Постанова

від 22.11.2023 по справі 806/1914/17

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 806/1914/17

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

22 листопада 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Сторчака В. Ю. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

14 вересня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 вересня 2023 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що у липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Ліквідаційної комісії Житомирського міськвідділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та ухвал суду про залишення частини позовних вимог без розгляду, просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 22.06.2017 №13 о/с про звільнення з 22.06.2017 капітана міліції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області у запас Збройних Сил за підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114;

- поновити його на публічній службі в органах внутрішніх справ України;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області розглянути рапорт позивача від 16.06.2017 та прийняти його на службу в органи Національної поліції в Житомирській області за аналогічною посадою, що заміщується відповідно до пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (враховуючи невиконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 у справі №806/2073/15 щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі);

- стягнути на його користь з Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.06.2017 по день ухвалення судового рішення;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області надати йому щорічну оплачувану відпустку за 2014, 2015, 2016, 2017 роки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (враховуючи невиконання відповідачами рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 в справі №806/2073/15 щодо надання відпустки відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України, статті 10, частини першої статті 21 Закону України "Про відпустки" та параграфу 2 статті 7 Конвенції про оплачувані відпустки №132).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.08.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020, позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 22.06.2017 №13 о/с про звільнення з 22.06.2017 капітана міліції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області. Поновлено ОСОБА_1 на попередню посаду старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області. Стягнуто з Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.06.2017 по день ухвалення судового рішення - 23.08.2018 в розмірі 25026,80 грн. Рішення суду в частині поновлення на посаді звернуто до негайного виконання. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення судів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було виконане відповідачами, у березні 2019 року на користь позивача перераховано суму у розмірі 24651,45 грн., що не заперечується сторонами та підтверджується платіжним дорученням №34 від 27.03.2019.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 у справі №806/1914/17 у частині розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направлено справу в цій частині на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 у справі №806/1914/17 залишено без змін.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020, позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.06.2017 по день ухвалення судового рішення задоволено частково. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу з 23.06.2017 по 23.08.2018 у відповідності до вимог Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 та із врахуванням сум сплачених коштів.

28.04.2022 постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 у справі №806/1914/17 скасовано. Справу №806/1914/17 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Житомирського окружного адміністративного суду.

Приймаючи постанову, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при стягненні грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, не було досліджено питання обчислення середньої заробітної плати, не визначено її розмір та відповідно не наведено у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум.

Суд першої інстанції досліджуючи адміністративну справу №806/1914/17 в межах визначених Верховним Судом, а саме: в межах позовних вимог про стягнення з Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.06.2017 до 23.08.2018 (день ухвалення судового рішення у справі), дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16985,44 грн. грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 23.06.2017 до 23.08.2018 року.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII), Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова №988), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799 (далі - Порядок №260), Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №1294).

Відповідно до частини 5 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Верховний Суд у пунктах 70-73 постанови від 26.02.2020 зазначив, що у період вимушеного прогулу ОСОБА_1 набрав чинності Порядок №260, який є спеціальним нормативним актом, а тому застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" при обрахунку розміру середнього заробітку у спірних правовідносинах є протиправним, що і стало причиною первісного скасування судових рішень і направлення справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на новий розгляд.

Верховний Суд у пункті 33 постанови від 28.04.2022 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку, що і стало причиною повторного скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на новий розгляд, оскільки судовими рішеннями було зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у відповідності до Порядку №260 і не було визначено розмір середнього заробітку (грошового забезпечення).

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині не вірного визначення суми середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне..

Відповідно до пункту 6 розділу III Порядку №260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Отже, ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з дня звільнення мають бути виплачені всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були йому визначені на день звільнення.

Позивач неодноразово надавав до суду першої інстанції розрахунок суми, що на його думку мала бути виплачена йому відповідачем.

На переконання апелянта, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь складає 58203,81 грн.

Проте, колегія суддів не погоджується із розрахунком позивача, оскільки розрахунок середньоденної заробітної плати зроблений не у відповідності до абзацу другого пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до положень наведеної норми Порядку №100, у даному випадку середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число робочих (календарних) днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю звільнення.

Позивач у порушення абзацу другого пункту 8 Порядку №100 ділить місячне грошове забезпечення на кількість робочих днів у місяці, що передував місяцю звільнення, при цьому не наводячи обґрунтування такого обрахунку середньоденного грошового забезпечення.

З матеріалів справи встановлено, що позивач визначає суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, що відповідає положенням абзацу першого пункту 8 Порядку №100, але не відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 26.02.2020, де Верховний Суд зазначив, що застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" при обрахунку розміру середнього заробітку у спірних правовідносинах є протиправним.

Верховним Судом визначено, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення Порядку №260.

Згідно з положеннями пункту 6 розділу III Порядку №260 позивачу мають бути виплачені всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були йому визначені на день звільнення, а не середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин при визначенні посадового окладу та інших видів грошового забезпечення слід застосувати Постанову №988.

Позивач посилається на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі №0640/4568/18 як на підтвердження своєї позиції про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Постанови №988.

Однак, колегія суддів критично ставиться до зазначених доводів, оскільки у наведеній постанові акцентовано увагу на тому, що у період вимушеного прогулу з 13.09.2018 до 04.03.2019 Постанова №1294 не була чинною, тому у наведеній справі судом, при визначенні розміру грошового забезпечення, застосовано положення Постанови №988.

Відповідно до пунктів 8, 9, 10, 11 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.08.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 та постановою Верховного Суду від 26.02.2020 визнано протиправним і скасовано наказ голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 22.06.2017 №13 о/с про звільнення з 22.06.2017 капітана міліції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області. Поновлено ОСОБА_1 на попередню посаду старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області.

Колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги про зобов`язання розглянути рапорт позивача та прийняти його на службу в поліції не були задоволені судами.

Отже позивача - капітана міліції ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області. Рапорт позивача від 16.06.2017 про прийняття його на службу до органів поліції не був задоволений. До органів поліції позивач не був зарахований.

Положеннями пункту 6 розділу III Порядку №260 визначено, що за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення, які були визначені на день звільнення.

Тобто для розрахунку грошового забезпечення, що підлягає виплаті ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу слід встановити види грошового забезпечення, які були визначені на день звільнення капітана міліції ОСОБА_1 .

Станом на день звільнення - 22.06.2017 року, структура грошового забезпечення працівників органів міліції була визначена Постановою №1294. Оскільки позивач не був зарахований до органів поліції, то безпідставними є посилання позивача на необхідність обрахунку йому грошового забезпечення за Постановою №988, оскільки ця постанова встановлює структуру грошового забезпечення поліцейських, а не міліціонерів. Спеціальним нормативним актом, який визначав структуру грошового забезпечення міліціонерів була саме чинна на день звільнення позивача Постанова №1294, тому вона і повинна бути застосована при обрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що згідно грошового атестату позивача №1732/29 після звільнення його розраховано по 22.06.2017 включно, тобто зазначений день включений до обрахунку грошового забезпечення. Натомість під час розгляду судами попередніх інстанцій судами не взято даний факт до уваги та помилково визначено, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинне здійснюватись з 22.06.2017.

Дійсно, як зазначено Верховним Судом у період вимушеного прогулу позивача, який тривав з 22.06.2017 по 23.08.2018, набрав чинності спеціальний нормативно-правовий акт - Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений Наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260), який на думку суду необхідно застосувати до спірних правовідносин.

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Пунктом 9 розділу І Порядку 260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Отже судами, попередніх інстанцій наголошувалась саме на протиправність застосування судами до спірних правовідносин Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", тому вважаємо, що період вимушеного прогулу повинен здійснюватися саме на нормах пунктів порядку №260..

Виходячи з вказаних норм можливо здійснити обчислення належного до виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку № 260 з урахуванням складових грошового забезпечення, встановлених ОСОБА_1 на момент звільнення 22.06.2017 відповідно до постанови КМУ №1294.

На день звільнення ОСОБА_1 відповідно до грошового атестату визначено такі види грошового забезпечення: посадовий оклад в розмірі 850 грн., оклад за спеціальним званням в розмірі 120 грн., та надбавка за вислугу років у розмірі 242,50 грн., що в загальному становить 1212,50 грн.

Тобто, саме така сума грошового забезпечення має бути встановлена за всі повні місяці вимушеного прогулу, а за неповні місяці (червень 2017 та серпень 2018) розмір виплати за кожний календарний день повинен визначатися шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

У відповідності матеріалів адміністративної справи, заступником голови ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області здійснено можливий розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за час його вимушеного прогулу за період з 23.06.2017 по 23.08.2018, відповідно до Порядку №260, з урахуванням складових грошового забезпечення, встановлених ОСОБА_1 на момент звільнення 22.06.2017 відповідно до постанови КМУ №1294 (наявний в матеріалах справи інформаційний лист від 21.04.2020 № 515лк/29).

Колегія суддів звертає увагу, що за основу взято грошове забезпечення позивача, яке позивач отримував на день звільнення як того вимагає пункт 6 розділу III Порядку №260, та яке становило 1212,50 грн, підтвердженням чого є грошовий атестат ОСОБА_1 та довідка про доходи.

Детальні пояснення до розрахунку наведені в листі Управління міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області.

Щодо періоду за який належить стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що наказом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 22.06.2017 №13 о/с було звільнено ОСОБА_1 з 22.06.2017.

Тобто останнім робочим днем ОСОБА_1 було 22.06.2017, отже з наступного дня за днем звільнення - 23.06.2017, а не з 22.06.2017 як зазначено у позовних вимогах, підлягає стягненню грошове забезпечення на користь позивача.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16985,44 грн. грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з 23.06.2017 до 23.08.2018.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2023 у справі №0640/4568/18 як на підтвердження своєї позиції про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Постанови №988, суд зазначає, що у справі №0640/4568/18 період вимушеного прогулу ОСОБА_1 припав на період з 13.09.2018 до 04.03.2019, коли Постанова №1294 вже не була чинною (втратила чинність 01.03.2018), тому у справі №0640/4568/18 судом, при визначенні розміру грошового забезпечення, застосовано положення Постанови №988, як єдиного нормативного акта, який на той період встановлював структуру грошового забезпечення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо часткового задоволення адміністративного позову.

При цьому, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені ст. 317 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Натомість оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Сторчак В. Ю. Біла Л.М.