Постанова

від 15.11.2023 по справі 372/30/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 372/30/19

провадження № 61-4069св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Білоконь О. В., Олійник А. С.,Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення боргу, процентів, пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 30 жовтня 2012 року позивач надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 30 000,00 грн, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 20 листопада 2012 року, за домовленістю між позивачем та ОСОБА_2 у разі неналежного виконання зобов`язання, ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати 2 % від суми боргу щоденно. 26 червня 2013 року позивач надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 36 000,00 грн, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 26 серпня 2013 року, за домовленістю між позивачем та ОСОБА_2 у разі неналежного виконання зобов`язання, ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати 2 % від суми боргу щоденно. 05 жовтня 2016 року позивач надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 000,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 01 січня 2017 року. 24 січня 2017 року позивач надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 22 000,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 01 квітня 2017 року. Відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, грошові кошти не повернув, проценти за користуванням грошовими коштами та за порушення строків виконання боргового зобов`язання не сплатив. Оскільки ОСОБА_2 на час виникнення спірних відносин перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , а надані в борг грошові кошти використані в інтересах сім`ї, тому позивач звернувся з позовом до відповідачів та просив суд стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , як із солідарних боржників, на свою користь 2 916 419,43 грн та 32 375,24 доларів США.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2019 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2019 року залучено до участі у справі як правонаступників відповідача ОСОБА_2 його спадкоємців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2022 року позов задоволено частково.Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в сумі 30 087,36 доларів США, але в межах вартості одержаного у спадщину майна. Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі по 6 202,50 грн з кожного. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Обґрунтовуючи позовні вимоги до відповідачки ОСОБА_2 , позивач посилався на те, що на час виникнення спірних відносин ОСОБА_2 перебував із нею у шлюбі та цінне майно, зокрема автомобіль марки BMW, модель 525, державний номерний знак НОМЕР_1 , придбано подружжям за отримані в позику грошові кошти та використано в інтересах сім`ї. Водночас суд першої інстанції, виходячи із того, що державна реєстрація транспортного засобу BMW 525, легковий седан-В, 1999 року випуску, за ОСОБА_2 відбулася 06 червня 2007 року, тобто до укладення договорів позики із позивачем, тому отримані від позивача в позику грошові кошти не могли бути використані в інтересах сім`ї на придбання вказаного транспортного засобу. Доказів, що надані в позику грошові кошти використані в інтересах сім`ї, сторона позивача не надала, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення боргу як із солідарного боржника є необґрунтованими.

Суд першої інстанції установив, що шестимісячний строк пред`явлення вимоги до спадкоємців ОСОБА_2 , передбачений частиною другою статті 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), щодо заборгованості на суму 2 688 876,79 грн та 30 087,36 доларів США позивач не пропустив.

Також, установивши, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті батька, хоча і не отримали свідоцтва про право на спадщину, а позивач пред`явив вимогу щодо стягнення боргу до спадкоємця боржника своєчасно, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача підтвердженої належними у справі доказами суми боргу. Разом з тим суд взяв до уваги, що відповідачі зробили заяву про застосування позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за договором позики від 30 жовтня 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_2 повинен був повернути отримані кошти до 20 листопада 2012 року, та за договором позики від 26 червня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_2 повинен був повернути отримані кошти до 26 серпня 2013 року, а з позовною заявою позивач звернувся до суду 08 січня 2019 року, тобто з пропущенням позовної давності, що свідчить про безпідставність позовних вимог в цій частині, на підставі чого місцевий суд вирішив частково задовольнити позов у межах позовної давності, а саме: стягнути грошові кошти за двома договорами позики в сумі 30 087,36 доларів США, але в межах вартості одержаного у спадщину майна, та відмовити у задоволенні решти позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2022 року скасовано. Провадження у справі закрито. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судовий збір по 4 130,24 грн кожному.

Апеляційний суд не погодився із судом першої інстанції про те, що відкриття провадження у справі проведено з дотриманням вимог цивільного процесуального закону, оскільки згідно зі свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , до якого пред`явлено позов, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позовна заява подана ОСОБА_1 29 грудня 2018 року. Посилаючись на імперативність статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), апеляційний суд вказав, що провадження у справі не могло бути відкрито, а відкрите провадження підлягало закриттю, враховуючи, що на момент пред`явлення позовної заяви відповідач ОСОБА_2 помер.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судом норм процесуального права та неврахування судом правових висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник зазначає, що суд першої інстанції, продовжуючи розгляд справи за участю правонаступників, розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права та прийняв обґрунтоване рішення. Також вказує, що дізнався про смерть ОСОБА_2 02 квітня 2019 року вже під час ознайомлення з матеріалами справи, копію спадкової справи № 252/2018 після смерті ОСОБА_2 суду надано 01 липня 2019 року, у свою чергу, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину та не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

У червні 2023 року від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_7 , до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, відповідачі просять залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389), витребувано із Обухівського районного суду Київської області матеріали справи № 372/30/19 та надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У квітні 2023 року матеріали справи № 372/30/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 жовтня 2012 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 30 000,00 грн, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 20 листопада 2012 року. Крім того, за домовленістю між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в разі неналежного виконання зобов`язання, ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати 2 % від суми боргу щоденно, що підтверджується копією відповідної розписки ОСОБА_2 від 30 жовтня 2012 року.

26 червня 2013 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 36 000,00 грн, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 26 серпня 2013 року. Крім того, за домовленістю між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в разі неналежного виконання зобов`язання, ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати 2 % від суми боргу щоденно, що підтверджується копією відповідної розписки ОСОБА_2 від 26 червня 2013 року.

05 жовтня 2016 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 2 000,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 01 січня 2017 року, що підтверджується копією відповідної розписки ОСОБА_2 від 05 жовтня 2016 року.

24 січня 2017 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 22 000,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 01 квітня 2017 року, що підтверджується копією відповідної розписки ОСОБА_2 від 24 січня 2017 року.

Із розрахунків пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних за договором позики від 30 жовтня 2012 року випливає, що сума боргу ОСОБА_2 станом на 13 липня 2018 року становить 1 313 742,18 грн, яка складається з: 30 000,00 грн - сума боргу; 1 236 600,00 грн - пеня; 42 063,00 грн - інфляційні втрати; 5 079,18 грн - три проценти річних.

Відповідно до розрахунків за договором позики від 26 березня 2013 року, сума боргу ОСОБА_2 станом на 13 липня 2018 року становить 1 375 134,61 грн, яка складається з: 36 000,00 грн - сума боргу; 1 283 040,00 грн - пеня; 50 824,80 грн - інфляційні втрати; 5 269,81 грн - три проценти річних.

Згідно з розрахунками за договором позики від 05 жовтня 2016 року, сума боргу ОСОБА_2 станом на 13 липня 2018 року становить 2 600,01 доларів США, яка складається з: 508,28 доларів США - проценти за користування позикою, 91,73 доларів США - три проценти річних.

Відповідно до розрахунків за договором позики від 24 січня 2017 року, сума боргу ОСОБА_2 станом на 13 липня 2018 року становить 27 487,35 доларів США, яка складається з: 4 641,10 доларів США - проценти за користування позикою, 846,25 доларів США - три проценти річних.

На момент укладання договорів позики ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Обухівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Після смерті ОСОБА_2 , 18 жовтня 2018 року державним нотаріусом Обухівської державної нотаріальної контори Київської області Коваленко Л. О. заведена спадкова справа № 252/2018.

ОСОБА_4 подав заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 , що підтверджується заявою про прийняття спадщини, поданою 18 жовтня 2018 року.

ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 , що підтверджується заявою про прийняття спадщини, поданою 18 жовтня 2018 року.

ОСОБА_2 подала заяву про відмову від прийняття спадщини, що залишилася після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , на користь сина померлого ОСОБА_4 , що підтверджується заявою про відмову у прийнятті спадщини, поданою 18 жовтня 2018 року.

Інші спадкоємці, які прийняли спадщину, відсутні, що підтверджується матеріалами спадкової справи.

Відповідно до копії спадкової справи № 252/2018, заведеної після смерті ОСОБА_2 , свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям не видавали.

Із відповіді Головного сервісного центру МВС України від 26 липня 2018 року № 31/459аз випливає, що згідно з базою даних Єдиного державного реєстру МВС станом на 24 липня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєструвались транспорті засоби: АЗЛК 412, легковий седан-В, 1997 року випуску, дата державної реєстрації - 20 лютого 1999 року; BMW 525, легковий седан-В, 1999 року випуску, дата державної реєстрації - 06 червня 2007 року, 04 січня 2018 року перереєстровано на нового власника за договором, укладеним ТСЦ.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на 1/4 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи у цивільній справі № 372/30/19 від 29 жовтня 2021 року № 21392/20-42/322232/21-42 ринкова вартість 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 станом на дату оцінки - 23 жовтня 2021 року становить 266 047,00 грн.

Ринкова вартість 1/2 частини земельної ділянки площею 1 200 га, з кадастровим номером 3223184200:06:006:0060, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що розташована на території Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області, станом на дату оцінки - 23 жовтня 2021 року становить 84 397,00 грн.

Копію актового запису про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Обухівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області суду першої інстанції надано 26 березня 2019 року.

Копію спадкової справи № 252/2018 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 суду першої інстанції надано 01 липня 2019 року.

Як установлено у справі судом першої інстанції, про те, що позичальник ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач дізнався, ознайомившись із матеріалами справи 02 квітня 2019 року та виявивши відповідь Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області, що підтверджується відповідним клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи. У зв`язку з викладеним перебіг строку на пред`явлення вимог кредитора до спадкоємців боржника розпочався 02 квітня 2019 року та тривав до 02 жовтня 2019 року.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2019 року у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_2 до участі у справі як правонаступників залучено його спадкоємців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позовна заява подана ОСОБА_1 29 грудня 2018 року. Із заявою про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог позивач звернувся до суду 07 серпня 2019 року.

Відповідачі зробили заяву про застосування позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за договорами позики від 30 жовтня 2012 року та від 26 червня 2013 року.

У судовому засіданні в суді першої інстанції як свідка допитано ОСОБА_4 , який дав показання, що він є сином померлого ОСОБА_2 . Його батько 13 липня 2018 року вчинив самогубство та близько 11 години на його телефон надійшов дзвінок від « ОСОБА_8 », який повідомив, що потрібно повернути грошові кошти. Чи дійсно батько отримував від ОСОБА_1 кошти, він не знає. Щодо використання коштів сім`єю заперечив, оскільки їх ніколи не бачили та ніяке майно за них не купували.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).

З аналізу пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України випливає, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті

У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки.

Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Системний аналіз вказаних норм права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

При цьому норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Таким чином, суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , який звернувся до суду з позовом до померлої особи. А відкривши провадження у справі, суд повинен був його закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Апеляційний суд правильно звернув увагу на вказане порушення норм процесуального права судом першої інстанції, проте Верховний Суд погоджується з його рішенням не в повній мірі.

Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подали відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 174-185 т. 2), в якій просили скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики в сумі 30 087,36 доларів США, але в межах вартості одержаного у спадщину майна та сплаченого судового збору в сумі по 6 202,50 грн; прийняти нове рішення в цій частині - в задоволенні позову відмовити повністю.

Тобто відповідачі оскаржили рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог і саме в цій частині суд апеляційної інстанції мав переглянути справу в порядку апеляційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У частині першій статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржив.

На порушення частини першої статті 367 ЦПК України апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги та скасував рішення суду першої інстанції в неоскаржуваній частині, не врахувавши вимог апеляційної скарги відповідачів, в якій вони не просили переглянути рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог до відповідачки ОСОБА_2 та щодо двох договорів позики від 30 жовтня 2012 року та від 26 березня 2013 року.

Отже, апеляційний суд помилково переглянув рішення суду першої інстанції в повному обсязі, скасувавши його в неоскаржуваній частині та закривши провадження щодо позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, що є підставою для відповідної зміни оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц, оскільки у наведеній справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відійшла від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 630/664/15-ц (провадження № 61-4065св18), згідно з яким суди, встановивши, що позов було пред`явлено до померлої особи, розглянули справу по суті, не закриваючи провадження у справі стосовно померлої особи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 185/998/16-ц, посилаючись на певні виключні обставини та конкретні дії суду, залишив без змін оскаржувані судові рішення, не скасувавши їх із закриттям провадження, вказавши, що суди порушили норми процесуального права при розгляді цієї справи, зокрема, суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк», яке звернулося до суду з позовом до померлої особи, а відкривши провадження у справі, суд повинен був його закрити на підставі пункту 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України); апеляційний суд на вказане порушення норм процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув та переглянув справу в апеляційному порядку по суті.

Отже, немає підстав вважати, що висновки апеляційного суду суперечать висновкам Верховного Суду у справі № 185/998/16-ц, на яку посилається заявник.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм процесуального права та зводяться до незгоди із висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині закриття провадження щодо відповідачки ОСОБА_2 скасувати, в іншій частині оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про зміну судового рішення шляхом уточнення його резолютивної частини, погоджуючись в цілому з висновками апеляційного суду, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року в частині закриття провадження щодо ОСОБА_2 скасувати.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:О. В. Білоконь І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний