Окрема думка

від 28.11.2023 по справі 1-7/12

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

у справі № 1-7/12 (провадження № 13-5зво23)

за заявами захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_12

та ОСОБА_13 відповідно про перегляд за виключними обставинами вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, ухвал Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 рокуз підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом

1. Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року засуджено ОСОБА_12 за частиною третьою статті 27, пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12 частини другої статті 115, частиною третьою статті 27, частиною першою статті 263, частиною третьою статті 27, статтею 348 Кримінального кодексу України (далі - КК) та ОСОБА_13 за пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12, 13 частини другої статті 115, частиною першою статті 129, частиною першою статті 263, статтею 348 КК та призначено кожному на підставі статті 70 КК остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є їхньою власністю. Цим же вироком вирішено цивільні позови про стягнення із засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 коштів на відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_18 . Також вирішено питання про стягнення із засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 судових витрат.

2. Справу було розглянуто за процедурою Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року).

3. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни. Рекомендовано Києво-Святошинському районному суду Київської області розглянути питання про стягнення судових витрат у порядку статей 409, 411 КПК 1960 року.

4. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року судові рішення щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 змінено, виключено з них вказівку на засудження ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за пунктом 8 частини другої статті 115 КК. У порядку частини першої статті 395 КПК 1960 року на підставі частини першої статті 49 КК ОСОБА_13 звільнено від призначеного покарання за частиною першою статті 129 КК у зв`язку з закінченням строків давності. Ухвалено вважати засудженими ОСОБА_12 за частиною третьою статті 27, частиною першою статті 263, частиною третьою статті 27, статтею 348, частиною третьою статті 27, пунктами 1, 5, 6, 11, 12 частини другої статті 115 КК та ОСОБА_13 за частиною першою статті 263, пунктами 1, 5, 6, 11, 12, 13 частини другої статті 115, статтею 348 КК та призначено кожному на підставі статті 70 КК остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є їхньою власністю.

5. Суд першої інстанції, з урахуванням змін, внесених судом касаційної інстанції, визнав засуджених винуватими у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, ряду злочинів. Зокрема, ОСОБА_12 - у тому, що він організував умисне вбивство двох чи більше осіб, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, а також вбивство працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; у незаконному придбанні, носінні, зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів; ОСОБА_13 -в умисному вбивстві двох чи більше осіб, учиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство; у вбивстві працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; у незаконному придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів; у погрозі вбивством за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози.

6. 28 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалила постанову у справі № 1-7/12 (далі - постанова), якою заяви захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 задовольнила частково: вирокрайонного суду та ухвали апеляційного та касаційного судів змінила. Виключила з цих судових рішень посилання на показання ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , протоколи пред`явлення ОСОБА_13 та свідку ОСОБА_19 фотознімків для впізнання, протоколи відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_19 , як на докази винуватості засуджених у вчиненні злочинів. У решті судові рішення залишила без змін.

Позиція Великої Палати

7. Надаючи оцінку встановленому Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) порушенню пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з проведенням закритого судового розгляду судом першої інстанції, Велика Палата зазначила, що міжнародна судова установа не вказала, що це вплинуло на загальну справедливість провадження або поставило під сумнів його кінцевий результат на національному рівні (пункт 25 постанови); закритий для публіки розгляд справи не впливає на порядок оцінки судом зібраних у провадженні доказів, передбачений нормами процесуального законодавства, зокрема статті 67 КПК 1960 року (пункт 26 постанови); процесуальний закон не містив заборони ухвалювати усно з унесенням до протоколу рішення про слухання справи у закритому режимі (пункт 27 постанови). На думку більшості суддів Великої Палати, навіть за умови повторного розгляду справи після скасування судових рішень щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_13 національні суди не позбавлені можливості прийняти рішення, належним чином його умотивувавши, про закритий розгляд справи у формі й у спосіб, визначені КПК (пункт 30 постанови).

8. Досліджуючи характер встановлених ЄСПЛ порушень пункту 1 і підпунктів «b» і «c» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв?язку з ненаданням належних можливостей для підготовки захисту у дні проведення судових засідань, Велика Палата вказала, що їх слід розглядати у взаємозв`язку з певними особливостями конкретної справи, перебігу судового провадження, з позицією сторін та процесуальною поведінкою учасників провадження (пункт 33 постанови); за таких обставин доводи в заяві захисника ОСОБА_10 про те, що неналежність умов для підготовки ОСОБА_12 до захисту від обвинувачення слугує підставою для скасування рішень національних судів і призначення нового судового розгляду, є непереконливими та неспроможними (пункт 35 постанови). Щодо ОСОБА_13 Велика Палата, пославшись на його позицію, викладену у судовому засіданні, констатувала, що такі показання узгоджуються з іншими зібраними у справі фактичними даними, місцевий суд визнав допустимими і послався на них у вироку на обґрунтування доведеності пред`явленого обвинувачення (пункт 36 постанови). Разом з тим, ураховуючи висновки ЄСПЛ щодо впливу порушень за пунктом 1, підпунктами «b» і «c» пункту 3 статті 6 Конвенції на справедливість судового розгляду, Велика Палата вважала за необхідне їх виключити з вироку й ухвал як недопустимі, тобто такі, що отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини (пункти 37 постанови).

9. У зв`язку з установленим ЄСПЛ порушенням права першого заявника ( ОСОБА_12 ) за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції з огляду на неможливість допитати в суді свідків сторони обвинувачення ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , Велика Палата вказала, що використання національними судами на підтвердження винуватості засуджених показань цих свідків, наданих у досудовому розслідуванні, суперечить конвенційним гарантіям права на справедливий суд, тому ці докази підлягають виключенню з вироку й ухвал (пункт 40 постанови).

10. Оцінюючи констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_13 на правову допомогу, гарантоване пунктом 1 та підпунктом «c» пункту 3 статті 6 Конвенції, яке полягало у відсутності доступу до захисника на початковому етапі розслідування, недопущенні певний час обраного на власний розсуд захисника та незадокументованих допитах без присутності захисника на стадії досудового розслідування, Велика Палата вважала за необхідне виключити із судових рішень у цій справі посилання на ці показання ОСОБА_13 та на протоколи слідчих дій за його участі (пред`явлення фотознімків для впізнання, відтворення обстановки й обставин події) як на докази обвинувачення через їх отримання внаслідок істотного порушення гарантованих Конвенцією прав і свобод людини (пункт 47 постанови).

11. Також з огляду на констатовану ЄСПЛ відсутність гарантій проти зловживань працівників міліції під час отримання свідчень ОСОБА_19 , а отже, їх сумнівність із погляду статті 3 Конвенції, зважаючи на зміст констатованого порушення пункту 1 статті 6 Конвенції під час їх оцінки судом, Велика Палата визнала за необхідне виключити із судових рішень посилання як на докази винуватості засуджених показання свідка ОСОБА_19 , а також на протоколи слідчих дій за її участі (пред`явлення фотознімків для впізнання та відтворення обстановки і обставин події) (пункт 49 постанови).

12. З урахуванням викладеного, Велика Палата дійшла висновку про те, ЄСПЛ у справі «Суслов та Батікян проти України» не поставив під сумнів кінцевий результат кримінального провадження на національному рівні, а тому єдиним способом виправлення констатованих порушень конвенційних прав засуджених є зміна вироку й ухвал у межах перегляду справи Верховним Судом за визначеною законом процедурою і виключення з них посилань на докази, визнані недопустимими на основі рішення ЄСПЛ (пункт 71 постанови).

Мотиви висловлення окремої думки

13. Не погоджуючись із обраним Великою Палатою способом виправлення констатованих ЄСПЛ порушень, вважаємо, що у цій справі ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягали скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

14. Згідно з вимогами пункту 1 статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

15. Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.

16. Як передбачено статтею 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

17. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.

18. Згідно з пунктом ІІ Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

19. Рішенням ЄСПЛ у справі «Суслов та Батікян проти України» констатовано ряд суттєвих порушень статті 6 Конвенції, які виразилися у тому, що:

19.1 районний суд, ухвалюючи рішення про проведення закритого судового розгляду всупереч національному законодавству, не постановив мотивованої ухвали (пункт 124 Рішення) та не дійшов конкретних висновків стосовно необхідності закриття судового розгляду для захисту вагомого суспільного інтересу і не обмежив закритість процесу мірою, необхідною для захисту такого інтересу (пункт 125 Рішення). Жоден із зазначених недоліків не був розглянутий апеляційним судом в його ухвалі, якою він залишив без змін вирок суду першої інстанції (див. пункт 70). Крім того, публічний розгляд справи апеляційним судом і Вищим спеціалізованим судом України не був достатнім для виправлення ситуації, оскільки перегляд на цих стадіях був обмеженим, зокрема свідки не заслуховувалися особисто, а слідчі дії безпосередньо не проводилися (пункти 125 - 126 Рішення). А отже було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції - непроведення публічного судового розгляду у справі обох заявників;

19.2 перший заявник ( ОСОБА_12 ) під час проведення судових засідань не отримував харчування, постійно перебував у кайданках, а вільне спілкування із захисником могло відбуватись лише з дозволу головуючого (пункти 148 - 151 Рішення). А отже йому не були надані належні можливості для підготовки свого захисту, що суперечило вимогам справедливого судового розгляду та рівності сторін, і порушувало пункт 1 і підпункти «b» і «c» пункту 3 статті 6 Конвенції. Такі ж порушення ЄСПЛ встановив щодо другого заявника ( ОСОБА_13 ) (пункт 200 Рішення).

19.3 ЄСПЛ поставив під сумнів анонімність свідків сторони обвинувачення, зокрема ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 зазначивши, що це були справжні імена знайомих першого заявника. Завдання суду першої інстанції полягало у з`ясуванні цього питання та перевірці, якщо це було доречно, існування вагомих підстав для виправдання захисту особи свідків (пункти 160 - 161 Рішення). Однак така оцінка не проводилася. З огляду на обставини у цій справі, ЄСПЛ зазначив, що не вважає, що існувала вагома причина не проводити допит свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 у суді першої інстанції (пункт 161 Рішення). Зрештою, Суд дійшов висновку про відсутність достатніх урівноважуючих факторів, які б дозволили справедливо та належно оцінити достовірність неперевірених показань у справі (пункт 163 Рішення), у тому числі свідка ОСОБА_24 , показання якого були достатньо вагомими для засудження першого заявника ( ОСОБА_12 ) (пункт 162 рішення), унаслідок чого було констатовано порушення Україною пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції;

19.4 щодо другого заявника ( ОСОБА_13 ) ЄСПЛ констатував низку порушень права на правову допомогу, зокрема обмеження доступу до захисника у період з моменту затримання в ніч із 03 на 04 жовтня 2009 року до 06 жовтня 2009 року, що не було виправдано жодними вагомими підставами, у зв`язку із чим Суд зазначив, що відповідне обмеження справді вплинуло на загальну справедливість судового розгляду, оскільки протягом перших двох днів, коли другому заявнику не надавалася правова допомога, працівники міліції зібрали та долучили до матеріалів справи значну кількість доказів, зрештою використаних проти нього (пункт 179 рішення). Крім того, ЄСПЛ констатував порушення права на правову допомогу через безпідставну відмову слідчого призначити захисником ОСОБА_26 (пункти 181, 182 рішення), неодноразове незадокументоване спілкування слідчого з ОСОБА_13 за відсутності захисника (пункти 184, 185 рішення). У контексті останнього порушення Суд зазначив, що кожен випадок незадокументованого спілкування слідчого з другим заявником за відсутності захисника останнього становив неправомірне обмеження права на правову допомогу, що мало певний вплив на загальну справедливість провадження (пункт 185 рішення). Зрештою, ЄСПЛ констатував порушення пункт 1 і підпункт «c» пункту 3 статті 6 Конвенції;

19.5 національні суди надали перевагу показанням ОСОБА_27 , у яких вона викривала другого заявника ( ОСОБА_13 ), попри те що її остаточна версія подій була на його користь (пункти 60, 61, 69 і 70). Жодного обґрунтування для такої переваги наведено не було. Також не було встановлено, що ця версія подій, якій надали перевагу суди, була ОСОБА_28 добровільно (пункт 195 рішення). ОСОБА_29 справді були достатньо вагомими для визнання другого заявника ( ОСОБА_13 ) винним, а отже, спосіб, у який розглядалися постійні зміни в її показаннях, міг підірвати загальну справедливість судового розгляду. Внаслідок цього було констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

20. Крім того, ЄСПЛ констатував, що з огляду на факти справи, доводи сторін і висновки за статтею 6 Конвенції (див. пункти 127, 141, 152 і 164) він розглянув основні юридичні питання, порушені першим заявником ( ОСОБА_12 ) у його заяві, й немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших скарг цього заявника (пункт 166 рішення). Схожий висновок із посиланням на пункти 187, 197 і 200 рішення, ЄСПЛ зробив і щодо інших скарг другого заявника ( ОСОБА_13 ).

21. Таким чином, ЄСПЛ констатував, низку суттєвих порушень статті 6 Конвенції, допущених на стадії розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, щодо обох заявників, які або ж певною мірою, або ж загалом вплинули на загальну справедливість судового розгляду і не були виправлені судами апеляційної та касаційної інстанцій.

22. Разом із тим, констатуючи у пунктах 127, 141, 152, 164, 187, 197, 200 рішення порушення статті 6 Конвенції, зокрема у контексті проведення необґрунтованого мотивованою ухвалою закритого судового розгляду справи, ненадання можливостей, необхідних для підготовки захисту, ненаведення обґрунтування для захисту особи свідків і незаслуховування анонімних свідків під час судового розгляду, відсутність достатніх урівноважуючих факторів для неявки свідка, показання якого були достатньо вагомими для засудження, визнання допустимим доказом викривальних показань свідка, які були достатньо вагомими для визнання осіб винними, без розслідування тверджень про чинення на свідка тиску, ЄСПЛ зауважив, що найбільш прийнятною формою відшкодування у таких справах є право клопотати про відновлення кримінального провадження на національному рівні, що передбачено законодавством України (пункт 207 рішення).

23. Констатуючи низку порушень статті 6 Конвенції, допущених судом першої інстанції ЄСПЛ вказав, на недоліки провадження в судах апеляційної та касаційної інстанцій, які цих порушень не виправили.

24. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, захисники ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в апеляційних та касаційних скаргах справді наполягали на перевірці низки обставин, зокрема й тих, щодо яких ЄСПЛ в подальшому констатував порушення Україною статті 6 Конвенції.

25. За змістом пунктів 1-3 частини першої статті 367 КПК 1960 року неповнота судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення кримінально-процесуального закону, були підставами для зміни або скасування вироку в апеляційному порядку.

26. Відповідно до статті 368 КПК 1960 року, однобічним або неповним визнавалось судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для правильного вирішення справи, а згідно з частиною другою цієї статті судове слідство в усякому разі слід було визнавати однобічним і неповним, у випадку якщо не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

27. Згідно зі статтею 369 КПК 1960 року вирок вважався таким, що не відповідає фактичним обставинам справи коли: висновки суду не підтверджувались доказами, дослідженими в судовому засіданні; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду; у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші тощо.

28. Частина друга статті 370 КПК 1960 року передбачала, що вирок в усякому разі належить скасувати, зокрема, якщо його винесено незаконним складом суду; порушено право обвинуваченого на захист; порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача.

29. У своїх апеляційних скаргах та доповненнях до них сторона захисту просила скасувати обвинувальний вирок щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 також з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 367 КПК 1960 року, вказуючи на низку порушень, допущених судом першої інстанції, зокрема й на ті, щодо яких ЄСПЛ зрештою констатував порушення статті 6 Конвенції. Скарги стосувались закритого судового розгляду справи, неможливості допиту стороною захисту свідків обвинувачення, неналежності показань свідка ОСОБА_19 , яка стверджувала, що надала свідчення під примусом, низки порушень права на правову допомогу щодо ОСОБА_13 тощо. У зв`язку із цим ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в апеляційних скаргах зазначали про необхідність проведення судом апеляційної інстанції судового слідства в повному обсязі (т. 51, а. с. 96, 97, т. 53, а. с. 94-108).

30. Захисники ОСОБА_12 у суді апеляційної інстанції також клопотали про проведення судового слідства (т. 53, а. с. 114-117), часткового судового слідства і дослідження доказів, що знаходяться в матеріалах справи (т. 53, а. с. 191-193).

31. Згідно із частиною третьою статті 358 КПК 1960 року суд апеляційної інстанції був уповноважений визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли були підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно, а відповідно до частини п`ятої статті 362 цього Кодексу був уповноважений проводити судове слідство за правилами глави 26 цього Кодексу щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорювалась в апеляції.

32. Таким чином, з огляду на вимоги апеляційних скарг сторони захисту, їх позицію протягом розгляду справи судом апеляційної інстанції та повноваження цього суду, він мав можливість усунути порушення, допущені судом першої інстанції шляхом проведення судового слідства на підставах і в порядку, встановлених частиною третьою статті 358, частиною п`ятою статті 362 КПК 1960 року. Проте апеляційний суд не вжив заходів для усунення цих порушень.

33. Суд касаційної інстанції не звернув уваги на допущені судами попередніх інстанцій порушення, належним чином не перевірив зазначені в касаційних скаргах доводи та не надав на них вичерпних відповідей.

34. Згідно із частиною першою статті 467 КПК при ухваленні судового рішення за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами Велика Палата користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

35. У постанові Велика Палата, обґрунтовуючи можливість зміни судових рішень щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 шляхом виключення з них низки доказів, вказує на положення пункту 1 статті 433 КПК, відповідно до якого при перевірці правильності застосування судами нижчого рівня норм права Велика Палата не має компетенції оцінювати докази лише з точки зору їх достовірності, а не з погляду належності, допустимості та достатності їх сукупності для прийняття відповідного процесуального рішення (пункт 55 постанови).

36. Варто зазначити, що Велика Палата неодноразово у кримінальних провадженнях приймала рішення про зміну вироку та ухвал національних судів шляхом виключення з них посилання на окремі докази як недопустимі (див. постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 1-07/07, від 09 вересня 2020 року у справі № 1-27/10, від 01 червня 2021 року у справі № 1-03/2007, від 06 липня 2021 року у справі № 1-7/2010).

37. Велика Палата виокремила необхідні умови, за дотримання яких видається можливою зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК, до яких віднесла: 1) виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не обумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів; 2) при застосуванні доктрини «плодів отруйного дерева» сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (див. постанови від 29 квітня 2020 року у справі №1-305/2009, від 27 травня 2020 року у справі № 1-1/07, від 9 вересня 2020 року у справі № 1-27/10).

38. Обґрунтовуючи можливість зміни судових рішень шляхом виключення з них окремих доказів, Велика Палата наводила детальний аналіз їх впливу на інші докази у справі, зокрема у частині їх недопустимості з огляду на концепцію «плодів отруйного дерева», та можливості їх використання у сукупності, у тому числі достатності і взаємозв`язку для обґрунтування винуватості засуджених.

39. Натомість у цій справі, на наше переконання, Велика Палата безпідставно виключила як недопустимі докази, які вказували на те, що засуджені були знайомими, зустрічались та між ними існували певні домовленості. Йдеться про показання засудженого ОСОБА_13 , які він надавав під час судового розгляду в першій інстанції та не висловлював із цього приводу будь-яких заперечень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Щодо цих показань ЄСПЛ не констатував порушень, які безсумнівно вказували б на необхідність визнання їх недопустимими. Апеляційний суд, здійснюючи перегляд справи в межах своїх повноважень, міг би провести повторний допит засудженого ОСОБА_13 з метою підтвердження чи спростування показань, наданих у суді першої інстанції.

40. Щодо показань свідка ОСОБА_19 , посилання на які Велика Палата теж виключила із оскаржуваних рішень, то ЄСПЛ зазначив, що національні суди надали перевагу показанням, в яких вона викривала другого заявника, попри те, що її остаточна версія подій була на його користь (див. пункти 60, 61, 69 і 70). Жодного обґрунтування для такої переваги наведено не було. Також не було встановлено, що ця версія подій, якій надали перевагу суди, була висловлена ОСОБА_19 добровільно (пункт 195 рішення). Відтак ЄСПЛ констатував, що спосіб, у який розглядалися постійні зміни в її показаннях, міг підірвати загальну справедливість судового розгляду (пункт 196 рішення). Водночас апеляційний суд, здійснюючи перегляд справи в межах своїх повноважень, міг би викликати цього свідка та допитати повторно. У разі неможливості такого допиту апеляційний суд, з огляду на констатовані ЄСПЛ порушення, міг додатково навести аргументи щодо можливості використання саме тієї версії показань свідка ОСОБА_19 , на які містяться посилання у вироку. Зрештою, апеляційний суд сам вправі виключити докази як недопустимі у випадку якщо дійде такого переконання.

41. Обґрунтовуючи прийняте рішення Велика Палата окрім іншого вказала, що через сплив значного періоду часу (співмірного зі строками давності притягнення до кримінальної відповідальності) сама можливість відновлення у пам`яті учасників кримінального провадження всіх деталей подій 2009 року (які сталися більш ніж 14 років тому) є малоймовірною. Безпосереднє сприйняття та нова оцінка показань низки свідків в умовах нового судового/апеляційного розгляду неможливі, оскільки частина з них є громадянами рф, останнім відомим суду місцем перебування інших свідків є непідконтрольні Україні території (АР Крим) або рф, дипломатичні відносин з якою розірвані внаслідок її збройної агресії проти України, і агресивна війна з боку росії досі триває на території держави України. Усі ці обставини також нівелюють ефективність нового судового розгляду і призведуть до його надмірної тривалості, що суперечить конвенційним гарантіям (пункт 67 постанови).

42. На наше переконання, така позиція більшості суддів Великої Палати є необґрунтованою. Здійснюючи виключне провадження на підставі рішення міжнародної судової установи, Велика Палата має прагнути до мети відновлення передбаченого статтею 6 Конвенції права засуджених на справедливий судовий розгляд. Досягнення цієї мети не можна ставити в залежність від обставин, про які Велика Палата зазначила в пункті 67 постанови (малоймовірність відновлення у пам`яті учасників провадження всіх деталей подій 2009 року; належність свідків злочину до громадянства іншої держави тощо). Якщо досягненню такої мети найбільше сприяє скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий (апеляційний) розгляд, то Велика Палата зобов`язана це зробити.

43. Ураховуючи викладене, обраний Великою Палатою спосіб відновлення прав заявників шляхом зміни судових рішень щодо них, з огляду на встановлені в рішенні ЄСПЛ порушення, не можна визнати належним і ефективним. За схожих встановлених ЄСПЛ порушень Велика палата або скасовувала рішення національних судів і направляла справу на новий розгляд до суду першої інстанції (постанови від 06 лютого 2019 року у справі № 8105004 (порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв`язку з ненаданням заявнику правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року), від 12 лютого 2020 року у справі № 1-4/06 (порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю у заявника доступу до захисника 28 січня 2005 року), від 27 травня 2020 року у справі № 1-1/07 (порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв`язку із незабезпеченням заявника обов`язковою правовою допомогою адвоката під час перших допитів 04-05 лютого 2003 року, у ході відтворення обстановки і обставин події 11 лютого 2003 року, а також у ненаданні впродовж семи днів доступу до захисника, запрошеного дружиною заявника)), або скасовувала ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій, а справу направляла на новий апеляційний розгляд (постанови від 07 вересня 2021 у справі № 1-421/10 (порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції, у зв`язку з покладенням в основу обвинувального вироку показань свідків, які безпосередньо не досліджувались судом, однак мали вирішальне значення), від 17 листопада 2021 року у справі № 1-248/2011 (порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, у зв`язку відсутністю кваліфікованої юридичної допомоги на початковому етапі досудового розслідування)).

44. Зрештою, встановивши порушення статті 6 Конвенції щодо обох заявників, ЄСПЛ, вказує, що найбільш прийнятною формою відшкодування в таких справах є право клопотати про відновлення кримінального провадження на національному рівні і посилається на своє рішення «Черніка проти України» (Chernika v. Ukraine) від 12 березня 2020 року (пункт 207 рішення).

45. Розглянувши заяву засудженого ОСОБА_30 на підставі пункту 2 частини третьої 3 статті 459 КПК України з огляду на встановлене ЄСПЛ порушення щодо заявника пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції, у зв`язку з тим, що в обґрунтування обвинувального вироку були покладені показання трьох свідків, які безпосередньо судом не досліджувались, однак мали вирішальне значення, Велика Палата скасувала рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а справу направила на новий апеляційний розгляд (постанова від 02 вересня 2020 року у справі № 1-331/2009).

46. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень вправі провести повне або часткове судове слідство, зокрема допитати обвинувачених та свідків, дослідити наявні в матеріалах справи документи та матеріали, цей суд з урахуванням доводів апеляційних скарг сторони захисту мав би процесуальні можливості виправити порушення, допущені місцевим судом, зокрема ті, які прямо констатовані в рішенні ЄСПЛ, що забезпечило б відновлення порушених прав заявників. Таким чином, встановлені ЄСПЛ порушення можна було б усунути на стадії апеляційного розгляду шляхом проведення судового слідства в обсязі, необхідному для забезпечення гарантованих Конвенцією прав ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

47. Отже, констатований ЄСПЛ характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, з огляду на постановлені в цій справі рішення та процесуальні повноваження Великої Палати дають підстави вважати, щов основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявників лежать суттєві процедурні помилки, які ставлять під сумнів результати судового провадження, а їх виправлення можливе шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний апеляційний перегляд справи щодо заявників.

48. З огляду на положення частини другої статті 370 КПК 1960 року, відповідно до якої вирок в усякому разі належить скасувати, якщо допущено одне з порушень, передбачених цієї частиною статті, зокрема порушено таємницю наради судів, доводи захисника ОСОБА_11 , викладені в заяві про перегляд судових рішень за виключними обставинами, щодо порушення таємниці нарадчої кімнати судом першої інстанції при апеляційному розгляді мали б бути перевірені цим судом.

49. Вважаємо, що направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, про що просили заявники, не було б необхідним та ефективним способом усунення допущених порушень, адже наслідком такого процесуального рішення було б відновлення судового провадження в повному обсязі спочатку, що передбачало б необхідність повторного виклику й допиту всіх свідків, перевірки всіх документів, речових доказів та інших матеріалів справи, у тому числі й тих, процедура дослідження та оцінки яких не оспорювались в апеляційних скаргах сторони захисту та відповідні порушення яких не встановлені в рішенні ЄСПЛ. За таких обставин призначення нового розгляду в місцевому суді могло би завдати шкоди інтересам кримінального судочинства, зокрема в частині дотримання розумних строків.

50. З огляду на викладене вище вважаємо, що заяви захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відповідно про перегляд за виключними обставинами вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, ухвал Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом підлягали частковому задоволенню. Ухвали Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 слід було скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Судді Великої Палати

Верховного Суду: ОСОБА_1 ОСОБА_6

ОСОБА_2 ОСОБА_31

ОСОБА_3 ОСОБА_8

ОСОБА_4 ОСОБА_9

ОСОБА_5