС № 4443 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Луганській області Головного сервінсого центру МВС листом від 16.05.23 № 31/13/4443-364 на запит арбітражного керуючого Надтоки О.В. щодо надання відомостей про власника транспортного засобу - Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , згідно з відомостями Єдиного державного реєстру МВС станом на 16.05.23 вказаний транспортний засіб, який був зареєстрований за ТОВ "МН-Транс", ЄДРПОУ 38349966, знятий з обліку 08.12.22 в ТСЦ № 3246 у зв`язку зі зміною державного органу реєстрації.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

В судовому засіданні арбітражний керуючий Надтока О.В. зазначила, що позивач не оспорює факт набуття Військовою частиною НОМЕР_1 , яка є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, права власності на спірний транспортний засіб, але оспорює його вартість, пославшись на те, що документом, який відображає дійсну вартість, є первісний Акт, складений між ТОВ «МН Транс» та військовою частиною НОМЕР_1 від 01.09.22, який і був підставою для оприбуткування майна на баланс Частини, за наслідками чого був складений комісією Військової частини та затверджений Комендантом Окремої комендатури охорони і забезпечення Держприкордонслужби України Акт від 08.09.2022.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, наполягає на набутті спірного транспортного засобу у свою власність.

Відтак, саме Військова частина НОМЕР_1 наразі є власником зазначеного транспортного засобу,який перебуває у володінні останнього, що не заперечується сторонами в заявах по суті справи та стверджується третьою особою.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом наведених норм, спосіб захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права (забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного забезпечити отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку із цим, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкамЗ цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Перелік способів захисту, зазначений в ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України не є вичерпним, та суду надано право захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України)

Зазначена правова позиція щодо способів захисту узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16,постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 910/23488/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Колегія судів зазначає, що ефективним способом захисту права власності ТОВ "Кан-Транс", яке було порушено внаслідок укладення фраудаторного договору, є пред`явлення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, до якої спірне майно перейшло у власність(інше речове право) за останнім право чином, а визнання оспорюваного в рамках даної справи першого правочину, за яикм це майно первісно вибуло з власності позивача, не призведе до поновлення порушеного права за захистом якого він звернувся до суду.

При цьому слід враховувати висновки Верховного Суду, викладені у наступних рішеннях:

- постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 522/3885/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається;

- постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, згідно з якою у разі, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу;

- постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), згідно з якою реституція обмежена можливістю застосування за суб`єктним складом - повернення майна за реституційним позовом допустиме лише від сторони недійсного правочину іншій стороні такого недійсного правочину. Якщо ж остання вже здійснила подальше відчуження спірної речі, то єдиним ефективним способом захисту прав її власника залишається віндикація - витребування речі в натурі з чужого незаконного володіння.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним фраудаторного правочину в разі вибуття спірного майна у власність третьої особи за ланцюгом правочинів у зв`язку з неефективністю обраного способу захисту порушеного права, викладена у постанові Верховного Суду у склады колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.01.2023 у справі № 29/5005/6325/2011(904/8849/21.

Щодо вимоги позивача про стягнення на підставі ч.2 ст.216 ЦК України з ТОВ МН Транс на користь ТОВ «Кан-Транс» вартості транспортного засобу Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 у сумі 100000 грн., колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на те, що її заявлено в якості наслідків недійсності оспорюваного правочину, тобто як похідну вимогу від позовної вимоги про визнання правочину недійсним, яка, як зазначено вище задоволеню не підлягає, та окрім цього, вказана вимога суперечить положенням статті 216 Цивільного кодексу України, за змістом яких основним наслідком недійсності правочину є повернення кожною зі сторін одержаного на виконання цього правочину, а відшкодування вартості того, що одержано за правочином може бути застосовано лише в разі неможливості його повернення, чого в даному випадку не вбачається з матеріалів справи, зокрема відсутні докази того, що спірний транспортний засіб знищено.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про відмову в позові є правильним, але підстави такого висновку є неналежними.

Також колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, 10.07.2023 через систему «Електроний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі арбітражного керуючого Надтоки О.В. подано заяву про зміну предмета позову (вих. № 02-02/317 від 07.07.23) із визначенням в якості відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю МН Транс, м. Київ та третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-Військової частини НОМЕР_1 Окремої Комендатури Охорони і Забезпечення Державної Прикордонної Служби України, м. Київ, згідно з якою просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, оформлений у вигляді довідки-рахунку від 29.10.2015 №ААЕ954270, транспортного засобу Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , який укладений між ТОВ Кан-Транс та ТОВ МН Транс та стягнути з ТОВ МН Трансна користь ТОВ «Кан-Транс» вартість транспортного засобу Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 у сумі 1 100 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 10.07.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі арбітражного керуючого Надтоки О.В. про зміну предмета позову за вих. № 02-02/317 від 07.07.2023 та в подальшому справа розглядалась з урахуванням вказаної заяви, про що також зазначено в рішенні суду.

Разом з цим як у вступній, так і в резолютивній частинах оскаржуваного рішення суд зазначив суб`єктний склад в редакції первісно поданої позовної заяви, зазначивши при цьому в резолютивній частині про відмову в позові ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс Надтоки Олени Володимирівни до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс, та відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю МН Транс, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 Військової частини НОМЕР_1 Окремої Комендатури Охорони і Забезпечення Державної Прикордонної Служби України про визнання недійсним договору та стягнення 1 100 000 грн 00 коп., в той час як належним суб`єктним складом у справі є: позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі арбітражного керуючого Надтоки О.В., відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю МН Транс, третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-Військова частина НОМЕР_1 Окремої Комендатури Охорони і Забезпечення Державної Прикордонної Служби України.

Відповідно до абз "а" п. 4 ч. 1 статті 234 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення суду має бути викладено висновок за результаатми розгляду справи по суті.

Викладення висновку по суті спору щодо неналежних суб`єктів є порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасуваня рішення суду першої інстанції.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові з інших підстав, ніж викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, та стосовно належного суб`єктного складу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до абз. "б","в" п. 4 ч. 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, в постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, а також про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У зв`язку з відмовою за результатами апеляційного перегляду в позові Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни, витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кан-Транс".

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 129, п. 2 частини 1 ст. 226, ст. 269, п. 2, ч.1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2023 у справі № 913/567/20 (913/127/23) скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю МН Транс, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 Окремої Комендатури Охорони і Забезпечення Державної Прикордонної Служби України про визнання недійсним договору та стягнення 1100 000 грн у межах справи №913/567/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Кан-Транс.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.11.2023

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль