Ухвала

від 24.01.2024 по справі 806/1914/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 806/1914/17

адміністративне провадження № К/990/349/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду

Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року у справі №806/1914/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Ліквідаційної комісії Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та ухвал суду про залишення частини позовних вимог без розгляду, просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 22 червня 2017 року № 13 о/с про звільнення з 22 червня 2017 року капітана міліції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського міського відділу УМВС України в Житомирській області у запас Збройних Сил за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114;

- поновити його на публічній службі в органах внутрішніх справ України;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області розглянути рапорт позивача від 16 червня 2017 року та прийняти його на службу в органи Національної поліції в Житомирській області за аналогічною посадою, що заміщується відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (ураховуючи невиконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від/ 07 березня 2017 року у справі №806/2073/15 щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі);

- стягнути з Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2017 року по день ухвалення судового рішення;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області надати позивачу щорічну оплачувану відпустку за 2014, 2015, 2016, 2017 роки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (враховуючи невиконання відповідачами рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року у справі №806/2073/15 щодо надання відпустки відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України, статті 10, частини першої статті 21 Закону України «Про відпустки» та параграфу 2 статті 7 Конвенції про оплачувані відпустки № 132).

Справа неодноразово вирішувалося судами.

Постановами Верховного Суду від 26 лютого 2020 року та від 28 квітня 2022 року справа направлялася на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року, замінено Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та Ліквідаційну комісію Житомирського міськвідділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на їх правонаступника - Головне управління Національної поліції в Житомирській області

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року, позов в частині, направленій постановою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року на новий судовий розгляд, задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 16985,44 грн середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу за період з 23 червня 2017 року до 23 серпня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

03 січня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року у справі №806/1914/17.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М. у період з 10 по 23 січня 2024 року питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів після виходу судді-доповідача з відпустки.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №806/1914/17 є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Тобто обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 лютого 2020 року у цій справі та від 04 вересня 2020 у справі №0640/4568/18, щодо розрахунку середньоденної заробітної плати.

Проте заявником не сформовано чіткого переліку норм, висновку Верховного Суду щодо застосування яких не ураховано судом апеляційної інстанції, не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права та не зазначено висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).

Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року у справі №806/1914/17 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

СуддяЖ.М. Мельник-Томенко