Ухвала

від 06.12.2023 по справі 922/4175/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"06" грудня 2023 р. м. ХарківСправа № 922/4175/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши скаргу (вх.№32616 від 28.11.2023) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" на дії державного виконавця у справі :

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" (81085, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Підрясне, вул. Європейська, 1, корп. Б-4; код ЄДРПОУ: 30626867)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Тек" (61128, м. Харків, вул. Л. Ландау, 155-Б; код ЄДРПОУ: 37766211)

про стягнення 93981,09 грн.

за участю представників:

позивача (стягувача\скаржника) не з`явився;

відповідача (боржника) не з`явився;

Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Харківської області перебувала справа №922/4175/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Тек" про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 91 581,09 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1 409,73 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнум-Тек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" суму основного боргу (різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 91 581,09 грн. та судовий збір у розмірі 1 373,73 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат на проведення експертного дослідження у розмірі 2 400,00 грн. у задоволенні позову відмовлено.

23.04.2018 на примусове виконання вказаного рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 по справі №922/4175/16 видано відповідний наказ.

28.11.2023 через кабінет Електронного Суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" надійшла скарга (вх.№32616 від 28.11.2023) на дії державного виконавця, в якій просить суд зобов`язати начальника та державного виконавця Немишлянського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити втрачене виконавче провадження та провести усі виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» з метою відновлення порушених прав сягувача.

Розпорядженням керівника апарату суду від 28.11.2023 №375/2023 призначено повторний автоматизований розподіл скарги у зв`язку із звільненням судді Светлічного Ю.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2023, для розгляду скарги (вх.№32616 від 28.11.2023) призначено суддю Пономаренко Т.О.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.11.2023 прийнято скаргу (вх.№32616 від 28.11.2023) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" на дії державного виконавця до розгляду. Розгляд призначено на 06.12.2023. Зобов`язано Немишлянський ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження для долучення до матеріалів справи та відзив на скаргу, з нормативно-документальним обґрунтуванням заперечень проти скарги, якщо такі є. Запропоновано стягувачу надати суду письмові заперечення проти скарги, якщо такі є.

06.12.2023 на електронну скиньку суду від головного держаного виконавця Немишлянський ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції України надійшло клопотання (вх.№33523 від 06.12.2023), в якому просить суд відмовити в задоволенні скарги.

Представники сторін та Немишлянського ВДВС в судове засідання 06.12.2023 не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до ч.2 ст.342 ГПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце розгляду означеної скарги, явка яких не визнавалась обов`язковою, беручи до уваги 10-денний строк встановлений нормами ГПК України для розгляду відповідної скарги, суд дійшов висновку, що неявка сторін та державного виконавця в судове засідання не перешкоджає розгляду скарги (вх.№32616 від 28.11.2023) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" на дії державного виконавця у цій справі.

Розглянувши скаргу (вх.№32616 від 28.11.2023) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" на дії державного виконавця, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами 1, 2 статті 18 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 статті 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною 3 статті 327 ГПК України встановлено, що наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Частиною 2 статті 11 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 р. та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012 р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.

Оскільки п.1 ст.6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.97, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 Закону України Про виконавче провадження).

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону України Про виконавче провадження).

За приписами статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до вимог статті 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду:

а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права;

б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Як стверджує скаржник, стягувачем було направлено (повторно) для виконання заяву за вих. №1181 від 01.07.2021 із наказом Господарського суду Харківської області по справі №922/4175/16, виданий 23.04.2018, про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018.

Як вбачається з матеріалів скарги,02.07.2021 з метою забезпечення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 у справі №922/4175/16, яке набрало законної сили 17.04.2018 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.08.2019 у справі №922/1822/19, яке набрало законної сили 18.09.2019, стягувач звернувся із заявою вих.№1181 від 01.07.2021 до начальника Немишлянський ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків), в якій просив накласти арешт на будь-яке майно боржника, в тому числі на грошові кошти боржника, та інші цінності, в тому числі кошти на всіх рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Також, у відповідності до ст.28 ЗУ Про виконавче провадження просив направити копію постанови про відкриття виконавчого провадження та копію постанови про арешт коштів боржника стягувачу у встановлені законодавством термін. Стягнені із боржника кошти просив перерахувати на розрахунковий рахунок, зазначений в заяві.

До заяви стягувачем було додано наказ від 23.04.2018 по справі №922/4175/16.

Як стверджує скаржник, із сайту Автоматизованої системи виконавчих проваджень Міністерства юстиції, стягувачу стало відомо:

1) про відкриття ВП №66130268 від 17.08.2021, яке в подальшому перейшло у статус завершеного (незрозуміло коли та з яких підстав);

2) про відкриття ВП №66800878 від 14.09.2021, яке в подальшому перейшло у статус завершеного (незрозуміло коли та з яких підстав).

Оскільки на адресу ТОВ «ОВЕРТРАНС» не надходило з відділу ДВС жодної відповіді чи копій постанов протягом усього часу, стягувач звернувся із скаргою до начальника Немишлянського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за вих.№1960 від 20.10.2023 щодо неправомірних дій державного виконавця, поновлення виконавчого провадження та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. 09.11.2023 від начальника Немишлянського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на адресу ТОВ «ОВЕРТРАНС» надійшла відповідь за вих.№85649 від 03.11.2023, згідно якої на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження №66129966 з примусового виконання наказу №922/4175/16, виданого 23.04.2018 Господарським судом Харківської області, про стягнення з ТОВ "Магнум-Тек" на користь ТОВ" Овертранс" сума боргу в розмірі 92954,82 грн. 17.08.2021 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. У зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану відповідно до п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» по виконавчим провадження № 66129966 (постанова від 07.12.2022).

За твердженнями скаржника, станом на сьогодні виконавче провадження не відновлено, та судячи з відповіді №85649 від 03.11.2023, наказ Господарського суду Харківської області по справі №922/4175/16 виданий 23.04.2018 виконавчою службою втрачено. Строк для подання скарги не порушено, оскільки жодної відповіді на адресу стягувача досі не надходило, порушення являється триваючим.

У клопотанні (вх.№33523 від 06.12.2023) представник Немишлянського ВДВС зазначив, що при перевірці Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у Відділі перебували виконавче провадження №66129966 та виконавче провадження №66130268 з примусового виконання наказу № 922/4175/16, виданого 23.04.2018 Господарським судом Харківської області, про стягнення з ТОВ "Магнум-Тек" на користь ТОВ" Овертранс" борг у розмірі 92954,82 грн. та судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (17.08.2021 винесена постанови про відкриття виконавчого провадження №66129966, №66130268). У зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, головним державним виконавцем Луговим Владиславом Миколайовичем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану відповідно до п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» по виконавчим провадження №66129966, №66130268 (постанова від 07.12.2022 ).

Як зазначив представник Немишлянського ВДВС, надати підтверджуючі факти щодо направлення виконавчого документа стягувану не вбачається можливим у зв`язку з звільненням з займаної посади головного державного виконавця Лугового Владислава Миколайовича та притягнути його до дисциплінарної відповідальності є не можливим.

Також, як стверджує представник Немишлянського ВДВС, 06.12.2023 державним виконавцем направлено подання до Господарського суду Харківської області що до видачі виконавчих документів, а саме: наказу №922/4175/16, виданого 23.04.2018 Господарським судом Харківської області, про стягнення з ТОВ "Магнум-Тек" на користь ТОВ" Овертранс" борг у розмірі 92954,82 грн. та наказу №922/4175/16, виданого 23.04.2018 Господарським судом Харківської області, про стягнення з ТОВ "Магнум-Тек" на користь ТОВ" Овертранс" судовий збір у розмірі 1921,00 грн. Після отримання дублікатів вказаних виконавчих документів державним виконавцем будуть вживатися заходи примусового виконання.

Жодних доказів, зокрема, щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу чи направлення такої постанови разом з відповідним виконавчим документом на адресу стягувача державний виконавець не надав.

Копії матеріалів виконавчого провадження, витребувані ухвалою суду від 30.11.2023, Немишлянський ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції суду також не надав.

Доказів виконання наказу, виданого на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 по справі №922/4175/16, матеріали справи не містять.

За змістом ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У постанові від 17.09.2021 у справі №905/2999/17 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначила, що чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати «доцільно» чи «недоцільно» вживати їх взагалі. А тому він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття «доцільності» вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення у справі "Фуклев проти України" від 07.06.2005).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії").

Оскільки п.1 ст.6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, передбачених параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

В пункті 15 постанови Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі №923/182/13-г суд виклав правову позицію, відповідно до якої суд має враховувати, що відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 901/2028/13 та від 14.06.2018 у справі №922/4575/16.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" no. 15729/07, від 05.07.2012 Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009, № 40450/04, п. 83-85).

Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").

У п.3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1.

Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.

Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконання або надмірно його затримувати, а держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Відтак, слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, за видачею дубліката виконавчого документа.

Вказана норма передбачає право, а не обов`язок як виконавця (за власною ініціативою чи за заявою сторін) так і самих сторін звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, за видачею дубліката виконавчого документа. Тобто у разі потреби кожен з вказаних суб`єктів має право на відповідне звернення для отримання дублікату виконавчого документа.

Водночас, згідно з положеннями ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що учасник виконавчого провадження має право звернутися до господарського суду з відповідною скаргою на дії чи бездіяльність органів виконавчої служби, вчинені ними під час, у зв`язку та щодо примусового виконання останніми відповідних рішень господарських судів, і виключно у разі встановлення обґрунтованості скарги на дії чи бездіяльність органів виконавчої служби суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та, як наслідок, зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, належним способом захисту порушеного права стягувача в даному випадку буде оскарження дій (рішень) чи бездіяльності державного виконавця.

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Овертранс" із скаргою на дії чи бездіяльність органів виконавчої служби до суду не зверталось.

При цьому суд звертає увагу на те, що суд розглядає скаргу виключно в межах заявлених скаржником вимог.

Відтак сама по собі вимога про зобов`язання начальника та державного виконавця Немишлянського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити втрачене виконавче провадження та провести усі виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», не є належним способом захисту та не відповідає нормам чинного законодавства.

З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення скарги (вх.№32616 від 28.11.2023) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" на дії державного виконавця.

Керуючись ст.234, 339-343 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги (вх. №32616 від 28.11.2023) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертранс" на дії державного виконавця відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 255-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 11.12.2023.

Суддя Пономаренко Т.О.