Ухвала

від 16.11.2023 по справі 755/10308/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/10308/22

Провадження №: 1-кс/755/3643/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2023 р.

м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_3 , в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , на бездіяльність слідчого у рамках кримінального провадження унесеного до ЄРДР 20.05.2017 за № 12017110150000477 яка полягає у нездійсненні процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений Кримінальним процесуальним Кодексом України строк, установив :

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається

Адвокат ОСОБА_3 , в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , звернулося зі скаргою до слідчого судді цього місцевого суду, в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність слідчого, у рамках вказаного кримінального провадження, яка полягає у нездійсненні ним процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений Кримінальним процесуальним Кодексом України строк, оскільки після отримання суб`єктами оскарження клопотання адвоката, що було подане, у порядку ст. 220 КПК України, останнє, у строки регламентовані вказаною статтею зазначеного Кодексу, не розглянуто.

Позиція сторін

Сторони у судове засідання будучи повідомленими про нього, згідно положень ст. 135 КПК України, не прибули, тож слідчий суддя беручи до уваги положення ст.ст. 22, 26 даного Кодексу в частині того, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом та норми його ч. 3 ст. 306, яка регламентує, що неявка суб`єкта оскарження не перешкоджає розгляду провадження, з урахуванням строків розгляду скарг даного типу, вважає за можливе, у даному конкретному випадку, перейти до розгляду скарги по суті.

Встановлені обставини із посиланням на докази

У провадженні Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві знаходиться кримінальне провадження унесене до ЄРДР за № 12017110150000477 від 20.05.2017, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 206-2, ч. 1 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 та ст. 366 КК України,

30.10.2023 УП було отримано клопотання (засобами поштового зв`язку) адвоката ОСОБА_3 , про вчинення процесуальних дій, яке заявником подане у порядку ст.ст. 56, 58, 220 КПК.

Дані про розгляд цього звернення, на час розгляду скарги слідчим суддю, не установлені.

Мотиви, з яких виходив слідчий суддя при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України суди, як і інші органи державної влади, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розподіл функцій між державними органами і посадовими особами як елемент системи стримувань і противаг є фундаментальним принципом демократичної організації держави.

Однією з форм вираження цього принципу у кримінальному судочинстві є змагальність і диспозитивність як загальні засади кримінального провадження. Згідно зі статтею 22 КПК України змагальність передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими зазначеним Кодексом. У цій же статті закріплено заборону покладення у кримінальному провадженні функцій державного обвинувачення, захисту та судового розгляду на один і той самий орган чи службову особу. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Диспозитивність відповідно до положень статті 26 КПК України полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, як і суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що віднесені до його повноважень зазначеним Кодексом.

Того, що у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

При цьому, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).

Реалізація такого права має здійснюватися заявником з урахуванням того, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).

Діюче кримінальне процесуальне законодавство України, зокрема статті 36, 40 КПК України, передбачають, що прокурор, слідчий здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Зазначена правова норма гарантує незалежність посадової особи органу державного обвинувачення у виборі у визначених законом межах способу здійснення своїх повноважень, в тому числі у прийнятті тих чи інших рішень, що є запорукою їх неупередженості й ефективності.

Процесуальна самостійність прокурора, слідчого і їх свобода нарівні з протилежною стороною у відстоюванні тієї чи іншої правової позиції є чинниками справедливого балансу прав та законних інтересів усіх учасників процесу, а також інших осіб, держави й суспільства.

Завданням слідчого судді відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України, частини п`ятої статті 21 Закону України № 1402-VIII є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою, яка передбачає, в тому числі, чіткий розподіл повноважень і недопустимість заміщення слідчим суддею, як і судом, функцій органів державного обвинувачення та досудового розслідування (див. постанову ВП ВС від 04.04.2019 у провадженні № 11-945сап18).

Вичерпний перелік рішень, дій та бездіяльності слідчого, прокурора, які можуть бути оскаржені до слідчого судді під час досудового розслідування, наведено в частині першій статті 303 КПК України. Зокрема, предметом такого оскарження є бездіяльність слідчого, прокурора у формі нездійснення процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, а також рішення прокурора про закриття кримінального провадження.

Частина друга зазначеної статті встановлює заборону розгляду під час досудового розслідування скарг на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора. Такі скарги можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в суді згідно з правилами статей 314-316 зазначеного Кодексу.

У розумінні статті 303 КПК України нездійснення процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язані вчинити у визначений КПК України строк, може вважатися протиправною бездіяльністю й оскаржуватися до суду лише у випадках, коли законний обов`язок службової особи щодо їх вчинення є безальтернативним і не передбачає дискреції як можливості вибору одного з кількох варіантів правомірної поведінки.

Порядок розгляду клопотань під час досудового розслідування врегульовано статтею 220 КПК України. Відповідно до цієї статті клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

При цьому, у цьому разі бездіяльність як предмет судового оскарження має місце тоді, коли в установлений статтею 220 КПК України термін слідчий, прокурор не виконує дій, визначених цією статтею як обов`язкові, - не повідомляє особу, яка заявила клопотання, про результати його розгляду та/або не приймає жодного з альтернативно можливих рішень - не задовольняє клопотання і не виносить мотивованої письмової постанови про відмову у його задоволенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2019 в провадженні № 11-945сап18).

Також Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод», Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (п. 1) Україна визнала обов`язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

У п. 33 Рішення ЄСПЛ у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 року та у п. 38 Рішення ЄСПЛ у справі «Аnkel v. Switzerland» від 23.10.1996 року закріплено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

У п. 134 Рішення ЄСПЛ «Генадій Науменко проти України», п. 168 рішення у справі «Айдин проти Туреччини», п. 75 «Афанасьєв проти України», п. 207 рішення у справі «Ічаба проти Швейцарії» та багатьох інших рішеннях ЄСПЛ встановлено, що засіб правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Право на ефективний засіб правового захисту») повинен бути ефективним на практиці, як і в теорії, у тому сенсі, що користуванню засобами захисту не повинно чинитися перешкод діями або бездіяльністю органів влади держави.

У цьому випадку, як убачається з матеріалів провадження суб`єктом оскарження було отримано клопотання особи, яка подала скаргу, однак, на цей час, у особи, що подала скаргу відомості про результати розгляду відсутні.

Суб`єкт оскарження будучи вільним у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, правом на надання письмових заперечень до суду, з зазначенням належних та допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 84-86 КПК України, які б в той чи інший спосіб спростовували або ж підтверджували доводи особи, що подала скаргу, не скористався.

Що вказує на те, що, у цій справі, заявнику у користуванні засобами захисту чиняться перешкоди бездіяльністю органів влади держави, що є неприпустимим.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16».

За таких обставини, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, які йому відомі, на час розгляду скарги, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що скарга підлягає задоволенню шляхом зобов`язання вчинити дію за клопотанням згідно ст. 220 КПК України, так як такий спосіб захисту порушених прав є єдино ефективним засобом юридичного захисту в національному органі у світлі норм ст. 307 даного Кодексу.

З цих підстав та керуючись ст. ст. 303-307, 369-372, 376, 534 КПК України, Суд постановив:

cкаргу - задовольнити.

Зобов`язати слідчого (старшого групи за наявності) Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві, який здійснює досудове розслідування у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.05.2017 за № 12017110150000477, вчинити одну з дій передбачених ст. 220 КПК України (клопотання задовольнити або відмовити у його задоволенні шляхом постановлення умотивованої постанови) за клопотаннями адвоката ОСОБА_3 , в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , про проведення процесуальних дій (отримано УП поштовим зв`язком 30.10.2023) в строки визначені ст. 220 даного Кодексу (три дні з моменту отримання ухвали суду).

Ухвала оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання на всій території України.

Слідча суддя ОСОБА_1