Рішення

від 22.11.2023 по справі 906/644/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2023 р. м. Житомир Справа № 906/644/23

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Гребеннікової Н.П.,

за участю представників сторін:

від позивача: Буковський В.М., довіреність від 08.05.2023 в режимі відеоконференції;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САРНЕНСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД"

до Фізичної особи-підприємця Семенчука Андрія Вікторовича

про стягнення 783361,85 грн

Процесуальні дії по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сарненський хлібозавод" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Семенчука Андрія Вікторовича заборгованості у 783361,85 грн, з яких 449674,03 грн основного боргу, 95680,90 грн інфляційних втрат, 14894,68 грн 3% річних та 223112,24 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого товару за договором поставки №24 від 28.07.2016.

Ухвалою господарського суду від 16.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 05.06.2023.

Ухвалою суду від 05.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 24.07.2023.

Ухвалою суду від 24.07.2023 продовжено строк підготовчого засідання на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 24.08.2023.

22.08.2023 на поштову адресу суду від відповідача надійшли відзив на позовну заяву від 18.08.2023, згідно з яким останній позовні вимоги не визнав, вважає їх надуманими і такими, що не відповідають дійсності, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (т.2: а.с.143-169, 212).

24.08.2023 на поштову адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив вих.№23-08/2023-2 від 23.08.2023 (т.2, а.с.187-189, 194-197).

Протокольною ухвалою суду від 24.08.2023, зокрема, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 18.09.2023, зобов`язано сторін провести звірку розрахунків за весь період дії договору поставки №24 від 28.07.2016, розгорнутий акт звірки надати суду; зобов`язано позивача надати письмові пояснення щодо порядку розрахунків за договором, а також для огляду в судовому засіданні оригінали товарно-транспортних накладних.

13.09.2023 до суду на виконання протокольної ухвали від 24.08.2023 від позивача надійшли письмові пояснення вих.№11-09/2023-5, у яких останній зазначив, що листом вих.№25-08/2023-9 від 25.08.2023 відповідачу було запропоновано провести звірку взаєморозрахунків за договором №24 від 28.07.2016 та підписати відповідний акт, однак даний лист залишено останнім без відповіді та задоволення (т.2, а.с.205-211).

У засіданні 18.09.2023 представник позивача надав для огляду суду оригінали товарно-транспортних накладних, копії яких долучено до позовної заяви.

Ухвалою суду від 18.09.2023 продовжено строк підготовчого засідання на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відкладено підготовче засідання на 09.09.2023, повторно зобов`язано сторін провести звірку розрахунків за весь період дії договору поставки №24 від 28.07.2016, розгорнутий акт звірки надати суду.

04.10.2023 до суду на виконання вимог ухвали від 18.09.2023 від позивача надійшли письмові пояснення вих.№02-10/2023-3 від 02.10.2023, у яких останній зазначив, що листом вих.№19-09/2023-8 від 19.09.2023 відповідачу було запропоновано провести звірку взаєморозрахунків за договором №24 від 28.07.2016 та підписати відповідний акт, однак даний лист залишено без відповіді та задоволення; листом №25-09/2023-5 від 25.09.2023 відповідачу було надіслано складений та підписаний позивачем акт звірки взаєморозрахунків від 25.09.2023 за результатами співпраці згідно договору №24 від 28.07.2016 за період з 28.07.2016 по 25.09.2023, сформований на підставі даних бухгалтерських регістрів ТОВ «Сарненський хлібозавод», запропоновано провести звірку взаєморозрахунків, підписати, скріпити печаткою даний акт та повернути його позивачу, однак і цей лист залишено відповідачем без відповіді та задоволення (т.3, а.с.90-175).

Ухвалою суду від 09.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/644/23 до судового розгляду по суті на 22.11.2023.

13.10.2023 на поштову адресу суду від позивача надійшла заява вих.№11-10/2023 від 11.10.2023 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах суми 783361,85 грн, а також заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо цього майна (т.3, а.с.213-225).

Ухвалою суду від 13.10.2023 задоволено заяву позивача про забезпечення позову №11-10/2023 від 11.10.2023 у повному обсязі.

Відповідач повноважного представника у судове засідання не направив, хоча про розгляд справи повідомлявся завчасно та належним чином шляхом надіслання копії ухвали суду за його місцезнаходженням, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (т.3, а.с.232).

Відповідно до інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, копію ухвали від 13.10.2023 з повідомленням про дату, час та місце цього судового засідання (трекінг 0600228577348), надіслану відповідачу, вручено за довіреністю 10.11.2023 (т.3, а.с.233).

Відповідач про поважні причини неявки у засідання суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не направив.

Враховуючи викладене і те, що явка представника відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає розгляду справи, підстави для відкладення судового засідання чи оголошення у ньому перерви відсутні, в матеріалах справи достатньо необхідних для встановлення обставин і вирішення спору по суті доказів, суд розглядає справу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165, ст.202 ГПК України.

Представник позивача підтримав позовні вимоги за предметом та підставами позову, просив задовольнити їх у повному обсязі.

У засіданні 22.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до 240 ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати вартості отриманого товару за договором поставки №24 від 28.07.2016, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 449674,03 грн, на яку здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат в порядку ч.2 ст.625 ЦК України, а також пені в порядку п.4.3 договору (т.1, а.с.1-7).

Відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, у відзиві на позовну заяву від 18.08.2023 підтвердив факт укладення між ним та позивачем договору поставки №24 від 28.07.2016 та отримання товарів для реалізації, при цьому зазначив, що позивач після 24.02.2022 у зв`язку зі збройною агресією рф проти України самостійно припинив виконання зобов`язань з поставки товару в м.Овруч, а згодом (приблизно через п`ять місяців) вирішив поновити дію договору, від чого відповідач відмовився з огляду на правовідносини, які склалися між ним та іншим постачальником хлібобулочної продукції. Окрім того, відповідач вказав, що товарно-транспортні накладні за період з 11.11.2021 по 24.02.2022, копії яких у кількості 291 шт. приєднано до позовної заяви, ніколи не підписував і печаткою не засвідчував, так як не приймав продукцію особисто, це робив відповідний працівник, про дані накладні та їх походження відповідачу невідомо, на цих накладних його підпис старого зразка, так як він змінив його приблизно два роки назад. Також відповідач зазначив, що 449674,03 грн, нараховані позивачем як борг за період з 11.11.2021 по 24.02.2022, ним сплачено; порядок розрахунку між сторонами склався таким чином: двічі на місяць із автомобілем доставки продукції до відповідача приїжджав експедитор, якому під розписку виплачувалися кошти у готівковій формі, у подальшому на підприємстві позивача ці кошти оприбутковувались, за вищевказаний період відповідач сплатив 565000,00 грн; грошові кошти отримував експедитор ОСОБА_1 : 11.11.2021, 19.11.2021, 09.12.2021, 23.12.2021, 16.01.2022 (отримав ОСОБА_2 ), 08.02.2022, 22.02.2022. У листопаді та грудні 2021 року проводились звірки взаємних розрахунків, у листопаді «борг» становив 502314,53 грн, в грудні - 521152,07 грн; у березні 2022 року позивач надіслав відповідачу акт звіряння розрахунків, згідно якого сальдо на 13.03.2022 становило 449674,03 грн, тобто та сума, яка заявлена у позові; за період з листопада 2021 року по березень 2022 року сальдо не збільшилось (якщо відповідач не сплачував у цей період), а зменшилось на 71478,04 грн, тобто заявлений «борг» виник не із зазначених у позові обставин, а раніше; більше того, попередній борг виник через недобросовісність водіїв позивача, які не передавали йому сплачені кошти, через що почав приїжджати двічі на місяць експедитор підприємства (т.2, а.с.143-144).

Позивач подав до суду відповідь на відзив вих.№23-08/2023-2 від 23.08.2023, у якій відмітив, що відповідач всупереч нормам ГПК України не надав належних та допустимих доказів оплати вартості товару на 449674,03 грн за період з 11.11.2021 по 24.02.2022, отримання якого він не заперечив; щодо посилань відповідача про припинення позивачем поставки товару, то така зупинка була зумовлена відсутністю замовлень відповідача на поставку товару за договором, а відносно недобросовісності водіїв позивача, то дане твердження є лише припущенням відповідача і не ґрунтується на жодному наявному в матеріалах справі доказі (т.2, а.с.187-189).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

28.07.2016 між ТОВ «Сарненський хлібозавод» (постачальник) та ФОП Семенчуком Андрієм Вікторовичем (покупець) укладено договір поставки №24 (далі - договір) (т.1, а.с.12), згідно з п.1.1 якого постачальник зобов`язується постачати та передавати у власність покупця протягом терміну дії чинного договору хліб, хлібобулочні та кондитерські вироби (далі - товар) в кількості, асортименті та за ціною продажу, визначеною у товарно-транспортних накладних на кожну партію товару, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар за ціною, вказаною у товарно-транспортних накладних.

Відповідно до п.1.2 договору, загальна вартість даного договору складається із суми всіх товарно-транспортних накладних, виписаних протягом терміну дії чинного договору, обумовленого в пунктах 8.1, 8.2 даного договору.

За умовами п.п.1.5, 1.6 договору, поставка товару постачальником покупцю здійснюється окремими партіями, на наступний день з моменту отримання постачальником від покупця замовлення на поставку відповідної партії товару, замовлення здійснюється покупцем в усній чи письмовій формі до 18 години дня, що передує поставці товару. В замовленні має бути відображено асортимент, кількість товару, тара та інші відомості, що необхідні для поставки товару постачальником покупцю. Постачальник зобов`язується доставити товар покупцю на умовах: СРТ (Правила ІНКОТЕРМС 2010 р.) за наступною/-ими адресою/-ами: згідно ТТН.

Згідно з п.1.7 договору, сторони погодилися, що особи, які отримують від імені покупця товар, вважаються такими, що належним чином уповноважені покупцем вчиняти від його імені правочини по узгодженню істотних умов щодо асортименту, кількості та ціни товару, згідно до даного договору, а також на отримання від нього товару та підписання всіх необхідних для цього документів. Обидві сторони визнають на всіх товарно-транспортних накладних, виписаних протягом терміну дії цього договору, підписи представників сторін як свідчення прийняття товару покупцем та досягнення взаємної згоди по усім істотним умовам щодо товару, а також те, що такі особи мають безспірне право на вчинення таких дій, навіть якщо вони не вказані у довіреності.

У розділі 2 договору сторонами погоджено порядок розрахунків. Так, розрахунки за чинним договором здійснюються покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника або сплатою грошових коштів, у формі готівки, в порядку незабороненому чинним законодавством, в розмірі обумовленому в товарно-транспортних накладних на протязі 30 календарних днів з моменту отримання кожної партії товару за товарно-транспортною накладною (п.2.1). Грошові кошти, сплачені покупцем відповідно до п.2.1 чинного договору, переходять у власність постачальника з моменту зарахування їх на банківський рахунок постачальника або отримання ним грошових коштів, у формі готівки, в порядку незабороненому чинним законодавством (п.2.2). Покупець вважається боржником постачальника з моменту нездійснення розрахунку з постачальником в строки, вказані в п.2.1 чинного договору, або здійснення неповного розрахунку за отриманий товар за кожною товарно-транспортною накладною (п.2.3).

Згідно з п.3.1 договору, кожна сторона зобов`язується виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором та сприяти другій стороні у виконанні її обов`язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору. Сторона, яка порушила зобов`язання відповідно до цього договору, повинна усунути ці порушення.

Покупець, за п.3.2 договору, зобов`язаний, зокрема, здійснювати замовлення товару в строки та порядку, обумовленому цим договором; приймати замовлений ним товар від постачальника згідно товарно-транспортних накладних; сплачувати вартість отриманого товару в розмірі, строки та порядку, визначеному чинним договором.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Застосування господарських санкцій не звільняє сторони від обов`язку виконання зобов`язання в натурі.

За порушення строків здійснення розрахунків, передбачених п.2.1 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє від виконання основного зобов`язання (п.4.3 договору).

Чинний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року (п.8.1 договору). Дія даного договору автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення його дії на протязі одного місяця до закінчення відповідного календарного року (п.8.2 договору).

Всі накладні, виписані протягом терміну дії даного договору (п.8.1, п.8.2), є його невід`ємною частиною (п.8.13 договору).

Як вбачається з позовної заяви та пояснень позивача, на виконання умов договору №24 від 28.07.2016 останній поставляв відповідачу товар у період з 28.07.2016 по 24.02.2022 включно, вартість отриманого товару сплачено відповідачем частково, а саме за період з 28.07.2016 по 10.11.2021 сплачено готівкою у касу товариства у повному обсязі, а за період з 11.11.2021 по 24.02.2022 не сплачено на суму 449674,03 грн за наявними у справі товарно-транспортними накладними, перелік яких сформовано як додаток №1 до позовної заяви (т.1: а.с.13-17, 18-249; т.2: а.с.1-59).

З метою досудового врегулювання спору 11.04.2023 позивач направив на адресу відповідача вимогу-претензію вих.№11-04/2023-07 від 11.04.2023 про погашення заборгованості на суму 449674,03 грн у семиденний строк з моменту її відправлення. Факт такого надіслання підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, фіскального чека та поштової накладної (а.с.60-61).

Однак відповідач вимогу позивача не виконав, відповіді на вказану претензію не надав.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив підписання та проставлення ним печаток на товарно-транспортних накладних за спірний період; вказав, що сума у розмірі 449674,03 грн сплачена ним згідно актів звірки взаємних розрахунків за листопад - грудень 2021 року (т.2, а.с.146-153), а за спірний період сплачено 565000,00 грн, про що свідчать розписки експедитора ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), який отримував кошти у готівковій формі (т.2, а.с.154-155).

Суд неодноразово зобов`язував сторін провести звірку взаємних розрахунків за весь період дії договору поставки №24 від 28.07.2016 та надати розгорнутий акт.

Однак відповідач, як зазначалося вище, залишив без відповіді та задоволення листи позивача №25-08/2023-9 від 25.08.2023, №19-09/2023-8 від 19.09.2023, №25-09/2023-5 від 25.09.2023 з пропозицією провести звірку взаєморозрахунків та підписати відповідний акт (т.2: а.с.206-207; т.3: а.с.91-93, 172).

Відтак позивач надав до справи акт звірки взаєморозрахунків від 25.09.2023 за договором №24 від 28.07.2016 за період з 28.07.2016 по 25.09.2023, підписаний зі свого боку та сформований на підставі даних бухгалтерських регістрів підприємства, згідно з яким ТОВ «Сарненський хлібозавод» поставлено товар на загальну суму 8122436,33 грн, при цьому ФОП Семенчуком А.В. повернено та сплачено всього на суму 7672762,30 грн, отже залишок боргу становить 449674,03 грн (т.3, а.с.94-171).

Таким чином, оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав взяті на себе договірні зобов`язання, позивач звернувся з даним позовом до суду та, окрім стягнення 449674,03 грн основного боргу, просив стягнути 95680,90 грн інфляційних втрат, 14894,68 грн 3% річних та 223112,24 грн пені.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ст.ст. 626, 627, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зі змісту укладеного між сторонами договору №24 від 28.07.2016 вбачається, що такий за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

За ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), ст.610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

Факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем за спірний період з 11.11.2021 по 24.02.2022 підтверджується матеріалами справи (т.1: а.с.18-249; т.2: а.с.1-59).

Суд відхиляє як необґрунтовані заперечення відповідача щодо його підпису та печатки на спірних товарно-транспортних накладних, зважаючи на те, що відповідач не довів ані підписання накладних іншою особою, ані факту протиправного використання своєї печатки, не надав ані доказів втрати печатки, ані доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з підробленням документів, втратою чи викраденням печатки; клопотання про проведення почеркознавчої та технічної експертизи документів у справі відповідачем не заявлялось, а відтак у суду відсутні підстави вважати, що вказані документи підписував не відповідач, а печатка використовувалась проти його волі.

Також суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності заборгованості за спірний період у зв`язку з її сплатою, оскільки надані останнім «розписки» (т.2, а.с.154-155) не є належними й допустимими доказами передачі уповноваженій особі позивача на виконання умов саме договору поставки №24 від 28.07.2016 грошових коштів за відповідний товар, отриманий саме згідно спірних товарно-транспортних накладних.

Не заслуговують на увагу і аргументи відповідача щодо недобросовісності водіїв позивача, які не передавали йому сплачені кошти, оскільки такі ґрунтується виключно на припущеннях відповідача і не підкріплені жодними належними доказами.

Відповідно до приписів ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 449674,03 грн основного боргу обґрунтовані, підтверджені наявними у справі доказами і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом із тим у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань позивач нарахував відповідачу 95680,90 грн інфляційних втрат за період з квітня 2022 року по травень 2023 року, 14894,68 грн 3% річних та 223112,24 грн пені за період з 27.06.2022 по 03.05.2023 (т.1, а.с.4-6).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Перевіривши наведені у позовній заяві розрахунки 3% річних та інфляційних втрат на предмет відповідності умовам договору та нормам чинного законодавства (т.1, а.с.4-5), здійснивши власний перерахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360», суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та арифметичну вірність, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 95680,90 грн інфляційних втрат та 14894,68 грн 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення 223112,24 грн пені суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За змістом ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Як зазначалося вище, п.4.3 договору передбачено, що за порушення строків здійснення розрахунків, передбачених п.2.1 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок пені (а.с.6), суд встановив, що позивач здійснив нарахування за період більший, ніж встановлено ч.6 ст.232 ГК України, однак зазначене узгоджується з приписами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020, яким розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже суд встановив, що пеня обрахована позивачем правомірно та арифметично правильно.

Поряд із цим суд враховує, що за ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).

Також суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Поняття "значно" та "надмірно", які використовуються ст. ст. 551 ЦК та 233 ГК, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Як встановлено судом та зазначалося вище, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 223112,24 грн, що становить 49,62% від суми основного боргу, при тому, що у позові також заявлено 3% річних та інфляційні втрати всього на суму 111666,29 грн, які, за висновком суду, підлягають стягненню.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

У даному випадку суд зазначає, що отримання кредитором 3% річних та суми інфляційних втрат оцінюється судами як сума, яка поряд з пенею, компенсує кредитору шкоду, завдану порушенням боржника (відповідна позиція є усталеною і міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №925/1137/19, Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 14.07.2021 у справі №916/878/20). Така позиція зумовлена тим, що пеня, компенсація 3% річних та інфляційних втрат виконують функцію компенсації збитків, завданих кредитору порушенням зобов`язання. Відповідно, присудження кредитору 3% річних та інфляційних втрат дозволяє суду зменшити розмір пені.

Таким чином, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, беручи до уваги, що стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, в певній мірі, компенсують знецінення несплачених коштів, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50% - до 111556,12 грн, що є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Стосовно інших доводів учасників справи, суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін проти України").

З урахуванням викладеного, оцінивши в повній мірі наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково, зменшити розмір пені на 50% до 111556,12 грн та стягнути з відповідача 449674,03 грн основного боргу, 95680,90 грн інфляційних втрат, 14894,68 грн 3% річних та 111556,12 грн пені.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим ч.9 ст.129 ГПК України передбачено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином витрати зі сплати судового збору, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір пені на 50% до 111556,12 грн.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Семенчука Андрія Вікторовича (с.Підруддя, Овруцький р-н, Житомирська обл., 11100, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САРНЕНСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД" (вул.Белгородська, буд.31 А, м.Сарни, Сарненський р-н, Рівненська обл., 34500, код ЄДРПОУ 00379436) 449674,03 грн основного боргу, 95680,90 грн інфляційних втрат, 14894,68 грн 3% річних, 111556,12 грн пені та 11750,43 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 04.12.23

Суддя Прядко О.В.

Друк:

1 - у справу;

2 - позивачу (рек.) + ІНФОРМАЦІЯ_1

3 - відповідачу (рек.) + ІНФОРМАЦІЯ_2