Постанова

від 21.03.2024 по справі 906/644/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року Справа № 906/644/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В. , суддя Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Шилан О.С.

за участю представників:

від позивача: Шоломицький В.Ю. (адвокат)

від відповідача: Семенчук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Семенчука Андрія Вікторовича на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 22.11.2023 суддею Прядко О.В. у м. Житомир (повний текст рішення складено 04.12.2024) у справі № 906/644/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарненський хлібозавод"

до Фізичної особи-підприємця Семенчука Андрія Вікторовича

про стягнення 783361, 85 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "Сарненський хлібозавод" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ФОП Семенчука А.В. заборгованості в сумі 783361, 85 грн., з яких 449674, 03 грн. основного боргу, 95680, 90 грн. інфляційних втрат, 14894, 68 грн. 3% річних та 223112, 24 грн. пені.

Обґрунтовуючи позов товариство послалось на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого товару за договором поставки № 24 від 28.07.2016.

13.10.2023 до місцевого господарського суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах суми 783361, 85 грн., а також заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо цього майна.

Ухвалою суду від 13.10.2023 зазначену заяву задоволено у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.11.2023 у даній справі позов задоволено частково. Зменшено розмір пені на 50% до 111556, 12 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 449674, 03 грн. основного боргу, 95680, 90 грн. інфляційних втрат, 14894, 68 грн. 3% річних, 111556,12 грн. пені та 11750, 43 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 22.11.2023.

Із доводів апеляційної скарги відповідача вбачається, що останній не заперечує факт укладення договору поставки № 24 від 28.07.2016 року між ним та позивачем. Водночас вказує, що позивач самостійно припинив виконання договору після 24.02.2022, а після відмови відповідача поновити дію договору, товариство подало позов у даній справі з метою помсти. Відповідач не заперечує факту отримання за договором товарів для реалізації від позивача за період з 11.11.2021 по 24.02.2022 включно, однак вказує про оплату отриманого товару. Скаржник зауважує, що з рішенням суду першої інстанції не згідний та вважає, що суд при аналізі обставин справи та прийнятті оскаржуваного рішення, невірно дав оцінку належним у справі доказам та запереченням відповідача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.11.2023 у справі № 906/644/23.

Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого товариство просить суд відмовити в задоволені апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідач в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив останню задоволити.

Представник позивача вимоги скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В силу ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на останню, заслухавши відповідача та представника позивача у судовому засіданні, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського судів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що 28.07.2016 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 24, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується постачати та передавати у власність покупця протягом терміну дії чинного договору хліб, хлібобулочні та кондитерські вироби (далі - товар) в кількості, асортименті та за ціною продажу, визначеною у товарно-транспортних накладних на кожну партію товару, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар за ціною, вказаною у товарно-транспортних накладних. Згідно п.1.2 договору, загальна вартість даного договору складається із суми всіх товарно-транспортних накладних, виписаних протягом терміну дії чинного договору, обумовленого його в п. п. 8.1, 8.2. Згідно п.п.1.5, 1.6 договору, поставка товару постачальником покупцю здійснюється окремими партіями, на наступний день з моменту отримання постачальником від покупця замовлення на поставку відповідної партії товару, замовлення здійснюється покупцем в усній чи письмовій формі до 18 години дня, що передує поставці товару. В замовленні має бути відображено асортимент, кількість товару, тара та інші відомості, що необхідні для поставки товару постачальником покупцю. Постачальник зобов`язується доставити товар покупцю на умовах: СРТ (Правила ІНКОТЕРМС 2010 р.) за наступною/-ими адресою/-ами: згідно ТТН. Відповідно до п. 1.7 договору, особи, які отримують від імені покупця товар, вважаються такими, що належним чином уповноважені покупцем вчиняти від його імені правочини по узгодженню істотних умов щодо асортименту, кількості та ціни товару, згідно до даного договору, а також на отримання від нього товару та підписання всіх необхідних для цього документів. Обидві сторони визнають на всіх товарно-транспортних накладних, виписаних протягом терміну дії цього договору, підписи представників сторін як свідчення прийняття товару покупцем та досягнення взаємної згоди по усім істотним умовам щодо товару, а також те, що такі особи мають безспірне право на вчинення таких дій, навіть якщо вони не вказані у довіреності. У розділі 2 договору сторонами погоджено порядок розрахунків. Так, розрахунки за чинним договором здійснюються покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника або сплатою грошових коштів, у формі готівки, в порядку незабороненому чинним законодавством, в розмірі обумовленому в товарно-транспортних накладних на протязі 30 календарних днів з моменту отримання кожної партії товару за товарно-транспортною накладною (п.2.1). Грошові кошти, сплачені покупцем відповідно до п.2.1 чинного договору, переходять у власність постачальника з моменту зарахування їх на банківський рахунок постачальника або отримання ним грошових коштів, у формі готівки, в порядку незабороненому чинним законодавством (п.2.2). Покупець вважається боржником постачальника з моменту нездійснення розрахунку з постачальником в строки, вказані в п.2.1 чинного договору, або здійснення неповного розрахунку за отриманий товар за кожною товарно-транспортною накладною (п. 2.3). В силу п. 3.1 договору, кожна сторона зобов`язується виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором та сприяти другій стороні у виконанні її обов`язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору. Сторона, яка порушила зобов`язання відповідно до цього договору, повинна усунути ці порушення. Згідно Покупець, за п.3.2 договору, зобов`язаний, зокрема, здійснювати замовлення товару в строки та порядку, обумовленому цим договором; приймати замовлений ним товар від постачальника згідно товарно-транспортних накладних; сплачувати вартість отриманого товару в розмірі, строки та порядку, визначеному чинним договором. Пунктом 4.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Застосування господарських санкцій не звільняє сторони від обов`язку виконання зобов`язання в натурі. Пунктом 4.3 договору сторони узгодили, що за порушення строків здійснення розрахунків, передбачених п. 2.1, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє від виконання основного зобов`язання. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 (п. 8.1 договору). Дія договору автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення його дії на протязі одного місяця до закінчення відповідного календарного року (п. 8.2 договору). Всі накладні, виписані протягом терміну дії даного договору (п.8.1, п.8.2), є його невід`ємною частиною (п. 8.13 договору).

Звертаючись з відповідним позовом до господарського суду ТзОВ "Сарненський хлібозавод" зазначило, що на виконання умов договору № 24 від 28.07.2016 останнє поставляло відповідачу товар у період з 28.07.2016 по 24.02.2022 включно. Вартість отриманого товару сплачено відповідачем частково, а саме за період з 28.07.2016 по 10.11.2021 сплачено готівкою у касу товариства у повному обсязі, а за період з 11.11.2021 по 24.02.2022 не сплачено на суму 449674, 03 грн. за наявними у справі товарно-транспортними накладними.

11.04.2023 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу-претензію № 11-04/2023-07 від 11.04.2023 про погашення заборгованості на суму 449674, 03 грн. у семиденний строк з моменту її відправлення. Проте відповідач вимогу позивача не виконав, відповіді на вказану претензію не надав.

У свою чергу відповідач у суді першої інстанції заперечив підписання та проставлення ним печаток на товарно-транспортних накладних за спірний період та вказав, що сума у розмірі 449674, 03 грн. сплачена ним згідно актів звірки взаємних розрахунків за листопад - грудень 2021 року, а за спірний період сплачено 565000 грн., про що свідчать розписки експедитора, який отримував кошти у готівковій формі.

З матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду даного господарського спору суд першої інстанції неодноразово зобов`язував сторін провести звірку взаємних розрахунків за весь період дії договору поставки № 24 від 28.07.2016 та надати розгорнутий акт, проте відповідач залишив без відповіді та задоволення листи позивача № 25-08/2023-9 від 25.08.2023, № 19-09/2023-8 від 19.09.2023, № 25-09/2023-5 від 25.09.2023 з пропозицією провести звірку взаєморозрахунків та підписати відповідний акт.

Позивачем надано в матеріали справи акт звірки взаєморозрахунків від 25.09.2023 за період з 28.07.2016 по 25.09.2023, підписаний зі свого боку та сформований на підставі даних бухгалтерських регістрів підприємства, згідно з яким ТзОВ "Сарненський хлібозавод" поставлено товар на загальну суму 8122436, 33 грн., а ФОП Семенчуком А.В. повернуто та сплачено всього на суму 7672762, 30 грн., що становить залишок боргу в сумі 449674, 03 грн.

З огляду на те, що відповідач у добровільному порядку не виконав взяті на себе договірні зобов`язання, товариство звернулось з відповідним позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 449674, 03 грн. боргу. Водночас, позивач просив суд стягнути з відповідача 95680, 90 грн. інфляційних втрат, 14894, 68 грн. 3% річних та 223112, 24 грн. пені.

Судом апеляційної інстанції зазначається, що в силу приписів ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як зазначено вище, сторонами даного господарського спору укладено договір № 24 від 28.07.2016, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), ст. 610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Судом констатується, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем за спірний період з 11.11.2021 по 24.02.2022.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо його підпису та печатки на спірних товарно-транспортних накладних з огляду на те, що останнім не додано до матеріалів справи доказів: підписання накладних іншою особою, протиправного використання своєї печатки, втрати печатки, звернення до правоохоронних органів у зв`язку з підробленням документів, втратою чи викраденням печатки, тощо. Судом також зауважується, що клопотання про проведення почеркознавчої та технічної експертизи документів у справі відповідачем не заявлялось.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції констатує відсутність підстав вважати, що відповідні документи підписував не відповідач, а печатка використовувалась проти його волі.

Разом з тим, колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи ФОП Семенчука А.В. стосовно відсутності заборгованості за спірний період у зв`язку з її сплатою з огляду на те, що долучені відповідачем до матеріалів справи розписки не є належними й допустимими доказами передачі уповноваженій особі позивача на виконання умов саме договору поставки № 24 від 28.07.2016 грошових коштів за відповідний товар, отриманий саме згідно спірних товарно-транспортних накладних.

Доводи відповідача стосовно недобросовісності водіїв позивача, які не передавали йому сплачені кошти, суд апеляційної інстанції вважає підставно не врахованими місцевим господарським судом зважаючи на те, що останні ґрунтується виключно на припущеннях відповідача і не підкріплені жодними належними доказами.

З огляду на вищевикладені обставини, які підтверджені матеріалами справи, колегія суддів вважає вмотивованим висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог товариства в частині стягнення з відповідача 449674, 03 грн. основного боргу, а відтак і про їх задоволення.

Водночас, як зазначено вище, позивачем було нараховано відповідачу 95680, 90 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2022 року по травень 2023 року, 14894, 68 грн. 3% річних та 223112, 24 грн. пені за період з 27.06.2022 по 03.05.2023.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку правильності перерахунків судом першої інстанції інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів дійшла висновку про їх обґрунтованість у заявлених позивачем сумах 95680, 90 грн. та 14894,68 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 223112, 24 грн. пені колегія суддів зазначає, що в силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.3 укладеного договору сторони узгодили, що за порушення строків здійснення розрахунків, передбачених п. 2.1, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Судами встановлено, що позивачем здійснено нарахування за період більший, аніж встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України, проте, місцевим господарським судом вірно відмічено, що таке узгоджується з приписами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, яким розділ IX "Прикінцеві положення" ГПК України доповнено п. 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відтак, судом констатується, що заявлена у даному випадку сума пені у розмірі 223112, 24 грн. обрахована позивачем правомірно та арифметично правильно.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції зменшено розмір пені на 50% до 111556, 12 грн.

Статтею 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду, при цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Поняття "значно" та "надмірно", які використовуються ст. ст. 551 ЦК та 233 ГК, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

У даному випадку позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 223112, 24 грн., що становить 49, 62% від суми основного боргу, при тому, що у позові також заявлено 3% річних та інфляційні втрати всього на суму 111666, 29 грн.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Судом першої інстанції вірно відмічено, що отримання кредитором 3% річних та суми інфляційних втрат оцінюється судами як сума, яка поряд з пенею, компенсує кредитору шкоду, завдану порушенням боржника. Така позиція зумовлена тим, що пеня, компенсація 3% річних та інфляційних втрат виконують функцію компенсації збитків, завданих кредитору порушенням зобов`язання. Відповідно, присудження кредитору 3% річних та інфляційних втрат дозволяє суду зменшити розмір пені.

З урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, беручи до уваги, що стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, в певній мірі, компенсують знецінення несплачених коштів, апеляційний господарський повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50% - до 111556, 12 грн., що є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи усе викладене вище, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 22.11.2023 у справі № 906/644/23 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві та підстави для його скасування відсутні.

Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Семенчука Андрія Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 22 листопада 2023 року у справі № 906/644/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Справу № 906/644/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено "03" квітня 2024 року.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Крейбух О.Г.