Ухвала

від 21.02.2024 по справі 806/1914/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 806/1914/17

адміністративне провадження № К/990/4245/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенка О.Б. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року у справі № 806/1914/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Ліквідаційної комісії Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та ухвал суду про залишення частини позовних вимог без розгляду, просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 22 червня 2017 року № 13 о/с про звільнення з 22 червня 2017 року капітана міліції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського міського відділу УМВС України в Житомирській області у запас Збройних Сил за підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114;

- поновити його на публічній службі в органах внутрішніх справ України;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області розглянути рапорт позивача від 16 червня 2017 року та прийняти його на службу в органи Національної поліції в Житомирській області за аналогічною посадою, що заміщується відповідно до пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (ураховуючи невиконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від/ 07 березня 2017 року у справі №806/2073/15 щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі);

- стягнути з Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2017 року по день ухвалення судового рішення;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області надати позивачу щорічну оплачувану відпустку за 2014, 2015, 2016, 2017 роки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (враховуючи невиконання відповідачами рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року у справі №806/2073/15 щодо надання відпустки відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України, статті 10, частини першої статті 21 Закону України "Про відпустки" та параграфу 2 статті 7 Конвенції про оплачувані відпустки № 132).

Справа неодноразово вирішувалася судами.

Постановами Верховного Суду від 26 лютого 2020 року та від 28 квітня 2022 року справа направлялася на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року, замінено Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та Ліквідаційну комісію Житомирського міськвідділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на їх правонаступника - Головне управління Національної поліції в Житомирській області

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року, позов в частині, направленій постановою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року на новий судовий розгляд, задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 16985,44 грн середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу за період з 23 червня 2017 року до 23 серпня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року повернуто касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року у цій справі.

02 лютого 2024 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року у справі №806/1914/17.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 вересня 2020 у справі № 0640/4568/18, щодо розрахунку середньоденної заробітної плати.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норм права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.

Фактично ж доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування норм законодавства й незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам і дослідженим доказам, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду та підставою касаційного оскарження судових рішень.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).

Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Керуючись статтями 248, 328, 330, 332 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного від 22 листопада 2023 року у справі № 806/1914/17 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя О.Б. Прокопенко