Рішення

від 05.12.2023 по справі 940/390/23

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

05.12.2023 Провадження по справі № 2/940/241/23

Справа № 940/390/23

РІШЕННЯ

Іменем України

05 грудня 2023 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Косович Т.П.

при секретарі: Козуб І.С.

з участю адвоката: Завальнюка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

встановив:

19.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 350000 гривень грошових коштів та судові витрати по справі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 25.12.2015 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено усний договір, згідно якого він надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 35000 гривень, а останній склав на його користь заповіт на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,881 га, що знаходиться на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, кадастровий номер 3224682000:03:002:0016. При цьому відповідач зобов`язався в разі скасування заповіту оплатити штраф в десятикратному розмірі.

16.03.2023 року ОСОБА_2 склав новий заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_3 , таким чином скасувавши заповіт, складений ним 25.12.2015 року на ім`я ОСОБА_1 .

Оскільки добровільно передбачений договором від 25.12.2015 року штраф відповідач позивачу не сплатив, останній просить стягнути його в примусовому порядку (позовна заява - а.с. 1-4).

16.05.2023 року представником відповідача ОСОБА_2 було надано відзив на позовну заяву, в якому останній позовних вимог ОСОБА_1 не визнає, посилаючись на те, що заповіт є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті та діє принцип свободи заповіту; договір, укладений 25.12.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 35000 гривень не відповідає вимогам ст. 208 ЦК України та не містить всіх необхідних істотних умов договору; чинним законодавством України не передбачено будь якої відповідальності за скасування заповіту, у тому числі і штрафу (а.с. 79-80).

В судовому засіданні представник позивача адвокат Завальнюк В.В. позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовних вимог не визнав, суду пояснив, що в 2015 році він дійсно попросив у ОСОБА_1 35000 гривень на лікування матері та склав заповіт на його ім`я наземельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,881 га, що знаходиться на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області. В 2023 році він даний заповіт скасував, склавши новий вже на ім`я доньки, оскільки попередній був складений на невигідних для нього умовах. Грошові кошти в сумі 35000 гривень він хотів повернути ОСОБА_1 добровільно, просте останній вже звернувся до суду з позовом.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Судом встановлено, що 25.12.2015 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1-3194, яким належну йому згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 054720 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,881 га, що знаходиться на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, кадастровий номер 3224682000:03:002:0016, заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

В той же день ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35000 гривень та написав розписку наступного змісту: «Кошти в сумі тридцять п`ять тисяч гривень від ОСОБА_1 отримав. В разі скасування заповіту зобов`язуюсь оплатити штраф в десятикратному розмірі», що підтверджується копією розписки від 25.12.2015 року (а.с. 11) та поясненнями сторін.

16.03.2023 року ОСОБА_2 склав новий заповіт, посвідчений старостою Денихівського старостинського округу виконавчого комітету Тетіївської міської ради Сліпенчук Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 1-25, яким усі його права та обов`язки, які йому належать на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати йому у майбутньому та усе майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все, що йому буде належати на день смерті і все те, на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 71).

Вважаючи складення нового заповіту ОСОБА_2 порушенням усного зобов`язання від 25.12.2015 року щодо розпорядження земельною ділянкою, ОСОБА_1 просить стягнути з останнього передбачений розпискою штраф в десятикратному розмірі від отриманої ним суми грошових коштів.

Відповідно до ст.ст. 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (ст. 1235 ЦК України).

Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Зміст заповіту полягає перш за все в призначені спадкоємців з зазначенням майна, що буде передане їм в порядку спадкування.

Закон закріпляє принцип свободи заповіту, у відповідності з яким заповідач має право на свій розсуд: визначити в заповіті спадкоємцями одну або декількох осіб незалежно від того, чи перебувають вони зі спадкодавцем у сімейних, родинних відносинах (ч. 1 ст. 1235 ЦК України) або входять/не входять до кола спадкоємців за законом; позбавити права на спадкування будь-кого з числа спадкоємців за законом, за винятком осіб, що мають право на обов`язкову частку в спадщині (частини 2, 3 ст. 1235 ЦК України); «вибачити» своїх негідних спадкоємців, закликавши їх до спадщини після втрати ними права на спадкування внаслідок вчинення протиправних чи аморальних учинків (ст. 1224 ЦК України); визначити обсяг спадщини, тобто конкретні види майна, що передаються кожному зі спадкоємців за заповітом (ст. 1236 ЦК України); встановити заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК України) або покласти на спадкоємця інші обов`язки (ст. 1240 ЦК України); підпризначити іншого спадкоємця (ст. 1244 ЦК України); укласти заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК України); реалізувати свої спадкові права за допомогою «некласичних» заповідальних розпоряджень, зокрема секретного заповіту (ст. 1249 ЦК України), спадкового договору (ст. 1302 ЦК України); призначити виконавця заповіту (ст. 1286 ЦК України); у будь-який час змінити чи скасувати заповіт Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (ст. 1254 ЦК України).

Наведений перелік прав спадкодавця не має вичерпного характеру, принцип свободи заповіту може бути реалізовано за допомогою інших дій, тобто його потенціал є досить широким.

В усіх країнах встановлено принцип свободи заповіту, який означає, що власник вільний у визначенні долі свого майна на випадок смерті.

Свобода заповіту полягає в тому, що заповідач не зобов`язаний повідомляти будь-кого про зміст, вчинення, зміну або скасування заповіту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року в справі N 369/1913/17 (провадження N 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача».

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язання щодо складення заповіту на його ім`я щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,881 га, що знаходиться на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, кадастровий номер 3224682000:03:002:0016.

Проте, дане зобов`язання суд вважає таким, що порушує встановлений законом принцип свободи заповіту, а тому є нікчемним, з огляду на що останнє не може породжувати будь-яких юридичних наслідків, в тому числі і сплати штрафу за його невиконання.

Разом з цим, неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 21.04.2021 року у справі № 552/6997/19.

Крім того, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Оцінюючи розписку ОСОБА_2 від 25.12.2015 року, суд дійшов висновку, що остання не може бути підставою для стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 350000 гривень, оскільки не містить в собі всіх необхідних відомостей для визнання її борговою розпискою, а лише містить нікчемне зобов`язання сплатити штраф в разі скасування заповіту, яке само по собі жодних юридичних наслідків породжувати не може.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Проте, перевіряючи та оцінюючи доводи сторони позивача, суд вважає, що останнім не доведено належними доказами правомірності позовних вимог, а тому в їх задоволенні відмовляє.

Крім того, відповідно до частин 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного суду від 30.05.2023 року було частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 2,881 га, розташовану на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3224682000:03:002:0016, нормативно-грошова оцінка 90718,78 грн., та на земельну ділянку площею 3,5288 га, розташовану на території Синьківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3525589900:02:000:0475, нормативно-грошова оцінка 33035,93 грн.

А тому, враховуючи повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову шляхом зняття арешту з вищевказаного майна.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи те, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому понесені позивачем судові витрати відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають залишенню за останнім.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем, суд вважає наступне.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 року у справі № 479/475/21, провадження № 61-6583св22 дійшов наступного висновку.

Так, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Як вбачається з договору про надання правової допомоги № 31 від 04.05.2023 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Лазорко Р.Й. (а.с. 85-86) та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лазорко Р.Й. (а.с. 87), розмір гонорару адвоката за надання правничих послуг ОСОБА_2 складає 8000 гривень, в тому числі 1000 гривень - зустріч з клієнтом, з`ясування підстав та мети звернення, надання правової консультації, 2000 гривень - вивчення документів, наданих клієнтом, відповідних нормативних актів, 2000 гривень - визначення правової позиції та судових перспектив вирішення питання клієнта, 2500 гривень - складення відзиву, оформлення додатків до нього, 500 гривень - подання відзиву, контроль за рухом справи, які ОСОБА_2 оплатив (копія платіжної інструкції № 13766452 від 10.05.2023 року - а.с. 88).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з позивача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує характер виконаної адвокатом роботи (консультування, вивчення документів клієнта, складання відзиву), принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

З урахуванням наведеного суд стягує з позивача на користь відповідача 4000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

Керуючись ст.ст. 81, 133, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити повністю.

Зняти арешт з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_2 , а саме із земельної ділянки площею 2,881 га, розташованої на території Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3224682000:03:002:0016, нормативно-грошова оцінка 90718,78 грн., та із земельної ділянки площею 3,5288 га, розташованої на території Синьківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3525589900:02:000:0475, нормативно-грошова оцінка 33035,93 грн., накладений постановою Київського апеляційного суду від 30.05.2023 року.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , 4000 (чотири тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення: 11 грудня 2023 року.

Суддя: Т.П.Косович